02.06.2023

№ 367/4665/15

Постанова

Іменем України

12 січня 2022 року

м. Київ

справа № 367/4665/15

провадження № 61-16245св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І. (суддя-доповідач),

суддів: Калараша А. А., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - Кабінет Міністрів України від імені якого в інтересах держави позов подав перший заступник прокурора Київської області,

відповідачі: Гостомельська селищна рада Київської області, ОСОБА_1 ,

треті особи: комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство», ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури на постанову Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2020 рокуу складі колегії суддів: Чобіток А. О., Немировської О. В., Ящук Т. І.,

у справі за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Гостомельської селищної ради Київської області, ОСОБА_1 , треті особи: комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство», ОСОБА_2 , про визнання недійсним рішення ради, державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки.

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2015 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся до суду із позовом до Гостомельської селищної ради Київської області, ОСОБА_1 , треті особи: комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство» (далі - КП «Святошинське лісопаркове господарство»), ОСОБА_2 , про визнання недійсним рішення ради, державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки.

Позовну заяву мотивовано тим, що рішенням Гостомельської селищної ради від 21 жовтня 2010 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки» затверджено проект землеустрою та передано безкоштовно у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 0,1500 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 . На підставі вказаного рішення ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на вказану земельну ділянку. В подальшому на підставі договору купівлі-продажу від 12 листопада 2010 року ОСОБА_2 відчужила зазначену земельну ділянку на користь ОСОБА_1 .

Позивач вважає, що рішення Гостомельської селищної ради та державний акт на право власності на земельну ділянку видані з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки селищна рада розпорядилась земельною ділянкою, яка знаходиться за межами населеного пункту селища Гостомель, право розпорядження якою віднесено до відповідного органу виконавчої влади згідно з пунктом 12 Перехідних положень ЗК України. Крім того, у порушення статей 38 116 118 149 151 ЗК України спірну земельну ділянку надано у власність ОСОБА_2 без припинення права постійного користування нею КП «Святошинське лісопаркове господарство», а також селищноюрадою не дотримано положення статей 20 21 ЗК України і статті 57 ЛК України щодо порядку зміни цільового призначення землі.

Прокурор просив визнати недійсним рішення Гостомельської селищної ради Київської області від 21 жовтня 2010 року № 1449-56-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки», яким передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1500 га; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії

ЯЛ № 361645, з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_1 ; витребувати з володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України зазначену вище земельну ділянку.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 25 лютого 2016 року у складі судді Саранюк Л. П.позовні вимоги задоволено.

Постановлено визнати недійсним рішення Гостомельської селищної ради Київської області від 21 жовтня 2010 року № 1449-56-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки», яким передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1500 га.

Визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 361645, виданий ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 3210945900:01:101:0033 площею 0,1500 га, з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_1 .

Витребувати з володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку з кадастровим номером 3210945900:01:101:0033 площею 0,1500 га, вартістю 167 881,32 грн.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що Гостомельською селищною радою Київської області з перевищенням визначених законом повноважень передано ОСОБА_2 у власність спірну земельну ділянку державної власності лісогосподарського призначення, що знаходилась за межами населеного пункту селища Гостомель, без вилучення у постійного землекористувача та з незаконною зміною цільового призначення. Оскільки спірна земельна ділянка незаконно вибула з володіння власника (держави) поза його волею шляхом перевищення повноважень органом місцевого самоврядування, вона підлягає витребуванню з приватної власності ОСОБА_1 та поверненню у власність держави на підставі статті 388 ЦК України.

Рішення місцевого суду переглядалося неодноразово судами апеляційної та касаційної інстанцій.

Останньою постановою Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2020 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та Гостомельської селищної ради Київської області задоволено.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 25 лютого 2016 року скасовано та прийнято постанову.

Позов першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Гостомельської селищної ради Київської області, ОСОБА_1 , треті особи: КП «Святошинське лісопаркове господарство», ОСОБА_2 про визнання недійсним рішення ради, державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки залишено без задоволення.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував фактичні обставини, які свідчать про порушення судом норм матеріального права, які регулюють позовну давність, тобто строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, про застосування якого просили відповідачі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2020 року до Верховного Суду, заступник керівника Київської обласної прокуратури, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Ірпінського міського суду Київської області.

11 жовтня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.

На підставі ухвали Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 14 грудня 2021 року визначено наступний склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Калараш А. А., Литвиненко І. В., Петров Є. В., Ткачук О. С.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03 вересня 2020 року у справах № 911/3306/17 та № 911/3449/17, від 04 лютого 2020 року у справах № 911/3574/17, № 911/3311/17, № 911/3577/17, від 05 лютого 2020 року у справі № 911/3150/17 та інших.

В касаційній скарзі зазначається, що судом апеляційної інстанції зроблено припущення про можливу обізнаність Кабінету Міністрів України про порушення його прав на спірну земельну ділянку. Судом безпідставно не враховано, що незаконне вибуття спірних земельних ділянок лісового фонду у приватну власність на підставі незаконних наказів органу державної виконавчої влади, що діяв не у спосіб, встановлений законом, не може свідчити про наявність волі дійсного власника землі та достатньої правової підстави на розпорядження спірним майном. Позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, яким можна заявляти впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не надіслали відзив на касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що рішенням Гостомельської селищної ради від 21 жовтня 2010 року № 1449-56-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки» затверджено проект землеустрою та передано безкоштовно у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 0,1500 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 10).

На підставі вказаного рішення ОСОБА_2 видано державний акт серії ЯЛ № 361645 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3210945900:01:101:0033, площею 0,1500 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, зареєстрований відділом Держкомзему у м. Ірпінь за № 011096602710 (т. 1 а. с. 8, 9).

В подальшому на підставі договору купівлі-продажу від 12 листопада 2010 року ОСОБА_2 відчужила зазначену земельну ділянку на користь ОСОБА_1 про що зроблено відповідну відмітку на державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 361645.

Відповідно до проекту землеустрою, який затверджено оспорюваним рішенням, відведення земельної ділянки передбачене за рахунок земель запасу, однак у період з 01 січня 2009 року по 01 січня 2011 року на території Гостомельської селищної ради згідно з державною статистичною звітністю за формою 6-зем площа земель запасу не змінювалася.

На момент відведення спірна земельна ділянка згідно з інформацією КП «Святошинське лісопаркове господарство» та ВО «Укрдержліспроект» перебувала у постійному користуванні лісгоспу та відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування знаходилась у кварталі № 19 Київського лісництва.

За інформацією ВО «Укрдержліспроект» від 08 жовтня 2014 року, спірна територія була лісами з радянських часів.

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 17 грудня 2001 року № 2715 на виконання рішення Київської міської ради від 02 жовтня 2001 року № 59/1493, Київське державне комунальне об`єднання зеленого будівництва «Київзеленбуд» перейменовано на Київське комунальне об`єднання зеленого будівництва та експлуатації «Київзеленбуд», а державне комунальне підприємство Святошинське лісопаркове господарство на комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство».

Лісовпорядні роботи проводилися в 1945-46,1952-59, 1969, 1979, 1989, 1999, 2009 роках.

Встановлено, що погодження на вилучення з постійного користування вказаної спірної ділянки КП «Святошинське лісопаркове господарство» не надавало, уповноважений орган державної влади відповідного рішення не приймав.

Згідно з відповіддю КП «Святошинське лісопаркове господарство»

від 21 листопада 2014 року № 873, згідно статуту підприємства, зареєстрованого Святошинською районною у місті Києві державною адміністрацією 11 березня 2002 року підприємство є правонаступником державного лісопаркового господарства, заснованого на комунальній власності та здійснює лісогосподарську діяльність на закріпленій території. Також в цьому листі зазначено, що з листа прокуратури міста Києва їм стало відомо, що протягом 2011-2012 років було пред`явлено 18 позовів про скасування рішень Гостомельської селищної ради, державних актів та повернення земельних ділянок площею 2,7 га.

Відповідно до постанови про проведення перевірки у порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів від 16 травня 2014 року № 51 постановлено провести перевірку в порядку нагляду за додержанням та застосуванням законів в Гостомельській селищній раді Київської області з питань додержання вимог земельного законодавства під час відведення земельних ділянок у власність громадян для будівництва житлових будинків, загальною площею 12,75 га.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Щодо вирішення справи по суті

Згідно зі статтею 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Згідно зі статтею 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Частиною першою статті 155 ЗК України передбачено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Суди попередніх інстанцій установили, що на підставі рішення Гостомельської селищної ради Київської області від 21 жовтня 2010 року № 1449-56-V ОСОБА_2 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3210945900:01:101:0033, площею 0,1500 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, зареєстрований відділом Держкомзему у м. Ірпінь за № 011096602710.

Отже, судами попередніх інстанцій зроблено обґрунтований висновок про те, що право розпорядження спірною земельною ділянкою державної власності було прийняте Гостомельською селищною радою Київської області з перевищенням повноважень, тобто спірна земельна ділянка вибула з володіння власника - держави поза його волею.

Щодо застосування строку позовної давності

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Встановлено, що у запереченні на позов, поданому 19 серпня 2015 року, Гостомельська селищна рада просила про застосування строків позовної давності, посилаючись на те, що цей позов пред`явлено після спливу загального строку позовної давності. 12 жовтня 2015 року заяву про застосування строку позовної давності подала також і ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 83-91,136-139).

Встановивши обґрунтованість позовних вимог у цій справі, суд апеляційної інстанції застосував до спірних правовідносин наслідки спливу позовної давності, оскільки вважав, що перебіг позовної давності за даним позовом розпочався з 26 жовтня 2010 року - з наступного дня після отримання 25 жовтня 2010 року представником прокуратури м. Ірпеня прокуратури Київської області Мізерним Т. П. оригіналів рішень Гостомельської селищної ради щодо передачі у власність земельних ділянок на вул. Київська та Щорса в селищі Гостомель.

Колегія суддів вважає, що висновки про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності є передчасними.

Верховний Суд у постанові від 25 липня 2018 року у цій справі звернув увагу на те, що з огляду на положення статті 261 ЦК України, статті 45 ЦПК України 2004 року суд повинен був з`ясувати, коли саме повноважному органу, а саме Кабінету Міністрів України, право якого порушене, стало відомо чи могло стати відомо про таке порушення.

Також апеляційний суд зазначив, що матеріали справи не містять відомостей, коли саме Кабінету Міністрів України стало відомо про порушення свого права як розпорядника спірної земельної ділянки.

З огляду на вказане, суд апеляційної інстанції не встановив початку перебігу позовної давності для Кабінету Міністрів України, а сторони не надали жодних доказів на підтвердження того, що Кабінету Міністрів України було відомо про порушення його права до моменту звернення прокурора з відповідним позовом до місцевого суду, тоді як згідно із частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі № 367/3381/15-ц (провадження № 14-659св21).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Апеляційний суд, всупереч вимогам цієї норми, не встановив, коли про порушення свого права на спірну земельну ділянку дізнався Кабінет Міністрів України - позивач у справі.

Відповідно до вищезазначеного, колегія Верховного Суду зазначає, що судом апеляційної інстанції не встановлено фактичні обставини справи, не надано оцінку доказам, які були подані прокурором, а тому Верховний Суд постановити власне рішення не має можливості, оскількимежі розгляду справи судом касаційної інстанції визначені статтею 400 ЦПК України.

Щодо виклику у судове засідання учасників справи

У касаційній скарзі перший заступник прокурора Київської області просив здійснювати розгляд його касаційної скарги в судовому засіданні за участю прокурора Офісу Генеральної прокуратури.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Абзац другий частини першої даної статті визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Таким чином, питання виклику учасників справи у судове засідання суд вирішує з урахуванням конкретних обставин справи та встановленої необхідності надання пояснень учасниками справи.

Положення частин п`ятої та шостої статті 279 ЦПК України, якою врегульовано порядок розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження в суді першої інстанції, не застосовуються при касаційному розгляді, оскільки суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права та не вирішує питань доказування у справі і не встановлює обставин справи.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

При обговоренні доповіді судді-доповідача про проведені підготовчі дії та обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про відсутність необхідності виклику у судове засідання учасників справи для надання ними пояснень та про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні). Копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, передбаченому частиною п`ятою статті 272 ЦПК України.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що виклик учасників справи для надання пояснень у справі вирішується Верховним Судом з урахуванням встановленої необхідності таких пояснень. Оскільки Верховним Судом не приймалось рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень, і така необхідність відсутня, то підстав для виклику представників сторін немає. Тому у задоволенні клопотання слід відмовити.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 389 400 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання заступника керівника Київської обласної прокуратури про участь у судовому засіданні відмовити.

Касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2020 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: А. І. Грушицький

Судді: А. А. Калараш

І. В. Литвиненко Є. В. Петров О. С. Ткачук