ПОСТАНОВА
Іменем України
29 квітня 2020 року
м. Київ
справа №352/669/15-а
адміністративне провадження №К/9901/7874/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючий - Стародуб О.П.,
судді - Єзеров А.А., Кравчук В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 25.06.2015р. (суддя - Струтинський Р.Р.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2016р. (судді - Хобор Р.Б., Попко Я.С., Сеник Р.П.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Черніївської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області, ОСОБА_2 про визнання рішення недійсним,
встановив:
У березні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати недійсним рішення Черніївської сільської ради від 16.03.2012р. №25-9/2012.
В обгрунтування позовних вимог посилалась на те, що рішенням відповідача від 05.08.2011р., яке визнано недійсним рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 12.03.2013р., їй відмовлено у виділенні земельної ділянки, яка знаходиться біля її паркану і ніким не обробляється для вирощування городини. Водночас, незважаючи на зазначене рішення суду, оскаржуваним рішенням Черніївської сільської ради від 16.03.2012р. №25-9/2012 відповідачу ОСОБА_2 надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 0,06 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 , тобто на земельну ділянку, у наданні якої відмовлено позивачу.
Посилалась на те, що в протоколі засідання сесії відсутня інформація про прийняття рішення, яким ОСОБА_2 надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою, таке питання навіть не включено на порядок денний під час розгляду даної сесії, з огляду на що, вважає оскаржуване рішення недійсним.
Постановою Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 25.06.2015р., залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2016р., у задоволенні позову відмовлено.
З рішеннями судів попередніх інстанцій не погодилась позивач, звернулась з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просила їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
В обгрунтування касаційної скарги посилалась на те, що судами попередніх інстанцій не в повній мірі з`ясовано обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору, неповно досліджено докази, що призвело до невідповідності висновків судів обставинам справи та ухвалення рішень, які підлягають скасуванню.
Заперечуючи проти касаційної скарги відповідач просив у її задоволенні відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 12.07.2011 року позивач звернулась до Черніївської сільської ради із заявою про виділення їй безоплатно земельну ділянку по АДРЕСА_1 .
Рішенням Черніївської сільської ради від 05.08.2011р. у виділенні даної земельної ділянки відмовлено у зв`язку з тим, що вона не може бути виділення для будівництва та обслуговування житлового будинку.
Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 12.03.2013р. рішення Черніївської сільської ради від 05.08.2011р. визнано недійсним.
В подальшому, рішенням Черніївської сільської ради від 16.03.2012р. №25-9/2012 дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 0,06 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 надано ОСОБА_2 .
Не погоджуючись з даним рішенням відповідача, посилаючись на те, що воно прийняте з порушенням передбаченої законом процедури його прийняття, позивач звернулась до суду з вказаним позовом.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оспорюване рішення прийняте в межах повноважень та у спосіб передбачений Конституцією та законами України.
Крім того суди дійшли висновку, що позивачем не пропущено встановлений законом строк звернення до суду з даним позовом та відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду.
З висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог колегія суддів погоджується з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Закон №280/97-ВР; в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визначено, що до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад входить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України Земельним кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.
Згідно з пунктами "а", "б" ст. 12 Земельного кодексу України (тут і далі - ЗК в редакції на час виникнення спірних правовідносин) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
За змістом частин 1, 3, 4 ст. 116 ЗК громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
Статтею 118 ЗК визначено порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами. Так, відповідно до змісту частини 6 цієї статті громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель комунальної власності для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки. Органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідно до положень частини 7 вказаної статті ЗК відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
За змістом частин 8, 9 ст. 118 ЗК проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому ст. 186-1 цього Кодексу.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку (частини 10, 11 ст. 118 ЗК).
Судами встановлено, що рішенням Черніївської сільської ради від 16.03.2012р. №25-9/2012 ОСОБА_2 надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 0,06 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 .
При цьому суди визнали безпідставним посилання позивача на те, що оспорюване рішення відповідачем не приймалось з огляду на те, що в протоколі 9-ї сесії VI демократичного скликання від 16.03.2012р. не зазначено про розгляд заяви ОСОБА_2 .
Зокрема судами встановлено, що в свою чергу підтверджується матеріалами справи, що оспорюване рішення прийнято за наслідками розгляду заяв громадян та організацій (п. 9 протоколу Черніївської сільської ради від 16.03.2012р.), а тому не зазначення в протоколі про розгляд саме заяви ОСОБА_2 не може свідчити про те, що така заява не розглядалась.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що оспорюване рішення прийняте відповідачем в межах повноважень спосіб передбачений Конституцією та законами України.
Крім того, частина перша статті 6 КАС України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) передбачала, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Таким чином, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Тобто, для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що у зв`язку з прийняттям рішення або у зв`язку з діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушуються права позивача.
Позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Проте ці рішення, дія або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин, тобто у іншої особи вже виникло право на користування чи власність на земельну ділянку. При цьому захист прав позивача має бути нерозривно пов`язаним з таким фактом, що у особи існує правовий інтерес як власника або як користувача на цю земельну ділянку.
Отже, вирішуючи публічно-правовий спір, суд повинен встановити, в чому полягає порушення прав позивача прийнятим рішенням про надання дозволу на складення проекту відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_2 , на яку, як вказує позивач, також претендує і вона.
Колегія суддів зазначає, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою є першою стадією земельно-правової процедури щодо безоплатного отримання земельних ділянок.
У постанові від 30.05.2018р. у справі №826/5737/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що надання дозволу уповноваженим органом місцевого самоврядування на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель комунальної власності не означає позитивного рішення про передачу її в користування, а направлене на ідентифікацію земельної ділянки, яка в подальшому може стати предметом передачі.
Надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не покладає на орган місцевого самоврядування обов`язку (не є підставою для виникнення зобов`язання перед особою, яка розробила проект землеустрою) щодо надання цієї земельної ділянки у власність чи користування.
Враховуючи викладене колегія суддів дійшла висновку, що оспорюваним рішенням відповідача не порушено прав та інтересів позивача, оскільки за своєю правовою природою воно не породжує виникнення у особи, в даному випадку у гр. ОСОБА_2 , якій надано дозвіл на виготовлення проекту відведення земельної ділянки права власності на таку ділянку, а зазначений дозвіл є всього лише наслідком виконання дотримання особою порядку звернення за таким дозволом.
Відтак суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову.
Разом з тим, однією з визначальних особливостей адміністративного судочинства є те, що позивачем в адміністративній справі може бути як фізична, так і юридична особа, яка вважає порушеними свої права, свободи чи інтереси. (частина 2 статті 50 КАС в редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій).
Водночас, відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, який, на думку позивача, порушив його права, свободу чи інтерес. (ст.ст. 3, 6, ч. 3 ст. 50 КАС України в зазначеній редакції).
Наведені норми узгоджуються з положеннями п. 9 ч. 1 ст. 4, ч. 4 ст. 46 КАС України в чинній редакції КАС України.
У справі, що розглядається, позовні вимоги заявлено, крім іншого, до фізичної особи - ОСОБА_2 , що не відповідає наведеним вище положенням КАС України, а тому провадження у вказаній частині позовних вимог підлягає закриттю.
Відповідно до ст. 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
За таких обставин, суд дійшов висновку про необхідність зміни мотивувальних частин оскаржуваних судових рішень в частині позовних вимог до Черніївської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області.
Керуючись статтями 341 345 349 351 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
постановив:
Касаційну скаргу касаційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Постанову Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 25.06.2015р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2016р. в частині позовних вимог до ОСОБА_2 скасувати, а провадження у вказаній частині позовних вимог закрити.
В решті постанову Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 25.06.2015р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2016р. - змінити в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог і викласти відповідне мотивування в редакції цієї постанови.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
О.П. Стародуб
А.А. Єзеров
В.М. Кравчук