№ 358/371/21

Постанова

Іменем України

05 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 358/371/21

провадження № 61-4997св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей та сім`ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Богуславського районного суду Київської області, у складі судді Тітова М. Б., від 16 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Яворського М. А., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., від 23 лютого 2022 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до

ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.

Позов мотивований тим, що сторони є батьками малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка перебуває на повному утриманні матері.

Із грудня 2018 року відповідач, який зловживав алкоголем та приймав наркотики, перестав цікавитись життям та вихованням дочки, її подальшою долею, навчанням та станом здоров`я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, не забезпечує її матеріально.

Крім того, ОСОБА_2 не спілкується з ОСОБА_3 в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу та не створює умов для отримання нею освіти. Відповідач притягувався до адміністративної та кримінальної відповідальності.

Вказувала, що рішенням Богуславського районного суду Київської області

від 04 листопада 2019 року у справі № 358/1500/19 задоволено заяву

лікаря-психіатра Богуславської ЦРЛ про проведення психіатричного огляду у примусовому порядку ОСОБА_2 без його згоди.

Ухвалою Богуславського районного суду Київської області від 10 липня

2020 року у справі № 358/411/20 застосовано щодо ОСОБА_2 , який під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого статтею

126-1 КК України, перебував в стані неосудності, примусові заходи медичного характеру у вигляді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги із звичайним наглядом.

Посилаючись на те, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини, ОСОБА_1 просила позбавити

ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітньої ОСОБА_3 .

Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішеннямБогуславського районного суду Київської області від

16 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 23 лютого 2022 року, в задоволенні позову відмовлено.

Постановляючи оскаржувані судові рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що через психічне захворювання (шизофренія),

ОСОБА_2 із листопада 2019 року не може виконувати батьківські обов`язки щодо своєї малолітньої дочки ОСОБА_3 .

Відмовляючи у задоволенні позову суди не встановили наявності обов`язкового елементу - вини, в ухиленні відповідача від виконання батьківських обов`язків, оскільки таке невиконання спричинено душевною хворобою, а тому дійшли висновку про неможливість позбавлення

ОСОБА_2 батьківських прав з підстав заявлених ОСОБА_1 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзіОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

03 червня 2022 рокуОСОБА_1 подала касаційну скаргу на заочне рішення Богуславського районного суду Київської області від 16 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 лютого

2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 14 липня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали із районного суду.

У липні 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що факти неодноразового притягнення ОСОБА_2 до адміністративної, а у 2019 році - до кримінальної відповідальності, слід розцінювати як ухилення від виховання дитини батьком, свідоме нехтування ним своїми обов`язками та відсутністю серйозного ставлення до них.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди не врахували порушення прав дитини та не надали оцінки наявним у матеріалах справи доказам, наданим на підтвердження позовних вимог.

Зазначає, що в ухвалі Васильківського міськрайонного суду Київської області від 30 червня 2021 року у справі № 362/3142/21 міститься посилання на акт комісії лікарів-психіатрів, відповідно до якого ОСОБА_2 встановлено діагноз: «Шизофренія гепоїдна форма, психопатоподібний синдром, психічні поведінкові реакції внаслідок комбінованого вживання психоактивних речовин (алкоголь, канабіс, стимулятори). Синдром залежності від алкоголю, утримання в умовах, що виключають вживання. Синдром залежності від канабіоїдів, стан нестійкої ремісії. Стан залежності від психостимуляторів, утримання в умовах, що виключають вживання (F-20, F-19)». Вважає, що вказаний діагноз підтверджує наявність у відповідача хронічного алкоголізму та наркоманії.

Звертає увагу, що навіть після вторгнення російської федерації на територію України відповідач не проявив батьківської турботи та не поцікавився життям дитини.

Підставою касаційного оскарження вказує застосування судами норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду

від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18, від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Відзив на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Малолітня ОСОБА_3 відвідує дошкільний навчальний заклад в Оболонському районі м. Києва, де зареєстрована та проживає разом із матір`ю.

ОСОБА_1 має постійне місце роботи, характеризується позитивно.

