№ 380/10743/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 380/10743/21

адміністративне провадження № К/990/8217/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Калашнікової О.В.,

суддів: Білак М.В., Губської О.А.,

розглянувши у письмовому провадженні як суд касаційної інстанції справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2022 року (головуюча суддя-Хобор Р.Б., судді: Бруновська Н.В., Матковська З.М.)

І. СУТЬ СПОРУ

1. У липні 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач, Академія), в якому просив визнати протиправними дії Академії щодо невиплати середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату індексації грошового забезпечення за період із 09 січня 2018 року по день фактичної виплати заборгованості індексації грошового забезпечення, тобто по 02 червня 2021 року у сумі 647106,40 грн;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату індексації грошового забезпечення за період із 09 січня 2018 року по день фактичної виплати заборгованості індексації грошового забезпечення 02 червня 2021 року у сумі 647106,40 грн, із одночасною компенсацією при виплаті сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15 січня 2004 року.

2. В обґрунтування позовних вимог, ОСОБА_1 зазначив, що Академія порушила приписи статей 47 116 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), оскільки не виплатила йому при звільненні індексацію грошового забезпечення( із 09 січня 2018 року по день фактичної виплати заборгованості), а тому позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 647106,40 грн, із одночасною компенсацією при виплаті сум податку з доходів фізичних осіб.

II.ОБСТАВИНИ СПРАВИ

3. 18 грудня 2017 року наказом командувача Сухопутних військ ІНФОРМАЦІЯ_1 (по особовому складу) № 492 підполковника ОСОБА_1 , провідного наукового співробітника науково-дослідного відділу (ракетних військ та артилерії) Наукового центру Сухопутних військ ІНФОРМАЦІЯ_1 звільнено у запас за пунктом «а» частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

4. 09 січня 2018 року наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) № 8 позивача з 09 січня 2018 року виключено зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1.

5. У зв`язку із не здійсненням відповідачем нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 09 січня 2018 року, позивач звернувся з позовом до суду.

6. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2021 року №380/12397/20, зокрема, зобов`язано Академію здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 09 січня 2018 року.

7. 01 червня 2021 року на виконання вказаного рішення суду відповідач нарахував та виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення у розмірі 5437,05 грн.

8. Вважаючи протиправними дії відповідача щодо невиплати середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення за період із 09 січня 2018 року по 02 червня 2021 року) у сумі 647 106,40 грн, позивач звернувся до суду.

III.ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

9. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2021 року позовні вимоги задоволено частково.

9.1. Визнано протиправною бездіяльність Академії щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

9.2. Зобов`язано Академію нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 5 461,12 грн.

9.3. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

10. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2022 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове про часткове задоволення позовних вимог.

10.1. Визнано протиправними дії Академії щодо невиплати середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату індексації грошового забезпечення за період із 09 січня 2018 року по день фактичної виплати заборгованості індексації грошового забезпечення, тобто по 02 червня 2021 року із розрахунку середньоденного заробітку 757 гривень 94 копійки.

10.2. Зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату індексації грошового забезпечення за період із 09 січня 2018 року по день фактичної виплати заборгованості індексації грошового забезпечення, тобто по 02 червня 2021 року, із розрахунку середньоденного заробітку 757 гривень 94 копійки.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ (ЗАПЕРЕЧЕНЬ)

11. Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просив скасувати оскаржуване судове рішення, прийнявши нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

12. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 01 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку).

13. У касаційній скарзі відповідач вказав про застосування судом апеляційної інстанції частин першої та другої статті 117 КЗпП України без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, від 18 березня 2020 року у справі №711/4010/13-ц, та у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19, від 28 січня 2021 року у справі № 580/2427/19 від 30 жовтня 2019 у справі №806/2473/18, від 06 червня 2018 року у справі №804/1782/16, від 27 червня 2018 року у справі № 810/1543/17 щодо застосування до спірних правовідносин принципу співмірності з урахуванням розміру недоплаченої суми.

14. Позивач не скористався правом на подання відзиву на касаційну скаргу, передбачене статтею 338 КАС України.

V. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

15. Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

16. Приписами статті 43 Конституції України регламентовано, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров`я роботах забороняється.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

17. Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

18. Статтею 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

19. Згідно із статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

20. Економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання (далі - підприємства), а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати визначає Закон України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон № 108/95-ВР).

21. Відповідно до частини першої статті 27 Закону № 108/95-ВР визначається за правилами, закріпленими у «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

22. Згідно з абзацом 3 пункту 2 Розділу І Порядку №100 середньомісячна заробітна плата, зокрема, обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

23. Пунктом 5 Розділу І Порядку №100 визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

24. Відповідно до пункту 8 Розділу І Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

VI. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

25. Частинами першою - третьою статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1,4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

26. Враховуючи вимоги та обґрунтування касаційної скарги, перегляд оскаржуваних судових рішень буде здійснюватися Верховним Судом в межах касаційної скарги.

27. Предметом спору у цій справі є відносини щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця відповідно до статті 117 КЗпП України.

28. Приписами КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

29. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

30. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, Верховним Судом у постановах від 16 липня 2020 року у справі № 400/2884/18, від 16 липня 2020 року у справі № 812/1259/17, від 16 липня 2020 року у справі № 825/1540/17, від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19, від 13 серпня 2020 року у справі № 808/610/18.

31. Аналіз наведених правових норм та висновків Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду дає підстави для висновку, що у разі несвоєчасної виплати належних звільненому працівникові сум, таких як, зокрема, індексація грошового забезпечення працівник має право на відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України.

32. Тобто, роботодавець повинен провести виплату працівнику всіх належних йому сум при звільненні, незалежно від обставин, з яких такі суми не були виплачені останньому.

33. У цій справі суди попередніх інстанцій встановили, що позивач звільнений із військової служби з 18 грудня 2017 року. Остаточний розрахунок із позивачем проведено 01 червня 2021 року на підставі рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2021 року у справі №380/12397/20.

34. Вказана обставина сторонами не заперечувалась.

35. Отже, суди встановили, що остаточний розрахунок з позивачем при звільненні було здійснено відповідачем з порушенням строків, встановлених статтею 116 КЗпП України, а тому Верховний Суд вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав, визначених статтею 117 КЗпП України, для стягнення з Академії на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку.

36. Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

37. З висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 23 грудня 2020 року у справі від 825/1732/17, та Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 вбачається наступне.

38. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

39. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

40. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

41. Дане положення переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

42. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

43. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

44. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

45. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

46. Верховний Суд вважає правильним висновок судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, втім, суд апеляційної інстанції, вирішуючи спір по суті позовних вимог не застосував принцип співмірності та наступні правові висновки Верховного Суду.

47. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.

48. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).

49. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

50. Водночас чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19.

51. Суд апеляційної інстанції вирішуючи спір по суті вищезазначених висновків Верховного Суду не врахував, що потягло за собою постановлення неправильного рішення.

52. Водночас суд першої інстанції, здійснюючи розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не застосував Порядок №100, не з`ясував розмір усіх належних сум які мали бути виплачені позивачу на день звільнення.

53. В той же час для пропорційного обрахунку розміру середнього заробітку судам попередніх інстанцій необхідно встановити розмір усіх належних звільненому працівникові сум, що є необхідним для пропорційного розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

54. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі справа № 640/17872/19.

55. Судами першої та апеляційної інстанцій не враховано вищенаведені правові висновки Верховного Суду, що є підставою для скасування рішень судів попередніх інстанцій в цій частині.

56. Для визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у цій справі судам першої та апеляційної інстанцій необхідно застосувати порядок розрахунку середнього заробітку, передбаченого Порядком №100 та врахувати вищенаведені правові позиції Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.

57. Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України).

58. Оскільки судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми процесуального права в частині задоволених позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, а суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, тому відсутні правові підстави для ухвалення нового рішення або зміни судового рішення.

59. Таким чином, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню у частині задоволених позовних вимог про стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні із направленням в цій частині справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

VІІ. СУДОВІ ВИТРАТИ

60. Оскільки справа повертається на новий судовий розгляд, питання про розподіл судових витрат у порядку статті 139 КАС України не вирішується.

Керуючись статтями 3 260 262 263 341 344 349 353 355 356 359 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 - задовольнити частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2021 року, постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2022 року скасувати, а справу №380/10743/21 направити на новий розгляд до Львівського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді О.В. Калашнікова

М.В. Білак

О.А. Губська