№ 359/4409/16-ц

Постанова

Іменем України

30 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 359/4409/16

провадження № 61-18923св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом - Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра»,

відповідачіза зустрічним позовом та позивачі за первісним позовом: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Касьяненко Дмитро Леонідович, на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 лютого 2021 року у складі судді Муранової-Лесів І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Кулікової С. В., Заришняк Г. М., Рубан С. М., у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» про визнання недійсним договору,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2016 року Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування вимог позивач зазначав, що згідно з кредитним договором від 19 грудня 2007 року № 139/АМБ/49/2007-840, ОСОБА_1 надано кредит у сумі 19 538,60 дол. США, строком до 19 грудня 2014 року, зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами із розрахунку

14,4 % річних.

В якості забезпечення виконання своїх зобов`язань щодо погашення кредиту та інших платежів передбачених кредитним договором, ОСОБА_2 згідно з кредитним договором виступила поручителем та відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і позичальник.

Відповідно до пункту 3.1 кредитного договору в якості забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором відповідач передає в заставу автотранспортний засіб, а саме - Nissan Tiida 1,6, 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_1 . Відповідно до умов кредитного договору відповідач повинен щомісячно вносити мінімальний необхідний платіж в розмірі 375,00 дол. США.

11 вересня 2009 року між позивачем та відповідачами укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору, згідно з якою сторони домовилися викласти умови кредитного договору в новій редакції.

Позивач вказував, що умови кредитного договору не виконуються належним чином. Відповідно до пункту 5.1. додаткової угоди № 1 до кредитного договору у випадку не виконання позичальником зобов`язань щодо строків та повноти сплати кредиту та процентів відповідно до умов цього договору, позичальник сплачує кредиторові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення, що діє у період прострочення. Відповідно до пункту 5.2. додаткової угоди № 1 до кредитного договору у разі порушення позичальником вимог підпунктів 4.3.2.-4.3.5.; 4.3.9.-4.3.14 цього договору позичальник зобов`язаний сплатити кредитору штраф у розмірі 10 % від суми кредиту, визначеної в пункті 1.1. кредитного договору. Відповідачем порушено умови пункту 4.3.2. додаткової угоди № 1 до кредитного договору, а саме: не надано підтвердження страхування предмета застави, в зв`язку із чим позивачем нараховано штраф.

Станом на 12 травня 2016 року за кредитним договором від 19 грудня 2007 року № 139/АМБ/49/2007-840 виникла заборгованість перед банком зі сплати зобов`язань, яка становить 7 818,00 дол. США та 130 648,76 грн, що складається із: заборгованість за кредитом, у тому числі прострочена - 6 595,10 дол. США, що еквівалентно 167 025,28 грн; заборгованість по сплаті відсотків, у тому числі прострочена - 1 222,90 дол. США, що еквівалентно 30 970,75 грн; пеня за прострочення сплати кредиту - 81 165,96 грн, яка нарахована відповідно до пункту 5.1 додаткової угоди № 1 до кредитного договору; штраф за порушення умов кредитного договору - 49 482,80 грн, який нарахований відповідно до пункту 5.2 додаткової угоди № 1 до кредитного договору.

Враховуючи вищезазначене, оскільки відповідачі мають солідарну відповідальність перед позивачем, останній просив позов задовольнити.

У серпні 2017 року представником відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подано зустрічну позовну заяву, в якій просив визнати недійсним договір «Автопакет» від 19 грудня 2007 року

№ 139/АМБ/49/2007-840, укладений між ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_2 .

В обґрунтування зустрічних вимог посилався на те, що договір був укладений з порушенням вимог статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ від 10 травня 2007 року № 168. За твердженнями представника відповідача, умови кредитного договору суперечать статтям 41 42 Конституції України.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року, позов ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволено частково.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором «Автопакет» від 19 грудня 2007 року № 139/АМБ/49/2007-840 та додатковою угодою від 11 листопада 2009 року № 1 до договору «Автопакет» від 19 грудня 2007 року № 139/АМБ/49/2007-840 в розмірі 7 438,12 дол. США та 81 165,96 грн, яка складається з: 6 596,10 дол. США - заборгованість за кредитом; 843,02 дол. США - заборгованість за процентами станом до 19 грудня 2015 року включно; 81 165,96 грн - неустойка з урахуванням вимог частини третьої статті 551 ЦК України.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні іншої частини вимог за первісним позовом відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ «КБ «Надра» про визнання недійсним договору «Автопакет» від 19 грудня 2007 року № 139/АМБ/49/2007-840, укладеного між ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 , відмовлено.

Частково задовольняючи первісний позов суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що боржником не виконано зобов`язання за кредитним договором, порушено умови щодо погашення кредиту та нарахованих відсотків за його користування, що підтверджується розрахунком заборгованості.

Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним кредитного договору, суд першої інстанції виходив із того, що оспорюваний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов, зокрема, розмір кредиту та відсотків за користування ним, строк дії договору, порядку погашення заборгованості, забезпечення виконання зобов`язання, відповідальності за порушення зобов`язання, а також права та обов`язки сторін, які мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі.

Позичальник ОСОБА_1 підписав договори без будь-яких зауважень чи застережень, не заявляв додаткових вимог щодо їх умов, скористався кредитними коштами за цільовим призначенням, уклав із банком додаткову угоду і виконував договірні зобов`язання протягом достатньо тривалого часу.

Істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду споживача зі змісту оспорюваного договору, в тому числі зі змісту наведених в зустрічному позові пунктів договору «Автопакет» від 19 грудня 2007 року № 139/АМБ/49/2007-840, судом не встановлено.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У грудні 2021 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Касьяненко Д. Л.,звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення судів першої та апеляційної інстанцій, у якій просить скасувати вказані судові рішення в частині задоволення первісних позовних вимог до ОСОБА_1 та постановити нове рішення яким відмовити у задоволенні позовних вимог ПАТ «КБ Надра» у повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

У касаційній скарзі ОСОБА_1 вказував, що матеріали справи не містять доказів видачі позичальнику кредиту на суму 16 118,00 дол. США.

Також відсутні в матеріалах справи докази наявності у позичальника заборгованості за кредитним договором. На підтвердження факту наявності у позичальника заборгованості за кредитним договором банком було надано суду розрахунок заборгованості станом на 12 травня 2016 року з якого вбачається, що наявна заборгованість за кредитним договором у сумі: непогашений кредит в сумі 7 818,00 дол. США; несплачені відсотки в сумі 1 222,90 дол. США; несплачена пеня за прострочення строків виконання зобов'язань у сумі 81 165,96 грн. Загальна сума заборгованості по кредиту, виданому у доларах США, складає 7 818,00 дол. США та 130 648,76 грн.

Доданий до матеріалів справи розрахунок заборгованості не містить детального розпису дат виникнення кожної суми боргу по кредиту та процентах, не має жодного відображення погашення тіла кредиту та процентів.

Крім цього, заборгованість позичальника не підтверджується жодними первинними бухгалтерськими документами, тобто відсутні первинні документи і докази, що свідчать про існування боргу.

Виписка, подана банком під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, не є первинним документом відповідно до Закону України «Пробухгалтерський облік та фінансову звітність» та Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, а тому не є належним доказом, що підтверджує розмір заборгованості відповідача.

Таким чином, у матеріалах справи відсутні докази наявності заборгованості за весь період кредитування, а отже, розмір заборгованості позичальника є не доведеним.

Суди у своїх рішеннях не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме: постанови Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 915/1399/17, відповідно до якої доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Аналогічна позиція міститься в постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц, від 07 серпня 2019 року у справі № 201/10825/15-ц.

Аргументи інших учасників справи

У травні 2022 року від ПАТ «КБ «Надра» до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, який ухвалою Верховного Суду від 12 травня 2022 року повернено заявнику без розгляду.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу № 359/4409/16-ц з Бориспільського міськрайонного суду Київської області.

Справа надійшла до Верховного Суду у травні 2022 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 19 грудня 2007 року між ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», (кредитором) та відповідачами ОСОБА_1 (позичальником), ОСОБА_2 (поручителем) був укладений кредитний договір «Автопакет» № 139/АМБ/49/2007-840.

Відповідно до умов укладеного договору банк надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти у сумі 19 538,60 дол. США, в порядку та на умовах, визначених договором, на придбання автотранспортного засобу, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14,4 % річних, нарахування яких здійснюється за фактичну кількість днів у періоді (28-29-30-31/360) на залишок заборгованості, з терміном погашення до 19 грудня 2014 року, а відповідач ОСОБА_1 зобов`язувався повернути кредит та сплачувати передбачені договором проценти по кредиту в порядку, передбаченому умовами договору, шляхом сплати суми мінімально необхідного платежу, розмір якого складає 375,00 доларів США.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.1.1 договору надання кредиту та коштів в рамках кредитної лінії проводиться шляхом: видачі готівки позичальнику через касу банку при наявності належним чином оформленої заяви на видачу готівки, сума у якій зазначена у валюті України - гривнях/іноземній валюті - доларах США/Євро; або перерахуванням коштів за реквізитами, вказаними позичальником письмово, або перерахуванням коштів на поточний рахунок позичальника за реквізитами, вказаними позичальником. Моментом (днем) надання кредиту/коштів у рамках кредитної лінії вважається день утворення, заборгованості на позичкових рахунках, відкритих у доларах США філії ВАТ «КБ «Надра» № НОМЕР_2 , на якому обліковується заборгованість позичальника по кредиту.

Пунктами 3.2.1 - 3.2.3 договору визначено, що згідно з цим договором поручитель ОСОБА_2 безвідривно та безспірно зобов`язується відповідати перед банком за належне виконання позичальником взятих на себе зобов`язань, що витікають з цього договору. Поручитель відповідає перед банком у тому обсязі, що і позичальник. Позичальник і поручитель відповідають перед банком як солідарні боржники, що означає нічим не обумовлене абсолютне право банка вимагати виконання зобов`язань, вказаних у цьому договорі, (повністю чи у будь-якій його частині) як від позичальника та поручителя разом, так і від кожного окремо. Відповідальність поручителя виникає як у випадку невиконання позичальником будь-якої частини зобов`язань, так і при невиконанні позичальником зобов`язань у цілому.

Згідно з умовами, викладеними в пунктах 5.1, 5.2 договору, у разі прострочення позичальником строку сплати мінімальних необхідних платежів за погашення кредиту/кредитної лінії, позичальник сплачує банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на час виникнення заборгованості за кожен день прострочення. У разі порушення позичальником вимог пунктів 4.3.1, 4.3.2, 4.3.7, 4.3.9, 4.3.10 цього договору, позичальник зобов`язаний сплатити банку штраф у розмірі 10 % від суми кредиту, визначеної у пункті 1.1. цього договору, за кожен випадок.

11 листопада 2009 року між ВАТ «КБ «Надра», правонаступником прав та обов`язків якого є ПАТ «КБ «Надра», ОСОБА_1 (позичальник) та ОСОБА_2 (поручитель) було укладено додаткову угоду № 1 до договору «Автопакет» від 19 грудня 2007 року № 139/АМБ/49/2007-840, якою сторони домовилися внести зміни у існуючі кредитні зобов`язання та викласти договір «Автопакет» у новій редакції.

Згідно з внесеними змінами сума кредиту становить 16 118,80 дол. США, термін повернення основної заборгованості до 19 грудня 2015 року.

Визначено, що мінімальний необхідний платіж складає: в період з листопада 2009 року до квітня 2010 року включно - фактично нараховані відсотки щомісячно до 18 числа поточного місяця, якщо 18 число є небанківським днем, то платіж необхідно внести в останній банківський день, який передує цій даті; в період із травня 2010 до листопада 2015 року включно - 346,60 дол. США, в грудні 2015 року залишок заборгованості.

Додатком до додаткової угоди № 1 до договору «Автопакет» від 19 грудня 2007 року № 139/АМБ/49/2007-840 є підписаний сторонами графік погашення.

Відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи від 29 березня 2019 року № 12763/12764/18-32, проведеної експертом Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (КНДІСЕ) Красюк І. П.: підписи від імені ОСОБА_2 , які містяться на аркушах 1-6 (сторінках 1-6) у 2-му рядку графи «Від імені Позичальника» та на аркуші 6 (сторінка 6) у графі «Воскресенська» додаткової угоди від 11 листопада 2000 року № 1 до договору «Автопакет» від 19 грудня 2007 року № 139/АМБ/49/2007-840, виконано рукописним способом без попередньої технічної підготовки чи застосування технічних засобів не ОСОБА_2 , а іншою особою.

Встановлено, що банк виконав свої зобов`язання за кредитним договором в повному обсязі: відповідно до заяви на видачу готівки від 19 грудня 2007 року № 769 відповідачу ОСОБА_1 було виплачено обумовлену кредитним договором суму у розмірі 19 538,60 дол. США, що в еквіваленті становило 98 669,93 грн.

У цей же день платіжним дорученням від 19 грудня 2007 року № 1 позивач перерахував ТОВ «Кворум-Авто» 98 677,00 грн, в тому числі ПДВ - 16 366,17 грн, за договором купівлі-продажу від 18 грудня 2007 року № 64

(т. 1 а. с. 160) на підставі рахунку-фактури від 10 грудня 2007 року № 46 ТОВ «Кворум-Авто» щодо вартості автомобіля Nissan Tiida 1,6 82 225,00 грн, ПДВ - 16 445,00 грн, всього на суму 98 670,00 грн.

ПАТ «КБ «Надра» мало ліцензію на використання іноземної валюти на території України.

Відповідач ОСОБА_1 скористався кредитними коштами на придбання транспортного засобу - автомобіля Nissan Tiida 1,6, номер державної реєстрації НОМЕР_1 , який є предметом застави за змістом укладеного договору «Автопакет» від 19 грудня 2007 року № 139/АМБ/49/2007-840 та додаткової угоди до договору від 11 листопада 2009 року, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу та укладеним кредитним договором.

З наданих ПАТ «КБ «Надра» виписок по рахункам вбачається, що відповідач ОСОБА_1 сплачував кошти на користь позивача на виконання взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, що самим відповідачем не оспорюється.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості станом на 12 травня 2016 року вбачається, що за кредитним договором від 19 грудня 2007 року № 139/АМБ/49/2007-840 за відповідачем ОСОБА_1 рахується заборгованість, яка складається: заборгованість за кредитом, у тому числі прострочена - 6 595,10 дол. США; заборгованість по сплаті відсотків, у тому числі прострочена - 1 222,90 дол. США, пеня за прострочення сплати кредиту - 81 165,96 грн; штраф за порушення умов кредитного договору - 49 482,80 грн, всього на суму 7 818,00 дол. США та 130 648,76 грн.

Останній платіж здійснено в лютому 2016 року, що підтверджується як розрахунком заборгованості так і виписками по рахункам № НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 . Ця обставина відповідачами не оспорюється.

Як вбачається з дослідженого в судовому засіданні висновку експерта за результатами проведення експертно-економічного дослідження від 17 вересня 2018 року № 303/09/2018 (т. 2 а. с. 150-169), зокрема, встановлено, що в межах встановлених доступних документів реальна процентна ставка на момент укладення договору «Автопакет» від 19 грудня 2007 року № 139/АМБ/49/2007-840 складає 19,09 % та є вищою від визначеної договором процентної ставки за користування кредитом (14,40 %); абсолютне значення подорожчання кредиту на момент укладання договору «Автопакет» від 19 грудня 2007 року № 139/АМБ/49/2007-840 складає 13 233,22 дол. США.

У межах наявних документів, оформлення банком наданої інформації про умови кредитування та сукупну вартість кредиту у вигляді реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту, не узгоджується з Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затвердженими Постановою Правління НБУ від 10 травня 2007 року № 168 та Закону України «Про захист прав споживачів».

Встановлено, що загальна сума коштів, сплачених ОСОБА_1 на виконання умов договору «Автопакет» від 19 грудня 2007 року № 139/АМБ/49/2007-840, складає 25 224,04 дол. США та 25 181,08 грн (по курсу НБУ на дату здійснення платежу становить 2 972,66 дол. США).

Згідно з підписаним ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 графіком погашення сторони домовились, що суми платежів мали становити в листопаді 2009 - 135,88 дол. США, в грудні 2009 року - 180,53 дол. США, січні 2010 року - 212,77 дол. США, в лютому 2010 року - 193,43 дол. США, в березні 2010 року - 180,53 дол. США, в квітні 2010 року - 206,32 дол. США, з травня 2010 року до 18 грудня 2015 року включно 68 щомісячних платежів по 346,60 дол. США, 19 грудня 2015 року - 346,68 дол. США. Всього за умовами підписаного графіку підлягало сплаті: 25 024,94 дол. США.

Як встановлено в судовому засіданні суду першої інстанції, підпис відповідача ОСОБА_1 відсутній на додатковій угоді № 1 до договору «Автопакет» від 19 грудня 2007 року № 139/АМБ/49/2007-840 (т. 1 а. с.12-14).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій оскаржуються в частині задоволення первісного позову про стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_1

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

За змістом статей 610 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (частина перша статті 1048 ЦК України).

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

До вказаних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та у постановах Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 176/3645/14-ц (провадження № 61-18172св19), від 20 січня 2021 року у справі № 203/626/16-ц (провадження № 61-22034св19).

Згідно з умовами додаткової угоди № 1 до договору кінцевий термін повернення основної заборгованості - до 19 грудня 2015 року.

З урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) суди дійшли обґрунтованих висновків про те, що нараховані банком проценти за користування кредитом за визначеною договором ставкою 14,40 % річних підлягають стягненню лише станом на 19 грудня 2015 року включно, всього на загальну суму 843,02 дол. США. Крім того, суди правомірно зменшили загальну суму заборгованості за процентами, нараховану банком станом на 11 травня 2016 року у розмірі 1 222,90 дол. США на суму процентів, розрахованих із загальної суми заборгованості за кредитом 6 595,10 дол. США: 1 222,90 дол. США - (6 595,10 дол. США х (12 + 31 + 29 + 31 + 11 = 124 дні) / 360 х 14,4 %= 1 222,90 дол. США - 379,88 дол. США + 843,02 дол. США.

Крім того, у зв`язку з несвоєчасним поверненням кредиту та сплатою відсотків, відповідно до пункту 4.3.4 договору позивачем нарахована пеня, яку судом першої інстанції правомірно зменшено до 81 165,96 грн, з урахуванням вимог частини третьої статті 551 ЦК України.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суди дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог за первісним позовом ПАТ «КБ «Надра» та стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором «Автопакет» від 19 грудня 2007 року № 139/АМБ/49/2007-840 та додатковою угодою від 11 листопада 2009 року № 1 до договору «Автопакет» від 19 грудня 2007 року № 139/АМБ/49/2007-840 в розмірі 7 438,12 дол. США та 81 165,96 грн, яка складається з: 6 596,10 дол. США - заборгованість за кредитом, 843,02 дол. США - заборгованість за процентами станом до 19 грудня 2015 року включно; 81 165,96 грн - неустойка.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Ураховуючи наведене, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_1 та стягнення з нього заборгованості за кредитним договором.

Доводи касаційної скарги про те, що в оскаржуваних рішеннях судами не обґрунтовано розмір та складові заборгованості, а також не наведено доказів, які підтверджують такий розмір, не заслуговують на увагу, оскільки суди на підставі належним чином оцінених доказів, взявши до уваги, зокрема, наданий банком розрахунок заборгованості, який не спростований позичальником, встановили наявність простроченої заборгованості позичальника за кредитним договором.

Посилання заявника на те, що судом не враховано правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 915/1399/17, від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц, від 07 серпня 2019 року у справі № 201/10825/15-ц, не заслуговують на увагу, оскільки у справах встановлено інші фактичні обставини. Так, у справі № 161/16891/15-ц кредитор не надав суду жодних доказів не тільки щодо розміру існуючої у боржника заборгованості, але й на підтвердження факту видачі кредиту, тоді як відповідач заперечував підписання кредитного договору з банком та здійснення платежів на виконання його умов. За таких обставин суд вважав за необхідне витребувати у кредитора оригінали матеріалів кредитної справи, у тому числі підтвердити наявність заборгованості у відповідача перед банком, а також первинні документи, оформлені відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Кредитор зазначені документи на вимогу суду не надав.

У справі, що переглядається в порядку касаційного провадження, позивачем за первісним позовом було надано суду детальне роз`яснення нарахування процентів за користування кредитом за вказаною ставкою та пені з урахуванням здійснених позичальником платежів та черговості їх зарахування банком згідно з умовами кредитного договору, а також виписки з особового рахунку позичальника за спірний період та заяви на переказ готівки.

Згідно з пунктом 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про стягнення з позичальника заборгованості за кредитом, є обґрунтованими, оскільки позичальник не виконав належним чином грошове зобов`язання за кредитним договором, що є підставою для стягнення з останнього отриманих коштів та відсотків за користування кредитом відповідно до вимог статті 526 ЦК України, якою передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів, Верховний Суд виходить із того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Обставини справи встановлені судами попередніх інстанцій на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суди дотрималися принципу оцінки доказів, згідно з яким суди на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскільки під час здійснення касаційного провадження в цій справі Верховним Судом не встановлено порушень судами норм процесуального права з наведених у касаційній скарзі мотивів, то підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень в касаційному порядку немає.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 409 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Касьяненко Дмитро Леонідович, залишити без задоволення.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 лютого 2021 рокута постанову Київського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

А. І. Грушицький

В. В. Сердюк