№ 370/430/14-ц

Постанова

Іменем України

12 січня 2022 року

м. Київ

справа № 370/430/14-ц

провадження № 61-22408св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного підприємства «Макарівське лісове господарство»,

відповідачі: Київська обласна державна адміністрація, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу прокурора Київської області на рішення Макарівського районного суду Київської області від 05 грудня 2016 року у складі судді Косенко А. В. та постанову Київського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, заперечень на позов і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У лютому 2014 року заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного підприємства «Макарівське лісове господарство» (далі - ДП «Макарівське лісове господарство») звернувся до суду з позовом до Київської обласної державної адміністрації (далі - Київської ОДА), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 про визнання незаконними і скасування розпоряджень, визнання недійсними державних актів на право власності на землю та повернення земельних ділянок, посилаючись на те, що розпорядженнями голови Київської ОДА від 09 квітня 2008 року №№ 482, 565, 566, 567, 568, 569, 570 з постійного користування ДП «Макарівське лісове господарство» було вилучено земельні ділянки лісогосподарського призначення, які складають єдиний масив загальною площею 6,9993 га, змінено їх цільове призначення на землі сільськогосподарського призначення та передано у власність громадянам для ведення особистого селянського господарства. На підставі зазначених розпоряджень Управлінням земельних ресурсів у Макарівському районі зареєстровано та видано державні акти на право власності на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства на території Колонщинської сільської ради Макарівського району, а саме: державний акт серії ЯЖ № 203813 на право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,9999 га, кадастровий номер 3222782600:05:043:0012; державний акт серії ЯЖ № 203815 на право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,9999 га, кадастровий номер 3222782600:05:043:0019; державний акт серії ЯЖ № 203814 на право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,9999 га, кадастровий номер 3222782600:05:043:0016; державний акт серії ЯЖ № 203816 на право власності ОСОБА_8 на земельну ділянку площею0,9999 га, кадастровий номер 3222782600:05:043:0013; державний акт серії ЯЖ № 203817 на право власності ОСОБА_5 на земельну ділянку площею 0,9999 га, кадастровий номер 3222782600:05:043:0017; державний акт серії ЯЖ № 203818 на право власності ОСОБА_7 на земельну ділянку площею 0,9999 га, кадастровий номер 3222782600:05:043:0015; державний акт серії ЯЖ № 051515 на право власності ОСОБА_6 на земельну ділянку площею0,9999 га, кадастровий номер 3222782600:05:043:0011. Зазначені розпорядження голови Київської ОДА прийнято з порушенням порядку зміни цільового призначення земельних ділянок і ними вилучено ліси загальною площею 6,9993 га, які знаходяться в одному кварталі лісництва та використовувалися для ведення лісового господарства. Оскільки ліси площею понад 1 га має право вилучати лише Кабінет Міністрів України, то голова Київської ОДА перевищив передбачені законом повноваження. Таким чином, спірна земельна ділянка вибула з державної власності всупереч законодавству та волі держави в особі Кабінету Міністрів України, що дає підстави для її повернення ДП «Макарівське лісове господарство», в користуванні якого вона перебувала. Враховуючи викладене, заступник прокурора Київської області просив: визнати незаконними і скасувати розпорядження голови Київської ОДА від 09 квітня 2008 року №№ 482, 565, 566, 567, 568, 569, 570 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність»; визнати недійсними державні акти на право власності на землю від 17 квітня 2008 року: серії ЯЖ № 203813 площею 0,9999 га, кадастровий номер 3222782600:05:043:0012; серії ЯЖ № 203815 площею 0,9999 га, кадастровий номер 3222782600:05:043:0019; серії ЯЖ № 203814 площею 0,9999 га, кадастровий номер 3222782600:05:043:0016; серії ЯЖ № 203816 площею 0,9999 га, кадастровий номер 3222782600:05:043:0013; серії ЯЖ № 203817 площею 0,9999 га, кадастровий номер 3222782600:05:043:0017; серії ЯЖ № 203818 площею 0,9999 га, кадастровий номер 3222782600:05:043:0015, та від 06 червня 2008 року - серії ЯЖ № 051515 площею 0,9999 га, кадастровий номер 3222782600:05:043:0011; визнати за державою в особі Кабінету Міністрів України право власності на вказані земельні ділянки та повернути їх ДП «Макарівське лісове господарство».

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер. У зв`язку з відсутністю відомостей про його спадкоємців ухвалою Макарівського районного суду Київської області від 02 жовтня 2014 року провадження у справі в частині позовних вимог, що стосуються відповідача ОСОБА_7 (визнання незаконним і скасування розпорядження голови Київської ОДА від 09 квітня 2008 року № 570 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність», визнання недійсним державного акта на право власності на землю від 17 квітня 2008 року серії ЯЖ № 203818 площею 0,9999 га, кадастровий номер 3222782600:05:043:0015), закрито.

Київська ОДА, ОСОБА_6 , представник ОСОБА_1 - ОСОБА_9 , представник ОСОБА_3 - ОСОБА_10 подали заперечення на позов, в яких зазначили, що вилучення та надання земельних ділянок ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 здійснювалося за проектами землеустрою, які були погоджені з відповідними органами. Відповідність проектів землеустрою вимогам чинного законодавства підтверджується висновками державної експертизи землевпорядної документації від 22 жовтня 2007 року № 14-627е, від 01 квітня 2008 року №№ 14-168е, 14-169е, 14-170е, 14-171е, 14-172е, 14-173е, складеними Головним управлінням земельних ресурсів у Київській області. На час видачі спірних розпоряджень повноваження з вилучення та надання у власність земельних ділянок площею до 1 га для нелісогосподарських потреб належали Київській ОДА. Доводи заступника прокурора Київської області про те, що Київська ОДА розпорядилася землями лісового фонду у вигляді єдиного масиву площею, яка перевищує 1 га, не можуть бути взяті до уваги, оскільки кожна із земельних ділянок вилучалася і надавалася окремим розпорядженням, щодо кожної ділянки було розроблено і затверджено окремий проект землеустрою, що свідчить про формування окремих земельних ділянок.

Крім цього, Київська ОДА в запереченні на позовну заяву, а ОСОБА_6 , представник ОСОБА_1 - ОСОБА_9 , представник ОСОБА_3 - ОСОБА_10 в поданих до суду заявах зазначили, що заступником прокурора Київської області пропущена позовна давність, що є самостійною підставою для відмови в позові.

Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 05 грудня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позов є обґрунтованим, оскільки при виділенні земельних ділянок порушено норми Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та Лісового кодексу України (далі - ЛК України). Однак прокурор міг звернутися до суду із зазначеним позовом протягом трьох років, тобто в період з 09 квітня 2008 року до 09 квітня 2011 року, але звернувся лише 19 лютого 2014 року, тобто з пропуском позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачами.

Судом апеляційної інстанції справа розглядалася неодноразово.

Останньою постановою Київського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задоволено частково. Рішення Макарівського районного суду Київської області від 05 грудня 2016 року змінено у мотивувальній частині, викладено мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення Макарівського районного суду Київської області від 05 грудня 2016 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що Київська ОДА розпорядилася землями лісового фонду у вигляді єдиного масиву площею, яка перевищує 1 га, тобто з перевищенням передбачених законом повноважень та допустила порушення порядку зміни цільового призначення земельних ділянок. При цьому, оскільки відповідачі Київська ОДА, ОСОБА_3 , ОСОБА_1 заявили про застосування позовної давності, то суду першої інстанції необхідно було встановити, з якого моменту у прокурора виникло право на звернення до суду із зазначеним позовом в інтересах держави. Це право пов`язане з моментом, коли повноважному органу, право якого порушене, стало відомо чи могло стати відомо про таке порушення, однак місцевий суд послався лише на те, що прокурор був обізнаний про належність спірних земельних ділянок відповідачам на праві власності. Надаючи оцінку зазначеним обставинам, апеляційний суд виходив з того, що ДП «Макарівське лісове господарство» було достовірно відомо про прийняття оскаржуваних розпоряджень, оскільки воно попередньо надавало згоду на вилучення земельних ділянок і одержувало від відповідачів - фізичних осіб відшкодування збитків внаслідок вилучення земель державного лісового фонду. В цій справі відведення земельних ділянок відбулося на підставі розпоряджень органу державної виконавчої влади - Київської ОДА. Підготовка цих розпоряджень, виготовлення відповідних проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, їх погодження, реєстрація прав власності на земельні ділянки відбувалися за участю державних органів, які мали повноваження контролю та виявлення порушень в галузі земельних відносин і могли з 2008 року виявити порушення земельного законодавства при передачі у власність земельних ділянок та в межах позовної давності оскаржити рішення органу державної виконавчої влади. Однак уповноважені державою органи не вчинили дій щодо усунення вказаних порушень протягом позовної давності, а тому право держави як власника землі не підлягає судовому захисту. Доводи прокурора про те, що Кабінет Міністрів України не знав і не міг знати про порушення права держави на розпорядження спірною земельною ділянкою, не ґрунтуються на положеннях законодавства та матеріалах справи, оскільки законом передбачена не безпосередньо обізнаність Кабінету Міністрів України як колегіального органу про таке порушення, а обізнаність про це спеціально створених уповноважених державних органів, які здійснюють надані їм законом повноваження. Заява про застосування позовної давності подана, в тому числі Київською ОДА, отже, поширюється на всі позовні вимоги про визнання незаконними і скасування виданих нею розпоряджень від 09 квітня 2008 року №№ 482, 565, 566, 567, 568, 569. Інші позовні вимоги про визнання недійсними державних актів, виданих на підставі цих розпоряджень, визнання за державою в особі Кабінету Міністрів України права власності на земельні ділянки та їх повернення ДП «Макарівське лісове господарство» не підлягають задоволенню як похідні.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

13 грудня 2019 року прокурор Київської області подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Макарівського районного суду Київської області від 05 грудня 2016 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не встановили належним чином всіх фактичних обставин справи та дійшли помилкового висновку про відмову в задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності. Кабінет Міністрів України не був учасником спірних правовідносин щодо вилучення, зміни цільового призначення та передачі спірних земельних ділянок у приватну власність, а органами державного контролю за використанням та охороною земель не проводилася перевірка законності відведення земельних ділянок, тому суди безпідставно виходили з того, що позивачі могли довідатися про порушення прав держави з часу прийняття головою Київської ОДА оспорюваних розпоряджень, тобто з 09 квітня 2008 року. Суди не звернули уваги на те, що спірні земельні ділянки перебували в державній власності та використовувалися в передбаченому чинним законодавством порядку для ведення лісового господарства і не могли бути передані у приватну власність громадянам для ведення особистого селянського господарства. Оскільки відчуження земельних ділянок є триваючим правопорушенням, то позовна вимога про їх повернення мала розглядатися як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки. Крім того, апеляційний суд не врахував правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, в якій звернуто увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. З огляду на характер спірних правовідносин та цивільне право, на захист якого подано позов у цій справі, ефективним способом захисту порушених прав позивачів є вимоги повернути спірні земельні ділянки їх законному власнику та постійному користувачу. Тому висновок апеляційного суду про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання недійсними державних актів, визнання за державою в особі Кабінету Міністрів України права власності на земельні ділянки та їх повернення ДП «Макарівське лісове господарство» як похідних від вимог про визнання незаконними і скасування оспорюваних розпоряджень є помилковим.

У лютому 2020 року Київська ОДА та представник ОСОБА_3 - адвокат Єфремова І. В. подали до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу, а ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 - заперечення на касаційну скаргу, в яких просили залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, зазначивши про їх законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 21 січня 2020 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Макарівського районного суду Київської області.

30 січня 2020 року справа № 370/430/14-ц надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 квітня 2021 року провадження в цій справі було зупинене до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 359/3373/16-ц за позовом першого заступника прокурора Київської області, який діє в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Державного підприємства «Бориспільське лісове господарство», до Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області, ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Березова роща» (далі - ТОВ «Березова роща»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Сілквей комунікейшн» (далі - ТОВ «Сілквей комунікейшн»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Зелена садиба» (далі - ТОВ «Зелена садиба»), треті особи: ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , Головне територіальне управління юстиції в Київській області, приватний нотаріус Бориспільського районного нотаріального округу Мурга С. Г., про визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування, державних актів на право власності на земельні ділянки, свідоцтв про право власності на земельні ділянки, рішень про державну реєстрацію права власності на об`єкти нерухомого майна, договорів іпотеки та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння за касаційною скаргою першого заступника прокурора Київської області на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 20 березня 2018 року.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, яка оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень 14 грудня 2021 року, касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області, який діє в інтересах держави, задоволено частково. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 20 березня 2018 року в частині позовних вимог, заявлених в інтересах Державного підприємства «Бориспільське лісове господарство», скасовано. Позов у цій частині залишено без розгляду. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 20 березня 2018 року скасовано та закрито провадження в частині позовних вимог в інтересах держави про: визнання недійсними рішень Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області від 24 лютого 2004 року № 153.12-16-XXIV, від 27 травня 2010 року № 1052-35-V, від 21 березня 2013 року № 1604-24-VI, № 1605-24-VI, № 1606-24-VI, № 1607-24-VI; визнання недійсними виданих ТОВ «Березова роща» свідоцтв на право власності від 29 грудня 2015 року серії СТВ № 125647 на земельну ділянку площею 0,7494 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0013 та від 29 грудня 2015 року серії СТВ № 125646 на земельну ділянку площею 1,1201 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0014, а також виданих ТОВ «Сілквей комунікейшн» свідоцтв на право власності від 04 січня 2016 серії СТВ № 125864 на земельну ділянку площею 0,1446 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0003 та від 04 січня 2016 року серії СТВ № 125863 на земельну ділянку площею 0,4999 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0015; визнання недійсними рішень Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області від 28 грудня 2015 року № 27581652 і № 27578999 про державну реєстрацію за ТОВ «Березова роща» права власності на земельні ділянки площею 0,7494 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0013 і площею 1,1201 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0014, а також від 31 грудня 2015 року № 27737496 і № 27737520 про державну реєстрацію за ТОВ «Сілквей комунікейшн» права власності на земельні ділянки площею 0,1446 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0003 і площею 0,4999 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0015; визнання недійсними договору іпотеки від 19 липня 2016 року № 1896, укладеного між ТОВ «Сілквей комунікейшн» та ТОВ «Зелена Садиба», і договору іпотеки від 19 липня 2016 року № 1894, укладеного між ТОВ «Березова роща» та ТОВ «Зелена садиба»; витребування на користь держави з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Березова роща» земельних ділянок площею 0,7494 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0013 і площею 1,1201 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0014, з незаконного володіння ТОВ «Сілквей комунікейшн» - земельних ділянок площею 0,1446 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0003 і площею 0,4999 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0015, які розташовані в селі Проліски Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 20 березня 2018 року змінено в мотивувальній частині, викладено її в редакції цієї постанови та залишено без змін у резолютивній частині щодо вирішення позовних вимог в інтересах держави про: визнання недійсними рішень Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області від 24 лютого 2004 року № 153.77-16-XXIV, № 153.78-16-XXIV, № 153.79-16-XXIV, № 153.80-16-XXIV, № 153.81-16-XXIV, № 153.82-16-XXIV, № 153.83-16-XXIV, № 153.84-16-XXIV, № 153.85-16-XXIV, № 153.86-16-XXIV, № 153.87?16?XXIV; визнання недійсними виданих ОСОБА_13 державного акта серії ЯЛ 008262 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3220888000:03:001:0019 площею 0,99 га; ОСОБА_14 державного акта серії ЯЛ № 008261 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3220888000:03:001:0021 площею 0,99 га; ОСОБА_11 державних актів на право власності на земельні ділянки серії ЯМ № 338380 з кадастровим номером 3220888000:03:001:0023 площею 0,10 га та серії ЯМ № 338381 з кадастровим номером 3220888000:03:001:0024 площею 0,10 га; визнання недійсними рішень приватного нотаріуса Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Мурги С. Г. від 29 липня 2013 року № 4476870 та № 4475393 про державну реєстрацію за ОСОБА_12 права власності на земельні ділянки площею 0,621 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0022, площею 0,99 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0020; рішень Реєстраційної служби Бориспільського міськрайонного управління юстиції Київської області від 22 квітня 2013 року № 1855673 про державну реєстрацію за ОСОБА_13 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3220888000:03:001:0019 та від 22 квітня 2013 року № 1856869 про державну реєстрацію за ОСОБА_14 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3220888000:03:001:0021. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 20 березня 2018 року скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог в інтересах держави про витребування на користь держави з володіння: ОСОБА_13 - земельної ділянки площею 0,99 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0019, ОСОБА_14 - земельної ділянки площею 0,99 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0021. Ухвалено в частині цих позовних вимог нове рішення про витребування на користь держави з володіння: ОСОБА_13 - земельної ділянки площею 0,99 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0019; ОСОБА_14 - земельної ділянки площею 0,99 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0021. Постанову Апеляційного суду Київської області від 20 березня 2018 року скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог в інтересах держави про витребування на користь держави з володіння: ОСОБА_11 - земельних ділянок площею 0,10 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0023 і площею 0,10 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0024; ОСОБА_12 - земельних ділянок площею 0,621 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0022 і площею 0,99 га з кадастровим номером 3220888000:03:001:0020. Справу в цій частині направлено на новий розгляд до Апеляційного суду Київської області. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2021 року поновлено провадження в цій справі.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 213 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення суду першої інстанції (далі - ЦПК України 2004 року), та статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 214 ЦПК України 2004 року та частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення в повній мірі не відповідають.

Судами встановлено, що розпорядженнями голови Київської ОДА від 09 квітня 2008 року №№ 482, 565, 566, 567, 568, 569 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність» було: затверджено проекти землеустрою щодо припинення права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, переведення їх до категорії земель сільськогосподарського призначення та відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_32 , ОСОБА_5 для ведення особистого селянського господарства в межах Колонщинської сільської ради Макарівського району Київської області; вилучено земельні ділянки площею по 0,9999 га (ліси) з постійного користування ДП «Макарівське лісове господарство» (Макарівське лісництво, квартал 85, виділи 15, 16), розташовані на території Колонщинської сільської ради Макарівського району Київської області; змінено цільове призначення земельних ділянок із земель лісогосподарського призначення на землі сільськогосподарського призначення.

На підставі зазначених розпоряджень Управлінням земельних ресурсів у Макарівському районі зареєстровано та видано державні акти на право власності на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства на території Колонщинської сільської ради Макарівського району, а саме: державний акт серії ЯЖ № 203813 на право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,9999 га, кадастровий номер 3222782600:05:043:0012; державний акт серії ЯЖ № 203815 на право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,9999 га, кадастровий номер 3222782600:05:043:0019; державний акт серії ЯЖ № 203814 на право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,9999 га, кадастровий номер 3222782600:05:043:0016; державний акт серії ЯЖ № 203816 на право власності ОСОБА_8 на земельну ділянку площею0,9999 га, кадастровий номер 3222782600:05:043:0013; державний акт серії ЯЖ № 203817 на право власності ОСОБА_5 на земельну ділянку площею 0,9999 га, кадастровий номер 3222782600:05:043:0017; державний акт серії ЯЖ № 051515 на право власності ОСОБА_6 на земельну ділянку площею 0,9999 га, кадастровий номер 3222782600:05:043:0011.

Розпорядженням Макарівської районної державної адміністрації Київської області від 15 січня 2009 року № 84 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо зміни функціонального призначення земельних ділянок з ведення особистого селянського господарства для ведення індивідуального садівництва 6-ти громадянам в межах Колонщинської сільської ради Макарівського району Київської області, змінено функціональне використання земельних ділянок загальною площею 5,9994 га 6-ти громадянам із земель для ведення особистого селянського господарства в землі для ведення індивідуального садівництва в межах Колонщинської сільської ради Макарівського району Київської області відповідно до списку, що додається, а саме ОСОБА_32 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 .

Проект землеустрою щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою лісогосподарського призначення, переведення її до категорії земель сільськогосподарського призначення та відведення земельної ділянки у власність громадянину України ОСОБА_6 для ведення особистого селянського господарства в межах Колонщинської сільської ради Макарівського району Київської області, погоджений 15 жовтня 2007 року Макарівським районним відділом земельних ресурсів, містить: лист ДП «Макарівське лісове господарство» від 16 жовтня 2007 року, в якому зазначено, що лісове господарство погоджує вилучення і припинення права постійного користування земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 0,9999 га лісів (квартал 85, виділи 15, 16 Макарівського лісництва), переведення її до категорії земель сільськогосподарського призначення та не заперечує у відведенні цієї земельної ділянки громадянину ОСОБА_6 для сільськогосподарського використання за умови відшкодування лісовому господарству понесених збитків, а також оформлення правовстановлюючих документів у відповідності до чинного законодавства; акт розрахунок збитків, нанесених ДП «Макарівське лісове господарство» внаслідок вилучення земель державного лісового фонду в розмірі 75 502,58 грн; квитанцію до прибуткового касового ордера від 30 липня 2008 року № 561, за якою ДП «Макарівське лісове господарство» прийняло від ОСОБА_6 відшкодування збитків у розмірі 75 502,58 грн.

Відповідачі ОСОБА_33 та ОСОБА_1 також надали акти розрахунки збитків від 28 січня 2008 року та квитанції від 13 червня 2008 року про відшкодування ДП «Макарівське лісове господарство» збитків у розмірі по 85 209,77 грн кожним.

На лист прокурора Київської області від 17 лютого 2009 року про надання до прокуратури області копій розпоряджень Київської ОДА із земельних питань, виданих протягом 2008 року, листом Київської ОДА від 17 лютого 2009 року було повідомлено, що копії усіх розпоряджень голови Київської ОДА з січня 2005 року щомісяця надаються прокуратурі Київської області, в тому числі і за 2008 рік.

Відповідно до частини першої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Згідно з частинами першою-третьою статті 1 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» в редакції, чинній на час прийняття оспорюваних розпоряджень Київської ОДА, виконавчу владу в областях, районах, районах Автономної Республіки Крим, у містах Києві та Севастополі здійснюють обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації. Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади. Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.

Пунктами 1, 2 частини першої статті 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» передбачено, що місцева державна адміністрація розробляє та забезпечує виконання затверджених у встановленому законом порядку програм раціонального використання земель, лісів, підвищення родючості грунтів, що перебувають у державній власності; розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Згідно зі статтею 31 ЛК України в редакції, чинній на час прийняття оспорюваних розпоряджень Київської ОДА,Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території: 1) забезпечують реалізацію державної політики у сфері лісових відносин; 2) беруть участь у розробленні та забезпеченні виконання регіональних (місцевих) програм з охорони, захисту, використання та відтворення лісів; 3) здійснюють контроль за додержанням законодавства у сфері лісових відносин; 4) передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території; 5) передають у власність, надають у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки площею до 1 гектара, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення та припиняють права користування ними; 6) приймають рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст обласного та республіканського (Автономної Республіки Крим) значення; 7) обмежують або тимчасово припиняють діяльність підприємств, установ та організацій у разі порушення ними лісового законодавства в порядку, передбаченому законодавством; 8) забезпечують здійснення заходів щодо охорони і захисту лісів, ліквідації наслідків стихійних явищ, лісових пожеж, залучають у встановленому порядку до цих робіт населення, транспортні та інші технічні засоби та обладнання, забороняють відвідування лісів населенням і в`їзд до них транспортних засобів у період високої пожежної небезпеки в порядку, передбаченому законодавством; 9) встановлюють ліміт використання лісових ресурсів при заготівлі другорядних лісових матеріалів та здійсненні побічних лісових користувань; 10) встановлюють максимальні норми безоплатного збору дикорослих трав`яних рослин, квітів, ягід, горіхів, грибів тощо; 11) вирішують інші питання у сфері лісових відносин відповідно до закону.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (частина перша статті 19 ЗК України).

Пунктом «ґ» частини четвертої статті 84 ЗК України передбачено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Відповідно до статей 56 57 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення. Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які розповсюджується особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність.

При цьому згідно зі статтею 3 ЗК України земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Частиною другою статті 5 ЛК України передбачено, що віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Відтак, застосування норм земельного та лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення повинне базуватися на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки.

Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин повинні визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.

Основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістом статті 63 ЛК України полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 ЗК України).

Отже, однією з основних особливостей правового режиму земель лісогосподарського призначення є нерозривний зв`язок їх використання з лісокористуванням.

Згідно з частиною першою статті 7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу.

Відповідно до статті 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій згідно із законом.

Пунктом «а» частини першої статті 13 ЗК України визначено, що до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Кабінет Міністрів України у сфері лісових відносин передає у власність, надає в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки площею більш як 1 гектар, що перебувають у державній власності (пункт 5 частини першої статті 27 ЛК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з частиною першою статті 116 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України. Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища (частини перша, третя статті 57 ЛК в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Частинами першою, другою та четвертою статті 20 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (стаття 21 ЗК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог та того, що прокурор мав об`єктивну можливість звернутися до суду із зазначеним позовом в період з 09 квітня 2008 року до 09 квітня 2011 року, але звернувся лише 19 лютого 2014 року. Тому позовні вимоги не підлягають задоволенню у зв`язку зі спливом позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачами.

Змінюючи рішення місцевого суду в мотивувальній частині, апеляційний суд виходив з того, що позовна давність обчислюється з моменту, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися саме позивач, а не прокурор. Оскільки ДП «Макарівське лісове господарство» надавало згоду на вилучення земельних ділянок і одержувало від відповідачів - фізичних осіб - відшкодування збитків внаслідок вилучення земель державного лісового фонду, то йому було відомо про прийняття оскаржуваних розпоряджень. Підготовка оспорюваних розпоряджень Київської ОДА, виготовлення відповідних проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, їх погодження, реєстрація прав власності на земельні ділянки відбувалися за участю державних органів, які мали повноваження контролю та виявлення порушень в галузі земельних відносин і мали змогу з 2008 року виявити порушення земельного законодавства при передачі у власність земельних ділянок та в межах позовної давності оскаржити рішення органу державної виконавчої влади. Однак уповноважені державою органи не вчинили дій щодо усунення вказаних порушень протягом позовної давності, а тому право держави як власника землі не підлягає судовому захисту.

Такі висновки судів попередніх інстанцій ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права та зроблені з порушенням норм процесуального права з огляду на таке.

Щодо позову заступника прокурора Київської області, поданого в інтересах ДП «Макарівське лісове господарство».

Відповідно до пункту 2 статті 121 Конституції України в редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом до суду, на прокуратуру покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Частиною другою статті 45 ЦПК України 2004 року передбачено, що з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з позовною заявою (заявою), бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення Верховним Судом України, про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами. При цьому прокурор повинен надати суду документи, які підтверджують неможливість громадянина самостійно здійснювати представництво своїх інтересів. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Згідно з частинами першою-третьою статті 36-1 Закону України від 05 листопада 1991 року N 1789-XII «Про прокуратуру» в редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом до суду, представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва в суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний стан, недосягнення повноліття, похилий вік, недієздатність або обмежену дієздатність самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження. Наявність таких підстав має бути підтверджена прокурором шляхом надання суду відповідних доказів. Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

Представництво інтересів громадянина або держави прокурором у суді врегульовано також у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 № 1697-VII «Про прокуратуру», який набрав чинності 15 липня 2015 року. Представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.Частина перша цієї статті визначає, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з абзацом першим частини другої, абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу

З наведених норм випливає, що прокурор наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді лише двох суб`єктів права - громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) та держави, і не наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді інших суб`єктів права.

За висновками Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти Росії» (Menchinskaya v. Russia, заява № 42454/02, § 35)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у тих відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18, пункти 6.21, 6.22), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (провадження № 12-245гс18, пункти 4.19, 4.20), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 26), від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21, пункт 8.5) та інші).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що і в судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (провадження № 14-36цс19, пункт 35), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс 19, пункт 27)). Тому, зокрема, наявність чи відсутність в органу, через який діє держава, статусу юридичної особи, значення не має (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21, пункти 8.10, 8.12).

При цьому міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи відповідно до статті 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» наділені повноваженням звернення до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень (пункт 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 червня 2021 року у справі № 925/929/19 (провадження № 12-11гс21)). Отже, незалежно від того, хто саме звернувся до суду - орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, чи прокурор, у судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як позивач, а відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор здійснюють процесуальні дії на захист інтересів держави як суб`єкта процесуальних правовідносин. Таким чином, фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор.

На відміну від прокурора та органів, через які діє держава, юридичні особи, які не є такими органами, діють як самостійні суб`єкти права - учасники правовідносин. Конституцією України та законом не передбачена можливість прокурора здійснювати процесуальні та інші дії, спрямовані на захист інтересів юридичних осіб. Зокрема, до повноважень прокурора не належить здійснення представництва в суді державних підприємств. При цьому інтереси юридичної особи можуть не збігатися з інтересами її учасників (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19, пункт 62)). Тому інтереси державного підприємства можуть не збігатися з інтересами держави, яка має статус засновника (вищого органу) такого підприємства (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 71)).

Відповідно до статті 170 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) держава у цивільних відносинах діє через органи державної влади, а не через державні підприємства.

Такі правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), в якій Велика Палата Верховного Суду підтвердила свій висновок про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі державного підприємства (пункт 8.14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21))

Враховуючи наведене, позовні вимоги прокурора, спрямовані на захист прав або інтересів не держави, а державного підприємства, не підлягають розгляду по суті, оскільки позовну заяву за такими вимогами фактично подано не від імені та в інтересах держави, а від імені та в інтересах державного підприємства, а прокурор не має повноважень на ведення справ в частині таких вимог.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України (пункту 2 частини першої статті 207 ЦПК України 2004 року) суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.

Згідно з частиною першою статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Отже, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню в частині вирішення позовних вимог заступника прокурора Київської області, заявлених в інтересах ДП «Макарівське лісове господарство», із залишенням позову без розгляду в зазначеній частині.

Щодо позовних вимог заступника прокурора Київської області про визнання незаконними і скасування розпоряджень голови Київської ОДА від 09 квітня 2008 року №№ 482, 565, 566, 567, 568, 569 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність», визнання недійсними державних актів на право власності на землю та визнання за державою в особі Кабінету Міністрів України права власності на земельні ділянки.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Частиною першою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом статей 256 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

В частині четвертій статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Такі правові висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 7 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 73), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 80), від 05 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 61), № 522/2201/15-ц (пункт 62) та № 522/2110/15-ц (пункт 61), від 07 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (пункт 71), від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (пункт 134), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (пункт 51).

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 4 ЦПК України 2004 року, частина перша статті 5 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 152 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).

У справі, яка переглядається, позов пред`явлено заступником прокурора Київської областів інтересах держави у зв`язку з незаконним, на думку позивача, заволодінням земельними ділянками державної власності фізичними особами - відповідачами. Посилаючись на те, що при виділенні земельних ділянок порушено норми ЗК України та ЛК України, позивач просив визнати незаконними та скасувати розпорядження голови Київської ОДА від 09 квітня 2008 року №№ 482, 565, 566, 567, 568, 569 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність» і визнати недійсними державні акти на право власності на землю, видані на підставі вказаних розпоряджень. Крім того, позивач просив визнати за державою в особі Кабінету Міністрів України право власності на спірні земельні ділянки з підстав, передбачених статтями 328 392 ЦК України.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з положеннями статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачено лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України). Стаття 392 ЦК України, в якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо це право не визнається іншою собою, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зазначено, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74) та інших. Визнання недійсним державного акта також не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого володіння, а тому в задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 94)).

Враховуючи викладене, заявлені в цій справі заступником прокурора Київської області позовні вимоги про визнання незаконними і скасування розпоряджень голови Київської ОДА від 09 квітня 2008 року №№ 482, 565, 566, 567, 568, 569 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність», визнання недійсними державних актів на право власності на землю та визнання за державою в особі Кабінету Міністрів України права власності на земельні ділянки не відповідають належному способу захисту.

Зміна судом як предмета позову (визнання права власності на витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння), так і правових підстав позову (зі статті 392 ЦК України на статтю 387 ЦК України) є порушенням принципу диспозитивності цивільного процесу, закріпленого статтею 11 ЦПК України 2004 року, статтею 13 ЦПК України, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Такий правовий висновок сформульований, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76).

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог заступника прокурора Київської області про визнання незаконними і скасування розпоряджень голови Київської ОДА від 09 квітня 2008 року №№ 482, 565, 566, 567, 568, 569 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність», визнання недійсними державних актів на право власності на землю та визнання за державою в особі Кабінету Міністрів України права власності на земельні ділянки, але з інших, відмінних від наведених в цій постанові вище, правових підстав.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 412 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, то оскаржувані судові рішення в мотивувальних частинах щодо наведених правових підстав для відмови в задоволенні позовних вимог заступника прокурора Київської області про визнання незаконними і скасування розпоряджень голови Київської ОДА від 09 квітня 2008 року №№ 482, 565, 566, 567, 568, 569 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність», визнання недійсними державних актів на право власності на землю та визнання за державою в особі Кабінету Міністрів України права власності на земельні ділянки необхідно змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови, а в резолютивних частинах (щодо відмови в задоволенні вказаних позовних вимог) - залишити без змін.

Керуючись статтями 257 400 409 412 414 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу прокурора Київської області задовольнити частково.

Рішення Макарівського районного суду Київської області від 05 грудня 2016 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року в частині вирішення позовних вимог заступника прокурора Київської області, заявлених в інтересах Державного підприємства «Макарівське лісове господарство», скасувати. Позов у цій частині залишити без розгляду.

Рішення Макарівського районного суду Київської області від 05 грудня 2016 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року в мотивувальних частинах щодо наведених правових підстав для відмови в задоволенні позовних вимог заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Київської обласної державної адміністрації, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання незаконними і скасування розпоряджень голови Київської ОДА від 09 квітня 2008 року №№ 482, 565, 566, 567, 568, 569 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність», визнання недійсними державних актів на право власності на землю та визнання за державою в особі Кабінету Міністрів України права власності на земельні ділянки змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови. Рішення Макарівського районного суду Київської області від 05 грудня 2016 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року в резолютивних частинах щодо відмови в задоволенні вказаних позовних вимог залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк В. А. Стрільчук