№ 358/37/19

Постанова

Іменем України

22 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 358/37/19

провадження № 61-11911св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

за первісним позовом:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Служба у справах дітей Богуславської районної державної адміністрації,

за зустрічним позовом:

позивач - ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - Орган опіки та піклування Житомирської міської ради (Служба у справах дітей),

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Житомирського апеляційного суду від 08 липня 2020 року у складі колегії суддів: Миніч Т. І., Трояновської Г. С., Павицької Т. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та просила: розірвати шлюб, укладений між нею та відповідачем, зареєстрований 14 жовтня 2017 року Печерським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві, актовий запис №3327; визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 ; відібрати ОСОБА_3 від батька ОСОБА_2 та передати матері ОСОБА_1 .

В обґрунтування позову зазначала, що під час перебування у зареєстрованому шлюбі з відповідачем у них ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син - ОСОБА_3 . З моменту укладення шлюбу відповідач вчиняє насилля у сім`ї, як фізичне, так і моральне. Через постійні побої вона змушена була покинути новонароджену дитину, після чого ОСОБА_3 заборонив їй бачитись з сином. Збереження шлюбу є неможливим, оскільки відповідач вчиняє небезпечні діяння проти її життя та здоров`я, неодноразово наносив тілесні ушкодження.

Оскільки відповідач є неврівноваженою особою, застосовував моральне та фізичне насилля щодо неї під час вагітності та після пологів, він не може створити атмосферу любові та турботи для дитини, адже до трьох років дитина особливо прив`язана до матері, і їх розлучення є небезпечною травмою для дитини.

ОСОБА_2 мав намір з моменту народження сина усунути її від виховання дитини, оскільки після виписки з пологового будинку 22 грудня 2018 року під тиском змусив підписати у нотаріуса заяву про надання згоди на самостійне прийняття відповідачем рішень щодо виховання сина.

Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.

У серпні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 та просив визначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишивши його на виховання та проживання батьку - ОСОБА_2 .

В обґрунтування зустрічного позову зазначав, що 14 жовтня 2017 року уклав із ОСОБА_1 шлюб, під час перебування у якому у них ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_3 .

18 грудня 2018 року та 22 грудня 2018 року ОСОБА_1 добровільно підписала заяви про надання згоди на реєстрацію місця проживання сина ОСОБА_4 за місцем реєстрації батька - ОСОБА_2 , та на прийняття одноособово відповідачем рішень щодо виховання сина. Зазначені заяви були нотаріально посвідчені. Одразу після виписки з пологового будинку біологічна матір дитини ОСОБА_1 залишила новонароджену дитину з ним та зникла у невідомому напрямку. Достеменно фактичне місце перебування матері дитини йому не відоме. Відтак ОСОБА_1 самоусунулась від виховання дитини.

З моменту виписки з пологового будинку відповідач за зустрічним позовом жодного разу не відвідала дитину, не надала матеріальної допомоги. Все це свідчить про байдуже ставлення до дитини та нехтування своїми батьківськими обов`язками. 27 березня 2019 року Богунським районним судом м. Житомира було видано судовий наказ про стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на сина ОСОБА_3 .

Він має постійне місце проживання, постійну роботу, достатній рівень заробітної плати, веде здоровий спосіб життя, що дозволяє дати дитині все необхідне. На сьогодні дитина проживає разом з ним і перебуває на його повному утриманні. Разом з ними проживає бабуся дитини (його матір), яка також веде здоровий спосіб життя і має постійне місце роботи, за яким характеризується позитивно.

Він не має на меті чинити перешкоди у спілкуванні матері із сином і готовий зі свого боку усіма силами сприяти тому, щоб дитина через розлучення батьків не була позбавлення піклування матері.

З урахуванням викладеного ОСОБА_2 просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 09 квітня 2020 року первісний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 14 жовтня 2017 року Печерським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 3327.

У задоволенні інших вимог за первісним позовом відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.

Визначено місце проживання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишено його на виховання та проживання батьку -

ОСОБА_2 уд першої інстанції виходив з того, що спільне подружнє життя у сторін не склалося, вони припинили шлюбні стосунки та не мають намір їх поновлювати, примирення та збереження сім`ї є неможливим, тому наявні правові підстави для розірвання шлюбу.

Визначаючи місце проживання разом з батьком, суд виходив із забезпечення якнайкращих інтересів дитини, уваги батька до сина та його турботи, умов проживання, необхідності розвитку дитини в спокійному та стійкому середовищі, в атмосфері любові, емоційної стабільності та достатньої матеріальної забезпеченості. Орган опіки і піклування рекомендував залишити дитину саме з батьком, врахував ставлення матері до своїх батьківських обов`язків, залишення нею дитини з власної ініціативи, наявність добровільних нотаріально посвідчених заяв про надання згоди на проживання та виховання дитини батьком ОСОБА_2 .

Постановою Житомирського апеляційного суду від 08 липня 2020 року рішення Богунського районного суду м. Житомира від 09 квітня 2020 року в частині вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітньої дитини з матір`ю, відібрання дитини від батька та зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини скасовано, ухвалене в цій частині нове рішення.

Позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визначено місце проживання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю ОСОБА_1 .

Зобов`язано ОСОБА_2 передати матері ОСОБА_1 малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини відмовлено.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишене без змін. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанцій при вирішенні спору не надав першочергового значення саме забезпеченню найкращих інтересів дитини та не врахував вчинення відповідачем активних дій щодо усунення позивачки від спілкування з дитиною.

ОСОБА_1 надано висновок психологічного обстеження, згідно з яким на момент підписання нею заяв від 18 та 22 грудня 2018 року про надання згоди на реєстрацію місця проживання сина за місцем проживання батька та про надання згоди на прийняття батьком одноосібно рішень щодо виховання дитини були наявні ознаки вчинення щодо неї психологічного тиску і її здатність вільно виявляти свої справжні бажання і наміри була обмеженою через фізіологічний стан після пологів та у зв`язку з початком періоду лактації, який обумовив особливу вразливість і чутливість до дії зовнішніх факторів.

Про існування між сторонами неприязних стосунків та про реальні наміри ОСОБА_2 усунути матір від спілкування з дитиною свідчать неодноразові звернення ОСОБА_1 до органу опіки та піклування, правоохоронних органів, та звернення ОСОБА_2 до суду із заявами про постановлення обмежувальних приписів щодо ОСОБА_1 , які були скасовані в апеляційному порядку.

Виконавчий комітет Житомирської міської ради, як орган опіки та піклування, розглядаючи питання щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 дійшов висновку про доцільність визначення місця проживання дитини з батьком ОСОБА_2 .

Орган опіки та піклування виходив з того, що батьком належним чином виконуються обов'язки щодо виховання та утримання дитини. При цьому враховано підписані матір`ю дитини заяви, обмежувальні приписи та факт стягнення з неї аліментів на дитину.

Проте орган опіки не врахував, що сам по собі факт стягнення аліментів не може свідчити про ухилення позивачки від участі у житті сина, обмежувальні приписи в подальшому були скасовані, а заяви самої ОСОБА_1 , за умови її особистої присутності на засіданні органу опіки і піклування та заперечення змісту вказаних заяв, не мають будь-якого правового значення.

Крім того, орган опіки і піклування не з`ясував, які виняткові обставини перешкоджають залишенню дитини з матір`ю, враховуючи, що дитина є новонародженою та потребує грудного вигодовування, уваги та піклування матері.

Відповідно до акту обстеження умов проживання ОСОБА_1 , проведеного службою у справах дітей Богуславської РДА Київської області, за місцем проживання останньої створені належні умови для проживання дитини.

Також апеляційний суд врахував, що вже у січні 2019 року позивачка звернулася до суду з цим позовом, що свідчить про її реальне намагання бути з дитиною.

Оскільки висновок органу опіки та піклування не вмотивований належним чином, суперечить дійсним обставинам справи та не відповідає інтересам дитини, апеляційний суд не враховував його при ухваленні рішення у цій справі.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У серпні 2020 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Житомирського апеляційного суду від 08 липня 2020 року та залишити в силі рішення Богунського районного суду м. Житомира від 09 квітня 2020 року.

В обґрунтування касаційної скарги зазначав, що апеляційний суд не дослідив всі наведені ОСОБА_2 обставини та врахував безпідставні доводи ОСОБА_1 .

Суд не врахував принцип 6 Декларації прав дитини, яким передбачено, що малолітня дитина може бути розлучена з матір'ю лише за виняткових обставин, які були встановлені під час судового розгляду.

Апеляційний суд відступив від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц.

В матеріалах справи відсутній висновок органу опіки та піклування щодо доцільності проживання дитини разом з матір`ю.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали з Богунського районного суду м. Житомира та зупинено виконання постанови Житомирського апеляційного суду від 08 липня 2020 року.

09 жовтня 2020 року справа № 358/37/19 надійшла до Верховного Суду.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_6 направив відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що сторони з 14 жовтня 2017 року перебували у зареєстрованому шлюбі, в якому ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_3 .

Згідно довідки Управління ведення реєстру територіальної громади про реєстрацію місця проживання особи від 17 січня 2019 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно витягу з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання від 04 січня 2018 року, місце проживання ОСОБА_1 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 .

Встановлено, що ОСОБА_1 18 грудня 2018 року підписала заяву про те, що вона надає згоду на проживання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем реєстрації батька ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .

22 грудня 2018 року ОСОБА_1 підписала заяву, згідно якої вона надала згоду на виховання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , його батьком ОСОБА_2 , а також на те, щоб батько дитини самостійно приймав рішення щодо виховання сина.

Вищевказані заяви були посвідчені нотаріально.

На підставі судового наказу від 27 березня 2019 року, виданого Богунським районним судом м. Житомира, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_7 стягнуто аліменти на сина ОСОБА_3 в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку та не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 26 лютого 2019 року та до досягнення дитиною повноліття.

Встановлено, що ОСОБА_1 неодноразово зверталася до Житомирського ВП ГУНП в Житомирській області із заявами про спричинення їй ОСОБА_2 тілесних ушкоджень.

Згідно витягів з Єдиного реєстру досудових розслідувань за зверненнями ОСОБА_1 були порушенні кримінальні провадження № 42019061020000001, № 12019060020000627, № 12019060020000629, № 12019060020000630, № 12019060020000689, № 12019060020000691, які об`єднали в одне кримінальне провадження №42019061020000001 та постановою від 28 травня 2019 року це кримінальне провадження закрито у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 125, статті 126, частини першої статті 193, статті 356, частини першої статті 383 КК України.

Відповідно до довідки № 218, виданої Житомирською психіатричною лікарнею №1 28 березня 2019 року, та довідки № 653, виданої Обласним наркологічним диспансером Житомирської обласної, ОСОБА_2 на обліку в Житомирському психіатричному диспансері не перебуває, психічні та поведінкові розлади, пов`язанні із зловживанням алкогольними напоями, наркотичними засобами, психотропними речовинами на момент огляду відсутні.

Як вбачається з актів обстеження умов проживання Служби у справах дітей Житомирської міської ради від 17 грудня 2018 року, від 21 грудня 2018 року, 22 січня 2019 року за адресою місця проживання дитини, в момент проведення обстежень мама ОСОБА_1 була відсутня, батько ОСОБА_2 знаходився в квартирі сам з дитиною та повідомив, що дружина залишила квартиру.

Відповідно до висновку виконавчого комітету Житомирської міської ради, як орган опіки та піклування, щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 від 19 лютого 2020 року, виконавчий комітет вважає за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_2 .

Згідно з висновком за результатами психологічного обстеження на звернення ОСОБА_1 , на момент підписання останньою заяв від 18 та 22 грудня 2018 року у неї були наявні ознаки психологічного тиску і її здатність вільно виявляти свої справжні бажання і наміри була обмежена через фізіологічний стан після пологів і у зв`язку з початком періоду лактації, який обумовив особливу вразливість і чутливість до дії зовнішніх факторів тощо.

Як вбачається з акту обстеження умов проживання ОСОБА_1 , проведеного службою у справах дітей Богуславської РДА Київської області, за місцем проживання останньої створені належні умови для проживання дитини.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

При цьому під забороною розлучення дитини зі своєю матір`ю в контексті Декларації прав дитини слід розуміти не обов`язковість спільного проживання матері та дитини, а право на їх спілкування, турботу з боку матері та забезпечення з боку обох батьків, у тому числі й матері, прав та інтересів дитини, передбачених цією Декларацією та Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року.

Відповідно до частин четвертої-шостої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

В матеріалах справи наявний висновок виконавчого комітету Житомирської міської ради як органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 разом з батьком ОСОБА_2 , з яким не погодився апеляційний суд при перегляді справи, оскільки він суперечить інтересам дітей, не відповідає обставинам справи, є недостатньо вмотивованим.

Визначаючи місце проживання малолітнього ОСОБА_3 разом з батьком, орган опіки та піклування виходив з того, що батьком дитини належним чином виконуються обов`язки щодо виховання та утримання дитини. При цьому враховано заяви матері дитини щодо реєстрації місця проживання дитини за адресою місця проживання батька та надання добровільної згоди на прийняття ОСОБА_2 одноособово рішень щодо виховання сина, обмежувальні приписи та факт стягнення із ОСОБА_1 аліментів на дитину.

Однак орган опіки та піклування не врахував, що факт стягнення аліментів не свідчить про ухилення матері від участі у житті сина.

Апеляційний суд встановив, що рішення Богунського районного суду м. Житомира про видачу обмежувального припису щодо ОСОБА_1 від 27 серпня 2019 року та від 14 січня 2020 року були скасовані апеляційним судом та ухвалені нові рішення про відмову у задоволенні заяв ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису щодо ОСОБА_1 .

Згідно з актом обстеження умов проживання ОСОБА_1 , проведеного службою у справах дітей Богуславської РДА Київської області, за місцем проживання останньої створені належні умови для проживання дитини.

Встановлено, що у січні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом, що свідчить про її реальне намагання бути з дитиною.

Крім того, орган опіки і піклування, визначаючи місце проживання дитини разом з батьком, не з`ясував, які виняткові обставини перешкоджають залишенню дитини з матір`ю, враховуючи, що дитина є новонародженою та потребує уваги і піклування матері.

Встановивши, що визначення місця проживання малолітньої дитини разом з матір`ю не буде суперечити її інтересам, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 .

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) відступила від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме, статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов`язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір`ю. Велика Палата Верховного Суду зазначала, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд відступив від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, оскільки апеляційний суд, задовольняючи вимоги ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини разом з нею, виходив з якнайкращого забезпечення інтересів малолітньої дитини.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для їх скасування. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Житомирського апеляційного суду від 08 липня 2020 року залишити без змін.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2020 року зупинено виконання постанови Житомирського апеляційного суду від 08 липня 2020 року, слід поновити виконання вказаного рішення.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 08 липня 2020 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Житомирського апеляційного суду від 08 липня 2020 року.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук