№ 369/16020/19

Постанова

Іменем України

21 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 369/16020/19

провадження № 61-19182св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , який діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - орган опіки та піклування Бучанської районної державної адміністрації Київської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , який діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , на постанову Київського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Левенця Б. Б.,

Борисової О. В., Ратнікової В. М.,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2019 року ОСОБА_1 , який діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання правочинів недійсними та скасування рішень про державну реєстрацію.

Позов мотивований тим, що він та його колишня дружина

ОСОБА_3 є батьками малолітнього ОСОБА_2 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 .

15 листопада 2019 року ОСОБА_3 подарувала належний їй на праві власності житловий будинок та земельну ділянку, на якій він розташований, по АДРЕСА_1 своїй матері ОСОБА_4

ОСОБА_1 зазначав, що після народження їх малолітній син ОСОБА_2 проживав та був зареєстрований у вказаному житловому будинку, а тому укладення між відповідачами договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки від 15 листопада 2019 року спрямоване на позбавлення дитини єдиного житла та звуження обсягу його майнових прав, що суперечить статті 177 Сімейного кодексу України (далі - СК України).

Крім того, ОСОБА_3 є підозрюваною у кримінальній справі, а отже подарувала будинок та земельну ділянку з метою уникнення стягнення за результатами розгляду кримінальної справи, що свідчить про фіктивність оспорюваних правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив:

- визнати недійсними договори дарування нерухомого майна: житлового будинку та земельної ділянки на

АДРЕСА_1

від 15 листопада 2019 року;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо нерухомого майна № 49707531 та № 49707657 від 15 листопада 2019 року, прийняті приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Леденьовим І. С.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області

від 14 липня 2021 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір дарування житлового будинку на АДРЕСА_1 , посвідчений 15 листопада 2019 року приватним нотаріусом

Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Леденьовим І. С. за реєстровим № 8147.

Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд з кадастровим номером 3222481201:01:005:0002, площею 0,141 га, на

АДРЕСА_1 , посвідчений 15 листопада 2019 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Леденьовим І. С. за реєстровим № 8148.

Скасовано державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 49707531, від 15 листопада 2019 року, проведену приватним нотаріусом Леденьовим І. С.

Скасовано державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 49707657, від 15 листопада 2019 року, проведену приватним нотаріусом Леденьовим І. С.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду мотивоване тим, що розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 21 жовтня 2019 року № 820 про надання ОСОБА_3 дозволу на відчуження нерухомого майна на АДРЕСА_1 є незаконним, оскільки внаслідок такого відчуження сервітут малолітнього ОСОБА_2 на вказане майно припинився, а права та інтереси дитини залишились незахищеними.

Суд вважав, що договори дарування житлового будинку та земельної ділянки від 15 листопада 2019 року укладені між ОСОБА_3 та

ОСОБА_4 суперечать інтересам малолітнього ОСОБА_2 .

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення

Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 липня

2021 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд виходив із того, що позивач не довів, що оспорювані договори дарування не були спрямовані на реальне настання правових наслідків (фіктивність правочину). Право власності обдаровуваної ОСОБА_4 на отримувану у дар нерухомість зареєстровано в установленому законом порядку, що свідчить про настання реальних наслідків правочинів.

Крім того, апеляційний суд вважав помилковим висновок суду першої інстанції про те, що дозвіл на вчинення оспорюваних правочинів щодо нерухомого майна, право користування яким мав малолітній

ОСОБА_2 , був наданий Києво-Святошинською районною державною адміністрацією Київської області не за поданням служби у справах дітей, а на підставі рекомендацій комісії з питань захисту прав дитини, оскільки відповідно до частини четвертої статті 177 СК України дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається органом опіки та піклування, яким у цій справі є Києво-Святошинська районна державна адміністрація Київської області.

Встановивши, що на підставі договорів дарування від 15 листопада 2019 року новим власником житлового будинку та земельної ділянки на АДРЕСА_1 стала баба малолітнього ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , яка у заяві, поданій до органу опіки та піклування, гарантувала після прийняття в дар нерухомості зберегти право дитини на проживання та користування житловим будинком, реєстрація за вказаною адресою ОСОБА_2 залишилася незмінною, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оспорювані правочини не суперечать інтересам дитини, не звужують обсяг існуючих майнових прав та не порушують гарантії збереження прав дитини на житло.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

26 листопада 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 18 листопада

2021 року, якупросив скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали із районного суду.

У травні 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував, що право на користування майном припиняється у разі набуття іншою особою права власності на нього.

ОСОБА_3 , відчужуючи належне їй єдине житло, позбавила малолітнього ОСОБА_2 права на проживання в ньому.

Новий власник житлового будинку на АДРЕСА_1 здала його в оренду громадській організації без будь-якого збереження житлових прав дитини.

Підставою касаційного оскарження судового рішення ОСОБА_1 зазначив неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення і норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 391/11/17, від 08 серпня 2018 року у справі № 202/5268/15-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 1612/2343/12, у постановах Верховного Суду України у постановах від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 05 листопада 2014 року у справі № 6-158цс14, від 20 січня 2016 року у справі № 6-2940цс15,

від 10 лютого у справі № 6-3005цс15, у справі № 6-709цс16 (пункт 1

частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, вказує на порушення норм процесуального права, що виявилось у тому, що апеляцій ний суд не дослідив зібрані у справі докази, необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У відзиві, поданому до Верховного Суду, представник ОСОБА_3 - адвокат Кузнєцов К. В., посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Зазначає, що малолітній ОСОБА_2 не був власником подарованого його матір`ю майна.

Дитина зберегла право користування житловим будинком, як членом сім`ї нового власника, а ОСОБА_4 виконує взяте на себе зобов`язання щодо забезпечення малолітнього ОСОБА_2 житлом.

Звертає увагу, що розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 21 жовтня 2019 року № 820 прийнято належним органом в межах компетенції та повноважень, за результатами повної та всебічної перевірки фактів і обставин справи, які можуть впливати на права малолітнього ОСОБА_2 .

У відповіді на відзив ОСОБА_1 наполягає на порушенні житлових прав дитини у зв`язку з укладенням ОСОБА_4 з ГО «Яса» договору оренди спірного житлового будинку.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

10 грудня 2007 року за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право власності, виданого 23 листопада 2007 року виконавчим комітетом Віто-Поштової сільської ради.

24 липня 2018 року за ОСОБА_3 зареєстроване право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3222481201:01:005:0002, за тією ж адресою.

21 грудня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстровано шлюб, під час якого народився ОСОБА_2 .

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області

від 03 січня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 25 березня 2015 року, шлюб між сторонами розірваний.

Згідно із довідкою виконавчого комітету Віто-Поштової сільської ради

від 22 жовтня 2019 року № 555 у будинку на АДРЕСА_1 зареєстровані і проживають: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

20 вересня 2019 року ОСОБА_3 звернулась до органу опіки та піклування Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області із заявою про надання дозволу на укладення договору дарування житлового будинку та земельної ділянки ОСОБА_4 . Заява мотивована тим, що вказане нерухоме майно належить їй на праві особистої власності та, відчуживши нерухоме майно, малолітній син ОСОБА_2 не буде обмежений у правах.

ОСОБА_1 звернувся до Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області із заявою, у якій просив не надавати ОСОБА_3 дозвіл на відчуження нерухомого майна, в якому проживає їх син, оскільки після вказаних угод обсяг прав дитини буде обмежено та втрачено статус члена сім`ї власника нерухомого майна.

08 жовтня 2019 року комісія з питань захисту прав дитини при Києво-Святошинській районній державній адміністрації розглянула заяву ОСОБА_3 про надання дозволу на укладення договору дарування та рекомендувала органу опіки та піклування Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області і вирішила надати дозвіл на укладення договорів дарування житлового будинку на АДРЕСА_1 та земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,1410 га, кадастровий номер 3222481201:01:005:0002, за тією ж адресою, оскільки права малолітнього ОСОБА_2 порушені не будуть.

Розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 21 жовтня 2019 року № 820 надано дозвіл

ОСОБА_3 на укладення договорів дарування домоволодіння та земельної ділянки на

АДРЕСА_1 . При цьому вказано, що житлові права малолітнього ОСОБА_2 , 2013 року народження, порушено не буде.

15 листопада 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладений договір дарування житлового будинку на

АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Леденьовим І. С. за реєстровим

№ 8147, та зареєстровано право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_4

15 листопада 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладений договір дарування земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд з кадастровим номером 3222481201:01:005:0002, площею 0,141 га, на

АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Леденьовим І. С. за реєстровим

№ 8148, та зареєстровано право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_4 .

Позиція Верховного Суду

Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом статей 15 та 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб відповідно до викладеної у позові вимоги, який не суперечить закону.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 , діючи як законний представника малолітнього ОСОБА_2 , просив визнати недійсними договори дарування нерухомого майна: житлового будинку та земельної ділянки на АДРЕСА_1 від 15 листопада 2019 року, посилаючись на те, що вказані правочини спрямовані на позбавлення його сина ОСОБА_2 єдиного житла та звуження обсягу майнових прав, а також є фіктивними, оскільки не спрямовані на реальне настання правових наслідків.

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (частина перша статті 717 ЦК України).

Відповідно до вимог частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.

За змістом цієї норми закону, а також статей 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», статті 177 СК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов`язок батьків. З метою гарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов`язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини та осіб, які їх замінюють, вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування.

Відповідно до частини другої статті 177 СК України батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав: укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; видавати письмові зобов`язання від імені дитини; відмовлятися від майнових прав дитини.

Згідно з частиною четвертою статті 177 СК України дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається органом опіки та піклування після перевірки, що проводиться протягом одного місяця, і лише в разі гарантування збереження права дитини на житло.

Відповідно до частини шостої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним.

Правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (частина шоста статті 203, частина перша статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини, звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує права та інтереси дитини щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло. Сам по собі факт відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним.

Вказане узгоджується із висновком Верховного Суду України у постанові

від 20 січня 2016 року у справі № 504/294/14-ц, який підтримано Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 29 вересня 2020 року в справі

№ 757/13243/17, від 26 жовтня 2021 року у справі № 755/12052/19.

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що станом на 15 листопада 2019 року був наявний дозвіл органу опіки та піклування на укладення спірних договорів. При цьому орган опіки та піклування вважав, що житлові права малолітнього ОСОБА_2 , 2013 року народження, не буде порушено.

Верховний Суд погоджується з апеляційним судом, який першочергово дослідив питання щодо порушення майнових прав малолітнього

ОСОБА_2 в результаті укладення його матір`ю ОСОБА_3 договорів дарування від 15 листопада 2019 року житлового будинку та земельної ділянки на користь баби дитини - ОСОБА_4 .

Орган опіки та піклування, надаючи згоду на відчуження нерухомості, врахував заяву ОСОБА_4 , яка гарантувала після прийняття в дар домоволодіння та земельної ділянки збереження прав малолітнього ОСОБА_2 щодо користування ними.

Апеляційний суд також встановив, що малолітній ОСОБА_2 у зв`язку із укладеними договорами дарування не втратив своє право користування спірним нерухомим майном, а відомості про його зняття з реєстрації місця проживання у спірному будинку - відсутні.

Надав також апеляційний суд оцінку і договору оренди житлового будинку від 03 березня 2021 року між ОСОБА_4 та ГО «Яса», врахувавши повідомлення керівника ГО «Яса» від 03 вересня 2021 року про відсутність, на час вирішення справи, факту передачі спірного майна орендарю та рішення, у зв`язку із цим, про розірвання договору оренди.

За встановлених у розглядуваній справі обставин, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що оспорювані правочини не суперечать інтересам дитини, не звужують обсяг його майнових прав.

Верховний Суд погоджується також із вказівкою апеляційного суду на недоведеність фіктивності оспорюваних правочинів.

В матеріалах справи відсутні відомості, що на момент укладення оспорюваних договорів у ОСОБА_3 існувало невиконане грошове зобов`язання перед ОСОБА_1 , а нерухоме майно було відчужене з метою уникнення виконання такого зобов`язання.

Таким чином, висновки апеляційного суду в оскарженій постанові не суперечать висновкам Верховного Суду у постановах від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 391/11/17, від 08 серпня 2018 року у справі № 202/5268/15-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 1612/2343/12 та висновкам Верховного Суду України у постановах від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 05 листопада 2014 року у справі № 6-158цс14, від 20 січня 2016 року у справі № 6-2940цс15,

від 10 лютого у справі № 6-3005цс15, у справі № 6-709цс16, на які посилався заявник у касаційній скарзі.

Доводи касаційної скарги, які спрямовані на необхідність переоцінки Верховним Судом доказів, підлягають відхиленню, оскільки така переоцінка виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції встановлені статтею 400 ЦПК України.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Зважаючи на викладене, Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування постанови апеляційного суду.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411

ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , який діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович