Постанова
Іменем України
09 березня 2023 року
м. Київ
справа № 352/2033/19
провадження № 61-11765св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Фінансове управління виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради,
відповідач - ОСОБА_1 ,
третя особа - Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Фінансового управління виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради на рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 30 червня 2022 року у складі судді Струтинського Р. Р. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 15 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Василишин Л. В., Фединяка В. Д., Максюти І. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2019 року Фінансове управління виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради, про визнання укладеним договору про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Івано-Франківська.
Позов обґрунтовано тим, що відповідно до містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва від 02 вересня 2016 року № 138-51.2.1-01 та повідомлення про початок виконання будівельних робіт від 03 жовтня 2018 року за № ІФ061182950283 ОСОБА_1 є замовником будівництва індивідуального житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення в садовому товаристві «ІНФОРМАЦІЯ_1» сад АДРЕСА_1 .
На виконання вимог статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» замовник будівництва 11 липня 2019 pоку звернувся із заявою до Фінансове управління виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про укладення договору про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Івано-Франківська.
На підставі поданих додатків до заяви фінансовим управлінням було здійснено розрахунок розміру пайового внеску, підготовлено проект договору про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста та направлено замовникам будівництва.
Проте, подавши відповідну заяву та отримавши проект даного договору, ОСОБА_1 в подальшому не підписав його.
Посилаючись на викладені обставини та положення статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», позивач просив визнати укладеним договір про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Івано-Франківська між Виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради, Фінансовим управлінням Івано-Франківської міської ради та ОСОБА_1 в редакції, що наведена у прохальній частині позову.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Тисменицького районного суду від 30 червня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що станом на час розгляду справи стаття 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», яка зобов`язувала взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, виключена, а суд не наділений повноваженнями визнати укладеним такий договір, обов`язковість якого для відповідача законом не передбачена.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Фінансове управління виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради звернулось до суду з апеляційною скаргою.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 15 листопада 2022 року апеляційну скаргу Фінансового управління виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради залишено без задоволення, а рішення Тисменицького районного суду від 30 червня 2022 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
25 листопада 2022 року Фінансове управління виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 30 червня 2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду 15 листопада 2022 року.
У касаційній скарзі заявникпросить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення у справі, яким задовольнити позов.
Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для вирішення справи.
Доводи інших учасників справи
26 січня 2023 року на адресу Верховного Суду через засоби поштового зв`язку від ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Шургот О. В., надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
05 січня 2023 року на адресу Верховного Суду через засоби електронного поштового зв`язку від Виконавчого комітету Івано-Франківської міської радинадійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник підтримав вимоги касаційної скарги.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 13 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
09 січня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Встановлено, що ОСОБА_1 належить на праві власності земельна ділянка площею 0,0880 га, кадастровий номер 2610100000:23:001:0033, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована у садовому товаристві «ІНФОРМАЦІЯ_1» сад № НОМЕР_1 , ділянка НОМЕР_2 м. Івано-Франківськ Івано-Франківської міської ради на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 576530 від 14 липня 2010 року.
02 вересня 2016 року Департаментом містобудування, архітектури та культурної спадщини Івано-Франківської міської ради видано містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки № 138-51.1-01 на об`єкт будівництва - індивідуальний житловий будинок з вбудованими приміщеннями громадського призначення за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до листа Управління з питань державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 22 жовтня 2018 року № 35/32.2-04/1412, відповідачу 03 жовтня 2018 року зареєстровано повідомлення про початок виконання будівельних робіт за № ІФ061182950283.
11 липня 2019 року відповідачем подано заяву про укладення договору про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Івано-Франківська.
Однак, вказаний договір між сторонами не було укладено.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» замовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об?єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.
Станом на час виникнення спірних правовідносин була чинною стаття 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
Відповідно до частини другої статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» замовник будівництва, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов?язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, відповідно до частини третьої статті 40 цього ж Закону, полягає у перерахуванні замовником до прийняття об?єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.
Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об?єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами.
Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об?єкта будівництва в експлуатацію (частини п?ята та дев?ята статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).
Зі змісту статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» випливає, що у наведених у цьому Законі випадках перерахування замовником об?єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту є обов?язком, а не правом забудовника, який виникає на підставі положень закону, а положення договору лише визначають суму, що належить до перерахування. Тому укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, було обов?язковим на підставі закону.
Аналогічні за змістом висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2019 року у справі № 911/594/18 (провадження № 12-81гс19), від 22 серпня 2018 року у справі № 339/388/16-ц (провадження № 14-261цс18), від 22 вересня 2021 року у справі № 904/2258/20 (провадження № 12-34гс21).
За змістом зазначених норм, відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов?язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов?язання повинне бути виконане до прийняття новозбудованого об?єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.
Разом з тим, 01 січня 2020 набули чинності норми Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20 вересня 2019 року № 132-IX, якими статтю 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» виключено.
Згідно з пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» договори про сплату пайової участі, укладені до 01 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.
За змістом цього Закону та Прикінцевих та перехідних положень до нього, з 01 січня 2020 року у замовників будівництва відсутній обов?язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01 січня 2020 року. Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в інфраструктурі населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність. Якщо ж договори під час дії цієї норми укладено не було, то немає підстав вважати, що такі правовідносини виникли та тривають.
Відповідно до частини другої статті 631 ЦК України договір набирає чинності з моменту його укладення.
Згідно з частиною першою статті 649 ЦК України розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом, вирішуються судом.
Зі змісту зазначених норм слідує, що суд розглядає спори, що виникають при укладанні договорів, укладення яких є обов?язковим на підставі закону. При цьому день набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного договору, якщо рішенням суду не визначено інше.
Вирішивши такий спір, суд вказує в резолютивній частині рішення умови, на яких сторони зобов?язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору.
Тобто, з моментом набрання чинності рішенням суду (укладенням договору) пов?язується початок дії договору, відбувається набуття сторонами договору цивільних прав та обов?язків, встановлюється відповідальність сторін ? правовідносини фактично регулюються на майбутнє.
У зв`язку з тим, що з 01 січня 2020 року скасовано дію статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», яка передбачала обов?язкове укладення договору, тому визнання судом договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладеним та встановлення цивільних прав та обов?язків сторін договору на майбутнє на підставі нормативно-правового акта, який було скасовано, суперечитиме принципу правової визначеності та не дозволить суду захистити право сторони належним способом.
Відтак, якщо на час здачі новозбудованого об?єкта до експлуатації або ухвалення судового рішення було скасовано норму статті закону, яка зобов?язувала укласти договір про участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, то суд не має підстав для задоволення позову обраним позивачем способом, а саме зобов?язати укласти договір або визнати договір укладеним.
Аналогічний правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (провадження № 14-175цс21), підстав для відступу від вказаного висновку Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду не вбачає.
Ухвалюючи рішення у справі, суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, встановивши, що станом на час розгляду справи стаття 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», яка зобов`язувала взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, вже виключена, дійшли обґрунтованого висновку про те, що суд не наділений повноваженнями визнати укладеним такий договір, обов`язковість якого для відповідача законом не передбачена.
З огляду на викладене, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої та апеляційної інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Фінансового управління виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради залишити без задоволення.
Рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 30 червня 2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 15 листопада 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Коротенко
А. Ю. Зайцев
М. Ю. Тітов