02.06.2024

№ 367/768/17

Постанова

Іменем України

05 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 367/768/17

провадження № 61-7071св19

Верховний суд у складі колегії суддів Третьої Судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М. (суддя-доповідач),

суддів: Калараша А. А., Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - публічне акціонерне товариство «ОТП Банк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (позивач за зустрічним позовом),

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» на постанову Апеляційного суду Київської області від 13 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Сержанюка А. С., Журби С. О., Кашперської Т. Ц.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , у якому просило стягнути солідарно із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором від 01 лютого 2008 року № МL-009/027/2008 в розмірі 32 603,76 доларів США, що за офіційним курсом НБУ, станом на дату проведення розрахунку заборгованості, становить 809 095,16 грн; у рахунок погашення заборгованості звернути стягнення на підставі договору іпотеки № РМL-009/027/2008 від 01 лютого 2008 року на іпотечне майно - квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 42,9 кв. м, шляхом проведення прилюдних торгів, встановивши початкову ціну на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Кошти, отримані від реалізації заставного майна, направити на погашення заборгованості в розмірі 809 095,16 грн перед ПАТ «ОТП Банк» за кредитним договором від 01 лютого 2008 року № МL-009/027/2008.

Стягнути солідарно із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «ОТП Банк» суму сплаченого судового збору в розмірі 12 136,42 грн.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 01 лютого 2008 року між закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № МL-009/027/2008, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредит в розмірі

38 376,20 доларів США строком до 01 лютого 2035 року зі сплатою плаваючої процентної ставки, що складається з фіксованого відсотка в розмірі 3,99 % річних та FIDR на купівлю нерухомого майна.

З метою забезпечення повного та своєчасного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, 01 лютого 2008 року між закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ«ОТП Банк», та ОСОБА_2 укладено договір поруки № SR-009/027/2008.

З метою забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором

від 01 лютого 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки № PML-009/027/2008.

За умовами договору іпотеки, зокрема п. 1.1, для забезпечення повного і своєчасного виконання боржником боргових зобов`язань, іпотекодавець надає іпотекодержателю в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 42,9 кв. м, що складається з двох житлових кімнат, площею 30,2 кв. м.

Разом із тим, позичальник вказані зобов`язання належним чином не виконав, унаслідок чого утворилась прострочена до повернення заборгованість зі сплати кредиту та процентів за користування кредитом.

07 листопада 2016 року на адресу позичальника засобами поштового зв`язку було направлено досудову вимогу № 5737 від 04 листопада 2016 року.

Станом на дату подання позовної заяви досудова вимога позичальником не виконана та відповідні суми позивачу не сплачені.

04 листопада 2016 року на адресу поручителя засобами поштового зв`язку було направлено досудову вимогу № 5722 від 03 листопада 2016 року.

Станом на дату подання позовної заяви досудова вимога поручителем не виконана.

У зв`язку з зазначеним, банк просив суд задовольнити позовні вимоги.

13 червня 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ПАТ «ОТП Банк», у якому просила визнати договір поруки від 01 лютого 2008 року № SR - 009/027/2008 припиненим.

Зустрічний позов мотивовано тим, що вимоги ПАТ «ОТП Банк» є необґрунтованими та заявлені зі спливом строку позовної давності.

Боржник взяв на себе зобов`язання повернути суму кредиту з відповідними процентами, сплачуючи її частинами (щомісячними платежами).

Таким чином, умовами кредитного договору установлені окремі самостійні зобов`язання, які деталізують обов`язок боржника повернути весь борг частинами.

Отже, право кредитора вважається порушеним із моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак, і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Пунктом 4.1. статті 4 укладеного між позивачем та відповідачем договору поруки № PML-009/027/2008 встановлено, що правочин вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов`язань за кредитним договором.

Відповідно до умов кредитного договору позичальник повинен був здійснювати повернення кредиту шляхом сплати позичальником платежів, що зменшуються, до 01 лютого 2035 року.

Таким чином, в умовах кредитного договору не встановлений строк виконання основного зобов`язання, так як зобов`язання повинно виконуватись частинами.

У кредитному договорі встановлений момент пред`явлення вимоги про дострокове повернення суми кредиту в разі невиконання або неналежного виконання взятих на себе зобов`язань з боку позичальника.

Останній платіж за кредитним договором ОСОБА_1 було здійснено

02 лютого 2015 року.

Таким чином, право пред`явлення вимоги ПАТ «ОТП Банк» до ОСОБА_2 , як до поручителя, повинно було бути здійснено протягом 6 місяців від дати настання, на думку банку, порушення зобов`язання.

Враховуючи зазначене, на думку ОСОБА_2 , ПАТ «ОТП Банк» пропустив строк пред`явлення вимоги до поручителя, оскільки відповідно до вимог чинного законодавства України не скористався своїм правом пред`явлення вимоги поручителю протягом 6 місяців з дати настання порушення зобов`язання чи подання позову до суду протягом одного року з дати укладання договору поруки, як це передбачено вимогами частини четвертої статті 559 ЦК України, а тому просила суд визнати договір поруки припиненим.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 17 травня 2018 року позовні вимоги ПАТ «ОТП Банк» задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «ОТП Банк» суму заборгованості за кредитним договором № МL-009/027/2008 від

01 лютого 2008 року в розмірі 32 603,76 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на дату проведення розрахунку заборгованості становить

809 095,16 грн.

У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ «ОТП Банк» за кредитним договором № МL-009/027/2008 від 01 лютого 2008 року в розмірі 809 095,16 грн звернуто стягнення на підставі договору іпотеки № РМL-009/027/2008 від 01 лютого 2008 року на іпотечне майно - квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 42,9 кв.м., що складається з двох житлових кімнат, площею 30,2 кв.м., яка належить на праві власності ОСОБА_1 , шляхом проведення прилюдних торгів, встановивши початкову ціну на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Кошти, отримані від реалізації заставного майна, встановлено направити на погашення заборгованості в сумі 809 095,16 грн перед ПАТ «ОТП Банк» за кредитним договором № МL-009/027/2008 від 01 лютого 2008 року.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги ПАТ «ОТП Банк», суд першої інстанції виходив із того, що оскільки ОСОБА_1 належним чином не виконує умови кредитного договору, внаслідок чого утворилася прострочена до повернення заборгованість зі сплати кредиту та процентів за користування кредитом, досудові вимоги боржником не виконані, а тому існують правові підстави для стягнення заборгованості із боржника та поручителя, який прийняв на себе зобов`язання, у випадку невиконання боржником боргових зобов`язань перед кредитором за кредитним договором.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову про визнання поруки припиненою, суд виходив із того, що факт погашення кредиту відбувається частинами до повного виконання умов договору не може свідчити про те, що у договорі не встановлений строк виконання основного зобов`язання. У кредитному договорі сторони передбачили кінцеву дату виконання зобов`язання - 01 лютого 2035 року, що свідчить про відсутність підстав для визнання поруки припиненою.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Київської області від 13 вересня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та заяву ОСОБА_2 , яка приєдналася до апеляційної скарги, задоволено частково.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 17 травня 2018 року в частині задоволення первісного позову скасовано та ухвалено у цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні цих вимог.

У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що банком не надано належних і допустимих доказів на підтвердження наявності заборгованості ОСОБА_1 у заявленому розмірі.

Розрахунок заборгованості, наданий банком, не може вважатися належним доказом у відповідності до положень статті 79 ЦПК України, оскільки за цим розрахунком, у порушення пункту 3 частини першої кредитного договору, визначено розмір заборгованості із врахуванням плаваючої процентної ставки в розмірі 11,99 %, тоді як сторони домовилися про встановлення фіксованої ставки в розмірі 3,99 %.

На думку, апеляційного суду, не відповідають дійсності розмір процентної ставки, суми платежів за правочином кредиту, зазначені в додатках № 1 до договору, розмір заборгованості ОСОБА_1 , оскільки вони повністю спростовуються кредитним договором, у зв`язку з чим позовні вимоги банку не підлягають задоволенню за необґрунтованістю.

Оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів наявності заборгованості, то і відсутні правові підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції у частині відмови в задоволенні зустрічного позову про визнання поруки припиненою, апеляційний суд вважав, що пропуск строку пред`явлення вимоги до поручителя не спростовує висновок суду першої інстанції про необґрунтованість цих позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

05 квітня 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ПАТ «ОТП Банк» на постанову Апеляційного суду Київської області

від 13 вересня 2018 року, у якій просить скасувати оскаржувану постанову в частині відмови в задоволенні позовних вимог банку та залишити в цій частині в силі рішення Ірпінського міського суду Київської області

від 17 травня 2018 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

У травні 2019 року справа № 367/768/17 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дав помилкову оцінку доказам у справі, що призвело до невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Зокрема, апеляційний суд не звернув належної уваги на те, що банк не пропустив строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, щодо звернення з вимогою до поручителя, оскільки таке право в банка виникло після спливу 30 днів із моменту направлення вимоги про повне дострокове виконання основного зобов`язання.

Відмовляючи в задоволенні первісного позову, апеляційний суд усупереч правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 23 січня

2018 року у справі № 755/7704/15-ц, проігнорував, що визначаючи розмір заборгованості за кредитним договором, суд зобов`язаний належним чином оцінити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності і взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок, що є процесуальним обов`язком суду.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У травні 201 року від представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 -

ОСОБА_3 надійшов відзив на касаційну скаргу ПАТ «ОТП Банк», у якому просять залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану

постанову - без змін.

При цьому посилаються на те, що суд апеляційної інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, надав належну оцінку доказам, у результаті чого дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем неправильно здійснено розрахунок заборгованості, що відповідає принципу диспозитивності в цивільному процесі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

01 лютого 2008 року між закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № МL- 009/027/2008.

Згідно з п. 2 ч. 1 кредитного договору банк надав позичальнику кредит у розмірі 38 376,20 доларів США, строком до 01 лютого 2035 року.

Відповідно до п. 3 ч. 1 кредитного договору сторони домовилися, що для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватися фіксована процентна ставка зі сплатою 3,99%.

На забезпечення виконання кредитного договору 01 лютого 2008 року між закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_2 укладено договір поруки № SR-009/027/2008.

Відповідно до п. 1.1 договору поруки ОСОБА_2 зобов`язалась відповідати за повне та своєчасне виконання боржником його боргових зобов`язань перед кредитором за кредитним договором, в повному обсязі таких зобов`язань.

Згідно з п. 2.1. правочину порукою за цим договором забезпечується вимоги кредитора щодо сплати боржником кожного і всіх його боргових зобов`язань за кредитним договором у такому розмірі, у такій валюті, у такий строк і в такому порядку, як встановлено у кредитному договорі.

01 лютого 2008 року між закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки № PML-009/027/2008.

За його умовами ( п. 1.1 ) для забезпечення повного і своєчасного виконання відповідачем боргових зобов`язань, іпотекодавець надає іпотекодержателю в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 42,9 кв. м, що складається з двох житлових кімнат, площею 30,2 кв. м.

За умовами п. 2.1. правочину, іпотека забезпечує вимоги іпотекодержателя щодо сплати боржником кожного і всіх його платіжних зобов`язань за кредитним договором у такому розмірі, у такій валюті, у такий строк і в такому порядку, як встановлено в кредитному договорі, з усіма змінами і доповненнями до нього, укладеними протягом терміну його дії.

Останній платіж позичальником здійснено 02 лютого 2015 року.

Станом на 04 серпня 2016 року у ОСОБА_1 за кредитним договором існує заборгованість перед позивачем в розмірі 32 603,76 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на дату проведення розрахунку заборгованості становить 809 095,16 грн, що складається з:

- залишку заборгованості за кредитом в розмірі 27 593,28 доларів США, що еквівалентно 684 755,05 грн за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості;

- суми несплачених відсотків за користування кредитом за період з 02 березня 2015 року до 03 серпня 2016 року в розмірі 5 010,48 доларів США, що еквівалентно 124 340,11 грн за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості.

Наведені обставини підтверджуються розрахунком заборгованості та довідкою про рух коштів по рахунку відповідача.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що у вказаному розрахункові зазначено суму із врахуванням процентної ставки в розмірі 11,99 %, що не відповідає п. 3 ч. 1 кредитного договору, у якому передбачено встановлення фіксованої ставки в розмірі 3,99 %.

03 листопада 2016 року на адресу відповідачів було направлено Досудові вимоги за № 5728 та № 5729, які не виконано.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, викладені у відзиві, Верховний Суд зробив висновок, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої та другої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак оскаржуване судове рішення не відповідає зазначеним вимогам закону.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо первісних позовних вимог про стягнення заборгованості

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Одним з видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Якщо в зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Отже, порука є спеціальним заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання, чим обумовлюється додатковий характер поруки стосовно основного зобов`язання. Обсяг зобов`язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким встановлено обсяг зобов`язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Звертаючись до суду із позовом про стягнення кредитної заборгованості з боржника та поручителя в солідарному порядку, банк посилався на неналежне виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, у результаті чого утворилася заборгованість, що підтверджується розрахунком заборгованості.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитором в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитора змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. У разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов`язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов`язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов`язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника.

Відмовляючи в задоволенні первісного позову банку, суд апеляційної інстанції виходив із того, що наданий ПАТ «ОТП Банк» розрахунок не є достовірним доказом у відповідності до положень статті 79 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи апеляційним судом), оскільки за цим розрахунком, у порушення п. 3 ч. 1 кредитного договору, визначено розмір заборгованості із врахуванням плаваючої процентної ставки в розмірі 11,99 %, тоді як сторони домовилися, згідно з договором, про встановлення фіксованої ставки в розмірі 3,99%.

Колегія суддів вважає такий висновок апеляційного суду передчасним з огляду на наступне.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови

від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості за кредитним договором), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

Відмовляючи у задоволенні позову з тих підстав, що розмір заборгованості за кредитним договором є недоведеним, апеляційний суд не врахував наведені вище обставини та вимоги процесуального законодавства, висновки щодо відсутності заборгованості за кредитним договором за усіма її складовими не зроблені. Зокрема, судом жодним чином не обґрунтовано відмову у стягненні заборгованості перед банком за тілом кредиту, не вирішено питання про часткове задоволення позову, виходячи з попередньої відсоткової ставки, чим фактично суд ухилився від вирішення спору по суті.

Щодо зустрічних позовних вимог про припинення поруки на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України

Припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

З огляду на викладені приписи, порука є строковим зобов`язанням і незалежно від того, встановлений її строк договором чи законом, сплив цього строку припиняє суб`єктивне право кредитора.

У постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі

№ 6-1451цс16 зроблено висновок, що «відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України). З договорів поруки вбачається, що у них не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки (пункт 4.2 договору поруки) про його дію до припинення всіх зобов`язань боржника за кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 та частинні першій статті 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України. Згідно із частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки.

У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Непред`явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання у разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення останнього, а отже, і обов`язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов`язанням».

У постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року у справі

№ 6-53цс14 зроблено висновок, що «строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов`язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку (статті 61 64 ГПК України, стаття 122 ЦПК України) протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред`явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання. Відповідно закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов`язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18) вказано, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком у справі № 6-53цс14 і не вбачає підстав для відступлення від нього.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (провадження № 14-265цс18) викладено правовий висновок такого змісту: «Умови договорів поруки про їхню дію до повного припинення всіх зобов`язань за основним договором або до припинення всіх зобов`язань поручителя за договором поруки, тобто до настання першої з цих подій, не встановлюють строк припинення поруки у розумінні статті 251 ЦК України. Тому має застосовуватися припис частини четвертої статті 559 цього кодексу (у редакції, чинній час виникнення спірних правовідносин) про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явив вимоги до поручителя».

Таким чином, з огляду на зазначені правові норми та позицію Великої Палати Верховного Суду, можна зробити висновок, що строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові у позові.

Строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення заборгованості за платежами, які позичальник був зобов`язаний згідно з умовами кредитного договору вносити періодично, має обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

У постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року у справі

№ 6-53цс14 зроблено висновок, що у разі неналежного виконання боржником зобов`язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку. Разом із тим, правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов`язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов`язань, та в частині вимог про дострокове погашення кредитних коштів.

У справі, що переглядається, встановлено, що у пункті 4 кредитного договору від 01 лютого 2008 року № ML-009/027/2008 передбачений термін повернення кредиту - 01 лютого 2035 року, а також обов`язок із погашення кредиту шляхом виконання окремих зобов`язань із внесення щомісячних платежів за цим договором.

Тобто, позичальник зобов`язується сплачувати нараховані відсотки за користування кредитними коштами щомісяця.

Як встановлено судами, останній платіж ОСОБА_1 здійснено 02 лютого 2015 року.

Аналіз договору поруки, який є предметом спору зустрічного позову у цій справі, свідчить про те, що сторони не встановили строк поруки, оскільки умова договорів поруки про те, що його дія припиняється повним виконанням боргових зобов`язань за кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки.

Також судами встановлено, що у зв`язку із неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору банк 03 листопада 2016 року на адресу відповідачів направив Досудові вимоги за № 5728 та № 5729, які не виконано.

Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов`язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов`язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов`язання згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Таким чином, оскільки кредитним договором передбачено, що чергові платежі боржник повинен був здійснювати щомісячно, а за договором поруки відповідальність поручителя наступає з наступного дня за датою платежу, яка передбачена кредитним договором, тому з часу несплати кожного з платежів розпочинається обрахування встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку для пред`явлення вимог до поручителя.

Разом із тим, правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов`язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов`язань.

Припинення поруки не є тотожним з припиненням договору поруки, оскільки порукою забезпечується певні зобов`язання, які за кредитним договором визначаються у тому числі також щомісячними платежами, а тому припинення поруки за певним щомісячним платежем, як окремим щомісячним зобов`язанням, яке є складовою частиною загального зобов`язання за кредитом, не тягне припинення поруки в цілому за усім кредитним зобов`язанням, визначеним щомісячними платежами.

Таким чином, аналізуючи положення частини четвертої статті 559 ЦК України, необхідно дійти висновку про те, що застосоване в цій нормі поняття «строк чинності поруки» повинне розглядатися однаково, тобто як строк, протягом якого кредитор може реалізувати свої права за порукою як видом забезпечення зобов`язання.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову про визнання договору поруки припиненими, суди першої та апеляційної інстанцій на зазначене належної правової уваги не звернули та помилково вважали відсутніми правові підстави для визнання поруки припиненою в цілому.

Суд апеляційної інстанції не врахував, що кредитним договором передбачено виконання грошових зобов`язань шляхом здійснення щомісячних платежів (згідно з графіком), а за договором поруки поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник за всіма зобов`язаннями останнього за основним договором, та не з`ясував, чи пред`явив банк вимогу до поручителя в межах шести місяців за кожним місячним платежем, за якими платежами порука припинилась, а за якими ще діє, у зв`язку з чим не з`ясував, чи припинилась порука за окремими платежами. З урахуванням наведених обставин, апеляційний суд не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги та зробив передчасний висновок про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в цій частині. При новому розгляді справи апеляційному суду з урахуванням мотивів цієї постанови, висновків Великої Палати Верховного Суду у спірних правовідносинах, необхідно установити, у якій частині порука є припиненою, а у якій діє з урахуванням положень частини четвертої статті 559 ЦК України.

Зважаючи на те, що суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, а тому позбавлений можливості прийняти нове судове рішення, не передаючи справу на новий розгляд.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту першого частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Частиною першою статті 400 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржуване судове рішення не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та постановлено з порушенням норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Київської області від 13 вересня 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко

Судді: І. В. Литвиненко

А. А. Калараш

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров