ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 вересня 2020 року
м. Київ
справа №368/1152/17
адміністративні провадження №№К/9901/29869/18, К/9901/29871/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Данилевич Н.А.,
суддів: Смоковича М.І., Шевцової Н.В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу за позовом ОСОБА_1 до Управління державної міграційної служби України у Київській області в особі Кагарлицького районного сектору Державної міграційної служби України у Київській області про визнання протиправним та нечинним рішення про примусове повернення з України, провадження у якій відкрито за касаційними скаргами Управління державної міграційної служби України у Київській області в особі Кагарлицького районного сектору Державної міграційної служби України у Київській області, ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2017 року (головуючий суддя - Мацедонська В.Е, судді - Лічевецький І.О., Мельничук В.П.).
І. Суть спору
КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
У вересні 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач, скаржник 1) звернувся до Кагарлицького районного суду Київської області з адміністративним позовом до Управління державної міграційної служби України в Київській області в особі Кагарлицького районного сектору Державної міграційної служби України в Київській області (далі - відповідач, скаржник 2, Кагарлицький РС ДМС України в Київській області) про визнання протиправним та нечинним рішення про примусове повернення з України.
КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Постановою Кагарлицького районного суду Київської області від 22 вересня 2017 року позов ОСОБА_1 до Управління державної міграційної служби України у Київській області в особі Кагарлицького районного сектору Державної міграційної служби України у Київській області про визнання протиправним та нечинним рішення про примусове повернення з України - задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення головного спеціаліста Кагарлицького районного сектору Управління державної міграційної служби у Київській області Марченко Людмили Іванівни № 6 від 15.08.2017 про примусове повернення з України громадянина Республіки Азербайджану ОСОБА_1 .
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що ураховуючи, що позивач жодного разу в установленому законом порядку не звертався до Управління ДМС України щодо продовження терміну перебування на території України, а також те, що останнім порушено законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, то у відповідача були підстави прийняти рішення про повернення позивача за межі України відповідно до п. 1.6 Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства. Проте, суд вказав, що відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення порушено вимоги п.2.5 вказаної Інструкції, а саме - не було запропоновано в установленому законом порядку позивачу послуг перекладача та не залучено законного представника, внаслідок чого позивач не зміг прочитати рішення та зрозуміти його суть, оскільки він не знає та майже не розуміє українську мову,що є підставою для визнання такого рішення протиправним та скасування.
КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2017 року апеляційну скаргу Управління державної міграційної служби України в Київській області в особі Кагарлицького районного сектору Державної міграційної служби України в Київській області - задоволено частково.
Постанову Кагарлицького районного суду Київської області від 22 вересня 2017 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення головного спеціаліста Кагарлицького районного сектору Управління державної міграційної служби України в Київській області Марченко Людмили Іванівни №6 від 15 серпня 2017 року про примусове повернення з України громадянина Республіки Азербайджану ОСОБА_1 в частині заборони громадянину Республіки Азербайджан ОСОБА_1 в`їзду в Україну терміном на 3 (три) роки.
В решті позову - відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що, факт перевищення встановленого законодавством терміну перебування в Україні позивачем не заперечується та в день винесення постанови про накладення адміністративного стягнення ПН МКО №081297 від 15 серпня 2017 року позивачем було сплачено штраф у розмірі 510,00 грн. за порушення вимог п.2 ст.2 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, відповідальність за яке передбачено ч.1 ст.203 КУпАП, що підтверджується відміткою про виконання постанови та квитанцією №19578770-1 від 15 серпня 2017 року. Посилання представника позивача на те, що постанова про накладання адміністративного стягнення ПН МКО 081297 від 15 серпня 2017 року не набрала законної сили на час прийняття відповідачем рішення №6 від 15 серпня 2017 року про примусове повернення з України громадянина Республіки Азербайджану ОСОБА_1 , колегія суддів вважала необґрунтованим, оскільки діями позивача фактично порушено законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства в частині терміну перебування на території України, дані обставини жодним чином не заперечувались та не спростовані, натомість, притягнення позивача до адміністративної відповідальності за таке порушення не є обов`язковою умовою для повернення до країни походження або третьої країни, оскільки в силу ст.26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» підставою повернення є, серед іншого, дії іноземців, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, а не набрання законної сили постановою про накладення адміністративного стягнення за таке порушення. Суд також зазначив, що порушення порядку та процедури оголошення іноземцю рішення про примусове повернення за межі України в присутності перекладача та законного представника (на вимогу затриманого) може свідчити лише про порушення права іноземця на ознайомлення з зазначеним рішенням, можливість його належного та своєчасного оскарження та реалізацію інших прав, натомість, жодним чином не може свідчити про протиправність та невідповідність вимогам чинного законодавства безпосередньо самого рішення про примусове повернення з України громадянина Республіки Азербайджану ОСОБА_1 . Водночас, колегією суддів не встановлено та відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, всупереч ч.2 ст.71 КАС України не надано жодних належних та допустимих доказів щодо наявності підстав для заборони позивачу в`їзду в Україну, передбачених ст.13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а також не наведено наявності відповідних підстав у рішенні №6 від 15 серпня 2017 року про примусове повернення з України громадянина Республіки Азербайджану ОСОБА_1 , що свідчить про необґрунтованість даного рішення в частині заборони позивачу в`їзду в Україну терміном на 3 роки та необхідності скасування у вказаній частині .
КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ (ЗАПЕРЕЧЕНЬ)
22 листопада 2017 року на адресу суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2017 року, в якій скаржник 1 просить скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції
В обґрунтування поданої касаційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що, з урахування презумпції невинуватості до набрання законної сили постанови про накладення адміністративного стягнення від 15.08.2017 позивач вважався невинуватим, у зв`язку з чим, станом на 15.08.2017, не було належних та допустимих доказів порушення ним вимог міграційного законодавства України та прийняття рішення про його примусове повернення та заборону на в`їзд до України.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23 листопада 2017 року було відкрито касаційне провадження за даною касаційною скаргою.
28 листопада 2017 року на адресу суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга Управління державної міграційної служби України в Київській області в особі Кагарлицького районного сектору Державної міграційної служби України в Київській області на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2017 року, в якій скаржник 2 просить скасувати зазначене судове рішення і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
В обґрунтування поданої касаційної скарги Управління державної міграційної служби України в Київській області в особі Кагарлицького районного сектору Державної міграційної служби України в Київській області зазначає, що оскільки позивач неодноразово порушував вимоги законодавства України в частині строку перебування на території України, то УДМС в Київській області було правомірно прийнято рішення про примусове повернення із забороною в`їзду на територію України строком на 3 роки, згідно ст. 26 Закону «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» . При цьому висновки суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для прийняття рішення про заборону в`їзду на територію України на підставі ст. 13 Закону спростовуються абз. 2 п. 3 Інструкції про порядок прийняття ДМС України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затвердженої наказом від 17.12.2013 № 1235, оскільки ст. 26 Закону є самостійною статтею, яка передбачає прийняття рішень про заборону в`їзду на територію України особам, які порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28 листопада 2017 року було відкрито касаційне провадження за даною касаційною скаргою.
Заперечень (відзивів) на дані касаційні скарги не надходило.
Ухвалою Верховного Суду від 08 вересня 2020 року касаційні скарги Управління державної міграційної служби України в Київській області в особі Кагарлицького районного сектору Державної міграційної служби України в Київській області, ОСОБА_1 призначено до касаційного розгляду.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Позивач прибув в Україну 16 березня 2017 року через пункт пропуску Бориспіль та після закінчення терміну перебування не виїхав з України через те, що не мав коштів.
15 серпня 2017 року уповноваженою особою Державної міграційної служби України, Кагарлицького РС УДМС України в Київській області, головним спеціалістом Марченко Л.І. складено протокол ПР МКО 081297 про адміністративне правопорушення, згідно якого в приміщенні Кагарлицького РС УДМС України в Київській області 15 серпня 2017 року о 15:30 год. виявлено громадянина Республіки Азербайджану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який порушив правила перебування іноземців в Україні, після закінчення 13 червня 2017 року відповідного терміну перебування ухиляється від виїзду з України та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
15 серпня 2017 року уповноваженою особою Державної міграційної служби України, завідувачем Кагарлицького РС УДМС України в Київській області Швець О.Г. на підставі протоколу про адміністративне правопорушення ПР МКО 081297 від 15 серпня 2017 року винесено постанову ПН МКО №081297 про накладення адміністративного стягнення, згідно якої встановлено порушення позивачем п.2 ст.2 Порядку продовження строку перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2012 року №150, відповідальність за яке передбачено ч.1 ст.203 КУпАП (5) та накладено на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510,00 грн.
Головним спеціалістом Кагарлицького РС УДМС України в Київській області Марченко Л.І. 15 серпня 2017 року прийнято рішення №6 про примусове повернення з України громадянина Республіки Азербайджану ОСОБА_1 , яким вирішено примусово повернути за межі України позивача, зобов`язати його покинути територію України у термін до 13 вересня 2017 року та заборонити в`їзд в Україну терміном на 3 роки.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні та порядок їх в`їзду та виїзду з України визначені Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 №3773-VI (далі - Закон №3773-VI).
Згідно з частиною 1 статті 26 Закону №3773-VI іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Частина 1 статті 31 Закону №3773-VI: Іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн:
де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань;
де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання;
де їх життю або здоров`ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя;
де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.
Відповідно до частини 2 статті 26 Закону №3773-VI рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в`їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в`їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення.
Відповідно до частин 1, 3 статті 13 Закону №3773-VI в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється: в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні; якщо при клопотанні про в`їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи; якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі; якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, органів доходів і зборів та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні; якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну; якщо така особа намагається здійснити в`їзд через контрольні пункти в`їзду-виїзду на тимчасово окуповану територію без спеціального дозволу або така особа під час попереднього перебування на території України здійснила виїзд із неї через контрольний пункт в`їзду-виїзду.
Пункт 3 Інструкції про порядок прийняття ДМС України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затвердженої наказом МВС України від 17.12.2013 № 1235 (далі - Інструкція № 1235): Рішення про заборону в`їзду в Україну особам приймається ДМС та її територіальними органами за наявності підстав, зазначених в абзацах другому, третьому та сьомому частини першої статті 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".
Дія цієї Інструкції не поширюється на рішення про заборону подальшого в`їзду в Україну особам, яке приймається територіальними органами та територіальними підрозділами ДМС, органами охорони державного кордону, органами Служби безпеки України згідно зі статтею 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Вирішуючи питання обґрунтованості поданих касаційних скарг, Верховний Суд виходить з того, що за приписами частин 1-2 статті 341 КАС України (в редакції чинній до 08.02.2020), суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 прибув до України 16 березня 2017 року через пункт пропуску Бориспіль та протягом 90 днів не залишив територію України, з огляду на відсутність відповідної відмітки, чим порушив передбачений законодавством України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства термін перебування на території України.
Факт перевищення встановленого законодавством терміну перебування в Україні позивачем не заперечується та в день винесення постанови про накладення адміністративного стягнення ПН МКО №081297 від 15 серпня 2017 року позивачем було сплачено штраф у розмірі 510,00 грн. за порушення вимог п.2 ст.2 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, відповідальність за яке передбачено ч.1 ст.203 КУпАП, що підтверджується відміткою про виконання постанови та квитанцією №19578770-1 від 15 серпня 2017 року.
В силу викладеного, Суд вважає за доцільне звернути увагу на те, що позивач фактично без належних на те законних підстав протягом тривалого часу перебуває на території України. Доказів, які б підтверджували обставини, настання яких передбачає застосування положень частини першої статті 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» позивачем не надано. Також, відсутні підстави стверджувати, що позивач підпадає під захист статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відтак, Суд вважає правомірним висновок суду апеляційної інстанції щодо наявності обґрунтованих підстав для відмови у задоволенні позову в частині примусового повернення позивача до країни походження.
Доводи позивача про ненабрання постанови про накладання адміністративного стягнення ПН МКО 081297 від 15 серпня 2017 року законної сили на час прийняття відповідачем рішення №6 від 15 серпня 2017 року про примусове повернення, Суд вважає такими, що не заслуговують на увагу, оскільки вказане не спростовує факт порушення позивачем законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства в частині терміну перебування на території України. Крім того, Суд вважає вірними висновки суду апеляційної інстанції, що, в силу ст.26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» підставою повернення є дії іноземців, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, а не набрання законної сили постановою про накладення адміністративного стягнення за таке порушення.
Суд зазначає, що позивачем у касаційній скарзі не ставиться під сумнів дотримання відповідачем процедури його примусового повернення в частині забезпечення перекладачем, що, відтак і не підлягає касаційному перегляду у даній частині.
Стосовно доводів скаржника 2, то Суд зауважує наступне.
З аналізу приписів статті 26 Закону №3773-VI вбачається, що встановлення заборони щодо подальшого в`їзду іноземця в Україну строком на три роки, при прийнятті рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, є виключно правом органів міграційної служби, а не обов`язком, порядок застосування якого регламентується статтею 13 Закону №3773-VI.
Так, норми статті 13 Закону №3773-VI містять підстави, за наявності яких в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства забороняється, а саме - в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні; якщо при клопотанні про в`їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи; якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі; якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, органів доходів і зборів та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні; якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну; якщо така особа намагається здійснити в`їзд через контрольні пункти в`їзду-виїзду на тимчасово окуповану територію без спеціального дозволу або така особа під час попереднього перебування на території України здійснила виїзд із неї через контрольний пункт в`їзду-виїзду.
За таких обставин, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що при прийнятті рішення про заборону в`їзду на територію України іноземця або особи без громадянства, щодо яких приймається рішення про примусове повернення в країну походження, суб`єкт владних повноважень повинен керуватися передбаченими законом підставами для заборони в`їзду в Україну іноземців та осіб без громадянства, які визначені в статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Суд зауважує, що відповідачем не доведено наявність обставин, передбачених статтею 13 Закону №3773-VI, які б надавали повноваження скаржнику 2 для обов`язкового застосування заборони подальшого в`їзду в Україну.
За таких обставин, Верховний Суд зауважує що порушений позивачем законодавчо встановлений порядок перебування на території України є достатньою підставою для застосування заходів у вигляді примусового повернення у країну походження, та у спірних правовідносинах є необхідним і достатнім засобом реагування відповідача на вказане порушення, без необхідності заборони в`їзду в України терміном на три роки.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 802/294/17-а, від 18.07.2019 у справі № 229/176/17, від 03.10.2019 № 808/1183/16 від 11.02.2020 у справі №806/1200/18.
Суд вважає такими, що не заслуговують на увагу доводи скаржника 2 щодо підтвердження законності своїх дій відповідно до п. 3 Інструкції № 1235, оскільки вказані приписи Інструкції не спростовують та не скасовують дію статті 13 Закону №3773-VI, як нормативно - правового акту, вищого за юридичною силою, ніж Інструкція.
Крім того, Суд зауважує, що наявність в органу ДМС дискреційних повноважень у вигляді свободи вибору прийняття рішення про обмеження в`їзду в Україну не позбавляє обов`язку суб`єкта владних повноважень діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає зазначені в касаційних скаргах доводи Управління державної міграційної служби України в Київській області в особі Кагарлицького районного сектору Державної міграційної служби України в Київській області, ОСОБА_1 безпідставними та правомірно спростованими судом апеляційної інстанції, а висновки суду - правильними, обґрунтованими, та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, з огляду на що і підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 341 343 349-356 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційні скарги Управління державної міграційної служби України в Київській області в особі Кагарлицького районного сектору Державної міграційної служби України в Київській області, ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2017 року у справі 368/1152/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіН.А. Данилевич М.І. Смокович Н.В. Шевцова