Постанова
Іменем України
16 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 352/1857/18-ц
провадження № 61-17880св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - Івано-Франківська прокуратура в інтересах держави в особі Загвіздянської сільської ради об`єднаної територіальної громади,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 16 грудня 2020 року у складі судді Струтинського Р. Р.
та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 12 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Фединяка В. Д., Пнівчук О. В., Томин О. О.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2018 року Івано-Франківська обласна прокуратура в інтересах держави в особі Загвіздянської сільської ради об`єднаної територіальної громади звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.
Позовну заяву мотивовано тим, що рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 11 лютого 2016 року у справі № 352/1402/15-ц визнано недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки, видані ОСОБА_3 , а саме серії ЯМ № 749646 на земельну ділянку площею 0,2001 га, кадастровий номер 25881100:07:001:0855, серії ЯМ № 749647
на земельну ділянку, площею 1,1121 га, кадастровий номер 25881100:07:001:0856 та серії ЯМ № 749648 на земельну ділянку площею 0,4101 га кадастровий номер 25881100:07:001:0875 в урочищі «Рінь» Загвіздянської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області для ведення особистого селянського господарства. Також зобов`язано ОСОБА_3 повернути Загвіздянській сільській раді Тисменецього району Івано-Франківської області ці земельні ділянки.
У ході виконання зазначеного судового рішення було з`ясовано,
що на підставі договору купівлі-продажу від 18 квітня 2013 року ОСОБА_3 відчужив ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,4101 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0875. Остання 12 червня 2013 року поділила вказану земельну ділянку на дві земельні ділянки площею 0,205 га
з кадастровим номером 2625881100:07:001:0868 та площею 0,2051 га
з кадастровим номером 2625881100:07:001:0867, яку у подальшому відчужила ОСОБА_4 .
Посилаючись на те, що земельна ділянка з кадастровим номером 2625881100:07:001:0875 вибула із власності Загвіздянської сільської ради об`єднаної територіальної громади поза її волею, Івано-Франківська обласна прокуратура в інтересах держави в особі Загвіздянської сільської ради об`єднаної територіальної громади на підставі статті 388 ЦК України
та ураховуючи викладене, просила витребувати із володіння ОСОБА_1
на користь держави в особі Загвіздянської сільської ради об`єднаної територіальної громади земельну ділянку площею 0,205 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0868.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області
від 16 грудня 2020 року позов Івано-Франківської обласної прокуратури
в інтересах держави в особі Загвіздянської сільської ради об`єднаної територіальної громади задоволено.
Витребувано на користь держави в особі Загвіздянської сільської ради об`єднаної територіальної громади з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,205 га, кадастровий номер 2625881100:07:001:0868.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що земельна ділянка, кадастровий номер 2625881100:07:001:0868 вибула із комунальної власності територіальної громади с. Загвіздя на підставі розпорядження Тисменицької районної державної адміністрації, яке визнано недійсним у судовому порядку, без волі територіальної громади с. Загвіздя на таке вибуття.
У зв`язку із цим наявні підстави для витребування спірної земельної ділянки у відповідача. При цьому суд першої інстанції поновив строк звернення
до суду, оскільки такий пропущений з поважних причин.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 12 жовтня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Тисменицького районного суду від 16 грудня
2020 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції встановивши, що Загвіздянською сільською радою об`єднаної територіальної громади рішення про передачу спірної спірна земельна ділянка площею 0,2051 га, кадастровий номер 2625881100:07:001:0867
у складі земельної ділянки площею 0,4101 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0875 із земель комунальної власності територіальної громади у приватну власність чи будь-якої іншої особи не приймала, земельна ділянка вибула із володіння територіальної громади Загвіздянської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області не з волі громади,
а іншим шляхом, а саме: на підставі розпоряджень Тисменицької районної державної адміністрації Івано-Франківської області, яке було згодом скасовано, дійшов правильного висновку про те, що задоволення вимоги позивача про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.
Разом із цим, суд апеляційної інстанції вважав, що суд першої інстанції правильно поновив прокурору позовну давність, оскільки такий строк пропущено з поважних причин.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2021 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, від 21 грудня 2018 року у справі
№ 922/901/17, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/368/17,
від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16, від 26 травня 2020 року
у справі № 912/2385/18 та від 18 серпня 2021 року у справі № 352/467/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій й ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є незаконними, необґрунтованими
й такими, що ухвалені з неправильним застосуванням норм чинного законодавства.
На думку представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , Івано-Франківською обласною прокуратурою та Загвіздянською сільською радою об`єднаної територіальної громади пропущено позовну давність, оскільки про порушене право на спірну земельну ділянку їм стало відомо у 2014 році під час досудового розслідування кримінального провадження
№ 12013090250000378.
Разом із цим, зазначає, що Івано-Франківською обласною прокуратурою, яка є позивачем у цій справі, не подавалось клопотання про поновлення позовної давності. На думку представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , відсутність такої заяви позбавляє суд можливості поновити такий строк, а сам факт подачі такого клопотання Загвіздянською сільською радою об`єднаної територіальної громади свідчить про визнання факту пропуску такого строку.
Матеріали справи не містять доказів звернення прокурора до Загвіздянської сільської ради об`єднаної територіальної громади із повідомленнями про необхідність захисту інтересів держави, що на думку представника
ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , свідчить про безпідставність звернення прокурора до Тисминецького районного суду Івано-Франківської області
із цим позовом. Також, на думку заявника, позивачем не наведено жодних причин, які перешкоджали Загвіздянській сільській раді об`єднаної територіальної громади самостійно здійснювати захист власних інтересів, ураховуючи ту обставину, що сільська рада була обізнана про порушення своїх прав ще у квітні 2013 року після того, як було визнано незаконним рішення Тисменицької районної державної адміністрації Івано-Франківської області щодо виділення земельних ділянок громадянам ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 та ОСОБА_8 , оскільки земельні ділянки входять до земель Загвіздянської сільської ради Тисминецького району Івано-Франківської області. Проте вказані доводи були залишені поза увагою судів попередніх інстанцій.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи № 352/1857/18
із Тисменицького районного суду Івано-Франківської області.
У грудні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2022 року справу призначено
до розгляду.
Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу
У грудні 2021 року до Верховного Суду надійшли відзиви Івано-Франківської обласної прокуратури та Загвіздянської сільської ради об`єднаної територіальної громади на касаційну скаргу, обґрунтовуючи їх тим,
що доводи касаційної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , безпідставними та необґрунтованими, а судові рішення судів першої
та апеляційної інстанцій є законними, вмотивованими та ухвалені
з дотриманням норм матеріального і процесуального права на підставі повного, об`єктивного і всебічного з`ясування судом обставин справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Рішенням Тисменицького районного суду від 11 лютого 2016 року у справі
№ 352/1402/15-ц, яке набрало законної сили 14 квітня 2016 року, задоволено позов першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Загвіздянської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області.
Визнано недійсними розпорядження Тисменицької районної державної адміністрації від 22 листопада 2012 року № 1043 «Про надання дозволу ОСОБА_3 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність» та від 28 грудня 2012 року № 1188 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок
та надання їх у власність ОСОБА_3 ».
Визнано недійсними видані ОСОБА_3 державні акти, а саме: від 28 грудня 2012 року ЯМ № 749646 на право власності на земельну ділянку площею 0,2001 га, кадастровий номер 2625881100:07:001:0855; від 28 грудня
2012 року ЯМ № 749647 на право власності на земельну ділянку площею 1,1121 га, кадастровий номер 2625881100:07:001:0856; від 29 грудня
2012 року ЯМ № 749648 на право власності на земельну ділянку площею 0,4101 га, кадастровий номер 2625881100:07:001:0875.
Зобов`язано повернути Загвіздянській сільській рад Тисменицького району Івано-Франківської області: ОСОБА_3 - земельні ділянки з кадастровими номерами 2625881100:07:001:0856 та 2625881100:07:001:0875,
а ОСОБА_9 - земельну ділянку з кадастровим номером 2625881100:07:001:0855, розташовані в урочищі «Рінь» Загвіздянської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області
(а. с. 7-11, т. 1).
Зазначеним судовим рішенням встановлено незаконність вибуття земельних ділянок, у тому числі, земельної ділянки площею 0,4101 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0875, з комунальної власності територіальної громади с. Загвіздя Тисменицького району Івано-Франківської області без згоди Загвіздянської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області та не з її волі.
Відповідно до листа Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, відомостей з Державного реєстру речових прав
на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 18 квітня 2013 року відчужив ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,4101 га, кадастровий номер 2625881100:07:001:0875.
ОСОБА_1 на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу (об`єднання) земельної ділянки від 12 червня 2013 року розділила земельну ділянку площею 0,4101 га, кадастровий номер 2625881100:07:001:0875 на дві земельні ділянки: площею 0,2051 га, кадастровий номер 2625881100:07:001:0867 та площею 0,205 га, кадастровий номер 2625881100:07:001:0868.
При цьому ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право власності
від 12 червня 2013 року на поділені земельні ділянки, зокрема на земельну ділянку площею 0,2051 га, кадастровий номер 2625881100:07:001:0867.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено,
що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується
з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише
в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який
є ефективним.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд
і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право
в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 317 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Ефективним способом захисту права власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, є звернення до суду
з віндикаційним позовом до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, тобто з позовом про повернення майна із чужого незаконного володіння.
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає
у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності
на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду
від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).
Право власника згідно з частиною першою статті 388 ЦК України
на витребування майна від добросовісного набувача пов`язане з тим, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування майна від добросовісного набувача,
є вичерпним. Й однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом
(пункт 3 частини першої статті 388).
Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (частина п`ята статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Стаття 80 ЗК України закріплює суб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади,
є суб`єктом права власності на землі державної власності.
Стаття 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначає компетенцію сільських, селищних, міських рад, зокрема щодо вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин
(пункт 34 частини першої статті 26). Такі питання мають вирішуватись виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.
Отже обов`язковою умовою передачі у власність земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності, є наявність позитивного рішення сесії відповідної ради про передачу земельної ділянки у власність.
У постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження
№ 61-183цс18) Велика Палата Верховного Суду вказала, що відсутність спрямованого на відчуження майна рішення відповідного органу місцевого самоврядування (зокрема, його підроблення) означає, що власник волю
на відчуження не виявляв.
Частиною четвертою статті 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановленні рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено
ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановив, що Загвіздянською сільською радою об`єднаної територіальної громади рішення про передачу спірної земельної ділянки площею 0,2051 га, кадастровий номер 2625881100:07:001:0867
у складі земельної ділянки площею 0,4101 га, кадастровий номер 2625881100:07:001:0875 із земель комунальної власності територіальної громади у приватну власність чи будь-якої іншої особи не приймала, земельна ділянка вибула із володіння територіальної громади Загвіздянської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області не з волі громади,
а іншим шляхом, а саме: на підставі розпоряджень Тисменицької районної державної адміністрації, яке було скасовано рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 11 лютого 2016 року у справі № 352/1402/15-ц, яке набрало законної сили.
У зв`язку із цим, суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для витребування у ОСОБА_1 , як особи, за якою зареєстрована спірна земельна ділянка, вказаного нерухомого майна, що відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.
Доводи касаційної скарги про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків щодо застосування норм матеріального
й процесуального права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, від 21 грудня 2018 року у справі № 922/901/17, від 21 серпня 2019 року
у справі № 911/368/17, від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16, від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 та від 18 серпня 2021 року
у справі № 352/467/18, на які заявник посилався у касаційній скарзі,
є необґрунтованими, а висновки судів попередніх інстанцій не суперечать зазначеним висновкам Верховного Суду.
Доводи касаційної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , про те, що Івано-Франківською обласною прокуратурою та Загвіздянською сільською радою об`єднаної територіальної громади пропущено позовну давність, оскільки про порушене право на спірну земельну ділянку їм стало відомо у 2014 році під час досудового розслідування кримінального провадження № 12013090250000378 є необґрунтованими, виходячи
з наступного.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі,
є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Судами першої та апеляційної інстанції установлено, що до ухвалення рішення Тисменицького районного суду від 11 лютого 2016 року у справі
№ 352/1402/15-ц, яким зобов`язано ОСОБА_3 повернути Загвіздянській сільській раді Тисменицького району Івано-Франківської області земельні ділянки з кадастровими номерами 2625881100:07:001:0856
та 2625881100:07:001:0875 не було відомо про відчуження останнім
на підставі договору купівлі-продажу від 18 квітня 2013 року ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,4101 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0875, яка у подальшому покупцем на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу (об`єднання) земельної ділянки
від 12 червня 2013 року розділила земельну ділянку площею 0,4101 га
з кадастровим номером 2625881100:07:001:0875 на дві земельні ділянки: площею 0,2051 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0867
та площею 0,205 га з кадастровим номером 2625881100:07:001:0868.
Будь-яка інформація про зміну власника до Загвіздянськлї сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області не надходила. Спірна земельна ділянка не використовувалася. Крім цього, Загвіздянська сільська рада Тисменицького району Івано-Франківської області не була учасником кримінального провадження № 12013090250000378.
Частинами третьою, четвертою статті 56 ЦПК України встановлено,
що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора.
Відповідно до абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження,
а також у разі відсутності такого органу.
Частинами першою та п`ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року
у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18) зазначено, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15 16 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання
на права. Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Велика Палата Верховного Суду зазначає,
що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися
про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше.
У постанові від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц (провадження № 14-85цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом порушених прав, суду слід встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення інтересів держави.
Вказаний висновок Велика Палата Верховного Суду конкретизувала
у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження
№ 14-183цс18): позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.
Крім того, у постановах від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц,
від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц, від 30 січня 2019 року
у справі № 357/9328/15-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновки про те, що обчислення позовної давності у випадку звернення прокурора
до суду з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, здійснюється з дня, коли саме цей орган довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що про порушене право держави в особі Загвіздянської сільської ради об`єднаної територіальної громади на спірну земельну ділянку прокурору було відомо на час прийняття 31 січня 2015 року постанови про закриття кримінального провадження. Проте, щодо відчуження ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 18 квітня 2013 року ОСОБА_1 цієї земельної ділянки, прокурору стало відомо у 2016 року під час виконавчого провадження щодо неповернення продавцем Загвіздянській сільській раді Тисменицького району Івано-Франківської області спірної земельної ділянки.
Матеріали справи містять клопотання Загвіздянської сільської ради об`єднаної територіальної громади від 09 грудня 2020 року про визнання поважними причин пропуску позовної давності (а. с. 180-184, т. 1).
Отже, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про поновлення Івано-Франківській прокуратурі в інтересах держави в особі Загвіздянської сільської ради об`єднаної територіальної громади позовної давності, оскільки такий строк пропущено з поважних причин.
Посилання у касаційній скарзі про те, що суди попередніх інстанцій
не перевірили належним чином підстави звернення прокурора в інтересах держави є необґрунтованими, оскільки відповідачем не надано належних
та допустимих доказів щодо відсутності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку,
що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться значною мірою до переоцінки доказів у справі, що відповідно
до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржених судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 400 409 410 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області
від 16 грудня 2020 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 12 жовтня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
Н. Ю. Сакара
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович