№ 352/1802/18

Постанова

Іменем України

15 вересня 2020 року

м. Київ

Справа № 352/1802/18

Провадження № 14-72 цс 20

Велика Палата Верховного Суду у складі

судді-доповідача Гудими Д. А.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянула справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (далі - відповідач, Національне агентство), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТзОВ) «Нікром Трейд Груп» - про усунення перешкод у користуванні майном

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 10 вересня 2018 року, постановлену суддею Хоминець М. М., і постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 6 листопада 2018 року, прийняту колегією суддів у складі Бойчука І. В., Девляшевського В. А., Пнівчук О. В.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

(1) Вступ

1. Чоловік, який є підозрюваним у кримінальному провадженні, та його дружина у позові просять суд захистити їхнє право власності на майно, порушене, на їхню думку, безпідставним переданням цього майна Національному агентству для здійснення заходів з управління та перевищенням повноважень цим агентством щодо управління корпоративними правами в юридичних особах. Суди попередніх інстанцій вважали, що вжиті заходи у межах кримінального провадження не можна оскаржувати поза ним. Перед судом касаційної інстанцій постало питання про те, чи мають можливість сторона захисту у кримінальному провадженні й інші особи, майно яких передане відповідачеві для здійснення заходів з управління, отримати захист у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законом, чи такий захист можливий лише за негаторним позовом, заявленим за правилами цивільного судочинства.

(2) Короткий зміст позовних вимог

2. У вересні 2018 року позивачі звернулися до суду з позовною заявою, у якій просили усунути перешкоди в користуванні майном, що перебуває в режимі спільної сумісної власності, шляхом припинення відповідачем «організації управління таким майном» (далі - майно):

- земельною ділянкою з кадастровим номером 2625887800:02:006:0196, розташованою за адресою : Івано-Франківська область, Тисменицький район, Черніївська сільська рада;

- 43/100 частинами домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ;

- корпоративними правами у вигляді 100 % статутного капіталу ТзОВ «Водне плесо»;

- корпоративними правами у вигляді 20 % статутного капіталу ТзОВ «Мережа супермаркетів «Плюс Бонус»;

- корпоративними правами у вигляді 50 % статутного капіталу ТзОВ «Прикарпатська кераміка»;

- корпоративними правами у вигляді 100 % статутного капіталу ПП «Плюс 999»;

- корпоративними правами у вигляді 100 % статутного капіталу ТзОВ «Нікром груп ЛТД»;

- корпоративними правами у вигляді 49,9 % статутного капіталу ТзОВ «Калуський Бровар».

3. Мотивували позов так:

3.1. 21 липня 2017 року слідчий суддя Солом`янського районного суду міста Києва у кримінальному провадженні ухвалою наклав арешт на майно, а також на Ѕ квартири за адресою: АДРЕСА_2 (далі - квартира), і на Ѕ нежитлового приміщення № 51 за адресою: АДРЕСА_3 (далі - нежитлове приміщення).

3.2. 30 травня 2018 року слідчий суддя Солом`янського районного суду міста Києва ухвалою передав в управління відповідачу всі перелічені вище об`єкти.

3.3. Передання майна відповідачеві є неправомірним, оскільки: в управління помилково перейшли раніше відчужені подружжям об`єкти нерухомості (квартира та нежитлове приміщення); таке передання відбулося без виділення частки ОСОБА_2 , а тому порушує право спільної сумісної власності, обмежує ОСОБА_1 у вільному володінні, користуванні та розпорядженні майном; передані в управління відповідачу активи були набуті подружжям задовго до вчинення дій, які Національне антикорупційне бюро України кваліфікує як кримінальне правопорушення.

(3) Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

4. 10 вересня 2018 року Тисменицький районний суд Івано-Франківської області постановив ухвалу, згідно з якою відмовив у відкритті провадження у справі. Мотивував ухвалу тим, що спір треба розглядати за правилами кримінального судочинства, бо до майна застосовані такі заходи забезпечення кримінального провадження як арешт та передання в управління відповідачу. Всі питання щодо таких заходів належить вирішувати у межах кримінального провадження.

(4) Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

5. 6 листопада 2018 року Івано-Франківський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою залишив без змін ухвалу Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 10 вересня 2018 року. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що усунення перешкод у користуванні майном шляхом припинення управління ним слід розглядати у порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК України).

(5) Короткий зміст вимог касаційної скарги

6. 3 грудня 2018 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу. Просить скасувати ухвалу Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 10 вересня 2018 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 6 листопада 2018 року, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Скаржиться на порушення судами першої й апеляційної інстанцій норм процесуального права.

(6) Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

7. 28 квітня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Мотивував тим, що ОСОБА_1 в апеляційній і касаційній скаргах зазначає про необхідність розгляду спору за правилами цивільного судочинства.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

8. ОСОБА_1 мотивувала касаційну скаргу так:

8.1. КПК України не регулює повернення майна власнику у разі незаконного передання цього майна в управління, не захищає прав добросовісних набувачів, майно яких необґрунтовано перейшло в управління, не дозволяє усунути перешкоди у користуванні таким майном співвласнику, який не має стосунку до кримінального провадження.

8.2. Стаття 174 КПК України стосується виключно арешту майна та не поширюється на передання активів в управління. Чинний КПК України не передбачає перегляд рішення про передання активів в управління ні в апеляційному, ні в іншому порядку, що є порушенням права особи на ефективний засіб юридичного захисту. Заперечення проти ухвали слідчого судді про передання майна в управління відповідачу можна подати лише в суді під час підготовчого провадження у кримінальній справі.

8.3. Єдиною підставою припинення управління активами згідно зі статтею 174 КПК України є зняття арешту з майна. Вказана стаття не регулює відносини, коли обтяження у державному реєстрі прав на нерухоме майно відсутні, а майно перебуває в управлінні відповідача.

8.4. Отже, через прогалини у правовому регулюванні відносин щодо скасування передання активів в управління відповідачу для відновлення порушених прав позивачів належним способом захисту є усунення перешкод у користуванні майном.

9. 26 березня 2019 року ОСОБА_1 подала письмові пояснення, в яких вказала, що позивачі не оскаржують ухвали про арешт та про передання майна в управління відповідачу, а просять усунути перешкоди, які створені їм у користуванні майном. Тому справу треба розглядати за правилами цивільного судочинства.

(2) Позиції інших учасників справи

10. 27 грудня 2018 року відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні касаційної скарги, а оскаржені рішення залишити без змін. Мотивує відзив так:

10.1. Позов не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, за якими суд вирішує спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється, зокрема, за правилами кримінального судочинства.

10.2. Предметом спору є активи, на які під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 5201000000000439 від 21 листопада 2016 року накладений арешт, а самі ці активи передані в управління відповідачу. Позивачі вважають, що передання активів в управління відповідачу було безпідставним. Тобто, вони не погоджуються з рішеннями, прийнятими у кримінальному провадженні. Надання їм оцінки у цивільній справі є неможливим.

11. ОСОБА_2 відзив на касаційну скаргу не подав.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій

(1.1) Щодо юрисдикції суду

12. Велика Палата Верховного Суду має вирішити питання про визначення юрисдикції суду щодо розгляду позову подружжя, один з членів якого є підозрюваним (обвинуваченим) у кримінальному провадженні, про усунення перешкод у користуванні майном (на яке накладений арешт і яке передане для здійснення заходів з управління арештованим майном) шляхом припинення відповідачем «організації управління таким майном». Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відмовив у відкритті провадження у справі, вважаючи, що, всі питання щодо арешту майна й управління ним належить вирішувати у межах кримінального провадження. ОСОБА_1 у касаційній скарзі стверджує, що у порядку кримінального судочинства позивачі не можуть захистити їхнє право власності, зокрема, через прогалини правового регулювання, а тому тільки цивільне судочинство може забезпечити ефективний захист порушеного права. Велика Палата Верховного Суду з такими доводами не погоджується та вважає правильним висновок судів щодо юрисдикції за вимогами позивачів.

13. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

14. Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) передбачає, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19).

15. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

16. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, зазвичай, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

17. Суди попередніх інстанцій встановили такі обставини:

17.1. 21 липня 2017 року слідчий суддя Солом`янського районного суду міста Києва у кримінальному провадженні у справі № 760/12922/17 постановив ухвалу, за якою наклав арешт на майно підозрюваного ОСОБА_2

17.2. 18 вересня 2017 року Апеляційний суд міста Києва залишив без змін ухвалу слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 21 липня 2017 року.

17.3. 30 травня 2018 року слідчий суддя Солом`янського районного суду міста Києва постановив ухвалу, за якою передав відповідачу в управління за договором на підставах, у порядку та на умовах, визначених статтями 19 і 21 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів», майно підозрюваного ОСОБА_2 , на яке у кримінальному провадженні № 52016000000000439 від 21 листопада 2016 року за ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 21 липня 2017 року (провадження № 1-кс/760/10540/17, справа № 760/12922/17) накладений арешт.

17.4. 23 липня 2018 року Апеляційний суд міста Києва відмовив у відкритті провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 30 травня 2018 року, оскільки згідно зі статтею 309 КПК України зазначену ухвалу не можна оскаржити в апеляційному порядку. Аналогічно виснував Київський апеляційний суд, постановляючи 11 березня 2019 року ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 як власника майна, в інтересах якого діяв адвокат Пльотка П. Ю., на ухвалу слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 30 травня 2018 року.

18. Процесуальними рішеннями, які, на думку позивачів, створюють їм перешкоди у користуванні майном, є ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 21 липня 2017 року про арешт майна ОСОБА_2 і від 30 травня 2018 року про передання майна в управління відповідачу.

19. Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України (частина перша статті 1 КПК України).

20. Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (стаття 2 КПК України).

21. КПК України надає можливість сторонам кримінального провадження, а також іншим особам, прав та інтересів яких стосується процесуальне рішення, оскаржити останнє (зокрема, рішення слідчого судді) в порядку, визначеному цим кодексом (частина перша статті 24 КПК України).

22. Підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано (частина перша статті 174 КПК України).

23. Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово вирішувала питання щодо юрисдикції суду за вимогами про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами кримінального судочинства (див. постанову від 30 червня 2020 року у справі № 727/2878/19 (пункти 21, 37)). Так, якщо арешт накладений за КПК України 2012 року на майно особи, яка не є учасником кримінального провадження, то вирішення питання щодо зняття такого арешту й оскарження відповідних дій або бездіяльності слідчого в кримінальному провадженні здійснюються за правилами КПК України 2012 року (постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі № 202/5044/17, від 28 листопада 2018 року у справі № 636/959/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 640/17552/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 202/1452/18, від 11 вересня 2019 року у справі № 504/1306/15-ц).

24. Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_2 як сторона кримінального провадження реалізував право на оскарження в апеляційному порядку ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 21 липня 2017 року про арешт майна. Крім того, з клопотанням про скасування арешту, накладеного ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 21 липня 2017 року, ОСОБА_2 як обвинувачений у кримінальному провадженні звернувся до Вищого антикорупційного суду. Останній ухвалою від 2 березня 2020 року у справі № 760/17909/18 відмовив у задоволенні цього клопотання.

25. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що вирішення за правилами КПК України 2012 року питання про скасування арешту, накладеного на майно у межах кримінального провадження, не створює можливості звернення з позовом про усунення перешкод у користуванні цим майном за правилами цивільного судочинства. Кримінальний процесуальний закон не передбачає обмеження права на повторне подання клопотання про скасування арешту майна. Тому з таким клопотанням ОСОБА_2 може знову звернутися у порядку, визначеному КПК України, аргументувавши необґрунтованість накладення арешту чи відсутність у ньому потреби.

26. Якщо арешт на майно накладено в порядку, передбаченому КПК України 2012 року, особа, яка вважає, що такими діями порушено її право власності, навіть за умови, що вона не є учасником кримінального провадження, має право оскаржити такі дії та звернутися до суду про скасування арешту лише в порядку кримінального судочинства. І такий порядок захисту прямо передбачений нормами КПК України та є ефективним. Разом з тим чинний ЦПК України не передбачає можливості такого захисту в порядку цивільного судочинства (див.постанови від 27 березня 2019 року у справі № 202/1452/18, від 11 вересня 2019 року у справі № 504/1306/15-ц).

27. Отже, ОСОБА_1 теж може звернутись із клопотанням про скасування арешту майна, навівши у порядку, передбаченому КПК України, аргументи щодо порушення її права власності. Стосовно твердження ОСОБА_1 про порушення її прав користуватися та розпоряджатися часткою у спільному майні подружжя Велика Палата Верховного Суду зазначає, що ОСОБА_1 не позбавлена можливості вирішити за правилами цивільного судочинства питання поділу майна, що є спільній сумісній власності. Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що ОСОБА_1 не є уповноваженою на захист прав на майно третіх осіб, які, за її словами, на момент накладення на нього арешту були його власниками (співвласниками), а саме прав ОСОБА_2 , а також тих осіб, яким подружжя ОСОБА_2 раніше відчужило квартиру та нежитлове приміщення.

28. У касаційній скарзі ОСОБА_1 стверджує, що КПК України не регулює повернення майна власнику у разі незаконного передання цього майна в управління. А тому через відсутність у КПК України процедури оскарження судового рішення про передання майна в управління відповідачу ОСОБА_1 вважає, що її право власності на майно можна захистити лише за правилами цивільного судочинства. Проте Велика Палата Верховного Суду вважає такі доводи необґрунтованими.

29. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження (перше речення частини першої статті 170 КПК України). Арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди (частина друга статті 170 КПК України).

30. Зберігання речових доказів є однією з гарантій реалізації завдань кримінального провадження, передбачених статтею 2 КПК України, й умовою дотримання прав на майно, визнане речовим доказом у кримінальному провадженні, і на яке слідчий суддя наклав арешт. Таке зберігання регламентується, зокрема, статтею 100 КПК України. Відповідно до частини першої вказаної статті речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160-166 (тимчасовий доступ до речей і документів), 170-174 (арешт майна) цього кодексу. Речові докази вартістю понад 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження, передаються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду Національному агентству для здійснення заходів з управління ними з метою забезпечення їх збереження або збереження їхньої економічної вартості, а речові докази, зазначені в абзаці першому цієї частини, такої самої вартості - для їх реалізації з урахуванням особливостей, визначених законом (абзац сьомий частини шостої статті 100 КПК України).

31. Управління активами - це діяльність із володіння, користування та/або розпорядження активами, тобто забезпечення збереження активів, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, та їх економічної вартості або реалізація таких активів чи передача їх в управління відповідно до цього Закону, а також реалізація активів, конфіскованих у кримінальному провадженні (пункт 4 частини першої статті 1 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» у редакції, яка була чинною на час передання майна в управління відповідачеві; близький за змістом припис вказаний пункт має і в чинній редакції).

32. Управління рухомим та нерухомим майном, цінними паперами, майновими та іншими правами здійснюється Національним агентством шляхом реалізації відповідних активів або передачі їх в управління (частина перша статті 21 вказаного Закону). Управління цими активами здійснюється на умовах ефективності, а також збереження та збільшення їх вартості (речення перше частини четвертої зазначеної статті).

33. Отже, мета передання відповідачеві арештованого майна для здійснення заходів з управління ним - це, зокрема, забезпечення збереження активів, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, та їх економічної вартості. Іншими словами, передання арештованого майна в управління має забезпечувати досягнення мети арешту, визначеної у статті 170 КПК України. Проте це не дозволяє ототожнювати арешт майна з переданням такого майна на зберігання як речового доказу у кримінальному провадженні, у тому числі з переданням майна для здійснення Національним агентством заходів з управління ним (див. постанову об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 27 січня 2020 року у справі № 758/16546/18).

34. Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_2 оскаржив ухвалу слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 30 травня 2018 року про передання майна в управління відповідачу, однак апеляційний суду відмовив у відкритті апеляційного провадження, оскільки таку ухвалу не можна оскаржити в апеляційному порядку. Слідчий суддя Солом`янського районного суду міста Києва в ухвалі від 30 травня 2018 року на підставі статей 100 170-173 КПК України визначив порядок зберігання речових доказів у кримінальному провадженні шляхом їх передання в управління відповідачу. Слідчий суддя вказав, що застосування такого заходу спрямоване на усунення ризику неможливості виконання покарання у вигляді конфіскації майна ОСОБА_2 як підозрюваного у кримінальному провадженні № 5201000000000439 шляхом втрати, погіршення фізичного стану майна, зменшення його економічної вартості. Тобто, метою передання майна в управління було забезпечення реалізації завдання та досягнення мети арешту цього майна.

35. За змістом частини дванадцятої статті 100 КПК України у порядку цивільного судочинства слід вирішувати спір про належність речей, що підлягають поверненню, а не про припинення «організації управління» арештованим майном чи заходів з управління цим майном, вжитих для забезпечення його збереження та збереження його економічної вартості.

36. У разі здійснення управління активами у вигляді частки у статутному (складеному) капіталі чи акцій, паїв управитель під час здійснення повноважень власника таких активів у вищих органах управління відповідної юридичної особи зобов`язаний погоджувати свої дії з власником таких активів (абзац п`ятий частини сьомої статті 21 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів»).

37. У разі втрати чи знищення стороною кримінального провадження наданого їй речового доказу вона зобов`язана повернути володільцю таку саму річ або відшкодувати її вартість (речення перше частини четвертої статті 100 КПК України). Проте це не означає, що такій втраті чи знищенню під час вжиття заходів з управління арештованим майном неможливо запобігти. Оскільки ці заходи мають забезпечувати досягнення мети арешту, особи, вказані у частині першій статті 174 КПК України, можуть клопотати про скасування арешту, доводячи, що у подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба, зокрема через те, що належні заходи з управління арештованим майном не вживаються, а вжиті - не забезпечують збереження активів, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, та їх економічної вартості.

38. У разі надходження винесеного у межах наданих законом повноважень рішення прокурора, а також судового рішення, що набрало законної сили, яким скасовано арешт прийнятих в управління активів, Національне агентство у триденний строк повертає їх законному власнику, а в разі їх реалізації - повертає одержані від цього кошти, а також проценти, нараховані як плата за користування банком такими коштами (частина восьма статті статті 21 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів»). Отже, саме судове рішення про скасування арешту майна є однією з визначених законом підстав для припинення заходів з управління арештованим майном.

39. З огляду на зазначене, Велика Палата Верховного Суду вважає безпідставними доводи ОСОБА_1 у касаційній скарзі щодо відсутності у кримінальному судочинстві ефективних юридичних засобів для припинення «організації управління» арештованим майном і заходів з управління цим майном. Ініціювання з метою впливу на порядок зберігання речових доказів у кримінальному провадженні іншої судової процедури за правилами ЦПК України суперечитиме завданням як цивільного, так і кримінального судочинства.

40. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що право на доступ до суду не є абсолютним. Воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов, за яких суд повноважний розглядати позовну заяву. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.

41. Відсутність у позивачівюридичної можливості за правилами цивільного судочинства усунути створені, на їхню думку, на підставі судових рішень, ухвалених у кримінальному провадженні, перешкоди у користуванні арештованим майном шляхом припинення «організації управління таким майном» відповідачем є легітимним обмеженням, покликаним забезпечити юридичну визначеність у застосуванні норм процесуального права. Таке обмеження не шкодить суті права на доступ до суду та є пропорційним означеній меті. Остання досягається гарантуванням того, що доводи про неналежність «організації управління» відповідачем арештованим майном або заходів з управління цим майном, вжитих для забезпечення його збереження та збереження його економічної вартості, може перевірити суд за правилами кримінального судочинства, зокрема під час розгляду клопотання про скасування арешту майна. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає неприйнятним аргумент касаційної скарги про те, що відсутність у КПК України інституту перегляду в апеляційному та касаційному порядку судового рішення про визначення порядку зберігання речових доказів у кримінальному провадженні шляхом передання в управління Національному агентству майна, яке є речовим доказом у цьому провадженні і на яке накладено арешт, є порушенням права особи на ефективний засіб юридичного захисту (див. також постанову об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 27 січня 2020 року у справі № 758/16546/18).

(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

(2.1) Щодо суті касаційної скарги

42. 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі - Закон № 460-IX). Пункт 2 прикінцевих та перехідних положень Закону № 460-IX передбачає, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання ним чинності.

43. Оскільки ОСОБА_1 подала касаційну скаргу 3 грудня 2018 року, а її розгляд не закінчився до набрання чинності Законом № 460-IX, Велика Палата Верховного Суду розглядає цю скаргу за приписами ЦПК України, що діяли до набрання чинності зазначеним Законом.

44. Суд касаційної інстанціїза результатами розгляду касаційноїскарги маєправо залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини першої статті 409 ЦПК України).

45. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 410 ЦПК України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 460-IX).

46. Зважаючи на надану оцінку доводам касаційної скарги та висновкам судів першої й апеляційної інстанцій, Велика Палата Верховного Суду вважає цю скаргу необґрунтованою, а ухвалу Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 10 вересня 2018 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 6 листопада 2018 року - такими, які ухвалені з додержанням норм права. Тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

47. Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим кодексом (стаття 126 ЦПК України). Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це за необхідне (частина п`ята статті 174 ЦПК України).

48. ОСОБА_1 подала касаційну скаргу 3 грудня 2018 року, а «письмові пояснення», які доповнюють доводи цієї скарги, - 26 березня 2019 року. Тому, враховуючи те, що необхідності у поданні таких пояснень не було, відповідно до статті 126 ЦПК України Велика Палата Верховного Суду залишає їх без розгляду як такі, що подані зі спливом строку, визначеного частиною першою статті 390 та частиною першою статті 398 ЦПК України.

(2.2) Щодо судових витрат

49. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на ОСОБА_1

(3) Висновки щодо застосування норм права

50. Мета передання Національному агентству арештованого майна для здійснення заходів з управління ним - це, зокрема, забезпечення збереження активів, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, та їх економічної вартості (абзац сьомий частини шостої статті 100 КПК України, пункт 4 частини першої статті 1, частина перша, речення перше частини четвертої статті 21 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів»). Передання арештованого майна в управління має забезпечувати досягнення мети арешту, визначеної у статті 170 КПК України.

51. Ініціювання з метою впливу на порядок зберігання речових доказів у кримінальному провадженні іншої судової процедури за правилами ЦПК України суперечитиме завданням як цивільного, так і кримінального судочинства. Особи, вказані в абзаці другому частини першої статті 174 КПК України, можуть клопотати про скасування арешту, доводячи, що у подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба, зокрема через те, що належні заходи з управління арештованим майном не вживаються, а вжиті - не забезпечують збереження активів, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, та їх економічної вартості. Судове рішення про скасування арешту майна є однією з визначених законом підстав для припинення заходів з управління арештованим майном (частина восьма статті статті 21 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів»).

Керуючись частиною четвертою статті 258, частиною першою статті 400, пунктом 1 частини першої статті 409, частиною першою статті 410, статтями 416-419 ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 10 вересня 2018 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 6 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Д. А. ГудимаСудді:Н. О. АнтонюкВ. С. Князєв Т. О. АнцуповаЛ. М. Лобойко С. В. БакулінаН. П. Лященко В. В. БританчукО. Б. Прокопенко Ю. Л. ВласовВ. В. Пророк М. І. ГрицівЛ. І. Рогач В. І. ДанішевськаО. М. Ситнік Ж. М. ЄленінаО. С. Ткачук О. С. ЗолотніковВ. Ю. Уркевич О. Р. КібенкоО. Г. Яновська