Постанова
Іменем України
15 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 367/3875/16-ц
провадження № 61-41385св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Сердюка В. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 26 лютого 2018 року у складі судді Оладько С. І. та постанову Апеляційного суду Київської області від 06 червня 2018 року у складі колегії суддів: Приходька К. П., Голуб С. А., Савченка С. І.,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу.
Позовна заява мотивована тим, що 05 березня 2014 року між сторонами укладено договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 у борг грошові кошти у розмірі 47 366 грн, що еквівалентно 5 920 дол. США.
Відповідач зобов`язався повернути всю суму у повному обсязі у національній валюті України у розмірі, який буде еквівалентним 5 920 дол. США на момент повернення по курсу Національного банку України (далі - НБУ), до 31 травня 2014 року. Однак, сума коштів по закінченню строку дії розписки, позивачу повернута не була.
Позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогами про повернення грошових коштів, проте такі вимоги залишилися без реагування.
Станом на 26 квітня 2016 року відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання у розмірі 150 012,80 грн,що еквівалентно 5 920 дол. США.
Крім того, умовами договору позики передбачено сплату пені за порушення виконання грошового зобов`язання у розмірі 0,5 % від суми боргу за кожен день прострочення, тому станом на 12 квітня 2016 року відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання на 682 дня, відповідно, розмір пені складає 247 521,12 грн.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за договором позики у розмірі 150 012,80 грн та пеню -
247 521,12 грн.
Короткий зміст судових рішень
Заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 29 серпня 2016 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу у розмірі 150 012,80 грн, пеню - 247 521,12 грн, витрати на правову допомогу -
3 000 грн, судовий збір - 4 280,94 грн.
Заочне рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позичальник не виконав свої зобов`язання за договором позики, тому зобов`язаний сплатити суму боргу та пеню за прострочення виконання грошового зобов`язання. Також наявні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача понесених ним і документально підтверджених судових витрат, які складаються з судового збору та витрат на правову допомогу.
Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 03 січня 2017 року заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 29 серпня 2016 року скасовано, справу призначено до розгляду.
Ухвала місцевого суду мотивована тим, що відповідач не з`явився в судове засідання та не повідомив причини неявки з поважних причин і докази, на які він посилається мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Оскаржуваним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 26 лютого 2018 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 05 березня 2014 року у розмірі 150 012,80 грн, пеню - 179 303,97 грн та судові витрати - 3 568,77 грн, а всього - 332 885,54 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач порушив свої зобов`язання відповідно до договору позики від 05 березня 2014 року та у визначений строк суму позики позивачу не повернув.Зазначено, що безпідставними є доводи відповідача, що він не отримував кошти за вищевказаним правочином, оскільки на підтвердження вказаних обставин до суду не подано доказів.
Позивач подав до суду розрахунок пені у межах строку позовної давності за період з 02 червня 2014 року до 31 травня 2015 року, яка складає
179 303,97 грн. Вказаний розрахунок здійснений відповідно до вимог чинного законодавства, тому взятий судом до уваги. Разом з тим, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено розмір понесених витрат на правову допомогу
Постановою Апеляційного суду Київської області від 06 червня 2018 року рішення Ірпінського міського суду Київської області від 26 лютого 2018 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що відповідач порушив свої зобов`язання згідно з договором позики від 05 березня 2014 року та у визначений строк суму позики позивачу не повернув, а враховуючи курс долара США на 26 квітня 2016 року - дату, на яку позивач ставить питання про стягнення боргу, сума боргу, що підлягає до стягнення, становить 150 012,80 грн.
Крім цього, суд прийняв до уваги розрахунок пені в межах строку позовної давності за період з 02 червня 2014 року до 31 травня 2015 року, яка складає 179 303,97 грн, та відхилив розрахунок пені за період з 01 грудня 2015 року до 30 листопада 2016 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення Ірпінського міського суду Київської області від 26 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 06 червня 2018 року, ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що позивач не довів належними та допустимими доказами факту укладення між сторонами договору позики та передачу відповідачу коштів за цим правочином, оскільки у матеріалах справи відсутній оригінал боргової розписки.
Крім того, у розписці, яка не підписана відповідачем, наведений неправильний еквівалент суми боргу, який визначений у національній валюті, до долара США, оскільки відповідно до курсу НБУ станом
на 05 березня 2014 року сума боргу становить 4 870,99 дол. США, а не
5 920 дол. США, як зазначено у розписці.
Також суди безпідставно не застосували частину третю статті 551 ЦК України та не зменшили розмір пені, оскільки вона перевищує розмір основного боргу, а відповідач подавав до суду заяву про застосування указаної норми, проте викладені в цій заяві доводи залишені поза увагою.
Суди безпідставно не задовольнили заяву відповідача про застосування строку позовної давності в один рік щодо вимоги про стягнення пені, оскільки вказаний строк розпочав свій перебіг з 01 червня 2014 року та сплинув 01 червня 2015 року, а до суду з цим позовом ОСОБА_1 звернувся 29 квітня 2016 року.
Доводи інших учасників справи
ОСОБА_1 подав до суду відзив на касаційну скаргу, зазначивши, що спірна розписка підписана ОСОБА_2 , останній отримав кошти за цим правочином, тому зобов`язаний був повернути гроші в обумовлені сторонами строки. Оскільки відповідач порушив грошові зобов`язання, то зобов`язаний сплатити пеню, а його доводи про незадовільний майновий стан спростовуються зібраними у справі доказами. Оскільки не сплив строк позовної давності до основної вимоги, то позивач має право на стягнення пені у межах строку спеціальної позовної давності - одного року.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.
01 жовтня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30 березня 2020 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 05 березня 2014 року між сторонами укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 47 366 грн, що еквівалентно 5 920 дол. США. Вказані обставини підтверджуються розпискою, оригінал якої було оглянуто у судовому засіданні, а копію якої долучено до матеріалів справи.
Згідно з вказаною розпискою відповідач зобов`язувався повернути всю суму у повному обсязі в національній валюті України в розмірі, який буде еквівалентним 5 920 дол. США на момент повернення по курсу НБУ,
до 31 травня 2014 року.
Крім того, відповідно до вказаної розписки відповідач зобов`язався сплатити позивачу пеню у розмірі 0,5 % від суми боргу за кожний прострочений день заборгованості.
Суди також встановили, що сума боргу у національній валюті станом
на 26 квітня 2016 року становить 150 012,80 грн.
Відповідно до наданого розрахунку розмір пені за період з 02 червня
2014 року до 31 травня 2015 року складає 179 303,97 грн.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - в редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина третя статті 400 ЦПК України).
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду повністю не відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Таким чином, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.
Як встановлено судами, 05 березня 2014 року між сторонами укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_1 передав
ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 47 366 грн, що еквівалентно
5 920 дол. США. Вказані обставини підтверджуються розпискою, оригінал якої було оглянуто у судовому засіданні, а копію якої долучено до матеріалів справи.
Отже, безпідставними є доводи відповідача, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявність між сторонами зобов`язальних правовідносин за договором позики.
Встановивши, що позичальник належним чином не виконав свої зобов`язання за договором позики, суди дійшли правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення основної суми боргу у розмірі 150 012,80 грн.
Крім того, ОСОБА_1 заявив до стягнення пеню в розмірі
247 521,12 грн.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку (частина п`ята статті 261 ЦК України).
Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252 - 255 ЦК України.
При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Згідно із частиною першою статті 1049 ЦК України, якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Пунктом 3 частини першої статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки у вигляді сплати неустойки.
Відповідно до частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.
Статтею 253 цього Кодексу визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
За правилами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір, поки зобов`язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від тривалості правопорушення.
Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється окремо за кожний день (місяць) нарахування пені. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.
Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Отже, аналіз норм статті 266, частини другої статті 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.
Вказані висновки викладені у постанові Верховного Суду України
від 08 червня 2016 року у справі № 6-3006цс15, з якими погодився і Верховний Суд у постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 363/3543/16-ц (провадження № 61-21240св18).
Саме з такого розуміння зазначених норм матеріального права виходили суди попередніх інстанцій, ухвалюючи судові рішення про часткове задоволення позову, тому дійшли правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення пені в межах строку позовної давності.
Разом з тим, відповідно до вимог статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи, зокрема, завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними і публічними інтересами, особливості предмета спору, ціни позову (стаття 11 ЦПК України).
Частиною третьою статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Отже, положення частини третьої статті 551 ЦК України з урахуванням наведених положень норм процесуального права щодо загальних засад цивільного судочинства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.
Як встановлено вище, розмір неустойки перевищує розмір основного боргу за договором позики.
Крім того, заперечуючи проти позову, відповідач просив зменшити розмір пені.
Проте, суди вказані доводи залишили поза увагою, тому не перевірили можливість зменшення нарахованої позивачем пені на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, враховуючи фінансово-матеріальне становище відповідача, що підтверджується відповідними доказами. Суди не мотивували відмову у зменшенні розміру пені.
На підтвердження вказаних обставин до матеріалів справи додано довідку Товариства з обмеженою відповідальністю «СБС-Комфорт» від 06 грудня 2016 року, відповідно до якої заробітна плата ОСОБА_2 за період
з червня 2016 року до листопада 2016 року складає 9 222,98 грн.
Крім того, на утриманні відповідача перебувають діти, що підтверджується доданими до матеріалів справи свідоцтвами про народження.
Суди не врахували, що відповідач послався на можливість зменшення розміру неустойки не у зв`язку з тим, що цей розмір перевищує розмір заборгованості, а за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі, що більший від заборгованості за договором позики, а також за наявності інших обставин, які мають істотне значення (довідки про заробітну плату ОСОБА_2 , яка підтверджує матеріальний стан останнього, наявності у нього на утриманні дітей), не можна вважати таким, який би відповідав завданню цивільного судочинства - справедливому розгляду і вирішенню справи. При цьому касаційним судом враховано, що однією із функцій неустойки є компенсаторна функція.
Ураховуючи викладене, Верховний Суд вважає можливим зменшити розмір пені до 100 000 грн, що відповідатиме принципу пропорційності у цивільному судочинстві.
Вказані вище висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 серпня 2019 року у справі № 727/9352/17 (провадження № 14-319цс19), від 16 жовтня 2019 року у справі № 303/2408/16-ц (провадження № 14-361цс19),
Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що відповідач зобов`язаний був повернути суму еквівалентну 4 870,99 дол. США, оскільки в указаній розписці сторонами погоджено, що боржник зобов`язаний повернути саме 5 920 дол. США по курсу НБУ.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскаржувані судові рішення в частині вирішення позовних вимог про стягнення суми боргу ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в цій частині необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Ураховуючи те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права в частині вирішення позовних вимог про стягнення пені, судові рішення в цій частині підлягають зміні шляхом зменшення суми пені з 179 303,97 грн до 100 000 грн.
Щодо судових витрат
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки судом касаційної інстанції змінено судові рішення в частині стягнення пені, то зміні також підлягає розподіл судових витрат, а саме із відповідача на користь позивача необхідно стягнути 2500,12 грн судового збору за подання до суду позовної заяви.
Разом з тим, враховуючи, що ОСОБА_2 при зверненні із касаційною скаргою не сплатив судовий збір у визначеному Законом України «Про судовий збір» розмірі, з останнього необхідно стягнути в дохід держави 6586,33 грн судового збору за розгляд справи у суді касаційної інстанції. Проте враховуючи що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, вказані судові витрати також підлягають розподілу пропорційно задоволеним вимогам, тому з ОСОБА_1 в дохід держави необхідно стягнути 5000,54 грн, а з ОСОБА_2 в дохід держави підлягає стягненню 1586,09 грн судового збору за розгляд справи у суді касаційної інстанції.
Керуючись статтями 400 402 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 26 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 06 червня 2018 року змінити в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені.
Зменшити розмір пені, що підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , зі 179 303,97 грн до 100 000 грн.
Зменшити розмір судового збору за подання позовної заяви, що підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 з 3568,77 грн до 2500,12 грн.
У решті рішення Ірпінського міського суду Київської області від 26 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 06 червня 2018 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави 1586,09 грн судового збору за розгляд справи у суді касаційної інстанції.
Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави 5000,24 грн судового збору за розгляд справи у суді касаційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Висоцька
Судді А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко
В. В. Сердюк
І. М. Фаловська