31.01.2023

№ 360/1212/19

Постанова

Іменем України

19 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 360/1212/19

провадження № 61-18233св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Бородянського районного нотаріального округу Київської області Пікуща Галина Дмитрівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бородянського районного суду Київської області від 23 лютого 2021 року у складі судді Унятицького Д. Є. та постанову Київського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Ящук Т. І., Махлай Л. Д., Немировської О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Бородянського районного нотаріального округу Київської області Пікуща Г. Д., про визнання права власності на частину житлового будинку та земельної ділянки.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 04 лютого 2015 року його мати ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_2 житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку за вказаною адресою для його обслуговування площею 0,1276 га, кадастровий номер 3221082501:01:008:0001.

Вказував, що він з матір`ю ОСОБА_3 проживали та були зареєстровані у вказаному будинку.

Зазначав, що оскільки будинок наданий їх сім`ї з п`яти осіб у 1986 році у зв`язку з аварією на ЧАЕС, то мати завжди визнавала його право на вказаний будинок.

Відповідно до постанови Ради Міністрів Української РСР № 149 «Про передачу громадянам, які переселені з територій, що зазнали радіоактивного забруднення в результаті аварії на Чорнобильській АЕС, жилих будинків в особисту власність», актом № 18 від 04 травня 1991 року житловий будинок АДРЕСА_1 був безкоштовно переданий в особисту власність його батьку ОСОБА_4 .

На час підписання акта про передачу житлового будинку у власність ОСОБА_4 (14 травня 1991 року) в будинку крім останнього були прописані та проживали члени його сім`ї: він та ОСОБА_3 .

Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_4 він вважав, що успадкував частку у житловому будинку, оскільки прийняв спадщину фактичним вступом в управління та володіння протягом шести місяців з моменту його смерті.

Проте, 03 лютого 1998 року ОСОБА_3 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на житловий будинок, а на підставі рішення Здвижівської сільської ради від 08 травня 2007 року - державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1276 га, кадастровий номер 3221082501:01:008:0001, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 .

Вказував, що право власності на будинок та земельну ділянку ОСОБА_3 оформила без його відома, хоча завжди визнавала його права на вказаний будинок, в зв`язку з цим він здійснив до нього добудови.

04 грудня 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договори дарування житлового будинку та земельної ділянки.

Дізнавшись у 2017 році про укладені договори дарування, він звернувся до суду з позовом про визнання договорів дарування будинку, земельної ділянки, свідоцтва про право на спадщину за законом недійсними, визнання державного акту на право власності на земельну ділянку недійсним, визнання будинковолодіння майном колгоспного двору та визначення частки в майні колгоспного двору.

06 вересня 2018 року Бородянський районний суд Київської області прийняв рішення про часткове задоволення позову.

Не погоджуючись з рішенням суду він, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 подали апеляційні скарги.

30 січня 2019 року Київський апеляційний суд закрив провадження в цій справі, оскільки він відмовився від позову, так як 29 січня 2019 року дійшов згоди з ОСОБА_2 щодо позасудового врегулювання спору шляхом укладення договору про наміри, за яким вони дійшли згоди про виконання в майбутньому умов договору та мирному врегулюванню конфліктної ситуації.

За умовами договору ОСОБА_2 виявив бажання подарувати йому 1/3 частку спірного житлового будинку та земельної ділянки, а він відмовиться від своїх позовних вимог. При цьому ОСОБА_2 визнає його майнові права на 1/3 частку житлового будинку з відповідними господарськими будівлями та з добудовами, здійсненими до будинку, та 1/3 частку земельної ділянки, розташованої під вказаним будинком та відповідними спорудами. Для забезпечення умов договору про наміри вони з ОСОБА_2 дійшли згоди, що основний договір дарування буде укладений після закриття судового провадження з підстав його відмови від позову.

Однак після того, як провадження у справі було закрито у зв`язку з його відмовою від позову та знято арешту із спірного майна, ОСОБА_2 відмовився від укладення основних договорів дарування часток у спірному майні.

На час укладення спірних договорів дарування до частини спірного будинку, яка фактично знаходиться в його користуванні, він добудував кухню, ванну кімнату, кімнату та добудови до погреба, гаража, які станом на 04 лютого 2015 року в експлуатацію не введені, не зареєстровані, але збільшили розмір загальної і житлової площі спірного будинку.

Відповідно до пункту 11 договору дарування житлового будинку ОСОБА_3 стверджувала, що самочинного будівництва та самовільних переобладнань немає, внаслідок дарування не буде порушено прав та законних інтересів інших осіб. Відповідно до пункту 12 вказаного договору ОСОБА_2 оглянув предмет договору - самочинного будівництва та самовільного переобладнання немає.

Враховуючи те, що між сторонами договору не було визначено належний предмет договору, не враховано те, що укладення такого договору порушує його права на добудову, просив суд: визнати недійсним договір дарування житлового будинку та земельної ділянки від 04 лютого 2015 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ; визнати за ним право власності на 1/3 частку житлового будинку АДРЕСА_1 та 1/3 частку земельної ділянки за вказаною адресою площею 0,1276 га, кадастровий номер 3221082501:01:008:0001.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 18 листопада 2019 року провадження в справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Бородянського районного нотаріального округу Київської області Пікуща Г. Д., про визнання права власності на частину житлового будинку та земельної ділянки, закрито.

В частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання договорів дарування недійсними відмовлено.

Враховуючи те, що ухвалою Київського апеляційного суду від 30 січня 2019 року закрито провадження у справі з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет спору і з тих саме підстав, місцевий суд дійшов висновку про необхідність закриття провадження у справ в частині позовних вимог про визнання права власності на частину житлового будинку та земельної ділянки відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо визнання договорів дарування недійсними, суд першої інстанції виходив із того, що оспорювані договори дарування не суперечать нормам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства та не порушують прав позивача. При цьому судом також враховано, що здійснення ОСОБА_1 добудов до житлового будинку та надвірних споруд вчинено самочинно, жодних прав на вказане нерухоме майно позивач немає. Крім того, рішенням виконкому Здвижівської сільської ради від 29 липня 2008 року № 57 самочинно побудований на земельній ділянці ОСОБА_3 гараж «И» узаконено на її ім`я.

Постановою Київського апеляційного суду від 12 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Бородянського районного суду Київської області від 18 листопада 2019 року в частині закриття провадження щодо позовних вимог про визнання права власності на частку житлового будинку та земельної ділянки скасовано та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Рішення Бородянського районного суду Київської області від 18 листопада 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними договорів дарування залишено без змін.

Скасовуючи рішення місцевого суду в частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог про визнання права власності на частину житлового будинку та земельної ділянки, суд апеляційної інстанції виходив із того, що справа, яка переглядається, та справа, у якій ухвалою Київського апеляційного суду від 30 січня 2019 року (360/2421/17) закрито провадження у справі, не є тотожними, що унеможливлює закриття провадження у справі й, відповідно, наявні підстави для направлення в справи в цій частині для продовження розгляду.

Залишаючи без змін рішення місцевого суду в частині позовних вимог про визнання договорів дарування недійсними, суд апеляційної інстанції виходив із того, що у вказаній частині рішення місцевого суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 23 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на частину житлового будинку та земельної ділянки відмовлено.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовано тим, що ОСОБА_2 є власником спірних житлового будинку та земельної ділянки, а позивач не був власником земельної ділянки, ним не надано доказів, що підтверджуються факт будівництва добудов до житлового будинку та надвірних будівель, власником яких він також не являється, із наявністю необхідних дозволів, суди дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У листопаді 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 .

Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Також вказаною ухвалою зупинено касаційне провадження у вказаній справі до залучення до участі у справі правонаступників ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

05 вересня 2022 року на адресу Верховного Суду надійшов лист від Бучанської державної нотаріальної контори, у якому вказано, що за даними Алфавітної книги обліку спадкових справ, станом на 27 серпня 2022 року спадкова справа до майна померлої ОСОБА_3 в Бучанській державній нотаріальній конторі не заводилася.

Ухвалою від 19 вересня 2022 року поновлено касаційне провадження у вказаній справі.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що після смерті батька він вважав, що успадкував після смерті батька частку у житловому будинку, оскільки прийняв спадщину фактичним вступом в управління та володіння майном, протягом шести місяців з моменту його смерті. Вказує, що він, як спадкоємець першої черги, мав право на спадкове майно, проте свідоцтво про право на спадщину за законом було видано лише на ім`я ОСОБА_3 .

При цьому вказує, що відповідно до записів в погосподарських книгах вказане будинковолодіння відносилось до категорії колгоспного двору. Враховуючи те, що на час припинення колгоспного двору в його складі було три члени колгоспного двору, тому кожен має право на 1/3 частку майна.

Також вказує, що він весь час постійно проживав у вказаному будинку та вносив грошові кошти на його утримання та покращення.

Посилається на те, що Київський апеляційний суд 30 січня 2019 року закрив провадження у справі 360/2421/17 так як він дійшов згоди з ОСОБА_2 щодо позасудового врегулювання спору шляхом укладення договору про наміри, яким вони дійшли згоди про виконання в майбутньому умов договору та мирного врегулювання конфліктної ситуації.

Проте, після постановлення судом ухвали про закриття провадження у справі та зняття арешту зі спірного майна, ОСОБА_2 відмовився від укладення договорів дарування часток у спірному майні.

Зазначає, що на час укладення договорів дарування він добудував до частини будинку, яка знаходиться в його користуванні, кухню, ванну кімнату, кімнату та добудови до погреба, гаража, які станом на 04 лютого 2015 року в експлуатацію не введені, не зареєстровані, але збільшили розмір загальної площі, в тому числі житлової, спірного будинку.

При цьому, оскільки між сторонами договору дарування не було визначено належний предмет договору, не враховано, що укладення такого договору порушує його права на добудову, він просив визнати недійсним договір дарування житлового будинку та земельної ділянки.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 від ОСОБА_2 , у якому вказано, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР № 149 від 30 червня 1990 року «Про передачу громадянам, які переселені з територій, що зазнали радіоактивного забруднення в результаті аварії на Чорнобильській АЕС, жилих будинків в особисту власність» колгосп «Дружба» с. Нове Залісся Бородянського району Київської області за актом № 18 від 4 травня 1991 року безкоштовно передав в особисту власність ОСОБА_4 житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 (а. с. 8, т. 1).

На підставі вказаного акту 24 вересня 1991 року за ОСОБА_4 було зареєстроване право власності на жилий будинок по АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

Спадщину після смерті ОСОБА_4 прийняла його дружина - ОСОБА_3 , яка 03 лютого 1998 року отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на спадковий будинок по АДРЕСА_1 .

На підставі рішення Здвижівської сільської ради Бородянського району Київської області від 08 травня 2007 року ОСОБА_3 отримала 18 лютого 2009 року державний акт на право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 0,1276 га, кадастровий номер 3221082501:01:008:0001, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

04 лютого 2015 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 укладено два договори дарування житлового будинку і земельної ділянки, за якими ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_2 належні їй будинок та земельну ділянку для його обслуговування, що розташовані по АДРЕСА_1 (а. с. 12-15, т. 1).

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Бородянського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та Здвижівської сільської ради про визнання договорів дарування будинку, земельної ділянки, свідоцтва про право на спадщину за законом, державного акту на право власності на земельну ділянку недійсними, визнання будинковолодіння майном колгоспного двору та визначення частки в цьому майні.

Рішенням Бородянського районного суду від 06 вересня 2018 року (360/2421/17) вказаний позов задоволений частково.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане на ім`я ОСОБА_3 в частині спадкування 1/2 частини житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться у АДРЕСА_1 ;

Визнано неправомірним та скасоване рішення дванадцятої сесії п`ятого скликання Здвижівської сільської ради Бородянського району Київської області від 08 травня 2007 року в частині передачі у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,1276 га у АДРЕСА_1 ;

Визнано недійсними: державний акт на право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,1276 га, кадастровий номер 3221082501:01:008:0001 з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розташована в АДРЕСА_1 ; договір дарування, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 04 лютого 2015 року, в частині безоплатної передачі у власність ОСОБА_2 1/2 частини жилого будинку з надвірними будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 та договір дарування, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 04 лютого 2015 року, щодо передачі безоплатно у власність ОСОБА_2 земельної ділянки за вказаною адресою, площею 0,1276 га, кадастровий номер 3221082501:01:008:0001, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

В іншій частині в позові відмовлено (т. 1, а. с. 166-172).

Ухвалою Київського апеляційного суду від 30 січня 2019 року прийнята відмова ОСОБА_1 від позову, визнано нечинним рішення Бородянського районного суду від 06 вересня 2018 року, провадження у справі за позовом ОСОБА_1 закрито (т. 1, а. с. 173-178).

Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 18 листопада 2019 року в цій справі в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Пікуща Г. Д. про визнання договорів дарування недійсними відмовлено (т.1 а.с.182-185). Рішення в цій частині набрало законної сили.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення із таких підстав.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_5 обґрунтовував позовні вимоги, серед іншого, тим що він відповідно до положень статей 529 548 549 ЦК УРСР успадкував частку у спірному будинку шляхом фактичного вступу в управління та володіння майном. Проте, ОСОБА_3 без його відома оформила спадщину у вигляді спірного будинку на своє ім`я, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 03 лютого 1998 року, а в подальшому оформила право власності на земельну ділянку. Вказував, що до укладення оспорюваних договорів дарування ним було добудовано самочинні добудови, а отже укладення договорів дарування порушує його майнові права на здійснені ним добудови.

Такими підставами було обґрунтовано позовні вимоги ОСОБА_1 у вказаному позові.

Судами встановлено, що у листопаді 2017 року ОСОБА_1 звертався до Бородянського районного суду Київської області із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та Здвижівської сільської ради про визнання договорів дарування будинку, земельної ділянки, свідоцтва про право на спадщину за законом, державного акту на право власності на земельну ділянку недійсними, визнання будинковолодіння майном колгоспного двору та визначення частки в цьому майні.

Рішенням Бородянського районного суду від 06 вересня 2018 року (справа № 360/2421/17) вищевказаний позов задоволений частково.

В іншій частині в позові відмовлено.

В подальшому після звернення до суду із вказаним позовом рішенням Бородянського районного суду Київської області від 18 листопада 2019 року, залишеним у цій частині без змін постановою Київського апеляційного суду від 12 березня 2020 року, у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними договорів дарування жилого будинку та земельної ділянки відмовлено.

Рішення в частині позовних вимог щодо визнання недійсними договорів дарування набрало законної сили.

Таким чином, ОСОБА_2 є власником житлового будинку та земельної ділянки для його обслуговування площею 0,1276 га на підставі договорів дарування від 04 лютого 2015 року.

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що він набув право власності на 1/3 частину будинку, не можуть бути прийняті судом.

Відповідно до частини другої статті 15 Закону України «Про власність» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) наймач жилого приміщення в будинку державного чи громадського житлового фонду та члени його сім`ї мають право придбати у власність відповідну квартиру або будинок шляхом їх викупу або на інших підставах, передбачених законодавством Української РСР.

При цьому у вказаному акті про передачу будинку у власність вказаний лише ОСОБА_4 , члени його сім`ї не зазначені.

Відповідно до частини першої статті 529 ЦК УРСР (у редакції, чинній станом на 27 грудня 1996 року) при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Разом із тим, вказане свідоцтво про право на спадщину за законом в установленому законом порядку на час розгляду вказаної справи недійсним не визнавалось.

З урахуванням того, що договори дарування спірного будинку та земельної ділянки та свідоцтво про право на спадщину за законом визнані недійсними не були, тому колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що відсутні підстави для визнання за позивачем права власності на 1/3 частину будинку та 1/3 частину земельної ділянки.

Посилання заявника на те, що здійснені ним добудови збільшили розмір загальної площі, у тому числі житлової, спірного будинку, що свідчить про наявність у нього майнових прав на будинок, не можуть бути прийняті судом, оскільки відповідно до частини другої статті 376 ЦК України особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. При цьому такі добудови здійснені не власником ані будинку, ані земельної ділянки, на якій будинок знаходиться. Отже, здійснення позивачем добудов до житлового будинку не може бути правовою підставою для виникнення у останнього права власності на 1/3 частину будинку та 1/3 частину земельної ділянки.

Доводи заявника про те, що згідно договору про наміри від 29 січня 2019 року та нотаріально посвідченого попереднього договору від 29 січня 2019 року ОСОБА_2 зобов`язувався йому подарувати 1/3 частину будинку та 1/3 частину земельної ділянки, не можуть бути прийняті судом, оскільки провадження у справі № 360/2421/17 було закрито ухвалою від 30 січня 2019 року у зв`язку із відмовою останнього від позову, сторони не скористались своїм правом, визначеним статтею 207 ЦПК України, щодо укладення мирової угоди.

При цьому відповідно до частини третьої статті 414 ЦК України, якщо суд першої або апеляційної інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи чи припинення юридичної особи - сторони в спірних правовідносинах, що не допускають правонаступництва, після ухвалення рішення не може бути підставою для застосування положення часини першої цієї статті.

Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Бородянського районного суду Київської області від 23 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. Ю. Сакара

О. В. Білоконь

О. М. Осіян