№ 362/5584/18

Постанова

Іменем України

04 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 362/5584/18

провадження № 61-11682св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Орган опіки та піклування Васильківської районної державної адміністрації Київської області,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 24 лютого 2020 року у складі судді Марчука О. Л. та постанову Київського апеляційного суду від 13 липня 2020 року у складі колегії суддів: Андрієнко А. М., Поліщук Н. В., Соколової В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування Васильківської районної державної адміністрації Київської області, про позбавлення батьківських прав.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що він і відповідачка є батьками двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Діти проживають разом із ним, перебувають на повному його утриманні та лише він здійснює їх виховання. Починаючи з 2014 року відповідачка проживає окремо, не цікавиться дітьми, не приймає участь у їх вихованні та не спілкується із ними. Діти потребують участі матері у їх житті, однак ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх обов`язків, що негативно впливає на них, завдає їм моральних страждань.

У зв`язку з наведеним просив позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно їх дітей: сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 24 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав відносно ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка протягом тривалого часу - понад п`ять років проживає окремо від своїх дітей, з 2015 року з ними не спілкується (про що сама і повідомила суду), діти перебувають на повному утриманні батька, вона не відвідує дітей, не займається їх вихованням і піклуванням, не цікавиться їхнім життям, не надає будь-якої, у тому числі матеріальної, допомоги, має заборгованість зі сплати аліментів на утримання своїх дітей. Така бездіяльність відповідачки свідчить про ухилення від виконання обов`язків по вихованню своїх неповнолітніх дітей, а тому має бути позбавлена батьківських прав.

При цьому суд критично оцінив та не прийняв до уваги висновок органу опіки та піклування Васильківської районної державної адміністрації Київської області від 17 вересня 2019 року № 1141/6-23, оскільки він не ґрунтується на належній оцінці поведінки матері щодо своїх дітей, із якими вона спільно не проживає та не спілкується із ними декілька років. Суд не встановив, що відповідачці будь-хто та/або яким-небудь чином чинив перешкоди у належному виконанні її батьківських обов`язків по відношенню до своїх дітей.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 13 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 24 лютого 2020 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про задоволення позову, зазначивши, що діти проживають разом із батьком, він здійснює їх належне виховання та утримання. У період часу, що становить більше ніж п`ять років, не відбувається спілкування відповідачки з власними дітьми. Вказані обставини визнані нею в ході розгляду справи, поважних причин нею не наведено, а посилання на побоювання спричинення їй насильства зі сторони позивача апеляційний суд оцінив критично, оскільки вона залишила своїх дітей на виховання позивача. Тобто доказів наявності перешкод у спілкуванні з дітьми, вона суду не надала.

Посилання відповідачки на сплату нею аліментів не свідчить про її належну участь в утриманні дітей. До того ж така сплата здійснюється в примусовому порядку, і має місце заборгованість по сплаті аліментів, що визнано сторонами у справі.

Апеляційний суд відхилив аргумент відповідачки про неврахування висновку Васильківської районної державної адміністрації Київської області

від 17 вересня 2019 року № 1141/6-23, оскільки в цьому висновку відсутнє будь-яке обґрунтування і судом першої інстанції надано належну оцінку даному доказу.

Матеріалами справи підтверджено, що донька сторін має достатньо тяжке захворювання і потребує особливого догляду, проте від матері вона його не отримує. З огляду на вік обох дітей спілкування з матерію має становити одну із складових частин їх духовного розвитку, проте таке спілкування відсутнє.

Таке ставлення відповідача до виховання своїх дітей свідчить про свідоме нехтування та ухилення нею від виконання своїх обов`язків.

Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги

У серпні 2020 року до Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшла касаційна скарга, у якій вона, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та постанову судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 зазначає, що суди не врахували, що:

- з 2014 року вона не мала можливості забрати із собою дітей, оскільки

ОСОБА_1 перешкоджав їй у цьому. До правоохоронних органів вона не зверталася, оскільки побоювалася фізичної розправи з боку позивача;

- так як із 2014 року вона не мала змоги проживати разом зі своїми дітьми, позивач із цього часу мав можливість психологічно впливати на малолітніх дітей та налаштовувати їх проти неї. Результатом такої поведінки позивача є те, що діти хочуть бачитися з нею та не мають бажання перебувати разом із нею;

- не зважаючи на вказані обставини, вона піклується про дітей у той спосіб, який є можливим на даний час - сплачує регулярно аліменти на них і намагається якомога частіше з ними бачитися та переконати, що вона для них не несе жодної загрози;

- вона не перебуває на обліках у правоохоронних органах, в органах медичного нагляду за наркозалежними особами, до кримінальної відповідальності не притягалася;

- позивач надав суду довідки Васильківської загальноосвітньої школи № 9 щодо її бездіяльності у вихованні дітей, однак вони не можуть вважатися належними доказами у розумінні статей 77 79 ЦПК України, оскільки єдиним органом, який має функції нагляду за дітьми та надання таких довідок є орган опіки та піклування. У висновку Васильківської районної державної адміністрації Київської області від 17 вересня 2019 року № 1141/6-23 вказано про недоцільність позбавлення її батьківських прав, що залишено поза увагою судів;

- позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для неї, так і для дітей; і воно могли би бути допустимим лише за умови неможливості змінити поведінку у кращу сторону та при наявності вини у її діях.

Рух справи в суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 22 вересня 2020 року вказано, що касаційна скарга містить посилання на підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17 січня

2019 року у справі № 336/4777/17, від 28 березня 2019 року у справі

№ 569/5825/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 564/2594/18-ц,

від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 03 жовтня 2019 року у справі № 356/642/18, від 16 травня 2019 року у справі № 175/2597/17,

від 03 липня 2019 року у справі № 638/6877/16-ц, від 16 жовтня 2019 року у справі № 753/1233/15-ц.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками дітей: ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно із довідкою виконавчого комітету Крушинської сільської ради

від 09 лютого 2018 року № 89 ОСОБА_1 зареєстрований та проживає за адресою:

АДРЕСА_1 ; його сім`я складається із сина і дочки.

Відповідно до довідки виконавчого комітету Крушинської сільської ради

від 02 січня 2019 року № 10/02-12 зареєстрованим місцем проживання

ОСОБА_2 є адреса: АДРЕСА_1 .

У довідці Васильківської загальноосвітньої школи І-III ступенів № 9 Васильківської міської ради Київської області від 27 лютого 2018 року № 44 зазначено, що за час навчання ОСОБА_3 у даному освітньому закладі вихованням і матеріальним забезпеченням дитини займався батько, мати дитини вихованням сина не цікавилась. Аналогічні відомості наведено у характеристиці від 27 лютого 2018 року учня ОСОБА_3 .

У довідці Васильківської загальноосвітньої школи І-III ступенів № 9 Васильківської міської ради Київської області від 27 лютого 2018 року № 45 вказано, що за час навчання ОСОБА_4 у даному освітньому закладі вихованням і матеріальним забезпеченням дитини займався батько, мати дитини вихованням дочки не цікавилася. Аналогічні відомості наведено у характеристиці учениці ОСОБА_4 .

Відповідно до листа Комунального закладу Васильківської районної ради «Васильківський районний центр первинної медико-санітарної допомоги»

від 02 березня 2018 року № 161 діти ОСОБА_3 і ОСОБА_4 перебувають під наглядом лікарів Васильківської амбулаторії ЗПСМ № 2 та з`являлися до медичного закладу у супроводі батька та бабусі. ОСОБА_4 має розлади здоров`я, у зв`язку з чим є особою з інвалідністю, батько ОСОБА_1 , як опікун, отримує соціальну пенсію.

Постановою старшого державного виконавця Васильківського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Ліщенко Н. Г. від 03 листопада 2017 року відкрито виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання їх дитини ОСОБА_4 . У зв`язку із заборгованістю по сплаті аліментів державним виконавцем вжито ряд заходів з примусового виконання рішення суду.

Згідно з висновком Васильківської районної державної адміністрації Київської області від 17 вересня 2019 року № 1141/6-23 комісія вважає недоцільним позбавляти батьківських прав ОСОБА_2 відносно її дітей: ОСОБА_3 та

ОСОБА_4 .

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Позбавляючи ОСОБА_2 батьківських прав відносно ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідачка понад п`ять років проживає окремо від своїх дітей, не спілкується з ними, діти перебувають на повному утриманні батька, вона їх не відвідує, не займається їх вихованням і піклуванням, не цікавиться їхнім життям, не надає будь-якої, у тому числі матеріальної, допомоги на утримання дітей, має заборгованість зі сплати аліментів. Така бездіяльність відповідачки свідчить про ухилення від виконання обов`язків по вихованню своїх неповнолітніх дітей, а тому має бути позбавлена батьківських прав. Суд не прийняв до уваги висновок органу опіки та піклування Васильківської районної державної адміністрації Київської області від 17 вересня 2019 року № 1141/6-23, оскільки він не ґрунтується на належній оцінці поведінки матері щодо своїх дітей, із якими вона спільно не проживає та не спілкується із ними декілька років.

Колегія суддів не погоджується з висновком судів попередніх інстанцій з таких мотивів.

У пункті 2 частини першої статті 164 СК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

У постанові Верховного Суду від 28 березня 2019 року у справі № 569/5825/17 зазначено, що «Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року зазначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. У справі «Мамчур проти України» (заява

№ 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. При цьому основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного висновку про те, що позбавлення ОСОБА_5, який не використав всіх, передбачених законом засобів для того, щоб брати участь у вихованні сина, батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи позивачем не доведено. При цьому судом також враховано частину першу статті 3 Конвенції про права дитини, відповідно до якої першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини».

У постанові Верховного Суду від 05 березня 2021 року у справі №766/5264/16-ц вказано, що «Під час розгляду справи, суд апеляційної інстанції не погодився з висновком органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав відносно його малолітньої дитини, оскільки у ньому не встановлено фактів, які б свідчили про те, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав є заходом впливу, який найкраще відповідає інтересам дитини. Суд дав належну оцінку зібраним у справі доказів та виходив з того, що наявність заборгованості по аліментам сама по собі не є підставою для позбавлення батька дитини батьківських прав».

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою - третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частини п`ята та шоста статті 19 СК України).

Суди попередніх інстанцій у порушення норм процесуального права не навели доказів на підтвердження винної поведінки відповідачки, свідомого нехтування нею своїми батьківськими обов`язками, внаслідок чого дійшли необґрунтованого висновку про наявність підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав відносно двох малолітніх дітей.

Суди помилково вважали, що наявність заборгованості по аліментам може бути однією з підстав для застосування положень статті 164 СК України.

При задоволенні позову суди безпідставно відхилили висновок органу опіки та піклування про недоцільність позбавлення її батьківських прав, формально пославшись на те, що він не ґрунтується на належній оцінці поведінки матері щодо своїх дітей, не вказавши при цьому обставин, які би свідчили про те, що позбавлення матері батьківських прав відповідатиме якнайкращим інтересам дітей.

Зважаючи на те, що відсутні підстави для застосування крайнього заходу як позбавлення батьківських прав за недоведеності існування виняткових обставин і наявності винної поведінки відповідачки, у задоволенні позову належить відмовити.

Суди попередніх інстанцій вищезазначеного не врахували та внаслідок неправильного застосування норм матеріального права до спірних правовідносин дійшли помилкового висновку про задоволення позову.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги, з урахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду

від 05 березня 2021 року у справі № 766/5264/16-ц, дають підстави для висновку, що рішення та постанова судів попередніх інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити, рішення та постанову судів попередніх інстанцій - скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Ураховуючи результат розгляду касаційної скарги, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1 057,30 грн та за подання касаційної скарги у розмірі 1 409,60 грн.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 24 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 липня 2020 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1 057,30 грн та за подання касаційної скарги у розмірі 1 409,60 грн.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 24 лютого 2020 року та постанова Київського апеляційного суду від 13 липня 2020 року втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

М. М. Русинчук

М. Ю. Тітов