Постанова
Іменем України
18 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 351/199/18
провадження № 61-12277св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано-Франківській області, Снятинського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано -Франківській області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 17 грудня 2019 року у складі судді Собка В. М. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 01 липня 2020 року у складі колегії суддів: Мелінишин Г. П., Пнівчук О. О., Томин О. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано - Франківській області, Снятинського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано-Франківській області (далі - Снятинське відділення), про визнання звільнення незаконним, скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі, стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації за невикористану щорічну відпустку та додаткову соціальну відпустку, відшкодування моральної шкоди.
На обґрунтування позовних вимог зазначала, що з 01 серпня 2017 року вона працювала на посаді начальника відділу матеріального забезпечення та контрольно-ревізійної роботи Снятинського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано-Франківській області в порядку переведення із Снятинської міжрайонної виконавчої дирекції Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, у якій працювала безперервно з 05 жовтня 2001 року.
Наказом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано-Франківській області від 21 грудня 2017 року № 257-к її звільнено із займаної посади у зв`язку зі скороченням чисельності працівників на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Зважаючи на те, що у період з 22 по 29 грудня 2017 року вона перебувала на лікарняному, наказом від 02 січня 2018 року № 01-к Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано-Франківській області скасувало попередній наказ в частині дати її звільнення, визначивши датою її звільнення 02 січня 2018 року.
Вважала звільнення з роботи незаконним, оскільки у порушення норм чинного законодавства роботодавець належним чином не попередив її про наступне вивільнення на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України; не запропонував усіх вакантних посад у Снятинському відділенні та в інших відділеннях, а також в самому Управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано-Франківській області, обмежившись пропозицією від 21 грудня
2017 року щодо працевлаштування на нижчу посаду (головного спеціаліста), нижчеоплачувану роботу, з місцем роботи в Івано-Франківську, на час відпустки основного працівника по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; не урахував її переважне право на залишення на роботі як працівника, в сім'ї якого немає інших працівників із самостійним заробітком, а також працівника з тривалим безперервним стажем роботи в зазначеній установі (16 років), та встановлені статтею 252 КЗпП України гарантії при звільненні з ініціативи власника з огляду на те, що вона обиралася до складу профспілкового органу як профгрупорг; не провів з нею повного остаточного розрахунку при звільненні, зокрема не компенсував їй невикористані дні щорічної відпустки та додаткової соціальної відпустки як одинокій матері.
Посилаючись на наведене, з урахуванням уточнених позовних вимог, позивачка просила: визнати незаконними та скасувати накази Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано-Франківській області від 21 грудня 2017 року № 257-к «Про звільнення ОСОБА_1 », від 02 січня
2018 року №01-к «Про внесення змін до наказу від 21 грудня 2017 року № 257-к»; поновити її на посаді начальника відділу матеріального забезпечення та контрольно-ревізійної роботи Снятинського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано-Франківській області з 03 січня 2018 року; стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу, середній заробіток за затримку (відсутність) розрахунку при звільненні з 03 січня 2018 року по день ухвалення судом рішення; компенсацію за невикористану додаткову соціальну відпустку у розмірі 3 730,90 грн та відшкодувати завдану їй моральну шкоду у розмірі 135 000,00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 17 грудня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звільнення ОСОБА_1 із займаної посади відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства, що регулює процедуру звільнення працівників при скороченні чисельності або штату підприємства, а тому відсутні підстави для задоволення позову. Доводи позивачки про те, що її було звільнено з роботи у період тимчасової непрацездатності є необґрунтованими, оскільки згідно з наказом від 02 січня 2018 року № 01-к, датою звільнення є перший день її виходу на роботу після закриття лікарняного. Суд вважав неспроможними посилання ОСОБА_1 на те що при звільненні відповідач не запропоновав їй інші вакантні посади, оскільки в результаті змін в організації праці та затвердження граничної чисельності працівників Фонду соціального страхування України від 01 січня 2018 року було введено в дію новий штатний розпис Снятинського відділення у кількості семи штатних посад, замість раніше наявних 12,5. До того ж, згідно з наказом
від 22 червня 2017 року № 08-ос «Про введення в дію штатних розписів» скорочення штатних одиниць відбулося в усіх відділеннях Фонду в Івано-Франківській області. Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано-Франківській області запропонувало позивачці посаду у відділі медичної реабілітації та соціальних послуг на час відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку основного працівника, від якої вона відмовилася, тоді як інших вакантних посад не було. Суд установив, що на роботі були залишені працівники з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці, доказів на підтвердження того, що позивачка має більш високу кваліфікацію порівняно з іншими працівниками не надано. Крім того, роботодавець отримав згоду профспілкового комітету на звільнення позивачки. Відповідно до зведеної відомості від 26 грудня 2019 року № 15, роботодавець провів остаточний розрахунок з ОСОБА_1 при звільненні шляхом перерахування на її картковий рахунок 23 437,88 грн, що включало компенсацію за 10 невикористаних календарних днів щорічної основної відпустки та 3 календарні дні додаткової відпустки за ненормований робочий день, за відпрацьований період з 01 серпня 2017 року по 29 грудня 2017 року.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 01 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Снятинського районного суду від 17 грудня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення компенсації за невикористану додаткову соціальну відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди скасовано, ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову.
Стягнуто з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану додаткову соціальну відпустку у розмірі 3 730,90 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 18 654,50 грн та на відшкодування моральної шкоди 1 500,00 грн.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що висновки суду першої інстанції про відсутність правових підстав для поновлення позивачки на роботі відповідають обставинам справи. Суд першої інстанції правильно встановив, що в Управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано-Франківській області та його територіальних відділеннях дійсно відбулися зміни в організації виробництва і праці, внаслідок скорочення чисельності працівників, що свідчить про необґрунтованість доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 про відсутність підстав для звільнення працівника у порядку пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Відхиляючи доводи заявника про неправильне застосування положень статті 42 КЗпП України, апеляційний суд вказав, що визначальним критерієм для встановлення наявності переважного права на залишення на роботі при скороченні чисельності або штату працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці є рівень кваліфікації та продуктивність праці. Матеріалами справи підтверджується, що комісією Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано-Франківській області під час проведення заходів зі скорочення чисельності працівників досліджувалися умови кваліфікації і продуктивності праці працівників Снятинського відділення, у результаті яких встановлено, що за сукупністю показників, ОСОБА_1 мала нижчі показники кваліфікації та продуктивності, ніж інші працівники відділення. Крім того, у штатному розписі Снятинського відділення з 01 січня 2018 року відсутній відділ матеріального забезпечення та контрольно-ревізійної роботи, у якому позивачка працювала на посаді начальника.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги про невиконання роботодавцем обов`язку, передбаченого частиною третьою статті 49-2 КЗпП України щодо її працевлаштування, апеляційний суд ухвалою від 27 травня 2020 року витребував в Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано-Франківській області інформацію щодо наявності вакантних посад у період з 25 жовтня 2017 року по 02 січня 2018 року, а також витяги зі штатних розписів (наявних вакансій) за цей період, за результатами дослідження яких установив відсутність вакантних посад, які могли бути запропоновані ОСОБА_1 . У зв`язку зі звільненням ОСОБА_3 , 12 червня
2018 року позивачці відповідно до статті 42-1 КЗпП України було запропоновано посаду головного спеціаліста відділу фінансово-економічної роботи, матеріального забезпечення та страхових виплат Снятинського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування в Івано-Франківській області, від якої вона відмовилася.
У матеріалах справи відсутні відомості про те, що ОСОБА_1 на дату звільнення була членом профспілкової організації Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано-Франківській області, що спростовує її твердження про наявність у неї гарантій, передбачених частиною четвертою статті 252 КЗпП України, частиною першою статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».
Скасовуючи рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення компенсації за невикористану додаткову соціальну відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодуванні моральної шкоди, та ухвалюючи у цій частині нове судове рішення про задоволення позову частково, апеляційний суд зазначив, що оскільки позивачка є одинокою матір`ю, яка виховує неповнолітнього сина ОСОБА_4 , вона має право на додаткову оплачувану відпустку тривалістю 10 календарних днів у поточному році (2018 рік), у якому відбулося її звільнення. Натомість, роботодавець при звільненні не виплатив їй компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 3 730,90 грн.
Установивши, що при звільненні позивачки, Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано-Франківській області не провело з нею повного остаточного розрахунку, зокрема не виплатило їй компенсацію за невикористану додаткову відпустку, апеляційний суд вважав обґрунтованими її вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зменшивши його розмір, з урахуванням правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), з огляду на очевидну неспівмірність розміру компенсації за невикористану відпустку (3 730,90 грн) із визначеним розміром середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (339 884,99 грн), до розміру 18 654,50 грн, тобто п'ятикратного розміру компенсації (3730,90 грн х 5),який, на думку суду, є пропорційним та справедливим.
Зважаючи на те, що у зв`язку з невиплатою належних грошових сум при звільненні позивачка зазнала втрати нормальних життєвих зв`язків, які вимагали від неї додаткових зусиль для організації свого життя, що свідчить про заподіяння їй моральної шкоди, та беручи до уваги засади розумності, апеляційний суд визначив, що справедливим розміром відшкодування заподіяної позивачці моральної шкоди є сума, що становить 1 500,00 грн.
Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи
У серпні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_5 , у якій вона просила скасувати рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 17 грудня 2019 року у незміненій після його апеляційного перегляду частині, та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 01 липня 2020 року в частині вирішення вимог про визнання звільнення незаконним, скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди і направити у цій частині справу на новий розгляд до суду першої інстанції, а в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні змінити, збільшивши розмір стягнутого на її користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до
114 174,49 грн.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень, заявник посилалася на пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказувала на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц застосованого апеляційним судом, а також на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема суди не дослідили зібрані у справі докази, необґрунтовано відхилили клопотання заявника про витребування доказів щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункти 1, 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження на підставі пунктів 2, 4 частини другої статті 389 ЦПК України (пункти 1, 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України) та витребувано матеріали справи.
Касаційна скаргаОСОБА_2 у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, обґрунтована посиланням на те, що висновки апеляційного суду в частині визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди, є помилковими. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі, суди не урахували, що Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано-Франківській області порушило установлений законом порядок звільнення працівника за ініціативою власника. Зокрема належним чином не дослідили попередження роботодавця від 25 жовтня 2017 року № 967, що не містило дати та реєстраційного номера вихідної кореспонденції, про зміни в організації виробництва і праці, зміни істотних умов праці з 01 січня 2018 року та можливе майбутнє її вивільнення на підставі статті 32 КЗпП України, та не урахували, що воно не може вважатися належним попередженням про подальше звільнення з роботи на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, оскільки за своїм правовим змістом та наслідками попередження про зміну істотних умов праці не є тотожним скороченню чисельності або штату працівників. Крім того, у попередження не містило відомостей про скорочення чисельності штату працівників чи виведення із штатного розпису посади начальника відділу матеріального забезпечення та контрольно-ревізійної роботи, а також пропозицій щодо її працевлаштування.
Поза оцінкою судів залишилися наявні у матеріалах штатні розписи територіальних відділень Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано-Франківській області, що вводилися в дію
з 01 січня 2018 року, які судами не досліджувалися на предмет наявності у них вакантних посад, а тому висновок апеляційного суду про належне виконання відповідачем вимог частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо її працевлаштування є передчасним. Суди не звернули увагу, що відповідно до вимог чинного законодавства на роботодавця покладено обов'язок щодо працевлаштування працівника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання з ним трудового договору. Натомість, ні в день попередження про майбутнє звільнення (25 жовтня 2017 року), ні на дату звільнення із займаної посади, роботодавець не запропонував їй вакантних посад згідно з новими штатними розписами, що вводилися в дію з 01 січня
2018 року, які б відповідали рівню її кваліфікації та спеціальності.
Зазначала, що вона надала достатньо доказів на підтвердження своєї високої кваліфікації та продуктивності праці, однак суди їх належно не дослідили, обмежившись аргументами Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано-Франківській області щодо необґрунтованості її доводів.
Вказуючи про відсутність у матеріалах справи відомостей про те, що на дату звільнення вона була профгрупоргом, суди не надали оцінки повідомленню відповідача від 07 серпня 2019 року № 10-08/1094 «Про повторне надання документів», зокрема додатку № 8, що містить підпис ОСОБА_1 , як профгрупорга відповідального за кадрове забезпечення, зі зворотньої сторони наказу «Про преміювання з нагоди святкування Великодня» від 10 квітня
2017 року № 11/1.
Апеляційний суд не урахував, що компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, що існувало до порушення трудових правовідносин, а тому виходячи з характеру моральних страждань, істотності вимушених змін у її житті та тривалості негативних наслідків, дійшов необґрунтованого висновку про відшкодування їй моральної шкоди лише у розмірі 1 500,00 грн.
Необхідність відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), ОСОБА_1 мотивувала наявністю конкретних обставин цієї справи та необхідністю урахування таких критеріїв зменшення розміру відшкодування, як:
- позивачка звернулася до суду через місяць після звільнення, тобто не порушила встановлені законом процесуальні строки;
- відповідачеві було достовірно відомо про право позивачки на додаткову оплачувану відпуску як одинокої матері, оскільки він надав їй таку відпустку за попередні періоди;
- дії відповідача після її звернення з позовом до суду не можна оцінити як добросовісні, оскільки він у добровільному порядку не намагався відновити порушені права позивачки;
- наявні у матеріалах справ докази її скрутного матеріального становища, у тому числі неможливість працевлаштуватися після звільнення на роботу через Державну службу зайнятості України, перебування на її утриманні сина-студента.
Оcкільки її було звільнено з роботи з 02 січня 2018 року, а повний розрахунок з нею роботодавець провів лише 23 липня 2020 року, тобто затримав остаточний розрахунок з нею на 933 дні, а тому мав сплати їй середній заробіток за час розрахунку при звільненні у розмірі 348 092,97 грн, який підлягав зменшенню щонайменше до суми 114 174,49 (348 092,97 грн * 32,8 %), де 32,8 % - частка від середнього заробітку, стягнутого на її користь за рішенням апеляційного суду.
У вересні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу
від Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано-Франківській області, у якому відповідач просив залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржувані рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 17 грудня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 01 липня 2020 року - без змін, посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції у незміненій після апеляційного перегляду частині та постанова апеляційного суду є обґрунтованими, ухвалені на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених наявними у справі доказами, оскаржувані судові рішення містять вичерпні висновки щодо доводів та заперечень сторін. Зауважило, що факт відсутності у Снятинському відділенні та в цілому в Управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано-Франківській області вакантних посад на дату скорочення чисельності штатних одиниць, підтверджено Верховним Судом у постанові від 18 лютого 2020 року у справі № 342/64/18.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Установлені судами фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій установлено, що наказом начальника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано-Франківській області від 25 липня 2017 року № 42-к, ОСОБА_1 з 01 серпня
2017 року була прийнята на посаду начальника відділу матеріального забезпечення та контрольно-ревізійної роботи Снятинського відділення в порядку переведення з Снятинської міжрайонної виконавчої дирекції Івано-Франківського обласного відділення Фонду.
24 жовтня 2017 року, на підставі постанов правління Фонду від 12 вересня
2017 року № 47 «Про затвердження граничної чисельності працівників Фонду соціального страхування України», від 10 жовтня 2017 року № 50 «Про затвердження структури органів Фонду», від 10 жовтня 2017 року № 52 «Про внесення змін до Положення про умови оплати праці та стимулювання праці працівників Фонду соціального страхування України», та на підставі наказу виконавчої дирекції Фонду від 23 жовтня 2017 року «Про затвердження граничної чисельності працівників робочих органів виконавчої дирекції Фонду соціального страхування в Івано-Франківській області», Управлінням виконавчої дирекції Фонду в Івано-Франківській області прийнято наказ № 143-к «Про попередження працівників про зміни в організації виробництва і праці та про зміни істотних умов праці».
25 жовтня 2017 року ОСОБА_1 попереджено про зміни в організації виробництва і праці, про зміну істотних умов праці з 01 січня 2018 року та про можливе майбутнє звільнення, що підтверджується її підписом.
31 жовтня 2017 року начальником Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано-Франківській області Якимівим І. М. затверджено штатний розпис Снятинського відділення з 01 січня 2018 року у кількості 7 штатних одиниць, замість раніше наявних 12,5 штатних одиниць.
Наказом начальника Управління виконавчої дирекції Фонду в Івано-Франківській області від 13 грудня 2017 року №141-ос «Про введення в дію штатних розписів» з 01 січня 2018 року введено в дію штатний розпис Снятинського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано-Франківській області в кількості 7 штатних одиниць. Із зазначеним наказом позивач ознайомилася 20 грудня 2017 року.
13 грудня 2017 року відповідач звернувся до об`єднаного профспілкового комітету з поданням щодо надання згоди на розірвання трудового договору, в тому числі з ОСОБА_1 .
Відповідно до витягу із протоколу засідання об`єднаного профспілкового комітету профспілкової організації Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано-Франківській області від 21 грудня
2017 року № 23 профспілковий комітет надав згоду на розірвання трудового договору - звільнення з роботи ОСОБА_1 згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Наказом начальника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано-Франківській області від 21 грудня 2017 року
№ 254-к «Про пропозиції щодо працевлаштування працівників до Івано-Франківського відділення», позивачці було запропоновано роботу в Івано-Франківському відділені Управління на посаді головного спеціаліста відділу медичної реабілітації та соціальних послуг на час відпустки працівника по догляду за дитиною до досягнення трирічного віку або по день фактичного виходу на роботу основного працівника, від якої вона відмовилася.
Згідно з наказом начальника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано-Франківській області Якиміва І.М. від 21 грудня
2017 року № 257-к ОСОБА_1 з 29 грудня 2017 року звільнено з займаної посади - начальника відділу матеріального забезпечення та контрольно-ревізійної роботи Снятинського відділення, у зв`язку із скороченням чисельності працівників (пункт 1 статті 40 КЗпП України) з виплатою компенсації за 10 календарних днів щорічної відпустки, 3 календарних дні додаткової відпустки за ненормований робочий день за відпрацьований період та з виплатою вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку.
Наказом директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України від 14 грудня 2017 року № 295-ос «Про завершення бюджетного 2017 року» зобов`язано начальників управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях та місті Києві: до 22 грудня 2017 року надати до органів ДКСУ платіжні доручення на перерахування коштів, передбачених відповідними кошторисами та планами асигнувань (із змінами) на грудень
2017 року, відповідно до наявних первинних документів; до 26 грудня 2017 року забезпечити перерахування вільних залишків коштів на видаткових рахунках управлінь, в тому числі підпорядкованих їм відділень, по яких не подано платіжні доручення до органів ДКСУ на доходний рахунок Фонду та подати довідку про повернення коштів до 27 грудня 2017 року.
Відповідно до зведеної відомості № 15 на виплату заробітної плати за ІІ половину грудня 2017 року працівникам Снятинського відділення, на поточний рахунок ОСОБА_1 26 грудня 2017 року зараховано 23 437,88 грн.
Зважаючи на те, що після видачі наказу від 21 грудня 2017 року № 257-к з'ясувалося, що з 22 по 29 грудня 2017 року позивачка перебувала на лікуванні, наказом начальника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано-Франківській області від 02 січня 2018 року №01-к скасовано наказ від 21 грудня 2017 року про звільнення ОСОБА_1 , в частині щодо дати звільнення, звільнено її із займаної посади з 02 січня 2018 року та зобов`язано відділ фінансово-економічної діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Снятинського відділення здійснити перерахунок сум, що належали позивачці при звільненні.
Відповідно до акта від 05 січня 2018 року, ОСОБА_1 відмовилася
від ознайомлення із наказами від 21 грудня 2017 року № 257-к «Про звільнення ОСОБА_1 » та від 02 січня 2018 року № 01-к «Про внесення змін до наказу
від 21 грудня 2017 року № 257-к».
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування
Установлено і це вбачається з матеріалів справи, що рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 17 грудня 2019 року у незміненій після апеляційного перегляду частині та постанова Івано-Франківського апеляційного суду від 01 липня 2020 року ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги
ОСОБА_1 висновків судів не спростовують.
Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частиною другою статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації (частини перша, третя статті 49-2 КЗпП України).
При розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Суд при розгляді спору про поновлення працівника на роботі зобов`язаний перевірити наявність підстав для звільнення (чи мало місце скорочення або чисельності працівників), але він не наділений повноваженнями обговорювати питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників.
Порядок вивільнення працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці та порядок врахування переважного права працівника на залишення на роботі встановлено статтями 42 49-2 КЗпП України.
Виходячи з системного тлумачення частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
Судами установлено, що відповідно до постанови правління Фонду соціального страхування України від 10 жовтня 2017 року № 50 зі змінами, внесеними постановою від 14 грудня 2018 року № 63, структура робочих органів Фонду соціального страхування України з 01 січня 2018 року зазнала змін, у тому числі через припинення ряду відокремлених підрозділів робочих органів виконавчої дирекції Фонду чи скорочення їх штатної чисельності. Зокрема, з 01 січня
2018 року підлягала скороченню штатна чисельність працівників Снятинського відділення, де на посаді начальника відділу матеріального забезпечення та контрольно-ревізійної роботи працювала ОСОБА_1 . При цьому, новий штатний розпис Снятинського відділення взагалі не передбачав існування відділу матеріального забезпечення та контрольно-ревізійної роботи, керівником якого була позивачка.
Зазначене підтверджує правильність висновків судів про те, що в Управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано-Франківській області відбулися зміни в організації виробництва і праці (реорганізація) та скорочення штату працівників. Про можливе наступне вивільнення позивачку повідомлено попередженням від 25 жовтня 2017 року
№ 967, що відповідає порядку вивільнення працівників, передбаченому частинами першою-третьою статті 49-2 КЗпП України.
Доводи заявника про не урахування судами істотного, на її думку, порушення відповідачем порядку звільнення працівника з ініціативи роботодавця, зокрема посилання на те, що повідомлення про зміни в організації виробництва і праці у містило попередження про можливе майбутнє її звільнення з підстав, передбачених статтею 32 КЗпП України, яка за своїм змістом та правовим наслідком не є тотожною зі звільненням працівника у зв`язку зі зміною організації виробництва і праці, скороченням чисельності або штату працівників на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, не можуть слугувати підставою для скасування правильних по суті судових рішень, оскільки зі змісту попередження про можливе звільнення ОСОБА_1 убачається, що роботодавець повідомив позивачку, що її вивільнення можливе саме у зв`язку зі скороченням штатної чисельності працівників Снятинського відділення, посилаючись на постанови правління Фонду соціального страхування України: від 12 вересня 2017 року №47 «Про затвердження граничної чисельності працівників Фонду соціального страхування України», від 10 жовтня 2017 року № 50 «Про затвердження структури органів Фонду»; наказу виконавчої дирекції Фонду від 23 жовтня
2017 року № 563 «Про затвердження граничної чисельності працівників робочих органів виконавчої дирекції Фонду соціального страхування в Івано-Франківській області», а тому наведені вище аргументи ОСОБА_1 , не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій про дотримання відповідачем вимог статті 49-2 КЗпП України при її звільненні.
Оскільки чинне законодавство (частина третя статті 40 КЗпП України) містить пряму заборону на звільнення працівника, який на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці, та ураховуючи, що відповідач самостійно виправив помилку у даті звільнення ОСОБА_1 , скасувавши наказом від 02 січня 2018 року № 01-к попередній наказ
від 21 грудня 2017 року № 257-к «Про звільнення ОСОБА_1 » в частині дати її звільнення, та правильно звільнив її з роботи з 02 січня 2018 року, колегія суддів вважає неспроможними твердження позивачки про існування двох дати її звільнення з роботи - 29 грудня 2017 року та 02 січня 2018 року.
Безпідставним є також посилання ОСОБА_1 на те, що вона мала переважне право на залишення на роботі.
Відповідно до статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
Частини друга, третя статті 42 КЗпП України визначають обставини, які мають враховуватись в разі вирішенні питання про залишення на роботі працівника при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації.
При вивільненні працівників, у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці в першу чергу підлягає оцінці кваліфікація та продуктивність праці працівників, що підлягають скороченню. І лише за умови рівноцінності кваліфікації та продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені у частині другій статті 42 КЗпП України.
За змістом статті 42 КЗпП України коло працівників, серед яких визначаються особи, які мають переважне право на залишення на роботі, та які не мають такого права, стосується всіх працівників, які займають таку ж посаду.
При визначенні працівників з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці, використовуються ознаки, які в сукупності характеризують виробничу діяльність працівників: наявність певної освіти, стаж і досвід роботи, ставлення до роботи, якість виконуваної роботи тощо.
Судами встановлено, що у новому штатному розписі Снятинського відділення від 31 жовтня 2017 року відсутній відділ матеріального забезпечення та контрольно-ревізійної роботи, у якому працювала позивачка на посаді начальника відділу, а тому у роботодавця взагалі не було підстав для застосування до позивачки положень статті 42 КЗпП України.
Перевіряючи дотримання роботодавцем вимог статті 49-2 КЗпП України, апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що під час вивільнення ОСОБА_1 в Управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано-Франківській області були відсутні вакансії, які позивачка могла виконувати з урахуванням її освіти, кваліфікації, досвіду. У зв`язку зі звільненням ОСОБА_3 , 12 червня 2018 року позивачці відповідно до статті 42-1 КЗпП України (в порядку поворотного прийняття на роботу) було запропоновано посаду головного спеціаліста відділу фінансово-економічної роботи, матеріального забезпечення та страхових виплат Снятинського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування в Івано-Франківській області, від зайняття якої вона відмовилася.
З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 протягом періоду її роботи у Снятинському відділенні Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано-Франківській області дійсно була обрана профгрупоргом у 2002, 2007 роках, підтверджується наданим відповідачем протоколом від 26 листопада 2007 року № 2 виборних зборів профгрупи Снятинської міжрайонної виконавчої дирекції Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Однак, як правильно зазначив відповідач у запереченнях, повноваження позивачки як профгрупорга закінчилися у 2012 році, що узгоджується з пунктом 31 Статуту профспілкової організації Івано-Франківського обласного Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, зареєстрованого Івано-Франківським обласним управлінням юстиції 08 квітня 2003 року. Доказів на підтвердження того, що у 2012 році ОСОБА_1 вчергове було обрано профгрупоргом позивачка не надала, а тому висновки судів про непоширення на неї гарантій, передбачених статтями 252 КЗпП України та статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», є правильними.
Встановивши, що роботодавець не виплатив позивачці повністю належні їй суми в день звільнення, з урахуванням зміненої дати звільнення не компенсував їй дні невикористаної у 2018 році додаткової оплачуваної відпустки як одинокої матері, апеляційний суд на підставі статті 117 КЗпП України, з урахуванням висновку щодо застосування зазначеної норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, обґрунтовано стягнув з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період затримки розрахунку пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права (статті 117 КЗпП України) у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц належним чином не обґрунтовані, та зводяться по суті до незгоди із застосування апеляційним судом зазначеного правового висновку. У справі, яка переглядається, апеляційний суд належним чином мотивувавзменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 , вказавши як на очевидну неспівмірність розміру компенсації за невикористану додаткову відпустку із розміром середнього заробітку, що власне перевищує розмір компенсації у 90 разів, так і взявши до уваги дії роботодавця та працівника, що мали місце при звільненні позивачки з роботи. Доводи касаційної скарги в частині незгоди з визначеним апеляційним судом розміром середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає стягненню з роботодавця, зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками апеляційного суду щодо їх оцінки, що знаходяться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 400 ЦПК України.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Аналізуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 .
Щодо клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи із викликом сторін
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. У разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.
Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішує Верховний Суд з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.
Оскільки до повноважень касаційної інстанції не належить встановлення обставин справи, надання оцінки новим доказам чи переоцінки наявних у матеріалах справи доказів, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання заявника про виклик сторін в судове засідання для надання пояснень у справі.
Керуючись статтями 400 401 402 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про розгляд справи із викликом сторін.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 17 грудня 2019 року, у незміненій після апеляційного перегляду частині, та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 01 липня 2020 року залишити без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Г. І. Усик
І. Ю. Гулейков
О. В. Ступак