Постанова
Іменем України
19 січня 2022 року
м. Київ
справа № 362/3612/17
провадження № 61-11676св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України,
відповідачі: Іванковичівська сільська рада Васильківського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
треті особи: державне підприємство «Київське лісопаркове господарство», ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області на постанову Київського апеляційного суду від 15 червня 2020 року у складі колегії суддів: Соколової В. В., Андрієнко А. М., Поліщук Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2017 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся з позовом до Іванковичівської сільської ради Васильківського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_11 , ОСОБА_4 , треті особи: державне підприємство «Київське лісопаркове господарство» (далі - ДП «Київське лісопаркове господарство»), ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , про визнання недійсним рішень, державних актів на право власності на земельні ділянки та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння.
Позовна заява мотивована тим, що рішення Іванковичівської сільської ради та державні акти на право власності на земельні ділянки прийняті та видані з порушенням вимог закону, внаслідок чого вони є незаконними та повинні бути визнані недійсними. Зокрема, вилучення земель лісогосподарського призначення державної власності та зміна їх цільового призначення належала до компетенції органів виконавчої влади, а рішення про передачу у власність земельної ділянки прийнято неуповноваженим на це органом - Іванковичівською сільською радою. Крім того, відведення у приватну власність земельних ділянок для цілей, не пов`язаних з веденням лісового господарства, а саме - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель лісогосподарського призначення суперечить вимогам статті 84 Земельного кодексу України, статті 16 Лісового кодексу України та не відноситься до компетенції Іванковичівської сільської ради.
Виходячи з вищевикладеного, просив:
визнати поважними причини пропуску прокурором строку позовної давності для звернення до суду та поновити його, захистивши право;
визнати недійсним рішення Іванковичівської сільської ради Васильківського району Київської області від 25 жовтня 2004 року №116 про вилучення із земель запасу держлісфонду Васильківського лісництва в кварталі 13 виділ 1 земельних ділянок загальною площею 10 га;
визнати недійсним рішення Іванковичівської сільської ради Васильківського району Київської області від 20 грудня 2004 року №№ 118, 119, 120, 121, 122 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та для ведення особистого селянського господарства в с. Іванковичі Васильківського району Київської області»;
визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки:
ОСОБА_2 - серії ЯГ № 174742 на земельну ділянку площею 0,25 га з кадастровим № 3221483300:04:002:0007, серії ЯГ № 174741 на земельну ділянку площею 1,7500 га з кадастровим №3221483300:04:002:0002;
ОСОБА_3 - серії ЯГ №174740 на земельну ділянку 0,25 га з кадастровим №3221483300:04:002:0009, серії ЯГ №174738 на земельну ділянку площею 1,7500 га з кадастровим №3221483300:04:002:0004;
ОСОБА_4 - серії ЯГ №174738 на земельну ділянку площею 0,25 га з кадастровим №3221483300:04:002:0001; серії ЯГ №174737 на земельну ділянку площею 1,7500 га з кадастровим №322183300:04:002:0005;
витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з чужого незаконного володіння:
ОСОБА_1 земельні ділянки площею 0,25 га з кадастровим № 3221483300:04:002:0006, площею 1,7500 га з кадастровим №3221483300:04:002:0010, площею 0,25 га з кадастровим №3221483300:04:002:0003,
ОСОБА_2 - площею 0,25 га з кадастровим №3221483300:04:002:0007, площею 1,7500 га з кадастровим №3221483300:04:002:0002;
ОСОБА_3 - площею 0,25 га з кадастровим № 3221483300:04:002:0009, площею 1,7500 га з кадастровим № 3221483300:04:002:0004;
ОСОБА_4 - площею 0,25 га з кадастровим № 3221483300:04:002:0001, площею 1,7500 га з кадастровим № 3221483300:04:002:0005,
які розташовані на території с. Іванковичі Васильківського району Київської області та загальна вартість яких складає 3 707 501,62 грн.
Справа розглядалася судами неодноразово
Короткий зміст судових рішень
Справа розглядалась судами неодноразово
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 10 грудня 2018 року у задоволенні позову першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що рішення про передачу у власність земельних ділянок прийнято уповноваженим на це органом з дотриманням відповідної процедури. При цьому позивач звернувся до суду з позовом з пропуском строку позовної давності.
Постановою Київського апеляційного суду від 26 червня 2019 року апеляційну скаргу заступника прокурора Київської області задоволено частково, рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 10 грудня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення. У задоволенні позову першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що вимоги першого заступника прокурора Київської області про визнання недійсним розпорядження, державних актів на право власності на земельні ділянки та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння є обґрунтованими, проте не підлягають задоволенню у зв`язку з пропуском строку позовної давності.
Постановою Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року постанову Київського апеляційного суду від 26 червня 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що під час розгляду справи апеляційним судом встановлено порушення прав Кабінету Міністрів України, як розпорядника лісовими земельними ділянками, що перевищують площу 1 га. Разом з тим, суд апеляційної інстанції не встановив початку перебігу позовної давності для Кабінету Міністрів України, а сторони не надали жодних доказів на підтвердження того, що Кабінету Міністрів України було відомо про порушення його права до моменту звернення прокурора з відповідним позовом до місцевого суду. Крім того, прокурор звернувся до суду з цим позовом до п`ятьох відповідачів: Іванковичівської сільської ради Васильківського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , а з заявою про застосування наслідків спливу строку позовної давності до суду першої інстанції звернулась тільки ОСОБА_1 . Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України). Для цілей застосування ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у цивільному процесі»: сторонами в цивільному процесі є такі його учасники як позивач і відповідач (ч. 1 ст. 48 ЦПК України); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. У спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності. Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.
Короткий зміст оскарженої постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 15 червня 2020 року апеляційну скаргу заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України задоволено частково.
Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 10 грудня 2018 року скасовано та постановлено нове судове рішення.
Позовні вимоги першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України залишено без задоволенняз підстав пропуску позивачем строку позовної давності.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що Кабінет Міністрів України повинен був дізнатися про порушення своїх прав у грудні 2004 році або після здійснення перевірки прокуратурою в 2009 році. Таким чином, право на звернення до суду з позовом в інтересах держави виникло у Кабінету Міністрів України з грудня 2004 року але не пізніше липня 2009 року, тобто з моменту коли позивачу повинно було стати відомо про порушення державних інтересів щодо права на вищезазначені земельні ділянки. Однак, позивач звернувся із даним позовом у липні 2017 року, тобто з пропуском встановленого законом трирічного строку звернення до суду. При цьому матеріали справи не містять доказів поважності причин його пропуску понад десять років.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У серпні 2020 року перший заступник прокурора Київської області Грабець І. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 15 червня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтована тим, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми статей 170 256 261 267 ЦК України, статей 84 122 ЗК України, з порушенням вимог ЦПК України та неврахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду викладених в постановах від 06 червня 2018 року у справі № 372/1387/13-ц, від 15 липня 2020 року у справі № 369/9900/16-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 04 лютого 2020 року у справі № 911/3897/17, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 06 лютого 2020 року у справі № 916/2828/18.
Згідно фактичних обставин справи, рішення уповноваженого органу державної виконавчої влади - Кабінету Міністрів України - щодо припинення речового права постійного користувача спірних земельних ділянок, зміни їх цільового призначення та їх вибуття у приватну власність до цього часу не приймалось.
Держава в особі Кабінету Міністрів України до цього часу є законним власником спірних земель, та правові титули власника і постійного землекористувача у встановленому законом порядку не припинені.
Судом апеляційної інстанції безпідставно не враховано, що право постійного користувача спірних земель до цього часу у законний спосіб не припинене, а право володіння спірними землями у відповідачів, в силу законодавчо встановлених обмежень обороту земель лісогосподарського призначення, не виникло.
Судом апеляційної інстанції відмовлено у задоволенні всіх позовних вимог за заявою про застосування наслідків спливу строку позовної давності відповідача ОСОБА_1 від 20 квітня 2018 року, поданої представником ОСОБА_12 . Водночас, ОСОБА_1 є стороною у спорі виключно щодо витребування з її володіння на користь держави земельних ділянок площею 4 га, із загальної площі спірних земель лісогосподарського призначення 10 га, яка в силу принципу диспозитивності цивільного процесу не може подати заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності від імені інших власників спірних земельних ділянок щодо позовних вимог, спрямованих до інших відповідачів. Відповідач ОСОБА_1 не має солідарного обов`язку з іншими відповідачами щодо решти позовних вимог, не є особою, якій передано у власність земельні ділянки за оскаржуваними рішеннями Іванковичівської сільської ради Васильківського району Київської області, а тому суд апеляційної інстанції не мав визначеної законом підстави відмовляти у задоволенні у повному обсязі за заявою лише одного відповідача.
Аргументи учасників справи
У вересні 2020 року представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - ОСОБА_13 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 15 червня 2020 року без змін.
Відзив мотивований тим, що судами першої та апеляційної інстанції встановлено той факт, що як Кабінетом Міністрів України, так і органами прокуратури без поважних на те причин пропущено строки позовної давності при заявлені позову до сторін за перебігом понад десяти років поспіль.
Суди під час розгляду справи виходили з того, що державі в особі Кабінету Міністрів України та утворених ним органів, які мали повноваження щодо розпорядження землями державної власності та контролю за додержанням земельного законодавства, з 2004 року могло бути відомо про порушення вимог земельного законодавства при передачі спірних земельних ділянок у користування та у власність відповідачів, а тому обґрунтованими є висновки судів про те, що прокурор звернувся з даним позов з пропуском позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову за його доведеності.
Принцип «належного урядування» не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна, у тому числі й земельних ділянок, на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які слід з`ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірності і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 серпня 2020 року поновлено першому заступнику прокурора Київської області строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції.
У квітні 2021 року матеріали цивільної справи № 362/3612/17 надійшли до Верховного Суду та 09 квітня 2021 року передані судді-доповідачу.
Ухвалою Верховного Суду від 09 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 02 червня 2021 року зупинено касаційне провадження у справі № 362/3612/17 до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21).
23 листопада 2021 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), яка оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень 14 грудня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2021 року поновлено касаційне провадження у справі № 362/3612/17.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 19 серпня 2020 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 372/1387/13-ц, від 15 липня 2020 року у справі № 369/9900/16-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 04 лютого 2020 року у справі № 911/3897/17, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 06 лютого 2020 року у справі № 916/2828/18.
Фактичні обставини
Суди встановили, що ділянка держлісфонду Васильківського лісництва в кварталі 13 виділ 1 площею 6 га розміщена в межах населеного пункту села Іванковичі, ДЛГО «Київліс» не заперечує проти її вилучення та передачі до земель запасу Іванковичівської сільської ради з послідуючим використанням для потреб села (лист Київського державного лісогосподарського об`єднання «Київліс» № 01-768/2 від 27 вересня 2004 року).
Відповідно до листа Київського державного лісогосподарського об`єднання «Київліс» № 01-786/2 від 01 жовтня 2004 року, враховуючи, що ділянка держлісфонду Васильківського лісництва в кварталі 13 виділ 1 площею 4 га розміщена в межах населеного пункту села Іванковичі, ДЛГО «Київліс» не заперечує проти її вилучення та передачі до земель запасу Іванковичівської сільської ради з послідуючим використанням для потреб села.
Рішенням Іванковичівської сільської ради Васильківського району Київської області від 25 жовтня 2004 року № 116 «Про вилучення земельної ділянки та зарахування її до земель запасу сільської ради» вилучено із земель запасу держлісфонду Васильківського лісництва в кварталі 13 виділ 1 земельну ділянку загальною площею 6 га, розташовану в межах населеного пункту с. Іванковичі та зараховано їх до земель запасу Іванковичівської сільської ради.
Рішенням Іванковичівської сільської ради Васильківського району Київської області від 25 жовтня 2004 року № 116 «Про вилучення земельної ділянки та зарахування її до земель запасу сільської ради» вилучено із земель запасу держлісфонду Васильківського лісництва в кварталі 13 виділ 1 земельну ділянку загальною площею 4 га, розташовану в межах населеного пункту с. Іванковичі та зараховано їх до земель запасу Іванковичівської сільської ради.
ДП «Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» 09 грудня 2004 року був наданий висновок про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 5-ти громадян для будівництва і обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд та ведення селянського господарства в с. Іванковичі, Васильківського району, Київської області. Також був здійснений розрахунок збитків лісогосподарського виробництва за вилучення спірних земельних ділянок та визначено загальну суму збитку в розмірі 218 238,00 грн. ОСОБА_5 , ОСОБА_10 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 згідно з прибутковими касовими ордерами від 17 лютого 2005 року було сплачено на користь ДП «Київське лісове господарство» по 72 746,00 грн.
10 грудня 2004 року Васильківським районним відділом земельних ресурсів був наданий висновок про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 5-ти громадян для будівництва і обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд та ведення селянського господарства в с. Іванковичі, Васильківського району, Київської області загальною площею 10,000 га.
15 грудня 2004 року висновок про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 5-ти громадян для будівництва і обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд та ведення селянського господарства в с. Іванковичі, Васильківського району, Київської області був наданий Васильківською районною державною адміністрацією Київської області та Васильківською екологічно-регіональною інспекцією. Також погодження було надано Державним управлінням екології та природних ресурсів в Київській області.
Рішенням Іванковичівської сільської ради Васильківського району Київської області від 20 грудня 2004 року № 118 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та для ведення особистого селянського господарства в с. Іванковичі Васильківського району Київської області» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянці ОСОБА_5 у с. Іванковичі, Васильківського району, Київської області та передано їй у власність земельні ділянки загальною площею 1 га, з них: 0,2500 га - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, 1,75 га - для ведення особистого селянського господарства у с. Іванковичі, Васильківського району, Київської області.
На підставі вищевказаного рішення ОСОБА_5 отримала державні акти: серії ЯА №300931 на земельну ділянку площею 0,25 га з кадастровим № 3221483300:04:002:0006; серії ЯА № 300936 на земельну ділянку площею 1,7500 га з кадастровим № 3221483300:04:002:0010, що розташовані у с. Іванковичі, Васильківського району Київської області.
На підставі договорів купівлі-продажу від 03 грудня 2005 року ОСОБА_5 відчужила вищезазначені земельні ділянки на користь ОСОБА_6 та остання отримала державні акти: серії ЯГ № 174736 на земельну ділянку площею 0,25 га з кадастровим № 3221483300:04:002:0006; серії ЯГ № 174735 на земельну ділянку площею 1,7500 га з кадастровим № 3221483300:04:002:0010, що розташовані в с. Іванковичі, Васильківського району, Київської області.
Відповідно до інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно первинна реєстрація земельних ділянок з кадастровими № №3221483300:04:002:0006 та 3221483300:04:002:0010 відбулась 20 червня 2015 року і на підставі договорів дарування від № № 827, 830 від 20 червня 2015 року ОСОБА_6 відчужила належні їй земельні ділянки на користь ОСОБА_1 .
Рішенням Іванковичівської сільської ради Васильківського району Київської області від 20 грудня 2004 року № 122 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та для ведення особистого селянського господарства в с. Іванковичі Васильківського району Київської області» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянці ОСОБА_7 та передано їй у власність земельні ділянки загальною площею 2,0000 га, з них: 0,2500 га - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, 1,75 га - для ведення особистого селянського господарства.
На підставі вищевказаного рішення ОСОБА_7 отримала державні акти: серії ЯА № 300932 на земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим № 3221483300:04:002:0007; серії ЯА № 300937 на земельну ділянку площею1,7500 га з кадастровим №3221483300:04:002:0002, що розташовані у с. Іванковичі, Васильківського району, Київської області.
ОСОБА_7 на підставі договорів купівлі-продажу від 03 грудня 2005 року відчужила вищезазначені земельні ділянки на користь ОСОБА_2 , та останній отримав державні акти: серії ЯГ №174742 на земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим № 3221483300:04:002:0007; серії ЯГ №174741 на земельну ділянку площею 1,7500 га з кадастровим № 3221483300:04:002:0002, що розташовані у с. Іванковичі, Васильківського району, Київської області.
Рішенням Іванковичівської сільської ради Васильківського району Київської області від 20 грудня 2004 року № 119 «Про ствердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та для ведення особистого селянського господарства в с. Іванковичі Васильківського району Київської області» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянці ОСОБА_8 та передано їй у власність земельні ділянки загальною площею 2,0000 га, з них: 0,2500 га - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, 1,75 га - для ведення особистого селянського господарства у с. Іванковичі, Васильківського району, Київської області.
На підставі вказаного рішення ОСОБА_8 отримала державні акти: серії ЯА №300933 на земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим №3221483300:04:002:0008; серії ЯА №300938 на земельну ділянку площею 1,7500 га з кадастровим №3221483300:04:002:0003, що розташовані у с. Іванковичі, Васильківського району, Київської області.
ОСОБА_8 за договорами купівлі-продажу від 03 грудня 2005 року відчужила вищезазначені земельні ділянки на користь ОСОБА_6 , яка отримала державні акти: серії ЯГ № 174734 на земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим №3221483300:04:002:0008; серії ЯГ №174733 на земельну ділянку площею 1,7500 га з кадастровим №3221483300:04:002:0003, що розташовані у с. Іванковичі, Васильківського району, Київської області.
Відповідно до інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, первинна реєстрація земельних ділянок з кадастровими №№3221483300:04:002:0008 та 3221483300:04:002:0003 відбулась на підставі договорів дарування від 20 червня 2015 року №№ 828, 829 відповідно до яких ОСОБА_6 відчужила належні їй земельні ділянки на користь ОСОБА_1 .
Рішенням Іванковичівської сільської ради Васильківського району Київської області від 20 грудня 2004 року № 120 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та для ведення особистого селянського господарства в с. Іванковичі Васильківського району Київської області» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянину ОСОБА_9 та передано у його власність земельні ділянки загальною площею 2,0000 га, з них: 0,2500 га - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, 1,7500 га - для ведення особистого селянського господарства в с. Іванковичі, Васильківського району, Київської області.
На підставі вказаного рішення ОСОБА_9 отримав державні акти: серії ЯА №300934 на земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером 3221483300:04:002:0009; серії ЯА №300939 на земельну ділянку площею 0,7500 га з кадастровим №3221483300:04:002:0004, що розташовані у с. Іванковичі, Васильківського району, Київської області.
ОСОБА_9 на підставі договорів купівлі-продажу від 12 листопада 2005 року відчужив належні йому земельні ділянки на користь ОСОБА_3 , яка отримала державні акти: серії ЯГ №174740 на земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим №3221483300:04:002:0009; серії ЯГ №174739 на земельну ділянку площею 1,7500 га з кадастровим №3221483300:04:002:0004, що розташовані в с. Іванковичі, Васильківського району, Київської області.
Рішенням Іванковичівської сільської ради Васильківського району Київської області від 20 грудня 2004 року № 121 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та для ведення особистого селянського господарства в с. Іванковичі» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянці ОСОБА_10 та передано їй у власність земельні ділянки загальною площею 2,0000 га, з них: 0,2500 га - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, 1,7500 га для ведення особистого селянського господарства у с. Іванковичі, Васильківського району, Київської області.
На підставі вказаного рішення громадянка ОСОБА_10 отримала державні акти: серії ЯА №300935 на земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим №3221483300:04:002:0001; серії ЯА №300940 на земельну ділянку площею 1,7500 га з кадастровим №3221483300:04:002:0005, що розташовані у с. Іванковичі, Васильківського району, Київської області.
ОСОБА_10 на підставі договорів купівлі-продажу від 12 листопада 2005 року відчужила належні їй земельні ділянки на користь ОСОБА_4 , яка отримала державні акти: серії ЯГ №174738 на земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим №3221483300:04:002:0001; серії ЯГ №174737 на земельну ділянку площею 1,7500 га з кадастровим №3221483300:04:002:0005, що розташовані у с. Іванковичі, Васильківського району, Київської області.
З фрагменту публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кварталу13 і меж його таксаційних виділів Васильківського лісництва ДП «Київський лісгосп» вбачається, що спірні земельні ділянки станом на 2003 рік були віднесені до земель лісового фонду і мали відповідні насадження.
В листі Державного агентства лісових ресурсів України від 10 квітня 2018 року вказується на те, що Київське лісогосподарське об`єднання «Київліс», яке функціонувало на території Київської області у 2004 році, не належало до державних органів лісового господарства і не мало повноважень щодо надання згоди на переведення лісових земель до інших категорій.
В листі Державного агентства лісових ресурсів України від 25 червня 2018 року зазначається, що до 2005 року на території Київської та інших областей України (крім областей Карпатського регіону) функціонували державні лісогосподарські об`єднання. Київське обласне по м. Києву управління лісового та мисливського господарства надало копії документів (архівні матеріали) про те, що державне лісогосподарське об`єднання «Київліс», яке функціонувало на території Київської області у 2004 році, здійснювало процедуру переведення лісових земель до нелісових, керуючись листом Держкомлісгоспу від 30 грудня 1997 року №03-17/2764 і розпорядженням Голови Державного комітету лісового господарства України від 10 лютого 2003 року № 2.
В листі Державного комітету лісового господарства №02-19/183 від 23 січня 2003 року адресованого директорам державних лісогосподарських об`єднань, начальникам обласних управлінь лісового господарства, директорам державних лісогосподарських підприємств безпосереднього підпорядкування, зобов`язано проводити переведення лісових земель до нелісових в підвідомчих підприємствах, для використання в цілях. Не пов`язаних з веденням лісового господарства і використанням лісових ресурсів тільки за письмовим погодженням з Держкомітетом.
В листі Державного агентства лісових ресурсів України №02-33/13651-18 від 10 вересня 2018 року з посиланням на Постанову Кабінету Міністрів України №1180 від 28 жовтня 1997 року, розпорядження Дерлісгоспу від 10 лютого 2003 року №2 та лист Держлісгоспу від 30 грудня 1997 року вказується на приналежність Київського державного лісогосподарського об`єднання «Київліс» до державних органів лісового господарства та здійснення ними функцій спеціально уповноваженого державного органу лісового господарства у Київському регіоні.
Згідно зі Статутом Київського державного лісогосподарського об`єднання «Київліс», дане об`єднання створене Наказом Міністерства лісового господарства України від 31 жовтня 1991 року № 133, засноване на державній власності і підпорядковане Державному Комітету лісового господарства України. Його метою є, зокрема, здійснення державного контролю і управління у галузі ведення лісового та мисливського господарства на території Київської області.
06 лютого 2018 року ОСОБА_1 подана заява про застування наслідків пропуску строків позовної даності.
20 квітня 2018 року представником ОСОБА_12 була подана заява про застосування строків позовної давності. В заяві не зазначено в чиїх інтересах діє даний представник, але за наявними матеріалах справи копіями довіреностей він на час цього звернення і до часу даного апеляційного розгляду представляє інтереси відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .
Заява мотивована тим, що оспорювані рішення були прийняті в 2004 році, державні акти були видані в 2005 році, право власності відповідачі набули пізніше але правомірно, а прокуратурі Київської області було відомо про вилучення спірних ділянок з 2009 року, що підтверджується відповідними листами. Стосовно обізнаності Кабінету Міністрів України представник вказує на те, що цей орган державної виконавчої влади повинен був довідатись про своє порушене право через підконтрольні йому інші органи державної виконавчої влади або з 01 січня 2013 року коли Національна кадастрова карта стала у загальнодоступному режимі.
03 липня 2009 року прокуратура Київської області зверталась до Київського обласного управлінням лісового та мисливського господарства з запитом №07/4-1775 щодо надання інформації стосовно наданих упродовж 2000-2009 років управлінням та підпорядкованими підприємствами погоджень на вилучення та передачу у власність і користування зі зміною цільового призначення земельних лісових ділянок, площею понад 3,0 га або менших розмірів, але які є частинами однієї земельної ділянки лісового фонду площею понад 3,0 га.
Відповідно до листа Київського обласного управління лісового та мисливського господарства від 23 липня 2009 року № 01-04/1021, направленому Заступнику прокурора Київської області старшому раднику юстиції Ричці О.І., Київське обласне управління лісового та мисливського господарства направило інформацію щодо погодження та вилучення земель лісогосподарського призначення для нелісогосподарських потреб за рахунок земель лісогосподарського призначення державних лісогосподарських підприємств, підпорядкованих Київському обласному управлінню лісового та мисливського господарства за період з 2000 по 2009 рік. Вказані обставини також підтверджуються листом Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 19 квітня 2018 року № 04-28/898.
В грудні 2004 року органами виконавчої влади, які є підконтрольними Кабінету Міністрів України, зокрема, Васильківським районним відділом земельних ресурсів, Васильківською районною державною адміністрацією Київської області, Васильківською екологічно-регіональною інспекцією та Державним управлінням екології та природних ресурсів в Київській області були надані погодження щодо відведення земельних ділянок у власність громадян.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації, центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, відповідно до закону (частини перша, друга статті 84 ЗК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин визначені статтею 27 ЛК України, до яких, зокрема, належить передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більш як 1 гектар, що перебувають у державній власності.
Статтею 57 ЛК України передбачені вимоги щодо порядку та умов зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства.
Відповідно до частини першої цієї статті зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України.
Аналогічне положення міститься й у статті 20 ЗК України.
Порядок вилучення земельних ділянок передбачений статтею 149 ЗК України, згідно з якою земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.
Згідно з частиною шостою статті 149 ЗК України обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті.
Відповідно до частини дев`ятої статті 149 ЗК України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, зокрема, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою-восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.
Отже, вилучення від постійних користувачів лісових ділянок державної власності площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, зміна їх цільового призначення з метою використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, та передача таких земельних ділянок у власність або постійне користування належить до повноважень Кабінету Міністрів України.
За таких обставин, вилучення земель лісогосподарського призначення не належало до компетенції Іванковичівської сільської ради Васильківського району Київської області, оскільки такі повноваження належали до компетенції Кабінету Міністрів України.
Відповідно до статей 6 16 Лісового кодексу України, у редакції, чинній на час прийняття оспорюваних рішень, усі ліси є власністю держави. Ради народних депутатів в межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду у постійне користування або вилучають їх в порядку, визначеному Земельним та цим кодексами. До відання сільських рад у галузі регулювання лісових відносин на їх території належить лише надання в межах селищ земельних ділянок лісового фонду у тимчасове користування для спеціального використання лісових ресурсів, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт.
Установивши вказані обставини, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що рішення Іванковичівської сільської ради Васильківського району Київської області від 25 жовтня 2004 року № 116 про вилучення із земель запасу держлісфонду Васильківського лісництва в кварталі 13 виділі 1 земельних ділянок та рішення від 20 грудня 2004 року № № 118, 119, 120, 121, 122 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, та для ведення особистого селянського господарства в с. Іванковичі Васильківського району Київської області», не відповідають положенням чинного законодавства, а видані на їх підставі державні акти також не можуть вважатися законними.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зроблено висновок, що «рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (провадження № 12-95гс19, пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 35), від 01 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19, пункт 52)). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена,. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - «суд знає закони» (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 50), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19, пункт 84), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 101) та інші). Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення… Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою».
Виходячи з викладеного вимоги щодо визнання недійсними рішень Іванковичівської сільської ради не є ефективним способом захисту, що є самостійною підставою для відмови в позові.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зроблено висновок, що «визнання недійсним державного акта також не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого володіння, а тому в задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 94))».
Враховуючи викладене в задоволенні позовних вимог про визнання недійсними рішень, державних актів на право власності на земельні ділянки слід було відмовити в зв`язку з обранням неналежного способу захисту.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), на яку посилався прокурор в касаційній скарзі, зроблено висновок, що «суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач».
Отже, позовна давність підлягає застосуванню лише у разі обґрунтованості позовних вимог.
За таких обставин суд апеляційної інстанції в частині позовних вимог про визнання недійсними рішень, державних актів на право власності на земельні ділянки дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, але помилився щодо мотивів такої відмови.
В той же час позовні вимоги щодо витребування земельних ділянок є обґрунтованими.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зроблено висновок, що«набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою».
За змістом статті 388 ЦК України якщо майно вибуло із володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом, власник має право витребувати це майно від набувача.
Встановивши підстави вважати рішення Іванковичівської сільської ради такими, що не відповідають положенням чинного законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині витребування земельних ділянок.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 липня 2020 року у справі № 369/9900/16-ц (провадження № 61-115св17), на яку посилався прокурор в касаційній скарзі, зроблено висновок, що «на віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність».
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).
Під час розгляду справи у суді першої інстанції представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_14 подала заяву про застосування позовної давності (т. 1 арк.спр. 149, 197). Представник відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - ОСОБА_15 в запереченнях проти клопотання про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності та поновлення позовної давності просив залишити їх без задоволення та відмовити в задоволенні позовних вимог (т. 2 арк. спр. 51-59).
Отже, доводи касаційної скарги про те, що заява про застосування позовної давності подана лише відповідачем ОСОБА_1 безпідставні.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
У разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про витребування земельних ділянок, суд апеляційної інстанції встановив, що Кабінет Міністрів України повинен був дізнатися про порушення своїх прав в грудні 2004 рок або після здійснення перевірки прокуратурою в 2009 році. Таким чином право на звернення до суду з позовом в інтересах держави виникло у Кабінету Міністрів України з грудня 2004 рок, але не пізніше липня 2009 року, тому звертаючись до суду з даним позовом в 2017 році прокурор пропустив позовну давність.
За таких обставин доводи касаційної скарги зводиться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Посилання на висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду не можуть бути підставами для скасування оскарженого судового рішення, оскільки від висновків, викладених в постановах від 06 червня 2018 року у справі № 372/1387/13-ц, від 04 лютого 2020 року у справі № 911/3897/17 та від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц Велика Палата Верховного Суду відступила; висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 06 лютого 2020 року у справі № 916/2828/18 зроблені за різних фактичних обставин зі справою, що переглядається.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
З урахуванням висновків щодо застосування норм права викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) колегія суддів вважає, що: оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена частково з порушенням норм матеріального права; касаційну скаргу необхідно задовольнити частково; постанову апеляційного суду в частині позовних вимог про визнання недійсними рішень, державних актів на право власності на земельні ділянки змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а в іншій частині щодо позовних вимог про витребування земельних ділянок залишити без змін.
Оскільки Верховний Суд змінює судове рішення, але виключно у частині мотивів його прийняття, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 400 409 410 412 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргупершого заступника прокурора Київської області задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 15 червня 2020 року в частині позовних вимог про визнання недійсними рішень, державних актів на право власності на земельні ділянки змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
В іншій частині щодо позовних вимог про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. Ю. Тітов