№ 370/386/19

Постанова

Іменем України

12 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 370/386/19

провадження № 61-617св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач -Садове товариство «Мотоцикліст»

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Садового товариства «Мотоцикліст» на рішення Макарівського районного суду Київської області від 04 липня 2019 року в складі судді Косенко А.В. та постанову Київського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року в складі колегії суддів: Голуб С.А., Ігнатченко Н.В., Таргоній Д.О.

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Садового товариства «Мотоцикліст» (далі - СТ «Мотоцикліст») про визнання незаконним та скасування рішення загальних зборів.

Позовна заява мотивована тим, що 14 квітня 2003 року Макарівською районною державною адміністрацією Київської області проведено державну реєстрацію СТ «Мотоцикліст».

Позивачка є членом товариства та власником земельної ділянки, яка розташована на його території.

Вказувала, що рішенням загальних зборів членів СТ «Мотоцикліст» від 16 червня 2018 року обрано нового голову правління товариства, його нових членів, а також виключено її зі складу членів товариства.

Зазначила, що прийняте товариством рішення є незаконним, оскільки письмове опитування його членів не передбачено ні умовами статуту, ні нормами чинного законодавства. Крім того, таке опитування проведено на підставі рішення засідання правління (протокол № 123 від 13 травня 2018 року) прийнятого за відсутності кворуму.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просила визнати незаконними та скасувати рішення загальних зборів СТ «Мотоцикліст» від 16 червня 2018 року про обрання нового голови правління, нових членів правління, виключення із членів товариства, оформлених протоколом загальних зборів членів СТ «Мотоцикліст» № 124 від 19 травня 2018 року та протоколом засідання комісії по підрахунку голосів, отриманих шляхом письмового опитування членів товариства від 16 червня 2018 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Макарівського районного суду Харківської області від 4 липня 2019 року позов задоволено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що статутом товариства визначено права та обов`язки його членів, а також підстави легітимності рішення, прийнятого загальними зборами товариства, а саме особиста присутність більшості членів товариства від загальної їх кількості та особисте голосування більшості, присутньої на зборах. Письмове опитування, як форма волевиявлення членів товариства, не передбачено статутом товариства. Крім того, таке письмове опитування здійснене після проведення загальних зборів учасників товариства, на яких була відсутня необхідна кількість учасників, визначена статутом товариства та нормами чинного законодавства. Тому рішення правління, оформлені протоколом загальних зборів членів СТ «Мотоцикліст» № 124 від 19 травня 2018 року та протоколом засідання комісії по підрахунку голосів, отриманих шляхом письмового опитування членів товариства, оформлене протоколом засідання комісії від 16 червня 2018 року, є незаконними.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що згідно зі статутом СТ «Мотоцикліст» до повноважень правління товариства відноситься прийняття рішення про скликання загальних зборів та проведення опитування членів товариства. Однак, у статуті чітко визначений порядок прийняття рішень загальними зборами, яким не передбачено письмового опитування щодо питань, які виносяться на загальні збори. Також в статуті товариства відсутня інформація щодо затвердження порядку такого опитування та оформлення його як рішення загальних зборів товариства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі СТ«Мотоцикліст» просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове судове рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що процедура проведення письмового опитування передбачена статутом товариства. Суди попередніх інстанцій не зазначили які саме права позивача порушено внаслідок прийняття оскаржуваного рішення загальних зборів товариства.

Суди не у повному обсязі встановили фактичні обставини справи, а висновки судів ґрунтуються на припущеннях.

Доводи інших учасників справи

У березні 2020 року ОСОБА_1 подала до суду відзив на касаційну скаргу, зазначивши, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.

18 лютого 2020 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2020 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 14 квітня 2003 року Макарівською районною державною адміністрацією Київської області проведено державну реєстрацію СТ «Мотоцикліст».

ОСОБА_1 є членом СТ «Мотоцикліст» та власником земельної ділянки № НОМЕР_1 , розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , яка знаходиться на території СТ «Мотоцикліст».

13 травня 2018 року відбулося засідання правління СТ «Мотоцикліст», на якому прийнято рішення про проведення голосування шляхом письмового опитування членів товариства з питань: вибори нового голови правління, вибори членів правління та виключення з товариства його членів, в тому числі і ОСОБА_1 , за несплату членських внесків більше одного року.

16 червня 2018 року комісією по підрахунку голосів проведено підрахунок голосів, отриманих шляхом письмового опитування членів товариства, про що складено протокол від 16 червня 2018 року, який є додатком до протоколу загальних зборів СТ «Мотоцикліст» № 124 від 19 травня 2018 року.

Протоколом № 126 зборів уповноважених членів товариства від 17 червня 2016 року встановлено та затверджено результати голосування шляхом письмового опитування членів СТ «Мотоцикліст».

Рішенням загальних зборів членів товариства, оформленим протоколом № 124 загальних зборів членів товариства від 19 травня 2018 року, складеним та підписаним 17 червня 2018 року, обрано голову правління ОСОБА_2 , членів правління: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , та виключено із членів товариства ОСОБА_10 , ОСОБА_1 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 за несплату членських внесків більше одного року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - в редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 460-ІХ) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною першою статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

В порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна із сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, можуть бути суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Так частиною першою статті 20 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Згідно з частинами першою та третьою статті 167 Господарського кодексу України (далі - ГК України) корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Власник корпоративних прав бере участь у капіталі господарської організації, а реалізація правомочностей, які надаються власнику корпоративних прав, надає йому можливість впливати на діяльність господарської організації.

За змістом частин першої та другої статті 55 ГК України суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб`єктами господарювання є: господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності, є учасниками відносин у сфері господарювання, а відносини, що складаються між суб`єктами господарювання та суб`єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю належать до господарських відносин (стаття 2, частина шоста статті 3 ГК України).

Питання господарської діяльності кооперативів урегульовано статтею 94 ГК України, яка визначає кооперативи як добровільні об`єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань, які можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Кооперативи здійснюють свою господарську діяльність відповідно до вимог ГК України, інших законодавчих актів.

Законодавець врегулював приписами статей 95-100 ГК України порядок створення та діяльності виробничих кооперативів як таких, що є, поміж інших, підприємствами колективної власності, передбачивши водночас існування відповідного закону, що регулює діяльність різних видів кооперативів (частина перша статті 94 ГК України).

Зазначені вище норми ГК України кореспондуються із приписами статей 83 85 86 ЦК України, згідно з положеннями яких юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Непідприємницькі товариства (кооперативи, крім виробничих, об`єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.

Правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні визначаються Законом України «Про кооперацію».

За змістом положень статей 2, 6, 9 вказаного вище Закону кооператив є юридичною особою, державна реєстрація якого проводиться в порядку, передбаченому законом. Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.

Кооператив створюється його засновниками на добровільних засадах (частина перша статті 7 Закону України «Про кооперацію»).

Згідно з положеннями статті 12 Закону України «Про кооперацію» основними правами члена кооперативу є, зокрема, участь в господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління; користування послугами кооперативу; право вносити пропозиції щодо поліпшення роботи кооперативу, усунення недоліків у роботі його органів управління та посадових осіб; право звертатися до органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, посадових осіб кооперативу із запитами, пов`язаними з членством у кооперативі, діяльністю кооперативу та його посадових осіб, одержувати письмові відповіді на свої запити.

Споживчий кооператив (споживче товариство) - кооператив, який утворюється шляхом об`єднання фізичних та/або юридичних осіб для організації торговельного обслуговування, заготівель сільськогосподарської продукції, сировини, виробництва продукції та надання інших послуг з метою задоволення споживчих потреб його членів (стаття 2 Закону України «Про кооперацію»).

Таким чином, споживчий кооператив незалежно від напряму його діяльності є господарською організацією - юридичною особою, яка здійснює некомерційну господарську діяльність з моменту державної реєстрації на підставі закону та свого статуту.

Особи, які є членами створеного ним споживчого кооперативу, є правомочними брати участь в управлінні споживчим кооперативом, отримувати певну частку активів споживчого кооперативу в разі ліквідації останнього відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами, що випливають з їх участі у кооперативі.

За змістом наведених вище норм корпоративні права характеризуються, зокрема, тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи, має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності, передбачені законом і статутними документами. Відповідно, члени споживчого кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними.

Наведений правовий висновок зроблений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/7554/18 (провадження № 12-8гс19).

Подібні за змістом висновки у відповідних правовідносинах викладено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 24 квітня 2019 року у справі № 509/577/18 (провадження № 14-170цс19), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/7554/18 (провадження № 12-8гс19), від 17 грудня 2019 року у справі № 904/4887/18 (провадження № 12-92гс19).

Статутом СК «Мотоцикліст» визначено, що відповідач за організаційно-правовою формою є обслуговуючим кооперативом.

У пункті 2.1 статуту зазначено, що товариство утворено та здійснює свою діяльність відповідно до Закону України «Про кооперацію», Закону України «Про громадські об`єднання» та інших нормативно-правових актів.

Відповідно до пунктів 2.2, 2.3 статуту СТ «Мотоцикліст» товариство є юридичною особою та його метою не є отримання прибутку.

Таким чином, як за приписами законодавства, так і за положеннями статуту відповідач є господарською організацією - юридичною особою, яка здійснює некомерційну господарську діяльність з моменту державної реєстрації на підставі закону та свого статуту, має відповідні фонди. Члени споживчого кооперативу є носіями корпоративних прав, зокрема у їх відносинах з кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи.

Позивач як член кооперативу, відповідно до статуту та чинного законодавства, має у ньому корпоративні права, порушенням яких, а саме брати участь в управлінні кооперативом, обґрунтовано позовні вимоги.

Визначення законом особливостей правового, організаційного, економічного та соціального функціонування кооперативів прямо передбачено приписами ГК України і наявність таких особливостей, зокрема щодо розподілу голосів членів кооперативу під час прийняття рішення, способу реалізації членами кооперативу своїх прав на участь в управлінні кооперативом не суперечить змісту та природі корпоративних відносин.

Враховуючи те, що СК «Мотоцикліст» відповідно до статуту та чинного законодавства є господарською організацією, а спір у цій справі виник у межах господарських правовідносин з управління діяльністю відповідача у зв`язку з порушенням прав члена кооперативу щодо можливості брати участь в управлінні, тому розгляд цього спору повинен відбуватися за правилами господарського судочинства.

Отже, суди попередніх інстанцій не взяли до уваги, що господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, помилково розглянули спір в порядку цивільного судочинства, тому рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі.

Згідно з частиною першою та другою статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі з підстав, передбачених статтею 255 цього кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Однією з підстав для закриття провадження у справі є те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина третя статті 400 ЦПК України).

Колегія суддів вважає, що суди першої й апеляційної інстанцій порушили правила юрисдикції, а тому касаційну скаргу слід задовольнити, рішення Макарівського районного суду Київської області від 04 липня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року скасувати, провадження у справі - закрити.

Щодо наслідків закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 258 ЦПК України розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку закінчується прийняттям постанови.

Колегія суддів бере до уваги, що зміни до ЦПК України, внесені Законом № 460-IX, пов`язані не лише з розглядом касаційних скарг, який відповідно до частини четвертої статті 258 ЦПК України завершується прийняттям постанови. Законом № 460-IX внесено зміни до порядку повернення справ після закінчення касаційного розгляду.

Так, згідно з пунктом 8 Закону № 460-IX абзац перший частини першої статті 256 ЦПК України викладений у такій редакції: «Якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі».

Отже, закінчивши касаційний розгляд і закриваючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, з 08 лютого 2020 року суд касаційної інстанції має роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства.

З огляду на те, що колегія суддів вирішила на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України закрити провадження у справі, вона відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України у редакції Закону № 460-IX роз`яснює позивачеві його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи до відповідного суду господарської юрисдикції.

Керуючись статтями 400 414 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Садового товариства «Мотоцикліст» задовольнити.

Рішення Макарівського районного суду Київської області від 04 липня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Садового товариства «Мотоцикліст» про визнання незаконним та скасування рішення загальних зборів закрити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

І. М. Фаловська

С. П. Штелик