28.05.2023

№ 361/3222/19

Постанова

Іменем України

19 січня 2022 року

м. Київ

справа № 361/3222/19

провадження № 61-2788св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Акціонерне товариство «Альфа-Банк», державний реєстратор Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Верестун Олексій Іванович,

треті особи: Комунальне підприємство «Агенція адміністративних послуг», Служба у справах дітей Броварської міської ради Київської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 червня 2020 року у складі судді Петришин Н. М. та постанову Київського апеляційного суду від 04 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Таргоній Д. О., Голуб С. А., Ігнатченко Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Утравні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - АТ «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк»), державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» (далі - КП «Агенція адміністративних послуг») Верестуна О. І., треті особи: КП «Агенція адміністративних послуг», Служба у справах дітей Броварської міської ради Київської області, про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування реєстраційного запису про право власності на нерухоме майно.

На обґрунтування заявлених вимог посилається на те, що 14 лютого 2008 року між нею та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі - АКБ «Укрсоцбанк») укладено кредитний договір, за умовами якого позивач отримала кредит у розмірі 400 000 грн зі сплатою 14,5 % річних за користування кредитом строком до 13 лютого 2018 року.

У рахунок забезпечення належного виконання умов кредитного договору 14 лютого 2008 року між сторонами укладено іпотечний договір, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .

Позивач зазначала, що 14 квітня 2019 року їй стало відомо про перереєстрацію права власності на квартиру за АТ «Укрсоцбанк», яке є правонаступником АКБ «Укрсоцбанк», проведену 14 квітня 2019 року державним реєстратором КП «Агенція адміністративних послуг» Верестуном О. І.

Вказувала, що реєстрацію права власності на квартиру за АТ «Укрсоцбанк», яке є правонаступником АКБ «Укрсоцбанк», проведено з порушенням положень Закону України «Про іпотеку», у редакції, чинній на час укладення іпотечного договору, оскільки передача права власності на предмет іпотеки іпотекодержателю в позасудовому порядку могла здійснюватися виключно на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який не укладався між ОСОБА_1 та банком, а ОСОБА_1 не надавала згоди на відчуження предмета іпотеки - квартири.

Крім того, у спірній квартирі зареєстровані та проживають неповнолітні діти. При цьому, орган опіки та піклування не надавав дозвіл на вчинення будь-яких дій щодо нерухомого майна, яке є предметом іпотеки.

Позивач вважала, що рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на квартиру за АТ «Укрсоцбанк» є протиправним.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила задовольнити її позовні вимоги та: визнати протиправним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, винесене 14 квітня 2019 року державним реєстратором КП «Агенція адміністративних послуг» Верестуном О. І., на підставі якого здійснено державну реєстрацію права власності за АТ «Укрсоцбанк» на квартиру АДРЕСА_1 ; скасувати рішення державного реєстратора КП «Агенція адміністративних послуг» Верестуна О. І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14 квітня 2019 року, яким внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 311612248 про державну реєстрацію права власності за АТ «Укрсоцбанк» на квартиру АДРЕСА_1 ; скасувати реєстраційний запис державного реєстратора КП «Агенція адміністративних послуг» Верестуна О. І. № 311612248 про право власності АТ «Укрсоцбанк» на квартиру АДРЕСА_1 .

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 12 лютого 2020 року відповідача АТ «Укрсоцбанк» замінено його правонаступником АТ «Альфа-Банк».

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 червня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Верестуна О. І. КП «Агенція адміністративних послуг» Київської області від 14 квітня 2019 року, яким внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 311612248 про державну реєстрацію права власності за АТ «Укрсоцбанк» (правонаступник АТ «Альфа-банк») на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1627489532106.

Скасовано реєстраційний запис державного реєстратора КП «Агенція адміністративних послуг» Київської області Верестуна О. І. про право власності № 31161248 від 14 квітня 2019 року на квартиру АДРЕСА_1 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що виходячи з положень Закону України «Про іпотеку», у редакції, чинній на час укладення іпотечного договору, у разі звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання при реєстрації права власності на іпотечне майно правовстановлюючим документом має бути окремий договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який укладений між сторонами договору. Такий договір є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки.

Інших способів задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки умовами іпотечного договору не передбачено.

Укладаючи іпотечний договір позивач надала згоду на задоволення забезпеченої іпотекою вимоги у порядку, визначеному статтею 37 Закону України «Про іпотеку», у редакції, чинній на час укладення іпотечного договору, а саме укладення окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який міг бути єдиною підставою для реєстрації права власності на іпотечне майно за іпотекодержателем.

У зв`язку з відсутністю укладеного між сторонами договору про задоволення вимог іпотекодержателя, тобто, у спосіб, визначений умовами іпотечного договору, ненадання такого договору державному реєстратору та залишення ним без перевірки наявності чи відсутності факту виконання відповідних умов правочину, з яким закон пов`язує можливість переходу права власності на іпотечне майно, дії останнього щодо реєстрації права власності на іпотечне майно за АТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», не можуть вважатися законними.

Постановою Київського апеляційного суду від 04 листопада 2020 року апеляційну скаргу АТ «Альфа-Банк» залишено без задоволення, рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 червня 2020 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість вимог ОСОБА_1 та зазначив, що реєстрація за АТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», права власності на квартиру, яка є предметом іпотеки, відбулась без достатніх правових підстав, з порушенням вимог Закону України «Про іпотеку», в редакції, чинній на час укладення іпотечного договору.

При цьому апеляційний суд застосував до спірних правовідносин правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 199/1276/17 (провадження № 14-486цс18).

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг, позиції інших учасників справи

У поданій до Верховного Суду касаційній скарзі АТ «Альфа-Банк» просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій й ухвалити нове рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

При цьому підставою звернення до суду касаційної інстанції АТ «Альфа-Банк» зазначає пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), зокрема суди першої та апеляційної інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у: постановах Великої Палати Верховного Суду: від 04 вересня 2019 року у справі № 915/127/18 (провадження № 12-184гс18), від 16 січня 2019 року у справі № 755/9555/18 (провадження № 14-536цс18), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18), та у постановах Верховного Суду: від 27 березня 2019 року у справі № 522/24450/14 (провадження № 61-38762св18), від 15 січня 2020 року у справі № 201/344/18 (провадження № 61-47421св18).

Касаційна скарга мотивована тим, що на час укладення іпотечного договору положеннями Закону України «Про іпотеку» було передбачено, що застереження вимог іпотекодержателя може міститись в іпотечному договорі. Тобто ОСОБА_1 погодилася на те, що відповідно до вимог чинного законодавства на майно може бути звернуто стягнення, в тому числі і у визначений умовами іпотечного договору позасудовий спосіб, який не потребує додаткового погодження з іпотекодавцем.

Суди попередніх інстанцій не звернули увагу, що умовами іпотечного договору від 14 лютого 2008 року передбачено право іпотекодержателя за своїм вибором звернути стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса, або шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок погашення забезпечених іпотекою зобов`язань у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Застереження в іпотечному договорі про задоволення вимог іпотекодержателя є одним із визначених діючим законодавством способів звернення стягнення на предмет іпотеки, згоду на яке надано іпотекодавцем шляхом підписання відповідного договору.

Позивач невірно обрала спосіб захисту порушених на її думку прав та невірно сформулювала позовні вимоги, оскільки після внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно належним способом захисту права є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію, яке вичерпало свою дію, а скасування запису про проведену державну реєстрацію відповідного права.

Інші учасники справи не скористалися своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 лютого 2021 року поновлено АТ «Альфа-Банк» строк на касаційне оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ «Альфа-Банк» та витребувано матеріали цивільної справи з Броварського міськрайонного суду Київської області.

У квітні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2021 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що на підставі договору купівлі - продажу від 31 грудня 2003 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , остання набула у власність квартиру АДРЕСА_1 .

14 лютого 2008 року між ОСОБА_1 та АКБ «Укрсоцбанк» укладено кредитний договір, за умовами якого позивач отримала кредит у розмірі 400 000 грн зі сплатою 14,5 % річних за користування кредитом строком на строк до 13 лютого 2018 року.

У рахунок забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором 14 лютого 2008 року між сторонами укладено іпотечний договір, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .

Пунктом 4.1 іпотечного договору від 14 лютого 2008 року передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов`язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за договорами, якими обумовлене основне зобов`язання, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів: на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса, або шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку» (підпункти 4.5.1, 4.5.2, 4.5.3 пункту 4.5 іпотечного договору від 14 лютого 2008 року).

На підставі рішення державного реєстратора КП «Агенція адміністративних послуг» Верестуна О. І. від 12 квітня 2019 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 12 квітня 2019 року внесено запис про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за АТ «Укрсоцбанк».

Згідно з довідкою про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 17 квітня 2019 року, виданої Центром обслуговування «Прозорий офіс» Броварської міської ради Київської області, у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровано шість осіб, а саме: ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційна скарга АТ «Альфа-Банк» підлягає задоволенню частково.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та визнаючи протиправним і скасовуючи рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а також скасовуючи реєстраційний запис державного реєстратора, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що реєстрація права власності за АТ «Укрсоцбанк» на квартиру, яка є предметом іпотечного договору від 14 лютого 2008 року, відбулась без достатніх правових підстав, з порушенням Закону України «Про іпотеку».

Натомість Верховний Суд не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій враховуючи наступне.

Щодо вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Альфа-Банк»

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» однією із загальних засад державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин,перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень є одним з етапів державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку», у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 Закону України «Про іпотеку», у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Отже можливість реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на предмет іпотеки пов`язана з дотриманням порядку, визначеного статтею 35 Закону України «Про іпотеку», у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин. У разі порушення встановленого вказаною нормою порядку звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності не допускається.

У разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року в справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19) та постановах Верховного Суду від 11 серпня 2021 року в справі № 715/1788/19 (провадження № 61-6548св20), від 08 грудня 2021 року у справі № 205/1096/19 (провадження № 61-6207св21) викладено висновок, що за змістом частини першої статті 33 та частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише якщо останнє не виконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до частини другої статті 35 Закону України «Про іпотеку».

Вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» не перешкоджають іпотекодержателю здійснювати права, визначені цим Законом та/або іпотечним договором, без попереднього повідомлення іпотекодавця тільки тоді, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки (частина третя зазначеної статті).

Умови договору іпотеки та вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» пов`язують можливість задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки з дотриманням іпотекодержателем процедури належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання.

Належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору.

Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв`язку чи кур`єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270.

Належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також слід вважати також таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання.

В разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку. За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.

Таким чином, недотримання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя». При цьому, метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання.

Суд першої інстанції, відображаючи в судовому рішенні позицію АТ «Альфа-Банк» щодо заявлених позовних вимог, зазначив, що на адресу ОСОБА_1 направлялося повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки, однак, остання проігнорувала вимоги, вказані у повідомленні.

Проте, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які підтверджують зазначені обставини.

Отже, ці обставини судами не досліджувалися.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону України «Про іпотеку»).

Статтею 37 Закону України «Про іпотеку», у редакції, чинній на час укладення іпотечного договору, визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Із внесенням змін до цієї норми згідно з Законом України від 25 грудня 2008 року «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» норми статті 37 Закону України «Про іпотеку» передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Статтею 36 Закону України «Про іпотеку», у редакції, чинній на час укладення іпотечного договору, передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Після внесення Законом України від 25 грудня 2008 року «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» змін до статті 36 Закону України «Про іпотеку» її положеннями передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Таким чином, Закон України «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Отже, законодавцем визначений як спосіб позасудового врегулювання зобов`язань іпотекодавця перед іпотекодержателем передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону України «Про іпотеку», на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору.

Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 12-278гс18), способи звернення стягнення на предмет іпотеки, встановлені сторонами в іпотечному договорі, не є взаємовиключними.

У постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 199/1276/17 (провадження № 14-486цс18), на яку послався суд апеляційної інстанції як на підставу задоволення позову, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що відповідно до статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати в тому числі: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.

При цьому, згідно із частинами першою та другою статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Встановивши, що між сторонами не було укладено договору про задоволення вимог іпотекодержателя, тобто у спосіб, визначений іпотечним договором, ненадання такого договору нотаріусу та залишення нею без перевірки наявності чи відсутності факту виконання відповідних умов правочину, з яким закон пов`язує можливість переходу права власності, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що дії приватного нотаріуса щодо реєстрації за іпотекодержателем права власності на спірну квартиру, власником якої залишилась позивач, не можна вважати законними.

У справі, яка переглядається, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель, а саме, абона підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору.

Крім того, задовольняючи позов ОСОБА_1 та визнаючи протиправним і скасовуючи рішення про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за АТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», а також скасовуючи запис про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки, суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги на таке.

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено в новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 вказаного Закону (в редакції, чинній з 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

За змістом наведеної правової норми в чинній редакції (яка діяла на час ухвалення оскаржуваних судових рішень в цій справі), на відміну від положень статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, на даний час способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є: судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 26 травня 2021 року у справі № 204/3503/19 (провадження № 61-2162св21), від 17 листопада 2021 року у справі № 303/443/20 (провадження № 61-11154св21), від 15 грудня 2021 року у справі № 725/1058/20 (провадження № 61-1477св21).

Суди попередніх інстанцій не звернули увагу, що з 16 січня 2020 року такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права вищевказаний Закон не передбачає.

Крім того, суди не надали оцінки тому факту, що вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно та скасування запису про проведену державну реєстрацію права є взаємовиключними.

Вирішуючи спір суди зазначене залишили поза увагою та задовольнили позовні вимоги ОСОБА_1 як про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки, так і про скасування запису про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки. При цьому, не з`ясували який спосіб захисту призведе до поновлення прав позивача.

Також Верховний Суд звертає увагу, що скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на нерухоме забезпечує поновлення порушеного права позивача, тому визнання протиправними дій державного реєстратора також є неналежним способом захисту.

Отже суди попередніх інстанцій невірно застосували норми матеріального права та всебічно не з`ясували усі обставини справи, які мають значення для правильного вирішення справи.

Суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень не може давати оцінку чи переоцінку наданим учасниками справи доказам.

За загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78 81 83-84 228 229 235 243 263-265 ЦПК України, під час вирішення спору суд обов`язково повинен установити обставини, що мають значення для справи, надати їм юридичну оцінку, а також оцінку всім доказам, з яких суд виходив при вирішенні позову.

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Враховуючи вищенаведені норми права та встановлені у справі фактичні обставини, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Альфа-Банк», треті особи: КП «Агенція адміністративних послуг», Служба у справах дітей Броварської міської ради Київської області, про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування реєстраційного запису про право власності на нерухоме майно та направлення справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід встановити наявність у банка права на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, з`ясувати чи пред`являлася іпотекодержателем вимога іпотекодавцю, чи отримувала таку вимогу ОСОБА_1 та коли, оскільки вирішуючи спір та відмовляючи у позові лише з підстав відсутності укладеного між сторонами окремого договору, суд не дослідив інших підстав.

Також суду слід з`ясувати які вимоги позивача є належними, а які не відповідають способу захисту порушених прав.

Щодо вирішення вимог ОСОБА_1 до державного реєстратора

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Тобто, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 01 квітня 2020 року в справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19) зробила висновок про те, що позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути звернена до приватного нотаріуса, яку позивач визначила співвідповідачем. Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений. Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

Спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатись як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Державний реєстратор не може виступати належним відповідачем у такому спорі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року в справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19)).

Зміст і характер відносин між учасниками справи, яка переглядається, а також встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, підтверджують, що спір виник між позивачем та АТ «Альфа-Банк». Отже, державний реєстратор КП «Агенція адміністративних послуг» Верестун О. І. є неналежним відповідачем, у зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , пред`явлених до нього, необхідно відмовити.

Подібні за змістом висновки містяться у постановах Верховного Суду: від 08 грудня 2021 року у справі № 295/2868/19 (провадження № 61-10421св20), від 22 грудня 2021 року у справі № 175/1243/19 (провадження № 61-2682св21).

Враховуючи викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову ОСОБА_1 до державного реєстратораКП «Агенція адміністративних послуг» Верестуна О. І. ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права та зроблені з порушенням норм процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Отже, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Альфа-Банк», треті особи: КП «Агенція адміністративних послуг», Служба у справах дітей Броварської міської ради Київської області, про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування реєстраційного запису про право власності на нерухоме майно підлягає скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.

Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Ураховуючи те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до державного реєстратора КП «Агенція адміністративних послуг» Верестуна О. І., обставини справи в цій частині встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в цій частині та в частині покладення на державного реєстратора судових витрат позивача підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог до державного реєстратора.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі АТ «Альфа-Банк» просив стягнути з ОСОБА_1 судові витрати, які складаються із судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Оскільки справа в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Альфа-Банк» направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, то розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400 402 409 411 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» задовольнити частково.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 червня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 листопада 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», треті особи: Комунальне підприємство «Агенція адміністративних послуг», Служба у справах дітей Броварської міської ради Київської області, про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування реєстраційного запису про право власності на нерухоме майно, скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 червня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 листопада 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Верестуна Олексія Івановича, треті особи: Комунальне підприємство «Агенція адміністративних послуг», Служба у справах дітей Броварської міської ради Київської області, про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування реєстраційного запису про право власності на нерухоме майно, скасувати, прийняти нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Верестуна Олексія Івановича, треті особи: Комунальне підприємство «Агенція адміністративних послуг», Служба у справах дітей Броварської міської ради Київської області, про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування реєстраційного запису про право власності на нерухоме майно, відмовити.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 червня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 листопада 2020 року в частині стягнення з державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Верестуна Олексія Івановича на користь ОСОБА_1 судових витрат у сумі 384 (триста вісімдесят чотири) гривні 20 копійок скасувати.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. Ю. Мартєв

В. В. Сердюк

В. А. Стрільчук