10.03.2024

№ 369/12105/19

Постанова

Іменем України

12 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 369/12105/19

провадження № 61-7957св20

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Кузнєцова В. О.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересована особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 24 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Соколової В.В., Андрієнко А.М., Поліщук Н.В.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_2 , в якій просила заборонити ОСОБА_2 перебувати в місці спільного перебування з ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ; заборонити ОСОБА_2 наближатися на відстань 20 метрів до місця проживання, перебування, інших місць частого відвідування ОСОБА_1 ; заборонити ОСОБА_2 чинити перешкоди у догляді за ОСОБА_1 , за її місцем проживання: АДРЕСА_1 .

Заява мотивована тим, що ОСОБА_2 є сином заявника і застосовує до неї домашнє насильство.

Зокрема, 04 вересня 2019 року ОСОБА_2 увірвався у помешкання заявника, виніс меблі, холодильник, мікрохвильову піч, люстри, штори, стільці, гроші.

11 вересня 2019 року ОСОБА_2 вчергове прийшов у помешкання заявника, перевернув залишки речей, порозкидав їх, шукав гроші.

Заявник є учасником бойових дій, літньою людиною, у зв`язку з чим погано пересувається, але ОСОБА_2 пошкодив її палицю, тому вона не може пересуватись.

Заявник вважає, що ОСОБА_2 чинить щодо неї домашнє насильство у зв`язку з тим, що нею були ініційовані судові провадження про визнанням недійсними договорів щодо житлового будинку та земельної ділянки.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 грудня 2019 року заяву ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису щодо ОСОБА_2 - задоволено частково, видано обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 у виді: заборони перебувати в місці спільного перебування з ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 ; заборони ОСОБА_2 наближатися на відстань 20 метрів до місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ; встановлений строк обмежувального припису - 6 місяців.

Рішення суду мотивовано тим, що існує вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства щодо ОСОБА_1 з боку її сина ОСОБА_2 , а тому видача обмежувального припису стосовно ОСОБА_2 строком на 6 місяців, є ефективним та дієвим заходом для захисту ОСОБА_1 проти домашнього насильства.

Постановою Київського апеляційного суду від 24 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 грудня 2019 року скасовано, постановлене нове судове рішення, якою заяву ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису щодо ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що необхідність видачі обмежувального припису, заявник аргументувала вчиненням щодо неї психологічного та фізичного насильства. В обґрунтування вказаних обставин заявником надано копії її заяв до правоохоронних органів та відповіді на них. Разом з цим, наведені заявником обставини не містять ознак психологічного та фізичного насильства в розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», заявником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження фактів вчинення психологічного та фізичного насильства щодо неї ОСОБА_2 , а також ризиків, які можуть наступити у майбутньому у зв`язку із не вчиненням щодо останнього обмежувального припису.

Сам факт звернення ОСОБА_1 до правоохоронних органів щодо неправомірних дій ОСОБА_2 відносно неї свідчить про наявність конфлікту між заявником і ОСОБА_2 , але не підтверджує факт того, що останній вчинив щодо неї психологічне та фізичне насильство, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Крім того, будь-яких даних про притягнення ОСОБА_2 за заявами ОСОБА_1 до будь-якого виду юридичної відповідальності, матеріали справи не містять. У численних відповідях на звернення правоохоронні органи вказували на відсутність ознак кримінального правопорушення та наявність цивільно-правових відносин. Також в матеріалах справи відсутні дані про наявність і належність заявнику зазначеного нею майна та обставини його відібрання безпосередньо ОСОБА_2 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

13 травня 2020 року ОСОБА_1 надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 24 лютого 2020 року, просила її скасувати та залишити в силі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 грудня 2019 року.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2019 року відкрите касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом не враховано, що ОСОБА_2 під час допиту у апеляційному суді в якості свідка підтвердив факт того, що він виніс із помешкання ОСОБА_1 речі першої необхідності та побутового вжитку (меблі, холодильник, мікрохвильову пічку, люстру, штори, стільці, гроші). Це не було враховано судом апеляційної інстанції, хоча це є проявом економічного насильства. І між сторонами немає судового спору щодо зазначених речей.

Пославшись на існування іншого судового спору, апеляційний суд обмежив право заявника на захист від насильства.

Суд першої інстанції правильно встановив наявність великої кількості письмових звернень з боку заявника щодо проявів домашнього насильства з боку ОСОБА_2 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Фактичні обставини, встановлені судом

ОСОБА_1 1927 року народження, є учасником бойових дій, проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Заявник зареєстрована за вказаною адресою з 06 жовтня 1967 року.

ОСОБА_2 є сином ОСОБА_1 , проживає окремо за адресою: АДРЕСА_2 .

Впродовж 2008-2016 років ОСОБА_2 був власником будинку, в якому проживає заявник.

З 26 червня 2017 року на підставі довіреності ОСОБА_2 наділений власником цього будинку - ОСОБА_3 правами користування, управління та розпорядження щодо цього майна.

Між сторонами наявний спір щодо будинку, в якому проживає заявник, і земельної ділянки, на якій він розташований, який перебуває на розгляді в суді.

Матеріли справи містять дані про звернення ОСОБА_1 до правоохоронних та інших органів від 22 липня 2019 року, 26 жовтня 2016 року. Також до правоохоронних органів були подані звернення ОСОБА_4 , яка є дочкою ОСОБА_1 , від 09 квітня 2019 року, 04 квітня 2019 року, 29 серпня 2018 року, 02 травня 2018 року.

Києво-Святошинський відділ Головного управління Національної поліції у висновках від 25 листопада 2016 року вказував на відсутність ознак кримінального правопорушення та на наявність неприязних взаємовідносин між членами родини. Аналогічні за змістом відповіді були надані на звернення ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

В актах депутата Броварської міської ради VІІ скликання Києво-Святошинського району Київської області ОСОБА_5 вказується, що ОСОБА_1 стверджує про тиск на неї з боку сина ОСОБА_2 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права є безпідставними.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.

Законом визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Спірні правовідносини врегульовані Законом України від 07 грудня 2017 року № 2229-VIII «Про запобігання та протидію домашньому насильству», що визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Згідно з пунктами 2, 7 частини другої статті 3 Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на таких осіб: колишнє подружжя; батьки (мати, батько) і дитина (діти).

Відповідно до пунктів 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Згідно з частиною третьою статті 26 цього Закону рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

У пункті 9 частини першої статті 1 згаданого Закону оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією із характеристик якого є повторюваність.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Апеляційний суд встановив, що заявником не надано беззаперечних доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_2 систематичного домашнього насильства щодо неї у розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», а також не доведено продовження настання ризиків насильства у майбутньомуу зв`язку із невчиненням щодо останнього обмежувального припису, що є її процесуальним обов`язком згідно із статтями 12 81 ЦПК України.

Сам факт звернення заявника до органів поліції не підтверджує факт вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Вирішуючи спір, апеляційний суд з дотриманням статей 89 263-265 382 ЦПК України повно та всебічно з`ясував обставини справи, надав належну правову оцінку доводам сторін, наданим ними доказам та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 .

Висновки апеляційного суду відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які ним правильно застосовані, тому колегія суддів Верховного Суду погоджується з ними.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд неповно з`ясував фактичні обставини справи не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються матеріалами справи і зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції не надано оцінки показанням ОСОБА_2 , наданим ним під час допиту як свідка, про те, що він вивіз меблі, холодильник та інші речі, позбавивши тим самим заявника необхідного для життя, спростовується змістом показань ОСОБА_2 , який зазначив, що у будинку наявні всі речі, у тому числі холодильник, меблі, штори, люстри, а конфлікт з матір`ю виник і триває з огляду на бажання передати будинок його сестрі. При цьому, ОСОБА_2 пояснив, що не має доступу до будинку, в будинку замінені замки та ОСОБА_1 чиняться перешкоди щодо потрапляння ОСОБА_2 до будинку.

Посилання апеляційного суду на звернення ОСОБА_2 до органів національної поліції із заявами про вчинення відносно нього з боку заявника протиправних дій, а також майновий спір, що розглядається у суді, обумовлені встановленням обставин з приводу причин виникнення конфліктних ситуацій між заявником і заінтересованою особою. При цьому, спір між учасниками справи стосувався відчуження заінтересованою особою будинку, в якому проживає заявник.

Ураховуючи наведені норми права та встановлені фактичні обставини, суд апеляційної інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з цим, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, у чому числі судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 141, 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 24 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. М. Ігнатенко В. С. Жданова В. О. Кузнєцов