Постанова
Іменем України
20 липня 2022 року
м. Київ
справа № 357/1625/21
провадження № 61-4738св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , Білоцерківська міська рада Київської області, головне управління Держгеокадастру у Київській області,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на постанову Київського апеляційного суду від 16 лютого 2022 року в складі колегії суддів: Яворського М. А., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О.,
Історія справи
Короткий зміст позовної заяви
У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , Білоцерківської міської ради Київської області, Головного управління Держгеокадастру у Київській області про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та скасування державної реєстрації земельної ділянки.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до договору дарування № 10169 від 19 вересня 1967 року за ОСОБА_1 рахувалася частка у розмірі 18/100 у праві спільної часткової власності на житловий будинок з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до договору дарування від 14 грудня 1994 року ОСОБА_2 мав право власності на 35/100 частини вказаного житлового будинку та господарських споруд та згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 18 листопада 2014 року він додатково набув право власності на 47/100 зазначеного об`єкту нерухомого майна. Тобто, зазначеними документами підтверджувалося право власності відповідача на 82/100 вказаного житлового будинку з господарськими спорудами без виділення його частки в натурі.
Позивач зазначала, що кожен із співвласників вказаного домоволодіння здійснювали добудову частини житлового будинку та господарських споруд, якими вони фактично користувалися.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 липня 2020 року у справі № 357/7397/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , було перераховано частки сторін у праві спільної часткової власності на житловий будинок з урахуванням добудованих приміщень, визнано за позивачем - ОСОБА_1 право власності на 46/100 частки зазначеного житлового будинку з господарськими спорудами та виділено їй у власність відповідні приміщення, а за ОСОБА_2 визнано право власності на 54/100 частки зазначеного житлового будинку з господарськими спорудами та виділено йому у власність відповідні приміщення, припинено право спільної часткової власності сторін на зазначений об`єкт нерухомого майна.
ОСОБА_1 вказувала, що 24 вересня 2015 року Білоцерківська міська рада Київської області винесла рішення № 1569-79-VІ «Про оформлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки громадянам», затвердила проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передала земельні ділянки у власність громадянам України за рахунок земель населеного пункту м. Біла Церква згідно списку (додаток 2). Зокрема, вказаним рішенням було передано у спільну часткову власність ОСОБА_2 земельну ділянку із часткою у розмірі 82/100 від загальної площі по АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 3210300000:03:006:0119.
Позивач вважав, що ОСОБА_2 знав про те, що в результаті добудови житлового будинку та господарських споруд, його частка у праві спільної часткової власності на об`єкт нерухомого майна значно зменшилася (з 82/100 до 54/100). Проте, з метою отримання у власність земельної ділянки більшого розміру, ніж на яку мав право, надав відповідним органам відомості про розмір своєї частки у праві спільної часткової власності на об`єкт нерухомого майна, які на той час не відповідали дійсності.
Вказане призводить до того, що маючи право власності на частину об`єкта нерухомого майна - житлового будинку з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , виділену в натурі у розмірі 46/100, позивач має можливість оформити право власності на земельну ділянку, на які розміщений зазначений житловий будинок, лише у розмірі 18/100, що порушує її права.
ОСОБА_1 просила:
визнати недійсним рішення Білоцерківської міської ради № 1569-79-VI від 24 вересня 2015 року «Про оформлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки громадянам» в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у спільну часткову власність ОСОБА_2 - 82/100 частки від загальної площі земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 та передачі зазначеної земельної ділянки у власність,
скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 3210300000:03:006:0119 площею 0,097, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та державну реєстрацію речового права відповідача - права спільної часткової власності на вказану земельну ділянку з розміром частки 82/100.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 вересня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:
рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 липня 2020 року у справі № 357/7397/17 набрало законної сили 01 червня 2021 року;
проект землеустрою погоджений відділом Держземагенства у м. Біла Церква ГУ Держземагентства у Київській області, був виготовлений за заявою замовника і землекористувача - ОСОБА_2 і поданий ним до Білоцерківської міської ради для затвердження, та в результаті його затвердження було проведено державну реєстрацію земельної ділянки загальною площею 0,0971 га з кадастровим номером 32103000000:03:006:0119, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що підтверджується витягом з державного земельного кадастру про земельну ділянку;
ОСОБА_1 , стверджуючи про порушення її прав, зазначила, що рішенням від 24 вересня 2015 року № 1569-79-VІ міська рада затвердила проект землеустрою та передала земельну ділянку у спільну часткову власність відповідачу із його часткою у розмірі 82/100 від загальної площі по АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 3210300000:03:006:0119 за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0971 га, без зазначення відомостей щодо особи іншого співвласника земельної ділянки та розміру її частки у праві спільної часткової власності, враховуючи, що вона не подавала таку заяву та не знала про свою участь у процесі приватизації земельної ділянки, на якій розміщувався і її об`єкт нерухомого майна, та не підписувала акт узгодження меж. Білоцерківською міською радою не було враховано, що вона не замовляла проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки їй у власність та не затверджувала завдання на розробку певного виду документації із землеустрою, тому проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у спільну часткову власність виготовлений безпідставно. Місце розташування приміщень житлового будинку та окремих господарських споруд не враховані при виготовленні проекту землеустрою, при його погодженні, а також при затверджені та передачі земельної ділянки у власність, відповідач - ОСОБА_2 знаючи про те, що в результаті добудови житлового будинку та господарських споруд, його частка у праві спільної часткової власності на об`єкт нерухомого майна значно зменшилася (з 82/100 до 54/100), діючи свідомо, надав відповідним органам відомості про розмір своєї частки у праві спільної часткової власності на об`єкт нерухомого майна, які на той час не відповідали дійсності, не повідомив працівників Білоцерківської міської ради, відповідні державні органи та землевпорядну організацію про зміну часток об`єкту нерухомого майна, яке перебувало у фактичному користуванні. Суд першої інстанції критично оцінив зазначені твердження позивача, оскільки на момент винесення рішення Білоцерківською міською радою про затвердження проекту землеустрою (24 вересня 2015 року) житловий будинок АДРЕСА_1 перебував у спільній частковій власності ОСОБА_1 - 18/100 часток (на підставі договору дарування від 19 вересня 1967 року) та ОСОБА_2 - 82/100 часток (35/100 часток на підставі договору дарування № 2-4680 від 14 грудня 1994 року та 47/100 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 18 листопада 2014 року). Саме таке співвідношення часток у спільній частковій власності на домоволодіння було, як на час прийняття Білоцерківською міською радою оскаржуваного рішення та приватизації земельної ділянки (державна реєстрація земельної ділянки - 10 травня 2016 року), так і на момент подачі цього позову;
позивач станом на 01 червня 2021 року (момент набрання рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 липня 2020 року у справі № 357/7397/17) має право власності на частину житлового будинку з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , виділену в натурі у розмірі 46/100, разом з тим, на час розгляду справи це право нею не зареєстроване у встановленому законодавством порядку та не існувало на момент приватизації земельної ділянки і винесення Білоцерківською міською радою оспорюваного нею рішення. Тому, твердження позивача, що вона на момент приватизації відповідачем земельної ділянки була власником 46/100 частини від загальної площі вказаного житлового будинку з господарськими спорудами АДРЕСА_1 , виділеній в натурі та розміщеній на земельній ділянці з кадастровим номером 3210300000:03:006:0119, що унеможливило оформлення нею права на частку у вказаному об`єкті нерухомого майна саме в розмірі 46/100, є безпідставним та необґрунтованим;
позивач вказувала, що вона не подавала заяву на приватизацію та не знала про свою участь у процесі приватизації земельної ділянки, на якій розміщувався і її об`єкт нерухомого майна, не підписувала акт встановлення меж земельної ділянки, що є підставою для скасування оспорюваного рішення. У статті 118 ЗК України передбачено, що підставою для приватизації земельної ділянки є заява громадянина, який саме зацікавлений у такій приватизації. Відповідач був зацікавлений у приватизації земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , саме у розмірі, відповідній до його частки у спільній частковій власності на домоволодіння, а не усієї земельної ділянки, яка перебувала у користуванні сторін, та подав відповідну заяву до органу місцевого самоврядування. Таким чином ОСОБА_2 виконав усі необхідні вимоги, визначені статтями 116 118 ЗК України, при зверненні до органу місцевого самоврядування із заявою про отримання у власність земельної ділянки. Рішенням Білоцерківської міської ради Київської області № 1408-732-VІ від 19 лютого 2015 року йому було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у спільну часткову власність із земель комунальної власності для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. Після розроблення проекту землеустрою ФОП ОСОБА_4 , його погодження відділом Держземагенства у м. Біла Церква ГУ Держземагентства у Київській області було сформовано зазначену земельну ділянку та присвоєну їй кадастровий номер 3210300000:03:006:0119, його заява про затвердження розробленого ним проекту землеустрою та про передачу йому у власність вказаної земельної ділянки була винесена на розгляд та затвердження Білоцерківською міською радою, яка ухвалила рішення про затвердження вказаного проекту землеустрою. Тому наявні законні та належні підстави набуття відповідачем ОСОБА_2 права на частку в розмірі 82/100 у праві спільної часткової власності на зазначену земельну ділянку;
при зверненні із позовом ОСОБА_1 зобов`язана довести, яким чином рішення Білоцерківської міської ради Київської області № 1569-79-VІ від 24 вересня 2015 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у спільну часткову власність ОСОБА_2 (82/100 частки) порушує її права та законні інтереси. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. Надаючи оцінку встановленим обставинам та доказам в їх сукупності, суд першої інстанції зробив висновок, що ОСОБА_1 не довела належними і допустимими доказами порушення її прав, свобод та інтересів, прийнятим рішенням Білоцерківської міської ради Київської області № 1569-79-VІ від 24 вересня 2015 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 , оскільки відповідачі при приватизації земельної ділянки та винесення вказаного рішення діяли в межах законодавства;
про наявність оскаржуваного рішення Білоцерківської міської ради Київської області № 1569-79-VІ від 24 вересня 2015 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 , позивачу стало відомо ще у вересні 2016 року, що підтверджується відповіддю відділу Держгеокадастру у м. Біла Церква ГУ Держгеокадастру у Київській області від 05 вересня 2016 року № 29-1027-99.2-757/2-16 на адвокатський запит здійснений в інтересах позивача. Таким чином ОСОБА_1 пропущено позовну давність при зверненні із цим позовом, оскільки про існування оскаржуваного рішення Білоцерківської міської ради їй стало відомо 05 вересня 2016 року, а з позовом вона звернулася лише 16 лютого 2021 року. Разом з тим, застосувати позовну давність можна лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. (правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 7 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц тощо). Тому позов не підлягає до задоволення у повному обсязі, у зв`язку з його необґрунтованістю.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 16 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 вересня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано недійсним рішення Білоцерківської міської ради №1569-79-VI від 24 вересня 2015 року «Про оформлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки громадянам» в частині затвердження Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у спільну часткову власність ОСОБА_2 - 82/100 частки від загальної площі земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 та передачі зазначеної земельної ділянки у власність.
В задоволенні іншої частини позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
частинами першою, другою статті 90 ЗК Української РСР 1970 року (чинного на час набуття ОСОБА_1 права власності на 18/100 частин та набуття ОСОБА_2 права власності на 82/100 частин житлового будинку з відповідними частинами надвірних будівель по АДРЕСА_1 ) на землях міст при переході права власності на будівлі переходить і право користування земельною ділянкою або її частиною. Правові норми, які визначали долю земельної ділянки, наданої у власність чи користування, в разі відчуження розташованих на ній будівель чи споруд неодноразово змінювалися. Так, при відчуженні об`єктів нерухомого майна під час дії статті 30 ЗК Української РСР закон передбачав автоматичний перехід права власності або право користування на земельну ділянку до набувача з необхідністю подальшого оформлення набувачем цього права. За приписами статті 120 ЗК України в редакції, яка була чинною з 01 січня 2002 року до 20 червня 2007 року (до набрання чинності Закону України від 27 квітня 2007 року № 997-V «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Цивільного кодексу України», далі - Закон № 997-V), при відчуженні об`єкта нерухомого майна, розташованого на відповідній ділянці, до набувача могло переходити право на цю земельну ділянку без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. При цьому, якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходило право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Чинні редакції статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України зі змінами, внесеними Законом України від 05 листопада 2009 року № 1702-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку набуття прав на землю», передбачають автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі або споруди. Отже, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства. Цим зумовлюється право власника такого об`єкта нерухомості вимагати оформлення у встановленому порядку свого права користування відповідною земельною ділянкою;
у зв`язку з набуттям спільної часткової власності на житловий будинок АДРЕСА_1 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виникло також право спільного користування відповідною частиною земельної ділянки, на якій розміщений цей будинок відповідно часток кожного. Відповідно до пункту «г» частини першої, частини третьої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара. Розмір земельної ділянки, що передається безоплатно громадянину у власність у зв`язку з набуттям ним права власності на житловий будинок, не може бути меншим, ніж максимальний розмір земельної ділянки відповідного цільового призначення, встановлений частиною першою цієї статті (крім випадків, якщо розмір земельної ділянки, на якій розташований будинок, є меншим). За таких обставин у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як співвласників житлового будинку АДРЕСА_1 могла бути передана земельна ділянка для будівництва і обслуговування цього будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), з урахуванням її розташування у місті Біла Церква, площею не більше 0,1 га;
відповідач, маючи намір реалізувати своє право на приватизацію земельної ділянки на якій розташований житловий будинок АДРЕСА_1 , звернувся 02 лютого 2015 року із заявою до Білоцерківського міського голови Савчука В. П. про надання йому дозволу на розробку проекту технічної документації щодо передачі у власність 82/100 частин земельної ділянки по АДРЕСА_1 . Рішенням Білоцерківської міської ради Київської області від 19 лютого 2015 року № 1408-72-VI заяву ОСОБА_2 було задоволено та надано дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення 82/100 частин земельної ділянки по АДРЕСА_1 . За замовленням ОСОБА_2 фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 було виготовлено проект землеустрою в частині відведення відповідачу земельної ділянки по АДРЕСА_1 . Вказаний проект землеустрою містить: технічний паспорт на житловий будинок АДРЕСА_1 , згідно якого власником 18/100 частин вказаного будинку зареєстрована ОСОБА_1 ; акт про встановлення на місцевості і погодження зовнішніх меж земельної ділянки та передачі на зберігання межових знаків землеустрою земельної ділянки від 04 грудня 2014 року, в якому відсутній підпис іншого співвласника будинку - ОСОБА_1 ;
згідно статті 87 ЗК України право спільної часткової власності на земельну ділянку, виникає: при добровільному об`єднанні власниками належних їм земельних ділянок; при придбанні у власність земельної ділянки двома чи більше особами за цивільно-правовими угодами; при прийнятті спадщини на земельну ділянку двома або більше особами; за рішенням суду. Таким чином набуття права спільної часткової власності на земельну ділянку в порядку приватизації чинним на час приватизації земельної ділянки ОСОБА_2 не передбачалося;
апеляційний суд вказав, що позивач не давала згоди на приватизацію всієї земельної ділянки на якій розташований житловий будинок та господарські споруди по АДРЕСА_1 , в тому числі і на належну їй на той час частку домоволодіння 18/100 частин. Однак, ОСОБА_2 , будучи обізнаний з такою позицією позивача у справі, не вирішуючи питання щодо встановлення порядку користування земельною ділянкою під належними йому будівлями та спорудами, а також належної йому земельної ділянки відповідно до частки в майні, подав заяву про приватизацію всієї земельної ділянки закріпленої за вказаним будинком. Білоцерківська міська рада, надаючи ОСОБА_2 дозвіл на приватизацію 82/100 частин земельної ділянки по АДРЕСА_1 , а в подальшому 24 вересня 2015 року затверджуючи проект землеустрою та передаючи у власність ОСОБА_2 82/100 частин земельної ділянки площею 0,0971 га. в АДРЕСА_1 , не перевірила відповідність виготовлених документів нормам статті 87 ЗК України та статтям 536 538 ЦК України та незаконно передала у власність не конкретну земельну ділянку, а невизначену за конкретними межами та розмірами частку у спільній частковій власності земельну ділянку. Крім того згідно матеріалів справи між сторонами протягом тривалого часу склався відповідний порядок користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , який не враховувався при переданні у власність відповідачу вказаної земельної ділянки. Також, передаючи у власність відповідача невизначену на місцевості земельну ділянку розміром 82/100 від 971 кв. м всієї приватизованої земельної ділянки, відповідачами не враховувалася можливість користування позивачем належними їй житловими приміщеннями та господарськими спорудами, в тому числі виходячи із належної їй на час приватизації частки 18/100 частин;
ОСОБА_2 , реалізуючи своє право на приватизацію земельної ділянки, повинен був погодити із іншим співвласником вказаного будинку - ОСОБА_1 порядок користування конкретною земельною ділянкою, яка б відповідала його частці на той час - 82/100 та подати відповідні документи для її приватизації до Білоцерківської міської ради. Разом із тим відповідач вказаних дій не вчинив та за відсутності волі іншого співвласника будинку ( ОСОБА_1 ) подав заяву на приватизацію всієї земельної ділянки, яка закріплена за вказаним будинком в тому числі і частини, на приватизацію якої має ОСОБА_1 та набув у власність не конкретну земельну ділянку з відведенням конкретних меж земельної ділянки на місцевості та набув права власності на частку від земельної ділянки - 82/100, що не передбачено статтею 87 ЗК України. Тому обґрунтованими є позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання недійсним рішення Білоцерківської міської ради № 1569-79-VI від 24 вересня 2015 року «Про оформлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки громадянам» в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у спільну часткову власність ОСОБА_2 - 82/100 частки від загальної площі земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 та передачі зазначеної земельної ділянки у власність, оскільки вказане рішення постановлено з порушенням статей 87 118 ЗК України та без врахуванням положень статей 536 538 ЦК України;
враховуючи що апеляційним судом визнано недійсним рішення Білоцерківської міської ради № 1569-79-VI від 24 вересня 2015 року «Про оформлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки громадянам» в частині затвердження Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у спільну часткову власність ОСОБА_2 - 82/100 частки від загальної площі земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 та передачі зазначеної земельної ділянки у власність, то вказане рішення суду апеляційної інстанції згідно частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є самостійною підставою для внесення відповідних змін до державного реєстру речових прав про скасування відповідного запису. У зв`язку із чим позовна вимога ОСОБА_1 скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 3210300000:03:006:0119 площею 0,097, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 задоволенню не підлягає;
заява відповідачів про застосування наслідків спливу позовної давності не підлягає задоволенню, оскільки при приватизації частини земельної ділянки ОСОБА_2 згоди позивача як співвласника будинку на приватизацію не отримував, ОСОБА_1 не погоджувала встановлення на місцевості меж загальної земельної ділянки, яка приватизувалася, акт погодження меж нею не підписаний. Зазначене свідчить, що позивач не могла знати про дійсні обставини порушення її прав на користування земельною ділянкою та право на приватизацію вказаної ділянки.
Аргументи учасників справи
25 травня 2022 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подав касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_3 , на постанову Київського апеляційного суду від 16 лютого 2022 року, в якій просить скасувати оскаржену постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
апеляційний суд застосував статтю 261 ЦК України без врахуванням висновків, викладених у постановах Верховного Суду України: від 03 лютого 2016 року у справі № 6-75цс15; від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469цс16; у справі № 6-152цс14; у справі № 6-17цс17; та постанові Верховного Суду від 08 лютого 2018 року у справі провадження № 61-2119св18;
позивачу було відомо про наявність рішення Білоцерківської міської ради Київської області № 1569-79-VI від 24 вересня 2015 року про затвердження проекту землеустрою, ще у вересні 2016 року, що підтверджується відповіддю ГУ Держгеокадастру у Київській області від 05 вересня 2016 року № 29-1027-99.2-757/2- на адвокатський запит, який був зроблений адвокатом Дуднік А. В. в інтересах позивача. Позовну заяву позивач пред`явив 16 лютого 2021 року, тобто, маже через 5 років після того як йому стало відомо про наявність оскарженого рішення;
визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду. Право користування земельною ділянкою визначається відповідно до частко кожного з власників нерухомого майна, яке знаходиться на цій земельній ділянці, якщо інше не було встановлено домовленістю між ними. Згідно оскарженого рішення Білоцерківської міської ради ОСОБА_2 передається у спільну часткову власність 82/100 земельної ділянки, за адресою: АДРЕСА_1 .
згідно з інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яка наявна в матеріалах справи ОСОБА_2 належить на праві власності 82/100 частини житлового будинку який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а ОСОБА_1 належить 18/100 даного житлового будинку. Таке співвідношення часток у спільній сумісній власності було й на момент прийняття Білоцерківською міською радою оспорюваного рішення. Таким чином ОСОБА_2 отримав право власності на 82/100 спірної ділянки у визначеному законом порядку;
судами встановлено, що на спірній ділянці розташовані житловий будинок і господарські будівлі відповідача, вона надана в межах фактичного землекористування відповідача. Наданням відповідачу у спільну часткову власність ділянки площею 0,00971 га з часткою у ній відповідача у розмірі 82/100 га права та інтереси держави, територіальної громади, сусідніх землекористувачів не порушуються. Втручання держави в право відповідача на мирне володіння майном - спірною ділянкою, зважаючи на тривале добросовісне користування ділянкою відповідачем, який протиправних дій для заволодіння нею в певному розмірі не вчиняв, має ознаки непропорційного втручання в право відповідача на мирне володіння майном. Відповідач користується ділянкою з 1994 року, мав потенційне право на надання йому ділянки у власність у вказаному розмірі й реалізував це право. Позбавлення його такого права власності фактично не має державного чи суспільного інтересу, оскільки з володіння відповідача вона не вибуває. Це лише призведе до необхідності повторного проходження процедури набуття у власність не з вини відповідача. Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 16 жовтня 2019 року у справі № 460/762/16-ц.
Аналіз касаційної скарги свідчить, що постанова суду апеляційної інстанції оскаржується у частині задоволеної позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Білоцерківської міської ради Київської області про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування. В іншій частині постанова суду апеляційної інстанції не оскаржується, а тому в касаційному порядку не переглядається.
У липні 2022 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 через представника ОСОБА_6 подала відзив на касаційну скаргу. Відзив мотивований тим, що:
стаття 118 ЗК України не передбачає підстав для передачі земельної ділянки у спільну часткову власність;
чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства. Цим зумовлюється право власника такого об`єкта нерухомості вимагати оформлення у встановленому порядку свого права користування відповідною земельною ділянкою;
набуття права спільної часткової власності на земельну ділянку в порядку приватизації чинним на час приватизації земельної ділянки ОСОБА_2 не передбачалося;
при приватизації частини земельної ділянки ОСОБА_2 згоди позивача як співвласника будинку на приватизацію не отримував, ОСОБА_1 не погоджувала встановлення на місцевості меж загальної земельної ділянки, яка приватизувалася, акт погодження меж нею не підписаний. Зазначене свідчить, що позивач не могла знати про дійсні обставини порушення її прав на користування земельною ділянкою та право на приватизацію вказаної ділянки. Тому позовна давність не пропущена;
висновки, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, не суперечать висновкам, зробленим судом апеляційної інстанції.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 20 липня 2022 року: клопотання ОСОБА_1 , яке підписане представником ОСОБА_6 , про продовження строку на подання відзиву задоволено; продовжено ОСОБА_1 строк на подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 ; виправлено описку в ухвалах Верховного Суду від 21 червня 2022 року та від 12 липня 2022 року.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 21 червня 2022 рокувказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України: від 03 лютого 2016 року у справі № 6-75цс15; від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469цс16; у справі № 6-152цс14; у справі № 6-17цс17; та постановах Верховного Суду: від 08 лютого 2018 року у справі провадження № 61-2119св18; від 18 березня 2020 року у справі № 199/7375/16-ц; від 20 травня 2020 року у справі № 199/8047/16-ц; від 16 жовтня 2019 року у справі № 460/762/16-ц; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Фактичні обставини
Суди встановили, що житловий будинок АДРЕСА_1 є спільною частковою власністю ОСОБА_1 - 18/100 часток (на підставі договору дарування від 19 вересня 1967 року) та ОСОБА_2 - 82/100 часток (35/100 часток на підставі договору дарування № 2-4680 від 14 грудня 1994 року та 47/100 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 18 листопада 2014 року), що підтверджується інформацією з державного реєстру та копією технічного паспорту.
З наданого до суду ГУ Держгеокадастру у Київській області, на виконання вимог ухвали від 30 червня 2021 року, копії проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у спільну часткову власність ОСОБА_2 - 82/100 частки від загальної площі земельної ділянки встановлено, що земельна ділянка, за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,1000 га, яка планується для передачі у спільну часткову власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, згідно державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх по землекористувачах, власниках землі та угіддях у м. Біла Церква станом на 01 січня 2015 року відноситься до земель житлової та громадської забудови. На земельній ділянці розташований існуючий житловий будинок та господарські будівлі та споруди, згідно відомостей технічного паспорта.
Підставою для розроблення проекту землеустрою є витяг з рішення Білоцерківської міської ради № 1408-732-У1 від 19 лютого 2015 року про надання ОСОБА_2 (заява про надання дозволу від 02 лютого 2015 року) дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1 000 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , у спільну часткову власність, виходячи з його частки 82/100 від загальної площі.
20 квітня 2015 року відділом Держземагенства у м. Білій Церкві Київської області ГУ Держземагенства у Київській області погоджено проект землеустрою, розробником якого є ФОП ОСОБА_7 , щодо відведення земельної ділянки загальною площею 0,0971 га з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, у спільну часткову власність ОСОБА_2 - 82/100 частки від загальної площі земельної ділянки по АДРЕСА_1 .
Рішенням Білоцерківської міської ради Київської області № 1569-79-VІ від 24 вересня 2015 року «Про оформлення правовстановлюючих документів» ОСОБА_2 (пункт 56 Додатку до рішення списку громадян) затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та передано у спільну часткову власність земельну ділянку площею 971 кв. м (82/100 часток від загальної площі) за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 32103000000:03:006:0119, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, без виділення її в натурі, на місцевості.
На підставі інформаційної довідки № 243352895 з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна встановлено, що з 10 травня 2016 року ОСОБА_2 є власником 82/100 частки земельної ділянки площею 0,0971 га кадастровий номер 32103000000:03:006:0119, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що також підтверджується інформацією державного земельного кадастру.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області 03 липня 2020 року в справі № 357/7397/17 задоволено частково позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Білоцерківської міської ради, про виділення частки в спільної часткової власності на житловий будинок, скасування рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою відшкодування моральної шкоди, а саме: визнано за ОСОБА_1 право власності на 46/100 частки житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами під номером АДРЕСА_1 та виділено їй у власність наступні приміщення, господарські будівлі і споруди: кухню 1-1 площею 9,7 кв. м, житлову кімнату 1-2 площею 9, кв. м, житлову кімнату 1-3 площею 19 6 кв. м, житлову кімнату 1-4 площею 16 8 кв. м, кладову1-5 площею 4,6 кв. м, убиральню «Е», гараж «Ж», хвіртку № 6, огорожу № 7; визнано за ОСОБА_2 право власності на 54/100 частки житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами під номером АДРЕСА_1 та виділено йому у власність наступні приміщення, господарські будівлі і споруди: кухню 2-І площею 8,2 кв. м, тамбур 2-ІІ площею 3 ,0 кв. м, тамбур 2-ІІІ площею 3,4 кв. м, житлову кімнату 2-1 площею 9,1 кв. м, кладову 2-2 площею 3,9 кв. м, житлову кімнату 2-3 площею 14,0 кв. м, житлову кімнату 2-4 площею 12 6 кв. м, кухню 3-1 площею 7,1 кв. м, житлову кімнату 3-2 площею 14,7 кв. м, житлову кімнату 3-3 площею 8,6 кв. м, житлову кімнату 3-4 площею 9,7 кв. м, службову кімнату 3-5 площею 19,9 кв. м, житлову кімнату 3-6 площею 15,5 кв. м, сарай «В», гараж «Г», убиральню «Д», огорожу № 1, 2, ворота № 3, вимощення № 5; припинено право спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами під номером АДРЕСА_1 , у задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду 01 червня 2021 року рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 липня 2020 року змінено в частині вирішення питання судових витрат, в іншій частині рішення залишено без змін.
Позиція Верховного Суду
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 липня 2022 року в справі № 485/1403/17 (провадження № 61-2118св21) зазначено, що: «суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України). Правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні».
У справі, що переглядається:
при зверненні із вимогою про визнання частково недійсним рішення Білоцерківської міської ради № 1569-79-VI від 24 вересня 2015 року «Про оформлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки громадянам» позивач посилалася на те, що: ОСОБА_2 знав, що в результаті добудови житлового будинку та господарських споруд, його частка у праві спільної часткової власності на об`єкт нерухомого майна значно зменшилася (з 82/100 до 54/100); рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 липня 2020 року у справі № 357/7397/17 визнано за ОСОБА_1 право власності на 46/100 частки житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами під номером АДРЕСА_1 , а за ОСОБА_2 визнано право власності на 54/100 частки цього житлового будинку;
суди встановили, що рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 липня 2020 року у справі № 357/7397/17, залишене без змін постановою Київського апеляційного суду 01 червня 2021 року, набрало законної сили 01 червня 2021 року;
суд апеляційної інстанції не врахував, що для визнання недійсним рішення Білоцерківської міської ради № 1569-79-VI від 24 вересня 2015 року «Про оформлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки громадянам» необхідно встановити які права (інтереси) ОСОБА_8 порушені, невизнані або оспорені відповідачами і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду;
поза увагою суду апеляційної інстанції залишилось те, що наявність підстав для оспорення рішення Білоцерківської міської ради № 1569-79-VI від 24 вересня 2015 року «Про оформлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки громадянам» має встановлюватися судом на момент ухвалення цього рішення органом місцевого самоврядування;
суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 не довела належними і допустимими доказами порушення її прав, свобод та інтересів, прийнятим рішенням Білоцерківської міської ради Київської області № 1569-79-VІ від 24 вересня 2015 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 ;
суд першої інстанції правильно вказав про те, що на момент винесення рішення Білоцерківською міською радою про затвердження проекту землеустрою (24 вересня 2015 року) житловий будинок АДРЕСА_1 перебував у спільній частковій власності ОСОБА_1 - 18/100 часток (на підставі договору дарування від 19 вересня 1967 року) та ОСОБА_2 - 82/100 часток (35/100 часток на підставі договору дарування № 2-4680 від 14 грудня 1994 року та 47/100 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 18 листопада 2014 року). Саме таке співвідношення часток у спільній частковій власності на домоволодіння було, як на час прийняття Білоцерківською міською радою оскаржуваного рішення та приватизації земельної ділянки (державна реєстрація земельної ділянки - 10 травня 2016 року), так і на момент подачі цього позову. Доводи позивача, що вона на момент приватизації відповідачем земельної ділянки була власником 46/100 частини від загальної площі вказаного житлового будинку з господарськими спорудами АДРЕСА_1 , виділеній в натурі та розміщеній на земельній ділянці з кадастровим номером 3210300000:03:006:0119, є безпідставним, оскільки таке право у позивача виникло на підставі рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 липня 2020 року у справі № 357/7397/17, що набрало законної сили 01 червня 2021 року;
за таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування. Натомість суд апеляційної інстанції скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції у зазначеній частині позовних вимог.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
З урахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норм права викладених У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 липня 2022 року в справі № 485/1403/17 (провадження № 61-2118св21), колегія суддів вважає, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині ухвалена із порушенням норм матеріального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу належить задовольнити; постанову апеляційного суду в оскарженій частині скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції у цій частині.
ОСОБА_2 сплачено судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 3 632 грн. Тому з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги.
Керуючись статтями 141 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 , задовольнити.
Постанову Київського апеляційного суду від 16 лютого 2022 року у частині задоволеної позовної вимоги ОСОБА_8 до ОСОБА_2 , Білоцерківської міської ради Київської області, про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування скасувати.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 вересня 2021 року у частині відмови в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_8 до ОСОБА_2 , Білоцерківської міської ради Київської області, про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, залишити в силі.
Стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_2 3 632 грн судового збору за подання касаційної скарги.
З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Київського апеляційного суду від 16 лютого 2022 року у скасованій частині втрачає законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук