26.04.2024

№ 357/12295/18

Постанова

Іменем України

11 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 357/12295/18

провадження № 61-21461св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Сімоненко В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 квітня 2019 року у складі судді Цукурова В. П. та на постанову Київського апеляційного суду від 28 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Суханової Є. М., Ігнатченко Н. В., Кулікової С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради Київської області, про позбавлення батьківських прав та збільшення розміру аліментів.

Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі із 11 липня 2009 року до 18 квітня 2011 року.

Під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі у них

ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син - ОСОБА_3 .

Зазначала, що з моменту припинення шлюбних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 син проживає разом із матір`ю і знаходиться на її утриманні. Позивач займається вихованням, навчанням дитини, забезпечує його харчуванням, лікуванням та необхідним доглядом, піклується про його фізичний та духовний розвиток, у той час, як батько дитини ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків з одинадцятимісячного віку сина.

Заочним рішенням Білоцерківського міськрайонного суду від 03 серпня

2015 року з ОСОБА_2 стягнуто аліменти на сина у розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку (доходу), однак не менше, ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 28 травня 2015 року і до досягнення дитиною повноліття.

Незважаючи на вказане судове рішення, ОСОБА_2 матеріальної допомоги дитині не надає, аліментів не сплачує, внаслідок чого утворилася заборгованість зі сплати аліментів.

На думку позивача, визначений судом розмір аліментів є недостатнім, у зв`язку з чим просила суд збільшити розмір аліментів, стягнувши з відповідача на її користь аліменти у розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму дитини відповідного віку, щомісячно з моменту звернення до суду і до досягнення дитиною повноліття.

Крім того, відповідно до копії рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 25 вересня 2018 року № 527 «Про вирішення судового спору щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовного його малолітнього сина ОСОБА_3 » виконавчий комітет дійшов висновку про те, що позбавлення батьківських прав є доцільним та таким, що відповідає інтересам дитини.

Посилаючись на зазначене, ОСОБА_1 просила суд позбавити

ОСОБА_2 батьківських прав відносно їх сина та збільшити розмір аліментів на дитину.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області

від 25 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 28 жовтня 2019 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, у частині вирішення питання про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовного його малолітнього сина ОСОБА_3 мотивовано тим, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки, передбачені статтею

166 СК України, як для батька, так і для дитини. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності в діях батьків вини. Разом із тим, батько не самоусунувся від покладених на нього обов`язків, надає синові матеріальну допомогу, цікавиться його життям та розвитком, що свідчить про відсутність правових підстав для задоволення позову в цій частині. При цьому судом першої інстанції взято до уваги пояснення у судовому засіданні представника органу опіки та піклування щодо недоцільності позбавлення відповідача батьківських прав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог у частині збільшення розміру аліментів, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що зміна закону, яким встановлюється мінімальний розмір аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів на одну дитину, не є підставою для збільшення розміру аліментів відповідно до статті 192 СК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

27 листопада 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 квітня 2019 року та на постанову Київського апеляційного суду

від 28 жовтня 2019 року, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав та ухвалити нове судове рішення, яким вказану позовну вимогу задовольнити.

Аналіз змісту касаційної скарги свідчить про те, що ОСОБА_1 оскаржує в касаційному порядку рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 квітня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 жовтня 2019 року лише в частині відмови в задоволенні позовних вимог про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

У січні 2020 року справу № 357/12295/18 передано до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно не встановили обставини, які мають значення для правильного вирішення спірних правовідносин, та дійшли помилкового висновку про відсутність правових підстав для позбавлення відповідача батьківських прав.

Позивачем надано достатньо доказів на підтвердження того, що батько дитини не цікавиться життям та проблемами сина, не бере участі в його утриманні, вихованні, розвитку, додаткових витратах та постійно створює напружену ситуацію у випадку необхідності виїзду дитини за кордон. Судами не взято до уваги, що часткове погашення заборгованості з аліментів не може змінити зміст поведінки відповідача, яка і стала підставою для звернення до суду, а саме: довготривале нехтування батьківськими обов`язками.

Суд першої інстанції неправомірно визнав покази свідка (матері позивача) як недопустимий доказ на підставі статті 78 ЦПК України, що свідчить про упереджене ставлення суду.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 11 липня 2009 року до 18 квітня 2011 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син - ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_1 , виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Солом`янського районного управління юстиції

у м. Києві на підставі актового запису № 2575 (а.с. 12, т. 1).

18 квітня 2011 року заочним рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано (а.с. 14, т. 1).

Заочним рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 серпня 2015 року у справі № 357/7485/15-ц стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на сина у розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку (доходу), однак не менше, ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 28 травня 2015 року і до досягнення дитиною повноліття. (а. с. 15-16, т. 1)

Із копії нотаріально посвідчених заяв від 08 грудня 2015 року, 28 липня

2017 року, 03 серпня 2017 року, 02 листопада 2017 року встановлено, що ОСОБА_2 надавав згоду на відкриття віз та тимчасовий виїзд за кордон свого сина до наступних країн: Швеції, Норвегії, Польщі, Італії, Франції, Федеративної Республіки Німеччини, Сполученого Королівства Великої Британії, та інших країн-учасниць Шенгенської угоди у супроводі ОСОБА_1 та/або ОСОБА_4 (а. с. 196-199, т. 1)

Згідно з довідкою від 30 серпня 2018 року № 1999, виданою Управлінням адміністративних послуг Білоцерківської міської ради Київської області, у квартирі АДРЕСА_1 , що складається з трьох кімнат, загальною площею 66,4 кв. м, зареєстрований ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 17, т. 1).

Згідно з висновком, викладеним в акті обстеження умов проживання

від 31 серпня 2018 року, що складений службою у справах дітей Білоцерківської міської ради, за місцем проживання ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 , житлово-побутові умови відповідають всім санітарно-гігієнічним вимогам (а.с.18, т. 1).

Відповідно до рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради

від 25 вересня 2018 року № 527 «Про вирішення судового спору щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовного його малолітнього сина ОСОБА_3 » виконавчий комітет дійшов висновку про те, що позбавлення батьківських прав є доцільним та таким, що відповідає інтересам дитини. (а. с. 180-181, т. 1)

Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 15 лютого 2019 року ВП № 55806998, станом на 31 січня 2019 року заборгованість ОСОБА_2 становить 116 470,70 грн. (а.с. 163-164, т. 1)

Відповідно до квитанцій від 22 квітня 2019 року ОСОБА_2 частково сплачено заборгованість зі сплати аліментів на загальну суму 40 000, 00 грн (а.с. 210, 211, 212, т. 1).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» № 460-ІХ від 15 січня 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги, вивчивши аргументи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Зокрема, вказаною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один із батьків.

Звертаючись до суду із позовною вимогою про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовного його малолітнього сина ОСОБА_3 , ОСОБА_1 посилалася, зокрема на те, що відповідач ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Крім того, зазначені чинники, повинні мати систематичний та постійних характер.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 07 грудня

2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

У рішенні від 16 липня 2015 року справі «Мамчур проти України» (заява

№ 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин.

При цьому Верховний Суд зазначає, що за положенням частини шостої статі 19СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер, а тому не може бути безумовною підставою для задоволення позову та позбавлення одного із батьків батьківських прав.

При вирішенні такої категорії спорів судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року

у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17,

від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц, від 08 травня 2019 року

у справі № 409/1865/17-ц. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Ураховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів, дійшли правильного висновку про те, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні. Батько дитини бажає спілкуватися з сином, проти позбавлення батьківських прав заперечує, а позбавлення батьківських прав слід розглядати як крайній захід сімейно-правового характеру, який застосовується до батьків, що не забезпечують належного виховання своїх дітей. При цьому позивачем не надано беззаперечних доказів, які б свідчили про ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та його винної поведінки. Крім того, суди взяли до уваги пояснення представника органу опіки та піклування у судовому засіданні щодо недоцільності позбавлення відповідача батьківських прав, та обґрунтовано не погодилися із висновком виконавчого комітету, який має рекомендаційний характер.

З урахуванням якнайкращих інтересів дитини, бажання відповідача брати участь у вихованні та спілкуванні з сином та з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову в частині позбавлення відповідача батьківських прав.

Посилання касаційної скарги як на підставу для позбавлення батьківських прав на те, що відповідач не сплачує аліменти, не спілкується з дитиною, безпідставні, оскільки судами не встановлено винної поведінки відповідача.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами показів свідка (матері позивача) та інших доказів, поданих позивачем, направлені виключно на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України

(в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року).

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної

інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 квітня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: А. А. Калараш

Є. В. Петров

В. М. Сімоненко