07.04.2024

№ 380/1249/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 380/1249/21

адміністративне провадження № К/990/5250/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мацедонської В. Е.,

суддів: Білак М.В., Уханенка С. А.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції

касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2021 року (суддя-доповідач - Качмар В.Я., судді: Большакова О.О., Мікула О.І.)

у справі № 380/1249/21

за позовом ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Офісу Генерального прокурора, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

у с т а н о в и в :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ.

1. Короткий зміст позовних вимог

У січні 2021 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону (далі - відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Офісу Генерального прокурора (далі - третя особа), в якому, із урахуванням заяви від 17 березня 2021 року про уточнення позовних вимог, просив:

- стягнути недоплачену при розрахунку при звільненні компенсацію за 266 днів невикористаних відпусток в сумі: 905652,54 грн;

- стягнути недоплачений середній заробіток за час вимушеного прогулу за час затримки виконання судового рішення за період з 25 лютого 2020 року до 04 вересня 2020 року (включно) в сумі: 247654,40 грн;

- стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні станом на 29 грудня 2020 року в сумі 398025,60 грн;

- стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 30 грудня 2020 року до дня прийняття судового рішення включно, виходячи із середньоденної заробітної плати позивача в розмірі 4975,32 грн;

- стягнути із Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону судові витрати в розмірі 12258 грн за рахунок бюджетних асигнувань.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2020 року у справі №813/7690/14 визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України №1499-к від 23 жовтня 2014 року про звільнення ОСОБА_1 з посади військового прокурора Західного регіону України. Поновлено ОСОБА_1 на посаді військового прокурора Західного регіону України з 24 жовтня 2014 року. Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді допущено до негайного виконання. Стягнуто з військової прокуратури Західного регіону України на користь ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за час вимушеного прогулу з 24 жовтня 2014 року по 24 лютого 2020 року в розмірі 2540651,39 грн, з проведенням необхідних відрахувань відповідно до вимог чинного законодавства.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2020 року рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2020 року у справі № 813/7690/14 змінено. Абзац четвертий резолютивної частини рішення викладено у наступній редакції: «Стягнути з військової прокуратури Західного регіону на користь ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за час вимушеного прогулу з 24 жовтня 2014 року по 24 лютого 2020 року в розмірі 2402813,50 грн. з проведенням необхідних відрахувань, податку й інших обов`язкових платежів».

В результаті чого, наказом Генерального прокурора № 233-к від 04 вересня 2020 року: наказ Генерального прокурора України № 1499-к від 23 жовтня 2014 року про звільнення ОСОБА_1 з посади військового прокурора Західного регіону України скасовано; поновлено ОСОБА_1 на посаді військового прокурора Західного регіону України з 24 жовтня 2014 року.

Наказом Генерального прокурора № 234-к від 04 вересня 2020 року ОСОБА_1 звільнено з посади військового прокурора Західного регіону України та органів прокуратури з 04 вересня 2020 року у зв`язку з поданням заяви про звільнення з посади за власним бажанням (пункт 7 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру»). Проте, в порушення вимог статті 116 Кодексу законів про працю України всіх сум, що належали позивачу від установи у день його звільнення, виплачено не було, про нараховані суми, належні йому при звільненні, перед їх виплатою повідомлено не було.

На думку позивача, відповідач порушив його право на належну оплату праці, а розрахунок за затримку виконання рішення суду та при звільненні здійснений несвоєчасно.

09 вересня 2020 року відповідач виплатив позивачу грошову компенсацію за 266 днів невикористаних відпусток у сумі 68815,68 грн (з вирахуванням податків, зборів та інших платежів), тобто по 316,73 грн за кожен день невикористаної відпустки.

Проте з такою сумою позивач не згідний, оскільки відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться, виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Крім того, відповідно до пункту 10 цього ж Порядку у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.

Позивач уважає, що йому за період з 01 вересня 2019 року по 25 березня 2020 року підлягали нарахуванню 143 дні з урахуванням 2783,22 грн середньоденної заробітної плати у сумі 398000,46 грн, а за період з 26 березня 2020 року по 31 серпня 2020 року підлягали нарахуванню 107 днів з урахуванням 4975,32 грн середньоденної заробітної плати у сумі 532359,24 грн. Розмір середньоденної заробітної плати для обрахування компенсації за невикористані дні відпусток складає 3721,44 грн ((398000,46 + 532359,24 грн)/(143 + 107 днів)). Тому відповідач повинен був нарахувати позивачу на момент звільнення компенсацію за 226 днів невикористаних відпусток у сумі 989902,72 грн (3721,44 грн х 266 днів). З урахуванням виплаченої станом на 09 вересня 2020 року компенсації за 266 днів невикористаних відпусток у розмірі 84250,18 грн її недоплата складає 905652,54 грн (989902,72 грн - 84250,18 грн).

Також позивач зазначає, що відповідач безпідставно виплатив йому заробітну плату тільки за один день (04 вересня 2020 року) в сумі 1235,14 грн. (із урахуванням податків, зборів та інших платежів), незважаючи на те, що її розмір повинен становити 4975,32 грн в день. Сума її недоплати за один день становить 3710,18 грн (4975,32 грн -1235,14 грн).

Крім того, поза межами строку, установленого статтею 116 Кодексу законів про працю України, а саме 29 грудня 2020 року, відповідач перерахував на рахунок позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період невиконання рішення суду з 25 лютого 2020 року по 03 вересня 2020 року в сумі 364601,82 грн (без вирахування податків, зборів та інших платежів).

Проте з такою сумою середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період невиконання рішення суду позивач не згоден, зважаючи на таке.

За період з 25 лютого 2020 року по 04 вересня 2020 року (включно) період затримки виконання рішення суду складає 133 робочих дні. Ураховуючи середньоденну заробітну плату позивача, середній заробіток за час вимушеного прогулу за час затримки виконання судового рішення складає: за період з 25 лютого 2020 року по 25 березня 2020 року (включно) 61230,84 грн. (22 дні х 2783,22 грн); за період з 26 березня 2020 року по 04 вересня 2020 року (включно) 552260,52 грн. (111 днів х 4975,32 грн), а всього 613491,36 грн. Відтак, з урахуванням виплаченої суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період невиконання рішення суду у розмірі 364601,82 грн та середнього заробітку за 04 вересня 2020 року, її недоплата становить 247654,40 грн (613491,36 грн - 364601,82 грн - 1235,14 грн).

В той же час, на думку позивача, враховуючи його середньоденну заробітну плату у розмірі 4975,32 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні станом на 29 грудня 2020 року становить за період з 05 вересня 2020 року по 29 грудня 2020 року (включно) 398025,60 грн (80 днів х 4975,32 грн).

Також позивач стверджує, що, враховуючи те, що рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2020 року у справі № 813/7690/14 фактично виконано: в частині поновлення на роботі 04 вересня 2020 року, в частині стягнення середнього заробітку за один місяць 25 вересня 2020 року; беручи до уваги, що виплата частини середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період виконання згаданого рішення суду з 25 лютого 2020 року по 03 вересня 2020 року в сумі 293504,48 грн здійснена 29 грудня 2020 року, враховуючи невиплату усіх належних сум при звільненні до моменту звернення до суду, наявні правові підстави для перерахунку та стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період невиконання рішення суду та за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25 лютого 2020 року до дня винесення судового рішення у справі.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05 липня 2021 року позов задоволено частково:

- стягнуто зі Спеціалізованої прокуратури на користь ОСОБА_1 недоплачену грошову компенсацію за 266 днів невикористаних відпусток в сумі 656086,34 грн та недоплачену суму середнього заробітку за 1 день в сумі 1548,08 грн, з проведенням необхідних відрахувань, податку й інших обов`язкових платежів;

- стягнуто зі Спеціалізованої прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05 вересня 2020 року по 05 липня 2021 року в сумі 106865,90 грн, з проведенням необхідних відрахувань, податку й інших обов`язкових платежів;

- в решті позовних вимог відмовлено.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, який не проходив переатестацію, фактично просить про здійснення обрахунку його середнього заробітку, виходячи з розміру посадового окладу керівника обласної прокуратури, яка станом на день звільнення позивача 04 вересня 2020 року не почала роботу, її штат не сформовано, штатний розпис не затверджено, посадові оклади та інші складові заробітної плати конкретних працівників відповідними наказами уповноважених керівників органів прокуратури не встановлено, нарахування та виплати заробітної плати працівникам обласних прокуратур не проводилися.

З огляду на вищезазначене, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для обчислення з 26 березня 2020 року середнього заробітку позивача, виходячи з розміру посадового окладу керівника обласної прокуратури, тому доводи позивача у цій частині суд відхилив.

Також суд першої інстанції зауважив, що грошова компенсація за невикористані дні відпустки мала бути виплачена позивачу в день його звільнення 04 вересня 2020 року, тому для обчислення середньої заробітної плати необхідно брати період, який включає повних 12 календарних місяців роботи, які передують місяцю виплати такої компенсації, а саме з 01 вересня 2019 року по 31 серпня 2020 року.

Беручи до уваги те, що 09 вересня 2020 року відповідач виплатив позивачу грошову компенсацію за невикористані 266 днів відпусток у розмірі 84 250,18 грн (без урахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів), за наявності у нього права на виплату такої компенсації у розмірі 740 336,52 грн (266 х 2783,22 грн), то за таких обставин суд першої інстанції стягнув на користь позивача недоплачену суму грошової компенсації за невикористані 266 днів відпусток у розмірі 656 086,34 грн (740 336,52 грн - 84 250,18 грн).

Окрім того, ураховуючи те, що середньоденний заробіток позивача згідно постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2020 року у справі № 813/7690/14 становить 2783,22 грн, відповідач не доплатив позивачу заробітну плату за 1 день у розмірі 1548,08 грн (2783,22 грн - 1235,14 грн).

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача недоплаченого середнього заробітку за час вимушеного прогулу за час затримки виконання судового рішення за період з 25 лютого 2020 року по 04 вересня 2020 року (включно) в сумі 247654,40 грн суд першої інстанції вказав, що наявність вини роботодавця у затримці виконання судового рішення про поновлення на роботі не є необхідною умовою для задоволення заявлених вимог, оскільки наявність цієї вини випливає безпосередньо із норм Конституції України, згідно з якими судові рішення, які набрали законної сили, належить виконувати обов`язково.

Щодо наявності у цій справі затримки виконання судового рішення суд першої інстанції вказав, що 29 грудня 2020 року відповідач здійснив виплату позивачу середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 25 лютого 2020 року по 03 вересня 2020 року у сумі 364601,82 грн (без урахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів), тобто у належному розмірі, суд першої інстанції дійшов висновку, що підстави для стягнення з відповідача на користь позивача недоплаченої суми середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 25 лютого 2020 року по 03 вересня 2020 року в сумі 247654,40 грн, відсутні.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні станом на 29 грудня 2020 року в сумі 398025,60 грн та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 30 грудня 2020 року по день прийняття судового рішення включно, виходячи із середньоденної заробітної плати позивача в розмірі 4975,32 грн суд першої інстанції вказав, що станом на момент звільнення позивача зі служби відповідач з порушенням вимог статті 116 Кодексу законів про працю України не провів з позивачем повного розрахунку, що є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, шляхом стягнення з нього середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Середній заробіток, який підлягає виплаті позивачу у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні, за період з 05 вересня 2020 року (наступний день за днем звільнення) по 05 липня 2021 року (дата ухвалення рішення) становить 570560,10 грн (205 (кількість робочих днів) х 2783,22 грн (середньоденний заробіток)).

Окрім того, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.

Виходячи з принципу пропорційності, суд вважав належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 106 865,90 гривень як середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (18,73% (невиплачена компенсація за невикористані 266 днів відпусток) від 570560,10 грн (обрахована судом сума середнього заробітку, який підлягає виплаті позивачу у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні)).

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2021 року скасовано рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та розподілу судових витрат та прийнято постанову, якою позов в цій частині задоволено частково:

- стягнуто зі Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05 вересня 2020 року до 29 грудня 2020 року в сумі: 50118,15 грн, без утримання податку на доходи фізичних осіб та інших обов`язкових платежів;

- у задоволенні решти позову в цій частині відмовлено.

В іншій частині рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 липня 2021 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що спірним в межах доводів та вимог апеляційних скарг є стягнення зі Спеціалізованої прокуратури на користь ОСОБА_1 недоплаченої грошової компенсації за 266 днів невикористаних відпусток в сумі 656086,34 грн та недоплаченої суми середнього заробітку за 1 день в сумі 1548,08 грн, з проведенням необхідних відрахувань, податку й інших обов`язкових платежів, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05 вересня 2020 року по 05 липня 2021 року в сумі 106865,90 грн.

Так, суд апеляційної інстанції зазначив, що ОСОБА_1 протягом останніх двох перед звільненням місяців та попередні місяці перед ними не працював та заробітку не отримував.

За таких обставин обчислення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні повинно здійснюватись відповідно до абзацу третього пункту 4 Порядку №100, тобто виходячи з посадового окладу позивача.

На підставі наведеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції вказаних вимог не врахував та неправильно застосував норми зазначеного Порядку №100, яким чітко передбачено порядок обчислення та виплати компенсації за невикористані відпустки, що є відмінним від порядку обчислення, нарахування та виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за час вимушеного прогулу. Ураховуючи, що відповідачем 09 вересня 2020 року виплачено позивачу грошову компенсацію за невикористані 266 днів відпустки у розмірі 84250, 18 грн (без урахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів), яка розрахована відповідно до п. 4 Порядку №100, відсутні підстави для задоволення позовної вимоги.

Також суд апеляційної інстанції зауважив, що недоцільно враховувати вказану суму 2783,22 грн і при визначенні одноденної заробітної плати, яка обрахована з урахуванням посадового окладу для прокурора, встановленого Постановою №505, пропорційно відпрацьованому часу, і до цього розрахунку не можуть бути застосовані положення Порядку №100, якими встановлено порядок обчислення виплат при вимушеному прогулі. Виключний перелік застосування положень Порядку №100 не передбачає можливостей для його застосування при обчисленні заробітної плати, яка обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідача в його користь недоплаченої суми середнього заробітку за 1 день в сумі 1548,08 грн слід відмовити.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд апеляційної інстанції зазначив, що станом на момент звільнення позивача зі служби відповідач з порушенням вимог статті 116 КЗпП не провів з позивачем повного розрахунку, що є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, шляхом стягнення з нього середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Таким чином, з урахуванням наведених вище обставин на користь ОСОБА_1 зі Спеціалізованої прокуратури слід стягнути 50118,15 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05 вересня 2020 року по 29 грудня 2020 року.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Скаржником зазначено, що при апеляційному розгляді справи Восьмий апеляційний адміністративний суд неправильно застосував норми матеріального права, а саме статті 83 116 117 Кодексу законів про працю України, статтю 24 Закону України «Про відпустки», статтю 27 Закону України «Про оплату праці», пункти 2, 3, 4, 7 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 05 вересня 2018 року та від 30 травня 2019 року у справі №750/9956/17, в результаті чого скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону.

Зокрема, за твердженням скаржника, не врахований висновок Верховного Суду, що при розрахунку середньої зарплати для оплати відпусток потрібно враховувати виплати за час, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, а за час вимушеного прогулу в результаті незаконного звільнення за працівником зберігається місце роботи та середній заробіток. Тому при обчисленні середньої заробітної плати для оплати компенсації за невикористані щорічні відпустки слід врахувати виплати за час невиконання відповідачем рішення суду про поновлення позивача на роботі, оскільки в цей період за працівником зберігається місце роботи та середній заробіток.

ОСОБА_1 зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що розрахунок середнього заробітку для нарахування компенсації за невикористані відпустки повинен здійснюватися із застосуванням пункту 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100), тобто виходячи з посадового окладу, установленого у трудовому договорі, а не згідно з пунктом 7 вказаного Порядку №100.

Отже, при розрахунку середньої зарплати для оплати відпусток потрібно враховувати виплати за час, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток. А за час вимушеного прогулу в результаті незаконного звільнення за працівником зберігається місце роботи та середній заробіток.

Відповідачем подано відзив на касаційну скаргу, в якому вказано на безпідставність та необґрунтованість доводів скаржника, якими не спростовано законності та обґрунтованості рішення суду апеляційної інстанції, а тому останній просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Так, відповідач вказує, що ОСОБА_1 протягом останніх двох перед звільненням місяців та попередні місяці перед ними не працював та заробітку не отримував.

За таких обставин, обчислення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні повинно здійснюватись відповідно до абзацу 3 пункту 4 Порядку № 100, тобто виходячи з посадового окладу позивача.

Апеляційний суд при поновленні позивача на посаді вірно дійшов висновку, що середньоденний розмір заробітної плати позивача для нарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу розраховується з урахуванням заробітної плати за два останні місяці та становить 2783,22 грн.

Поряд з цим, абзацом 1 пункту 2 розділу II Порядку № 100 визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

У той же час, прокуратурою регіону здійснено вірний розрахунок належної суми для виплати позивачу, виходячи розрахунку його середньоденного заробітку за 12 місячний розрахунковий період перед звільненням, що повністю відповідає вимогам Порядку № 100.

Офіс генерального прокурора правом подати відзив на касаційну скаргу в порядку статті 338 КАС України не скористався, що відповідно до вказаної статті не перешкоджає перегляду рішень судів попередніх інстанцій за наявними в справі матеріалами.

Ухвалою Верховного Суду від 07 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2021 року з підстав, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу справ між суддями визначено такий склад колегії: головуючий-суддя - Мацедонська В.Е., судді: Білак М.В., Уханенко С.А.

Ухвалою Верховного Суду від 02 квітня 2024 року закінчено підготовчі дії та призначено розгляд цієї справи в попередньому судовому засіданні на 03 квітня 2024 року.

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Наказом Генерального прокурора України від 18 березня 2011 року №385к позивача призначено на посаду заступника військового прокурора Центрального регіону України.

Наказом Генерального прокурора України від 08 серпня 2012 року №947к позивача призначено на посаду заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері.

Наказом в. о. Генерального прокурора України від 02 квітня 2014 року №512к позивача призначено на посаду прокурора Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері.

Наказом Генерального прокурора України від 26 серпня 2014 року №1183к позивача призначено на посаду військового прокурора Західного регіону України.

Наказом Генерального прокурора України від 23 жовтня 2014 року №1499к позивача звільнено з посади військового прокурора Західного регіону України, у зв`язку із припиненням трудового договору відповідно до п. 7-2 ст. 36 Кодексу законів про працю України.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2020 року у справі № 813/7690/14 визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України №1499к від 23 жовтня 2014 року про звільнення ОСОБА_1 з посади військового прокурора Західного регіону України.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді військового прокурора Західного регіону України з 24 жовтня 2014 року. Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді допущено до негайного виконання.

Стягнуто з військової прокуратури Західного регіону України на користь ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за час вимушеного прогулу з 24 жовтня 2014 року по 24 лютого 2020 року в розмірі 2540651 (два мільйони п`ятсот сорок тисяч шістсот п`ятдесят одна) грн 39 коп з проведенням необхідних відрахувань відповідно до вимог чинного законодавства. Рішення суду в частині стягнення середнього заробітку (грошового забезпечення) за один місяць в розмірі 18278 (вісімнадцять тисяч двісті сімдесят вісім) грн 72 коп з проведенням необхідних відрахувань відповідно до вимог чинного законодавства допущено до негайного виконання.

Зобов`язано Офіс Генерального прокурора проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченою частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади» від 16 вересня 2014 року № 1682-VII.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2020 року у справі № 813/7690/14 апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора, Прокуратури України та Міністерства юстиції України задоволено частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2020 року у справі № 813/7690/14 змінено.

Абзац четвертий резолютивної частини рішення викладено у наступній редакції: «Стягнути з військової прокуратури Західного регіону України на користь ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за час вимушеного прогулу з 24 жовтня 2014 року по 24 лютого 2020 року в розмірі - 2402813,5 (два мільйони чотириста дві тисячі вісімсот тринадцять) гривень 50 копійок з проведенням необхідних відрахувань, податку й інших обов`язкових платежів. Рішення суду в частині стягнення середнього заробітку (грошового забезпечення) за один місяць з проведенням необхідних відрахувань, податку й інших обов`язкових платежів допустити до негайного виконання».

В решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2020 року у справі № 813/7690/14 залишено без змін.

14 серпня 2020 року позивач звернувся до Генерального прокурора та військового прокурора Західного регіону України із заявою, у якій просив:

1. Звільнити його з посади військового прокурора Західного регіону України за власним бажанням з дня поновлення у посаді військового прокурора Західного регіону України на підставі Постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2020 року у справі № 813/7690/14.

2. Забезпечити виконання чинного законодавства та Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2020 року і Постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2020 року у справі №813/7690/14 в частині нарахування і виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 24 жовтня 2014 року по день фактичного звільнення з посади з урахуванням вимог ст. 116 Кодексу законів про працю України, ст. 27 Закону України «Про оплату праці», п. п. 2, 5, 8, 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

3. Забезпечити нарахування та виплату відповідно до положень ст. ст. 82, 85 Закону України « Про прокуратуру», ст. ст. 82 83 116 117 Кодексу законів про працю України, ст. 24 Закону України « Про відпустки», ст. 27 Закону України «Про оплату праці», п. п. 2, 5, 8, 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, грошової компенсації за невикористані щорічні оплачувані відпустки тривалістю 30 календарних днів та щорічні додаткові оплачувані відпустки тривалістю 15 календарних днів за період з 24 жовтня 2014 року по дату звільнення.

4. Забезпечити виконання вимог ст. ст. 116 117 Кодексу законів про працю України, згідно з якими при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення, про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

14 серпня 2020 року позивач звернувся до Генерального прокурора та військового прокурора Західного регіону України із заявою, у якій просив: на виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2020 року у справі № 813/7690/14 поновити його у посаді військового прокурора Західного регіону України з 24 жовтня 2014 року; забезпечити виконання чинного законодавства і судового рішення в частині нарахування і виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 24 жовтня 2014 року по день фактичного поновлення в посаді з урахуванням ст. 27 Закону України «Про оплату праці», п. п. 2, 5, 8, 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

Також 04 вересня 2020 року позивач звернувся до Генерального прокурора із власноручно написаною заявою, у якій просив звільнити його з посади військового прокурора Західного регіону України та органів прокуратури за власним бажанням на підставі пункту 7 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

Наказом Генерального прокурора від 04 вересня 2020 року №233к наказ Генерального прокурора України від 23 жовтня 2014 року № 1499к про звільнення ОСОБА_1 з посади військового прокурора Західного регіону у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 статті 36 Кодексу законів про працю України скасовано. Поновлено ОСОБА_1 на посаді військового прокурора Західного регіону України з 24 жовтня 2014 року.

Наказом Генерального прокурора від 04 вересня 2020 року № 234к звільнено ОСОБА_1 з посади військового прокурора Західного регіону України та органів прокуратури з 04 вересня 2020 року у зв`язку з поданням заяви про звільнення з посади за власним бажанням (пункт 7 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру»).

Згідно з повідомленням військової прокуратури Західного регіону України від 07 серпня 2020 року № 389 про нараховані суми, належні при звільненні, у вересні 2020 року позивачу нараховано: оклад (1 день) у розмірі 425,91 грн, вислуга оперативним працівникам (1 день) у розмірі 191,66 грн; надбавка за ОВЗ в/с (1 день) у розмірі 617,57 грн; компенсація за невикористані відпустки (266 днів) у розмірі 84250,18 грн. Усього до виплати при звільненні належить 68815,68 грн. Зазначена сума виплачена позивачу 09 вересня 2020 року, що підтверджується випискою по його картковому рахунку.

25 вересня 2020 року на рахунок позивача на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2020 року у справі № 813/7690/14 в частині стягнення з військової прокуратури Західного регіону України середнього заробітку (грошового забезпечення) за час вимушеного прогулу з 24 жовтня 2014 року по 24 лютого 2020 року в розмірі - 2402813,5 (два мільйони чотириста дві тисячі вісімсот тринадцять) гривень 50 копійок з проведенням необхідних відрахувань, податку й інших обов`язкових платежів, перераховано (в порядку безспірного списання коштів з рахунку Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону) грошові кошти в сумі 1934267,69 грн. Наведена обставина підтверджується випискою по картковому рахунку позивача.

Також 29 грудня 2020 року відповідач перерахував на рахунок позивача середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 25 лютого 2020 року по 03 вересня 2020 року у сумі 293504,48 грн, що підтверджується випискою по його картковому рахунку.

Позивач, не погоджуючись із виплаченими відповідачем сумами в частині компенсації за невикористані 266 календарних днів відпусток та середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 25 лютого 2020 року по 03 вересня 2020 року, а також уважаючи, що має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні станом на 29 грудня 2020 року в сумі 398025,60 грн та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 30 грудня 2020 року по день прийняття судового рішення включно, виходячи із середньоденної заробітної плати в розмірі 4975,32 грн, звернувся з цим адміністративним позовом до суду.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (стаття 43 Конституції України).

Статтями 2 5-1 КЗпП України закріплено право громадян України на працю і гарантії держави в правовому захисті працездатним громадянам від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 222 КЗпП України особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.

Статтею 4 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі також - Закон №1697-VII) установлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За змістом статті 81 Закону № 1697-VII заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.

Відповідно до частин 1-3 статті 82 Закону № 1697-VII прокурору надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів з виплатою допомоги для оздоровлення в розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати прокурора. Прокурору, який має стаж роботи в органах прокуратури понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів. Прокурору надаються додаткові та інші відпустки, передбачені законом.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Статтею 117 цього Кодексу передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Тобто, стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника є мірою відповідальності, яка може бути застосована лише у разі протиправної бездіяльності роботодавця (невиплата всіх належних працівнику сум при звільненні), вини роботодавця.

Частиною першою статті 27 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року №108/95-ВР визначено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин ).

Відповідно до абз. 1 пункту 2 розділу ІІ Порядку №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Відповідно до абзацу 4 пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

В інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу (абзац 3 пункту 4 розділу ІІІ Порядку №100).

Відповідно до пункту 5 розділу IV даного Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з п. 7 розділу IV Порядку № 100, нарахування виплат, за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.

Тобто, Порядок № 100 розмежовує обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки та усі інші випадки обчислення середньої заробітної плати.

IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Спірні правовідносини виникли з приводу розміру належної ОСОБА_1 при звільненні грошової компенсації за невикористані відпустки та відшкодування позивачу у зв`язку з цим середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

На стадії касаційного провадження спірними є питання щодо виплат, які підлягають включенню в розрахунок середньої заробітної плати для обчислення компенсації за невикористані відпустки.

Матеріали справи свідчать про те, що період з 24 жовтня 2014 року (дата звільнення) по 04 вересня 2020 року (Наказ №233к про поновлення ОСОБА_1 на посаді) є часом вимушеного прогулу позивача, спричиненого його незаконним звільненням з роботи, у зв`язку з чим цей період зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (пункт 2 частини першої статті 9 Закону України від 15 листопада 1996 року №504/96-ВР «Про відпустки»).

Виплата грошової компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи із середньої заробітної плати, що обчислюється за правилами, встановленими Порядком №100.

Згідно з абзацами першим і другим пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

В абзаці першому пункту 3 розділу ІІІ Порядку №100 передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати, надбавки, виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо.

При цьому згідно з абзацом четвертим пункту 3 розділу ІІІ Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, крім зазначених вище виплат, до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання державних і громадських обов`язків, службового відрядження тощо), та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки (пункт 7 розділу IV Порядку №100).

На підставі аналізу наведених норм Порядку №100 суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що в разі, якщо працівник протягом розрахункового періоду (останніх 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю виплати компенсації за невикористані відпустки, або фактичного часу роботи, який є меншим за рік) перебував у вимушеному прогулі, то середня заробітна плата для виплати йому компенсації за невикористані відпустки обчислюється з урахуванням суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка припадає на місяці, що увійшли до розрахункового періоду.

Судами встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідач виплатив позивачу компенсацію за невикористану відпустку за 266 календарних дні в розмірі 84250,18 гривень, з розрахунку середньоденного заробітку в розмірі 316,73 гривень.

Відповідно до приписів статті 83 КЗпП України та статті 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи.

Судами встановлено, що станом на 04 вересня 2020 року (дата звільнення позивача відповідно до Наказу Генерального прокурора №234к від 04 вересня 2020 року) ОСОБА_1 не використано 266 календарних днів основної і додаткової відпусток.

На дату звільнення 04 вересня 2020 року ОСОБА_1 не мав заробітку, починаючи з 24 жовтня 2014 року, оскільки був звільнений з посади наказом Генерального прокурора від 23 жовтня 2014 року № 1499к.

У таких випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, не з вини працівника, відповідно до останнього абзацу пункту 4 розділу ІІІ Порядку № 100, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Згідно схеми посадових окладів працівників прокуратур Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя, військових прокуратур регіонів і прирівняних до них прокуратур до постанови Кабінету Міністрів України (далі КМУ) від 31 травня 2012 року № 505 (далі - Постанова №505; в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) посадовий оклад прокурора становив 9370,00 грн.

Отже, суму компенсації невикористаних календарних днів щорічної основної та додаткової відпусток ОСОБА_1 потрібно розраховувати наступним чином:

9370,00 грн (посадовий оклад) х 12 місяців / 355 календарних днів = 316,73 грн (середньоденна заробітна плата);

266 календ. день х 316,73 грн = 84250,18 грн (сума компенсації невикористаних календарних днів щорічної основної та додаткової відпусток).

Зазначені кошти у повному обсязі та в строки, встановлені статтею 116 КЗпП України виплачено позивачу при звільненні.

Таким чином, Порядком № 100 чітко визначено період, за яким обчислюється середня заробітна плата для виплати компенсації за невикористані відпустки (12 календарних місяців, що передують виплаті компенсації), а також види виплат, які включаються у розрахунок середньої заробітної плати, що було враховано відповідачем при проведенні розрахунку із позивачем.

Для обчислення компенсації за невикористані відпустки законодавчо визначено інший спосіб розрахунку середнього заробітку, відмінний від того, який застосовується при розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Як вже зазначалось раніше, Порядком № 100 визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки, а у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Таким чином, Порядок № 100 розмежовує обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки та усі інші випадки обчислення середньої заробітної плати.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою в постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 818/1551/17.

За таких обставин, Верховний Суд констатує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо розміру середньоденного заробітку позивача, на підставі середньоденного заробітку, визначеного у рішенні суду.

Так, 15 липня 2020 року набрала законної сили постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду в справі №813/7690/14, в якій зазначено розмір середньоденного заробітку позивача в сумі 2783,22 грн (із урахуванням коефіцієнту підвищення).

Однак, вказаний середньоденний заробіток у зазначеній справі розраховано. виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата, тобто, що передують дню звільнення для визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В той час як, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки.

При обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час відпусток або компенсації за невикористані відпустки, до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання державних і громадських обов`язків, службового відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

ОСОБА_1 не отримував заробітної плати за 12 місяців, що передували місяцю його звільнення, тому обчислення компенсації за невикористані дні відпустки здійснювалося, виходячи з установленого позивачеві посадового окладу.

За таких обставин розрахунок виплат компенсації за невикористані відпустки проведено виходячи з розміру посадового окладу заступника прокурора області, який становив 9370,00 грн, визначений Постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».

Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції правильно застосував положення Порядку №100 та дійшов обґрунтованих висновків, що позовні вимоги в частині виплати позивачу грошової компенсації за невикористані 266 днів відпусток у розмірі 84250,18 грн не підлягають задоволенню, оскільки такі виплати були здійснені відповідачем.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статтею 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно із статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Приписами КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, Верховним Судом у постановах від 16 липня 2020 року у справі № 400/2884/18, від 16 липня 2020 року у справі № 812/1259/17, від 16 липня 2020 року у справі № 825/1540/17, від 30 квітня 2020 року у справі №140/2006/19, від 13 серпня 2020 року у справі № 808/610/18.

Аналіз наведених правових норм та висновків Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду дає підстави для висновку, що у разі несвоєчасної виплати належних звільненому працівникові сум, працівник має право на відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України.

Тобто, роботодавець повинен провести виплату працівнику всіх належних йому сум при звільненні, незалежно від обставин, з яких такі суми не були виплачені останньому.

На момент звільнення 04 вересня 2020 року ОСОБА_1 мав право на отримання від роботодавця таких виплат:

- середній заробіток (грошове забезпечення) за час вимушеного прогулу з 24 жовтня 2014 року по 24 лютого 2020 року в розмірі 2402813,50 грн з проведенням необхідних відрахувань, податку й інших обов`язкових платежів ( розмір, встановлений постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2020 року у справі № 813/7690/14) - виплачено позивачу 25 вересня 2020 року, що підтверджується випискою по картковому рахунку позивача від 18 січня 2021 року (т. 1 а/с 77);

- компенсацію за невикористані 266 днів відпусток у розмірі 84250,18 грн - виплачено позивачу 09 вересня 2020 року (без урахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів), що підтверджується випискою по картковому рахунку позивача від 18 січня 2021 року (т. 1 а/с 76);

- одноденний заробіток у розмірі 1235,14 грн - виплачено позивачу 09 вересня 2020 року (без урахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів), що підтверджується випискою по картковому рахунку позивача від 18 січня 2021 року (т. 1 а/с 76);

- середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 25 лютого 2020 року по 03 вересня 2020 року у сумі 364 601,82 грн (без урахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів) - виплачено позивачу у повному розмірі 29 грудня 2020 року, що підтверджується випискою по його картковому рахунку (т. 1 а/с78).

Судами попередніх інстанцій встановлено та не заперечується сторонами, що при звільненні ОСОБА_1 з 04 вересня 2020 року останньому не нараховано та не виплачено усі належні до виплати суми.

З наведеного слідує, що станом на момент звільнення позивача відповідач з порушенням вимог статті 116 КЗпП не провів з позивачем повного розрахунку, що є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, шляхом стягнення з нього середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Щодо суми стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня фактичного розрахунку (05 вересня 2020 року по 29 грудня 2020 року), то з урахуванням уже вище вказаного абзацу 4 пункту 2 розділу ІІ та абзацу 3 пункту 4 розділу ІІІ, пункту 8 розділу IV Порядку №100 середній заробіток визначається виходячи із суми місячного (посадового) окладу 18740 грн (9370,00х2) / 43 (кількість робочих днів липня-серпня 2020 року) = 435,81 грн (середньоденна заробітна плата) х 115 (календарних днів за час затримки розрахунку при звільненні) = 50118,15 грн.

Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанції повно і всебічно встановив обставини справи, дав їм належну юридичну оцінку, правильно застосував норми матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Колегія суддів відхиляє посилання скаржника на те, що суд апеляційної інстанції прийняв оскаржувану постанову без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постановах Верховного Суду від 05 вересня 2018 року та від 30 травня 2019 року у справі №750/9956/17, адже на час прийняття Восьмим апеляційним адміністративним судом постанови у даній справі, Верховний Суд висловив правову позицію, де вказав, якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу. При цьому, середній заробіток за час вимушеного прогулу позивачу у вищезазначений період не виплачувався, що виключало його включення до розрахунку компенсації за невикористані відпустки.

В указаному аспекті Суд ураховує позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі №755/10947/17 про те, що під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

V. Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341 343 349 350 355 356 359 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2021 року у справі № 380/1249/21 залишити без змін.

Судові витрати не розподіляються.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В. Е. Мацедонська

Судді М.В. Білак

С. А. Уханенко