№ 357/10907/19

Постанова

Іменем України

01 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 357/10907/19

провадження № 61-11386св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя - доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач (за первісним позовом)- ОСОБА_1 , відповідач (за первісним позовом) - ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради Київської області, позивач (за зустрічним позовом)- ОСОБА_2 ,відповідач (за зустрічним позовом)- ОСОБА_1 ,треті особи: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради Київської області, Служба у справах дітей Олександрійської міської ради Кіровоградської області,розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 листопада 2020 року у складі судді Цукурова В. П. та постанову Київського апеляційного суду

від 01 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф.,

Болотова Є. В., Музичко С. Г.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради Київської області, про визначення місця проживання дитини з батьком.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 перебував із

ОСОБА_2 у фактичних шлюбних відносинах.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилась дочка - ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження, де в графі «батько дитини» батьком вказано ОСОБА_1 за заявою матері та батька дитини.

Дитина з народження була зареєстрована разом з ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , а фактично проживала разом з ним у квартирі АДРЕСА_2 . Проживаючи разом з позивачем, дитина отримувала усе можливе для повноцінного розвитку, батько піклувався про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток.

Однак на початку січня 2019 року ОСОБА_2 , не погодивши свої дії з позивачем, забрала їх дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та виїхала з міста Біла Церква Київської області в невідомому напрямку, тим самим фактично позбавила дитину спілкування з батьком.

Станом на 30 травня 2019 року місце перебування дитини позивачу було не відомо, відповідач на телефонні дзвінки не відповідала, дитина не відвідувала дитячий заклад.

За таких обставин, ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області (далі - ГУ НП в Київській області) із заявою про викрадення дитини, за результатом перевірки якої було встановлено, що ОСОБА_2 разом з дитиною поїхала до міста Олександрії Кіровоградської області.

Маючи намір бачитися з дитиною та брати участь у її вихованні,

ОСОБА_1 звернувся до органу Опіки та піклування Олександрійської міської ради Кіровоградської області для отримання рішення про визначення його участі у вихованні дитини, яким йому визначено участь у вихованні дочки та встановлені дні побачень з дитиною один раз на тиждень у суботу з 10.00 год. до 12.00 год.

Однак ОСОБА_2 не виконує вимоги рішення органу опіки та піклування, не надає можливості побачень з дочкою. Позивач неодноразово їздив в місто Олександрію для побачення з дитиною, але з дитиною не бачився, відповідач не виходила на зв`язок.

Крім того, ОСОБА_2 ніде не працювала і не працює, у неї немає у власності житла.

Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_1 просив визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ОСОБА_1 .

У листопаді 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради Київської області, Служба у справах дітей Олександрійської міської ради Кіровоградської області, про визначення місця проживання дитини разом з матір`ю.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що у період з 2012 року до січня 2019 року ОСОБА_2 перебувала у фактичних шлюбних відносинах із ОСОБА_1

ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилася дочка - ОСОБА_3 . Батьком дитини записано ОСОБА_1 за спільною заявою батьків.

Також у ОСОБА_2 є син від першого шлюбу - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Оскільки в сім`ї виникали постійні конфліктні ситуації, ОСОБА_2 змінила місце проживання і переїхала разом з дочкою ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 , для постійного проживання у місто Олександрію Кіровоградської області, де створила нову сім`ю. Після переїзду, від самого початку і дотепер, дочка забезпечена всіма умовами для її життя, здоров`я та гармонійного розвитку.

Малолітня ОСОБА_3 звикла до нового місця проживання, навчається у першому класі, має шкільних друзів, відвідує гуртки.

Виняткових обставин, які можуть бути підставою розлучення матері з дитиною, немає.

ОСОБА_2 зазначала, що вона повністю утримує малолітню дочку матеріально. ОСОБА_1 ухиляється від матеріального утримання дочки, аліменти, стягнені на підставі рішення суду, не сплачує.

Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_2 просила суд визначити місце проживання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір`ю.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області

від 04 листопада 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.

Визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір`ю - ОСОБА_2 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що при вирішенні спору щодо місця проживання дітей, розуміючи, що спір стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, надається першочергове значення саме найкращим інтересам дитини. Суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, вік дитини, майновий стан батьків, що мають істотне значення, але насамперед має виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо.

Врахувавши малолітній вік дитини, її фактичне проживання на цей час із матір`ю та бажання залишитися проживати з нею, висловлене у співбесіді з працівниками органу опіки та піклування, а також участь матері у житті дитини, суд дійшов висновку, що на цей час проживання малолітньої ОСОБА_3 з матір`ю буде більше відповідати інтересам дитини, позитивно сприятиме її як психологічному, так і фізичному розвитку.

Надавши оцінку всім обставинам, які мають істотне значення для вирішення спору, суд вважав за доцільне визначити місце проживання малолітньої дитини з матір`ю.

Батько дитини не обмежений у своєму праві спілкування з дитиною, турботі стосовно дитини та участі у її вихованні, оскільки може реалізувати свої права шляхом домовленості з матір`ю дитини щодо встановлення часу спілкування або за рішенням органу опіки та піклування, або за судовим рішенням.

ОСОБА_2 довела понесення нею витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи у суді у розмірі 4 000 грн. Такий розмір понесених витрат на правничу допомогу відповідає принципу співмірності із складністю справи та виконаним адвокатом обсягом робіт. ОСОБА_1 не заявляв клопотання про зменшення розміру вказаних витрат.

Постановою Київського апеляційного суду від 01 лютого 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 залишено без задоволення, рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 листопада 2020 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухвалене виходячи з принципу забезпечення найкращих інтересів дитини.

При цьому апеляційний суд зазначив, що при вирішенні спору про місце проживання дитини першочергове значення мають якнайкращі інтереси дитини.

Суд першої інстанції правильно врахував малолітній вік дитини, її фактичне проживання на цей час з матір`ю та бажання залишатися проживати з матір`ю, висловлене дитиною у співбесіді з працівниками органу опіки та піклування, а також участь матері у житті дитини.

Доводи ОСОБА_1 , що висновок органу опіки та піклування, затверджений виконавчим комітетом Олександрійської міської ради Кіровоградської області, не відповідає дійсним обставинам справи, у ОСОБА_2 відсутній дохід, а також вона проживає разом з малолітньою ОСОБА_3 в орендованому житлі, не є визначальними у вирішенні питання щодо визначення місця проживання дитини.

З 2019 року дитина проживає з матір`ю у місті Олександрії Кіровоградської області, центр життєвих інтересів дитини, яка дорослішає, сформовано саме тут, вона навчається вже у другому класі, в неї з`явилися шкільні друзі, сформувалися сталі соціальні зв`язки, тому повернення дитини до попереднього місця проживання, разом з батьком, призведе до розриву цих зв`язків та неминуче призведе до психологічної травми дитини, що є неприпустимим та узгоджується з положеннями статті 162 Сімейного кодексу України (далі - СК України), в якій закріплено принцип забезпечення інтересів дитини.

Наявність у ОСОБА_1 власного житла з червня 2019 року, стабільний дохід та той факт, що донька до 2019 року проживала разом з ним, не є достатніми підставами для визначення місця проживання дитини разом з батьком.

ОСОБА_1 не спростував висновків суду першої інстанції, що матір`ю здійснюється належна турбота про свою дитину, нею створені належні умови для проживання малолітньої дитини та те, що дитині забезпечені належні умови для навчання та гармонійного розвитку, адже дочка успішно навчається у другому класі в школі, відвідує гуртки та дома дитині забезпечені всі умови для її комфортного проживання.

При цьому він також не довів, що між ним та дочкою настільки сильний психологічний зв`язок, який дозволив би забрати дитину з умов, в яких вона знаходиться приблизно два роки, не завдавши при цьому психологічної травми дитині.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у липні 2021 року,

ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення первісного позову та залишення без задоволення зустрічного позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень, ОСОБА_1 посилається на пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та зазначає, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному у постанові Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі № 712/11527/17 (провадження № 61-18882св19).

Також у касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме зазначає, що суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не повно з`ясовано обставини справи, зокрема, визначаючи місце проживання дочки разом з матір`ю, суд першої інстанції послався лише на малолітній вік дитини, її фактичне місце проживання, бажання залишитись з матір`ю, висловлене у бесіді з працівниками органу опіки та піклування, з чого дійшов висновку, що це буде відповідати інтересам дитини.

Разом з тим висновок органу опіки та піклування, затверджений виконкомом Олександрійської міської ради Кіровоградської області, не є допустимим доказом, оскільки під час його складання не відвідували ні матері, ні дитини за місцем проживання, акт обстеження житлово-побутових умов також не складався.

У змісті висновку не надано оцінку потребам сім`ї з метою встановлення спроможності матері виконувати обов`язки з виховання дитини та догляду за нею. Також в ньому не вказано за якою адресою проживає дитина. Натомість зазначено, що за адресою матері, незважаючи на наявність в квартирі двох кімнат, дитині виділено лише окремий куточок.

Не може бути визначене місце проживання дитини з тим із батьків, який не має самостійного доходу. Суди не надали оцінки тому, що ОСОБА_2 з квітня 2020 року ніде не працює.

Перебуваючи в місті Олександрії Кіровоградської області, дитина не має постійного місця проживання, оскільки у ОСОБА_2 немає власного житла, разом з дочкою вона проживає у орендованих квартирах.

Водночас ОСОБА_1 має власне житло з червня 2019 року, в нього є стабільний дохід.

Крім того, суди не дали оцінки тому факту, що малолітня ОСОБА_3 довгий час проживала разом з ним.

ОСОБА_2 не надано достатніх доказів, що вона здійснює належну турботу про дитину, нею створені належні умови для навчання та гармонійного розвитку, забезпечені усі умови для комфортного проживання дитини.

Суди також не надали оцінку тому, що ОСОБА_2 зненацька забрала дитину з усталеного місця проживання в місті Біла Церква Київської області, розлучила її з батьком, родичами та друзями. На цей час ОСОБА_2 проживає з новим співмешканцем, який невідомо як ставиться до дитини.

Саме зазначені обставини негативно вплинули на дочку ОСОБА_3 та нанесли їй психологічну травму.

Інші учасники процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу з Білоцерківського міськрайонного суду Київської області.

У серпні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 12 листопада 2021 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували

у фактичних шлюбних відносинах.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилась дочка - ОСОБА_3 ,

що підтверджується свідоцтвом про народження та витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію про народження (т. 1, а. с. 14-15).

Згідно з довідкою про місце проживання та склад сім`ї, виданою Управлінням адміністративних послуг Білоцерківської міської ради Київської області 08 лютого 2019 року, ОСОБА_3 зареєстрована у будинку АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 16).

У акті обстеження умов проживання від 01 березня 2019 року, затвердженому начальником Служби у справах дітей Білоцерківської міської ради Київської області, зроблено висновок, що у будинку, розташованому на АДРЕСА_1 , створено всі належні умови для проживання, навчання та розвитку дитини (т. 1, а. с. 26).

У 2019 році сімейні стосунки між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 припинено, дитина залишилась проживати з матір`ю, з якою разом виїхали проживати до міста Олександрії Кіровоградської області.

На підставі договору дарування від 14 червня 2019 року ОСОБА_1 набув у власність квартиру АДРЕСА_3 (т. 1, а. с. 34).

Згідно з рішенням виконавчого комітету Олександрійської міської ради Кіровоградської області від 08 травня 2019 року № 257 визначено участь батька ОСОБА_1 у вихованні дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , встановлено йому можливість побачень з дочкою один раз на тиждень, а саме: у суботу з 10.00 год. до 12.00 год., з правом визначення часу побачень та зміни днів за взаємною згодою батьків, враховуючи інтереси дитини. Попереджено батьків про відповідальність за порушення законодавства щодо захисту прав дитини (т. 1, а. с. 27).

Згідно з висновком Служби у справах дітей Білоцерківської міської ради Київської області від 02 грудня 2019 року № 1413/04-25, затвердженим рішенням виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області від 10 грудня 2019 року № 887, ОСОБА_1 створив належні умови для проживання його малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з ним. Дитина не проживає з батьком з початку 2019 року (т. 1, а. с. 201-202).

Орган опіки та піклування виконавчого комітету Олександрійської міської ради Кіровоградської області надав висновок від 10 березня 2020 року № 62/9/10/3, в якому зазначив, що на цей час малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , доцільніше проживати з матір`ю ОСОБА_2 , оскільки між батьком ОСОБА_1 та дитиною існує психологічний бар`єр, для подолання якого потрібен час. Рекомендовано батькові ОСОБА_1 та матері ОСОБА_2 налагодити спілкування між собою, перестати сперечатися, звернутися до психолога для отримання консультації щодо психологічного бар`єру у взаємовідносинах дитини з батьком (т. 1, а. с. 229).

При цьому вказав, що під час розгляду та вивчення ситуації була заслухана думка обох батьків та самої дитини без присутності батьків. Кожен з батьків вважав, що дитині буде найкраще проживати саме з ним. Малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , розповіла, що дуже хвилюється, коли бачить батька, оскільки в неї залишився страх після того випадку, коли він силоміць посадив її до машини та намагався вивезти за своїм місцем проживання. Дитина розповіла, що дуже любить свою маму, що вони багато гуляють, відпочивають, читають книжки. Малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виявила бажання проживати тільки з матір`ю ОСОБА_2 , з батьком ОСОБА_1 дитина категорично не бажає навіть бачитися.

Згідно з листом Служби у справах дітей Олександрійської міської ради Кіровоградської області від 28 січня 2020 року № 10/29 ОСОБА_2 та малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на обліку як родина, яка перебуває в складних життєвих обставинах, не значиться. Станом на 28 січня 2020 року до служби у справах дітей не надходили скарги щодо неналежного виховання та утримання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1, а. с. 233).

Малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , навчається у 1-г класі навчально-виховного комплексу «Олександрійський колегіум - спеціалізована школа» Олександрійської міської ради Кіровоградської області (т. 1, а. с. 234).

Згідно з договором оренди квартири від 01 травня 2019 року ОСОБА_2 є орендарем квартири АДРЕСА_4 (т. 1, а. с. 138-139).

У квартирі АДРЕСА_4 , проживають: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 (довідка Комунального підприємства «Житлогосп» від 12 листопада 2019 року).

У акті обстеження житлово-побутових умов сім`ї, затвердженому в. о. директора навчально-виховного комплексу «Олександрійський колегіум - спеціалізована школа» Олександрійської міської ради Кіровоградської області від 17 вересня 2019 року, у сім`ї створені умови для навчання та виховання дитини. ОСОБА_3 забезпечена шкільним приладдям та одягом. В неї є окремий куточок (письмовий стіл, полички, ноутбук). Батьки займаються вихованням дитини (т. 1, а. с. 131).

Згідно з довідкою, виданою 12 лютого 2019 року Білоцерківською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів № 20 Білоцерківської міської ради Київської області, ОСОБА_1 працює у школі на посаді вчителя фізичної культури з 26 липня 2011 року до теперішнього часу (т. 1, а. с. 36).

Згідно з довідкою про доходи, виданою 07 лютого 2019 року Білоцерківською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів № 20 Білоцерківської міської ради Київської області, загальна сума доходу ОСОБА_1 за період з серпня 2018 року до січня 2019 року становить 64 252,44 грн (т. 1, а. с. 37).

ОСОБА_2 працювала у Товаристві з обмеженою відповідальністю «ВФ Ритейл» (далі - ТОВ «ВФ Ритейл») та обіймала посаду спеціаліста з продажу та обслуговування. З 31 березня 2020 року звільнена з цієї посади (т. 2, а. с. 44).

Згідно з довідкою ТОВ «ВФ Ритейл» від 20 листопада 2019 року заробіток ОСОБА_2 з 01 травня 2019 року до 31 жовтня 2019 року становив 58 987,13 грн (т. 1, а. с. 141).

Згідно з довідкою Олександрійського міськрайонного центру зайнятості Державної служби зайнятості Міністерства соціальної політики від 11 червня 2020 року ОСОБА_2 зареєстрована як безробітна з 28 квітня 2020 року. Дохід за період з 28 квітня 2020 року по 31 травня 2020 року становить 7 124,09 грн (т. 2, а. с. 88).

У Білоцерківському міському відділі державної виконавчої служби центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) перебуває виконавче провадження з примусового виконання судового наказу від 20 травня 2019 року № 398/1088/19, виданого Олександрійським міськрайонним судом Кіровоградської області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі ј частини заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 29 березня 2019 року до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Згідно з довідкою-розрахунком по аліментам від 27 березня 2020 року № 59664, виданою Білоцерківським міським відділом державної виконавчої служби центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ), заборгованість по сплаті аліментів станом на 01 березня 2020 року становить 25 230 грн (т. 2, а. с. 41).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно зі статтею 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Частинами першою, другою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних, історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

У частині першій статті 161 СК України зазначено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Дитина є суб`єктом права і, незважаючи на незначний вік, неповну цивільну дієздатність, має певний обсяг прав. Одними з основних її прав є право висловлювати свою думку та право на врахування думки щодо питань, які стосуються її життя.

Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.

Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави - учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Під час визначення місця проживання дитини, зважаючи на вікову категорію дитини, необхідно проводити бесіду з останньою, головним завданням якої є встановлення дійсного психоемоційного стану дитини, визначення інтересів дитини та з`ясування думки щодо бажання дитини проживати з одним із батьків.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

ЄСПЛ зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява № 31111/04).

Аналіз наведених норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Положеннями статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 зазначено, що тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. Верховний Суд погодився з висновком судів попередніх інстанцій про визначення місця проживання дитини з матір`ю, які виходили з першочергового врахування саме інтересів дитини, які переважають над інтересами батьків, дотрималися норм матеріального права, урахували висновок органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання малолітньої дитини.

У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Надавши оцінку установленим обставинам справи крізь призму врахування найкращих інтересів дитини, які переважають над інтересами батьків, взявши до уваги вік дитини, висновок Органу опіки та піклування виконавчого комітету Олександрійської міської ради Кіровоградської області від 10 березня 2020 року № 62/9/10/3 про доцільність проживання малолітньої ОСОБА_3 з матір`ю, бажання самої дитини проживати з матір`ю, а також існування психологічного бар`єру у спілкуванні дитини з батьком, на подолання якого потрібен час, врахувавши створення належних житлових умов для виховання та розвитку дитини як батьком, так і матір`ю, матеріальне становище батьків, можливість кожного з них виховувати і утримувати дитину, турбуватися про неї, суди дійшли правильного висновку про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову про визначення місця проживання дитини з батьком та задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 про визначення місця проживання з матір`ю, врахувавши при цьому якнайкращі інтереси дитини.

Разом з тим слід зазначити, що у разі зміни обставин у відносинах сторін спору та які встановлені судами на час розгляду цієї справи, визначене у цій справі місце проживання дітей може бути змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку.

Батько дітей, який безумовно відіграє важливу роль у їх житті, має право та обов`язок піклуватися про здоров`я дітей, стан їх розвитку, незалежно від того, з ким вони будуть проживати.

Визначення місця проживання дітей з одним із батьків не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов`язків.

Отже, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції є достатньо мотивованими та такими, що прийняті з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що в нього є власне житло, тому умови проживання у нього є кращими у порівнянні з умовами проживання ОСОБА_2 , яка винаймає житло, не заслуговують на увагу, оскільки умови проживання дитини у найманому житлі задовільні, що підтверджується актом обстеження житлово-побутових умов сім`ї, затвердженим в. о. директора навчально-виховного комплексу «Олександрійський колегіум - спеціалізована школа» Олександрійської міської ради Кіровоградської області від 17 вересня 2019 року (т. 1, а. с. 131). Відсутність у ОСОБА_2 власного житла не свідчить про наявність підстав для встановлення місця проживання дитини з батьком.

Посилання заявника у касаційній скарзі на незадовільний матеріальний стан ОСОБА_2 не є підставою для скасування судових рішень, оскільки суди попередніх інстанцій дослідили усі докази у справі та надали їм належну правову оцінку та в цій частині встановили обставини щодо заробітку матері, зокрема, на час розгляду справи судом ОСОБА_2 перебувала у трудових відносинах з ТОВ «ВФ Ритейл», на момент ухвалення рішення суду - перебувала на обліку в Олександрійському міськрайонному центрі зайнятості Державному центрі зайнятості Міністерства соціальної політики та отримувала відповідний дохід.

Вказані обставини у сукупності з іншими встановленими обставинами та належно оціненими судами доказами не свідчать про неможливість матері створити умови для виховання і розвитку дитини.

Крім того, слід зазначити, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою (частина перша статті 141 СК України), незалежно від того, з ким проживає дитина. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття (статті 150 180 СК України).

Місцем проживання малолітньої ОСОБА_3 є місце проживання її матері ОСОБА_2 .

Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_2 не має власного житла, та проживає тимчасово в орендованій квартирі. Останнім місцем її проживання є квартира АДРЕСА_4 .

Посилання батька дитини у касаційній скарзі на те, що у декларації про вибір лікаря від 12 лютого 2019 року, картці профілактичних щеплень, характеристиці на дитину дитячого садка, договорі оренди від 01 травня 2019 року, зазначені різні адреси місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а у інформації з Олександрійського міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді від 28 березня 2019 року - інформація щодо місця проживання дитини взагалі відсутня, не свідчать, що дитина не має постійного місця проживання та вказане не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень з цих підстав.

Щодо доводів касаційної скарги ОСОБА_1 , що донька до 2019 року проживала разом з ним, він повністю справлявся з вихованням дитини, забезпечував її належний догляд, за фахом - педагог, тому має професійні здібності та можливості підтримувати той психологічний зв`язок з дитиною, який дозволяє забрати дочку з умов, в яких вона зараз проживає, слід зазначити таке.

Суди попередніх інстанцій встановили, що орган опіки та піклування Олександрійської міської ради Кіровоградської області, під час розгляду та вивчення ситуації, а саме спору між батьками щодо визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вислухав думку дитини, яка виявила бажання спілкуватися з членами комісії без присутності батьків та розповіла про те, що дуже хвилюється коли бачить свого батька ОСОБА_1 , оскільки в неї залишився страх після того, як батько силоміць посадив її у машину та намагався вивезти за своїм місцем проживання. При цьому малолітня ОСОБА_3 виявила бажання проживати лише з матір`ю.

У висновку Органу опіки та піклування Олександрійської міської ради Кіровоградської області від 10 березня 2020 року зазначено, що на цей час дитині доцільніше проживати з матір`ю, оскільки між батьком та дитиною існує психологічний бар`єр, для подолання якого необхідний час.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що визначення на цей час місця проживання малолітньої ОСОБА_3 з батьком буде відповідати якнайкращим інтересам дитини.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що висновок органу опіки та піклування Олександрійської міської ради Кіровоградської області від 10 березня 2020 року не є належним доказом, оскільки такий висновок є обґрунтованим, відповідає інтересам малолітньої ОСОБА_3 , обставини, які в ньому зазначені, ОСОБА_1 не спростовані.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі № 712/11527/17 (провадження № 61-18882св19), не заслуговують на увагу, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, не є суперечливими, а їхні фактичні обставини.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Так, у справі № 712/11527/17 Верховний Суд скасував рішення суду апеляційної інстанції, яким визначено місце проживання малолітньої дитини разом з матір`ю, у зв`язку з тим, що апеляційний суд не встановив всі обставини справи, які б створили передумови для справедливого вирішення справи по суті. При цьому Верховний Суд зазначив, що під час нового розгляду справи апеляційний суд має дослідити питання доцільності визначення місця проживання дитини з батьком або матір`ю на підставі зібраних у справі доказів, а також з урахуванням висновків органів опіки та піклування щодо можливості визначення місця проживання дитини як з матір`ю, так і з батьком. Визначаючи місце проживання дитини з одним із батьків, суд зобов`язаний керуватися найкращими інтересами дитини, враховуючи особливість цієї категорії спорів та чутливість дитини. Крім того Верховним Судом враховано, що з липня 2017 року дитина фактично проживає з батьком, що може свідчити про формування у дитини прив`язаності до батька, місця її проживання, речей, побуту тощо.

Натомість у справі, яка переглядається, суди встановили, що малолітня ОСОБА_3 до 2019 року проживала разом з батьком і матір`ю, а з січня 2019 року постійно проживає разом з матір`ю.

Також суди взяли до уваги думку малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка виявила бажання проживати тільки з матір`ю ОСОБА_2 .

Отже, у судових рішеннях, які переглядаються, враховано якнайкращі інтереси дитини.

Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що суди попередніх інстанцій у справі, що переглядається, не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у наведеній як приклад постанові Верховного Суду, оскільки у цій постанові, та у справі, що є предметом перегляду, встановлено різні фактичні обставини.

Касаційна скарга не містить посилань на постанови Верховного Суду, висновки в яких щодо застосування норм права не врахували суди попередніх інстанцій у цій справі.

Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

При цьому суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону, не здійснює оцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

ЄСПЛ вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява № 4909/04).

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, переоцінки доказів, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах першої та апеляційної інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції прийняті з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому ці судові рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 402 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області

від 04 листопада 2020 року та постанову Київського апеляційного суду

від 01 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

В. А. Стрільчук