Постанова
Іменем України
23 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 372/2592/15-ц
провадження № 61-19084св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач)
суддів: Бурлакова С. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного підприємства «Київське лісове господарство»,
відповідачі: Київська обласна державна адміністрація, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного підприємства «Київське лісове господарство» до Київської обласної державної адміністрації, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , про визнання недійсними розпоряджень та державних актів на право власності на земельні ділянки, витребування земельних ділянок
за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Тереньєва Олександра Юрійовича на рішення Обухівського районного суду Київської області від 31 жовтня 2016 року у складі судді Потабенко Л. В.та постанову Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Борисової О. В., Ратнікової В. М., Левенця Б. Б.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2015 року перший заступник прокурора Київської області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (далі - КМУ), Державного підприємства «Київське лісове господарство» (далі - ДП «Київське лісове господарство») звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсними розпорядження Київської обласної державної адміністрації (далі - Київської ОДА) від 07 квітня 2008 року № 444, 445, 446, 447, 448, 449, 450, 451, 452, 453, 454, 455, 456, 457, 458, 459, 460, 461,462, 463, 464, 465, 466, 467, 468, 469, 470; визнати недійсними видані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 державні акти на право власності на земельні ділянки; витребувати з володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі КМУ та ДП «Київське лісове господарство» земельні ділянки загальною площею 22,7700 га, які розташовані в адміністративних межах Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області; витребувати з володіння ОСОБА_2 на користь держави в особі КМУ та ДП «Київське лісове господарство» земельні ділянки загальною площею 3,96 га, які розташовані в адміністративних межах Старобезрадичівської сільської ради; вирішити питання про розподіл судових витрат.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор посилався на те, що прокуратура Київської області за результатами вивчення законності відведення земель лісогосподарського призначення на території Обухівського району Київської області встановила, що розпорядженнями Київської ОДА від 07 квітня 2008 року № № 444-470 вилучено з постійного користування земельні ділянки ДП «Київське лісове господарство» загальною площею 26,73 га, змінено їх цільове призначення, затверджено проєкт землеустрою та передано у власність 27 громадянам на території Старобезрадичівської сільської ради для ведення особистого селянського господарства.
На підставі вказаних розпоряджень управління Держкомзему в Обухівському районі Київської області 05 серпня 2008 року видало 27 громадянам та одночасно зареєструвало державні акти на земельні ділянки.
У подальшому частина землевласників на підставі договорів купівлі-продажу земельних ділянок відчужила отримані земельні ділянки, загальною площею 22,77 га ОСОБА_1 , яка, у свою чергу, у вересні 2009 року отримала державні акти на право власності на спірні земельні ділянки. У подальшому ОСОБА_1 здійснилаподіл земельної ділянки з кадастровим номером 3223187700:05:023:0113, у результаті чого було сформовані дві окремі земельні ділянки.
Інші власники на підставі договорів купівлі-продажу відчужили спірні земельні ділянки загальною площею 3,96 га ОСОБА_2 , яка у листопаді 2009 року отримала державні акти на право власності на ці земельні ділянки.
Посилаючись на порушення законодавства прокурор вважав, що розпорядження Київської обласної державноїадміністрації та державні акти на право приватної власності на земельні ділянки є незаконними і повинні бути визнані недійсними. Зважаючи на те, що відповідачі спірні державні акти на право власності на земельні ділянки зареєстрували у встановленому законом порядку, відновити становище, яке існувало до порушення, просив шляхом визнання недійсним державних актів на право власності на земельні ділянки, а також витребування земельних ділянок на користь держави та у постійне користування державного підприємства.
Суди розглядали справу неодноразово.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Обухівський районний суд Київської області рішенням від 31 жовтня 2016 року позов задовольнив. Визнав недійсними розпорядження Київської ОДА від 07 квітня 2008 року № 444, 445, 446, 447, 448, 449, 450, 451, 452, 453, 454, 455, 456, 457, 458, 459, 460, 461,462, 463, 464, 465, 466, 467, 468, 469, 470. Визнав недійсними, видані ОСОБА_1 , державні акти на право власності на земельні ділянки: серії ЯЗ № 449030 з кадастровим номером 3223187700:05:023:0113 площею 0,9900 га; серії ЯЗ № 449756 з кадастровим номером 3223187700:05:024:0217 площею 0,9900 га; серії ЯЗ № 449016 з кадастровим номером 3223187700:05:024:0223 площею 0,9900 га; серії ЯЗ № 449018 з кадастровим номером 3223187700:05:023:0112 площею 0,9900 га; серії ЯЗ № 449029 з кадастровим номером 3223187700:05:024:0225 площею 0,9900 га; серії ЯЗ № 449025 з кадастровим номером 3223187700:05:022:0228 площею 0,9900 га; серії ЯЗ № 449019 з кадастровим номером 3223187700:05:024:0216 площею 0,9900 га; серії ЯЗ № 449032 з кадастровим номером 3223187700:05:022:0222 площею 0,9900 га; серії ЯЗ № 449033 з кадастровим номером 3223187700:05:022:0223 площею 0,9900 га; серії ЯЗ № 449034 з кадастровим номером 3223187700:05:022:0224 площею 0,9900 га; серії ЯЗ № 449028 з кадастровим номером 3223187700:05:024:0215 площею 0,9900 га; серії ЯЗ № 449027 з кадастровим номером 3223187700:05:022:0230 площею 0,9900 га; серії ЯЗ № 449024 з кадастровим номером 3223187700:05:022:0227 площею 0,9900 га; серії ЯЗ № 449031 з кадастровим номером 3223187700:05:023:0114 площею 0,9900 га; серії ЯЗ № 449021 з кадастровим номером 3223187700:05:024:0218 площею 0,9900 га; серії ЯЗ № 449017 з кадастровим номером 3223187700:05:024:0224, площею 0,9900 га; серії ЯЗ № 449014 з кадастровим номером 3223187700:05:024:0221 площею 0,9900 га; серії ЯЗ № 449023 з кадастровим номером 3223187700:05:024:0220 площею 0,9900 га; серії ЯЗ № 449036 з кадастровим номером 3223187700:05:022:0226 площею 0,9900 га; серії ЯЗ № 449026 з кадастровим номером 3223187700:05:022:0229 площею 0,9900 га; серії ЯЗ № 449022 з кадастровим номером 3223187700:05:024:0219 площею 0,9900 га; серії ЯЗ № 449015 з кадастровим номером 3223187700:05:024:0222 площею 0,9900 га; серії ЯЗ № 449035 з кадастровим номером 3223187700:05:024:0225, площею 0,9900 га. Визнав недійсними видані ОСОБА_30 , державні акти на право власності на земельні ділянки: серії ЯЗ № 440996 - з кадастровим номером 3223187700:05:022:0219, площею 0,9900; серії ЯЗ № 440997 з кадастровим номером 3223187700:05:021:0068 площею 0,9900 га; серії ЯЗ № 440995 з кадастровим номером 3223187700:05:022:0220 площею 0,9900 га; серії ЯЗ № 440998 з кадастровим номером 3223187700:05:022:022,1 площею 0,9900 га. Витребував з володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі КМУ та ДП «Київське лісове господарство» земельні ділянки загальною площею 22,7700 га з кадастровими номерами 3223187700:05:023:0116, 3223187700:05:023:0117, 3223187700:05:024:0217, 3223187700:05:023:0112, 3223187700:05:024:0223, 3223187700:05:024:0225, 3223187700:05:022:0228, 3223187700:05:022:0222, 3223187700:05:022:0216, 3223187700:05:022:0223, 3223187700:05:022:0224, 3223187700:05:024:0215, 3223187700:05:022:0230, 3223187700:05:022:0227, 3223187700:05:023:0114, 3223187700:05:024:0218, 3223187700:05:024:0224, 3223187700:05:024:0221, 3223187700:05:024:0220, 3223187700:05:022:0226, 3223187700:05:022:0229, 3223187700:05:024:0219, 3223187700:05:024:0222, 3223187700:05:022:0225, які розташовані в адміністративних межах Старобезрадичівської сільської ради. Витребував з володіння ОСОБА_2 користь держави в особі КМУ та ДП «Київське лісове господарство» земельні ділянки загальною площею 3,96 га з кадастровими номерами 3223187700:05:022:0219, 3223187700:05:021:0068, 3223187700:05:022:0220, 3223187700:05:022:0221, які розташовані в адміністративних межах Старобезрадичівської сільської ради. Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними, оскільки спірні земельні ділянки належали до земель лісогосподарського призначення та до категорії лісів і вибули з володіння держави в особі КМУ та з користування ДП «Київське лісове господарство» поза їх волею; правові акти індивідуальної дії голови Київської ОДА спрямовані на розпорядження землями лісового фонду у вигляді єдиного масиву площею, яка значно перевищувала 1 га, а розпорядження такими землями належить до повноважень КМУ, отже голова Київської ОДА перевищив надані законом повноваження.
При цьому місцевий суд виходив з того, що прокурор, звернувшись у червні 2015 року з цим позовом, не пропустив позовної давності, оскільки дізнався про осіб, які порушують право держави на спірні земельні ділянки, з довідки старшого слідчого в особливо важливих справах Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України Калужинського А. в межах здійснення досудового розслідування кримінального провадження від 21 листопада 2012 року № 42012000000000007 за ознаками злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190, частиною п`ятою статті 191, частиною третьою статті 209, частинами другою, третьою статті 35 КК України. Прокурор не отримував копії оскаржуваного розпорядження Київської ОДА, а КМУ, який з 08 квітня 2012 року від імені держави здійснює повноваження власника та розпорядника спірної земельної ділянки, розташованої на території земель лісогосподарського призначення, не брав участі у вилученні земельної ділянки, подальшому користуванні нею та зміні її цільового призначення.
Апеляційний суд Київської області рішенням від 07 лютого 2017 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 31 жовтня 2016 року скасував та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 12 жовтня 2017 року рішення Апеляційного суду Київської області від 07 лютого 2017 року залишив без змін.
Велика Палата Верховного Суду постановою від 20 листопада 2018 року рішення Апеляційного суду Київської області від 07 лютого 2017 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 жовтня 2017 року скасувала, справу передала на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Київський апеляційний суд постановою від 01 жовтня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_19 залишив без задоволення. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 31 жовтня 2016 року залишив без змін.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому апеляційний суд виходив з того, що не можна вважати законними оскаржувані розпорядження голови Київської ОДА, на підставі яких з метою формальної відповідності вимогам статті 149 ЗК України вилучено земельні ділянки лісогосподарського призначення площею до 1 га, однак, які фактично спрямовані на розпорядження масивом лісових земель площею, що значно перевищує 1 га. У зв`язку з цим апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про наявність правових підстав для визнання недійсними розпоряджень та державних актів на право власності на землю. Також апеляційний суд вважав, що строк звернення до суду з цим позовом не пропущений, оскільки про порушене право КМУ стало відомо після підготовки цього позову прокурором, а докази того, що КМУ раніше було чи могло бути відомо про порушення його прав, матеріали справи не містять.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи
У жовтні 2019 року представник ОСОБА_2 - адвокат Тереньєв О. Ю. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Обухівського районного суду Київської області від 31 жовтня 2016 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд при новому розгляді справи не врахував вказівки Великої Палати Верховного Суду у цій справі та не дослідив наявності чи відсутності протиправного умислу голови Київської обласної державної адміністрації. Водночас ця обставина може бути встановлена лише в межах кримінального провадження з ухваленням вироку, який і дотепер (більш ніж 11 років після виділення спірних земельних ділянок) відсутній, підозру жодній посадовій особі щодо виділення спірних земельних ділянок не пред`явлено. Необґрунтованими є висновки судів попередніх інстанцій про протиправність оскаржуваних розпоряджень через порушення ЗК України та ЛК України, оскільки відповідачам виділялися земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства після зміни їх цільового призначення, що не суперечить законодавству. При цьому суди не врахували, що земельні ділянки, які виділялися третім особам, не були заліснені, тому не можна стверджувати, що добросовісні відповідачі, які набули ці земельні ділянки за від платними договорами, мали проявити розумну обачність щодо неможливості набуття у власність лісових земель. Крім того, статус цих ділянок як земель сільськогосподарського призначення на момент придбання, виключає недобросовісність відповідачів.
Суд апеляційної інстанції не досліджував питання дотримання принципу пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном, порушивши норми процесуального права, проігнорував (тобто взагалі не розглянув) клопотання відповідача ОСОБА_2 щодо виклику свідків для підтвердження факту використання земельних ділянок для ведення фермерського господарства, не оцінив додані нею пояснення.
Суди неправильно застосували норм матеріального права щодо позовної давності, оскільки ДП «Київське лісове господарство» було обізнано про вилучення земельних ділянок лісового фонду з його користування для подальшого передання їх у власність громадянам і мало можливість дізнатись про наявність розпоряджень Київської ОДА ще з часу їх прийняття, але не скористалося правом їх оскарження у межах строку загальної позовної давності. Державі в особі КМУ та утвореним ним органам, які мали повноваження щодо розпорядження землями державної власності та контролю за додержанням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України, могло бути відомо про порушення права власності держави на землю з часу вчинення можливого порушення, тобто з квітня 2008 року.
У грудні 2019 року прокурор Київської області подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що ці судові рішення є законними та обґрунтованими, ухвалені відповідно до законодавства, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. При цьому зазначив, що посилання в касаційній скарзі на те, що апеляційний суд не виконав вказівки Великої палати Верховного Суду про необхідність встановлення факту розпорядження Київською ОДА спірними землями у вигляді єдиного масиву, не відповідають змісту оскаржуваної постанови та не спростовують висновків суду апеляційної інстанції і встановлених ним фактичних обставини справи.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
07 листопада 2019 року справа № 372/2592/15-ц надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 09 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2021 року касаційне провадження у цій справі було зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 359/3373/16-ц.
Ухвалою Верховного Суду від 19 січня 2022 року касаційне провадження поновлено.
Фактичні обставини справи
Суди попередніх інстанцій встановили, що спірні земельні ділянки перебували у постійному користуванні ДП «Київське лісове господарство», а документом, що підтверджує таке право, до одержання державного акта про право постійного користування ними є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування. Також суди встановили, що спірні земельні ділянки відносились до земель лісогосподарського призначення.
Згідно з протоколом другої лісовпорядної наради від 14 квітня 2005 року з розгляду проєкту організації і розвитку лісового господарства Київського держлісгоспу Київської області на 2004-2013 роки матеріали лісовпорядкування були затверджені начальником обласного управління лісового господарства в Київській області та погоджені Державним управлінням екології та природних ресурсів в Київській області відповідно до вимог частини четвертої статті 84 ЛК України, що також підтверджується і планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.
07 квітня 2008 року Київська ОДА прийняла розпорядження № 444-470, якими вилучила з постійного користування ДП «Київське лісове господарство» земельні ділянки, розташовані на території Старобезрадичівської сільської ради, змінила їх цільове призначення із земель лісогосподарського на землі сільськогосподарського призначення та передала у власність, відповідно, ОСОБА_3 , ОСОБА_31 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_32 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 кожному земельні ділянки площею 0,99 га для ведення особистого селянського господарства.
На підставі вказаних розпоряджень, управління Держкомзему в Обухівському районі Київської області 05 серпня 2008 року видало ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , кожному окремо, державні акти на право власності на земельні ділянки площею 0,9900 га, які розташовані на території Старобезрадичівської сільської ради, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.
03 вересня 2008 року ОСОБА_29 , ОСОБА_28 , ОСОБА_27 , ОСОБА_26 , ОСОБА_24 , ОСОБА_23 , ОСОБА_22 , ОСОБА_21 , ОСОБА_20 , ОСОБА_19 , ОСОБА_18 , ОСОБА_17 , ОСОБА_15 , ОСОБА_33 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , кожен окремо, - з однієї сторони, та ОСОБА_1 - з іншої, уклали договори купівлі-продажу земельних ділянок загальною площею 22,77 га, що розташовані на території Старобезрадичівської сільської ради, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.
04 та 07 вересня 2009 року ОСОБА_1 отримала державні акти на право власності на вказані земельні ділянки з відповідними кадастровими номерами: 3223187700:05:022:0225, 3223187700:05:022:0220, 3223187700:05:022:0229, 3223187700:05:022:0221, 3223187700:05:024:0220, 3223187700:05:024:0221, 3223187700:05:024:0224, 3223187700:05:024:0218, 3223187700:05:023:0114, 3223187700:05:022:0224, 3223187700:05:022:0223, 3223187700:05:022:0222, 3223187700:05:024:0216, 3223187700:05:024:0225, 3223187700:05:023:0112, 3223187700:05:024:0223, 3223187700:05:024:0217, 3223187700:05:023:0113, 3223187700:05:024:0225, 3223187700:05:024:0219, 3223187700:05:022:0227, 3223187700:05:022:0230, 3223187700:05:024:0215 та 3223187700:05:022:0228.
Інші власники, кожен окремо, на підставі договорів купівлі-продажу відчужили належні їм земельні ділянки загальною площею 3,96 га ОСОБА_2 , яка 10 листопада 2009 року отримала державні акти на право власності на земельні ділянки площею по 0,99 га кожна, що знаходяться на території Старобезрадичівської сільської ради, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, з кадастровими номерами 3223187700:05:022:0226, 3223187700:05:024:0222, 3223187700:05:022:0221, 3223187700:05:021:0068 та 3223187700:05:022:0219.
Згідно з програмним комплексом «Національна кадастрова система» станом на 01 січня 2013 року земельні ділянки з кадастровими номерами 3223187700:05:023:0113, 3223187700:05:024:0223, 3223187700:05:022:0222, 3223187700:05:022:0224, 3223187700:05:022:0227, 3223187700:05:024:0224, 3223187700:05:022:0226, 3223187700:05:024:0222, 3223187700:05:024:0217, 3223187700:05:024:0225, 3223187700:05:024:0216, 3223187700:05:024:0215, 3223187700:05:023:0114, 3223187700:05:024:0221, 3223187700:05:022:0229, 3223187700:05:024:0225, 3223187700:05:023:0112, 3223187700:05:022:0228, 3223187700:05:022:0223, 3223187700:05:022:0230, 3223187700:05:024:0218, 3223187700:05:024:0220, 3223187700:05:024:0219 були обліковані за ОСОБА_1 , а земельні ділянки з кадастровими номерами 3223187700:05:021:0068, 3223187700:05:022:0221, 3223187700:05:022:0220, 3223187700:05:022:0219 - за ОСОБА_2
29 серпня 2014 року старший слідчий в особливо важливих справах Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України видав довідку щодо наявності підстав для застосування представницьких повноважень, у якій зазначалося про проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні від 21 листопада 2012 року № 42012000000000007 за ознаками злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190, частиною п`ятою статті 191, частиною третьою статті 209, частинами другою, третьою статті 358 КК України, за фактом заволодіння невстановленими особами земельними ділянками на території Київської області шляхом обману в особливо великих розмірах за попередньою змовою групою осіб.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) ), частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Оскільки касаційна скарга надійшла до 08 лютого 2020 року, її розгляд Верховний Суд здійснює за правилами ЦПК України в редакції, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Зміст прохальної частини касаційної скарги з урахуванням принципу диспозитивності свідчить про те, що судові рішення оскаржені тільки в частині задоволених вимог позову, заявлених до Київської ОДА, ОСОБА_2 , про визнання недійсними розпоряджень та державних актів на право власності на земельні ділянки, витребування земельних ділянок у вказаного відповідача, а тому переглядається лише в частині вирішення цих вимог.
Перевіривши аргументи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про наявність передбачених законом підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Згідно зі статтями 263-265 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. У мотивувальній частині рішення зазначаються фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини, чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду.
Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення відповідають не повною мірою.
Щодо наявності підстав для представництва інтересів держави в особі ДП «Київське лісове господарство»
Повноваження прокурора у спірних правовідносинах визначено, зокрема, Конституцією України та Законом України «Про прокуратуру».
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно з частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
В абзаці третьому частини третьої цієї статті міститься заборона здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 дійшла висновку, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону, має застосовуватись з урахуванням абзацу першого частини третьої цієї статті, який визначає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень незалежно від наявності статусу юридичної особи.
Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У контексті зазначеного відсутність у Законі інших визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.
Цим висновком Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування частини третьої статті 23 Закону в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 363/4656/16-ц, який зводиться до необхідності визначення організаційно-правової форми суб`єкта, в особі якого звертається прокурор, з метою підтвердження підстав для представництва інтересів держави в суді в особі державного підприємства.
У постановах Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 204/6292/18 та від 17 червня 2020 року у справі № 204/7119/18 викладено правовий висновок, згідно з яким саме наявність державно-владних повноважень відокремлює органи державної влади від інших державних установ, які також утворюються державою для здійснення завдань і функцій держави, але, на відміну від органів державної влади, не наділяються владними повноваженнями. Органи державної влади є складовою частиною державного апарату - системи органів та осіб, які наділяються певними правами та обов`язками щодо реалізації державної влади. Водночас державні організації (установи, заклади), на відміну від державного органу, не мають державно-владних повноважень, не виступають від імені держави та є частиною механізму, а не апарату держави. Державна організація - це створений державою колектив працівників чи службовців, що характеризується організаційною єдністю, а також наявністю нормативно визначених повноважень в одній зі сфер суспільних відносин. При цьому така організація має власний кошторис.
Позов у цій справі прокурор подав в інтересах держави, зокрема, в особі ДП «Київське лісове господарство».
Оскільки ДП «Київське лісове господарство» не є органом державної влади і не є суб`єктом владних повноважень, то звернення прокурора до суду у цій справі в інтересах держави в особі ДП «Київське лісове господарство» є безпідставним, а тому позовна заява, подана в інтересах зазначеного підприємства, підлягає залишенню без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України.
Щодо висновків судів по суті заявленого позову
Суди попередніх інстанцій встановили, що розпорядженнями голови Київської ОДА від 07 квітня 2008 року № 456, 458, 464, 468 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність» було затверджено проєкти землеустрою щодо припинення права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, переведення їх до категорії земель сільськогосподарського призначення та відведення цих земельних ділянок у власність ОСОБА_15 , ОСОБА_17 , ОСОБА_23 , ОСОБА_27 для ведення особистого селянського господарства в межах Старобезрадичівської сільської ради; вилучено земельні ділянки площею по 0,9999 га (землі, не вкриті лісовою рослинністю) з постійного користування ДП «Київське лісове господарство» (Козинське лісництво, квартал 49), розташовані на території Старобезрадичівської сільської ради; змінено цільове призначення земельних ділянок із земель лісогосподарського призначення на землі сільськогосподарського призначення без права вирубки дерев.
На підставі вказаних розпоряджень управління Держкомзему в Обухівському районі Київської області 05 серпня 2008 року видало ОСОБА_15 , ОСОБА_17 , ОСОБА_23 , ОСОБА_27 , кожному окремо, державні акти на право власності на земельні ділянки площею 0,9900 га, які розташовані на території Старобезрадичівської сільської ради із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.
Відповідно до частини першої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
Згідно з частинами першою - третьою статті 1 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» в редакції, чинній на час прийняття оспорюваних розпоряджень Київської ОДА, виконавчу владу в областях, районах, районах Автономної Республіки Крим, у містах Києві та Севастополі здійснюють обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації. Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади. Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.
Пунктами 1, 2 частини першої статті 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» передбачено, що місцева державна адміністрація розробляє та забезпечує виконання затверджених у встановленому законом порядку програм раціонального використання земель, лісів, підвищення родючості ґрунтів, що перебувають у державній власності; розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.
Згідно зі статтею 31 ЛК України в редакції, чинній на час прийняття оспорюваних розпоряджень Київської ОДА,Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території: 1) забезпечують реалізацію державної політики у сфері лісових відносин; 2) беруть участь у розробленні та забезпеченні виконання регіональних (місцевих) програм з охорони, захисту, використання та відтворення лісів; 3) здійснюють контроль за додержанням законодавства у сфері лісових відносин; 4) передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території; 5) передають у власність, надають у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки площею до 1 гектара, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення та припиняють права користування ними; 6) приймають рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст обласного та республіканського (Автономної Республіки Крим) значення; 7) обмежують або тимчасово припиняють діяльність підприємств, установ та організацій у разі порушення ними лісового законодавства в порядку, передбаченому законодавством; 8) забезпечують здійснення заходів щодо охорони і захисту лісів, ліквідації наслідків стихійних явищ, лісових пожеж, залучають у встановленому порядку до цих робіт населення, транспортні та інші технічні засоби та обладнання, забороняють відвідування лісів населенням і в`їзд до них транспортних засобів у період високої пожежної небезпеки в порядку, передбаченому законодавством; 9) встановлюють ліміт використання лісових ресурсів при заготівлі другорядних лісових матеріалів та здійсненні побічних лісових користувань; 10) встановлюють максимальні норми безоплатного збору дикорослих трав`яних рослин, квітів, ягід, горіхів, грибів тощо; 11) вирішують інші питання у сфері лісових відносин відповідно до закону.
Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (частина перша статті 19 ЗК України).
Пунктом «ґ» частини четвертої статті 84 ЗК України передбачено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Відповідно до статей 56 57 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення. Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.
Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які поширюється особливий режим щодо використання, надання в користування та передання у власність.
При цьому згідно зі статтею 3 ЗК України земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.
Частиною другою статті 5 ЛК України передбачено, що віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.
У зв`язку з цим застосування норм земельного та лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення повинне базуватися на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки.
Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин повинні визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.
Основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістом статті 63 ЛК України полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.
Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 ЗК України).
Отже, однією з основних особливостей правового режиму земель лісогосподарського призначення є нерозривний зв`язок їх використання з лісокористуванням.
Згідно з частиною першою статті 7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу.
Відповідно до статті 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій згідно із законом.
Пунктом «а» частини першої статті 13 ЗК України визначено, що до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.
Кабінет Міністрів України у сфері лісових відносин передає у власність, надає в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки площею більш як 1 гектар, що перебувають у державній власності (пункт 5 частини першої статті 27 ЛК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно з частиною першою статті 116 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України. Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища (частини перша, третя статті 57 ЛК в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Частинами першою, другою та четвертою статті 20 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.
Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (стаття 21 ЗК України).
Апеляційний суд встановив, що за результатами розгляду заяв громадян про безоплатну приватизацію земель 24 жовтня 2007 року голова Київської ОДА видав листи-дозволи на розроблення проєктів землеустрою № 27.5831.2 - 27.5857.2 щодо формування спірних земельних ділянок. У подальшому розпорядженнями № 444-470, виданими 07 квітня 2008 року, затверджено проєкти землеустрою щодо відведення земельних ділянок, розроблені одним проєктантом - ТОВ «Інтеграл Сервіс», за договорами, укладеними з громадянами 26 жовтня 2007 року.
Предметом вказаних розпоряджень стали землі лісогосподарського призначення, що перебували у постійному користуванні ДП «Київське лісове господарство», розташовувались у суміжних виділах кварталів 49, 50 Козинського лісництва вказаного підприємства та становили єдиний масив земель лісогосподарського призначення.
05 серпня 2008 року, зареєстровано та видано фізичним особами 27 державних актів на право власності на земельні ділянки, з яких 03 вересня 2008 року згідно з договорами купівлі-продажу, укладеними за довіреностями, виданими на ОСОБА_34 , 23 ділянки відчужено на користь ОСОБА_1 , 13 жовтня 2008 року згідно з договорами купівлі-продажу, укладеними за довіреностями, виданими на ОСОБА_34 , 4 ділянки відчужено на користь ОСОБА_2 .
Як наслідок, весь масив земель лісогосподарського призначення площею 26,73 га опинився у приватній власності відповідачів, при цьому всі фактичні обставини справи свідчать, що вилучення спірних земельних ділянок відбувалось цілеспрямовано. Водночас, з метою уникнення законодавчого обмеження компетенції обласних державних адміністрацій на розпорядження землями лісового фонду площею понад 1 га для нелісогосподарських потреб, було оформлено низку розпоряджень голови Київської ОДА щодо ділянок, кожна з яких площею 0,99 га. Таким чином, всупереч вимогам закону Київська ОДА в один день розпорядилася масивом земель лісогосподарського призначення загальною площею 26,73 га, передавши її у власність фізичним особам.
Встановивши, що спірні земельні ділянки, які були передані у приватну власність громадян згідно з оскаржуваними розпорядженнями Київської ОДА від 07 квітня 2008 року № 456, 458, 464, 468, відповідно до статті 55 ЗК України належали до земель лісогосподарського призначення та до категорії лісів і вибули з володіння держави в особі КМУ поза його волею (держава як власник волю на відчуження земельних ділянок не виявляла), суд першої інстанції, з висновком якого в цій частині погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що ОСОБА_2 набула у власність земельні ділянки з порушенням закону, а тому вони підлягають витребуванню на користь держави.
Водночас суди помилково задовольнили позовні вимоги про визнання незаконними і скасування зазначених вище розпоряджень голови Київської ОДА та визнання недійсними державних актів на право власності на землю, виданих ОСОБА_30 , з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.
Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 152 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.
Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).
У справі, яка переглядається, позов пред`явлено прокурором в інтересах держави у зв`язку з незаконним, на думку позивача, заволодінням земельними ділянками державної власності фізичними особами - відповідачами. Посилаючись на те, що при виділенні земельних ділянок порушено норми ЗК України та ЛК України, позивач просив, зокрема, визнати незаконними та скасувати розпорядження голови Київської ОДА від 07 квітня 2008 року № 456, 458, 464, 468 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність», визнати недійсними державні акти на право власності на землю недійсними, видані ОСОБА_30 .
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зазначено, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74) та інших. Визнання недійсним державного акта також не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого володіння, а тому в задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 94)).
Враховуючи викладене, заявлені в цій справі прокурором вимоги про визнання незаконними і скасування розпоряджень голови Київської ОДА від 07 квітня 2008 року № 456, 458, 464, 468 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність», визнання недійсними державних актів на право власності на землю, виданих ОСОБА_30 , не є ефективним способом захисту у спірних правовідносинах, а тому в задоволенні зазначених вимог слід відмовити із цих підстав.
Щодо позовної давності
Київська ОДА, ОСОБА_2 і ОСОБА_19 в суді першої інстанції заявили про застосування наслідків спливу позовної давності.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц зазначила, що і в разі подання позову суб`єктом, право якого порушено, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушено, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).
Суди попередніх інстанцій правильно виходили із того, що позовна давність обчислюється з моменту, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися саме позивач, а не прокурор. У матеріалах справи немає доказів того, що КМУ довідався або міг довідатись про оскаржувані розпорядження голови Київської ОДА від 07 квітня 2008 року, оскільки не брав участі у вилученні спірних земельних ділянок і зміні її цільового призначеннята не отримував копій зазначених розпоряджень. Прокурор дізнався про осіб, що порушують право держави на спірні земельні ділянки у листопаді 2012 року в межах досудового розслідування у кримінальній справі.
З позовом прокурор звернувся у червні 2015 року.
У зв`язку з цим суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що прокурор не пропустив строк звернення до суду із цим позовом.
Аналогічні висновки зроблені Великої Палатою Верховного Суду у постановах від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц (провадження № 14-235цс18), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18) та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі № 488/6479/14-ц (провадження № 61-37983св18).
Таким чином, доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами норм матеріального права, які регулюють позовну давність, не знайшли свого підтвердження.
Безпідставними є і аргументи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не досліджував питання дотримання принципу пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном, позаяк апеляційний суд надав оцінку цим обставинам. При цьому суд виходив з того, що оскільки ліси є невід`ємним елементом екосистеми, незаконне відчуження земель лісового фонду призводить до порушення прав усіх громадян на безпечне довкілля.
Повернення у державну власність земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель лісогосподарського призначення.
Пред`явлений прокурором у цій справі позов не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном.
В оцінці спірних правовідносин Верховний Суд враховує і те, що у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держава, яка, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, стаття 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України). Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.
З огляду на викладене загальний інтерес щодо контролю за використанням земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля і непогіршення екологічної ситуації у цій справі переважає приватний інтерес ОСОБА_30 стосовно збереження незаконно набутої земельної ділянки у власності.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Згідно із частинами першою, третьою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
З огляду на оцінку, надану аргументам учасників справи та висновкам судів першої й апеляційної інстанцій, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Тереньєва Олександра Юрійовича задовольнити частково.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 31 жовтня 2016 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року в частині вирішення позову, поданого прокурором в інтересах держави в особі Державного підприємства «Київське лісове господарство», скасувати, позов прокурора в цій частині залишити без розгляду.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 31 жовтня 2016 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року в частині вирішення вимог, заявлених до Київської обласної державної адміністрації, ОСОБА_2 , про визнання недійсними розпоряджень та державних актів на право власності на земельні ділянки скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні зазначених вимог.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 31 жовтня 2016 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року в частині вирішення вимог, заявлених до ОСОБА_2 , про витребування земельних ділянок на користь держави в особі Кабінету Міністрів України залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийА. Ю. Зайцев Судді:С. Ю. Бурлаков Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов