№ 380/16242/22

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 липня 2024 року

Київ

справа №380/16242/22

адміністративне провадження №К/990/38292/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу № 380/16242/22 у справі за позовом Головного управління ДПС у Львівській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «САПФІР-ІНВЕСТ» про стягнення податкового боргу, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 червня 2023 року (суддя Гавдик З. В.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2023 року (головуючий суддя Гуляк В. В., судді: Ільчишин Н. В., Коваль Р. Й.), -

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2022 року Головне управління ДПС у Львівській області (далі - позивач, ГУ ДПС) звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «САПФІР-ІНВЕСТ» (далі - відповідач, ТОВ «САПФІР-ІНВЕСТ»), в якому просило стягнути з відповідача до бюджету кошти з рахунків у банках, обслуговуючих такого платника, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в органі, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів у розмірі 1035908,66 грн (а.с.1-3).

Підставою для подання адміністративного позову слугувало те, що за відповідачем рахується заборгованість, яка складається із залишку несплаченої суми у розмірі 984620,25 грн за податковим повідомленням-рішенням від 26 квітня 2019 року № 0003281414, та пені у розмірі 51288,41 грн. Позивач зазначив, що податкова вимога від 18 лютого 2022 року № 0004749-1307-1333 була надіслана платнику податків відповідно до вимог статті 59 Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 07 червня 2023 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2023 року, у задоволенні позову відмовив.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій виходили з таких обставин.

ТОВ «САПФІР-ІНВЕСТ» внесене до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР) з присвоєнням ідентифікаційного коду в ЄДРПОУ 39940403.

Відповідач не заперечував наявності заборгованості з податку на додану вартість в розмірі, визначеному позивачем.

Податкова вимога від 18 лютого 2022 року № 006281414 надіслана за адресою: 81092, Львівська область, Яворівський район, с. Рокитне, вул. Брідок, буд. 89. У рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення також вказано адресу: 81092, Львівська обл., Яворівський р-н, с. Бірки/Рокитне, вулиця Брідок, буд. 89 (а.с.89).

02 липня 2020 року ТОВ «САПФІР-ІНВЕСТ» повідомило позивача про зміну адреси на: Львівська обл., Яворівський р-н, с. Бірки, вул. Янівська, 130/8, що підтверджується скриншотом сторінки з кабінету платника податків (а.с.113).

Задовольняючи вимоги адміністративного позову, суди дійшли висновку, що платник податків повідомив податковий орган про зміну податкової адреси, проте, позивач надіслав податкову вимогу про стягнення податкового боргу не за місцезнаходженням чи податковою адресою ТОВ «САПФІР-ІНВЕСТ». При цьому у судовому засіданні керівник відповідача заперечив факт отримання згаданої податкової вимоги та зазначив, що лише він уповноважений на отримання поштової кореспонденції. Вирішуючи спір, суди врахували висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 08 серпня 2018 року (справа № 812/41/17), від 10 червня 2021 року (справа № 826/14316/18), від 12 липня 2022 року (справа № 160/7345/20), відповідно до яких Суд вказував на необхідність дотримання контролюючим органом усіх умов, з якими податкове законодавство пов`язує можливість стягнення з платника податків податкового боргу. Зокрема, податкова вимога має бути надіслана за місцем проживання платника податків або останнім відомим його місцезнаходженням.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ГУ ДПС подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просило скасувати судові рішення та ухвалити нове про задоволення позову.

За змістом уточненої касаційної скарги підставою касаційного оскарження вказано пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми статей 42, 59 ПК України в частині дотримання порядку надсилання податкової вимоги. Наголошує, що згідно з наявними реєстраційними даними податковою адресою відповідача є: 81092, Львівська область, Яворівський район, с. Рокитне, вул. Брідок, 89. Податкова вимога була скерована саме за цією адресою. Зазначення у повідомленні про вручення поштового відправлення додатково с. Бірки разом із с. Рокитне зумовлено тим, що для вказаних населених пунктів діє одне відділення поштового зв`язку, розташоване у с. Бірки із поштовим індексом 81092. Скаржник акцентує увагу на тому, що у повідомленні про вручення поштового відправлення наявний підпис відповідача, що свідчить про належне вручення згаданої податкової вимоги.

Окремо скаржник звертає увагу на те, що жодного повідомлення від відповідача про зміну своєї податкової адреси до податкового органу не надходило. ГУ ДПС заперечує проти прийняття як належного і допустимого доказу, що свідчить про повідомлення відповідачем про зміну адреси, копії сторінки з кабінету платника податків. Наголошує, що доказом, який засвідчує зміну місцезнаходження платника податку, є або відомості з ЄДР про проведення державної реєстрації зміни місцезнаходження платника податків, або подання заяви за формою №1-ОПП із відповідною позначкою, що подана платником податків до контролюючого органу за новим місцезнаходженням (місцем проживання). Скаржник зауважує, що на момент скерування податкової вимоги ТОВ «САПФІР-ІНВЕСТ» згідно з даними ЄДР знаходилось за адресою: 81092, Львівська область, Яворівський район, с. Рокитне, вул. Брідок, 89. Станом на 14 листопада 2023 року ці дані були незмінними.

Верховний Суд ухвалою від 13 грудня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДПС з метою перевірки доводів щодо неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадку, передбаченому пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Відповідач отримав копію уточненої касаційної скарги 06 грудня 2023 року (згідно з відомостями трекінгу поштового відправлення 7902613510540 на сайті АТ «Укрпошта»), копію ухвали про відкриття касаційного провадження - 06 січня 2024 року (згідно з відомостями рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення).

04 квітня 2024 року Верховний Суд надіслав копію касаційної скарги на адресу ТОВ «САПФІР-ІНВЕСТ», що міститься в ЄДР: 81092, вул. Брідок, 89, с. Рокитне, Яворівський район, Львівська область. Також Верховний Суд повідомив відповідачу, що з 20 лютого 2024 року введено в дію часини п`яту і шосту статті 18 КАС України щодо обов`язкової реєстрації юридичними особами (приватної форми власності) електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі). Вказане поштове відправлення було вручено представнику ТОВ «САПФІР-ІНВЕСТ» 02 травня 2024 року (згідно з відомостями рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення).

Правом на подання відзиву на касаційну скаргу ТОВ «САПФІР-ІНВЕСТ» не скористалось, що не є перешкодою для здійснення касаційного перегляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції встановив, що зміст спірних правовідносин у цій справі полягає в тому, що позивач вважає (і з його позицією погодились суди), що податковий орган не виконав вимоги пункту 42.4 статті 42 ПК України щодо належного надіслання (вручення) уповноваженим особам ТОВ «САПФІР-ІНВЕСТ» податкової вимоги від 18 лютого 2022 року № 006281414. При цьому платник податків повідомив ГУ ДПС про зміну місцезнаходження, підтвердженням чого є відомості сторінки за кабінету платника.

Натомість, скаржник наполягає, що повідомлення про зміну місцезнаходження ТОВ «САПФІР-ІНВЕСТ» він не отримував, тому правомірно надіслав податкову вимогу на адресу позивача, зазначену в ЄДР, і остання була отримана уповноваженою особою платника податків саме за вказаною адресою.

Суд касаційної інстанції встановив, що ключовим питанням у даній справі, яке підлягає вирішенню в межах підстав касаційного оскарження, є додержання контролюючим органом встановленого порядку надіслання (вручення) платнику податків податкової вимоги як передумови для подання позову про стягнення суми податкового боргу з рахунків платника податків в контексті прийнятності використання адреси, яка зазначена в ЄДР, в ситуації, коли за даними електронного кабінету платника податків в розділі «Відомості про об`єкти оподаткування» містяться відомості про іншу поштову адресу, які платник податків розцінює як подання інформації про зміну місцезнаходження.

Надаючи оцінку спірному питанню у контексті наведених вище обставин, колегія суддів виходить з наступного.

Підпунктом 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 ПК України (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено право контролюючих органів на звернення до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.

Пунктами 95.1 та 95.2 статті 95 ПК України встановлено, що контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі. Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 30 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.

Згідно з пунктом 95.3 статті 95 ПК України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Отже, право контролюючого органу на звернення до суду з позовом про стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, що його обслуговують, залежить від наявності в останнього податкового боргу. При цьому, за умови існування такого боргу, податковий орган набуває право на здійснення за платника податків заходів щодо його погашення, зокрема і шляхом його стягнення (в тому числі, і в судовому порядку) лише у разі, якщо платник податку не сплатив узгоджену суму грошового зобов`язання протягом 30 днів після надіслання (вручення) платнику податків податкової вимоги. Сукупність наведених обставин належить до предмета доказування у таких судових спорах. Серед іншого, встановленню підлягають обставини належного виконання податковим органом обов`язку із надіслання (вручення) платнику податків податкової вимоги як передумови для початку здійснення процедур, передбачених статтею 95 ПК України.

За визначеннями, наведеними у підпунктах 14.1.153, 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податкова вимога - письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу; податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до абзаців першого, другого пункту 59.1 статті 59 ПК України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Податкова вимога може надсилатися (вручатися) контролюючим органом за місцем обліку платника податків, в якому обліковується податковий борг платника податків.

Пункт 58.3 статті 58 ПК України передбачає, що податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

За правилами пункту 42.2 статті 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

При цьому пункт 42.3 статті 42 ПК України містить застереження, що якщо платник податків у порядку та у строки, визначені статтею 66 цього Кодексу, повідомив контролюючий орган про зміну податкової адреси, він на період з дня державної реєстрації зміни податкової адреси до дня внесення змін до облікових даних такого платника податків звільняється від виконання вимог документів, надісланих йому контролюючим органом за попередньою податковою адресою та в подальшому повернених як таких, що не знайшли адресата.

За правилами абзаців першого, другого пункту 42.5 статті 42 ПК України у разі якщо платник податків не подав заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет, листування з платником податків здійснюється шляхом надіслання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручаються платнику податків (його представнику).

У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв`язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

Міністерство фінансів України наказом від 30 червня 2017 року № 610 затвердило Порядок направлення податковими органами податкових вимог платникам податків (далі - Порядок № 610), відповідно до абзацу першого пункту 6 розділу IV якого податкова вимога вважається належним чином надісланою (врученою) платнику податків, якщо вона надіслана за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою, а для фізичної особи (її законного чи уповноваженого представника) - місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручена платнику податків (його законному чи уповноваженому представникові), або надіслана в електронний кабінет засобами ІТС з дотриманням вимог Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронні довірчі послуги».

Абзац п`ятий цього ж пункту передбачає, що у разі якщо пошта не може вручити платнику податків податкову вимогу через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їх відмову прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, така податкова вимога вважається врученою платнику податків у день, вказаний поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

Системний аналіз зазначених положень свідчить про те, що несплата платником податків узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки є підставою для формування податковим органом та надіслання податкової вимоги. При цьому законодавчі приписи щодо формування та направлення вимоги про стягнення податкового боргу вважаються виконаними у разі її надіслання рекомендованим листом з повідомленням за місцезнаходженням/податковою адресою платника податків. Таке надіслання може бути виконано як контролюючим органом за основним місцем обліку, так і контролюючим органом за місцем обліку платника податків, в якому обліковується податковий борг платника податків.

Вирішуючи питання стосовно того, що слід вважати місцезнаходженням/податковою адресою платника податків - юридичної особи, суд касаційної інстанції враховує наступне.

Так, пункт 45.2 статті 45 ПК України встановлює, що податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Пунктом 10 частини другої статті 9 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (тут і далі - Закон № 755-IV; у редакції, чинній на час надіслання податкової вимоги) встановлено, що до відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, належить, зокрема, місцезнаходження юридичної особи.

Відповідно до частин першої, другої статті 10 Закону № 755-IV якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

За змістом статті 9 Закону № 755-IV відомості до ЄДР про юридичну особу, в тому числі щодо її місця знаходження, вносяться відповідно до інформації, наданої самою юридичною особою, і така інформація має бути достовірною.

Верховний Суд вже неодноразово вирішував подібні спори та сформував усталений підхід, що добросовісний платник податків зобов`язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі невиконання цього обов`язку платник не вправі посилатись на неотримання ним документів як на обставину, що звільняє його від настання у зв`язку з цим негативних для такого платника наслідків (зокрема, але не виключно, у постановах від 31 січня 2024 року (справа № 140/12235/21), від 09 жовтня 2018 року (справа № 820/1864/17), від 21 липня 2022 року (справа № 640/30785/20)).

Суд касаційної інстанції у цій справі погоджується із такими висновками та не вбачає підстав для відступу від них.

Отже, для цілей податкового обліку і, відповідно, комунікації із платником податків - юридичною особою, податковий орган використовує адресу, яка відображена в ЄДР і відповідає місцезнаходженню такої юридичної особи.

У розрізі порушеного у цій справі питання, що платник податків повідомив контролюючий орган про зміну адреси, суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що за приписами пункту 42.3 статті 42 ПК України таке повідомлення здійснюється в порядку і строки, передбачені статтею 66 ПК України.

Підпункт 16.1.11 пункту 16.1 статті 16 ПК України зобов`язує платників податків повідомляти контролюючі органи про зміну місцезнаходження юридичної особи та зміну місця проживання фізичної особи - підприємця.

Відповідно до абзаців четвертого, п`ятого пункту 63.3 статті 63 ПК України платник податків зобов`язаний стати на облік у відповідних контролюючих органах за основним та неосновним місцем обліку, повідомляти про всі об`єкти оподаткування і об`єкти, пов`язані з оподаткуванням, контролюючі органи за основним місцем обліку згідно з порядком обліку платників податків.

Заява про взяття на облік платника податків за неосновним місцем обліку подається у відповідний контролюючий орган протягом 10 робочих днів після створення відокремленого підрозділу, реєстрації рухомого чи нерухомого майна чи відкриття об`єкта чи підрозділу, через які провадиться діяльність або які підлягають оподаткуванню.

Згідно із пунктом 66.5 статті 66 ПК України у разі виникнення змін у даних або внесення змін до документів, що подаються для взяття на облік згідно з цією главою, крім змін, які вносяться до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, та змін, про які платник податків повідомив за основним місцем обліку, платник податків зобов`язаний подати контролюючому органу, в якому він обліковується, уточнені документи протягом 10 календарних днів з дня внесення змін до зазначених документів.

Пункт 4.1 розділу IV Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09 грудня 2011 року № 1588 (тут і далі - Порядок № 1588; в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачає, що для взяття на облік платник податків, який обслуговувався централізованою бухгалтерією та прийняв рішення про самостійну сплату податків, зборів або який не перебував на обліку з інших підстав, подає до контролюючого органу заяву за формою № 1-ОПП (додаток 5) та пред`являє документ, що підтверджує державну реєстрацію.

Відповідно до пункту 8.3 розділу VIII Порядку № 1588 якщо у платника податків відбувається реєстрація, створення чи відкриття об`єкта оподаткування на території адміністративно-територіальної одиниці, де він не перебуває на обліку, то такий платник податків зобов`язаний стати на облік за неосновним місцем обліку у контролюючому органі за місцезнаходженням такого об`єкта у порядку, визначеному розділом VII цього Порядку.

Повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, за формою № 20-ОПП подається протягом 10 робочих днів після їх реєстрації, створення чи відкриття до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків (абзац перший пункту 8.4 розділу VIII Порядку № 1588).

Розділ Х Порядку № 1588 врегульовує питання зміни контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків, території територіальної громади або ДПІ обслуговування.

Відповідно до пункту 10.4 розділу Х Порядку № 1588 у зв`язку із зміною місцезнаходження/місця проживання платника податків, процедури, передбачені цим розділом, розпочинаються та проводяться контролюючими органами у разі надходження хоча б одного з таких документів:

відомостей із Єдиного державного реєстру про проведення державної реєстрації зміни місцезнаходження платника податків;

заяви за формою № 1-ОПП або за формою № 5-ОПП із відповідною позначкою, поданої платником податків до контролюючого органу за новим місцезнаходженням (місцем проживання);

заяви за формою № 1-ОПН, поданої згідно з підпунктом 2 пункту 5.3 розділу V цього Порядку або абзацами другим, третім пункту 10.1 цього розділу.

З аналізу наведеного правового регулювання слідує, що платник податків зобов`язаний повідомляти контролюючий орган як (1) про обставини зміни місцезнаходження / місця проживання, так і (2) про всі об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність шляхом подання відповідних заяв. Проте ці процедури не є тотожними. Водночас відсутні підстави вважати, що внаслідок взяття платника податків на облік за неосновним місцем обліку або ж внаслідок подання ним заяви за формою № 20-ОПП, у податкового органу за основним місцем обліку виникає обов`язок із надіслання кореспонденції на інші, відмінні від зазначеної в ЄДР, адреси. Тобто, не можна вважати, що подання форми № 20-ОПП є належним повідомленням платника податків до контролюючого органу про зміну податкової адреси в розумінні пункту 42.3 статті 42 ПК України. Поряд з наведеним, надходження до контролюючого органу заяви за формою № 1-ОПП (для юридичної особи) з позначкою про взяття на облік за новим місцезнаходженням слід вважати належною правовою підставою для надіслання податковим органом кореспонденції вже за новою адресою місцезнаходження такого платника податків, що узгоджується із приписами пункту 42.3 статті 42 ПК України.

Підсумовуючи викладене та реалізовуючи мету, з якою було відкрито касаційне провадження у цій справі, суд касаційної інстанції формулює такий правовий висновок. Передбачену пунктом 59.1 статті 59 ПК України процедуру інформування платника податків про наявний у нього розмір податкового боргу слід вважати належним чином виконаною у разі надіслання (вручення) податкової вимоги, адресованої платнику податків - юридичній особі, саме за адресою її місцезнаходження, вказаною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Усі негативні наслідки, пов`язані з неотриманням кореспонденції за такою адресою, покладаються на такого платника податків - юридичну особу, окрім випадку, коли відповідно до вимог пункту 42.3 статті 42, пункту 66.5 статті 66 Податкового кодексу України такий платник повідомив контролюючий орган про зміну місцезнаходження шляхом подання заяви за формою № 1-ОПП. У разі надходження до податкового органу такої заяви процедура із надіслання (вручення) податкової вимоги повинна здійснюватися за новим місцезнаходженням платника податків.

У цій справі позивач протягом судового розгляду справи доводив, що відомості про адресу місцезнаходження ТОВ «САПФІР-ІНВЕСТ», що містяться в ЄДР, були незмінними як станом на час надіслання податкової вимоги від 18 лютого 2022 року № 6209/5/13-01-13-07-08, так і на час ухвалення судами оскаржуваних рішень. Враховуючи такі доводи, а також викладений вище висновок щодо застосування норм статті 42, пункту 59.1 статті 59 ПК України, встановлення обставин того, чи відповідає адреса, на яку була надіслана спірна податкова вимога, адресі, вказаній в ЄДР, входило до предмета доказування в цій справі. Разом з тим, суди попередніх інстанцій в порушення вимог частини четвертої статті 9 КАС України не вжили заходів задля з`ясування таких обставин.

Поряд з цим, вирішуючи спір між сторонами, суди попередніх інстанцій послались на відомості, що містяться на скриншоті сторінки електронного кабінету платника ТОВ «САПФІР-ІНВЕСТ», який не відповідає критеріям належності та допустимості доказів, що визначені статтями 73 74 КАС України. Так, на зазначеному скриншоті відображена загальна інформація, що міститься у розділі «Відомості про об`єкти оподаткування». Слід зазначити, що стосовно об`єкта, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , проставлена відмітка про зняття з обліку 31 січня 2022 року. Водночас, як уже зазначалось, лише у випадку подання платником податків заяви за формою № 1-ОПП з відміткою про зміну місцезнаходження такий платник звільняється від виконання вимог документів, надісланих йому контролюючим органом за попередньою податковою адресою. Проте суди попередніх інстанцій не вжили заходів задля витребування від відповідача доказів, які б свідчили про подання ним відповідно до вимог Порядку № 1588 заяви за формою № 1-ОПП. При цьому суди також не вжили заходів для встановлення обставин зняття з обліку об`єкта оподаткування за адресою: АДРЕСА_1 , і не надали оцінки тому, чи відповідає процедура такого зняття з обліку вимогам, встановленим пунктом 42.3 статті 42 ПК України.

Суд касаційної інстанції також критично оцінює висновок судів попередніх інстанцій про невідповідність зазначеної у повідомленні про вручення поштового відправлення адреси: Львівська область, Яворівський район, с.Бірки/Рокитне, вул. Брідок, 89 (а.с.89 зворот), жодній із адрес відповідача. У цій частині скаржник доводить, що для села Рокитне і для села Бірки діє одне відділення поштового зв`язку із індексом 81092, що і зумовило зазначення в адресі отримувача додатково і села Бірки. Обґрунтованість таких доводів судами не перевірялась, як і не оцінено вплив такого зазначення на якість надання поштових послуг.

Суди попередніх інстанцій також встановили, що поштове відправлення було отримане саме за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.89 зворот), проте, врахували пояснення керівника ТОВ «САПФІР-ІНВЕСТ», який заперечив факт отримання ним особисто такої кореспонденції та повідомив, що лише він уповноважений на отримання пошти. Суд касаційної інстанції вважає передчасним прийняття до уваги таких доводів, оскільки зазначені пояснення були відібрані судами не в порядку, встановленому статтею 91 КАС України, а доказів того, що лише керівник підприємства може отримувати поштову кореспонденцію, надано не було.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди, серед іншого, вказали на те, що в адміністративному позові та в довідці від 18 серпня 2022 року № 6209/5/13-01-13-07-08 позивач самостійно зазначив адресу ТОВ «САПФІР-ІНВЕСТ»: Львівська область, Яворівський район, с. Рокитне, вул. Брідок, 92. Разом з тим, мотивувальні частини судових рішень не містять жодної правової оцінки того, яким чином ці обставини впливають на дотримання позивачем встановленого ПК України порядку, який передує зверненню до суду з позовом про стягнення податкового боргу, у тому разі, якщо податкова вимога дійсно була надіслана на адресу, яка станом на 18 лютого 2022 року відповідала адресі, зазначеній в ЄДР.

З приводу висновків судів попередніх інстанцій з посиланням на постанову Верховного суду від 10 червня 2021 року у справі № 826/14316/18, що податкова вимога повинна була надсилатись позивачем за останнім відомим місцезнаходженням відповідача, суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне. У справі № 826/14316/18 спірні правовідносини виникли між податковим органом та фізичною особою з приводу несплати останньою податкового боргу. Дослідивши встановлену законом процедуру надіслання податкового повідомлення-рішення, Верховний Суд виснував, що податкова вимога повинна бути надіслана на адресу за місцем проживання платника податків або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи. Отже, у межах справи №826/14316/18 вирішувалось питання дотримання процедури надіслання податковим органом кореспонденції, адресованій саме фізичній особі, тоді як у справі, що розглядається, відповідач є юридичною особою.

Таким чином, справи № 826/14316/18 і № 380/16242/22 є відмінними за суб`єктним критерієм, що має вплив на застосування норми права при вирішенні питання про дотримання податковим органом вимог пункту 42.2 статті 42 ПК України. Посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 10 червня 2021 року у справі № 826/14316/18, суди попередніх інстанцій не врахували, що вказане судове рішення не є релевантним до спірних правовідносин.

Суд касаційної інстанції звертає увагу, що Порядок № 610 розмежовує питання надіслання податкової вимоги юридичній і фізичній особі. Так, юридичній особі вимога надсилається за місцезнаходженням, податковою адресою, а фізичній - за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження. Отже, чинне законодавство зобов`язує податковий орган надсилати податкову вимогу за останнім відомим місцезнаходженням тільки, якщо така вимога адресована фізичній особі.

Посилаючись на постанову Верховного Суду від 08 серпня 2018 року у справі № 812/41/17, суди попередніх інстанцій також не врахували, що у межах зазначеної справи податковий орган не надав суду доказів надіслання платнику податків податкової вимоги рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Саме таке порушення процедури надіслання податкової вимоги слугувало підставою для відмови в задоволенні позову про стягнення податкового боргу. Проте, у цій справі спір в цій частині між сторонами відсутній.

Крім того, усталеною є практика Верховного Суду, що до предмета доказування у спорах про стягнення податкового боргу належить з`ясування дійсного розміру непогашеного податкового боргу станом на час ухвалення судового рішення, що встановлюється за даними ІКП та з урахуванням доводів та доказів, наданих учасниками справи.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі, підтвердження їх відповідними доказами. Тобто, застосування судом норм матеріального права повинно вирішити спір, який виник між сторонами у конкретних правовідносинах, які мають бути встановлені судами на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі.

Відомості про обставини справи, на підставі яких суд приймає відповідне рішення по суті, повинні бути достовірними, тобто відповідність доказу об`єктивній дійсності є його безсумнівність, яка обумовлена зібраними матеріалами справи; достатніми, що відображається в наявності такої системи належних, допустимих, достовірних доказів, які отримані в результаті всебічного, повного та об`єктивного дослідження обставин, пов`язаних з предметом справи та всієї сукупності зібраних у ній доказів і яка достовірно встановлює всі обставини справи; належними, тобто властивість доказу, яка характеризує зв`язок відомостей і які становлять його зміст з обставинами, які підлягають доказуванню; допустимими, тобто відповідними процесуальній формі їх одержання, єдиною загальною вимогою недопустимості доказів є виявлення порушень закону при їх збиранні.

Встановлення істотних фактичних обставин справи передує вирішенню спору, недотримання цієї вимоги унеможливлює правильне застосування норми матеріального права до спірних правовідносин та унеможливлює перевірку судом касаційної інстанції додержання судами попередніх інстанцій норм матеріального права.

При цьому обов`язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з`ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 2 та частини четвертої статті 9 КАС України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Тобто, цей принцип зобов`язує суд до активної ролі в судовому процесі для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

З урахуванням викладеного, Верховний Суд не може визнати законними і обґрунтованими рішення судів попередніх інстанцій у цій справі, оскільки не встановлення дійсного предмета доказування та/або ненадання правової оцінки обставинам справи, що входять до предмета доказування, свідчить про недотримання судами вимог процесуального закону щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх обставин справи, невжиття належних та достатніх заходів для встановлення фактичних обставин справи, шляхом виявлення та витребування доказів, зокрема, з власної ініціативи.

За змістом частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За правилами пунктів 1, 4 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Частиною четвертою статті 353 КАС України визначено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів визнає обґрунтованими доводи касаційної скарги про наявність підстав для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд з підстави, передбаченої пунктами 1, 4 частини другої статті 353 КАС України.

Колегія суддів вважає, що порушення норм процесуального та матеріального права, допущені як судом апеляційної, так і судом першої інстанцій, відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи, з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення із наведенням відповідного правового обґрунтування в частині прийняття чи відхилення доводів учасників справи.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 375 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області задовольнити частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 червня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2023 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Львівського окружного адміністративного суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіМ.М. Гімон І.А. Васильєва В.П. Юрченко