ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 вересня 2023 року
м. Київ
справа №380/10714/22
адміністративне провадження № К/990/19595/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Кравчука В.М. та Шарапи В.М., розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Адміністрації Державної прикордонної служби України
про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії
за касаційною скаргою адвоката Хомича Івана Олександровича в інтересах ОСОБА_1
на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2023 року (прийняту у складі колегії: головуючого судді Затолочного В.С., судді Большакової О.О., судді Качмара В.Я.),
У С Т А Н О В И В :
Короткий зміст позовних вимог
1. ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 , скаржник) звернувся з адміністративним позовом до Адміністрації Державної прикордонної служби України (далі - також відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу в оформленні та направленні необхідних документів до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - Управління) для призначення позивачу пенсії за вислугу років відповідно до пункту «б» частини 1 статті 12 Закону України від 09 квітня 1992 року № «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон №2262-ХІІ);
- зобов`язати відповідача підготувати та направити до Управління подання та документи для призначення пенсії за вислугу років позивачу відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 30 січня 2007 року № 3-1 (далі - Порядок № 3-1), та пункту «б» частини 1 статті 12 Закону № 2262-ХІІ, починаючи з 15 травня 2022 року.
2. В обґрунтування позовних вимог вказує, що на день звільнення досяг 45-річного віку і у нього був наявний страховий стаж більше 25 років, з яких загальної вислуги років військової служби 23 роки 09 місяців 18 днів (календарна - 10 років 00 місяців 24 дні; пільгова - 13 років 08 місяців 24 дні), відтак він звернувся до Адміністрації Державної прикордонної служби із заявою про призначення йому пенсії за вислугу років відповідно до Закону №2262-ХІІ та просив підготувати і направити до Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області всі необхідні документи про призначення йому пенсії за вислугу років, однак у відповідь отримав відмову, яку вважає протиправною.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2022 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії відповідача щодо відмови ОСОБА_1 в оформленні та направленні подання та документів до Управління для призначення позивачу пенсії за вислугу років відповідно до пункту «б» частини 1 статті 12 Закону № 2262-ХІІ. Зобов`язано відповідача підготувати та направити до Управління подання та документи для призначення пенсії за вислугу років ОСОБА_1 відповідно до Порядку № 3-1 та пункту «б» частини 1 статті 12 Закону № 2262-ХІІ.
4. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що основним актом, на підставі якого здійснюється обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу є Закон №2262-XII. Пільгове обчислення періоду проходження військової служби є похідним від визначальної підстави і може визначатись іншими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб» (далі - Постанова № 393). Можливість пільгового обчислення вказаного періоду пов`язується, насамперед, зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті виконання відповідної роботи, яка визначена у законодавчому порядку. Отже, особам, які проходили військову службу в підрозділах Державної прикордонної служби за Переліком, затверджуваним Адміністрацією Державної прикордонної служби України, вислуга років, що дає право для призначення пенсії відповідно до статті 12 Закону № 2262-XII обчислюється на пільгових умовах - один місяць служби за півтора місяця.
5. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2023 року апеляційну скаргу Адміністрації Державної прикордонної служби України задоволено, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2022 року у справі № 380/10714/22 скасовано та прийнято нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
6. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що основним актом, на підставі якого здійснюється обчислення періоду проходження служби для зарахування його до стажу для призначення пенсії, є Закон № 2262-XII. Пільгове обчислення періоду проходження військової служби є похідним від визначальної підстави і може визначатись іншими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, в даному випадку - Постановою № 393. Вказана постанова є підзаконним нормативно-правовим актом, мета якого конкретизувати нормативне регулювання з метою вирішення питань, що виникають з приводу призначення пенсії за вислугу років, зокрема, і за наявності вислуги років на пільгових умовах. При цьому, пунктами 21-4 Постанови № 393 в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що для призначення пенсії враховується виключно календарна вислуга років, а для визначення розміру пенсії вислуга років враховується і на пільгових умовах. З огляду на наведені вище положення пункту «а» статті 12 Закону № 2262-ХІІ та пункту 21 Постанови 393, пільгова вислуга позивача має вплив виключно на визначення розміру пенсії, а не на її призначення за нормами Закону № 2262-ХІІ. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки позивач не має календарної вислуги років, достатньої для призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «б» статті 12 Закону № 2262-ХІІ (не менше 12 календарних років і 6 місяців військової служби із загального страхового стажу 25 років), його вимоги щодо зобов`язання відповідача оформити та направити до органів Пенсійного фонду України документи для призначення йому пенсії безпідставні.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
7. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, позивач звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
8. В обґрунтування касаційної скарги зазначається, що оскаржуване судове рішення ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема, положень статті 12 Закону № 2262-XII та положень Порядку № 393, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції дійшов необґрунтованого висновку про те, що для отримання права на призначення пенсії обов`язковою умовою є наявність саме календарної вислуги років у мінімально визначеному Законом № 2262-XII розмірі, а до цієї вислуги зарахування стажу роботи у пільговому обчисленні Законом № 2262-XII не передбачено.
9. Скаржник у касаційній скарзі також звернув увагу на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував вищевказані норми права без урахування висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 805/3923/18-а та від 14 квітня 2021 року у справі № 480/4221/18. Верховний Суд у цих справах прийняв рішення щодо необхідності відступу від раніше викладеного висновку Верховного Суду, зокрема, у постанові від 27 березня 2018 року у справі №295/6301/17, та вказав, що для призначення пенсії за вислугу років за Законом № 2262-XII календарна вислуга років може бути зарахована на пільгових умовах відповідно до Порядку №393.
Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи
10. Касаційна скарга надійшла до Суду 30 травня 2023 року.
11. Ухвалою Верховного Суду від 14 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі №380/10714/22 витребувано адміністративну справу та запропоновано відповідачу надати відзив на касаційну скаргу.
12. Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2023 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 15 вересня 2023 року.
13. При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.
Позиція інших учасників справи
14. 22 червня 2023 року до суду надійшов відзив відповідача на касаційну скаргу позивача, в якому зазначається, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанцій - без змін.
15. Відповідач зазначає, що доводи касаційної скарги є безпідставними та підлягають відхиленню. Також вказує на те, що положення абзацу 1 пункту 3 Порядку № 393 в попередній редакції застосовувалися для призначення пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови. Натомість у оновленій редакції Постанови КМУ № 393 абзац перший пункту 3 застосовується для визначення розміру пенсії. Оновлена редакція Порядку № 393, за твердженням відповідача, прийнята для усунення протиріч при застосуванні пункту «а» статті 12 Закону № 2262-ХІІ, забезпечення прав і соціальної підтримки громадян, які набули права на пенсію відповідно до Закону № 2262-ХІІ, недопущення втрат Державного бюджету України, а також усунення причин неоднозначного тлумачення положень Закону № 2262-ХІІ.
Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
16. Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що згідно з витягом з наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону від 14 травня 2022 року № 761-ос старшого лейтенанта ОСОБА_1 , начальника 3 групи інспекторів прикордонної служби відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип Б), звільненого з військової служби за підпунктом «г» (через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовець не виявив бажання продовжувати військову службу: один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років) пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» в запас, без права носіння військової форми одягу.
17. Вислуга років станом на 15 травня 2022 року становить: календарна - 10 років 00 місяців 24 дні; пільгова - 13 років 08 місяців 24 дні; всього - 23 роки 09 місяців 18 днів.
18. Позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років, просив підготувати та направити до Головного управління Пенсійного фонду України всі необхідні документи для призначення позивачу пенсії за вислугу років відповідно до пункту «б» частини першої статті 12 Закону № 2262-ХІІ: скласти розрахунок вислуги для призначення пенсії, виготовити грошовий атестат та довідку про додаткові види грошового забезпечення за останні 24 місяці перед звільненням. У листі від 12 липня 2022 року № 11/М-5240/8215 відповідач повідомив, що відповідно до витягу з наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону від 14 травня 2022 року № 761-ОС на дату виключення зі списків особового складу загону станом на 15 травня 2022 року вислуга років позивача на військовій службі у календарному обчисленні становить лише 10 років 00 місяців 24 дні, що не відповідає умовам призначення пенсії за вислугу років, встановленим пунктом «б» статті 12 Закону № 2262-ХІІ, а саме - наявності на день звільнення не менше 12 календарних років і 6 місяців військової служби.
19. Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи
20. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
21. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
22. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
23. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
24. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
25. Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2023 року відповідає, а викладені у касаційній скарзі доводи неприйнятні з огляду на таке.
26. Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
27. Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
28. Зазначені норми означають, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб`єкт приватного права зобов`язаний добросовісно виконувати свої обов`язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.
Водночас суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
29. У статті 1 та частині першій статті 2 Конституції України встановлено, що Україна проголошена суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, суверенітет якої поширюється на всю її територію.
30. Відповідно до частини другої статті 3 Основного Закону України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
31. В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; зокрема, закони приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (стаття 8, частина друга статті 19 Основного Закону України).
32. Також, відповідно до Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу; оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності й недоторканності покладаються на Збройні Сили України; держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей (частини перша, друга, п`ята статті 17); захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України (частина перша статті 65).
33. Громадяни мають право на соціальний захист у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, у старості та в інших випадках, установлених законом (частина перша статті 46 Конституції України). В Україні на конституційному рівні гарантовано право громадян на соціальний захист, для забезпечення якого необхідне здійснення комплексу державно-правових заходів, одним із яких є законодавче визначення основ соціального захисту, форм і видів пенсійного забезпечення (пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України).
34. Обов`язок держави забезпечити соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей установлено частиною п`ятою статті 17 розділу I „Загальні засади" Конституції України, який визначає основи конституційного ладу в Україні, зокрема, суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України, захист яких покладено на Збройні Сили України та інші військові формування, створені відповідно до законів України.
35. Конституційний Суд України неодноразово вирішував питання, що стосуються реалізації конституційного права на соціальний захист, і сформулював юридичні позиції, згідно з якими за Конституцією України певні категорії громадян України потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави; до них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі, у тому числі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, органах, що забезпечують суверенітет і територіальну цілісність, її економічну та інформаційну безпеку (абзац перший пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, абзац третій пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, абзац п`ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016).
36. У Рішенні Конституційного Суду України (Другий сенат) від 6 квітня 2022 року № 1-р(II)/2022 констатовано, що відповідні конституційні принципи є осердям конституційного ладу України, від захисту яких залежить його втілення загалом, зокрема й гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і громадянина (друге речення пункту 5 мотивувальної частини), а також наголошено на головній ролі Збройних Сил України та інших військових формувань в обороні України, які своєю мужньою боротьбою забезпечують ефективний захист Української держави та Українського народу від агресії Російської Федерації проти України, розпочатої 20 лютого 2014 року, яка набула повномасштабного характеру з 24 лютого 2022 року (абзац перший підпункту 5.1 пункту 5 мотивувальної частини).
37. За змістом статей 17, 65 Основного Закону України громадяни України, які захищають Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, виконують конституційно значущі функції, тож держава повинна надавати їм і членам їхніх сімей особливий статус та забезпечувати їх додатковими гарантіями соціального захисту відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України як під час проходження служби, так і після її закінчення; щодо осіб, на яких покладено обов`язок захищати Україну, її незалежність та територіальну цілісність, та членів їхніх сімей частиною п`ятою статті 17 Конституції України встановлено особливий соціальний захист, який не обмежено умовами й рівнем, визначеними у статті 46 Основного Закону України [абзаци другий, третій пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 18 грудня 2018 року № 12-р/2018, абзац одинадцятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 25 квітня 2019 року № 1-р(II)/2019].
38. Конституційний Суд України також висловлював ще низку юридичних позицій, які є значущими для розгляду справи №380/10714/22, а саме: „З урахуванням встановленого Конституцією України функціонального призначення Збройних Сил України, в умовах триваючої збройної агресії Російської Федерації проти України законодавче регулювання порядку реалізації права на соціальний захист, гарантованого частиною першою статті 46 Конституції України, має здійснюватися у системному взаємозв`язку з вимогами щодо посиленого соціального захисту військовослужбовців у розумінні частини п`ятої статті 17 Основного Закону України"; припис частини п`ятої статті 17 Конституції України чітко покладає на державу конституційний обов`язок щодо створення системи посиленої соціальної підтримки військовослужбовців і членів їхніх сімей; „виконання державою конституційного обов`язку щодо забезпечення посиленого соціального захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних або резервістів покликане не тільки забезпечити соціальний захист кожного з них індивідуально, а й сприяти виконанню громадянами України обов`язку щодо захисту Вітчизни - України, її суверенітету, незалежності та територіальної цілісності"; заходи в сфері оборони держави мають бути своєчасними, послідовними та комплексними, оскільки від їх ефективного запровадження залежить стан обороноздатності України [абзаци четвертий - сьомий підпункту 5.1 пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 6 квітня 2022 року № 1-р(II)/2022].
39. Конституційний Суд України в Рішенні від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 наголосив на тому, що організаційно-правові та економічні заходи, спрямовані на забезпечення належного соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей, пов`язані не з втратою працездатності, безробіттям або відсутністю достатніх засобів для існування (стаття 46 Конституції України), а з особливістю виконуваних ними обов`язків щодо забезпечення однієї з найважливіших функцій держави - захист суверенітету і територіальної цілісності України (частина перша статті 17 Основного Закону України); потреба в додаткових гарантіях соціального захисту цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена, зокрема, тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (абзаци шостий, сьомий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
40. Розвиваючи зазначені юридичні позиції, Конституційний Суд України (Другий сенат) у Рішенні від 12 жовтня 2022 року № 7-р(II)/2022 вказав, що зі змісту частин першої, другої, п`ятої статті 17 Конституції України у їх взаємозв`язку з частиною першою статті 46, частиною першою статті 65 Основного Закону України випливає конституційний обов`язок держави надати спеціальний юридичний статус громадянам України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, членам їхніх сімей, а також особам, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у лютому 2014 року, із забезпеченням відповідно до цього статусу соціальних гарантій високого рівня. Встановлений частиною п`ятою статті 17 Основного Закону України обов`язок держави забезпечити соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, поширюється як на громадян України, які безпосередньо перебувають на такій службі, так і на тих, яких звільнено з неї.
41. Конституційний Суд України в аспекті частини п`ятої статті 17 Конституції України також наголошував, що держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов`язання щодо соціального захисту осіб, які вже виконали свій обов`язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності; невиконання державою соціальних зобов`язань щодо ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", підриває довіру до держави (абзац другий пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 18 грудня 2018 року № 12-р/2018).
42. Окрім того, Конституційний Суд України у Рішенні від 23 грудня 2022 року № 3-р/2022 звернув увагу на те, як витлумачено поняття юридичної визначеності в міжнародних актах та документах, згідно з якими, зокрема, „юридична визначеність вимагає, щоб юридичні норми були зрозумілими й точними, а також, щоб їхньою метою було забезпечення передбачності ситуацій та правовідносин; юридична визначеність також означає, що держава загалом повинна додержувати взятих на себе зобов`язань щодо людей або виконувати їм обіцяне [поняття „виправданого (леґітимного) очікування"]" [Доповідь про правовладдя, ухвалена Європейською Комісією «За демократію через право" (Венеційська Комісія) на її 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25-26 березня 2011 року), перше речення § 46, § 48]; принцип правомірних (легітимних) очікувань, за тлумаченням Венеційської Комісії, виражає ідею, що „органи публічної влади повинні не лише додержуватися приписів актів права, а й своїх обіцянок та пробуджених [у особи] очікувань» [спеціальне Дослідження Венеційської Комісії «Мірило правовладдя», CDL-AD(2016)007, пункт II.B.5.61]. Отже, юридичну визначеність в аспекті поняття правомірних (легітимних) очікувань слід розуміти не лише як право особи розраховувати на розумну та передбачну стабільність приписів актів права, чітке розуміння юридичних наслідків застосування таких приписів, а також як право особи на розумні очікування щодо послідовності та цілісності законотворчої діяльності Верховної Ради України як єдиного органу законодавчої влади в Україні.
43. За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
44. Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували, зокрема, на службі в органах внутрішніх справ, визначає Закон № 2262-ХІІ. Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
45. Статтею 1 Закону № 2262-XII встановлено, що особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.
46. Згідно з пунктом «в» статті 1-2 Закону №2262-ХІІ право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби (крім випадків призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині (чоловіку) з урахуванням вимог частини п`ятої статті 30 цього Закону, яка призначається незалежно від звільнення зі служби) особи із числа військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань, органів державної безпеки і внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, Національної гвардії України, Прикордонних військ України, військ цивільної оборони України.
47. Відповідно до статті 2 Закону № 2262-XII військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.
48. Приписами пункту «б» частини першої статті 12 Закону № 2262-XII передбачено, що пенсія за вислугу років призначається особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «з» статті 1-2 цього Закону, в разі досягнення ними на день звільнення зі служби 45-річного віку, крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону, за наявності у них страхового стажу 25 років і більше, з яких не менше ніж 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ, Національній поліції, на посадах начальницького складу в Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України.
49. Відповідно до статті 17-1 Закону № 2262-XII порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
50. Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб» в редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 № 119 «Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393», (набрала чинності 19 лютого 2022 року та була чинною на момент звільнення позивача 14 травня 2022 року), установлено, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "ж" і "з" статті 12 такого Закону, до вислуги років зараховуються, зокрема, військова служба в Державній прикордонній службі України.
51. З огляду на вищезазначене, колегія суддів вважає за необхідне зазначити:
- підпунктом «в» пункту 3 Порядку № 393 (у редакції, чинній до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України № 119 від 16 лютого 2022 року) було передбачено, що до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах: час проходження служби на заставах, постах, у комендатурах, відділеннях КПП, маневрових групах зі змінними заставами, на кораблях і катерах, що несуть службу по охороні державного кордону України, інших підрозділах Державної прикордонної служби за Переліком, затверджуваним Адміністрацією Державної прикордонної служби України;
- водночас, відповідно до підпункту «в» пункту 3 Порядку № 393 (у редакції, чинній на дату звільнення, 14 травня 2022 року, та дату звернення позивача із заявою до Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо оформлення та подання необхідних документів до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області для призначення пенсії, 15 червня 2022 року) до вислуги років для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах (пункт 3 в редакції Постанови Кабінету Міністрів України № 119 від 16 лютого 2022 року): один місяць служби за півтора місяці: на заставах, постах, у комендатурах, відділеннях КПП, маневрових групах зі змінними заставами, на кораблях і катерах, що несуть службу по охороні державного кордону України, інших підрозділах Державної прикордонної служби за Переліком, затверджуваним Адміністрацією Державної прикордонної служби України.
- тому, для призначення пенсії за вислугу років за Законом № 2262-ХІІ календарна вислуга років могла бути зарахована на пільгових умовах відповідно до Порядку № 393 в редакції, чинній до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України № 119 від 16 лютого 2022 року.
52. Враховуючи те, що станом на дату звернення позивача (15 червня 2022 року) із заявою до Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо оформлення та подання необхідних документів до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області для призначення пенсії за вислугу років за Законом № 2262-ХІІ діяла нова редакція підпункту «в» пункту 3 Порядку № 393, то суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для зарахування на пільгових умовах позивачу час проходження служби у підрозділі Державної прикордонної служби, до вислуги років для призначення пенсій, оскільки такий період враховується тільки для визначення розміру пенсії.
53. Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 31 серпня 2023 року у справі № 200/4951/22.
54. Як встановлено судами попередніх інстанцій, вислуга років позивача станом на 15 травня 2022 року у календарному обчисленні склала 10 років 00 місяців 24 дні, що не відповідає умовам призначення пенсії за вислугу років, встановленим пунктом «б» статті 12 Закону № 2262-ХІІ, а саме - наявності на день звільнення не менше 12 календарних років і 6 місяців військової служби.
55. Відповідно до пункту 1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", затвердженого Постанова правління Пенсійного фонду України 30 січня 2007 року №3-1, заяви про призначення пенсій за вислугу років подаються до Головних управлінь Пенсійного фонду України в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі через уповноважений структурний підрозділ Міністерства внутрішніх справ України.
56. Враховуючи, що позивач звільнився з військової служби 14 травня 2022 року і на день звільнення має вислугу 10 календарних років замість необхідних 12 календарних років і більше, у відповідача були відсутні підстави для підготовки документів, необхідних для призначення пенсії та надсилання цих документів до відповідного органу Пенсійного фонду України.
57. З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії.
58. Разом з тим, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги стосовно необхідності врахування у спірних правовідносинах висновків Верховного Суду, що викладені у постановах від 03 березня 2021 року у справі № 805/3923/18-а та від 14 квітня 2021 року у справі № 480/4221/18, оскільки останні сформовані на підставі іншого правового регулювання, а саме з урахуванням положень попередньої редакції Постанови КМУ № 393, яка була чинна до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України № 119 від 16 лютого 2022 року.
59. Таким чином, доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права та неврахування висновків стосовно застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду, не знайшли свого підтвердження.
60. Розглядаючи цю справу в касаційному порядку суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами статі 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.
61. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
62. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
63. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
64. Суд враховує також положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), у якому, між іншим, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою, і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою ЄСПЛ очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, які може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
65. Важливо наголосити, що низка рішень ЄСПЛ дійсно містить, розвиває та удосконалює підхід до обґрунтованості (мотивованості) судових рішень.
66. ЄСПЛ наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує національні суди обґрунтовувати свої рішення (рішення у справі "Якущенко проти України", заява № 57706/10, пункт 28). До того ж, принцип належного здійснення правосуддя також передбачає, що судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони ґрунтуються (рішення у справах "Garcнa Ruiz v. Spain" [GC] (заява №30544/96, пункт 26), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23), "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58), "Бендерський проти України" (заява N 22750/02, пункт 42)).
67. Крім того, у пункті 60 рішення "Helle v. Finland" (заява №20772/92) ЄСПЛ наголосив також і на тому, що суд обов`язково повинен мотивувати рішення, а не просто погоджуватися з висновками рішення суду попередньої інстанції. Вмотивованість рішення можна досягти або шляхом використання мотивів суду попередньої інстанції, або шляхом наведення власних мотивів щодо розгляду аргументів та істотних питань у справі.
68. Також у пункті 71 рішення у справі "Peleki v. Greece" (заява № 69291/12) ЄСПЛ нагадав, що рішення суду може бути визначене як "довільне" з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене мотивувань або якщо зазначені ним мотиви ґрунтуються на порушенні закону, допущеного національним судом, що призводить до "заперечення справедливості" (рішення у справі "Moreira Ferreira v. Portugal" (no 2), заява № 19867/12, пункт 85). З цього також випливає, що зобов`язання судових органів мотивувати свої рішення передбачає, що сторона судового розгляду може очікувати конкретної та чіткої відповіді на аргументи, що є визначальними для результату судового провадження.
69. До того ж, у пункті 80 рішення у справі "Perez v. France" (заява № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних (рішення у справі "Artico v. Italy", заява № 6694/74, пункт 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно "заслухані", тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов`язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи (рішення у справі "Van de Hurk v. the Netherlands", заява № 16034/90, пункт 59).
70. Однак, варто наголосити, що в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні, ЄСПЛ також неодноразово зазначав, зокрема у рішенні "Garcia Ruiz v. Spain" [GC] (заява №30544/96, пункт 26) про те, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте вказаний підхід не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (рішення у справах "Van de Hurk v. the Netherlands" (заява № 16034/90, пункт 61), "Шкіря проти України" (заява № 30850/11, пункт 43). Водночас, у вказаному рішенні Суд звертає увагу на те, що ступінь застосування обов`язку викладати мотиви може варіюватися залежно від характеру рішення і повинно визначатися у світлі обставин кожної справи.
71. Подібних висновків щодо необхідності дотримання вказаного зобов`язання виключно з огляду на обставини справи ЄСПЛ дійшов також у рішеннях "Ruiz Torija v. Spain" (заява №18390/91, пункт 29), "Higgins and others v. France" (заява № 20124/92, пункт 42), "Бендерський проти України" (заява № 22750/02, пункт 42) та "Трофимчук проти України" (заява № 4241/03, пункт 54).
72. Так, у пункті 54 рішення "Трофимчук проти України" (заява № 4241/03) ЄСПЛ зазначив, що не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявника, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими.
73. Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка ухвалює рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
74. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
75. Враховуючи вищенаведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення суду апеляційної інстанції і погоджується з висновками суду апеляційної інстанції у цій справі.
76. Рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір відповідно до норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржуваному судовому рішенні повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім основним аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Висновки щодо розподілу судових витрат
77. Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду апеляційної інстанції, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, Cуд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді: В.М. Кравчук
В.М. Шарапа