ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 360/4548/19
адміністративне провадження № К/9901/370/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,
суддів: Блажівської Н.Є., Дашутіна І.В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2020 року (суддя: Ірметова О.В.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2020 року (судді: Компанієць І.Д., Гайдар А.В., Казначеєв Е.Г.) у справі за позовом комунального підприємства "Лисичанськтепломережа" до Головного управління ДПС у Луганській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
установив:
Комунальне підприємство «Лисичанськтепломережа» (далі - позивач, КП «Лисичанськтепломережа») звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Луганській області (далі - відповідач, ГУ ДФС у Луганській області) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11.06.2019 №0009245005, яким до КП «Лисичанськтепломережа» застосовано штрафні (фінансові) санкції за затримку понад 30 календарних днів сплати грошового зобов`язання у розмірі 6??301?928,30 грн, зобов`язано сплатити штраф у сумі 1?260?385,66 грн.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2020 року, позов було задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 11.06.2019 № 0009245005 в частині нарахування штрафної санкції за несвоєчасну сплату податку на додану вартість у розмірі 1?259?361,57 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, вважаючи, що вони прийняті внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, з порушенням норм процесуального права, відповідач звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалені судами рішення й постановити нове, яким в цій частині у задоволенні позовних вимог відмовити. У касаційній скарзі її заявник наполягає, що позивачем несвоєчасно сплачені узгоджені податкові зобов`язання за податковими деклараціями від 19.01.2018, 16.02.2018, 19.03.2018, 19.04.2018, 21.05.2018, 19.06.2018, 18.07.2018 та за постановами і ухвалами Луганського окружного адміністративного суду, якими надано розстрочення сплати податкового боргу, що і мало наслідком застосування до нього штрафу за несвоєчасну сплату узгодженого податкового зобов`язання. Звертає увагу також на помилковість висновків судів попередніх інстанцій про порушення ним вимог статті 102 Податкового кодексу України, адже податковий борг за рішенням суду стягується до повного його погашення, без застосування строків давності.
Як підставу касаційного оскарження відповідач вказав п.1 ч.4 ст. 328 КС України, застосування судами попередніх інстанцій норми матеріального права при вирішенні цієї справи без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05.11.2018 у справі №2а-9232/12/2670, від 10.12.2019 у справі №812/865/16, від 20.03.2018 у справі №812/8730/13-а, від 08.05.2018 у справі №802/777/16-а та від 10.12.2019 у справі №821/865/16.
Відзиву на касаційну скаргу до суду не надходило.
Суди встановили, що 23 травня 2019 року ГУ ДФС у Луганській області проведено камеральну перевірку КП «Лисичанськтепломережа» з питань своєчасності сплати податкових зобов`язань з податку на додану вартість за період з січня 2019 по травень 2019 року, за наслідками якої складений Акт №598/12/-32-50-05/13401321.
Перевіркою встановлено несвоєчасність сплати КП «Лисичанськтепломережа» узгодженої суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 6??301?928,30 грн за період з січня 2019 року по травень 2019 року.
В ході перевірки використано: рішення Луганського окружного адміністративного суду про розстрочення (відстрочення) податкового боргу по справам № 2а-1244/11/1270 від 01.03.2011, № 2а-11365/11/1270 від 23.12.2011, №2а/1270/4474/2012 від 25.06.2012, №2а-3842/11/1270 від 30.05.2011, №2а/1270/1188/2012 від 14.02.2012, №2а/1270/2628/2012 від 03.05.2012; податкові декларації з податку на додану вартість № 9296140180 від 19.01.2018, №9023269070 від 16.02.2018, № 9047677154 від 19.03.2018, № 9071959364 від 19.04.2018, № 9097599025 від 21.05.2018, № 9122481464 від 19.06.2018, № 9147730893 від 18.07.2018; уточнюючий розрахунок № 9054134744 від 29.03.2018; податкове повідомлення-рішення (форми Н) від 11.05.2018 № 19521205; базу даних фіскальної служби України.
За наслідками перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 11.06.2019 № 0009245005, яким до КП «Лисичанськтепломережа» на підставі ст. 126 Податкового кодексу України (далі - ПК України) за затримку понад 30 календарних днів сплати податку на додану вартість у розмірі 6?301?928,30 грн застосовано штраф у розмірі 20% у розмірі 1?260?085,66 грн.
На наслідками адміністративного оскарження податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скарга позивача залишена без задоволення.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що частина штрафних санкцій застосована поза межами строків давності, встановлених статтею 102 ПК України. Крім того, встановив порушення відповідачем порядку погашення податкового боргу, визначеного ст.131 ПК України, що дає підстави вважати неправильним нарахування відповідачем розміру штрафу.
В силу приписів частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) предметом касаційного перегляду є лише вимоги, які були задоволені судами попередніх інстанцій та стали підставою до звернення відповідача з даною касаційною скаргою.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, колегія суддів КАС ВС виходить з наступного.
Відповідно до обставин справи між сторонами виник спір щодо дати, з якої обчислюється 1095 - денний строк, упродовж якого може бути накладений штраф за несвоєчасну сплату узгодженої суми грошового зобов`язання.
Так, на платника податків покладено обов`язок здійснити у встановлені строки сплату узгодженого грошового зобов`язання.
Несплачене у встановлений законом строк узгоджене грошове зобов`язання визначається сумою податкового боргу платника податків.
За несвоєчасну сплату платником податків узгодженої суми грошового зобов`язання, такий платник притягується до відповідальності у вигляді штрафу у розмірах, визначених ПК України.
Передумовою нарахування штрафних санкцій з підстав, визначених пунктом 126.1 статті 126 ПК України, є несплата платником податків суми узгодженого податкового зобов`язання у встановлені законом строки.
Правила, визначені пунктом 126.1 статті 126 ПК України, поширюються також і на випадки, коли погашення податкового боргу відбувається і в примусовому порядку, на підставі рішення суду, ухваленого згідно з пунктом 95.3 статті 95 ПК України, чи ухваленого на підставі Закону України «Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який регулював аналогічні правовідносини до 01.01.2011.
Ураховуючи наведене, розстрочення виконання судового рішення, застосоване адміністративним судом, не звільняє платника податків від відповідальності, передбаченої пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України.
При цьому, необхідно зазначити, що судове рішення, ухвалене в порядку статті 263 КАС України, не може встановити інших строків сплати узгодженого податкового зобов`язання порівняно з тими, що визначені нормами Податкового кодексу України. Судове рішення про розстрочення присудженої судом суми податкового боргу не змінює обсягу податкового обов`язку платника податків боржника (у тому числі суми податкового боргу, а також розміру штрафу за несвоєчасну сплату грошового зобов`язання), оскільки суд не наділений відповідними повноваженнями. Обсяг податкового обов`язку, а також відповідальність за його невиконання визначається виключно нормами податкового законодавства, у тому числі пунктом 126.1 статті 126 ПК України. Факт дотримання при цьому строків сплати, встановлених у судовому рішенні про розстрочення виконання рішення про стягнення податкового боргу, не впливає на порушення строків сплати узгоджених грошових зобов`язань, визначених Податковим кодексом України, і не може нівелювати правове значення останніх.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04 травня 2022 року по справі 3360/482/20.
Судами попередніх інстанцій установлено, що ГУ ДПС у Луганській області нараховано КП «Лисичанськтепломережа» штрафні санкції за несвоєчасну сплату узгоджених грошових зобов`язань з ПДВ, сплата якого здійснюється відповідно до графіку розстрочення, встановленого судовими рішеннями: від 01.03.2011 по справі № 2а-1244/11/1270, від 23.12.2011 по справі № 2а-11365/11/1270, від 25.06.2012 по справі № 2а/1270/4474/2012, від 30.05.2011 по справі № 2а-3842/11/1270, від 14.02.2012 по справі № 2а/1270/1188/2012, від 03.05.2012 по справі № 2а/1270/2628/2012.
Певна частина податкового боргу, як свідчать графіки розстрочення, встановленого судовими рішеннями, повинна бути сплачена протягом 2011-2012 років. Однак була сплачена позивачем несвоєчасно, внаслідок чого відповідачем нараховано штрафні санкції за порушення строків сплати податкових зобов`язань, граничний строк сплати яких припадав на період 2011-2012 років.
Аналізуючи правильність нарахування контролюючим органом штрафних санкцій за порушення строків сплати КП «Лисичанськтепломережа» грошових зобов`язань у період 2011-2012 років суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідно з пунктом 102.1. статті 102 ПК України, контролюючий орган має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку, зокрема, подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань.
Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
Таким чином, контролюючий орган має право нарахувати штрафні санкції за порушення строків сплати узгодженого грошового зобов`язання в межах строку 1095 днів та відлік строку давності у 1095 днів починається за останнім днем граничного строку сплати грошових зобов`язань.
Зважаючи на те, що спірними податковим повідомленням-рішенням від 11.06.2019 №0009245005 нарахована частина штрафу у розмірі 54586,10 грн за порушення строків сплати податкових зобов`язань, граничний строк сплати яких сплив в 2011-2012 роках, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про протиправне застосування відповідачем цієї частини штрафних санкцій поза межами строків давності, встановлених статтею 102 ПК України.
Також судами з`ясовано, що сплата податкових зобов`язань КП «Лисичанськтепломережа» за податковою декларацією з ПДВ від 18.07.2018 №9147730893, за податковою декларацією з ПДВ від 19.01.2018 № 9296140180, за податковою декларацією з ПДВ від 16.02.2018 № 9023269070, за податковою декларацією з ПДВ від 19.06.2018 № 9122481464, безпідставно була направлена податковим органом на зменшення боргу по пені, нарахованій у минулих роках, що є порушенням ст.131 ПК При цьому пеня була нарахована за різні періоди, в тому числі зменшення суми пені відбулося за рахунок коштів, які надійшли до бюджету до закінчення періоду, за який було нараховано пеню.
Безумовно, податковий орган має право застосовувати штраф до платника податку за несвоєчасну сплату узгодженого податкового зобов`язання відповідно до ст.126 ПК України, проте податковий орган повинен зараховувати сплачені кошти в рахунок погашення податкового боргу в порядку і черговості його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків, у першу чергу, в рахунок погашення податкового зобов`язання. Порушення відповідачем порядку погашення податкового боргу, визначеногост.131 ПК України, призводить до неправомірності нарахування штрафних санкцій за податковими зобов`язаннями та, як наслідок, неправильності визначення розміру такого штрафу.
Підсумовуючи викладене, суд вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій, що порушення відповідачем порядку погашення податкового боргу, визначеногост.131 ПК України, призвели до неправомірності нарахування штрафних санкцій за податковими зобов`язаннями, визначеними в податкових деклараціях з податку на додану вартість № 9296140180 від 19.01.2018, № 9023269070 від 16.02.2018, № 9047677154 від 19.03.2018, № 9071959364 від 19.04.2018, № 9097599025 від 21.05.2018, № 9122481464 від 19.06.2018, № 9147730893 від 18.07.2018, уточнюючим розрахунком № 9054134744 від 29.03.2018, що обумовлює часткове задоволення позовних вимог та скасування податкового повідомлення-рішення № 0009245005 від 11.06.2019 в частині нарахування штрафної санкції у розмірі 1259361,57 грн.
Колегія суддів уважає безпідставними посилання скаржника на висновки Верховного Суду, які на його думку, не були враховані судами попередніх інстанцій при ухваленні судових рішень, оскільки вони здійснені за різних фактичних обставин, з урахуванням повноти, належності, достатності доказів, наданих учасниками справи та зібраних судами у кожній конкретній справі на підтвердження складу податкових правопорушень. Крім того, доводи касаційної скарги стосуються, серед іншого, переоцінки доказів, - що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення.
У частині відмови в задоволенні позовних вимог рішення судів попередніх інстанцій, не оскаржуються, а тому відсутні підстави для надання правового аналізу відповідним висновкам судів у межах даного касаційного провадження.
Керуючись статтями 3 341 343 349 352 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
п о с т а н о в и в :
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2020 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2020 року залишити без змін, а касаційну скаргу Головного управління ДПС у Луганській області, - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується.
Головуюча суддя: І.Л. Желтобрюх
Судді: Н.Є. Блажівська
І.В. Дашутін