№ 369/10847/19

Постанова

Іменем України

18 січня 2023 року

м. Київ

справа № 369/10847/19

провадження № 61-8403св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Державного підприємства «Київське лісове господарство», Київське обласне та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства

відповідачі: Гореницька сільська рада Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 19 квітня 2021 року у складі колегії суддів:

Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф., Нежури В. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області в інтересах держави в особі Державного підприємства «Київське лісове господарство» (далі - ДП «Київське лісове господарство»), Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства з позовом до Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення і витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Позовна заява мотивована тим, що на підставі рішення Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області 10 сесії 26 скликання

№ 6/2 від 20 грудня 2011 року ОСОБА_1 видано державний акт на право власності серія ЯМ № 322569 на земельну ділянку з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,2500 га за кадастровим номером 3222482001:01:007:0695, що розташована в АДРЕСА_1 . Даний акт 13 лютого 2012 року зареєстровано у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 322240001000371.

Вважає, що рішення Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області 10 сесії 26 скликання № 6/2 від 20 грудня 2011 року прийнято з порушенням вимог земельного та лісового законодавства, оскільки спірна земельна ділянка відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2003 року, відноситься до 44 кварталу виділу 35, та відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2014 року, відноситься до 68 кварталу виділу 20 Приміського лісництва ДП «Київське лісове господарство», яка перебуває у постійному користуванні вказаного підприємства на підставі планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а саме планом лісонасаджень, картою-схемою розподілу території лісгоспу). Згідно відповіді ДП «Київське лісове господарство» № 02-02/136 від 14 лютого 2019 року спірна земельна ділянка відносилась і на даний час обліковується в землях лісогосподарського призначення лісового фонду приміського лісництва, а ДП «Київське лісове господарство», як постійний користувач спірної земельної ділянки, повідомило, що на момент прийняття оспорюваного рішення не надавав згоду на вилучення з постійного користування земельної ділянки лісогосподарського призначення з кадастровим номером 3222482001:01:007:0695. Київське обласне та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства листом №04-48/334 від 18 лютого 2019 року повідомило, що на момент прийняття оспорюваного рішення погодження на вилучення земельної ділянки лісогосподарського призначення з кадастровим номером 3222482001:01:007:0695 - не надавало.

Всупереч чинним на час передачі земельної ділянки норм законодавства Гореницька сільська рада передала у власність землі лісового фонду, що вказує про перевищення сільською радою її повноважень. Всупереч вимогам статей 6 14 19 Конституції України, частини четвертої статті 20 ЗК України, частини третьої статті 57 ЛК України відповідачем на підставі оспорюваного рішення відведено у приватну власність спірну земельну ділянку лісогосподарського призначення з порушенням порядку зміни цільового призначення, за відсутності погодження зміни цільового призначення органом виконавчої влади з питань лісового господарства та без вилучення її відповідно до порядку, передбаченого нормами чинного законодавства.

Про необхідність захисту прав та інтересів держави в судовому порядку прокурору стало відомо лише у 2018 році за результатами системного аналізу інформацій різних органів державної влади, установ та організацій. Наведені у позовній заяві факти свідчать, на думку позивача, про об`єктивні обставини, пов`язані зі складнощами своєчасного виявлення порушень земельного законодавства та захисту інтересів держави.

Прокурор просив суд:

визнати поважними причини пропуску прокурором позовної давності для звернення до суду з даним позовом та поновити його, захистивши право;

визнати незаконним та скасувати рішення 10 сесії 26 скликання Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області

№ 6/2 від 20 грудня 2011 року, про передачу у власність земельної ділянки громадянину України ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 ;

визнати недійсним державний акт на право власності серія ЯМ № 20 грудня 2011 року на право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,2500 га, за кадастровим номером 3222482001:01:007:0695;

витребувати на користь держави в особі Державного підприємства «Київське лісове господарство» з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,2500 га, за кадастровим номером 3222482001:01:007:0695, яка розташована в адміністративних межах Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області;

стягнути з відповідачів на користь прокуратури Київської області судовий збір.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від

22 жовтня 2020 року у задоволенні позову заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі ДП «Київське лісове господарство», Київське обласне та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства до Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_1 про визнання незаконними рішень та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що ДП «Лісове господарство» починаючи з моменту погодження вилучення вказаної земельної ділянки стало відомо про можливість її виділення громадянам, оскільки ще в 2007 році ДП «Лісове господарство» надало згоду на вилучення спірної земельної ділянки, врахувавши розташування такої ділянки та неперспективність подальшого ведення лісового господарства на ній. А прокуратура, починаючи з 2007 року, як єдина централізована система контролю, могла шляхом здійснення нагляду та перевірок отримати інформацію про наявність підстав для вилучення такої ділянки з та зарахування її до земель запасу Гореницькоої сільської ради та для прийняття оскаржуваного рішення. При цьому, позивачем не наведено жодної поважної причини, яка б перешкоджала або унеможливлювала, починаючи з 2007 року здійснити таку перевірку та звернутись до суду без пропуску позовної давності. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 29.10.2014 по справі №6-152цс14 та від 27.05.2014 у справі

№3-23гс14 та у постановах ВГСУ від 02.03.2016 року у справі №922/2958/15, від 24.02.2016 у справі №922/3289/15. За таких обставин суд вважає доведеними факт про наявність можливості дізнатись про наявність можливих порушень при прийнятті оскаржуваного рішення раніше, а не через 9 років з моменту ухвалення оскаржуваного рішення.ДП «Київське лісове господарство» та Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства за умови належного виконання покладених на них державою функцій повинно було і могло бути відомо про порушення права власності держави на землю з часу видачі державного акту на право власності на земельну ділянку.

Тому перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області пред`явив позов в інтересах держави в серпні 2019 року, тобто з пропуском строку позовної давності. А отже, позовні вимоги не підлягають до задоволення з підстав спливу позовної давності.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 19 квітня 2021 рокурішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 жовтня

2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Позов першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Державного підприємства «Київське лісове господарство», Київське обласне та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства до Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_1 про визнання незаконними рішень та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення 10 сесії 26 скликання Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області № 6/2 від

20 грудня 2011 року, про передачу у власність земельної ділянки громадянину України ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 .

Визнано недійсним державний акт на право власності серія ЯМ № 6/2 від

13 лютого 2012 року на право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,2500 га, з кадастровим номером 3222482001:01:007:0695.

Витребувано на користь держави в особі ДП «Київське лісове господарство» з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,2500 га, з кадастровим номером 3222482001:01:007:0695, яка розташована в адміністративних межах Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Стягнено з Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області на користь прокуратури Київської області судовий збір у розмірі 7 203,75 грн.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь прокуратури Київської області судовий збір у розмірі 7 203,75 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, а тому перед застосуванням позовної давності належить з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові у зв`язку з його необґрунтованістю. У разі встановлення судом порушеного права, але позовна давність за такими вимогами сплила, про що заявила інша сторона, суд відмовляє у позові у зв`язку зі спливом позовної давності, як самостійної підстави, за відсутності визнаних судом поважних причин її пропуску, на які посилався позивач. Вказаний висновок висловлений Верховним Судом

22 травня 2018 року по справі № 369/6892/15-ц.

Як вбачається з змісту оскаржуваного рішення, суд першої інстанції вважав, що жодних порушень при передачі у власність відповідачки спірної земельної ділянки не встановлено, оскільки ДП «Київське лісове господарство» погодило вилучення земельної ділянки Приміського лісництва (квартал 44), площею 0,84 га, розташованої в межах населеного пункту с. Гореничі Києво-Святошинського району Київської області в межах якої в подальшому було надано земельну ділянку відповідачці, а відтак колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову саме за пропуском строку позовної давності безпідставними та незаконними.

В силу положень статей 19 55 84 ЗК України та статті 5 ЛК України спірна земельна ділянка відносилась до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовувалась для ведення лісового господарства у порядку, визначеному ЛК України. Надана у приватну власність ОСОБА_1 спірна земельна ділянка частково накладається на землі лісогосподарського призначення державної власності, які перебувають у постійному користуванні ДП «Київське лісове господарство», що підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування відповідно до п. 5 Прикінцевих положень ЛК України.

Гореницька сільська рада всупереч вимог законодавства передала у приватну власність землі лісового фонду, за відсутності згоди землекористувача, що вказує про перевищення передбачених законом повноважень, що підтверджується матеріалами справи, а саме відсутністю в матеріалах справи згоди землекористувача на вилучення та зміну цільового призначення спірної земельної ділянки на час передачі у власність відповідача земельної ділянки та відсутністю відповідних рішень уповноваженого органу про проведення такого вилучення і зміну цільового призначення.

Колегія суддів критично розцінила посилання відповідачів на лист № 02-1448 від 03 жовтня 2007 року, яким ДП «Лісове господарство» погодило вилучення земельної ділянки Приміського лісництва (квартал 44), площею 0,84 га, розташованої в межах населеного пункту с. Гореничі Києво-Святошинського району Київської області, оскільки жодного належного та допустимого доказу про реалізацію цього погодження і прийняття відповідного рішення суду надано не було.

Таким чином, відведення рішенням Гореницької сільської ради від 20 грудня 2011 року у приватну власність земельної ділянки для цілей, не пов`язаних з веденням лісового господарства, а саме для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд відбулося саме за рахунок земель лісогосподарського призначення, що суперечить вимогам статей 56 84 116 122 141 142 149 ЗК України, статті 16 ЛК України.

Крім цього, апеляційним судом встановлено, що рішенням Гореницької сільської ради від 20 грудня 2011 року про передачу у власність спірної земельної ділянки порушено порядок зміни цільового призначення земель. Із листа № 04-48/334 від 18 лютого 2019 року Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства вбачається, що на момент прийняття оспорюваного рішення згода на зміну цільового призначення земельної ділянки лісогосподарського призначення з кадастровим номером 3222482001:01:007:0695 не надавалась. Порушення порядку зміни цільового призначення земель відповідно до пункту а, б статті 21 ЗК України є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, визнання недійсними угод щодо земельних ділянок. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28 березня

2018 року у справі № 761/1554/13-ц.

Встановивши незаконність рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність спірної земельної ділянки відповідачу, суд апеляційної інстанції зробив висновок про обґрунтованість позовних вимог прокурора в повному обсязі.

У заявах про застосування строку позовної давності відповідачі зазначають, що позивачам було і могло бути відомо про порушення їх прав з часу надання згоди на вилучення земельної ділянки, у тому числі спірної, тобто з 2007 року. Однак колегія суддів з такими твердженнями не погоджується, оскільки жодних наслідків з реалізації цієї згоди на вилучення, тобто рішення відповідного органу щодо вилучення земельної ділянки не приймалося, а отже, твердження про порушення прав позивачів саме з цього часу є безпідставним на необґрунтованим. Крім того, нормами матеріального права не визначено повноважень ДП «Київське лісове господарство» та Київським обласним та по м. Києву управлінням лісового та мисливського господарства самостійно перевіряти рішення органу місцевого самоврядування та відповідно видачу державних актів на земельні ділянки у власність громадян, оскільки вони не є тими органами, до повноважень яких відносяться такі дії.

З матеріалів справи вбачається, що позивачі у 2018 році дізналися про порушення свого права, що спірна земельна ділянка частково накладається на земельну ділянку ДП «Київське лісове господарство» (квартал 68, виділ 20 Приміського лісництва ДП «Київське лісове господарство), яка перебуває у постійному користуванні вказаного підприємства, що підтверджується листом ДП «Київське лісове господарство» № 02-02/879 від 14 листопада 2018 року. Жодного належного та допустимого доказу на підтвердження обставин щодо обізнаності позивачів про таке накладення раніше, тобто поза межами позовної давності до дня звернення до суду з позовом 20 серпня 2019 року матеріали справи не містять.

Аргументи учасників справи

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Судові витрати покласти на позивача.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд необґрунтовано посилається на висновок, висловлений Верховним Судом 22 травня 2018 року по справі № 369/6892/15-ц. Київським апеляційним судом в оскарженому судовому рішенні застосовано норму права, а саме статтю 256 ЦК України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, серед іншого не враховано висновок висловлений Верховним Судом 22 травня 2018 року по справі № 369/6892/15-ц.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від

22 жовтня 2020 року по справі № 369/10847/19 у задоволенні зазначеного позову відмовлено з підстав спливу позовної давності.

Відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Для правильного застосування частини 1 статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Саме таких правових висновків дійшов Верховний Суд України у справах № 6-152 від 29 жовтня 2014 року, № 6-17цс17 від 22 лютого 2017 року. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року № 907/238/15). Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі № 6-75цс15).

Земельна ділянка площею 0,2500 га, кадастровий номер 3222482001:01:007:0695 була вилучена у постійного землекористувача ДП «Київське лісове господарство» за його письмовою згодою, що підтверджується листом за підписом керівника підприємства - директора ДП «Київський лісгосп» Атаманчука В. І. від 03 жовтня 2007 року № 02-1448. Як вбачається зі змісту даного листа, ДП «Київське лісове господарство», Київське обласне управління лісового господарства», як постійний землекористувач зазначеної земельної ділянки, враховуючи розташування даної земельної ділянки в межах населеного пункту Гореничі і не перспективність для подальшого ведення господарства на ній, погодило вилучення земельної ділянки квартал 44 площею 0,84 га, включаючи площу земельної ділянки з кадастровим номером 3222482001:01:007:0695. Викладене свідчить про те, що позивачі з 2007 року в повній мірі володіли інформацією про вилучення спірної земельної ділянки та про відсутність права користування даною земельною ділянкою. А прокуратура, починаючи з 2007 року, могла шляхом здійснення нагляду та перевірок отримати інформацію про прийняття оспорюваного рішення. При цьому, позивачем не наведено жодної поважної причини, яка б перешкоджала або унеможливлювала, починаючи з 2007 року здійснити таку перевірку та звернутись до суду без пропуску позовної давності.

Разом з цим, не здійснення прокурором своєчасного прокурорського нагляду за прийнятими органами місцевого самоврядування рішеннями та перевірки законності таких рішень, є ні чим іншим, як порушенням обов`язку прокуратури, який встановлено статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції закону, що діяв на час виникнення спірних правовідносин), а не підставою для поновлення пропущеного строку для звернення до суду. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року по справі № 6-152цс14 та від 27 травня 2014 року у справі № 3-23гс14 та у постановах ВГСУ від 02 березня 2016 року у справі № 922/2958/15, від 24 лютого 2016 року у справі №922/3289/15.

Перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області пред`явив позов в інтересах держави в серпні 2019 року, тобто з пропуском строку позовної давності.

Відповідачем зазначалось про застосування наслідків спливу позовної давності, зокрема шляхом подання окремої заяви, так і вказівкою на дану обставину під час судового розгляду справи. У правовому висновку висловленому Верховним Судом 22 травня 2018 року по справі № 369/6892/15-ц, зокрема зазначено, що у разі встановлення судом порушеного права, але позовна давність за такими вимогами сплила, про що заявила інша сторона, суд відмовляє у позові у зв`язку зі спливом позовної давності, як самостійної підстави, за відсутності визначених судом поважних причин її пропуску, на які посилався позивач.

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 19 квітня 2021 року.

В ухвалі зазначено, щонаведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15, у постановах Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі № 6-68цс15, від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14, від 22 лютого 2017 року у справі № 6-17цс17, від 13 квітня 2016 року у справі № 907/238/15, від 03 лютого 2016 року у справі № 6-75цс15, від 27 травня 2014 року у справі № 3-23гс14).

Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2022 року відзив Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області на касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 19 квітня 2021 рокуповернено без розгляду; справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що рішенням Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області 10 сесії 26 скликання № 6/2 від

20 грудня 2011 року ОСОБА_1 надано у приватну власність земельну ділянку з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,2500 га за кадастровим номером 3222482001:01:007:0695, що розташована в АДРЕСА_1 .

На підставі вказаного рішення 13 лютого 2012 року ОСОБА_1 видано державний акт на право власності серія ЯМ № 322569. Даний акт 13 лютого 2012 року зареєстровано у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 322240001000371.

Відповідно до інформації Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» від 29 грудня 2018 року № 612 спірна земельна ділянка відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2003 року відноситься до 44 кварталу виділу 35, а відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2014 року, відноситься до 68 кварталу виділу 20 Приміського лісництва ДП «Київське лісове господарство».

Згідно листа ДП «Київське лісове господарство» № 02-02/879 від 14 листопада 2018 року спірна земельна ділянка частково накладається на земельну ділянку ДП «Київське лісове господарство» (квартал 68, виділ 20 Приміського лісництва ДП «Київське лісове господарство»), яка перебуває у постійному користуванні вказаного підприємства на підставі планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а саме плану лісонасаджень, карти-схеми розподілу території лісгоспу.

Згідно відповіді ДП «Київське лісове господарство» № 02-02/136 від 14 лютого 2019 року спірна земельна ділянка відносилась і на даний час обліковується в землях лісогосподарського призначення лісового фонду Приміського лісництва квартал 68 виділ 20 згідно матеріалів лісовпорядкування 2014 року, та за матеріалами лісовпорядкування 2003 року - квартал 44, виділ 25. ДП «Київське лісове господарство», як постійний користувач спірної земельної ділянки, на момент прийняття оспорюваного рішення згоду на вилучення з постійного користування частини земельної ділянки лісогосподарського призначення з кадастровим номером 3222482001:01:007:0695 не надавало.

Листом № 02-1448 від 03 жовтня 2007 року ДП «Лісове господарство» погодило вилучення земельної ділянки Приміського лісництва (квартал 44), площею 0,84 га, розташованої в межах населеного пункту с. Гореничі Києво-Святошинського району Київської області. У погодженні зазначено, що вилучення вказаної земельної ділянки, площею 0,84 га та зарахування її до земель запасу Гореницької сільської ради з послідуючим використанням для потреб не пов`язаних з веденням лісового господарства можливе за умови відшкодування збитків землекористувачу, що передбачено статтями 156 157 ЗК України, постанови Кабінету міністрів України № 284 від 19 квітня 1993 року та № 21 від 14 січня 2004 року та оформлення правовстановлюючих документів згідно чинного законодавства.

Факт віднесення спірної земельної ділянки, з кадастровим номером 3222482001:01:007:0695, до земель лісогосподарського призначення підтверджується Проектом організації та розвитку лісового господарства ДП «Київське лісове господарство» 2015 року, Проектом організації та розвитку лісового господарства Виробничої частини ДЛГО «Київліс» Державного лісогосподарського об`єднання «Київліс» 2004 року, Планом лісових насаджень Приміського лісництва ДП «Київський лісгосп» лісовпорядкування 2014 року, планово-картографічними матеріалами, а саме планами лісонасаджень, картами-схемами розподілу території лісгоспу.

Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства згідно листа № 04-48/334 від 18.02.2019 повідомило, що на момент прийняття оспорюваного рішення погодження на вилучення з постійного користування частини земельної ділянки лісогосподарського призначення з кадастровим номером 3222482001:01:007:0695 не надавало, згода на зміну цільового призначення цієї земельної ділянки не надавалась.

Позиція Верховного Суду

Щодо позовних вимог прокурора в інтересах ДП «Київське лісове господарство»

Прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції України).

У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу (частини третя, четверта статті 56 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції, чинній на момент звернення прокурора з позовом у цій справі) прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження

№ 12-20гс21) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що «заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон), має застосовуватись з урахуванням положень абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи. У контексті засадничого положення частини другої статті 19 Конституції України відсутність у Законі інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зазначено, що «на відміну від прокурора та органів, через які діє держава, юридичні особи, які не є такими органами, діють як самостійні суб`єкти права - учасники правовідносин. Конституцією України та законом не передбачена можливість прокурора здійснювати процесуальні та інші дії, спрямовані на захист інтересів юридичних осіб. Зокрема, до повноважень прокурора не належить здійснення представництва в суді державних підприємств. При цьому інтереси юридичної особи можуть не збігатися з інтересами її учасників (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19, пункт 62)). Тому інтереси державного підприємства можуть не збігатися з інтересами держави, яка має статус засновника (вищого органу) такого підприємства (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 71)). Відповідно до статті 170 ЦК України держава у цивільних відносинах діє через органи державної влади, а не через державні підприємства. Виходячи з викладеного Велика Палата Верховного Суду підтверджує свій висновок про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі державного підприємства (пункт 8.14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження

№ 12-20гс21)). У зв`язку з цим позовні вимоги прокурора, спрямовані на захист прав або інтересів не держави, а державного підприємства, не підлягають розгляду по суті, оскільки позовну заяву за такими вимогами фактично подано не від імені та в інтересах держави, а від імені та в інтересах державного підприємства, а прокурор не має повноважень на ведення справ в частині таких вимог. Отже, судові рішення підлягають скасуванню в частині розгляду по суті позову прокурора, поданого в інтересах ДП «Бориспільский лісгосп» із залишенням позову без розгляду в зазначеній частині».

Отже, судові рішення в цій частині підлягають скасуванню із залишенням позову без розгляду відповідно до пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України.

Щодо позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства про витребування земельної ділянки

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина перша та друга статті 5 ЦПК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду 23 листопада 2021 року у справі

№ 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) вказано, що

«у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04 лютого 2020 року по справах № 911/3311/17,

№ 911/3574/17, 911/3897/17 та від 03 вересня 2020 року у справі № 911/3449/17 також сформульований висновок про те, що зайняття спірної земельної ділянки з порушенням положень ЗК України та ЛК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади; у такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду погоджується з цим висновком по суті попри його неналежне обґрунтування у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду. У зазначеному висновку йдеться не про державну реєстрацію права власності за порушником (яке і розглядається як фактичне заволодіння), а про вчинення фізичних дій щодо земельної ділянки - її зайняття (яке не є заволодінням). Відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов). Тому Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступлення від наведеного висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду.

Питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось і в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 червня 2021 року в справі

№ 676/62/17 (провадження № 61-7083св19) де зазначено, що «серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду. Цивільне законодавство розрізняє право володіння як складову повноважень власника (частина перша статті 317 ЦК України), як різновид речових прав на чуже майно (пункт 1 частини першої статті 395 ЦК України) та як право, що виникає на договірних засадах, тобто договірне володіння.

Враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку. Відповідно до частини четвертої статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Тобто, особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього повноваження власника, зокрема набуває і право володіння».

За змістом статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини.

Правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується (стаття 393 ЦК України).

Порушення порядку зміни цільового призначення земель є підставою, зокрема для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам (стаття 21 ЗК України).

У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки (див. висновок Верховного Суду України у постановах від 19 червня 2013 року у справі № 6-57цс13,від 01 липня 2015 року у справі № 6-319цс15).

Отже, зайняття земельних ділянок, зокрема шляхом часткового накладення, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цими ділянками. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном. При цьому негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Аналогічні висновки зроблені, зокрема у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року у справі № 363/2877/18 (провадження № 61-12012св20), від 16 лютого 2022 року у справі № 363/669/17 (провадження № 61-9067св21).

У справі, що переглядається, суди встановили, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222482001:01:007:0695 частково накладається на земельну ділянку лісогосподарського призначення державної власності, яка відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2003 року відносилась до 44 кварталу виділу 35, а відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2014 року, відноситься до 68 кварталу виділу 20 Приміського лісництва ДП «Київське лісове господарство», яка перебуває у постійному користуванні вказаного підприємства.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок про наявність підстав для задоволення позовних вимог прокурора в інтересах держави шляхом витребування з чужого незаконного володіння земельної ділянки, оскільки така вимога не відповідає способам захисту права власника за негаторним позовом щодо усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою.

За таких обставин у задоволення позовних вимоги прокурора в інтересах державипро витребування з чужого незаконного володіння земельної ділянкиналежить відмовити.

Щодо позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі Київське обласне та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку

До земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 55 ЗК України).

У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону (частини перша, друга статті 84 ЗК України - тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

У статті 57 ЛК України визначено вимоги щодо порядку та умов зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, відповідно до частини першої якої зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України.

Аналогічне положення міститься у статті 20 ЗК України.

Порядок вилучення земельних ділянок визначено статтею 149 ЗК України, якою встановлено, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

У частині п`ятій статті 149 ЗК України встановлено, що районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності (крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті), які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі, інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції тощо) з урахуванням вимог частини восьмої цієї статті.

У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК Українивизначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Встановивши, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222482001:01:007:0695 частково накладається на земельну ділянку лісогосподарського призначення державної власності, перебуває у постійному користуванні ДП «Київське лісове господарство», рішення про вилучення спірної земельної ділянки з Державного лісового фонду України та зміну її цільового призначення не приймалось, а Гореницька сільська рада не наділена такими повноваженнями, врахувавши, що землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання, суди зробили обґрунтований висновок про те, що передача у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки частково за рахунок земель лісогосподарського призначення для цілей, не пов`язаних з веденням лісового господарства, суперечить положенням ЗК України та ЛК України.

Разом з цим суди не врахували, що негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця земельної ділянки, тому на вказані вимоги не поширюється позовна давність.

За таких обставин апеляційний суд зробив правильний висновок, що рішення Гореницької сільської радивід 20 грудня 2011 року № 6/2 щодо передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_1 та державний акт від 13 лютого

2012 року на право власності ОСОБА_1 є незаконними, тому задовольнив позов в указаній частині. Проте апеляційний суд помилився щодо мотивів такого рішення, у зв`язку із цим оскаржену постанову у цій частині належить змінити в мотивувальній частині.

Враховуючи висновки Верховного Суду за результатами касаційного перегляду цієї справи, колегія суддів відхиляє посилання ОСОБА_1 на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15, у постановах Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі № 6-68цс15, від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14, від 22 лютого 2017 року у справі № 6-17цс17, від 13 квітня 2016 року у справі

№ 907/238/15, від 03 лютого 2016 року у справі № 6-75цс15, від 27 травня

2014 року у справі № 3-23гс14), оскільки вони зроблені у справах за вимогами, які піддаються впливу позовної даності.

Інших доводів та підстав касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції скарга ОСОБА_1 не містить, а порушень судом норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, суд касаційної інстанції не встановив.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі

№ 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року у справі № 363/2877/18 (провадження № 61-12012св20), від 16 лютого 2022 року у справі № 363/669/17 (провадження № 61-9067св21), дають підстави для висновку, що оскаржене судове рішення частково ухвалене без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, судові рішення в частині задоволення позову прокурора в інтересах ДП «Київське лісове господарство» скасувати, а позов в цій частині залишити без розгляду, оскаржене судове рішення в частині задоволення позову прокурора в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства про витребування земельної ділянки скасувати та в цій частині у задоволенні позову відмовити, а в іншій частині - змінити в мотивувальній частині.

Згідно з частинами десятою, тринадцятою статті 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за результатами касаційного перегляду касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню,позовні вимоги прокурора -задоволенню частково, то сплачений сторонами судовий збір при зверненні до суду позовом, апеляційною та касаційною скаргами підлягає перерозподілу пропорційно задоволеним вимогам. Тому з відповідачів на користь Київської обласної прокуратури підлягає стягненню судовий збір у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції по 1 921,00 грн, апеляційної інстанції - по 2 881,50 грн, а всього по 4 802,50 грн з кожного. У зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції з Київської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір в розмірі 3 842,00 грн. Різниця судових витрат, що підлягає сплаті ОСОБА_1 на користь Київської обласної прокуратури, становить 960,50 грн.

Керуючись статтями 141 400 402 412 414 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 квітня 2021 року в частині позовних вимог першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Державного підприємства «Київське лісове господарство» скасувати, а позов в цій частині залишити без розгляду.

Постанову Київського апеляційного суду від 19 квітня 2021 року в частиніпозовних вимог першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння скасуватита ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог в цій частині відмовити.

В іншій частині постанову Київського апеляційного суду від 19 квітня 2021 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Стягнути з Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області на користь Київської обласної прокуратури судові витрати на сплату судового збору в сумі 4 802,50 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Київської обласної прокуратурисудові витрати на сплату судового збору в розмірі 960,50 грн.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 жовтня 2020 року та постанова Київського апеляційного суду від 19 квітня 2021 року в скасованих частинах втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук