Постанова
Іменем України
03 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 374/447/15-ц
провадження 61-21819св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Матвієнко Ю. О., Іванової І. В., Мельника Я. С.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила встановити факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_8 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права власності на нерухоме майно.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилаєтсья на те, що починаючи з вересня 1999 року вона проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_8 , з яким вони були пов`язані спільним побутом, бюджетом, вели спільне господарство та мали взаємні права та обов`язки.
На час коли ОСОБА_1 та ОСОБА_8 почали проживати однією сім`єю без реєстрації шлюбу, ОСОБА_8 ще перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 , з якою на той час вже не проживав.
Шлюбні відносини між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 фактично припинились, їхній шлюб носив формальний характер ще з 1999 року, проте шлюб між ними розірвали 08 січня 2008 року.
Протягом усього часу спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_8 мали намір зареєструвати шлюб, однак не встигли цього зробити, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 раптово помер.
Під час проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_8 було набуто майно, яке є їхньою спільною сумісною власністю.
Зокрема, згідно державних актів на право власності на земельні ділянки від 14 жовтня 2004 року ОСОБА_8 шляхом безоплатної приватизації отримав у власність земельні ділянки площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, та площею 0,1902 га для ведення особистого селянського господарства, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Після припинення шлюбних відносин, приблизно у 2007 році ОСОБА_1 та ОСОБА_8 на земельній ділянці площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, що розташована за вказаною вище адресою, спільними зусиллями розпочали будівництво житлового будинку. При цьому, ОСОБА_7 (колишня дружина ОСОБА_8 ) у будівництві вказаного будинку участі не приймала ні особистою працею, ні коштами, ні матеріалами. Будівництво житлового будинку здійснювалось виключно за власні кошти ОСОБА_8 та ОСОБА_1 під час їх спільного проживання.
Будівництво будинку було завершено приблизно в 2011 році, після чого ОСОБА_8 було отримано свідоцтво про право власності від 28 липня 2015 року, яке зареєстроване реєстраційною службою Ржищівського міського управління юстиції Київської області.
Позивач зазначає, що майно набуте нею та ОСОБА_8 під час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності, тому житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_8 , в зв`язку з чим позивач і просила визнати за нею право власності на 1/2 його частину.
Крім того, у зв`язку з набуттям ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку житлового будинку, вона набуває і право власності на 1/2 частку земельної ділянки, площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 .
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд встановити факт проживання її, ОСОБА_1 , та ОСОБА_8 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 1999 року по день смерті ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_8 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та право власності на 1/2 частку земельної ділянки, площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Ржищівського міського суду Київської області позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Встановлено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_8 однією сім`єю без шлюбу з 1999 року по день смерті ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визнано житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_8 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку земельної ділянки, площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що до правовідносин щодо поділу майна ОСОБА_1 та ОСОБА_8 застосовуються положення статті 74 СК України, оскільки на момент набуття спірного житлового будинку ОСОБА_8 не перебував у шлюбі з ОСОБА_7 . Отже, майно, набуте ОСОБА_1 та ОСОБА_8 під час проживання однією сім`єю без шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності.
Крім того, в рішенні зазначено, що відповідно до статей 69 70 СК України та статті 368 ЦК України позивач ОСОБА_1 має право на 1/2 частку житлового будинку, що був спільною сумісною власністю, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Також в рішенні вказано, що відповідно до частини 4 статті 120 ЗК України у разі визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку житлового будинку, розміщеного на земельній ділянці, до неї переходить право власності на частку земельної ділянки, пропорційно до частки у праві власності на житловий будинок, без зміни її цільового призначення, тобто на 1/2 частку земельної ділянки, площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, за адресою: АДРЕСА_1 .
Постановою Київського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року рішення Ржищівського міського суду Київської області від 28 березня 2019 року скасовано, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що надані позивачем докази є недостатніми для висновку про наявність між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 усталених відносин, які притаманні подружжю, що виключає можливість застосування до таких правовідносин статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах.
Також в постанові суду вказано, що спірний житловий будинок разом з надвірними будівлями та спорудами було повністю побудовано у 2007 році, тобто під час перебування ОСОБА_8 у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 , що також виключає можливість застосування положень статті 74 СК України щодо визнання будинку спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_8 та його поділ.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційної інстанції й залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції безпідставно не взято до уваги належні та допустимі докази на підтвердження проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_8 однією сім`єю без шлюбу. Так, допитані в суді першої інстанції свідки з боку позивача та відповідачів підтвердили, що в період з 1999 року до 15 вересня 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_8 проживали разом, мали спільний побут, мали взаємні права та обов`язки.
Також скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції безпідставно вказав на неможливість застосування до даних правовідносин статті 74 СК України, оскільки на момент набуття спірного житлового будинку, будівництво, якого було завершено в 2011 році та отримано свідоцтво про право власності від 28 липня 2015 року, ОСОБА_8 не перебував у шлюбі з ОСОБА_7 .
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористалися своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу.
22 липня 2020 року справу передано до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 28 липня 2015 року житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 176,9 кв.м, належить на праві власності ОСОБА_8 , право власності на який зареєстровано на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27 липня 2015 року.
Відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку від 14 жовтня 2004 року ОСОБА_8 належить на праві власності земельна ділянка площею 0,1 га для будівництва та обслуговування жилого будинку.
Відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку від 14 жовтня 2004 року ОСОБА_8 належить на праві власності земельна ділянка площею 0,1902 га для ведення особистого селянського господарства.
Згідно з договором дарування земельних ділянок від 25 травня 2007 року ОСОБА_9 подарувала ОСОБА_8 земельні ділянки, розташовані в АДРЕСА_2 : площею 0,1 га для будівництва та обслуговування жилого будинку; площею 0,0499 га для ведення особистого селянського господарства. Право власності на вказані земельні ділянки ОСОБА_8 зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, що підтверджується витягами з Державного реєстру № 40963700 від 21 липня 2015 року та № 40964948 від 21 липня 2015 року.
Відділом містобудування та архітектури Ржищівської міської ради Київської області 29 березня 2005 року затверджено технічну документацію на будівництво індивідуального житлового будинку та господарських споруд на АДРЕСА_2 ОСОБА_8 ; житловому будинку в АДРЕСА_2 ».
Згідно з витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяжень встановлено, що 24 лютого 2015 року припинено заборону на земельні ділянки: кадастровий номер 3211300000690260035 та кадастровий номер 3211300000690260036, які належать на праві власності ОСОБА_8 .
Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу від 08 січня 2008 року шлюб між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 розірвано.
Згідно з довідкою до акта огляду МСЕК від 15 липня 2013 року ОСОБА_8 є інвалідом другої групи з серпня 2013 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії від 17 вересня 2015 року.
Відповідно до свідоцтва про вінчання від 26 травня 2008 року ОСОБА_8 та ОСОБА_1 повінчались в храмі Святої Трійці м. Ржищів.
Згідно з листом Комунального підприємства Київської обласної Ради «Південне Бюро технічної інвентаризації» від 11 січня 2018 року власниками квартири АДРЕСА_3 були ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_10 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 01 жовтня 1997 року.
На підставі договору купівлі продажу квартири від 07 серпня 2002 року, що посвідчений державним нотаріусом Ржищівської державної нотаріальної контори, власником квартири АДРЕСА_3 став ОСОБА_11 .
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 05 жовтня 2011 року, що видане державним нотаріусом Ржищівської міської державної нотаріальної контори, право власності на квартиру АДРЕСА_3 перейшло до ОСОБА_12 .
Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 01 жовтня 1997 року квартира АДРЕСА_3 , належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_10 у рівних долях.
Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 07 серпня 2002 року ОСОБА_8 , що діяв від свого імені та від імені ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_10 на підставі доручення, та ОСОБА_11 уклали договір про купівлю продаж квартири АДРЕСА_3 .
05 жовтня 2011 року право власності на вказану вище квартиру перейшло від ОСОБА_11 до його сина ОСОБА_12 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 05 жовтня 2011 року.
Відповідно до договору купівлі-продажу від 11 листопада 2006 року ОСОБА_8 продав ОСОБА_13 квартиру за адресою: АДРЕСА_4 . Вказана квартира належала продавцю на підставі договору дарування, посвідченого Ржищівською міською державною нотаріальною конторою 29 грудня 2004 року.
З матеріалів спадкової справи № 1/2016 щодо майна померлого ОСОБА_8 вбачається, що із заявами про прийняття спадщини після його смерті до нотаріальних контор звернулись ОСОБА_5 , ОСОБА_14 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .
Також заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_8 подавала ОСОБА_1 , як особа, яка на час відкриття спадщини проживала з померлим однією сім`єю більше п`яти років. ОСОБА_4 заяву про прийняття спадщини після смерті батька до нотаріальної контори не подавав.
Спадкоємцями за заповітом померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_14 є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які прийняли спадщину та отримали свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 02 жовтня 2018 року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першої, третьої статті 406 ЦПК України ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 389 цього Кодексу. Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.
Статтею 25 СК України передбачено, що жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі. Жінка та чоловік мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу.
Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.
Статтею 74 СК України (в редакції, чинній станом на момент розірвання шлюбу) визначено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків.
Майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); інше не встановлено письмовою угодою між ними.
Як вбачається з матеріалів справи, померлий ОСОБА_8 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 до ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії від 08 січня 2008 року.
Таким чином, враховуючи вимоги статті 74 СК України, встановлення права спільної сумісної власності на майно ОСОБА_1 та померлого ОСОБА_8 у вищевказаний період не відповідає вимогам чинного законодавства.
Крім того, встановлюючи факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_8 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, місцевий суду обґрунтовував своє рішення показаннями свідків та свідоцтвом про вінчання від 26 травня 2008 року.
Разом з тим, незважаючи на частково підтверджену свідками, допитаними в судовому засіданні, наявність шлюбних відносин, інші свідки вказували на протилежне, тому апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, зокрема, показаннях усіх свідків, в сукупності з іншими доказами у справі зробив правильний висновок, що наявних в матеріалах справи доказів є недостатньо для висновку про наявність між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 усталених відносин, що притаманні подружжю, зважаючи на суперечливий характер показань допитаних судом свідків та наявність в матеріалах справи на підтвердження доказів позивача лише фотографій, які не можуть бути належними та допустимими доказами, що підтверджують її вимоги.
Колегія суддів апеляційного суд правильно зазначила, що положення статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, можуть бути застосовані до спірних правовідносин лише після 08 січня 2008 року, оскільки до цього моменту ОСОБА_8 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 .
Крім того, апеляційний суду зробив обґрунтований висновок про неможливість застосування до спірних правовідносин положень статті 74 СК України щодо визнання будинку спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_8 та його поділ, оскільки на підставі наявного в справі технічного паспорту від 03 жовтня 2011 року встановив, що житловий будинок разом з надвірними будівлями та спорудами було повністю побудовано у 2007 році, коли ОСОБА_8 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 .
Отже, враховуючи, що ОСОБА_1 не надала належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження обставин, на які вона посилалась як на підставу своїх вимог в частині встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та визнання будинку спільною сумісною власністю і його поділ, апеляційний суд дійшов правильного висновку про помилкове задоволення місцевим судом позовних вимог, без урахування всіх обставин справи та без належної оцінки наявних у справі доказів в їх сукупності.
Крім того, відповідно до частини четвертої статті 120 ЗК України, не підлягають задоволенню і вимоги позивача про визнання за нею права власності на частину земельної ділянки, на якій розташований спірний будинок, оскільки виникнення у особи права власності на частину земельної ділянки безпосередньо пов`язане та залежить від виникнення у неї права власності на частину будинку, розташованого на ній.
Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що підтверджено належними доказами проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_8 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період набуття останнім спірного майна у власність, оскільки апеляційним судом надано належну правову оцінку цим обставинам справи і доказам на їх підтвердження.
Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Ргопіпа V. ІІкгаіпе») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: І. М. Фаловська
А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко