№ 369/11694/15-ц

Постанова

Іменем України

01 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 369/11694/15-ц

провадження № 61-1521св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 02 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Мостової Г. І., Слюсар Т. А., Волошиної В. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовну заяву мотивовано тим, що 30 травня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 014/1179/81/1330.

Відповідно до умов кредитного договору позичальник отримав кредит у сумі 49 490,00 дол. США терміном до 30 травня 2027 року зі сплатою 12,85 % річних.

На порушення умов укладеного договору відповідач своїх зобов`язань належним чином не виконував, у результаті чого станом на 30 вересня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 16 821,24 дол. США, що еквівалентно 362 119,99 грн та складається із: заборгованості за кредитом в розмірі 14 975,92 дол. США (322 394,78 грн), відсотків - 1 845,32 дол. США (39 725,18 грн).

Ураховуючи викладене, ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» просило суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором від 30 травня 2007 року № 014/1179/81/1330 у сумі 16 821,24 дол. США, що еквівалентно 362 119,99 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 06 квітня 2020 року у задоволенні позову ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено отримання відповідачем від банку кредитних коштів у зазначеному ним розмірі, а також наявність і розмір кредитної заборгованості.

Суд першої інстанції виходив з того, що виписки за рахунком відповідача оформлені з порушенням вимог частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Короткий зміст постанови апеляційної інстанцій

Постановою Київського апеляційного суду від 02 листопада 2020 року апеляційну скаргу АТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 06 квітня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість у розмірі 16 821,24 дол. США, що еквівалентно 362 119,99 грн та складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 14 975,92 дол. США, що еквівалентно 322 394,78 грн, відсотків у розмірі 1 845,32 дол. США, що еквівалентно 39 725,18 грн.

Вирішено питання щодо стягнення судового збору.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що встановивши отримання ОСОБА_1 кредитних коштів у розмірі 44 490,00 дол. США, що визнано відповідачем у відзиві на позовну заяву, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недоведення позивачем виконання зобов`язання з надання кредитних коштів на підставі кредитного договору у розмірі 44 490,00 дол. США.

Щодо доведеності надання банком кредитних коштів у розмірі 5 000,00 дол. США, то на підтвердження отримання кредиту, у тому числі, у сумі 5 000,00 дол. США, банком було надано банківські виписки з особового рахунку № НОМЕР_1 , в яких відображені суми видачі кредитних коштів: 24 жовтня 2007 року - 3 000,00 дол. США; 04 грудня 2007року - 2 000,00 дол. США.

При цьому колегія апеляційного суду зазначила, що неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, оскільки такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Колегія апеляційного суду встановила, що відповідачем належним зобов`язання за кредитним договором не виконувалося, станом на 30 вересня 2015 року утворилася заборгованість за кредитом у розмірі 14 975,92 дол. США та відсотками - 1 845,32 дол. США.

У матеріалах справи наявна вимога про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором від 13 липня 2015 року № 114-0-0-00/15-38839, разом з тим жодних доказів надсилання та вручення вказаної вимоги відповідачу позивачем не надано. Враховуючи викладене, колегія апеляційного суду вважала, що строк виконання основного зобов`язання відповідно до статті 1050 ЦК України позивачем не змінено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 02 листопада 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що у випадку відсутності, у тому числі, і ненадання оригіналу заяви про видачу готівки, первинних бухгалтерських документів, видача кредитних коштів і заборгованість не підтверджується. Апеляційний суд не звернув уваги на доводи ОСОБА_1 про неотримання суми кредиту у повному обсязі. За таких обставин, судом неправильно застосовано положення статті 1046, частини другої статті 1047 ЦК України, статті 1054 ЦК України.

Апеляційний суд не перевірив, який в якому розмірі та в якій валюті відповідачем сплачено грошові кошти на погашення кредитної заборгованості, та проігнорував доводи відповідача про сплив позовної давності за окремими платежами станом на 02 листопада 2020 року.

Банк надав до суду апеляційної інстанції виписки за рахунками відповідача, які було прийнято судом з порушенням частини третьої статті 367 ЦПК України.

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду від 11 лютого 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 02 листопада 2020 року залишено без руху, вказано про необхідність сплати судового збору.

У квітні 2021 року заявником у встановлений судом строк зазначені недоліки касаційної скарги усунуто.

Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 02 листопада 2020 року і витребувано із Святошинського районного суду міста Києва цивільну справу № 369/11694/15.

Ухвалою Верховного Суду від 19 липня 2021 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 02 листопада 2020 року відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2021 року зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 02 листопада 2020 року до закінчення касаційного провадження.

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконавчого провадження № 66393852 з примусового виконання виконавчого листа № 369/11694/15, виданого 16 січня 2021 року Київським апеляційним судом, відмовлено.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У письмових поясненнях на касаційну скаргу ОСОБА_1 , поданих до Верховного суду у серпні 2021 року, АТ «Райффайзен Банк Аваль» заперечувало проти доводів ОСОБА_1 , просило залишити касаційну скаргу без задоволення.

Фактичні обставини, встановлені судами

30 травня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та АТ «Райффайзен Банк Аваль», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 014/1179/81/1330 (а. с. 12-19, т. 1).

Відповідно до пункту 1.1 кредитного договору кредитор надає позичальнику кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 49 490,00 дол. США, а позичальник зобов`язується належним чином використати та повернути кредитору суму отриманого кредиту, а також сплатити проценти за користування кредитом, комісії згідно з умов договору та тарифів банку, та виконати всі інші зобов`язання.

Згідно з пунктом 1.2 кредитного договору кредит надається на 240 місяців з 30 травня 2007 року до 30 травня 2027 року згідно з графіком надання кредиту, а відповідно до пункту 1.4 - процентна ставка за користування кредитом складає 12,850 % річних.

Відповідно до пункту 3.2 кредитного договору надання кредиту може здійснюватись на розсуд банку шляхом безготівкового перерахування кредитних коштів банком з позичкового рахунку позичальника на його поточний рахунок з можливістю: подальшої видачі готівки через касу банку; безготівкової оплати наданих платіжних документів (доручень) позичальника.

Пунктом 4.1 кредитного договору визначено, що кредитор зобов`язується відкрити позичальнику позичковий рахунок НОМЕР_1 та надати позичальнику кредитні кошти, за умови укладення договорів забезпечення та укладення договорів страхування.

Відповідно до пункту 4.1 кредитного договору позичальнику було відкрито позичковий рахунок НОМЕР_1 для надання кредитних коштів та для погашення кредиту, який використовувався для обліку кредитів.

Також 30 травня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 було укладено договір № 014/1179/81/1330 на відкриття та ведення поточного рахунку, згідно з підпунктом 2.1.1 якого ОСОБА_1 було відкрито поточний рахунок НОМЕР_2 (т. 2, а. с. 5).

Відповідно до виписки з особового рахунку № НОМЕР_1 , в якій відображено суми видачі кредитних коштів, видача кредитних коштів проводилася через поточний рахунок відповідача № НОМЕР_2 (т. 1, а. с. 32, 148-204):

30 травня 2007 року було видано 18 490,00 дол. США;

19 червня 2007року було видано 5 000,00 дол. США;

05 липня 2007 року було видано 15 000,00 дол. США;

24 вересня 2007року було видано 6 000,00 дол. США;

24 жовтня 2007року було видано 3 000,00 дол. США;

04 грудня 2007року було видано 2 000,00 дол. США.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 09 лютого 2017 року витребувано у ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» належним чином завірені копії наступних документів: платіжний документ про надання ОСОБА_1 кредиту від 30 травня 2007 року № 014/1179/81/1330, укладеного між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 , (заява на видачу готівки) та отримання ОСОБА_1 кредиту з каси банку (квитанція) за його підписом; рух коштів (грошових оборотів) з погашенням кредиту по рахунку обліку заборгованості за кредитом; виписки з рахунку 3800 за 30 травня 2007 року; висновки підрозділу з управління ризиками про розрахунки ризиків при наданні ОСОБА_1 кредиту згідно з кредитним договором від 30 травня 2007 року № 014/1179/81/1330.

Судом першої інстанції встановлено, що платіжний документ про надання позичальнику кредиту, рух коштів та інших документів, зазначених в ухвалі суду від 09 лютого 2017 року (т. 1 а. с. 115) банком не надано, посилаючись в тому числі на те, що оригінали заяв про видачу готівки було знищено у зв`язку зі спливом 5 років від дати здійснення відповідної операції, що підтверджується відповідним актом (т. 1, а. с. 127-129).

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що до заперечення на відповідь на відзив від 18 жовтня 2019 року відповідачем були додані:

заява на видачу готівки від 30 травня 2007 року № ІРТ/680-82 на суму 18 490,00 дол. США (т. 2, а. с. 17);

заява на видачу готівки від 19 червня 2007 року № ІРТ/1396-16 на суму 5 000,00 дол. США (т. 2, а. с. 18);

заява на видачу готівки від 05 липня 2007 року № ІРТ/56-36 на суму 15 000,00 дол. США (т. 2, а. с. 19);

заява на видачу готівки від 24 вересня 2007 року № ІРТ/1396-40 на суму 6 000,00 дол. США (т. 2, а. с. 20). Разом 44 490 дол. США

Також відповідач стверджував, що він не доотримав кредит в загальній сумі 5 000,00 дол. США та надмірно протягом всього часу сплачував проценти, виходячи із залишку кредиту 49 490,00 дол. США (т. 1 а. с. 220, відзив на позовну заяву від 19 жовтня 2018 року), а також стверджував, що він фактично отримав 224 674,50 грн (т. 2 а. с. 14-16, заперечення на відповідь на відзив від 18 жовтня 2019 року).

Згідно з пунктом 5.1 кредитного договору позичальник зобов`язався здійснювати безготівковим платежем або готівкою в касу кредитора:

щомісячно, до 15-го числа кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту, часткове погашення кредиту згідно з графіком погашення протягом строку дії кредитного договору та остаточне погашення отриманого кредиту до 30 травня 2027 року;

щомісячно до 15-го числа кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту, відсотки за фактичне користування кредитних коштів кредитора та при остаточному погашенні кредиту сплату відсотків за фактичне використання кредитних коштів.

Відповідно до пункту 6.5 кредитного договору банк має право достроково стягувати заборгованість за кредитом, нараховані відсотки за користування кредитом та штрафні санкції у випадках невиконання позичальником умов цього договору та/або інших договорів, що забезпечують погашення кредиту.

Таке стягнення здійснюється за рахунок коштів, майна та майнових прав позичальника, за умови попереднього (за 30 днів) повідомлення позичальника рекомендованим листом.

Відповідно до пункту 10.1 кредитного договору за порушення строків повернення кредитної заборгованості та відсотків за користування кредитом, передбачених положеннями цього договору, позичальник сплачує кредитору пеню в розмірі 0,5 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

За змістом пункту 12.5 кредитного договору до всіх правовідносин, пов`язаних з укладенням та виконанням цього договору застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарг) провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник визначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 753/9240/18 (провадження № 61-16204св20), від 20 жовтня 2020 року у справі № 756/671/19 (провадження № 12536св20), від 29 травня 2019 року у справі № 539/1582/16 (провадження № 33362св18), від 13 червня 2018 року у справі № 733/608/16 (провадження № 61-5191св18), від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15 (провадження № 61-517св18) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що постанова Київського апеляційного суду від 02 листопада 2020 року відповідає зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Одним з основних принципів цивільного судочинства є змагальність сторін (стаття 12 ЦПК України).

Статтею 81 ЦПК України на сторін покладено обов`язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Саме на позивача покладено обов`язок довести суду факт укладення між сторонами кредитного договору та прострочення позичальником зобов`язання, а на відповідача - обов`язок спростувати розмір існуючої заборгованості.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з доведеності обставин наявності між сторонами кредитних правовідносин та отримання ОСОБА_1 від ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» кредиту у розмірі саме 49 490,00 дол. США.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції.

Заперечуючи проти позовних вимог ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з відзивом (відзив на позовну заяву від 19 жовтня 2018 року), у якому вказав, що отримав від банку кредитні кошти у розмірі 44 490,00 дол. США та недоотримав 5 000,00 дол. США.

У запереченнях на відповідь на відзив від 18 жовтня 2019 року ОСОБА_1 вказав, що фактично отримана ним сума грошових коштів еквівалентна 224 674,50 грн.

На підтвердження викладеного ОСОБА_1 додав до заперечень на відповідь на відзив від 18 жовтня 2019 року заяви на видачу готівки від 30 травня 2007 року № ІРТ/680-82 на суму 18 490 дол. США, від 19 червня 2007 року №І РТ/1396-16 на суму 5 000 дол. США, від 05 липня 2007 року № ІРТ/56-36 на суму 15 000,00 дол. США, від 24 вересня 2007 року № ІРТ/1396-40 на суму 6 000,00 дол. США.

Відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Таким чином, встановленим та таким, що не підлягає доказуванню, є факт отримання ОСОБА_1 від ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» грошових коштів у розмірі, еквівалентному 44 490,00 дол. США.

Що стосується грошових коштів у розмірі 5 000,00 дол. США, то апеляційний суд правильно виходив з того, що отримання відповідачем указаних коштів підтверджується випискою з особового рахунку відповідача, в якій відображено суми видачі кредитних коштів (т. 1, а. с. 32, 148-204).

Так, з виписки з особового рахунку № НОМЕР_1 встановлено, що видача кредитних коштів проводилася через поточний рахунок відповідача № НОМЕР_2 : 30 травня 2007 року - 18 490,00 дол. США, 19 червня 2007 року - 5 000,00 дол. США, 05 липня 2007 року - 15 000,00 дол. США, 24 вересня 2007 року - 6 000,00 дол. США, 24 жовтня 2007року - 3 000,00 дол. США, 04 грудня 2007року - 2 000,00 дол. США.

Проведення таких операцій з кредитними коштами не суперечить пункту 3.2 кредитного договору (надання кредиту може здійснюватись на розсуд банку шляхом безготівкового перерахування кредитних коштів банком з позичкового рахунку позичальника на його поточний рахунок).

З огляду на це, колегія суддів відхиляє відповідні доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про порушення порядку видачі кредитних коштів.

У постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц (провадження №61-517св18) зроблено правовий висновок про те, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Згідно вказаної норми Закону України підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Отже, виписка з рахунка особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону, є документом, який може бути доказом і який суду необхідно оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 (провадження № 61-9618св19), від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц (провадження № 61-3689св21), від 26 травня 2021 року у справі № 204/2972/20 (провадження № 61-168св21), від 13 жовтня 2021 року у справі № 209/3046/20 (провадження № 61-9207св21), від 01 грудня 2021 року у справі № 752/14554/15-ц (провадження № 61-14046св21), від 01 червня 2022 року у справі № 175/35/16-ц (провадження № 61-648св21).

Апеляційний суд оцінив виписку з рахунка відповідача відповідно до вимог статей 76-84 228 229 235 368 369 ЦПК України, з огляду на що вважав сумою кредиту 49 490,00 дол. США.

При цьому колегія суддів звертає увагу на дотримання апеляційним судом положень статті 367 ЦПК України, оскільки виписки з особового рахунку відповідача як доказ були подані ще під час розгляду справи в суді першої інстанції.

У сукупності з раніше визнаними ОСОБА_1 обставинами отримання від ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» грошових коштів, наявністю між сторонами реальних кредитних правовідносин, простроченням відповідачем зобов`язання з повернення кредиту, а також не спростуванням ним жодними доказами існування заборгованості у визначеному банком розмірі, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до положень статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі надавати оцінку чи переоцінювати докази у справі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що постанова Київського апеляційного суду від 02 листопада 2020 року прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Крім того, відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2021 року зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 02 листопада 2020 року до закінчення касаційного провадження.

Оскільки касаційне провадження у справі закінчено, то виконання постанови Київського апеляційного суду від 02 листопада 2020 року підлягає поновленню.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400 401 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 02 листопада 2020 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Київського апеляційного суду від 02 листопада 2020 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Ю. В. Черняк

І. А. Воробйова

Р. А. Лідовець