01.05.2024

№ 355/1177/17

Постанова

Іменем України

09 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 355/1177/17

провадження № 61-40418св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Краснощокова Є. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

співвідповідач за первісним позовом - комунальне підприємство «Баришівське бюро технічної інвентаризації»,

третя особа (за первісним позовом): Подільська сільська рада Баришівського району Київської області,

треті особи (за зустрічним позовом): Комунальне підприємство «Баришівське бюро технічної інвентаризації», Подільська сільська рада Баришівського району Київської області, приватний нотаріус Баришівського районного нотаріально округу Маховка Юлія Іванівна,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову апеляційного суду Київської області від 19 червня 2018 року у складі колегії суддів: Іванової І. В., Сліпченка О. І., Голуб С. А.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , Баришівського бюро технічної інвентаризації, про скасування державної реєстрації прав власності на нерухоме майно.

Позов мотивований тим, що 22 вересня 1998 року між ним та відповідачем ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу житлового будинку по АДРЕСА_1 . 22 вересня 1998 року право власності на вказаний житловий будинок зареєстровано за позивачем в Баришівському БТІ за № 1 справа № 14. Після укладання вказаного договору між сторонами було досягнуто усної домовленості про можливість тимчасового безоплатного проживання відповідача у будинку.

15 червня 2017 року з витягу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно йому стало відомо, що вказаний житловий будинок, який належить йому на праві власності, незаконно, шляхом подачі завідомо неправдивих документів, 13 червня 2017 року був зареєстрований на праві власності за відповідачем.

Вважає, що реєстрація права власності за ОСОБА_2 на житловий будинок порушує його права як власника цього будинку, тому просив скасувати запис в реєстрі прав власності на нерухоме майно реєстраційний номер 1275519232202 про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за ОСОБА_2 .

У жовтні 2017 року ОСОБА_2 звернулась із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання договору купівлі - продажу удаваним та застосування наслідків удаваності угоди.

Зустрічний позов ОСОБА_2 мотивований тим, що вона є власником житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності, виданого 18 вересня 1998 року Подільською сільською радою та зареєстрованого в Баришівському БТІ 18 вересня 1998 року за № 14. Згідно запису земельно-шнурової книги Подільської сільської ради даний житловий будинок був побудований її батьками в 1972 році і розташований на земельній ділянці, яка передана їй у приватну власність на підставі рішення виконкому Подільської сільської ради.

У вересні 1998 року її дочка ОСОБА_3 домовилась із ОСОБА_1 про те, що він позичить їй гроші за умови, що він отримає як забезпечення нерухоме майно до повернення йому дочкою позики у розмірі 3000 доларів США. Зазначила що, погодившись на вмовляння дочки 22 вересня 1998 року вона підписала договір купівлі-продажу, хоча підстав для його укладення не було, воля сторін в даному правочині була спрямована на отримання її дочкою безвідсоткової позики та на оформлення забезпечення повернення ОСОБА_1 позиченої у нього суми. При цьому вона особисто жодних грошей від ОСОБА_1 не отримувала. Після підписання вказаного договору майже 20 років доля цього майна не цікавила відповідача. Всі ці роки ОСОБА_2 за власні кошти утримувала будинок та земельну ділянку. 17 травня 2017 року дочка повернула відповідачу частину позичених коштів у розмірі 2000 доларів США, залишок позичених грошей у розмірі 1000 дол. США її онуки намагалися повернути відповідачу, але він безпідставно відмовляється від цього, тому вважає, що ОСОБА_1 не має наміру повертати будинок.

На підставі викладеного просила:

визнати удаваним правочином договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , який посвідчений 22 вересня 1998 року державним нотаріусом Баришівської державної нотаріальної контори Маховкою Ю. І. та зареєстрований за № 2-3271,

встановити, що ОСОБА_2 (як позичальник) та ОСОБА_1 (як позикодавець) 22 вересня 1998 року уклали договір безвідсоткової позики,

встановити до відносин між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 правила, що регулюють угоду безвідсоткової позики та стягнути сплачений судовий збір.

Короткий зміст судового рішення першої інстанції

Рішенням Баришівського районного суду Київської області від 16 березня 2018 року в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.

Визнано удаваним правочином договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , який посвідчений 22 вересня 1998 року державним нотаріусом Баришівської державної нотаріальної контори Маховкою Ю. І. та зареєстрований за № 2-3271.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сторони не мали намір укладати договір купівлі-продажу, волевиявлення ОСОБА_2 було направлено не на відчуження належного їй будинку, а на забезпечення виконання боргового зобов`язання. Між сторонами виникли правовідносини щодо укладання договору позики.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Київської області від 19 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Баришівського районного суду Київської області від 16 березня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким первісні позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Скасовано в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 20923125 про реєстрацію 13 червня 2017 року за ОСОБА_2 права власності на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1275519232202.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 2 600 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що докази про наявність такої угоди про позику між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 матеріали справи не містять та на такі докази і не посилається сама ОСОБА_2 , оскільки як вона, так і її представники зазначають, що кошти в борг отримала її дочка ОСОБА_3 , яка судом першої інстанції не була притягнута до участі у справі. За таких обставин у даному випадку відсутні підстави для задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 , висновки суду не в повній мірі відповідають обставинам справи та вимогам закону, що призвело до неправильного вирішення спору.

Задовольняючи первісні позовні вимоги,суд апеляційної інстанції виходив з того, щопозивач на підтвердження своїх вимог надав достатні та допустимі докази про укладення договору купівлі - продажу між ним та відповідачем ОСОБА_2 , яка без наявності законних підстав 13 червня 2017 року зареєструвала на своє ім`я право власності на спірний житловий будинок в державному реєстрі речових прав, чим порушила право власності на цей будинок позивача.

Короткий зміст вимог наведених у касаційній скарзі

У липні 2018 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв`язку подала касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову апеляційного суду Київської області від 19 червня 2018 року та залишити в силі рішення Баришівського районного суду Київської області від 16 березня 2018 року, згідно якого державна реєстрація права власності на житловий будинок з господарськими приміщеннями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 в Державному реєстрі речових прав власності на нерухоме майно має бути за ОСОБА_2 .

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги докази в матеріалах справи, де ОСОБА_1 сам визнає надання ним позики під заставу будинку, які містяться у висновку оперуповноваженого Баришівського відділення поліції. Враховуючи, що ОСОБА_1 сам визнає надання ним позики під заставу будинку, а також погоджується з недійсністю укладення ним з ОСОБА_3 такої угоди як позика в іноземній валюті, оскільки кожна з сторін зобов`язана повернути другій стороні все одержане за угодою, що і було змістом вимог зустрічного позову. Не взяв до уваги докази і обґрунтування відзиву, побудував своє рішення на хибних, неправдивих фактах. Допустив неповноту судового слідства і хибно мотивував своє рішення. Крім того, неправильно визначився з характером правовідносин, припустився грубої помилки, зазначивши: «за наявності свідоцтва про право власності на спірний будинок виключалась можливість проведення державної реєстрації права власності на підставі довідки про записи по господарських книг» і що ОСОБА_2 «без наявності законних підстав 13 червня 2017 року зареєструвала на своє ім`я право власності на спірний житловий будинок в державному реєстрі речових прав, чим порушила право власності на цей будинок позивача ОСОБА_1 ». Отже, висновки апеляційного суду не відповідають обставинам справи та вимогам закону, що призвело до неправильного вирішення спору.

Аргументи учасників справи

У серпні 2018 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, та постановити окрему ухвалу про допущені судами порушення процесуального закону, які не потягли скасування судових рішень по суті справи, але містять ознаки дисциплінарного проступку.

Відзив мотивований тим, що правила Закону України № 834-VIII від 26 листопада 2015 року про можливість проведення реєстрації права власності на підставі довідки про записи по господарських книг та документу про речове право на земельну ділянку, відведену під зазначений у такій довідці об`єкт, у цій справі не підлягають застосуванню, оскільки до 01 січня 2016 року первинна державна реєстрація права власності вже була проведена. Не знати цього відповідач не могла, оскільки і в 1998 році, і в 2017 році зверталася до державних реєстраторів КП «Баришівське бюро технічної інвентаризації», а тому діяла недобросовісно.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу. У задоволенні клопотання про зупинення виконання постанови апеляційного суду Київської області від 19 червня 2018 року відмовлено.

У серпні 2018 року матеріали цивільної справи № 355/1177/17 надійшли до Верховного Суду та 16 квітня 2020 року передані судді-доповідачу.

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 19 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Судами встановлено, що 22 вересня 1998 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали договір купівлі-продажу серії ААН № 470417, який посвідчений державним нотаріусом Баришівської державної нотаріальної контори Маховкою Ю. І., зареєстрований в реєстрі за № 2-3271, згідно якого ОСОБА_2 продала, а ОСОБА_1 купив житловий будинок з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 , продаж вчинено 8 980 грн, які покупець сплатив продавцю до підписання цього договору. 22 вересня 1998 року Баришівським БТІ домоволодіння по АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_1 в реєстрову книгу № 1 справа № 14.

Цим договором встановлено, що спірний житловий будинок належав ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності від 18 вересня 1998 року, виданого Подільською сільською радою Баришівського району Київської області.

Підставою для державної реєстрації права власності на спірний житловий будинок 13 червня 2017 року за ОСОБА_2 є довідка Подільської сільської ради Баришівського району Київської області № 137 від 30 травня 2017 року, яка видана ОСОБА_2 про те, що згідно запису погосподарських книг Подільської сільської ради житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 .

Відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що докази наявності такої угоди про позику між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 матеріали справи не містять, на такі докази не посилається і сама ОСОБА_2 , оскільки як вона, так і її представники зазначають, що кошти в борг отримала її дочка ОСОБА_3 , яка судом першої інстанції не була притягнута до участі у справі. При цьому апеляційний суд послався на положення статті 1046 ЦК України. Отже, суд апеляційної інстанції послався на дві взаємовиключні підстави для відмови в позові.

З цими висновками не можна погодитися з таких підстав.

Звертаючись до суду з зустрічним позовом ОСОБА_2 просила визнати удаваним правочином договір купівлі-продажу 1998 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , встановити, що ОСОБА_2 (як позичальник) та ОСОБА_1 (як позикодавець) 22 вересня 1998 року уклали договір безвідсоткової позики.

Наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Оскільки договір купівлі-продажу було укладено у 1998 році, то спір про визнання договору недійсним має вирішуватися на підставі норм, які були чинними в момент його укладення.

У частині другій статті 58 ЦК УРСР (в редакції, чинній на момент укладення договору дарування квартири) якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удавана угода), то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2019 року в справі № 493/292/16-ц (провадження № 61-5788св18) зроблено висновок по застосуванню частини другої статті 58 ЦК УРСР та вказано, що «для застосування конструкції удаваності має бути встановлено що відповідний договір вчинено для приховання іншого договору».

Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).

Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Оскільки ОСОБА_2 не доведено, що договір купівлі-продажу 22 вересня 1998 року вчинено для приховання договору безвідсоткової позики, суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову в задоволенні зустрічного позову, але помилився щодо мотивів такої відмови.

За змістом статей 15 та 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб відповідно до викладеної у позові вимоги, який не суперечить закону.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Аналіз статті 387 ЦК свідчить, що віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) зроблено висновок, що: «предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) зроблено висновок, що «враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц (провадження № 14-208цс18) зроблено висновок, що «метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними».

Таким чином, ефективним способом захисту права власності ОСОБА_1 є віндикаційний позов до особи, за якою зареєстровано право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 . Проте позивач не заявляв вимог про витребування спірного жилого будинку. Тому в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про скасування державної реєстрації прав власності на нерухоме майно слід відмовити, оскільки пред`явлені позовні вимоги є неефективними.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду 01 квітня 2020 року в справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19) зроблено висновок, що «зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи підтверджують, що спір у позивачки є саме з ТзОВ «Кей-Колект» з приводу порушення ним права власності позивачки на квартиру внаслідок дій ТзОВ «Кей-Колект» щодо реєстрації за ним такого права. Фізична особа, яка досягла повноліття, у цивільному процесі може бути стороною саме як така особа, а не як нотаріус, державний реєстратор тощо. Отже позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути звернена до приватного нотаріуса, яку позивачка визначила співвідповідачем. Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений. Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39)».

У справі, що переглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами обставини справи підтверджують, що спір у ОСОБА_1 є саме з ОСОБА_2 з приводу порушення права власності, тому в задоволенні позовних вимог до КП «Баришівське бюро технічної інвентаризації» належало відмовити, оскільки позов в цій частині заявлений до неналежного відповідача.

Отже, суд першої інстанції в частині позовних вимог про скасування державної реєстрації прав власності на нерухоме майно дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, але помилився щодо мотивів такої відмови.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судове рішення апеляційного суду ухвалене без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду в частині задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації прав власності на нерухоме майно скасувати, рішення суду першої інстанції в цій частині змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови; постанову апеляційного суду в частині відмови в задоволенні зустрічного позову змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Керуючись статтями 400, 410, 412, 413 (в редакцій, чинній станом на 07 лютого 2020 року) 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову апеляційного суду Київської області від 19 червня 2018 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , комунальне підприємство «Баришівське бюро технічної інвентаризації» про скасування державної реєстрації прав власності на нерухоме майно скасувати.

Рішення Баришівського районного суду Київської області від 16 березня 2018 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , комунального підприємства «Баришівське бюро технічної інвентаризації» про скасування державної реєстрації прав власності на нерухоме майно змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанову апеляційного суду Київської області від 19 червня 2018 року в частині відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору купівлі - продажу удаваним та застосування наслідків удаваності угоди змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції постанова апеляційного суду Київської області від 19 червня 2018 року в скасованій частині втрачає законну силу і подальшому виконанню не підлягає.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков