Постанова
Іменем України
24 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 369/11592/17
провадження № 61-11845св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_2 ,
відповідачі - відділ охорони здоров`я Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, Центральна районна лікарня Києво-Святошинського району Київської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану його представником ОСОБА_3 , на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 грудня 2018 року в складі судді Пінкевич Н. С. та постанову Київського апеляційного суду від 20 березня 2019 року у складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Гаращенка Д. Р., Пікуль А. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до відділу охорони здоров`я Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області (далі - відділу охорони здоров`я Києво-Святошинської РДА), Центральної районної лікарні Києво-Святошинського району Київської області (далі - ЦРЛ Києво-Святошинського району) про поновлення на роботі, скасування наказу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він працював в Центральній районній лікарні Києво-Святошинського району з вересня 2015 року. 21 вересня 2017 року начальником відділу кадрів вказаної лікарні його було ознайомлено з наказом відділу охорони здоров`я Києво-Святошинської районної державної адміністрації та Центральної районної лікарні Києво-Святошинського району від 21 вересня 2017 року № 523-к про його звільнення з займаної посади на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України. Підставою для прийняття оспорюваного наказу зазначено скаргу хворої ОСОБА_4 та результати комісійного службового розслідування. Крім того, підставою застосування вказаного дисциплінарного стягнення зазначено накази від 26 грудня 2016 року № 118 та від 20 березня 2017 року № 203-к щодо застосування до нього заходів дисциплінарного стягнення у вигляді догани.
Вважаючи своє звільнення з роботи незаконним, ОСОБА_5 просив суд поновити його на посаді лікаря-хірурга поліклініки Центральної районної лікарні Києво-Святошинського району; скасувати наказ відділу охорони здоров`я Києво-Святошинської районної державної адміністрації та Центральної районної лікарні Києво-Святошинського району від 21 вересня 2017 року № 523-к «Про звільнення лікаря-хірурга поліклініки ОСОБА_5 »; стягнути з відділу охорони здоров`я Києво-Святошинської районної державної адміністрації та Центральної районної лікарні Києво-Святошинського району на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу; зобов`язати відповідачів відшкодувати йому моральну шкоду в розмірі 5 000,00 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 20 березня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді догани та наступне звільнення відбулось з дотриманням норм трудового законодавства. Крім того, позивачем не підтверджено належними доказами факту застосування відносно нього дискримінаційних дій та негативних заходів впливу, і як наслідок притягнення до дисциплінарної відповідальності з подальшим звільненням, у відповідь на його намагання боротися з корупцією в медичному закладі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У червні 2019 року представник ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій встановили обставини справи, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, а саме акту службового розслідування від 07 вересня 2017 року, оскільки до проведення цього розслідування було залучено фахівця, який лікував ОСОБА_4 , за скаргою якої проводилось службове розслідування. Висновок службового розслідування ґрунтується на інформації амбулаторної картки хворої, яка була втрачена, її копії до матеріалів справи не долучено. Крім того, порядок проведення службового розслідування в закладах охорони здоров`я щодо працівників не врегулювано нормативних актом.
Суди попередніх інстанцій порушили принцип змагальності сторін, оскільки надали перевагу доводам відповідача, натомість проігнорували твердження позивача про наявність фактичних даних, які, на думку заявника, підтверджують його дискримінацію в зв`язку з намаганням боротися з корупцією у медичному закладі. Не надано оцінку доказам позивача, що підтверджують факти дискримінаційних дій відповідачів, а саме: судовим рішенням у справі № 369/1001/16-ц та відеозапису виступу позивача на телеканалі «Боярка24» за назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1».
Крім того, заявник вказав, що юридичну особу - ЦРЛ Києво-Святошинського району припинено, її правонаступником є Комунальне некомерційне підприємство «Центральна районна лікарня Києво-Святошинської міської ради».
Відзив на касаційну скаргу
У вересні 2019 року на адресу суду від представника правонаступника Центральної районної лікарні Києво-Святошинського району Київської області - Комунального некомерційного підприємства «Центральна районна лікарня Києво-Святошинської ради» надійшов відзив на касаційну скаргу. У відзиві представник відповідача зазначає, що касаційна скарга ОСОБА_2 є необгрунтованою та безпідставною, а рішення судів попередніх інстанцій такими, що не підлягають скасуванню.
Крім того, представник відповідача вказала, що згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 31 серпня 2019 року відділ охорони здоров`я Києво-Святошинської РДА ліквідовано.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 08 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 та витребувано справу № 369/11592/17 з Києво-Святошинського районного суду Київської області.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на наступне.
Суди встановили, що ОСОБА_2 працював у ЦРЛ Києво-Святошинського району на посаді лікаря - хірурга з 02 вересня 2015 року.
Відповідно до наказів ЦРЛ Києво-Святошинського району від 26 грудня 2016 року № 118 та від 20 березня 2017 року № 203-к до ОСОБА_2 застосовувались заходи дисциплінарного стягнення за порушення трудової дисципліни у вигляді догани, які не погашені у порядку статті 151 КЗпП України.
Ці накази позивачем не оскаржені в судовому порядку і не скасовані.
29 серпня 2017 року до канцелярії ЦРЛ Києво-Святошинського району надійшла скарга від хворої ОСОБА_4 на дії та бездіяльність лікаря - хірурга поліклініки ОСОБА_2 , який проводив її лікування.
Згідно з наказом ЦРЛ Києво-Святошинського району № 105 від 29 серпня 2017 року для проведення службового розслідування фактів, викладених у скарзі хворої ОСОБА_4 на дії лікаря-хірурга ОСОБА_2 з приводу неналежного лікування, створена комісія.
Комісією у складі заступника головного лікаря з експертизи тимчасової непрацездатності ОСОБА_6 , доктора медичних наук, професора, завідувача кафедри хірургії та проктології Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупіка ОСОБА_7 , головного позаштатного районного хірурга - завідувача об`єднаного відділення хірургічного профілю ОСОБА_8 , завідувача хірургічного відділення поліклініки ОСОБА_9 за результатом службового розслідування фактів, викладених у скарзі хворої ОСОБА_4 , складено акт від 07 вересня 2017 року.
За результатами проведеного комісійного службового розслідування, встановлено, що лікарем - хірургом поліклініки ОСОБА_2 медична допомога хворій ОСОБА_4 надана неякісно та некваліфіковано, посадові обов`язки позивачем виконані недбало та несумлінно. Неналежне виконання лікарем своїх посадових обов`язків спричинило фізичний, емоційний дискомфорт, погіршення якості життя пацієнтки ОСОБА_4 , збільшення тривалості лікування хворої та тимчасової непрацездатності та завдано матеріальних збитків хворій. Між діями лікаря-хірурга поліклініки ОСОБА_2 по наданню неякісної, некваліфікованої медичної допомоги хворій ОСОБА_4 та негативними наслідками, є прямий причинно- наслідковий зв`язок.
Згідно з актом від 21 вересня 2017 року, складеним та підписаним керівниками та працівниками ЦРЛ Києво-Святошинського району, лікарю-хірургу ОСОБА_2 було запропоновано надати письмові пояснення з приводу скарги ОСОБА_4 про надання їй медичної допомоги, але він відмовився надавати такі пояснення.
21 вересня 2017 року Профспілковим комітетом ЦРЛ Києво-Святошинського району листом надана згода на звільнення лікаря - хірурга ОСОБА_2 за пунктом 3 статті 40 КЗпП України, а саме за систематичне невиконання ним без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором.
21 вересня 2017 року наказом ЦРЛ Києво-Святошинського району №523-к лікар - хірург ОСОБА_2 звільнений з роботи за систематичне невиконання ним без поважних причин покладених на нього обов`язків.
Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення за порушення трудової дисципліни і він знову порушив її протягом року з дня застосування стягнення за перше порушення.
З аналізу наведеної норми слід дійти висновку, що працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.
У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством та не втратили юридичної сили за давністю або зняті достроковов порядку, передбаченому статтею 151 КЗпП України, і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни відповідно до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, та з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минуло не більше одного року.
Відповідно до статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.
Порушенням трудової дисципліни може бути невиконання або неналежне виконання працівником трудових обов`язків, недотримання правил внутрішнього трудового розпорядку чи умов колективного договору.
Згідно зі статтею 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
Порядок застосування дисциплінарних стягнень визначений статтею 149 КЗпП України, відповідно до положень якої до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.
За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.
При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.
Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
Згідно зі статтею 235 КЗпП України тільки у разі поновлення на роботі розглядаються вимоги про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Відповідно до частини першої статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що останнє дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення позивача з роботи згідно з наказом № 523-к від 21 вересня 2017 року було застосоване роботодавцем правомірно, оскільки мало місце недбале та неналежне виконання ним своїх посадових обов`язків, вчинене протягом року після оголошення йому доган за два інших випадки порушення трудової дисципліни.
Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій встановили обставини справи, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, а саме акту службового розслідування від 07 вересня 2017 року, є неприйнятними, оскільки вимагають переоцінки доказів, що не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Відсутність нормативного визначеного порядку проведення службового розслідування в закладах охорони здоров`я щодо працівників не позбавляє керівника можливості призначити таке розслідування з метою перевірки обставин, вказаних у скарзі пацієнта.
Колегія суддів відхиляє доводи позивача про вчинення відносно нього дискримінаційних дій з боку відповідачів як відповідь на його намагання боротись з корупцією у медичному закладі, виходячи з таких мотивів.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Згідно зі статтею 2-1 КЗпП України (у редакції чинній на час винесення оскаржених рішень) забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання.
У справі, яка переглядається, відсутні ознаки дискримінації, оскільки позивача не обмежено у реалізації його трудових прав, у порівняні з іншими працівниками, а лише застосовано заходи дисциплінарного впливу відповідно до норм КЗпП України за допущені ним порушення трудової дисципліни.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що наказ про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з посади є законним та обґрунтованим, а відтак підстави для поновлення ОСОБА_2 на роботі відсутні.
Зробивши висновок, що звільнення позивача є правомірним, суди правильно відмовили у стягненні на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодуванні моральної шкоди, які є похідними від вимог про поновлення на роботі.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскаржені судові рішення належить залишити без змін, оскільки вони ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а касаційну скаргу - без задоволення.
Керуючись статтями 400 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану його представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 грудня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 березня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді М. М. Русинчук
Н. О. Антоненко
В. І. Журавель