27.06.2023

№ 372/2878/17

Постанова

Іменем України

08 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 372/2878/17

провадження № 61-7144 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б .І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - адвокат Кулініченко Геннадій Володимирович,

відповідачі: ОСОБА_2 , Обухівська міська рада Київської області,

третя особа - ОСОБА_3 ,

особа, яка подала апеляційну скаргу,- ОСОБА_4 ,

представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кулініченка Геннадія Володимировича, на заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 16 січня 2018 року у складі судді Кравченка М. В. та постанову Київського апеляційного суду від 09 березня 2021 року у складі колегії суддів: Рейнарт І. М., Немировської О. В., Семенюк Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до ОСОБА_2 , Обухівської міської ради Київської області (далі - Обухівська міська рада), третя особа - ОСОБА_3 , про визнання незаконним рішення Обухівської міської ради від 29 червня 2006 року

№ 21-2 «Про розгляд питань по регулюванню земельних відносин» у частині передання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки, розташованої

за адресою: АДРЕСА_1 ,

та визнання недійсним державного акту на право приватної власності

на земельну ділянку, виданого на ім`я ОСОБА_2 .

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 28 липня 1998 року рішенням виконавчого комітету Обухівської міської ради № 495 його матері -

ОСОБА_3 , надано у приватну власність земельну ділянку, площею 0,10 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, розташовану

за адресою: АДРЕСА_3 .

Рішенням виконавчого комітету Обухівської міської ради від 22 грудня

1998 року № 799 ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку, площею 0,06 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказував, що у грудні 2005 року ОСОБА_3 відмовилася від своєї земельної ділянки на його користь. На підставі рішення Обухівської міської ради

від 22 грудня 2005 року № 278 йому надано дозвіл на виготовлення проєкту відведення на земельну ділянку, площею 0,10 га, для будівництва

та обслуговування житлового будинку у АДРЕСА_3 . Після цього він разом зі своєю сім`єю почав користуватися цією земельною ділянкою та обробляти її.

Під час виготовлення необхідної технічної документації він дізнався,

що ОСОБА_2 приватизувала указану земельну ділянку, площею

0,130 га. Підставою для цього стало рішення Обухівської міської ради

від 29 червня 2006 року № 21-2. У відповідному рішенні площа наданої їй земельної ділянки перевищила площу земельної діляки, яку їй надано попереднім рішенням міської ради від 22 грудня 1998 року. Такі зміни площі відбулися саме за рахунок включення до складу цієї земельної ділянки його земельної ділянки.

Вважав, що ОСОБА_2 неправомірно набула право власності

на земельну ділянку, оскільки Обухівська міська рада передала їй

у власність земельну ділянку, яка фактично належить йому. При цьому земельна ділянка не вилучалася з його користування у порядку, передбаченому ЗК України.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд задовольнити його позов.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Обухівського районного суду Київської області

від 16 січня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконним рішення Обухівської міської ради Київської області

від 29 червня 2006 року № 21-2 «Про розгляд питань по регулюванню земельних відносин» у частині передання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки, розташованої за адресою:

АДРЕСА_1 .

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий на ім`я ОСОБА_2 , відносно земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_4 .

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Заочне рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що правомірність набуття позивачем права власності на спірну земельну ділянку підтверджена належними правовстановлюючими документами та фактом державної реєстрації такого права. Матеріали справи не містять доказів вчинення ОСОБА_1 , як власником, будь-яких дій, спрямованих

на припинення такого права (стаття 140 ЗК України).

Обухівська міська рада, приймаючи у 2006 році рішення про передачу земельної ділянки ОСОБА_2 , не вилучила її з користування позивача, що вказує на неправомірність відповідного рішення. Визнання незаконним рішення міської рада про передачу земельної ділянки у власність

є підставою для визнання недійсним державного акту на право власності

на земельну ділянку, який видано на підставі цього рішення, та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

Районний суд також указав, що ОСОБА_2 у визначений процесуальним законом спосіб не спростувала доводів позивача.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

У грудні 2020 року представник ОСОБА_4 - адвокат

Даценко Т. М., оскаржила вищевказане заочне рішення в апеляційному порядку.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 19 січня 2021 року поновлено ОСОБА_4 строк на апеляційне оскарження заочного рішення суду першої інстанції, апеляційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 29 січня 2021 року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 - адвоката Даценко Т. М.

Постановою Київського апеляційного суду від 09 березня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - адвоката

Даценко Т. М., задоволено.

Заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 16 січня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у позові

ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Поновлюючи ОСОБА_4 строк на апеляційне оскарження заочного рішення Обухівського районного суду Київської області

від 16 січня 2018 року, апеляційний суд виходив із того, що останній

є власником спірних земельних ділянок, проте не був залучений до участі

у справі й ухвалене районним судом заочне рішення стосується його прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків (пункт 1 частини другої статті 358

ЦПК України).

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що позивачем

не надано доказів набуття ним права власності на земельну ділянку, розташовану по АДРЕСА_3 , а також отримання ним державного акту на земельну ділянку. Крім того, матеріали справи

не містять відомостей про державну реєстрацію права власності позивача на земельну ділянку. Також відсутні докази на підтвердження того факту,

що земельні ділянки у АДРЕСА_2 ;

по АДРЕСА_1 ; по АДРЕСА_3 , є однією земельною ділянкою.

Апеляційним судом ураховано норми ЗК України 1990 року ЗК України

2001 року та положення Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15-92 «Про приватизацію земельних ділянок» щодо правових підстав виникнення права власності на земельну ділянку.

Надаючи оцінку поданим ОСОБА_4 доказам, апеляційний суд вказав, що 24 січня 2017 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, предметом якого є земельна ділянка, площею 0,1000 га, кадастровий номер 3223110100:01:074:0051,

що розташована по АДРЕСА_1 . Крім того, 26 січня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладений договір дарування земельної ділянки, що розташована

по АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0296га, з кадастровим номером 3223110100:01:074:0052. Указані договори посвідчено приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Мельник М. В. та зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Таким чином, на час звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом і на час розгляду справи районним судом власником спірної земельної ділянки був ОСОБА_4 . Визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку, який був виданий ОСОБА_2 на підставі рішення Обухівської міської ради від 29 червня 2006 року № 21, і на підставі якого були укладені вищевказані договір купівлі-продажу та договір дарування спірної земельної ділянки з ОСОБА_4 , впливає

на права останнього, як власника земельних ділянок. При цьому

незалучення ОСОБА_4 до участі у справі позбавило його можливості захистити власні права та інтереси, надати суду пояснення

і докази, спростовувати надані позивачем докази, та реалізувати інші процесуальні права, надані стороні у справі.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності відповідачів (стаття 372 ЦПК України), вказавши при цьому, що Обухівська міська рада була належним чином повідомлена про день та час розгляду апеляційної скарги, а ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 й спадкова справа

не заводилася.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Кулініченко Г. В., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення

та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник указуєте,

що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду. Крім того, судами належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а також було прийнято рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи

між суддями від 11 травня 2021 року справу призначено судді-доповідачеві Луспенику Д. Д., судді, які входять до складу колегії: Гулько Б. І., Коломієць Г. В.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 травня 2021 року клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Кулініченка Г. В., про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено. Поновлено представнику ОСОБА_1 - адвокату Кулініченку Г. В., строк на касаційне оскарження заочного рішення Обухівського районного суду Київської області

від 16 січня 2018 року та постанови Київського апеляційного суду

від 09 березня 2021 року. Відкрито касаційне провадження в указаній справі. Витребувано з Обухівського районного суду Київської області вищевказану цивільну справу (№ 372/2878/17). Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У червні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 листопада 2021 року справу призначено

до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір, не з'ясували порядок та процедуру надання органом місцевого самоврядування земельних ділянок у власність учасникам справи.

Зокрема, не з'ясовано, як ОСОБА_2 , якій у 1998 році уже було

виділено у приватну власність земельну ділянку, площею 0,06 га,

по АДРЕСА_1 , у 2006 році отримала у приватну власність іншу земельну ділянку за цією самою адресою, площею 0,13 га.

Суміжною земельною ділянкою до земельної ділянки, яку ОСОБА_2 отримала у 1998 році, мала б бути земельна ділянка по АДРЕСА_3 , яка 28 липня 1998 року рішенням виконавчого комітету Обухівської міської ради № 495 передана у власність його матері - ОСОБА_3 . Проте,

як ОСОБА_2 , так і ОСОБА_6 посилалися на докази, за якими цієї суміжної земельної ділянки не існує. Вважає, що відповідно до рішення виконавчого комітету Обухівської міської ради від 29 червня 2006 року

№ 21-2 земельна ділянка ОСОБА_2 незаконно збільшилася за рахунок саме його земельної ділянки.

Зазначає, що вищевказаним обставинам апеляційний суд не надав правової оцінки, безпідставно вказавши про те, що у матеріалах справи відсутні докази того, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3 є однією земельною ділянкою. При цьому предметом договору купівлі-продажу земельної ділянки від 24 січня 2017 року та договору дарування від 26 січня 2017 року, укладених між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , є земельна ділянка з іншою площею та іншим цільовим призначенням, а тому рішенням районного суду його права не порушено.

Суд апеляційної інстанції, поклавши в основу оскаржуваного судового рішення лише факт порушення прав ОСОБА_6 , незалученого

до розгляду справи у суді першої інстанції, порушив права позивача

та не надав належної оцінки доказам, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення цієї справи. Посилається на відповідну судову практику Верховного Суду.

При цьому вказані доводи не спростовано іншими учасниками справи,

а ОСОБА_6 до своєї апеляційної скарги не додав державний акт на право власності на земельну ділянку, хоча вимога про визнання такого акту недійсним заявлялася позивачем.

Вказує, що в апеляційній скарзі, поданій ОСОБА_6 , зазначалося також й те, що ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Однак, апеляційний суд не вирішив питання про залучення до участі у справі

її спадкоємців (правонаступників), хоча спір стосується і прав померлої ОСОБА_2 (її спадкоємців).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного

Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від представника

ОСОБА_7 - адвоката Гармаш К. Г., у якому вказується,

що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції є законною

та обґрунтованою, просить залишити її без змін, а касаційну скаргу -

без задоволення.

Зазначає, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 не оформили належним чином право власності на надану їм земельну ділянку, а ОСОБА_6

є добросовісним набувачем земельних ділянок, площею 0,1000 га

та 0,0296 га, по АДРЕСА_1 .

При цьому у липні 2020 року Обухівським районним судом Київської області було відкрито провадження у справі № 372/2155/20 за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_4 , приватного нотаріуса Обухівського районного нотаріального округу Мельника М. В., третя особа -Обухівська міська рада, про визнання недійсним договорів купівлі-продажу і дарування земельних ділянок, скасування рішень про державну реєстрацію речового права власності на нерухоме майно і проведення державної реєстрації речового права власності на землю. Ухвалою цього суду від 15 лютого 2021 року закрито провадження у цій справі у частині позовних вимог

до ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та встановлено,

що після смерті ОСОБА_2 спадкова справа не заводилася, свідоцтво на спадщину не видавалося.

Тобто ОСОБА_3 , мотивуючи свою касаційну скаргу вищевказаними обставинами, діє не добросовісно.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням виконавчого комітету Обухівської міської ради від 28 липня

1998 року № 495 передано у приватну власність та постійне користування ОСОБА_3 земельну ділянку, площею 0,10 га, по

АДРЕСА_2 (а. с. 10).

Рішенням виконавчого комітету Обухівської міської ради від 22 грудня

1998 року № 799 передано у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 0,06 га, по АДРЕСА_1 (а. с. 14).

Рішенням Обухівської міської ради від 22 грудня 2005 року № 278-28 надано дозвіл на виготовлення проєкту відведення ОСОБА_1 на земельну ділянку, площею 0,10 га, у АДРЕСА_3 (а. с. 11).

Рішенням Обухівської міської ради від 29 червня 2006 року № 21-2

у приватну власність ОСОБА_2 передана земельна ділянка, загальною площею 0,130 га, по АДРЕСА_1 (а. с. 15-19).

24 січня 2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, предметом якого є земельна ділянка, площею 0,1000 га, кадастровий номер 3223110100:01:074:0051,

що розташована по АДРЕСА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Мельник М. В. та зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а. с. 86-88).

26 січня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено договір дарування земельної ділянки, що розташована по АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0296 га,

з кадастровим номером 3223110100:01:074:0052, який посвідчено приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Мельник М. В. та зареєстровано у Державному реєстрі речових прав

на нерухоме майно (а. с. 90-92).

Згідно з копії витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян від 26 січня 2021 року ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1

(а. с. 155-157).

Відповідно до копії відповіді Обухівської районної державної нотаріальної контори Київської області від 26 січня 2021 року на запит про надання інформації спадкова справа щодо майна померлої ОСОБА_2

не заводилася (а. с. 179).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Кулініченка Г. В., підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом

чи судом у визначених законом випадках.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом

у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13

ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази

за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Щодо незалучення до участі у справі ОСОБА_4 .

У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до ОСОБА_2 , Обухівської міської ради, третя особа - ОСОБА_3 ,

про визнання незаконним рішення Обухівської міської ради від 29 червня 2006 року № 21-2 у частині передання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки по АДРЕСА_1 та визнання недійсним відповідного державного акту на право приватної власності

на цю земельну ділянку, виданого на ім`я ОСОБА_2 .

Рішення суду першої інстанції, яким позов ОСОБА_1 задоволено, переглядалося в апеляційному порядку за апеляційною скаргою особи,

яку не було залучено до участі у справі, а прийняте районним судом рішення, на думку апеляційного суду, стосується прав, свобод та інтересів цієї

особи, а саме ОСОБА_4 .

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи,

а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання

про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

На відміну від оскарження судового рішення учасником справи не залучена до участі у справі особа повинна довести свій правовий зв`язок

зі сторонами спору або безпосередньо із судовим рішенням через обґрунтування такого критерію як вирішення судом питання про її право, інтерес та/або обов`язок як елементів змісту матеріально-правових відносин, в площині яких виник спір. Такий зв`язок повинен бути безпосереднім, а не ймовірним та опосередкованим іншими правовідносинами.

Судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та/або обов`язків цієї особи (тобто, судом має бути розглянуто й вирішено спір про право

у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник) або міститься судження про права та/чи обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення є висновки суду про права та/чи обов`язки цієї особи або якщо

у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про її права та/чи обов`язки.

Такий висновок викладеноВерховним Судом у постанові від 23 листопада 2020 року у справі № 826/3508/17.

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції виходив із того,

що 24 січня 2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,1000 га, кадастровий номер 3223110100:01:074:0051, по

АДРЕСА_1 , а 26 січня 2017 року між ними укладено договір дарування земельної ділянки по АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0296 га, з кадастровим номером 3223110100:01:074:0052.

Тобто, апеляційний суд вважав, що на час звернення ОСОБА_1 до суду

із даним позовом та на час розгляду справи власником спірної земельної ділянки був ОСОБА_4 , а тому визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку, який був виданий

ОСОБА_2 на підставі рішення Обухівської міської ради від 29 червня 2006 року № 21, на підставі якого було укладено вищевказані договір купівлі-продажу земельної ділянки та договір дарування земельної ділянки з ОСОБА_4 , впливає на його права, як власника земельних ділянок.

Незалучення ОСОБА_4 до участі у справі, позбавило його можливості захищати власні права та інтереси, надавати суду пояснення

і докази, спростовувати надані позивачем докази, та здійснювати інші процесуальні права, надані стороні у справі.

У пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня

2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» судам роз`яснено, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку

та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування

не може ґрунтуватися на припущеннях.

Оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів,

а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані

або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Щодо розгляду справи відносно померлої особи

Скасовуючи заочне рішення суду першої інстанції та відмовляючи

у задоволенні позову ОСОБА_1 з указаних вище підстав, суд апеляційної інстанції встановив також факт того, що ОСОБА_2 - відповідач

у справі, померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто після ухвалення районним судом заочного судового рішення.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу по суті за участі особи, яка померла, зазначивши її відповідачем у справі.

Згідно з частиною четвертою статті 25 ЦК України цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.

Відповідно до частини першої статті 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника

у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво.

Провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених, зокрема пунктом 1 частини першої статті 251 цього Кодексу, - до залучення

до участі у справі правонаступника чи законного представника (пункт 1 частини першої статті 253 ЦПК України).

Аналіз вказаних вимог закону свідчить про те, що суд будь-якої інстанції зобов`язаний залучити до участі у справі правонаступника сторони або третьої особи, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво прав та обов`язків відповідної особи, а правонаступник існує. Питання процесуальної правосуб`єктності сторони, третьої особи, їхніх правонаступників належать до тих, які суд має вирішити під час розгляду справи незалежно від стадії судового процесу. Не є перешкодами для з`ясування підстав процесуального правонаступництва межі розгляду справи у суді відповідної інстанції, а також предмет доказування

за відповідними позовними вимогами.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд, встановивши, що ОСОБА_2 , яка є відповідачем у справі, померла, у порушення вищевказаних вимог процесуального законодавства не врахував, що слід вирішити питання щодо процесуального правонаступництва відповідача, не встановив

чи допускають правовідносини, з яких виник спір, правонаступництво,

та не зупинив провадження у справі до залучення правонаступника відповідача, а розглянув спір по суті.

Подібні правові висновки викладено Верховним Судом у постанові

від 10 листопада 2021 року у справі № 635/4514/14, провадження

№ 61-11265св21.

З тексту оскаржуваної постанови апеляційного суду вбачається, що,

у справі, яка переглядається, апеляційний суд, у порушення вимог

ЦПК України, надав оцінку вищевказаному факту лише щодо можливості розгляду справи за відсутності відповідачів.

Таким чином, вказані вище обставини свідчать про неповне встановлення судом апеляційної інстанції фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, порушення норм процесуального права.

При цьому суд першої інстанції не вирішив питання про залучення до участі у розгляді даної справи власника спірної земельної ділянки, чим позбавив його можливості захищати власні права та інтереси, що не зміг виправити апеляційний суд під час апеляційного розгляду справи.

Відповідно до статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність

і неупередженість роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або

не вчинення процесуальної дії, сприяє учасникам судового процесу

в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду -передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (№ 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).

Отже, суд зобов`язаний забезпечити (організувати) дійсно змагальний процес, тобто створити особам, які беруть участь у справі, всі умови для реалізації ними своїх процесуальних прав і виконання покладених на них процесуальних обов`язків.

Колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій не встановили усіх фактичних обставин справи та у порушення вимог частини п`ятої статті 12 ЦПК України не сприяли всебічному та повному з`ясуванню обставин справи.

Відповідно до пункту 1 частин третьої і четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З урахуванням наведеного, оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, збирати та надавати оцінку доказам, порушення норм процесуального права допущені обома судами, які не забезпечили повного та всебічного розгляду справи, то справу необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції..

Керуючись статтями 400 402 409 411 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кулініченка Геннадія Володимировича, задовольнити.

Заочне рішення Обухівського районного суду Київської області від 16 січня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 березня

2021 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець