Постанова
Іменем України
14 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 376/1474/19
провадження № 61-1841св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , товариство з обмеженою відповідальністю «Тугоркан»,
третя особа - ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_1 на рішення Сквирського районного суду Київської області від 30 січня 2020 року у складі судді Клочва В. М., постанову Київського апеляційного суду від 08 грудня
2020 року у складі колегії суддів: Білич І. М., Коцюрби О. П., Іванченка М. М. та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 09 березня 2021 року у складі колегії суддів: Білич І. М., Коцюрби О. П., Нежури В. А.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до
ОСОБА_2 , товариства з обмеженою відповідальністю «Тугоркан» (далі - ТОВ «Тугоркан»), третя особа - ОСОБА_3 , про скасування державної реєстрації права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння.
Позов мотивовано тим, що починаючи з серпня 2014 року по вересень
2018 року ОСОБА_1 орендувала у Великополовецькій сільській раді Сквирського району Київської області, земельну ділянку по
АДРЕСА_1 .
19 червня 2015 року їй, як фізичній особі-підприємцю, було надано дозвіл для провадження підприємницької діяльності у тимчасовій споруді в місці організованого відпочинку населення.
У 2015 році на її замовлення було виготовлено проект розміщення групи павільйонів на орендованій земельній ділянці.
Вважала, що дані обставини підтверджують факт, що нежитлова будівля магазин-кафетерій загальною площею 303,6 кв.м була збудована на її замовлення та належить саме їй, як орендарю відповідної земельної ділянки.
Вказувала, що ухвалою Сквирського районного суду Київської області від
16 листопада 2018 року було затверджено мирову угоду між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , згідно якої за ОСОБА_3 було визнано право власності на нежитлову будівлю (кафетерій), яка розташована по
АДРЕСА_1 .
Постановою Київського апеляційного суду від 27 травня 2019 року ухвалу Сквирського районного суду Київської області від 16 листопада 2018 року скасовано.
Незважаючи на скасування ували Сквирського районного суду Київської області від 16 листопада 2018 року ОСОБА_3 відчужила спірну нежитлову будівлю ОСОБА_2 , яка в подальшому спірне нежитлове приміщення внесла до статного капіталу ТОВ «Тугоркан».
Незважаючи на те, що правова підстава виникнення права власності скасована, ОСОБА_2 безпідставно не повертає збудований нею спірний магазин-кафетерій.
У зв`язку з викладеним, ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просила скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 та ТОВ «Тугоркан» на нежитлову будівлю магазин-кафетерій загальною площею 303,6 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; витребувати у ТОВ «Тугоркан» на її користь спірну нежитлову будівлю та визнати за нею право власності на вказане нерухоме майно.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 30 січня
2020 року позовні вимоги задоволено частково.
Скасовано право власності на нежитлову будівлю магазин-кафетерій, який розташований за адресою:
АДРЕСА_1 .
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що жодною стороною у справі не було надано доказів про те, що спірна нежитлова будівля збудована у встановленому законом порядку, тобто з дотриманням будівельних норм і правил на земельній ділянці відведеній для цієї мети і введена в експлуатацію, тобто є самочинним будівництвом.
Відмовляючи в задоволенні вимог в частині щодо витребування майна із чужого незаконного володіння, суд першої інстанції вказував на те, що позивач просить витребувати на її користь нежитлову будівлю, але в розумінні статті 331 ЦК України, дана будівля не є об`єктом права власності, тому позивач має право ставити питання про визнання права власності лише на будівельні матеріали.
Вирішуючи питання щодо скасування державної реєстрації на спірну нежитлову будівлю, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки спірна нежитлова будівля є самочинною, у сторін по справі відсутні первинні правовстановлюючі документи на неї та те, що дана будівля може створювати реальну загрозу життю і здоров`ю громадянам, то суд вважав за необхідне скасувати на неї право власності.
Додатковим рішенням Сквирського районного суду Київської області від
13 березня 2020 року вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постановою Київського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ТОВ «Тугоркан» задоволено.
Рішення Сквирського районного суду Київської області від 30 січня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивачкою не доведено належності їй на праві власності спірної будівлі.
Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 09 березня
2021 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу, понесені у зв`язку з розглядом справи судом першої інстанції у розмірі 12 000,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати за подання апеляційної скарги в розмірі 1 200,00 грн.
Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг
02 вересня 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Сквирського районного суду Київської області від 30 січня 2020 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог, та постанову Київського апеляційного суду від 08 грудня 2020 рокута ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що помилковим є твердження судів про те, що спірна будівля не є об?єктом права власності. Застосовуючи норми матеріального права, суди не звернули уваги на те, що магазин-кафетерій є тимчасовою спорудою для провадження підприємницької діяльності.
10 червня 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати додаткову постанову Київського апеляційного суду від 09 березня 2021 рокута ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення відмовити.
Доводи інших учасників справи
02 березня 2021 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 через засоби поштового зв?язку подали до Верховного Суду відзиви, у яких просять касаційне провадження закрити, обґрунтовуючи це тим, що справа є малозначною, а судові справи, на які посилається заявник в касаційній скарзі, не є подібними до справи, яка переглядається.
02 березня 2021 року ТОВ «Тугоркан» через засоби поштового зв?язку подало до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Сквирського районного суду Київської області від
30 січня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року - без змін.
Рух касаційних скарг та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 11 лютого 2021 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Сквирського районного суду Київської області від 30 січня 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року. Відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи із Сквирського районного суду Київської області.
Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2021 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження додаткової постанови Київського апеляційного суду від 09 березня 2021 року. Відкрито касаційне провадження у даній справі.
30 вересня 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ
Згідно з частинами першою, другою статті 2 ЦПК завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, а саме рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, третьої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Відповідно до частини другої статті 414 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.
Перевіривши доводи касаційних скарг, а також матеріали справи, врахувавши аргументи, наведені у відзивах на касаційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.
Короткий зміст встановлених фактичних обставин справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням 47 сесії 6 скликання Великополовецької сільської ради Сквирського району Київської області за
№ 4-47-06 від 21 серпня 2014 року було надано погодження ОСОБА_1 на реконструкцію зупинки громадського транспорту для влаштування торгового павільйону по АДРЕСА_2 .
Рішенням 48 сесії 6 скликання Великополовецької сільської ради Сквирського району Київської області за № 6/5-48-06 від 08 жовтня 2014 року фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки, орієнтованою площею 0,07 га, із земель житлової та громадської забудови в межах населеного пункту
АДРЕСА_2 на території Великополовецької сільської ради Сквирського району Київської області для створення озелененої території загального користування та спорудження об`єктів стаціонарної рекреації з метою влаштування місця організованого відпочинку населення.
Рішенням Великополовецької сільської ради Сквирського району Київської області від 19 червня 2015 року № 05/06/19.06.2015 надано дозвіл фізичній особі підприємцю ОСОБА_1 для провадження підприємницької діяльності (роздрібної торгівлі) в тимчасовій споруді в місці організованого відпочинку населення.
Рішенням 60 сесії 06 скликання Великополовецької сільської ради Сквирського району Київської області від 17 липня 2015 року № 04/3-60-06 надано в оренду земельну ділянку площею 0,07 га несільськогосподарського призначення із земель запасу житлової та громадської забудови для створення озелененої території загального користування та спорудження об`єктів стаціонарної рекреації з метою влаштування організованого місця відпочинку населення по АДРЕСА_2 ) в межах населеного пункту с. Великополовецьке на території Великополовецької сільської ради Сквирського району Київської області до затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, але не більше ніж на 1 рік з дати реєстрації договору.
Рішенням 08 сесії 07 скликання Великополовецької сільської ради Сквирського району Київської області від 15 квітня 2016 року № 3-08-07 «Про перейменування назв вулиць і провулку в населених пунктах: село Мала Михайлівка та село Великополовецьке на території Великополовецької сільської ради Сквирського району Київської області» перейменовано вулицю «АДРЕСА_5» на вулицю « АДРЕСА_1 ».
Рішенням 19 сесії 07 скликання Великополовецької сільської ради Сквирського району Київської області від 12 вересня 2017 року № 07.10-19-07 надано в оренду фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,07 га несільськогосподарського призначення із земель запасу житлової та громадської забудови для влаштування місця організованого відпочинку населення по АДРЕСА_3 ) в межах населеного пункту села Великополовецьке на території Великополовецької сільської ради Сквирського району Київської області до затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, але не більше ніж на 1 рік з дати реєстрації договору.
Рішенням 25 сесії 07 скликання Великополовецької сільської ради Сквирського району Київської області від 12 липня 2018 року № 3.10-25-07 надано в оренду фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,07 га несільськогосподарського призначення із земель запасу житлової та громадської забудови для влаштування місця організованого відпочинку населення по АДРЕСА_3 ) в межах населеного пункту села Великополовецьке на території Великополовецької сільської ради Сквирського району Київської області до затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, але не більше ніж на 1 рік з дати реєстрації договору.
З наведеного вище вбачається що протягом 2014-2018 років за рішеннями Великополовецької сільської ради Сквирського району Київської області ФОП ОСОБА_1 виділялися земельні ділянки площею 0,07 га для влаштування місця організованого відпочинку населення за адресами:
АДРЕСА_4 )).
Також було надано погодження ОСОБА_1 на реконструкцію зупинки громадського транспорту для влаштування торгового павільйону по
АДРЕСА_2 .
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд враховує частину другої статті 414 ЦПК України, згідно якої порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Суд, встановлений законом (законний суд), є необхідним інституційним елементом справедливого правосуддя в тому розумінні, яке цьому поняттю надає стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Лише такий суд, керуючись правовими засадами та за встановленою законом процедурою, є компетентним здійснювати правосуддя.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється у порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Згідно з частиною першою статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
Критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб`єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Відповідно до частини другої статті 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб`єкта господарювання. Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18 (провадження
№ 12-37гс19).
Установлено, що ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем.
15 травня 2019 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 686/19389/17 (провадження № 14-42цс19) сформувала правовий висновок про те, що для встановлення факту користування відповідачем земельною ділянкою з метою здійснення господарської, зокрема підприємницької, діяльності потрібно встановити факт ведення діяльності нею як фізичної особи-підприємця на цій земельній ділянці, спрямованої на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру.
Установлено, що земельні ділянки були надані в оренду ФОП ОСОБА_1 для розміщення на дій нерухомого майна - магазину-кафетерію для здійснення нею підприємницької діяльності.
З урахуванням встановлених обставин, колегія суддів вважає, що правовідносини, які виникли між сторонами, є господарсько-правовими, оскільки існує спір між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «Тугоркан», з володіння якого позивачка просить витребувати спірне нерухоме майно, а тому такий спір належить до спорів, які підлягають розгляду в порядку господарського судочинства.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Частинами першою та другою статті 414 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.
Оскільки суди не встановили правову природу спірних правовідносин, що виникли між сторонами, у зв`язку з чим порушили норми цивільного процесуального законодавства щодо визначення предметної юрисдикції справи та розглянули у порядку цивільного судочинства справу, яка підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, ухвалені ними судові рішення підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю.
На виконання вимог частини першої статті 256 ЦПК України Верховний Суд роз`яснює позивачу, що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду. Протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови він може звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Керуючись статтями 255 400 409 414 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційні скарги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Сквирського районного суду Київської області від 30 січня 2020 року, постанову Київського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 09 березня 2021 року скасувати.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , товариства з обмеженою відповідальністю «Тугоркан», третя особа - ОСОБА_3 , про скасування державної реєстрації права власності та витребування майна з чужого незаконного володіннязакрити.
Роз`яснити ОСОБА_1 , що розгляд зазначеної справи віднесено до юрисдикції господарського суду, і протягом десяти днів з дня отримання копії цієї постанови вона може звернутися до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев В. М. Коротун М. Ю. Тітов