Постанова
Іменем України
15 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 367/3514/15-ц
провадження № 61-17965св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., (суддя-доповідач),
Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України,
відповідачі: Гостомельська селищна рада Київської області, ОСОБА_1 ,
треті особи: комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Гостомельської селищної ради Київської області на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 14 квітня 2016 року у складі судді
Мікуліна А. В. та постанову Київського апеляційного суду від 17 вересня
2019 року у складі колегії суддів: Сержанюка А. С., Березовенко Р. В.,
Сушко Л. П.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2015 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся до Гостомельської селищної ради Київської області та ОСОБА_1 , треті особи: комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство» (далі - КП «Святошинське лісопаркове господарство»), ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , про визнання недійсним рішення ради, державного акта на право власності на земельну ділянку
та витребування земельної ділянки.
Позов мотивовано тим, що прокуратурою Київської області за результатами вивчення законності розпоряджень землями лісогосподарського призначення виявлено порушення вимог законодавства при відведенні Гостомельською селищною радою Київської області земельних ділянок
у приватну власність громадянам для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд.
Зазначав, що рішенням селищної ради від 11 березня 2010 року затверджено проект землеустрою та передано безкоштовно у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель
і споруд на АДРЕСА_1 . На підставі вказаного рішення ОСОБА_2 було видано державний акт на право власності
на земельну ділянку. У подальшому на підставі договору купівлі-продажу
від 17 червня 2010 року ОСОБА_2 відчужив зазначену земельну ділянку на користь ОСОБА_3 , а останній у свою чергу, на підставі договору купівлі-продажу від 30 серпня 2010 року - на користь ОСОБА_1 .
На момент відведення спірна земельна ділянка перебувала у постійному користуванні лісового гоподарства та знаходилась у кварталі № 18 Київського лісництва. Загальна площа Святошинського лісопаркового господарства на момент створення становила 14 167,00 га. Вказану земельну ділянку передано без вилучення із Держлісфонду України.
Перевіркою також було встановлено, що погодження на вилучення
з постійного користування вказаної спірної ділянки КП «Святошинське лісопаркове господарство» не надавало, уповноважений орган державної влади відповідного рішення не приймав.
Крім того вважав, що цільове призначення вказаної земельної ділянки змінено у порушення норм земельного та лісового законодавства
не уповноваженим органом, за відсутності погодження органу виконавчої влади з питань лісового господарства, землю відведено для житлової забудови за межами населеного пункту.
Посилаючись на зазначені обставини, перший заступник прокурора просив суд: визнати недійсним рішення Гостомельської селищної ради Київської області від 11 березня 2010 року № 1298-50-У «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки», яким передано
у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1000 га; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку
серії ЯЛ № 217586, виданий ОСОБА_2 на земельну ділянку
із кадастровим номером 3210945900:01:101:0045 площею 0,1000 га
з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_1 ; витребувати
із володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку з кадастровим номером 3210945900:01:101:0045 площею 0,1000 га вартістю 36 671,20 грн.
Справа неодноразово розглядалась судами апеляційної та касаційної інстанцій.
Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 14 квітня 2016 року позов першого заступника прокурора Київської області задоволено.
Визнано недійсним рішення Гостомельської селищної ради Київської області від 11 березня 2010 року № 1298-50-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки», яким передано
у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1000 га.
Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №217586, виданий ОСОБА_2 на земельну ділянку
із кадастровим номером 3210945900:01:101:0045, площею 0,1000 га,
з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_1 .
Витребувано із володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету міністрів України земельну ділянку з кадастровим номером 3210945900:01:101:0045, площею 0,1000 га, вартістю 36 671,20 грн
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що перший заступник прокурора звернувся до суду з цим позовом у межах позовної давності, ним доведено факт порушення норм чинного законодавства під час отримання ОСОБА_2 у власність спірної земельної ділянки, оскільки власником земельної ділянки не приймалося рішення про вилучення
з постійного користування у КП «Святошинське лісопаркове господарство»,
а тому Гостомельською селищною радою Київської області спірну ділянку передано у власність ОСОБА_2 без її вилучення у користувача
у встановленому законом порядку та з фактичною зміною її цільового призначення, без погодження проекту відведення земельної ділянки
з органами виконавчої влади з питань лісового господарства, без обов`язкової експертизи проекту землеустрою.
Встановивши, що відчуження спірної земельної ділянки відбулося без волевиявлення первісного власника, з перевищенням міською радою своїх повноважень, всупереч чинному законодавству, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оспорюване рішення міської ради та виданий на підставі рішення державний акт є незаконними. Позовну давность при зверненні
до суду не пропущено.
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 26 липня 2016 року апеляційну скаргу Гостомельської селищної ради Київської області задоволено. Рішення Ірпінського міського суду Київської області
від 14 квітня 2016 року скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову першого заступника прокурора Київської області відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постановою Верховного Суду від 17 липня 2019 року касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задоволено частково. Рішення Апеляційного суду Київської області від 26 липня 2016 року скасовано, справу передано на новий апеляційний розгляд.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 17 вересня 2019 року апеляційну скаргу Гостомельської селищної ради Київської області залишено без задоволення. Рішення Ірпінського міського суду Київської області
від 14 квітня 2016 року залишено без змін.
Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що прокурором доведено факт незаконного отримання ОСОБА_2 у власність земельної ділянки без прийняття відповідного рішення щодо вилучення
її у попереднього користувача КП «Святошинське лісопаркове господарство» та з порушенням порядку, встановленого для вилучення земель лісового фонду і зміни їх цільового призначення. Відсутність узгодження проекту такого відводу з уповноваженим органом лісового господарства та висновку державної експертизи землевпорядної документації призвело до того,
що рішення щодо відводу та надання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки за рахунок земель КП «Святошинське лісопаркове господарство» поза межами її повноважень, наданих їй з вирішення земельних питань.
Разом із тим суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про те, що позивачем не пропущено строк звернення до суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2019 року до Верховного Суду, Гостомельська селищна рада Київської області посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просила скасувати судові рішення судів першої
та апеляційної інстанцій й відмовити у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення
є незаконними, необґрунтованими й такими, що ухвалені з неправильним застосуванням норм чинного законодавства.
Вважала, що перший заступник прокурора звернувся з цим позовом
з пропуском позовної давності, оскільки державі в особі Кабінету Міністрів України та утвореним ним органам, які мали повноваження щодо розпорядження землями державної власності та контролю за додержанням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України, було і могло бути відомо про порушення права власності держави на землю з часу вчинення цього порушення, зокрема у 2010 році.
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи
із Ірпінського міського суду Київської області.
У листопаді 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2019 року указану справу призначено до розгляду.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У листопаді 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від прокурора Київської області, у якому він посилався
на те, що доводи касаційної скарги Гостомельської селищної ради Київської області є необґрунтованими, а оскаржувані рішення судів першої
та апеляційної інстанцій є законними.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Рішенням Гостомельської селищної ради Київської області від 11 березня 2010 року № 1298-50-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки» було передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 0,1000 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд у
АДРЕСА_1 (а. с. 31 т. 1).
На підставі зазначеного рішення ОСОБА_2 був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №217586 із кадастровим номером 3210945900:01:101:0045, площею 0,1000 га, яка знаходиться
за адресою: АДРЕСА_1
(а. с. 29-30 т. 1).
У подальшому, на підставі договору купівлі-продажу від 17 червня 2010 року, ОСОБА_2 відчужив зазначену земельну ділянку на користь
ОСОБА_3 , який, у подальшому, на підставі такого ж правочину
від 30 серпня 2010 року відчужив спірну земельну ділянку на користь
ОСОБА_1 (а. с. 32-33, 34-35 т. 1).
Земельна ділянка, кадастровий номер 3210945900:01:101:0045, площею 0,1000 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , відноситься до категорії земель лісогосподарського призначення, що підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, якими є планшети № № 1, 4, карта-схема поділу лісів
за категоріями Святошинського лісопаркового господарства (а. с. 17-19 т. 1).
Вказана земельна ділянка знаходиться в межах земель, переданих у постійне користування КП «Святошинське лісопаркове господарство» та відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування знаходилась
у кварталі № 18 Київського лісництва (а. с. 25-26 т. 1).
Будь-якого погодження на вилучення з постійного користування вказаної земельної ділянки КП «Святошинське лісопаркове господарство» та зміну
її цільового призначення не надавало і уповноважений орган державної влади відповідного рішення з цього приводу не приймав (а. с. 15-16 т. 1).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції
до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга Гостомельської селищної ради Київської області
не підлягає задоволенню.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні
чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Вирішуючи спір, суди виходили із того, що спірна земельна ділянка має статус земельної ділянки лісогосподарського призначення та на час прийняття оспорюваного рішення перебувала у постійному користуванні
КП «Святошинське лісопаркове господарство».
Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту
зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.
Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням
та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції
та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 Лісового кодексу України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів регулюються приписами Земельного кодексу України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому кодексу (частина друга статті 3 ЗК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)).
За основним цільовим призначенням ЗК України передбачає виділення
в окрему категорію земель лісогосподарського призначення (пункт «е» частини першої статті 19 ЗК України).
Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів
з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (стаття 63 ЛК України).
До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані
в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (частина перша статті 5 ЛК України).
Відповідно до пункту «б» частини першої статті 164 ЗК України охорона земель включає в себе захист лісових земель та чагарників
від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», пункту 5 частини першої статті 31 ЛК України
у редакції, чинній на час передачі у власність земельної ділянки,
до повноважень державних адміністрацій у сфері лісових відносин належить, зокрема, передання у власність земельних лісових ділянок площею до 1 га, що перебувають у державній власності, на відповідній території.
Порядок вилучення земельних ділянок визначає стаття 149 ЗК України,
за приписами якої земельні ділянки, надані у постійне користування, зокрема, із земель державної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за згодою землекористувачів за рішеннями Кабінету Міністрів України, місцевих державних адміністрацій відповідно
до їх повноважень.
Відповідно до положень статей 141, 149 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у користуванні осіб, передаються у власність чи користування іншим особам лише після їх вилучення у встановленому законом порядку
у попереднього користувача.
За приписами частини четвертої статті 20 ЗК України зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.
Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель
є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади
та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення
до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (стаття 21 ЗК України).
Відсутність рішення держави в особі Кабіненту Міністрів України щодо спірної земельної ділянки лісового фонду означає, що відчуження земельної ділянки відбулось поза волею власника, отже, висновки судів у цій справі про визнання незаконними і скасування оскаржуваного рішення як такого,
що суперечить актам законодавства та порушує право власності держави
на земельну ділянку, є правильними.
Встановивши, що спірна земельна ділянка перебувала у державній власності, мала лісогосподарське призначення, у постійного землекористувача
у встановленому порядку повноважним органом не вилучалась, а зміна
її цільового призначення у передбаченому законом порядку
не здійснювалась, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки держава як власник волю на відчуження спірної земельної ділянки, яка перебуває під її посиленою правовою охороною, не виявляла.
Посилання касаційної скарги на те, що перший заступник прокурора пропустив строк позовної давності для звернення до суду із цим позовом,
є безпідставними з огляду на наступне.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду
з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції
у спірних правовідносинах може певний її орган.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
І в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності
за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише
у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року
у справі № 362/44/17).
Позов у цій справі перший заступник прокурора подав до суду 03 червня
2015 року.
Гостомельська селищна рада Київської області подала заяву про застосування наслідків спливу позовної давності.
Суди встановили, що про факт порушення вимог законодавства щодо відчуження земельної ділянки виявлений прокуратурою лише під час прокурорської перевірки у травні 2014 року та врахували те, що позовні вимоги заявлені в інтересах Кабінету Міністрів України, якому стало відомо про порушення свого права з дня постановлення ухвали про відкриття провадження у цій справі - 03 червня 2015 року.
Матеріали справи не містять будь-яких відомостей про те, що держава в особі Кабінету Міністрів України, як розпорядник земель державної власності стало відомо про порушення вимог земельного законодавства раніше.
Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішень судів першої та апеляційної інстанцій, та зводяться
до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки
та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня
2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування законузабезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру
до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування
чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Таким чином, наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 400 409 410 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Гостомельської селищної ради Київської області залишити без задоволення.
Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 14 квітня 2016 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 вересня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович