№ 352/2255/19

Постанова

Іменем України

11 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 352/2255/19

провадження № 61-11055св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Державна казначейська служба України, Головне управління Національної поліції України в Івано-Франківській області, прокуратура Івано-Франківської області,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 05 березня 2020 року у складі судді Лущак Н. І. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 17 червня 2020 року у складі колегії суддів: Матківського Р. Й., Василишин Л. В., Горейко М. Д.,

ВСТАНОВИВ

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції України в Івано-Франківській області, прокуратури Івано-Франківської області про відшкодування моральної шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Позов мотивований тим, що вироком Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 17 січня 2015 року позивача визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 190 КК України, та призначено покарання у виді штрафу в дохід держави в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850,00 грн. Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 15 квітня 2015 року вирок Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 17 січня 2015 року щодо неї скасовано і призначено новий судовий розгляд в Тлумацькому районному суді Івано-Франківської області.

Вироком Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 17 лютого 2016 року позивача визнано невинуватою у пред`явленому обвинуваченні за частиною першою статті 190 КК України та виправдано через недоведеність вчинення нею кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 190 КК України. 15 квітня 2016 року апеляційний суд Івано-Франківської області вирок Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 17 лютого 2016 року відносно неї скасував, а справу направив на новий судовий розгляд в цьому ж суді в іншому складі.

Вироком Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 07 грудня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 березня 2018 року, її визнано невинуватою у пред`явленому обвинуваченні за частиною першою статті 190 КК України, позивача виправдано через недоведеність вчинення нею кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 190 КК України.

Постановою Верховного Суду від 26 вересня 2019 року вирок Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 07 грудня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 березня 2018 року залишено без змін.

Зазначає, що незаконно перебувала під слідством та судом з 18 серпня 2014 року (час висунення їй підозри) по 20 березня 2018 року (час набрання виправдувальним вироком законної сили), тобто 43 місяці. Отже, розмір моральної шкоди, яка повинна бути стягнута на її користь, повинна становити 203 089,00 грн (43 місяці х 4723,00 грн).

Внаслідок незаконного перебування під слідством та судом за вказаний період їй завдана значна моральна шкода, яка полягає у позбавленні її права на вільний вибір місця проживання, обмеженні у пересуванні у зв`язку з обранням запобіжного заходу - особистого зобов`язання, вимушеному внаслідок цього безробітті. Незаконне засудження призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків її як громадянина, оскільки сам факт притягнення до кримінальної відповідальності в якості підозрюваної, обвинуваченої, а пізніше її незаконного засудження за вироком суду, був відомий мешканцям її рідного села, що негативно вплинуло на її стосунки з людьми та вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя. Також незаконне кримінальне переслідування завдало серйозного психологічного стресу, який негативно вплинув на її психоемоційний стан.

Зазначений розмір відшкодування є не більш ніж достатнім для розумного задоволення її позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди і не призводить до її збагачення.

Враховуючи викладене, просила стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України з відповідного казначейського рахунку на її користь 203 089,00 грн моральної шкоди, заподіяної незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду та витрати на професійну правничу допомогу.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 05 березня 2020 року залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 17 червня 2020 року, позов задоволено.

Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання з відповідного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 204 089,00 грн, з яких: 203 089,00 грн - витрати на відшкодування моральної шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду та 1 000,00 грн - витрати на професійну правничу допомогу.

Рішення суду першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що позивач перебувала під слідством та судом протягом 43 місяців, а саме з 18 серпня 2014 року (час повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України) до 20 березня 2018 року (часу набрання судового рішення у даній справі законної сили). Позивач довела завдану моральна шкоду внаслідок дії органів досудового розслідування, прокуратури та суду, яка виразилась у її тривалому кримінальному переслідуванні з 18 серпня 2014 року до 20 березня 2018 року, враховує, що такий захист порушеного права підлягає захисту саме в обраний позивачем спосіб, як такий, що відповідає критерію ефективного засобу юридичного захисту. Внаслідок незаконного засудження з моменту оголошення позивачу підозри до ухвалення виправдувального вироку, позивачу було завдано моральної шкоди, право на відшкодування якої вона набула через недоведеність вчинення нею кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 190 КК України. Судом враховано всі негативні наслідки, спричинені кримінальним переслідуванням. Визначаючи розмір моральної шкоди, суд виходив з мінімального розміру заробітної плати, установленої законодавством на момент розгляду справи судом, а саме з розміру, визначеного статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» - 4173 гривень, врахувавши час перебування ОСОБА_1 під слідством та судом (43 місяці).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2020 року Державна казначейська служба України подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 05 березня 2020 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 17 червня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що Казначейство жодних прав та інтересів позивача не порушувало, не вступало у правовідносини з ним і жодної шкоди позивачеві не завдавало. Відповідно до вимог Конституції України ЦК України та інших актів законодавства, й обов`язкових висновків Конституційного суду України казначейство не повинно нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу внаслідок незаконних дій, зокрема, інших державних органів.

Судом необґрунтовано визначено розмір моральної шкоди стягнутої на користь позивача, не враховано законодавство про відшкодування шкоди, унаслідок чого розмір морального відшкодування безпідставно завищено.

Крім того, суди помилково дійшли висновку, що кошти за надання правової допомоги адвокатом при розгляді справи слід стягувати з відповідного казначейського рахунку.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2020 року поновлено Державній казначейській службі строк на касаційне оскарження судових рішень, відкрито касаційне провадження у справі №352/2255/19 та витребувано справу з суду першої інстанції. У задоволенні клопотання Державної казначейської служби про зупинення виконання рішення суду першої та апеляційної інстанцій відмовлено. В ухвалі зазначено, що аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що вона може стосуватися питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України), а тому судове рішення у справі підлягає касаційному оскарженню.

У листопаді 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2021 року відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу Державної казначейської служби залишити без розгляду, справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 29 вересня 2020 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження: не врахування правового висновку Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 199/6713/14-ц, від 27 червня 2018 року у справі № 497/2885/15-ц, від 22 листопада 2018 року у справі № 158/2689/16-ц.

Фактичні обставини

Суди встановили, що 18 серпня 2014 року ОСОБА_1 повідомлено підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статтею 190 КК України.

Вироком Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 17 січня 2015 року ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статтею 190 КК України, і призначено покарання у виді штрафу в дохід держави в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850,00 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 15 квітня 2015 року вирок Тлумацького районного суду від 15 квітня 2015 року відносно обвинуваченої ОСОБА_1 скасовано і призначено новий судовий розгляд.

Вироком Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 17 лютого 2016 року ОСОБА_1 у пред`явленому обвинуваченні частини першої статті 190 КК України визнано невинуватою та її виправдано.

Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 15 квітня 2016 року вирок Тисменицького районного суду від 17 лютого 2016 року відносно ОСОБА_1 скасовано та призначено новий судовий розгляд в цьому ж суді в іншому складі суду.

Вироком Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 07 грудня 2017 року ОСОБА_1 у пред`явленому обвинуваченні за частиною першою статті 190 КК України визнано невинуватою та її виправдано.

Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 березня 2018 року вирок Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 07 грудня 2017 року щодо ОСОБА_1 , обвинуваченої у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 190 КК України, залишено без зміни.

Постановою Верховного Суду від 26 вересня 2019 року вирок Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 07 грудня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 березня 2018 року щодо ОСОБА_1 залишено без змін.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За правилами пункту 2 частини другої статті 1167 ЦК України якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

Згідно з частинами першою та другою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (стаття 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною першою статті 12 (частина перша статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Верховний Суд врахував, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 12 липня 2007 року «STANKOV v. BULGARIA», № 68490/01, § 62).

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тобто Законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

Визначений судами розмір відшкодування моральної шкоди є мінімальним розміром, який за встановлених фактичних обставин справи відповідає правилам Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» щодо визначення розміру відшкодування моральної шкоди.

Суди встановили, що ОСОБА_1 перебувала під слідством та судом протягом 43 місяців, а саме з 18 серпня 2014 року (час повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України) до 20 березня 2018 року (часу набрання судового рішення у даній справі законної сили).

Суди, з урахуванням вимог розумності та справедливості, порушення прав ОСОБА_1 , характеру і обсягу її страждань, обґрунтовано визначили компенсацію моральної шкоди у розмірі 204 089,00 грн.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що Державна казначейська служба України не порушувала прав та обов`язків позивача, не вступала із нею у будь-які правовідносини та не завдала їй жодної шкоди, тому не може нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу іншими суб`єктами, з огляду на те, що виконання рішення суду про стягнення коштів здійснюється ДКС України не з власного рахунку, а з Державного бюджету України у межах відповідних призначень.

Водночас Верховний Суд враховує доводи касаційної скарги про те, що відшкодування шкоди має здійснюватися не за рахунок коштів Державної казначейської служби України, а через органи казначейства з Державного бюджету України, що відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18) та висновкам які містяться у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 вересня 2020 року у справі № 556/896/18 (провадження № 61-8182св19) та від 18 листопада 2020 року у справі № 554/5980/18 (провадження № 61-7636св19).

Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду, від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18)).

Проте суди на це уваги не звернули та зробили помилковий висновок про стягнення коштів безпосередньо з Державної казначейської служби України шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунку. Тому резолютивну частині рішення суду першої інстанції слід змінити.

Висновки Верховного Суду

Доводи касаційної скарги з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що резолютивна частина рішення суду першої інстанції постановлена без додержання норм матеріального та процесуального права. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення в іншій частині ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково; резолютивну частину рішення суду першої інстанції змінити; оскаржені судові рішення в іншій частині залишити без змін.

Керуючись статтями 400 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнити частково.

Рішення Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 05 березня 2020 року змінити в резолютивній частині, виклавши абзац другий в такій редакції: «Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жительки АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , 204 089 (Двісті чотири тисячі вісімдесят дев`ять) грн. 00 коп, з яких: 203 089 (Двісті три тисячі вісімдесят дев`ять) грн. 00 коп. витрати на відшкодування моральної шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду, та 1000 (Одна тисяча) грн. 00 коп. витрати на професійну правничу допомогу».

В іншій частині рішення Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 05 березня 2020 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 17 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. Ю. Тітов