№ 367/3255/15

Постанова

Іменем України

19 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 367/3255/15

провадження № 61-45070св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Калараша А. А., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України;

відповідачі: Гостомельська селищна рада Київської області, ОСОБА_1 , третя особа - Комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області на постанову Апеляційного суду Київської області від 28 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

У травні 2015 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся до суду із позовом до Гостомельської селищної ради, ОСОБА_1 , третя особа - Комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство» (далі - КП «Святошинське лісопаркове господарство»), про визнання рішення селищної ради та державного акта на право власності на земельну ділянку недійсними, витребування майна із чужого незаконного володіння.

Позов мотивовано тим, що прокуратурою Київської області за результатами перевірки додержання вимог земельного законодавства, проведеної на підставі постанови заступника прокурора Київської області «Про проведення перевірки в порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів» від 16 травня 2014 року № 51, виявлено порушення вимог законодавства при відведенні Гостомельською селищною радою Київської області земельних ділянок у приватну власність громадянам для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд.

Рішенням Гостомельської селищної ради Київської області від «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки» 11 березня 2010 року № 1298-50-V затверджено проект землеустрою та передано безкоштовно у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 0,1500 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 .

На підставі вказаного рішення селищної ради на ім`я ОСОБА_1 видано державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,1500 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, зареєстрований відділом Держкомзему у м. Ірпінь Київської області.

Спірна ділянка відноситься до земель державної власності лісогосподарського призначення і перебуває у постійному користуванні КП «Святошинське лісопаркове господарство», а її передача у власність фізичній особі відбулася з порушенням норм земельного та лісового законодавства, Кабінетом Міністрів України погодження для вилучення земельної ділянки з постійного користування КП «Святошинське лісопаркове господарство» не надавалося.

Вказана земельна ділянка, відведена Гостомельською селищною радою Київської області під забудову, є територією національного природного парку «Голосіївський» та відноситься до земель природно-заповідного фонду. Згідно зі статтею 13 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, серед іншого, і розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом. Кабінет Міністрів України є розпорядником земель природоохоронного значення.

Також прокурор зазначав, що про допущені порушення прокуратура довідалася лише після проведення перевірки додержання вимог земельного законодавства, проведеної на підставі постанови про проведення перевірки в порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів від 16 травня 2014 року, тому строк позовної давності при пред`явленні позову прокурором не пропущено.

Ураховуючи викладене, прокурор просив суд визнати недійсними:

рішення Гостомельської селищної ради Київської області від «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки» 11 березня 2010 року № 1298-50-V, яким передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1500 га; державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 217562, виданий ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1500 га; витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України вказану земельну ділянку.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВИХ РІШЕНЬ

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 09 лютого 2016 року позов задоволено. Визнано недійсним рішення Гостомельської селищної ради Київської області «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки» від 11 березня 2010 року, яким передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1500 га. Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 217562, виданий ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1500 га. Витребувано із володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету міністрів України земельну ділянку площею 0,1500 га, вартістю 20 944,50 грн. Стягнуто з Гостомельської селищної ради Київської області і ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 243,60 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірна земельна ділянка знаходиться за межами населеного пункту - смт Гостомель, тому Гостомельська селищна рада при прийнятті рішення від 11 березня 2010 року про передачу цієї ділянки у власність ОСОБА_1 вийшла за межі своїх повноважень, порушивши законні інтереси держави. Крім того, судом встановлено, що земельна ділянка у власність ОСОБА_1 передана з порушенням порядку зміни цільового призначення земель та за відсутності відповідного погодження органу виконавчої влади з питань лісового господарства.

Оскільки про допущені селищною радою порушення вимог законодавства першому заступника прокурора Київської області стало відомо лише у травні 2014 року, після проведення перевірки в порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів, то суд вважав, що позивачем не пропущено строк позовної давності

Справа розглядалася в апеляційному порядку неодноразово.

Останньою постановою Апеляційного суду Київської області від 28 серпня 2018 року рішення Ірпінського міського суду Київської області від 06 вересня 2016 року скасовано та прийнято нову постанову про відмову у задоволенні позову. Вирішено питання судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що позовні вимоги прокурора є необґрунтованими, оскільки ним не надано належних та допустимих доказів, які вказують на те, що земельна ділянка була передана у власність фізичної особи з порушенням вимог чинного законодавства та такою передачею порушено права Кабінету Міністрів України.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2018 року до Верховного Суду, перший заступник прокурора Київської області, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

НАДХОДЖЕННЯ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ДО СУДУ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

18 жовтня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою першого заступника прокурора Київської області на постанову Апеляційного суду Київської області від 28 серпня 2018 року.

У грудні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 жовтня 2019 року вказану справу призначено судді-доповідачеві Петрову Є. В.

Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п`яти суддів.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

ДОВОДИ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ

Касаційну скаргу мотивовано тим, що судом апеляційної інстанції безпідставно не застосовано до спірних правовідносин положення статей 132 133 Конституції України, статей 83, 173, 174, пункту 12 Перехідних положень ЗК України, Закону України «Про адміністративно-територіальний устрій», у зв`язку з чим необґрунтовано ототожнено поняття «адміністративні межі селищної ради» та «межі населеного пункту». Виключно на припущеннях ґрунтується висновок апеляційного суду про знаходження спірної землі в складі земель населеного пункту за відсутності в матеріалах справи будь-яких доказів розробки та затвердження відповідного проекту землеустрою про встановлення меж селища Гостомель і села Мостище. Судом не враховано, що на даний час єдиним документом, який регламентує адміністративні межі Гостомельської селищної ради (а не селища Гостомель і села Мостище), є рішення виконкому Київської обласної Ради народних депутатів трудящих від 28 жовтня 1968 року № 791, яким затверджено представлені відповідними виконкомами акти по уточненню адміністративних меж матеріали. Крім того, відповідно до інформації Управління Держземагентства у м. Ірпені Київської області від 20 березня 2015 року № 0-1017-0.4-315/2-15 відведення спірної земельної ділянки хоча і передбачалось за рахунок земель запасу, однак у період із 01 січня 2009 року до 01 січня 2011 року на території Гостомельської селищної ради згідно з державною статистичною звітністю за формою 6-зем площа земельної ділянки не змінювалася та становила 1530,6 га, в склад якої спірна земельна ділянка не входила. За інформацією державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» від 08 жовтня 2014 року спірна територія була лісами ще з радянських часів. На підставі постанови ЦК КПУ і Ради міністрів УРСР від 20 червня 1956 року № 673 та рішення виконкому Київської міської ради від 07 серпня 1956 року № 1186 створено «Святошинське лісопаркове господарство», яке увійшло до складу управління зеленої зони м. Києва, правонаступником якого були державне комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство», а на сьогоднішній день - комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство» (яке входить наразі до складу Київського об`єднання зеленого будівництва та експлуатацій зелених насаджень міста «Київзеленбуд»). Загальна площа Святошинського лісопаркового господарства на момент створення становила 14167 га і вказані землі передано державою в постійне користування лісопаркового господарства без їх вилучення із земель держлісфонду України, що не суперечить вимогам статті 57 ЗК України та статей 8, 17 Ж України.

Спірна земельна ділянка була і залишається землями лісогосподарського призначення державної форми власності, що підтверджується матеріалами лісовпорядкування, планово-картографічними матеріалами земельної ділянки з описом меж та експлікацією угідь, матеріалами державної статистичної звітності за формою 6-зем, інформацією КП «Святошинське лісопаркове господарство» від 21 листопада 2014 року № 873, державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» від 21 лютого 2015 року № 57 та управління Держземагентства у м. Ірпені від 20 березня 2015 № 0-1017-0.4-315/2-15, що не спростовано жодними доводами та доказами відповідачів у справі.

Висновок суду апеляційної інстанції щодо відсутності повноважень у Кабінету Міністрів України щодо розпорядження спірною землею також не ґрунтується на вимогах чинного земельного законодавства, оскільки як установлено в ході проведеної органами прокуратури у 2014 році перевірки, згідно з рішенням Гостомельської селищної ради від 11 березня 2010 року № 1298-50-V у приватну власність громадян безкоштовно передано лісових земель загальною площею значно більшою ніж 1 га, у зв`язку з чим органами прокуратури до суду скеровано низку аналогічних позовів в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України. Згідно з рішенням Гостомельської селищної ради від 18 березня 2010 року № 1298-50-V затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок 60 громадян (включно і ОСОБА_1 ) єдиним масивом в районі вулиць Київської і Щорса . Крім того, спірна земельна ділянка відноситься до лісових земель з одночасно розташованим на їх території об`єктом природного заповідного фонду національного значення, у зв`язку з чим повноваження її законного власника та розпорядника від імені держави на підставі статей 13 122 149 ЗК України належать саме Кабінету Міністрів України.

АРГУМЕНТИ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відзиви на касаційну скаргу не надходили.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДАМИ

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що селище міського типу Гостомель було утворено відповідно до Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 15 листопада 1938 року № 39/22 в існуючих межах Гостомельської сільради.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Київської обласної ради депутатів трудящих від 22 липня 1967 року № 566 село Мостище віднесено до складу і в підпорядкування Гостомельської селищної ради Київської області.

Згідно з рішенням виконавчого комітету Київської обласної ради депутатів трудящих від 28 жовтня 1968 року № 791 «Про затвердження адміністративних меж міських (селищних) Рад депутатів трудящих Київської області» затверджено адміністративні межі Ірпінського регіону разом із адміністративними межами селища Гостомель, який входив до складу міста Ірпінь (т. 1, а. с. 128-130).

Відповідно до рішення Гостомельської селищної ради Київської області від «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 » 11 березня 2010 року № 1298-50-V затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1500 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 , передано безкоштовно у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 0,1500 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (т. 1, а. с. 10).

На підставі вказаного рішення Гостомельської селищної ради Київської області ОСОБА_1 отримала державний акт на право приватної власності на земельну ділянку (т. 1, а. с. 8-9).

Відповідно до Указу Президента України «Про зміну меж національного природного парку «Голосіївський» від 01 травня 2014 року змінено межі національного природного парку «Голосіївський» шляхом розширення його території на 6 462,62 гектара за рахунок земель Київського комунального об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста «Київзеленбуд», що включаються до складу національного природного парку «Голосіївський» без вилучення у землекористувача.

Цим Указом Кабінет Міністрів України зобов`язав забезпечити розроблення протягом 2015-2016 років проекту землеустрою з організації та встановлення меж території, що включається до складу національного природного парку «Голосіївський» без вилучення у землекористувача (т.1, а. с. 27).

Відповідно до постанови про проведення перевірки у порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів від 16 травня 2014 року № 51 постановлено провести перевірку у порядку нагляду за додержанням та застосуванням законів в Гостомельській селищній раді Київської області з питань додержання вимог земельного законодавства під час відведення земельних ділянок у власність громадян для будівництва житлових будинків,загальною площею 12,75 га.

У листі КП «Святошинське лісопаркове господарство» від 21 листопада 2014 року № 873 зазначено, що згідно зі статутом підприємства, зареєстрованим Святошинською районною у м. Києві державною адміністрацією 11 березня 2002 року, підприємство є правонаступником державного лісопаркового господарства, заснованого на комунальній власності та здійснює лісогосподарську діяльність на закріпленій території (т. 1, а. с. 22-23).

Частиною другою статті 1 ЛК України (тут і надалі у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Згідно з частиною другою статті 3 ЗК України земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів регулюються ЗК України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому кодексу.

Відповідно до статті 19 ЗК України (тут і надалі у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.

До земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать, зокрема, землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом (пункт «ґ» частини четвертої статті 84 ЗК України).

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства (статті 5 ЛК України).

Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин визначені статтею 27 ЛК України.

Статтею 13 ЗК України передбачено, що саме до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Судом установлено, що за інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» від 08 жовтня 2014 року спірна територія була лісами ще за радянських часів.

На підставі Постанови ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР від 20 червня 1956 року № 673 та рішення виконавчого комітету Київської міської ради від 07 серпня 1956 року № 1186 створено Святошинське лісопаркове господарство, яке увійшло до складу управління зеленої зони м. Києва. Загальна площа Святошинського лісопаркового господарства на момент створення становила 14 167,00 га, вказані землі передано без вилучення із Держлісфонду України.

Вказане свідчить, що, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, апеляційний суд не врахував, що ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання, і за відсутності, при цьому, жодних дій щодо розпорядження спірною земельною ділянкою Кабінету Міністрів України, дійшов помилкового висновку про недоведеність прокурором права держави на спірну земельну ділянку.

Разом з тим, надані позивачем матеріали лісовпорядкування вказують на правовий статус земельної ділянки як такої, що належить до земель лісогосподарського призначення.

Висновки апеляційного суду, що спірна земельна ділянка не знаходиться за межами смт Гостомель Київської області є необґрунтованими, оскільки згідно з відповіддю на запит прокуратури Київської області Українське державне проектне лісовпорядне виробниче об`єднання «Укрдержліспроект» зазначило, що земельні ділянки з кадастровими номерами, у тому числі земельна ділянка, яка була передана у власність ОСОБА_1 , згідно з публічної кадастрової карти накладаються на квартали № № 7, 12, 18, 19 Київського лісництва Святошинського лісового та мисливського господарства (т. 1, а. с. 32).

Також безпідставними є висновки апеляційного суду, що передачею спірної земельної ділянки у власність фізичної особи не було порушено права Кабінету Міністрів України, оскільки Указом Президента України «Про зміну меж національного природного парку «Голосіївський» від 01 травня 2014 року № 446/2014 розширено територію Національного природного парку «Голосіївський» на 6 462,62 га за рахунок земель Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень «Київзеленбуд», а саме за рахунок лісових земель КП «Святошинське лісопаркове господарство», у тому числі кварталу № 12 , за рахунок якого відведено спірну земельну ділянку у приватну власність.

Отже, земельна ділянка, яка відведена Гостомельською селищною радою Київської області під забудову, наразі є територією національного природного парку «Голосіївський» та відноситься до земель природно-заповідного фонду.

Згідно зі статтею 13 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Повноваження Кабінету Міністрів України визначено статтями 122 149 ЗК України.

Відповідно до частини дев`ятої статті 149 ЗК України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для несільськогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою-восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Отже, апеляційним судом не враховано, що право розпорядження спірною земельною ділянкою державної власності було прийняте Гостомельською селищною радою Київської області з перевищенням повноважень, тобто спірна земельна ділянка вибула з володіння власника - держави - поза його волею.

Подібні висновки щодо незаконності розпорядження Гостомельською селищною радою Київської області землями КП «Святошинське лісопаркове господарство» та Національного природного парку «Голосіївський» викладені у постановах Верхового Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 367/3246/15-ц, провадження № 61-11159св19; від 30 жовтня 2019 року у справі № 367/3240/15-ц, провадження № 61-19509св18; від 27 листопада 2019 року у справі № 367/2525/15-ц, провадження № 61-11417св19; від 11 грудня 2019 року у справі № 367/3487/15-ц, провадження № 61-18599св18.

З огляду на вказане загальний інтерес у контролі за використанням земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації у цій справі переважає приватний інтерес ОСОБА_1 у збереженні права на земельну ділянку.

Отже, витребування земельної ділянки у ОСОБА_1 не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право мирного володіння майном.

Разом з тим, апеляційним судом у порушення вимог частини п`ятої статті 411 ЦПК України не враховано висновки суду касаційної інстанції, в зв`язку з якими було скасоване попереднє судове рішення суду апеляційної інстанції, що унеможливлює ухвалення Верховним Судом нового рішення.

Так, скасовуючи рішення Апеляційного суду Київської області від 25 січня 2017 року і направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 липня 2018 року дійшов наступних висновків.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

При цьому відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом з тим, згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Гостомельською селищною радою Київської області та ОСОБА_1 заявлено про застосування позовної давності (т. 1, а. с. 115-122, 137-142).

Виходячи зі змісту статей 256 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

З огляду на положення статті 261 ЦК України, статті 45 ЦПК України 2004 року суд повинен був з`ясувати, з якого моменту у прокурора виникло право на звернення до суду в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України з вищезазначеним позовом. Це право пов`язане з моментом, коли саме повноважному органу, а саме Кабінету Міністрів України, право якого порушене, стало відомо чи могло стати відомо про таке порушення.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 08 червня 2016 року у справі № 6-3029цс15.

Ураховуючи те, що прокурор пред`явив позов в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, апеляційний суд не з`ясував, коли саме зазначений орган довідався або міг довідатися про порушення його права та чи є у нього поважні причини для його поновлення. Оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Однак, вказані обставини апеляційним судом при новому розгляді встановлені не були, а суд касаційної інстанції у силу вимог частини першої статті 400 ЦПК України позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, то усунути вказані недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду неможливо, тому справу необхідно передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТОМ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки апеляційний суд не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, і не перевірив доводи сторін та надані на їх підтвердження докази, то оскаржуване рішення апеляційного суду відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Усунути ці недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноважень суду касаційної інстанції неможливо.

При новому розгляді справи суду необхідно дати належну оцінку доводам і поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог та заперечень, як в цілому, так і кожному доказу окремо. Крім того, апеляційний суд повинен врахувати правовий висновок, висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 372/1988/15-ц, провадження № 14-172цс18, згідно з яким у разі, якщо позивач заявив декілька позовних вимог, то питання застосування позовної давності, початку її перебігу та спливу має вирішуватися щодо кожної позовної вимоги окремо.

Керуючись статтями 400 402 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Київської області від 28 серпня 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко

Судді: А. А. Калараш

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

С. П. Штелик