ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 362/1487/15-ц
провадження № 61-4547св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом - ОСОБА_1 ,
відповідачі за первісним позовом: Гвоздівської сільської ради Васильківського району Київської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору за первісним позовом: Васильківська районна державна адміністрація Київської області, Головне управління Держгеокадастру у Київській області,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 11 червня 2018 року, ухвалене у складі судді Корнієнка С. В., та постанову Київського апеляційного суду від 5 лютого
2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Головачова Я. В., Вербової І. М., Шахової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог за первісним та зустрічним позовами
У березні 2015 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до Гвоздівської сільської ради Васильківського району Київської області (далі - Гвоздівська сільська рада), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Васильківська районна державна адміністрація Київської області, Головне управління Держгеокадастру у Київській області, про визнання недійсним державного акта і договору купівлі-продажу земельної ділянки, скасування державної реєстрації прав власності.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 вказувала, що рішенням Гвоздівської сільської ради від 28 грудня 1999 року № 85/31 їй передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,18 га, що знаходиться на АДРЕСА_1 . На підставі вказаного рішення
11 лютого 2004 року їй видано державний акт на право власності на земельну ділянку.
Зазначала, що вона звернулася до Управління Держземагентства у Васильківському районі Київської області із заявою про внесення відомостей про земельну ділянку до Державного земельного кадастру та здійснення державної реєстрації належної їй земельної ділянки, однак отримала відмову у зв`язку з тим, що земельна ділянка має перетин зовнішніх меж із земельною ділянкою площею 0,25 га, що належить ОСОБА_2 згідно державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого на підставі рішення другої сесії 25-го скликання Гвоздівської сільської ради від 22 липня 2006 року № 36/95.
27 жовтня 2012 року ОСОБА_2 продав належну йому земельну ділянку ОСОБА_3 .
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 8 грудня
2014 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Київської області
від 5 квітня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2017 року, визнано незаконним та скасовано рішення другої сесії 25-го скликання Гвоздівської сільської ради від 22 липня 2006 року № 36/95 в частині відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 .
Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_4 просила суд визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 236163-81036, виданий 4 червня 2008 року ОСОБА_2 , яким посвідчено право власності на земельну ділянку площею 0,25 га, кадастровий номер 3221481501:01:001:0004, що знаходиться на АДРЕСА_1 , та скасувати його державну реєстрацію; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 27 жовтня 2012 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , та скасувати його державну реєстрацію.
У жовтні 2017 року ОСОБА_3 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку.
В обґрунтування позову ОСОБА_3 вказував, що рішення про передачу у приватну власність спірної земельної ділянки ОСОБА_1 , у порушення
статті 17 Земельного кодексу (далі - ЗК) Української РСР, прийнято не Гвоздівською сільською радою, а її виконавчим комітетом. Крім того, оспорюваний державний акт не містить обов`язкового реквізиту - кадастрового номера земельної ділянки.
За таких обставин ОСОБА_5 просив визнати недійсним державний акт на право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею
0,18 га, що знаходиться на АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 11 червня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку
серії ЯЖ № 236163-81036, виданий 4 червня 2008 року ОСОБА_2 , яким посвідчено право власності на земельну ділянку площею 0,25 га, кадастровий номер 3221481501:01:001:0004, що знаходиться на
АДРЕСА_1 та скасовано його державну реєстрацію; визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений 27 жовтня 2012 року приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Київської області
Іванніковою О. О. за № 1210, та скасовано його державну реєстрацію, здійснену при переході права власності до ОСОБА_3 .
У задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Задовольняючи первісний позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_6 є законним власником спірної земельної ділянки. Суд також врахував, що рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 8 грудня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 5 квітня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2017 року, визнано незаконним та скасовано рішення другої сесії 25-го скликання Гвоздівської сільської ради від 22 липня 2006 року № 36/95 в частині відведення спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_2 , тому вважав обґрунтованими вимоги позову про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого на підставі скасованого рішення органу місцевого самоврядування. При цьому наслідком визнання недійсним державного акта суд першої інстанції вважав визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки, укладеного ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 не набув права власності на спірну земельну ділянку, тому відсутні підстави вважати порушеним його майнове право.
Постановою Київського апеляційного суду від 5 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 , подану його представником ОСОБА_7 , залишено без задоволення, рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 11 червня 2018 року - без змін.
Відхиляючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про задоволення первісного позову та відмову в задоволенні зустрічного позову, зазначивши, що таких висновків суд дійшов із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення процесуального права, а доводи апеляційної скарги вважав такими, що не спростовують правильність висновків суду.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, яка їх подали
У березні 2019 року ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 11 червня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 5 лютого 2019 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову.
Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій статті 215 ЦК України, оскільки на момент укладення договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки продавець ОСОБА_2 був її належним власником. Суди не врахували, що рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого ОСОБА_2 набув у власність земельну ділянку, скасовано судовим рішенням через чотири роки після укладення оскаржуваного договору купівлі-продажу.
Заявник вказує про неврахування судами попередніх інстанцій того, що ОСОБА_1 не набула право власності у встановленому законом порядку на спірну земельну ділянку, оскільки державний акт, їй виданий, не містить кадастрового номера земельної ділянки.
Також заявник зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували факт відсутності в управлінні Держземагенства у Васильківському районі Київської області технічної документації зі складення державного акта на право власності на земельну ділянку, яка була підставою для видачі такого акта
ОСОБА_1 , що вказує про ненабуття нею права власності на земельну ділянку в установленому законом порядку.
На думку заявника, апеляційний суд неправильно застосував до спірних правовідносин частину першу статті 23, статті 27 27 43 44 ЗК Української РСР, назвавши його ЗК України, який втратив чинність з 1 січня 2002 року, оскільки державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий ОСОБА_1 11 лютого 2004 року, тобто після втрати чинності вказаними нормами матеріального права.
Заявник вказує на неврахування судами попередніх інстанції того, що земельна ділянка ОСОБА_1 не могла вважатись сформованою у випадку присвоєння їй кадастрового номеру. Крім того, на думку заявника, суди помилково посилались на пункт 7 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України та пункт 2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр», оскільки вказані положення не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Заявник вважає, що суди дійшли помилкового висновку про доведення ОСОБА_1 факту набуття права власності на земельну ділянку, внаслідок чого дійшли неправильного висновку про задоволення первісного позову .
Позиція інших учасників справи
У червні 2019 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_3 , у якому послалась на безпідставність її доводів та відповідність висновків судів попередніх інстанцій нормам матеріального і процесуального права.
У червні 2019 року ОСОБА_3 подав відповідь на відзив ОСОБА_1 , в якому посилався на безпідставність його доводів. Просив врахувати, що наявність у ОСОБА_1 державного акта на право власності на земельну ділянку, який посвідчує її право на несформовану земельну ділянку, порушує реалізацію законно набутого ним права та ускладнює можливість розпоряджатись своїм майном.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції, зупинено виконання та дію рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 11 червня 2018 року до закінчення перегляду судових рішень у касаційному порядку.
У травні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Гвоздівської сільської ради від 28 грудня 1999 року № 85/31 ОСОБА_1 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,18 га, що знаходиться на АДРЕСА_1 .
На підставі вказаного рішення сільської ради ОСОБА_1 11 лютого
2004 року видано державний акт на право власності на земельну ділянку
серії КВ № 114611-37403.
Для реєстрації права власності на земельну ділянку ОСОБА_1 звернулася до Управління Держземагентства у Васильківському районі Київської області із заявою про внесення відомостей до Державного земельного кадастру.
Рішенням державного кадастрового реєстратора Управління Держземагентства у Васильківському районі Київської області від 16 жовтня 2014 року
ОСОБА_1 відмовлено у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру з підстав знаходження в межах земельної ділянки, що підлягає реєстрації, іншої земельної ділянки або її частини.
З листів Управління Держземагентства у Васильківському районі Київської області від 25 травня 2013 року та 10 червня 2014 року суди встановили, що спірна земельна ділянка, яка належить ОСОБА_1 , має перетин зовнішніх меж із земельною ділянкою загальною площею 0,25 га, яка належить
ОСОБА_2 відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 236163-81036, виданого 4 серпня 2008 року на підставі рішення другої сесії 25-го скликання Гвоздівської сільської ради від 22 липня 2006 року № 36/95.
Суди встановили, що 27 жовтня 2012 року ОСОБА_2 та
ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,25 га, кадастровий № 3221481501:01:001:0004, яка знаходиться на АДРЕСА_1 .
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 8 грудня
2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області
від 5 квітня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2017 року, визнано незаконним і скасовано рішення другої сесії 25-го скликання Гвоздівської сільської ради від 22 липня 2006 року № 36/95 в частині відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 .
Рішенням Гвоздівської сільської ради від 30 грудня 2015 року № 3 скасовано рішення другої сесії 25-го скликання Гвоздівської сільської ради від 22 липня
2006 року № 36/95 щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 .
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_3 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 11 червня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 5 лютого 2019 року здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону
від 3 жовтня 2017 року № 2147?VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції Закону України
від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення (частина третя статті 401 ЦПК України).
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
Право власності громадян та юридичних осіб на землю гарантується
статтею 14 Конституції України.
Відповідно до частини другої статті 14 Конституції України це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно з частиною першою статті 23 ЗК Української РСР в редакції Кодексу, чинній на час прийняття органом місцевого самоврядування рішення про передачу земельної ділянки ОСОБА_1 право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
Відповідно до статті 43 ЗК Української РСР в тій же редакції Кодексу права власників земельних ділянок і землекористувачів охороняються законом. Припинення права власності на земельну ділянку або права користування земельною ділянкою чи її частиною може мати місце лише у випадках, передбачених статтями 27 і 28 цього Кодексу. Втручання в діяльність власників земельних ділянок і землекористувачів, пов`язану з використанням землі, з боку державних, господарських та інших органів і організацій забороняється, за винятком випадків порушення власниками землі та землекористувачами земельного законодавства. Права власників земельних ділянок і землекористувачів можуть бути обмежені лише у випадках, передбачених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 7 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.
Частиною 2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр» визначено, що земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності). Внесення інших змін до відомостей про ці земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок.
Частиною другою статті 90 ЗК України визначено, що порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).
За змістом статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
З наведених норм вбачається, що визнання недійсними державних актів на право власності є окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.
Оскільки вирішення питання про правомірність видачі державного акта безпосередньо залежить від законності рішення, на підставі якого такий акт виданий, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 236163-81036 від 4 червня 2007 року, виданого ОСОБА_2 , у зв`язку зі скасуванням судом рішення Гвоздівської сільської ради № 36/95 від 22 липня 2006 року, на підставі якого цей акт видано.
При цьому, встановивши, що ОСОБА_2 набув права власності на спірну земельну ділянку на підставі рішення органу місцевого самоврядування, яке скасовано судовим рішенням, що набрало законної сили, суди попередніх інстанцій дійшли обгрунтованого висновку про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 236163-81036
від 4 червня 2007 року, скасування його державної реєстрації і, як наслідок, визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки, укладеного ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні зустрічного позову, суди попередніх інстанцій обгрунтованого виходили з відсутності підстав вважати порушеним майнове право ОСОБА_3 , оскільки останній набув права власності на спірну земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу, укладений із особою, яка не мала право відчужувати таку ділянку.
Доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій статті 215 ЦК України та неврахування того, що ОСОБА_2 був законним власником земельної ділянки на час її продажу відхиляються касаційним судом, оскільки обставини правомірності набуття останнім права власності на земельну ділянку спростовуються рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 8 грудня 2014 року у справі № 762/5242/14-ц, яке набрало законної сили.
Посилання заявника на помилкове застосування апеляційним судом до спірних правовідносин ЗК Української РСР, тому що державний акт про право приватної власності на землю виданий ОСОБА_1 після втрати чинності цим Кодексом, є безпідставними, оскільки, як встановлено судами, спірну земельну ділянку передано у приватну власність ОСОБА_1 28 грудня 1999 року на підставі рішення Гвоздівської сільської ради № 85/31, тому апеляційний суд правильно застосував до правовідносин, що виникли ЗК Української РСР, який діяв на той час.
Доводи касаційної скарги про недоведення ОСОБА_1 факту набуття нею
права власності на спірну земельну ділянку, оскільки державний акт не містить кадастрового номера та в управлінні Держземагенства у Васильківському районі Київської області відсутня технічна документація зі складення державного акта на право власності на земельну ділянку, що була підставою для видачі їй державного акта, є аналогічними доводам апеляційної скарги, яким апеляційним судом надана належна оцінка. Судовим рішенням апеляційного суду обґрунтовано відхилено ці доводи заявника та наведено мотиви на їх спростування, з якими погоджується і касаційний суд.
За змістом статті 400 ЦПК України Верховний Суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Європейський суд з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі
Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, оскільки суди, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції і постанови апеляційного суду без змін.
Щодо судових витрат
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Щодо поновлення провадження у справі
Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2019 року зупинено виконання та дію рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 11 червня 2018 року до закінчення перегляду судових рішень у касаційному порядку.
Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Так як судові рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін, касаційний суд поновлює виконання та дію рішення суду першої інстанції.
Керуючись статтею 400 ЦПК Україниу редакції, чинній на час подання касаційної скарги, статтями 401, 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 11 червня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 5 лютого 2019 року залишити без змін.
Поновити виконання та дію рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 11 червня 2018 року
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов