ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 травня 2024 року
м. Київ
справа № 359/5801/21
провадження № 61-2232 св 24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області у складі судді Журавського В. В. від 16 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Мельника Я. С.,
Матвієнко Ю. О., Гуля В. В. від 18 січня 2024 року,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 ,
в якому просив суд: визнати частково недійсним у частині покупця договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 15 серпня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом КМНО Діонісьєвою А. Е., зареєстрований в реєстрі за № 715, та договір купівлі-продажу садового будинку, укладений 15 серпня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом КМНО Діонісьєвою А. Е., зареєстрований в реєстрі за № 714, перевівши права покупця за цими договорами на нього.
Позов мотивований тим, що в період з 2016 по 2020 роки він проживав однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 15 серпня 2017 року між
ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу садового будинку з господарчими, побутовими будівлями та спорудами, який розташований в АДРЕСА_1 , а також договір купівлі-продажу земельної ділянки площею
0,0777 га з кадастровим номером 3220882903:03:038:0058, яка розташована за вищевказаною адресою.
Зазначав, що за усною домовленістю між ним та ОСОБА_2 вказані об`єкти нерухомого майна були оформлені на ім`я відповідача у зв`язку з тим, що він обіймав посаду директора ТОВ «Долина-Центр» та відносно нього було відкрито два кримінальних провадження. Тому з метою уникнення можливих негативних наслідків ним було прийнято рішення щодо фіктивного оформлення нерухомого майна на відповідача.
Вказував, що зазначені об`єкти нерухомого майна були придбані виключно за його грошові кошти і саме він проводив усі перемовини щодо умов укладених договорів та розрахунки за договорами купівлі-продажу і в подальшому за власні кошти провів всі необхідні ремонті роботи у будинку, придбав будівельні матеріали, меблі, побутову техніку, здійснював утримання будинку шляхом сплати житлово-комунальних послуг.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд його позов задовольнити.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 червня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду
від 18 січня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту свої прав, так як нормами ЦК України не допускається такої правової конструкції як позов про визнання недійсним договору в частині сторони цього договору.
Стаття 235 ЦК України не може бути підставою для визнання правочину удаваним/недійсним у частині сторони договору, оскільки це суперечить її положенням.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що позивачем не доведено ознак фіктивності договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного 15 серпня 2017 року
між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , та договору купівлі-продажу садового будинку, укладеного 15 серпня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ,
а також порушення цими правочинами його прав.
Доводи апеляційної скарги про те, що місцевий суд не взяв до уваги показання продавця спірної нерухомості, є безпідставними, так як для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину, чого позивачем не було доведено, натомість дії, обумовлені неправомірною метою та пов`язані із недобросовісною поведінкою (недотримання норм моралі та позитивних норм, відсутність поваги до прав та інтересів інших осіб, нечесні дії тощо) не можуть отримати захист у судовому порядку.
Посилання позивача на те, що він мав фінансову можливість для придбання майна за спірними договорами купівлі-продажу та брав участь у витратах на утримання цього майна, є необґрунтованими, так як з наданих доказів встановлено, що і позивач і відповідач мали значний рівень доходу для придбання спірного майна,
а витрати позивача на утримання майна не свідчить про виникнення у нього права власності на вказані об`єкти нерухомого майна, а також не підтверджує фіктивність оформлення права власності на ці об`єкти нерухомого майна за ОСОБА_2
Суди послалися на відповідну судову практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року у справі № 346/2238/15-ц (провадження № 61?14680сво20).
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із касаційною скаргою на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 червня
2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 січня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове судове рішення про задоволення його позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано цивільну справу № 359/5801/21 із Бориспільського міськрайонного суду Київської області та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У лютому 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення дії рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 червня 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 18 січня 2024 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Судами застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права уподібних правовідносинах, викладених
у постановах: Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі
№ 6-1026цс16, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 жовтня 2018 року у справі № 521/6687/17, та ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 жовтня 2017 року у справі № 761/32029/15-ц.
Вказує, що судами застосовано положення норм матеріального права відносно удаваного правочину (стаття 235 ЦК України) та правову позицію Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року
у справі № 346/2238/15-ц, незважаючи на те, що його позовними вимогами були визнання договорів купівлі-продажу садового будинку та земельної ділянки недійсним в частині покупця (статті 217 655 ЦК України), а не визнання їх удаваними договорами в частині покупця.
Зазначає, що судами не взято до уваги та не надано належної правової оцінки юридичним фактам, з якими пов`язані певні правові наслідки, що потягло порушення норм процесуального права, а саме не надано правової оцінки: показанням продавця спірної нерухомості ОСОБА_3 , що були викладені в його особистій заяві нотаріально посвідченій; його фінансової можливості для придбання, витрат на ремонт та утримання спірного майна; висновок експерта за результатами проведення судово-психологічної експертизи із застосуванням поліграфа на його замовлення.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У березні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив від ОСОБА_2 на касаційну скаргу, в якому, зазначається, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, суди належним чином встановили фактичні обставини у справі, ухвалили судові рішення з додержанням норм права, тому просить у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 відмовити.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
15 серпня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу садового будинку, посвідчений приватним нотаріусом КМНО
Діонісьєвою А. Е., зареєстрований в реєстрі за № 714. За умовами якого
ОСОБА_3 передав у власність ОСОБА_2 садовий будинок з господарчими, побутовими будівлями та спорудами за номером АДРЕСА_1 .
У той самий день між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом КМНО
Діонісьєвою А. Е., зареєстрований в реєстрі за № 715. Відповідно до якого
ОСОБА_3 передав у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею
0,0777 га, з кадастровим номером 3220882903:03:038:0058, з цільовим призначенням для ведення садівництва, яка розташована за адресою:
Київська обл., Бориспільський р-н, Головурівська сільська рада, СТ «Парус»
(т. 1, а. с. 53-63).
Рішенням приватного нотаріуса КМНО Діонісьєвої А. Е. № 36632389 та № 36632387 від 15 серпня 2017 року право власності на вищевказаний житловий будинок та земельну ділянку, що знаходяться за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, Головурівська сільська рада, СТ «Парус» було зареєстровано за ОСОБА_2 , що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 20 травня 2021 року (т. 1, а. с. 48-52).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник, у змісті касаційної скарги, зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: 1) Застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; 4) Судами належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтями 6, 11 та 12 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Відповідно до положень статті 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За своєю суттю договір купівлі-продажу передбачає для однієї сторони право отримання предмета купівлі-продажу у власність та зобов`язання сплатити його покупну ціну, а для другої сторони право на отримання ціни та обов`язок передати предмет договору наступному власнику.
Отже, предмет договору належить продавцю та переходить у власність покупця, якщо інше не передбачено домовленістю сторін, та покупець має сплатити ціну за власний рахунок, якщо інше не передбачено домовленістю сторін договору або покупцем та іншою особою.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, зокрема, відповідно до частини п`ятої даної статті, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Положеннями статті 217 ЦК України визначено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідків недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був вчинений без включення до нього недійсної частини.
Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Тлумачення статті 234 ЦК України, свідчить, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.
Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Подібний висновок зроблений у постанові Верховного Суду України від 21 січня
2015 року у справі № 6-197цс14, з якою погодився і Верховний Суд у постановах
від 14 лютого 2018 року у справі № 379/1256/15 (провадження № 61-1300св18),
від 08 лютого 2018 року у справі № 756/9955/16 (провадження № 61-835св17).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі
№ 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зазначила, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на таке майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.
Добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.
У частині другій та третій статті 13 ЦК України визначено, що при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Якщо сторонами вчинено правочин для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, він є удаваним (стаття 235 ЦК України).
За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.
Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.
Відповідно до частини першої статті 202, частини третьої статті 203 ЦК України головною умовою правомірності правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тому основним юридичним фактом, який суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору, а також з`ясувати питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме.
Удаваним є правочин, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, а не сторони правочину. Тобто сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Відтак, сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний «маскувати» волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують правових наслідків, а не «приховують» сторону правочину.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року у справі № 346/2238/15-ц (провадження
№ 61?14680сво20) зазначено таке: «висновки судів про те, що оспорювані договори купівлі-продажу земельних ділянок у частині покупця є удаваними, оскільки придбані Особа 1 за кошти та для потреб позивача (єпархії), без створення правових наслідків для себе, як фізичної особи, є безпідставними, так як нормами ЦК України не допускається такої правової конструкції, як позов про визнання недійсним договору в частині сторони договору. Стаття 235 ЦК України не може бути підставою для визнання правочину удаваним в частині сторони, оскільки це суперечить її положенням».
При цьому, Верховний Суд відступив від висновку щодо застосування норми права, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду, зокрема, у постанові Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 265/3310/17 (провадження
№ 61-2308св19), а також і від аналогічного висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 466/8968/19 (провадження
№ 61-1188св21), про те, що «при вирішенні позову про визнання договору купівлі-продажу недійсним із підстав, що насправді покупцем є інша особа, суд повинен встановити, що фактично майно було придбане за кошти іншої особи і для неї та що інших підстав для визнання цієї угоди недійсною немає; вказаний договір відповідно до статей 235 236 ЦК України може бути визнаний недійсним лише в частині, що стосується покупця, і покупцем за цим договором визнається особа, за рахунок коштів якої і для якої фактично укладався цей договір. Зокрема, за умови доведеності, що за договором купівлі-продажу майно насправді було куплено не зазначеним у договорі покупцем, а іншою особою, за її кошти, суд може визнати, що вказаний договір у частині, що стосується покупця, є удаваною угодою і що дійсним покупцем за цим договором є особа, для якої за її кошти було придбано майно».
Ураховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту свої прав, так як нормами
ЦК України не допускається такої правової конструкції як позов про визнання недійсним договору в частині сторони цього договору. Стаття 235 ЦК України не може бути підставою для визнання правочину удаваним/недійсним у частині сторони, оскільки це суперечить її положенням.
Крім того, позивачем не доведено ознак фіктивності договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного 15 серпня 2017 року між ОСОБА_3 та
ОСОБА_2 , та договору купівлі-продажу садового будинку, укладеного
15 серпня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , а також порушення цими правочинами його прав.
Доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували висновки, викладені у відповідних постановах Верховного Суду України, Верховного Суду та в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, колегія суддів відхиляє з огляду на те, що встановлені фактичні обставини у справі, що переглядається, відрізняються від обставин у справах, на які посилається заявник, як доведенням позовних вимог, так і правовим регулюванням.
Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у оскаржуваних судових рішеннях, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судами,
а переоцінювати докази Верховний Суд не може в силу закону.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Щодо судових витрат
Згідно із підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, крім іншого, з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції; розподілу судових витрат, понесених
Оскільки касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.
Керуючись статтями 400 402 409 410 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 червня
2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 січня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець