Постанова
Іменем України
14 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 363/428/14
провадження № 61-1095св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Новосілківської сільської ради,
відповідачі: Вишгородська районна державна адміністрація Київської області, Вишгородське районне управління юстиції у Київській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Новосілківської сільської ради до Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, Вишгородського районного управління юстиції у Київській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про скасування розпорядження, рішення про державну реєстрацію, визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку та договору купівлі-продажу земельної ділянки
за касаційною скаргою заступника керівника Київської обласної прокуратури на ухвалу Київського апеляційного суду від 30 квітня 2021 року у складі судді Шкоріної О. І. та постанову Київського апеляційного суду від 17 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2014 року заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Новосілківської сільської ради звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати незаконним та скасувати розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації від 05 листопада 2009 року № 1979 про затвердження землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки площею 1,9999 га для ведення особистого селянського господарства на території Новосілківської сільської ради Вишгородського району Київської області та передання у власність; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 26 лютого 2010 року серії ЯИ № 891272, виданий на ім`я ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 1,9999 га, з кадастровим номером 3221886400:35:6117:0115, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011094200499; скасувати рішення реєстраційної служби Вишгородського районного управління юстиції Київської області від 22 липня 2013 року № 4209731 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером 3221886400:35:117:0115 для ведення особистого селянського господарства на території Новосільківської сільської ради; витребувати з незаконного володіння ОСОБА_3 на користь Новосілківської сільської ради земельну ділянку площею 1,9999 га з цільовими призначенням для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 3221886400:35:117:0115, до земель резервного фонду; визнати за Новосілківською сільською радою право комунальної власності на земельну ділянку площею 1,9999 га з кадастровим номером 3221886400:35:117:0115, вартістю 687 366,00 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, заступник прокурора Київської області посилався на те, що розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації від 05 листопада 2009 року № 1979 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки площею 1,9999 га для ведення особистого селянського господарства на території Новосілківської сільської ради та передано її у власність.
На підставі вказаного розпорядження 26 лютого 2010 року ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 891272, який зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011094200499.
14 лютого 2011 року ОСОБА_1 подарувала спірну земельну ділянку ОСОБА_2
22 липня 2013 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу цієї земельної ділянки.
На думку прокурора, передання спірної земельної ділянки у власність відбулася з порушенням вимог ЗК України та Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям». У зв`язку з цим прокурор просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Вишгородський районний суд Київської області рішенням від 30 жовтня 2014 року позов задовольнив. Визнав незаконним та скасував розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації від 05 листопада 2009 року № 1979 про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки площею 1,9999 га для ведення особистого селянського господарства на території Новосілківської сільської ради та передання у власність. Визнав недійсним державний акт на право власності від 26 лютого 2010 року серії ЯИ № 891272, виданий на ім`я ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 1,9999 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, з кадастровим номером 3221886400:35:117:0115, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011094200499. Скасував рішення реєстраційної служби Вишгородського районного управління юстиції Київської області від 22 липня 2013 року за № 4209731 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером 3221886400:35:117:0115 для ведення особистого селянського господарства на території Новосілківської сільської ради. Витребував з незаконного володіння ОСОБА_3 на користь Новосілківської сільської ради земельну ділянку площею 1,9999 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 32221886400:35:117:0115 до земель резервного фонду. Визнав за Новосілківською сільською радою право комунальної власності на земельну ділянку площею 1,9999 га з кадастровим номером 3221886400:35:117:0115, вартістю 687 366 грн.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є доведеними та обґрунтованими, оскільки землі резервного фонду передані ОСОБА_1 , яка не була зайнята у соціальній сфері села, не є членом колективного сільськогосподарського підприємства та не проживає у цьому населеному пункті. При цьому суд виходив із того, що цей спір стосується інтересів територіальної громади с. Новосілки, адже спірна земельна ділянка розташована в межах цього населеного пункту.
Апеляційний суд Київської області рішенням від 17 лютого 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнив частково. Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 30 жовтня 2014 року в частині визнання за Новосілківською сільською радою права комунальної власності на земельну ділянку площею 1,9999 га з кадастровим номером 32221886400:35:117:0115, вартістю 687366 грн, скасував та в цій частині ухвалив нове рішення, яким в задоволенні позову відмовив. В іншій частині рішення суду залишив без змін.
Короткий зміст ухвали та постанови апеляційного суду
Не погоджуючись з рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 30 жовтня 2014 року, представник ОСОБА_1 - адвокат Гринчук О. Ю. 09 квітня 2021 року подав до апеляційного суду апеляційну скаргу та клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.
Київський апеляційний суд ухвалою від 30 квітня 2021 року поновив ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження рішення Вишгородського районного суду Київської області від 30 жовтня 2014 року. Апеляційну скаргу залишив без руху та надав строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення копії цієї ухвали, і роз`яснив заявнику про наслідки невиконання вимог ухвали суду.
Київський апеляційний суд ухвалою від 31 травня 2021 року відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою адвокатом Гринчуком О. Ю., на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 30 жовтня 2014 року. Зупинив дію рішення Вишгородського районного суду Київської області від 30 жовтня 2014 року.
Київський апеляційний суд постановою від 17 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Гринчуком О. Ю., задовольнив. Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 30 жовтня 2014 року та рішення Апеляційного суду Київської області від 17 лютого 2015 року скасував і ухвалив нове рішення, яким у задоволенні вимог позову про скасування розпорядження, рішення про державну реєстрацію, визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку, договору купівлі-продажу земельної ділянки відмовив.
Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що ОСОБА_1 не була належним чином повідомлена про дату, час і місце судового засідання в суді першої інстанції. У зв`язку з порушенням судом першої інстанції норм процесуального права, що відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України є безумовною підставою для скасування оскаржуваного рішення, апеляційний суд дійшов висновку про скасування рішення місцевого суду з ухваленням нового.
Вирішуючи спір по суті, апеляційний суд виходив з того, що спірна земельна ділянка станом на 2009 рік перебувала у державній власності за межами населеного пункту, правом на розпорядження якою мала Вишгородська районна державна адміністрація, і будь-яких заборон по переданню цієї земельної ділянки ОСОБА_1 не існувало, отже, наявні підстави вважати позовні вимоги позивача недоведеними, а висновки суду першої інстанції необґрунтованими. У зв`язку з цим апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції, а також рішення Апеляційного суду Київської області від 17 лютого 2015 року підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи
У січні 2022 року заступник керівника Київської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 30 квітня 2021 року в частині поновлення строку на апеляційне оскарження та скасувати постанову Київського апеляційного суду від 17 листопада 2021 року, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції зі стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Підставою касаційного оскарження зазначив те, що апеляційний суд не застосував правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 02 квітня 2019 року у справі № 922/765/15, від 17 вересня 2019 року у справі № 20/5007/101/11, від 05 лютого 2021 року у справі № 42/254, від 28 жовтня 2019 року у справі № 12/116-12/21, від 16 березня 2020 року у справі № 911/3061/15, від 29 березня 2021 року у справах № 921/1359/14-г/5 та № 910/1487/20, від 08 квітня 2021 року у справах № 5015/2286/12 та № 57/173-10, від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17, від 28 січня 2021 року у справі № 820/1400/17, від 11 листопада 2021 року у справі № 910/23142/14, від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15, від 26 січня 2021 року у справі № 620/1720/20; відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо правильного застосування пункту 13 частини 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України у сукупності з нормами цього Кодексу в редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року, у випадку подання апеляційних скарг на судові рішення, які набрали законної сили до 15 грудня 2017 року, у тому числі після їх перегляду в апеляційному порядку; суд апеляційної інстанції належним чином не дослідив зібрані у справі докази, внаслідок чого порушив норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків апеляційного суду про те, що ОСОБА_4 не була належним чином повідомлена про дату, час і місце судових засідань в суді першої інстанції, оскільки під час розгляду на адресу місця реєстрації ОСОБА_5 неодноразово направлялися судові повідомлення про судові засідання, які поверталися з відміткою працівника поштового зв`язку «за закінченням терміну зберігання». Разом з цим поведінка ОСОБА_5 щодо неотримання у відділенні поштового зв`язку судових повідомлень про розгляд справи може лише свідчити про зловживання нею своїми процесуальними правами як учасника судового провадження, та не є підставою для поновлення строків на апеляційне оскарження.
Скасовуючи рішення Апеляційного суду Київської області від 17 лютого 2015 року, апеляційний суд не врахував того, що на момент прийняття та набрання законної сили рішенням суду першої інстанції у цій справі цивільне процесуальне законодавство не містило положень, які передбачали б можливість апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції після його апеляційного перегляду, а також повноважень суду апеляційної інстанції на скасування прийнятого раніше рішення чи ухвали суду апеляційної інстанції за результатами попереднього апеляційного перегляду. Лише з набранням чинності ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року процесуальний кодекс доповнено пунктом 8 частини першої статті 374, згідно з яким суд апеляційної інстанції має повноваження у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених в пунктах 1-7 частини першої цієї статті.
Також скарга містить доводи про те, що Київський апеляційний суд в оскаржуваній постанові взяв до уваги доводи апеляційної скарги ОСОБА_5 , які аналогічні доводам, зазначеним в апеляційній скарзі ОСОБА_3 , однак суд апеляційної інстанції дійшов зовсім протилежного висновку, ніж Апеляційний суд Київської області у рішенні від 17 лютого 2015 року, та вдався до переоцінки вже встановлених обставин справи і правових підстав позову.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
21 квітня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Апеляційний суд встановив, що розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації від 05 листопада 2009 року № 1979 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки площею 1,9999 га для ведення селянського господарства на території Новосілківської сільської ради Вишгородського району Київської області та передано зазначену ділянку їй у власність.
На підставі вказаного розпорядження на ім`я ОСОБА_5 був виданий державний акт серії ЯИ № 891272 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3221886400:35:117:0115, який 26 лютого 2010 року зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011094200499.
14 лютого 2011 року земельна ділянка площею 1,9999 га, кадастровий номер 3221886400:35:117:0115, яка належала ОСОБА_1 на підставі договору дарування № 248, перейшла у власність ОСОБА_2
22 липня 2013 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу № 644 земельної ділянки площею 1,9999 га, кадастровий номер 3221886400:35:117:0115, для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться на території Новосілківської сільської ради.
22 липня 2013 року реєстраційна служба Вишгородського районного управління юстиції Київської області прийняла рішення № 4209731 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на земельну ділянку за ОСОБА_3 .
З довідки управління Держкомзему у Вишгородському районі Київської області від 01 вересня 2009 року № 1130, викопіювання з формування меж Новосілківської сільської ради відомо, що земельна ділянка площею 1,9999 га, яка передана у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства на території Новосілківської сільської ради, належала до земель резервного фонду.
Згідно з листом Новосілківської сільської ради від 30 серпня 2013 року № 267/02-09 ОСОБА_4 не є членом СВК «Деснянський», не зайнята у соціальній сфері с. Новосілки та не проживає на території Новосілківської сільської ради.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши аргументи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відсутність передбачених законом підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Відповідно до частин першої, четвертої, дев`ятої, десятої статті 25 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) при приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій земельні ділянки передаються працівникам цих підприємств, установ та організацій, працівникам державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров`я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю). Площа земель, що передаються у приватну власність, становить різницю між загальною площею земель, що перебували у постійному користуванні сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, і площею земель, які залишаються у державній чи комунальній власності (лісогосподарське призначення, водний фонд, резервний фонд). Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у процесі приватизації створюють резервний фонд земель за погодженням його місця розташування з особами, зазначеними в частині першій цієї статті у розмірі 15 відсотків площі усіх сільськогосподарських угідь, які були у постійному користуванні відповідних підприємств, установ та організацій. Резервний фонд земель перебуває у державній або комунальній власності і призначається для подальшого перерозподілу та використання за цільовим призначенням.
Частиною першою статті 116 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Пунктом 7 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» установлено, що створюваний під час передачі земель у колективну власність резервний фонд використовується для передачі у приватну власність або надання у користування земельних ділянок переважно громадянам, зайнятим у соціальній сфері на селі, а також іншим особам, яких приймають у члени сільськогосподарських підприємств або які переселяються у сільську місцевість для постійного проживання.
Виходячи із зазначеної норми, при приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій у приватну власність передаються земельні ділянки (крім земель резервного фонду) працівникам цих підприємств, установ та організацій, працівникам державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров`я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю).
Створений у процесі приватизації резервний фонд земель призначається для подальшого перерозподілу та використання за цільовим призначенням переважно громадянами, зайнятими у соціальній сфері на селі, а також іншими особами, яких приймають у члени сільськогосподарських підприємств або які переселяються у сільську місцевість для постійного проживання.
Отже, Указ Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» визначає лише переважне право певної категорії громадян на отримання земель резервного фонду, однак він не містить прямої заборони надання таких земель іншим громадянам.
Викладене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеним у постановах від 07 листопада 2018 року у справі № 368/540/16-ц, від 04 вересня 2019 року у справі № 368/542/16-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 687/960/16-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 675/2424/16-ц.
Звертаючись до суду з позовом, заступник прокурора Київської області обґрунтовував позовні вимоги тим, що передання спірної земельної ділянки у власність відбулася з порушенням вимог ЗК України та Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям», оскільки ОСОБА_4 не була зайнята в соціальній сфері на селі, не проживала постійно в цій місцевості та не входила до складу колишніх членів державних чи комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а тому передання їй спірної земельної ділянки порушує перебачений Указом порядок та є незаконною.
Згідно зі статями 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Скасовуючи рішення суду першої та апеляційної інстанцій та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд встановив такі обставини.
Земельна ділянка площею 1,9999 га, кадастровий номер 3221886400:35:117:0115, яка була надана у власність ОСОБА_1 , до 2012 року перебувала за межами населеного пункту с. Новосілки. Ці обставини підтверджуються розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації від 05 листопада 2009 року № 1979, довідкою управління Держкомзему у Вишгородському районі Київської області від 01 вересня 2009 року № 1130, з яких відомо, що спірна земельна ділянка знаходиться за межами населеного пункту.
Крім того, розташування земельної ділянки станом на 2009 рік за межами населеного пункту підтверджується розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації від 19 червня 2009 року № 714, висновком Управління земельних ресурсів у Вишгородському районі Київської області від 29 травня 2009 року № 1576; висновком Управління культури і туризму Київської обласної державної адміністрації від 09 червня 2009 року № 3/5846/02; листом відділу містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства та розвитку інфраструктури Вишгородської районної державної адміністрації від 04 червня 2009 року № 2325; проєктом землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення селянського господарства ОСОБА_1 , який був розроблений Товариством з обмеженою відповідальністю «Три Ленд» та погоджений відповідними уповноваженими органами. В матеріалах справи містяться документи, які підтверджують, що на момент надання земельної ділянки ОСОБА_1 ця ділянка знаходилася за межами с. Новосілки, а саме: лист відділу містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства та розвитку інфраструктури від 02 вересня 2009 року № 4528, лист Управління водного господарства у м. Києві та Київській області від 02 листопада 2009 року № 545, висновок відділу містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства та розвитку інфраструктури від 02 вересня 2009 року № 4529, довідка управління Держкомзему у Вишгородському районі Київської області від 01 вересня 2009 року № 1130, викопіювання з формування меж Новосілківської сільської ради, видана управлінням земельних ресурсів у Вишгородському районі експлікація земельних угідь, затверджена начальником управління земельних ресурсів та головним архітектором.
Згідно з вихідною земельно-кадастровою інформацією, наданою управлінням земельних ресурсів у Вишгородському районі Київської області, яка була врахована при розробленні проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_6 , ділянка з кадастровим номером З221886400:35:117:0115 до її передання у власність перебувала у державній власності.
Зазначені документи були додані до апеляційної скарги ОСОБА_5 , і апеляційний суд їх прийняв як докази, зважаючи на те, що ОСОБА_4 була не повідомлена про день, час і місце розгляду справи в суді першої інстанції і, відповідно, не мала можливості їх подати.
Установивши зазначені обставини, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що земельна ділянка, кадастровий номер 3221886400:35:117:0115, до її передання у власність ОСОБА_6 перебувала у державній власності за межами населеного пункту, ця земельна ділянка була для ведення особистого селянського господарства, а тому розпоряджатися такою ділянкою мала право Вишгородська районна державна адміністрація. При цьому апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що неналежність ОСОБА_7 до категорії осіб, визначених пунктом 7 Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям», який встановлює переважне право визначеної категорії громадян на отримання таких земель, не свідчить про незаконність передання спірної земельної ділянки їй у власність, адже вказана норма не містить заборони щодо надання земель іншим громадянам.
Водночас звертаючись до суду з позовними вимогами, прокурор не довів належними та допустимими доказами той факт, що всупереч згаданій нормі ОСОБА_7 отримала земельну ділянку, яку мали б отримати інші особи з відповідними пільгами, права яких порушені. Також прокурор не довів, що інші особи, які проживають на території села, внаслідок виділення земельної ділянки ОСОБА_7 втратили можливість на одержання у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення.
Доводи касаційної скарги зазначених висновків апеляційного суду не спростовують і ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права і зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не входить до компетенції Верховного Суду.
У зв`язку з цим необґрунтованими є аргументи касаційної скарги про те, що суд не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи.
Аргументи касаційної скарги про відсутність в апеляційного суду повноважень на скасування прийнятого раніше рішення чи ухвали суду апеляційної інстанції за результатами апеляційного перегляду не заслуговують на увагу, оскільки ЦПК України як до 15 грудня 2017 року (стаття 318) так і в чинній редакції (статті 370, 374) передбачає розгляд апеляційної скарги, що надійшла до апеляційного суду після закінчення апеляційного розгляду справи, та можливість скасування свого рішення (постанови). При цьому апеляційний суд, ухвалюючи нове рішення, на підставі статті 263 ЦПК України, врахував висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Ураховуючи встановлені судом конкретні обставини цієї справи, оскаржувана постанова не суперечить правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстава для відкриття касаційного провадження.
У пунктах 47, 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17-ц (провадження № 14-507цс18) зазначено, що норми ЦПК України як на момент ухвалення заочного рішення, так і на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду не дозволяють дійти висновку, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи. Окрім того, за змістом висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її незнаходження за адресою, повідомленою суду (пункт 31 постанови від 20 червня 2018 року у справі № 127/2871/16-ц).
Вирішуючи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, апеляційний суд встановив, що ОСОБА_4 не була повідомлена про розгляд справи, копію рішення не отримувала, а про існування цієї справи дізналась лише у лютому 2021 року. Водночас через карантинні обмеження лише 30 березня 2021 року представник ОСОБА_5 - адвокат Гринчук О. Ю. зміг ознайомитись з матеріалами справи. Про судове засідання, призначене на 30 жовтня 2014 року, ОСОБА_4 повідомлена через оголошення у пресі. Разом з цим, оскільки в матеріалах справи є інформація про зареєстроване місце проживання відповідача ОСОБА_5 , суд дійшов висновку, що немає підстав вважати, що ОСОБА_4 була належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи.
Встановивши зазначені обставин, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що строк на апеляційне оскарження рішення місцевого суду ОСОБА_4 пропустила з поважних причин, а тому його слід поновити.
У зв`язку з цим доводи касаційної скарги щодо безпідставного поновлення судом строку на апеляційне оскарження не заслуговують на увагу. Нерелевантним також є посилання прокурора на постанови Верховного Суду, у яких містяться правові висновки щодо належного повідомлення учасника про розгляд справи, оскільки у справах, на які він посилається, суди встановили, що учаснику було відомо про стан відповідного провадження. Водночас, за встановленими у цій справі обставинами ОСОБА_4 не була належним чином повідомлена про розгляд справи, що стало обов`язковою підставою для скасування рішення місцевого суду відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на зазначене оскаржувані ухвалу та постанову слід залишити без змін.
Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури залишити без задоволення.
Ухвалу Київського апеляційного суду від 30 квітня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 листопада 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська Судді: А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов