ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 367/2251/24
провадження № 61-11033св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє його представник - адвокат Якименко Микола Миколайович, на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 11 березня 2024 року у складі судді Мерзлого Л. В. та постанову Київського апеляційного суду від 06 червня 2024 року у складі колегії суддів: Соколової В. В., Мережко М. В., Поліщук Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст заявлених вимог
08 березня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви, в якій просила:
на час розгляду судової справи про визначення місця проживання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначити місце та час спілкування малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з його матір`ю ОСОБА_1 за наступним графіком: щотижня з 17 години 00 хвилин четверга до 08 години 00 хвилин понеділка;
зобов`язати батька дитини - ОСОБА_2 передавати малолітню дитину - ОСОБА_3 матері дитини - ОСОБА_1 у зазначені вище дні для спілкування та виконання батьківських обов`язків.
В обґрунтування заяви посилалася на те, що 08 листопада 2022 року між нею та ОСОБА_2 було укладено шлюб, зареєстрований Бучанським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис № 547.
Від шлюбу у них народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Після народження дитини відносини між сторонами почали погіршуватися, оскільки відповідач почав поводити себе нестримано та агресивно по відношенню до позивачки, її дитини від першого шлюбу та їх спільної дитини, а також почав зловживати алкогольними напоями.
За період спільного проживання ОСОБА_2 неодноразово був ініціатором конфліктів та сварок, під час яких ображав, принижував ОСОБА_1 та дітей, вчиняв домашнє насильство, що полягало у словесних образах, погрозах.
ОСОБА_2 примусово відібрав у позивачки їх спільну дитину, перешкоджає їхнім зустрічам, чим завдає шкоду психологічному здоров`ю її та дитини, яка зважаючи на свій вік особливо потребує материнської уваги та турботи.
З цього приводу ОСОБА_1 неодноразово зверталася до відділень поліції Бучанського РУП ГУНП в Київській області.
Крім цього, відповідач переховує дитину від матері, перешкоджає її спілкуванню з сином, на день подання заяви про забезпечення позову позивачці не відомо, де перебуває батько дитини разом з їх спільною дитиною, у яких умовах проживає дитина, що спричиняє їй значні моральні та душевні страждання.
Більш того, така поведінка батька дитини може утруднити в майбутньому виконання можливого рішення суду про визначення місця проживання дитини з матір`ю, оскільки між нею і дитиною може бути втрачено емоційний зв`язок.
Позивачка вказує про те, що зустрічі матері з дитиною є співмірним заходом забезпечення позову, враховуючи, що цей спір виник із сімейних правовідносин.
Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просила суд задовольнити заяву про забезпечення позову.
В подальшому ОСОБА_1 звернулася до Ірпінського міського суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - виконавчий комітет Бучанської міської ради, про визначення місця проживання дитини з матір`ю, справа перебуває на розгляді в суді.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 11 березня 2024 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено.
На час розгляду судової справи про визначення місця проживання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначено місце та час спілкування малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з його матір`ю ОСОБА_1 за наступним графіком: щотижня з 17 години 00 хвилин четверга до 08 години 00 хвилин понеділка.
Зобов`язано батька дитини - ОСОБА_2 передавати малолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , матері дитини - ОСОБА_1 у зазначені вище дні для спілкування та виконання батьківських обов`язків.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що зустрічі матері з дитиною будуть сприяти відновленню довірчих відносин та емоційного контакту між ними, відповідатимуть інтересам як матері так і дитини, та зможуть усунути загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про визначення місця проживання дитини.
При цьому спільне проведення часу матері та дитини без присутності батька є співмірним заходом забезпечення позову, не порушуватиме прав відповідача та не призведе до негативних наслідків для останнього, з огляду на наявність спору про визначення місця проживання дітей.
Не погодились із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 подали апеляційні скарги.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 06 червня 2024 року апеляційне провадження, відкрите за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 11 березня 2024 року, закрито; апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення; ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 11 березня 2024 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_4 не вирішувались, а тому, на підставі частини третьої статті 362 ЦПК України, апеляційне провадження підлягає закриттю.
Вирішуючи заяву по суті, апеляційний суд зазначив, що обраний судом першої інстанції вид забезпечення позову є доцільним та співмірним із заявленими вимогами позову, а невжиття таких заходів може призвести до істотного порушення прав та охоронюваних законом інтересів заявника та утруднити виконання рішення суду в майбутньому.
На час розгляду заяви про забезпечення позову відсутні обґрунтовані доводи про те, що зустрічі дитини із матір`ю без участі батька можуть призвести до негативних наслідків для стану дитини.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
25 липня 2024 року ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Якименка М. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 11 березня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 червня 2024 року.
В касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
09 жовтня 2024 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Савелова Ю. М. звернулась до Верховного Суду з відзивом, у якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін, посилаючись на їх законність та обгрунтованість.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
30 вересня 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Постанова Київського апеляційного суду від 06 червня 2024 року в частині висновків про закриття провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 у касаційному порядку не оскаржена, тому у вказаній частині, в силу приписів статті 400 ЦПК України, не є предметом касаційного розгляду.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) зазначено, що: «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».
Згідно із пунктом 3 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин.
Підстави для забезпечення позову є оціночними та визначаються судом залежно від фактичних обставин у кожному конкретному випадку, однак будь-який сімейний спір стосовно дитини повинен вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.
Відповідно до статті 141 Сімейного кодексу України (далі - СК України) мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.
Вказана норма кореспондується із положеннями частини третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», згідно з якою батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини (частини перша - третя статті 157 СК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
У статті 3 Конвенції про права дитини (далі - Конвенція) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Частиною третьою статті 9 вказаної Конвенції визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
У таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітньої дитини, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з її матір`ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей із матір`ю.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 25 листопада 2020 року у справі № 760/15413/19, від 17 травня 2021 року у справі № 761/25101/20, від 15 вересня 2021 року у справі № 752/6099/20.
Системний аналіз наведених норм права та судової практики дає підстави вважати, що мати, яка на час вирішення справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а батько не має права перешкоджати матері спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається в якнайкращих інтересах дитини.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі за заявою «Хант проти України» («HANT v. UKRAINЕ»), № 31111/04, §54).
Установивши наявність обставин, які позбавляють ОСОБА_1 можливості спілкуватися з малолітнім сином, з урахуванням права матері на особисте спілкування з дитиною та відсутності обставин, які обмежують право на таке спілкування, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, правильно застосував норми процесуального права, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для забезпечення позову шляхом зобов`язання батька надавати матері дитини можливість безперешкодно спілкуватися із сином.
Оскільки заходи забезпечення згідно зі статтею 158 ЦПК України носять тимчасовий характер, а також можуть змінюватися відповідно до статті 156 ЦПК України, то їх запровадження не означає їх імперативну реалізацію без врахування об`єктивних обставин, зокрема, реальних результатів відповідного спілкування дитини з матір`ю з метою встановлення емоційного контакту та покращення психоемоційного характеру їх відносин. Отже, за наявності ознак невідповідності застосованого заходу забезпечення позову інтересам дитини він може бути змінений або скасований.
Позбавлення ж матері будь-якої можливості контактувати з її дитиною виключає за своєю суттю будь-які шанси на відновлення належного емоційного контакту між дитиною та нею, покращення психоемоційного характеру їх відносин. Разом з тим, здоровий психоемоційний характер стосунків дитини з обома батьками, незалежно від їх сімейного статусу та місця проживання, емоційний контакт з обома батьками відповідатиме найкращим інтересам дитини.
Схожі за змістом правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 04 квітня 2018 року у справі № 344/16653/16 і від 31 серпня 2022 року у справі № 545/3933/21.
Доводи заявника про неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у вказаних постановах, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається.
Інші доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди заявника з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлених обставин справи. Проте в силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє його представник - адвокат Якименко Микола Миколайович, залишити без задоволення.
Ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 11 березня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 червня 2024 року в оскаржуваній частині залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Коротенко
А. Ю. Зайцев
М. Ю. Тітов