Згідно із висновком Служби у справах дітей та сім`ї Оболонської районної в

м. Києві державної адміністрації від 16 червня 2021 року № 104-4660, батьки малолітньої ОСОБА_3 : ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі не перебували. Дитина проживає разом із матір`ю у м. Києві. В квартирі створені умови для проживання, навчання та виховання дитини. Дівчинка забезпечена в достатній кількості шкільним приладдям, одягом та взуття за сезоном, відвідує дошкільний навчальний заклад. ОСОБА_2 неодноразово притягувався до кримінальної та адміністративної відповідальності. Згідно ухвали Богуславського районного суду Київської області від 10 липня 2020 року у справі № 358/411/20 до ОСОБА_2 застосовано примусові заходи медичного характеру, оскільки він страждає на психічне захворювання - шизофренію. До служби у справах дітей ОСОБА_2 з приводу усунення перешкод у спілкування з дитиною не звертався. Був належним чином повідомлений про час та місце проведення засідання комісії з питань захисту прав дитини. Станом на 10 червня

2021 року заяв чи пояснень від ОСОБА_2 не надходило. Рішенням комісії з питань захисту дитини (від 10 червня 2021 року, протокол № 10) Оболонська районна в м. Києві державна адміністрація, як орган опіки і піклування, вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_2 проживає та зареєстрований у м. Богуслав Київської області.

Рішенням Богуславського районного суду Київської області від 04 листопада 2019 року у справі № 358/1500/19 заяву лікаря-психіатра Богуславської ЦРЛ задоволено. Надано дозвіл на проведення в примусовому порядку психіатричного огляду ОСОБА_2 без його згоди.

Ухвалою Богуславського районного суду Київської області від 10 липня

2020 року у справі № 358/411/20 щодо ОСОБА_2 , який під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого статтею 126-1 КК України, перебував в стані неосудності, застосовано примусові заходи медичного характеру у вигляді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги із звичайним наглядом.

На виконання вказаної ухвали суду ОСОБА_2 перебував на примусовому лікуванні у Комунальному некомерційному підприємстві Київської обласної ради «Обласне психіатрично-наркологічне медичне об`єднання» (далі - КНП КОР «ОПНМО»).

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області

від 27 вересня 2021 року у справі № 362/4962/21 за заявою генерального директора КНП КОР «ОПНМО» ОСОБА_2 змінено раніше установлені примусові заходи медичного характеру у виді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги із звичайним наглядом на амбулаторне психіатричне примусове лікування строком на шість місяців.

Позиція Верховного Суду

Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України

від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.

Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до частини першої-четвертої статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ

від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що не можна позбавити батьківських прав особу, яка не виконує своїх батьківських обов`язків унаслідок душевної хвороби, натомість ОСОБА_2 із листопада 2019 року не може виконувати батьківські обов`язки щодо своєї малолітньої дочки ОСОБА_3 саме через психічне захворювання (шизофренія).

Суди врахували ухвалу Богуславського районного суду Київської області

від 10 липня 2020 року у справі № 358/411/20, якою встановлено що під час вчинення 26 лютого 2020 року суспільно небезпечного діяння, передбаченого статтею 126-1 КК України ОСОБА_2 перебував в стані неосудності, та застосовано до нього примусові заходи медичного характеру у вигляді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги із звичайним наглядом.

При постановленні вказаного судового рішення у кримінальній справі судом було досліджено висновок судово-психіатричної експертизи від 11 березня 2020 року № 120, згідно з яким ОСОБА_2 під час скоєння інкримінованих йому дій страждав і в даний час страждає на психічне захворювання - шизофренію (F 20.0 МКХ-10), у зв`язку з чим не міг та не може в даний час усвідомлювати свої дії та керувати ними. За своїм психічним станом

ОСОБА_2 потребує застосування примусових заходів медичного характеру у вигляді госпіталізації до психіатричного закладу із звичайним наглядом.

Крім того суд вказав, що у кримінальному провадженні судовий експерт Глубокова Н. А. підтримала висновок експертизи від 11 березня 2020 року

№ 120 та пояснила, що наявне у ОСОБА_2 психічне захворювання у вигляді шизофренії було виявлене під час стаціонарного лікування в КНП КОР «ОПНМО» в період із 05 листопада 2019 по 18 січня 2020 року. В ході експертного обстеження ОСОБА_2 11 березня 2020 року комісія експертів підтвердила діагноз, встановлений лікарем під час стаціонарного лікування.

Разом із тим посилаючись на вказані обставини апеляційний суд не в повній мірі звернув увагу на предмет та підстави позову ОСОБА_1 , яка стверджувала, що ОСОБА_2 , який зловживає алкоголем та приймає наркотики, ухиляється від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини із грудня 2018 року.

При цьому позивач вказувала, що ОСОБА_2 , не займаючись вихованням дитини і до листопада 2019 року систематично вчиняв правопорушення, що було предметом судового розгляду, зокрема у справах № 358/664/19, № 358/617/19, 358/1544/19.

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

За відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень постановою Богуславського районного суду Київської області від 10 травня 2019 року у справі про адміністративне правопорушення № 358/664/19 ОСОБА_2 визнано винним за статтями 173 173-1 КУпАП у зв`язку із тим, що він перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння:

- 02 квітня 2019 року діючи з хуліганських мотивів, кинув кахельну плитку у вікно будинку АДРЕСА_1 ;

- 24 квітня 2019 року за місцем свого проживання вчинив безпричинну сварку із своєю матір`ю ОСОБА_4 , під час якої ображав її грубою нецензурною лайкою, чим міг завдати шкоди її психічному здоров`ю;

- 01 травня 2019 року за місцем свого проживання вчинив безпричинну сварку із своєю матір`ю ОСОБА_4 , під час якої ображав її грубою нецензурною лайкою, чим міг завдати шкоди її психічному здоров`ю;

- 04 травня 2019 року за місцем свого проживання вчинив безпричинну сварку із своєю матір`ю ОСОБА_4 , під час якої ображав її грубою нецензурною лайкою, чим міг завдати шкоди її психічному здоров`ю;

- 05 травня 2019 року за місцем свого проживання вчинив безпричинну сварку із своєю матір`ю ОСОБА_4 , під час якої ображав її грубою нецензурною лайкою, чим міг завдати шкоди її психічному здоров`ю.

Ухвалою Богуславського районного суду Київської області від 13 травня

2019 року у кримінальній справі № 358/617/19 кримінальне провадження щодо ОСОБА_2 по обвинуваченню у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 125 КК України, закрито у зв`язку з відмовою потерпілого від обвинувачення. Разом із тим встановлено, що 10 квітня

2019 року ОСОБА_2 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, умисно, протиправно з метою заподіяння шкоди здоров`ю ОСОБА_5 , наніс йому три удари кулаком в обличчя, завдавши фізичного болю та заподіявши тілесні ушкодження.

Постановою Богуславського районного суду Київської області від 07 жовтня 2019 року у справі про адміністративне правопорушення

№ 358/1544/19 ОСОБА_2 визнано винним за статтею 173 КУпАП у зв`язку із тим, що він, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння:

- 05 вересня 2019 року із хуліганських мотивів, ображав нецензурною лайкою сім`ю ОСОБА_7 , а саме ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , при цьому розбивав скляні пляшки, які кидав в стіну їхнього будинку, чим зневажав честь і гідність людини, порушував громадський порядок і спокій громадян;

- 25 вересня 2019 року ображав нецензурними словами ОСОБА_7 , порушував громадський порядок і спокій громадян;

- 26 вересня 2019 року ображав нецензурними словами ОСОБА_7 , порушував громадський порядок і спокій громадян.

Крім того, ОСОБА_1 звертала увагу апеляційного суду на ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 30 червня

2021 року у справі № 362/3142/21, в якій міститься посилання на акт комісії лікарів-психіатрів КНП КОР «ОПНМО» від 14 червня 2021 року № 40 згідно з яким у ОСОБА_2 крім шизофренії, встановлено наявність психічних і поведінкових реакцій внаслідок комбінованого вживання психоактивних речовин (алкоголь, канабіс, стимулятори), а також синдроми залежності від алкоголю і канабіоїдів та стан залежності від психостимуляторів.

Вказані обставини та доводи позивача залишились поза увагою та оцінкою судів попередніх інстанцій.

Обмежившись формальним посиланням на те, що із листопада 2019 року ОСОБА_2 не може виконувати свої батьківські обов`язки через те, що страждає на шизофренію, суди не сприяли повному, всебічному та об`єктивному розгляду справи, не проаналізували поведінку відповідача до листопада 2019 року, не з`ясували чи не є вживання алкоголю, наркотиків та психостимуляторів однією із причин психічних розладів у відповідача, та чи не свідчить це про те, що ОСОБА_2 сам поставив себе в ситуацію, у якій неможливо належним чином виконувати батьківські обов`язки.

При цьому, у разі необхідності, апеляційний суд не був позбавлений можливості скористатись роз`ясненнями відповідних спеціалістів, які спостерігали ОСОБА_2 у КНП КОР «ОПНМО».

Без встановлення зазначених обставин, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, неможливо ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Відомості щодо визнання ОСОБА_2 недієздатним, на час розгляду справи Верховним Судом відсутні.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова апеляційного суду скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 409 411 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 23 лютого 2022 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович