№ 380/16592/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 380/16592/22

адміністративне провадження № К/990/41887/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 березня 2023 року (суддя Потабенко В.А.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2023 року (колегія у складі суддів Запотічного І.І., Довгої О.І., Коваля Р.Й.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправними і скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції у Львівській області (далі - ГУ НП у Львівській області), в якому просив:

- визнати протиправним і скасувати наказ ГУ НП у Львівській області від 27 жовтня 2022 року №3059 в частині застосування дисциплінарного стягнення щодо начальника сектору моніторингу Дрогобицького районного відділу поліції у Львівській області майора поліції ОСОБА_1 у виді звільнення зі служби в поліції;

- визнати протиправним і скасувати наказ ГУ НП у Львівській області від 28 жовтня 2022 року №527о/с в частині звільнення начальника сектору моніторингу Дрогобицького районного відділу поліції у Львівській області майора поліції ОСОБА_1 ;

- поновити майора поліції ОСОБА_1 на посаді начальника сектору моніторингу Дрогобицького районного відділу поліції у Львівській області;

- стягнути з ГУ НП у Львівській області грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 29 жовтня 2022 року до дати ухвалення рішення.

На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що не допустив порушень, зазначених в наказі від 27 жовтня 2022 року №3059, яким до нього застосовано дисциплінарне стягнення у виді звільнення зі служби в поліції, оскільки під час подій, що мали місце 14 жовтня 2022 року він не відмовлявся від проходження огляду у медичному закладі, а відмовився лише від проходження огляду на місці зупинки транспортного засобу. Указав, що пройшов огляд на стан алкогольного сп`яніння у Дрогобицькій міській лікарні №1 і згідно з висновком від 14 жовтня 2022 року №241 ознак алкогольного сп`яніння у ОСОБА_1 не виявлено. Стосовно наказу від 28 жовтня 2022 року №527о/с, позивач зазначив, що його було прийнято на підставі згаданого наказу від 27 жовтня 2022 року №3059, тому якщо при розгляді даного адміністративного позову судом буде встановлено незаконність наказу від 27 жовтня 2022 року №3059, то відповідно і наказ від 28 жовтня 2022 року №527о/с не можна вважати законним.

Заяви про зміну предмета чи підстав позову позивач не подавав і суд першої інстанції процесуальних рішень із цього питання не ухвалював.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23 березня 2023 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2023 року, в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції керувався тим, що наявними у справі доказами та поясненнями свідків беззаперечно підтверджено факт відмови ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки за допомогою спеціального технічного засобу «Драгер» та/або в лікарні, що, за висновком суду, принижує високе звання поліцейського, яке мав позивач, викликає сумнів у високих моральних якостях і самосвідомості його як поліцейського, водночас є грубим порушенням службової дисципліни, таким, що дискредитує та підриває авторитет поліції. тож застосування найсуворішого заходу дисциплінарного впливу, у виді звільнення зі служби в поліції, є виправданим. Суд додав, що з погляду стороннього розсудливого спостерігача, такі дії поліцейського можуть вказувати на недодержання вимоги щодо необхідності з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час і бути прикладом у дотриманні громадського порядку.

Крім цього суд зауважив, що позивач, будучи не рядовим поліцейським, а обіймаючи посаду керівного складу (начальник сектору моніторингу Дрогобицького РВІ ГУ НП у Львівській області) зобов`язаний був поводитись в такий спосіб, який не допускає сумнівів у законності та етичності його поведінки, а при виникненні таких сумнівів - усувати їх всіма можливими способами, однак цього не зробив. За висновком суду, в цьому випадку вина позивача у вчиненні дисциплінарного проступку проявляється в прямому умислі, тобто, останній свідомо допускав настання несприятливих наслідків після вчинення ним цих дій. Це порушення стало можливим внаслідок особистої недисциплінованості та повного ігнорування ним вимог чинного законодавства.

Місцевий адміністративний суд відхилив доводи позивача про те, що він відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки за допомогою спеціального технічного засобу «Драгер», з тих міркувань, що йому не було пред`явлено свідоцтво про повірку такого та сертифікат відповідності, а також посилання ОСОБА_1 , що він вимагав від поліцейських доставити його до медичного закладу з метою проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у медичному закладі, оскільки сукупністю наявних у справі доказів підтверджується, що жодних вимог стосовно надання йому свідоцтва про повірку та сертифіката відповідності на газоаналізатор «Drager Alcotest» ОСОБА_1 не заявляв, водночас доказів щодо вимоги доставити до медичного закладу матеріали справи не містять. Крім цього, суд критично оцінив наданий позивачем акт медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під дією препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, № 241 від 14 жовтня 2022 року та складений на його підставі висновок №241 з огляду на їх суперечність сукупності інших наявних у справі доказів.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції також установив, що постанова серії БАБ №072790 від 14 жовтня 2022 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) та частиною першою статті 126 КУпАП була скасована рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 09 грудня 2022 року у справі №442/7333/22, а справа про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за частиною першою статті 130 КУпАП була закрита на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 14 листопада 2022 року у справі №442/6811/22. Обидва ці рішення набрали законної сили.

Втім із цього приводу суд першої інстанції зазначив, що підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності позивача став дисциплінарний проступок, сутність якого полягає у невиконанні чи неналежному виконанні особою службової дисципліни, що свідчить про його низькі морально-ділові якості, що суперечать інтересам законності, компрометують звання поліцейського. Такими обставинами є виключно фактичні дані, що свідчать про реальну наявність у діях особи ознак дисциплінарного проступку, зокрема, протиправної поведінки, шкідливих наслідків та причинного зв`язку між ним і дією порушника дисципліни. А саме - відмовою від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння. При цьому, непритягнення до адміністративної відповідальності за вчинення певних дій не є тотожним із застосуванням дисциплінарної відповідальності за вчинення дій, які несумісні з подальшим проходженням служби, оскільки працівники внутрішніх справ власним прикладом та поведінкою зобов`язані зміцнювати авторитет закону серед громадян та неухильно його дотримуватись. Реалізація дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби за порушення службової дисципліни є окремою підставою для звільнення, яка не пов`язана з наявністю справи про адміністративні правопорушення щодо особи, яка проходить службу в поліції, не виключає можливості застосування стосовно цієї особи наслідків, передбачених статтею 77 Закону України «Про Національну поліцію» у разі встановлення під час службового розслідування невиконання чи неналежного виконання поліцейським службової дисципліни, порушення Присяги працівника поліції: скоєння проступку проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов`язкам, підриває довіру до позивача як носія влади, що призводить до приниження авторитету поліції та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов`язків.

Підсумовуючи наведене суд першої інстанції вважав доведеним вчинення позивачем діяння, несумісного з його посадою, оскільки він скоїв проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов`язкам, підриває довіру до нього як до носія влади та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов`язків. Із цих міркувань констатував відсутність правових підстав для скасування оскаржуваних наказів та поновлення ОСОБА_1 на посаді зі стягненням на його користь грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

Суд апеляційної інстанції повною мірою погодився з висновками місцевого адміністративного суду та залишив його рішення без змін.

Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування

У касаційній скарзі, поданій з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини четвертої статті 328 КАС України позивач просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 березня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2023 року, а справу направити на новий розгляд до Львівського окружного адміністративного суду.

Свої доводи за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України обґрунтовує тим, що суди попередніх інстанцій не урахували висновки Верховного Суду щодо застосування норм частин першої-третьої статті 11, частини першої статті 12, частин першої-третьої статті 13, частин першої, третьої сьомої, восьмої статті 19 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15 березня 2018 року №2337-VІП (далі - Дисциплінарний статут Національної поліції України) та порушили вимоги статті 2, частин першої, другої статті 77, частин четвертої, шостої статті 78, частин першої-п`ятої статті 242 КАС України, не врахувавши висновки щодо застосування норм права викладені у постановах Верховного Суду від 04 липня 2019 року у справі №813/1652/15, від 26 березня 2019 року у справі №808/2320/17, від 12 грудня 2018 року у справі №П/811/1470/16, від 01 серпня 2018 року у справі №805/1850/17-а, від 23 жовтня 2019 року у справі №821/1293/17, від 23 січня 2020 року у справі №820/3647/17, від 12 червня 2023 року у справі №380/1256/21.

Скаржник також уважає, що суди не дослідили зібрані у справі докази, що, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбаченою пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідає підставі касаційного оскарження, передбаченій пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України у поєднанні з пунктом 1 частини другої статті 353 цього Кодексу.

На переконання скаржника, суди попередніх інстанцій не дослідили та не надали оцінку спірному наказу від 27 жовтня 2022 року №3059 на предмет застосування дисциплінарної відповідальності до позивача, відповідно до його кваліфікації дисциплінарною комісією крізь призму правил професійної етики. Зокрема, в цьому наказі зазначено про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за порушення службової дисципліни, з посиланням на норми без конкретизації протиправної винної, дії чи бездіяльності позивача, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, або порушення позивачем обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, або вчиненням позивачем дій, що підривають авторитет поліції. Розглядаючи справу суди обох попередніх інстанцій не з`ясували які саме дії позивача, виходячи із наданої відповідачем кваліфікації, дискредитують звання працівника поліції та підривають авторитет органів Національної поліції України з посиланням на конкретні обставини допущених позивачем порушень. На його думку, відповідач суто формально перелічив норми Дисциплінарного статуту без посилання на конкретні обставини порушень, які були допущені позивачем та підпадають під правове регулювання усіх перелічених в спірному наказі норм Дисциплінарного статуту.

Скаржник також акцентував увагу на тому, що застосований до нього вид дисциплінарного стягнення є надто суворим, його накладено без урахування усіх обставин справи. У цьому контексті суди попередніх інстанцій всупереч положенням частини другої статті 2 КАС України, не звернули уваги, що у висновку службового розслідування взагалі не зазначено та не проаналізовано відомостей, які характеризують особу позивача, наявність обставин які пом`якшують чи обтяжують відповідальність, ступінь тяжкості скоєного проступку, заподіяну шкоду. Суди цих обставин також не дослідили та не перевірили обґрунтованість застосування крайнього заходу дисциплінарного впливу як і того, чи дотримався відповідач положень статті 19 Дисциплінарного статуту Національного поліції України.

Також вказує, що визначальною підставою для звільнення позивача з органів поліції був факт відмови ним, як особою яка керувала транспортним засобом, від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки за допомогою спеціального технічного засобу «Драгер» та в лікарні, водночас складені відносно позивача адміністративні матеріали за частиною другою статті 122, частиною першою статті 126, частиною першою статті 130 КУпАП, зокрема й відеозаписи з портативного відеореєстратора, що перебував у користуванні працівників мобільної групи, були предметом розгляду Дрогобицьким міськрайонним судом у справах №442/7333/22, №442/6811/22, за результатом якого було відповідно скасовано постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності та закрито справу про адміністративне правопорушення відносно нього. Втім суди попередніх інстанцій у порушення вимог частини шостої статті 78 КАС України, не урахували преюдиційні обставини, установлені Дрогобицьким міськрайонним судом зокрема, в частині відсутності факту відмови позивача від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння в установленому законом порядку. Вважає помилковими мотиви судів попередніх інстанцій про необов`язковість зазначених судових рішень при розгляді цієї справи.

Посилання ж судів на дані відеозапису з портативного відеореєстратора працівників поліції, як на доказ, що підтверджує факт відмови позивача від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння, на думку скаржника, свідчить про переоцінку обставини, якій уже була надана оцінка судом. Із цих же міркувань не заслуговують на увагу мотиви судів попередніх інстанцій з посиланням на пояснення свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Беручи до уваги наведене, скаржник доводить, що в діях позивача відсутній дисциплінарний проступок, а саме протиправна винна поведінка у порушенні службової дисципліни, яка могла б бути підставою для застосування відносно нього дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції.

Крім цього стверджує також, що суди попередніх інстанцій не дослідили наявні в матеріалах справи докази, зокрема акт медичного огляду №241 та висновок № 241 і не надали їм правової оцінки відповідно до вимог статей 72-76 КАС України.

Позиція інших учасників справи

У відзиві представник ГУ НП у Львівській області просить подану позивачем касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 березня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2023 року залишити без змін.

Відповідач вважає, що наведені позивачем у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанції і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи. На його переконання, суди правильно встановили наявність в діях позивача складу дисциплінарного проступку, та, як наслідок, обґрунтовано відмовили в задоволенні позову.

Доводить, що ОСОБА_1 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності не у зв`язку з вчиненням адміністративного правопорушення, а у зв`язку із порушенням службової дисципліни, дискредитацією звання поліцейського і підривом авторитету та довіри до органів Національної поліції з боку суспільства, при цьому, хоч оспорюваний наказ і прийнято на підставі, зокрема, відомостей, наявних у протоколах про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, однак він ґрунтується на самостійних правових підставах.

Відповідач переконаний, що позивач, у силу своїх службових обов`язків, був зобов`язаний не допускати поведінки, яка підриває довіру та авторитет органів поліції і їх працівників в очах громадськості. Зауважує, що введення воєнного стану в Україні зобов`язую поліцейських більш ретельно та виважено підходити до контролю за своєю поведінкою як у робочий, так і позаробочий час та неухильно дотримуватися вимог, що висуваються законом до поліцейських.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху, та надано строк для усунення недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, із чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України та обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги, зокрема зазначити про наявність одного з випадків визначених підпунктами "а-г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та обґрунтувати посилання на конкретний підпункт.

22 січня 2024 року до Верховного Суду надійшла заява про усунення недоліків касаційної скарги, до якої долучено уточнену касаційну скаргу із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень. Разом з касаційною скаргою подано клопотання про поновлення строків на касаційне оскарження.

Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2024 року визнано поважними причини пропуску позивачем строку на касаційне оскарження рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 березня 2023 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2023 року, поновлено цей строк та відкрито касаційне провадження за поданою позивачем касаційною скаргою з підстав, передбачених пунктами 1 та 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2024 року справу призначено до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

ОСОБА_1 проходив службу в Національній поліції України, зокрема, з 05 лютого 2021 року на посаді начальника сектору моніторингу Дрогобицького РВІ ГУ НП у Львівській області.

17 жовтня 2022 року ГУ НП у Львівській області видано наказ №2929 «Про призначення службового розслідування, створення дисциплінарної комісії та відсторонення від виконання службових обов`язків» за фактом складення відносно ОСОБА_1 матеріалів про адміністративне правопорушення за частиною другою статті 122, частиною першою статті 130 КУпАП.

Судами встановлено, що підставою для призначення і проведення службового розслідування став рапорт від 15 жовтня 2022 року старшого інспектора ВП УГІ ГУ НП у Львівській області М.Великопольського про те, що 14 жовтня 2022 року до УГІ ГУ НП у Львівській області від керівництва Дрогобицького РВП ГУ НП у Львівській області надійшла інформація про те, що начальник сектору моніторингу Дрогобицького РВІ ГУ НП у Львівській області ОСОБА_1 керує автомобілем марки Honda CR-V, д.н.з. НОМЕР_1 (Республіка Польща), з можливими ознаками алкогольного сп`яніння. Виїздом на місце події вказаний автомобіль під керуванням майора поліції ОСОБА_5 , який не увімкнув ближнє світло фар під час зустрічного руху, було зупинено на вул. Самбірська, 86-1, у м. Дрогобичі. У подальшому під час спілкування з водієм ОСОБА_1 у нього виявлено явні ознаки алкогольного сп`яніння (запах алкоголю з порожнини рота, порушення мовлення та координації рухів), у зв`язку із чим йому було запропоновано пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки або у медичному закладі, однак від проходження такого огляду майор поліції ОСОБА_1 відмовився. Крім цього, під час зупинки, майор поліції ОСОБА_1 не пред`явив документів на право керування транспортним засобом та посвідчення водія. Після цього відносно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення серії ААБ №170682 за частиною першою статті 130 КУпАП та винесено постанову серії БАБ №072790 за частиною другою статті 122 КУпАП. На момент вчинення зазначених правопорушень майор поліції ОСОБА_1 перебував поза службою, у цивільному одязі, без вогнепальної зброї.

Згідно з висновком службового розслідування від 25 жовтня 2022 року під час його проведення було встановлено вчинення позивачем дисциплінарного проступку, зокрема, встановлено, що начальник сектору моніторингу Дрогобицького РВП ГУ НП у Львівській області майор поліції ОСОБА_1 , будучи зобов`язаним, як працівник поліції, відповідно до статті 18 Закону України «Про Національну поліцію» неухильно дотримуватись положень Конституції України, законів України та нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції та Присяги поліцейського, унаслідок особистої недисциплінованості та повного ігнорування вимог нормативно-правових актів і доручень МВС України, НП України та ГУ НП у Львівській області щодо неухильного дотримання службової дисципліни, 14 жовтня 2022 року, керуючи транспортним засобом марки «Ноnda СR-V», реєстраційний номер НОМЕР_1 , допустив порушення Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (далі - Правила дорожнього руху), а саме не перемкнув дальнє світло фар на ближнє ближче, ніж за 250 м до зустрічного транспортного засобу, не пред`явив на вимогу працівника поліції посвідчення водія відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, а також відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння, за що відносно нього було винесено постанову серії БАБ № 072790 за частиною другою статті 122 КУпАП та складено протокол про адміністративне правопорушення серії ААБ №170682 за частиною першою статті 130 КУпАП.

Як уважала дисциплінарна комісія, майор поліції ОСОБА_1 , керуючись почуттям власної безкарності та проявивши своє зверхнє ставлення до установлених норм поведінки поліцейського, перешкоджав працівникам поліції виконувати їх службові обов`язки, та з метою уникнення адміністративної відповідальності за вчинення порушень Правил дорожнього руху, не виконав їх законних вимог та передбаченого законодавством обов`язку щодо пред`явлення документів на право керування транспортним засобом і проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння відповідно до процедури проведення такого огляду, передбаченої Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров`я України від 09 листопада 2015 року №1452/735 (далі - Інструкція №1452/735), та Порядком направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року №1103 (далі - Порядок №1103), при цьому у подальшому в порушення вказаних нормативно-правових актів та з метою уникнення дисциплінарної відповідальності пройшов огляд на стан сп`яніння у закладі охорони здоров`я.

За висновком дисциплінарної комісії, майор поліції ОСОБА_1 як працівник поліції відповідно до пункту 1 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» який повинен запобігати вчиненню правопорушень, знехтував інтересами служби, проявив безвідповідальне ставлення до обов`язку з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час і бути прикладом у дотриманні законності, вчинив ряд порушень, що не лише суперечить призначенню та завданням правоохоронних інституцій, а й розхитує підвалини державності, викривляє уявлення населення про інтереси та ідеали громадянського суспільства на шляху до інтеграції України в Європейську спільноту, підриває довіру до вказаного поліцейського як до носія влади, призводить до приниження авторитету органів поліції, чим скоїв дисциплінарний проступок, що принижує та дискредитує самого працівника поліції. Цими своїми діями майор поліції ОСОБА_1 грубо порушив службову дисципліну, зокрема вимоги пунктів 1, 2 частини першої статті 18 Закону України «Про Національну поліцію», пунктів 1, 4, 6, 13 частини третьої статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, пункту 3 розділу IV Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09 листопада 2016 року №1179 (далі - Правила етичної поведінки поліцейських), пунктів 2.5, 19.2, 2.1.а, 2.1.6 Правил дорожнього руху, підпунктів 1.1, 1.2 пункту 1 наказу ГУ НП у Львівській області від 27 лютого 2020 року №803 «Про заходи щодо покращення службової дисципліни та забезпечення належного інформування». Недодержання майором поліції ОСОБА_1 етичних, правових та службово-дисциплінарних норми поведінки свідчить про факт порушення ним Присяги поліцейського, що ставить під сумнів доцільність подальшого проходження служби в органах Національної поліції України.

Із цих міркувань, дисциплінарна комісія дійшла висновку про наявність правових підстав для застосування до майора поліції ОСОБА_1 найсуворішого заходу дисциплінарного впливу, передбаченого статтею 13 Дисциплінарного статуту Національної поліції України - звільнення зі служби в поліції.

Висновок службового розслідування за фактом грубого порушення службової дисципліни начальником сектору моніторингу Дрогобицького РУП ГУ НП у Львівській області майором поліції ОСОБА_1 затверджено начальником ГУ НП у Львівській області 25 жовтня 2022 року.

Наказом ГУ НП у Львівській області від 27 жовтня 2022 року №3059 за грубе порушення службової дисципліни, зокрема за невиконання вимог пунктів 1, 2 частини першої статті 18 Закону України «Про Національну поліцію», пунктів 1, 4, 6, 13 частини третьої статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, пункту 3 розділу IV Правил етичної поведінки поліцейських, пунктів 2.5, 19.2, 2.1.а, 2.1.6 Правил дорожнього руху, підпунктів 1.1, 1.2 пункту 1 наказу ГУ НП у Львівській області від 27 лютого 2020 року №803 «Про заходи щодо покращення службової дисципліни та забезпечення належного інформування», а також Присяги поліцейського, на підставі пункту 7 частини третьої статті 13 Дисциплінарного статуту Національної поліції України до ОСОБА_1 (0062286) застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення із служби в поліції.

Наказом ГУ НП у Львівській області від 28 жовтня 2022 року №527 о/с позивача звільнено зі служби в поліції з 31 жовтня 2022 року відповідно до пункту 6 частини сьомої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України).

Копію наказу від 28 жовтня 2022 року №527 о/с ОСОБА_1 отримав 31 жовтня 2022 року.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права й акти їх застосування.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України "Про Національну поліцію" (преамбула названого Закону).

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейський зобов`язаний: 1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; 2) професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва; 3) поважати і не порушувати прав і свобод людини; 4) надавати невідкладну, зокрема домедичну і медичну, допомогу особам, які постраждали внаслідок правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в безпорадному стані або стані, небезпечному для їхнього життя чи здоров`я; 5) зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв`язку з виконанням службових обов`язків; 6) інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.

Згідно із частинами першою, другою статті 19 цього Закону у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову, матеріальну та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону.

Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.

Відповідно до частини першої статті 64 згаданого Закону особа, яка вступає на службу в поліції, складає Присягу на вірність Українському народові такого змісту: "Я, (прізвище, ім`я та по батькові), усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов`язки".

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.

За визначенням, наведеним у частині першій статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України службова дисципліна - дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників.

Відповідно до пунктів 1, 4, 6, 13 частини третьої статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України службова дисципліна, крім основних обов`язків поліцейського, визначених статтею 18 Закону України "Про Національну поліцію", зобов`язує поліцейського:

бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України;

безумовно виконувати накази керівників, віддані (видані) в межах наданих їм повноважень та відповідно до закону;

утримуватися від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов`язки, а також які підривають авторитет Національної поліції України;

сприяти керівникові в організації дотримання службової дисципліни, інформувати його про виявлені порушення, у тому числі вчинені іншими працівниками поліції.

За правилами статті 11 Дисциплінарного статуту Національної поліції України за порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.

За вчинення адміністративних правопорушень поліцейські несуть дисциплінарну відповідальність відповідно до цього Статуту, крім випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Поліцейських, яких в установленому порядку притягнуто до адміністративної, кримінальної або цивільно-правової відповідальності, одночасно може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності згідно з цим Статутом.

Відповідно до статті 12 Дисциплінарного статуту Національної поліції України дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.

Згідно із частинами першою-третьою статті 13 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, дисциплінарне стягнення є засобом підтримання службової дисципліни, що застосовується за вчинення дисциплінарного проступку з метою виховання поліцейського, який його вчинив, для безумовного дотримання службової дисципліни, а також з метою запобігання вчиненню нових дисциплінарних проступків.

Дисциплінарне стягнення має індивідуальний характер та не застосовується до поліцейського, вина якого у вчиненні дисциплінарного проступку не встановлена у визначеному порядку або який діяв у стані крайньої необхідності чи необхідної оборони.

До поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: 1) зауваження; 2) догана; 3) сувора догана; 4) попередження про неповну службову відповідність; 5) пониження у спеціальному званні на один ступінь; 6) звільнення з посади; 7) звільнення із служби в поліції.

За правилами частин першої-четвертої та десятої статті 14 Дисциплінарного статуту Національної поліції України службове розслідування - це діяльність із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського.

Службове розслідування проводиться з метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків.

Службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення.

Підставою для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації (далі - повідомлення), рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції, за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.

Порядок проведення службових розслідувань у Національній поліції України встановлюється Міністерством внутрішніх справ України.

Порядок проведення службових розслідувань у Національній поліції України, затверджено наказом Міністерства внутрішніх справ України 07 листопада 2018 року №893, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28 листопада 2018 року за №1355/32807.

Пунктом 2 розділу ІІ «Призначення службового розслідування» цього Порядку встановлено, що службове розслідування призначається, зокрема, за наявності даних про перебування поліцейського на роботі (службі) у стані алкогольного сп`яніння або стані, викликаному вживанням наркотичних чи інших одурманюючих засобів, або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідно до частини п`ятнадцятої статті 15 Дисциплінарного статуту Національної поліції України за результатами проведеного службового розслідування дисциплінарна комісія приймає рішення у формі висновку.

Згідно із частинами першою, третьою статті 19 цього Дисциплінарного статуту у висновку за результатами службового розслідування зазначаються: 1) дата і місце складання висновку, прізвище та ініціали, посада і місце служби членів дисциплінарної комісії, що проводила службове розслідування; 2) підстава для призначення службового розслідування; 3) обставини справи, зокрема обставини вчинення поліцейським дисциплінарного проступку; 4) пояснення поліцейського щодо обставин справи; 5) пояснення інших осіб, яким відомі обставини справи; 6) пояснення безпосереднього керівника поліцейського щодо обставин справи; 7) документи та матеріали, що підтверджують та/або спростовують факт вчинення дисциплінарного проступку; 8) відомості, що характеризують поліцейського, а також дані про наявність або відсутність у нього дисциплінарних стягнень; 9) причини та умови, що призвели до вчинення проступку, вжиті або запропоновані заходи для їх усунення, обставини, що знімають з поліцейського звинувачення; 10) висновок щодо наявності або відсутності у діянні поліцейського дисциплінарного проступку, а також щодо його юридичної кваліфікації з посиланням на положення закону; 11) вид стягнення, що пропонується застосувати до поліцейського у разі наявності в його діянні дисциплінарного проступку.

Під час визначення виду стягнення дисциплінарна комісія враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби.

Положеннями частин сьомої та восьмої цієї ж статті передбачено, що у разі встановлення вини поліцейського за результатами проведеного службового розслідування видається письмовий наказ про застосування до поліцейського одного з видів дисциплінарного стягнення, передбаченого статтею 13 цього Статуту, зміст якого оголошується особовому складу органу поліції.

Під час визначення виду стягнення керівник враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09 листопада 2016 року №1179 затверджено Правила етичної поведінки поліцейських (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 06 грудня 2016 року за №1576/29706). Ці Правила поширюються на всіх поліцейських, які проходять службу в Національній поліції України. Дотримання вимог цих Правил є обов`язком для кожного поліцейського незалежно від займаної посади, спеціального звання та місцеперебування (абзац 2 пункту 1 розділу 1 «Загальні положення» Правил).

Згідно з пунктом 3 розділу IV «Взаємодія поліції із громадськістю та іншими державними органами» цих Правил за будь-яких обставин і відносно будь-якої людини як у робочий, так і в неробочий час поліцейський зобов`язаний дотримуватися норм професійної етики.

При зверненні до особи поліцейському заборонено бути зверхнім, погрожувати, іронізувати, використовувати ненормативну лексику та допускати дискримінацію в будь-якій формі.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядається, та аргументів учасників справи.

Спершу, колегія суддів нагадує про межі касаційного перегляду.

За правилами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме з огляду на доводи скаржника про застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 липня 2019 року у справі №813/1652/15, від 26 березня 2019 року у справі №808/2320/17, від 12 грудня 2018 року у справі №П/811/1470/16, від 01 серпня 2018 року у справі №805/1850/17-а, від 23 жовтня 2019 року у справі №821/1293/17, від 23 січня 2020 року у справі №820/3647/17, від 12 червня 2023 року у справі №380/1256/21. Крім цього, на переконання скаржника, суди не дослідили зібрані у справі докази.

Надаючи оцінку доводам скаржника у межах підстав, з яких було відкрито касаційне провадження, Верховний Суд зазначає таке.

У цій справі встановлено, що оскаржуваним наказом ГУ НП у Львівській області від 27 жовтня 2022 року №3059 за грубе порушення службової дисципліни, зокрема за невиконання вимог пунктів 1, 2 частини першої статті 18 Закону України «Про Національну поліцію», пунктів 1, 4, 6, 13 частини третьої статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, пункту 3 розділу IV Правил етичної поведінки поліцейських, пунктів 2.5, 19.2, 2.1.а, 2.1.6 Правил дорожнього руху, підпунктів 1.1, 1.2 пункту 1 наказу ГУ НП у Львівській області від 27 лютого 2020 року №803 «Про заходи щодо покращення службової дисципліни та забезпечення належного інформування», а також Присяги поліцейського, на підставі пункту 7 частини третьої статті 13 Дисциплінарного статуту Національної поліції України до ОСОБА_1 (0062286) застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення із служби в поліції.

Зазначені порушення, за висновком службового розслідування, дістали вияв в тому, що майор поліції ОСОБА_1 , проявив безвідповідальне ставлення до обов`язку з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час і бути прикладом у дотриманні законності, керуючись почуттям власної безкарності та проявивши своє зверхнє ставлення до установлених норм поведінки поліцейського, вчинив ряд порушень, зокрема, перешкоджав працівникам поліції виконувати їх службові обов`язки, та з метою уникнення адміністративної відповідальності за вчинення порушень Правил дорожнього руху, не виконав їх законних вимог та передбаченого законодавством обов`язку щодо пред`явлення документів на право керування транспортним засобом і проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння відповідно до процедури проведення такого огляду, передбаченої Інструкцією №1452/735 та Порядком №1103, при цьому у подальшому в порушення вказаних нормативно-правових актів та з метою уникнення дисциплінарної відповідальності пройшов огляд на стан сп`яніння у закладі охорони здоров`я.

За висновком дисциплінарної комісії вчинення майором поліції таких порушень не лише суперечить призначенню та завданням правоохоронних інституцій, а й розхитує підвалини державності, викривляє уявлення населення про інтереси та ідеали громадянського суспільства на шляху до інтеграції України в Європейську спільноту, підриває довіру до вказаного поліцейського як до носія влади, призводить до приниження авторитету органів поліції, тож, позивач скоїв дисциплінарний проступок, що принижує та дискредитує самого працівника поліції.

Перевіряючи повноту та достовірність установлених комісією обставин, а також доведеність тих порушень, що ставляться позивачеві в провину, суди попередніх інстанцій досить детально відобразили та дослідили у своїх рішеннях зміст як матеріалів службового розслідування, так і доказів, отриманих під час судового розгляду.

Зокрема, з матеріалів службового розслідування, а також пояснень допитаних судом першої інстанції в судовому засіданні свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , суд установив, що в зв`язку з надходженням інформації про керування позивачем транспортним засобом з можливими ознаками алкогольного сп`яніння, ОСОБА_1 під час керування транспортним засобом марки Honda CR-V, д.н.з. НОМЕР_1 (Республіка Польща) був зупинений на вул. Самбірський, 86-1 в м. Дрогобичі мобільною групою, до якої входили ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Свідок ОСОБА_3 пояснив суду, що знав ОСОБА_1 ще до події 14 жовтня 2022 року. Позивач після зупинки автомобіля, яким він керував, не надав документів на право керування транспортним засобом та свідоцтва на реєстрацію транспортного засобу. За поясненнями свідка у ОСОБА_1 були наявні всі ознаки алкогольного сп`яніння, як от запах з порожнини рота, порушення мовлення, поведінка, що не відповідала обстановці. В зв`язку із цим йому було запропоновано пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки за допомогою спеціального технічного засобу «Драгер», від чого він фактично відмовився, уникаючи мобільної групи. В такий же спосіб позивач відмовився і від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння і в медичному закладі.

Свідок ОСОБА_4 пояснив суду, що ОСОБА_1 мав ознаки алкогольного сп`яніння, як от запах з порожнини рота, порушення мовлення, поведінка, що не відповідала обстановці, порушення координації рухів. Запах алкоголю було чути навіть з авто. Зрозуміти, що говорив позивач, було неможливо. Коли позивачу було запропоновано пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки за допомогою спеціального технічного засобу «Драгер» або в лікарні, він відмовився.

Свідок ОСОБА_2 пояснив суду, що ОСОБА_1 мав всі ознаки алкогольного сп`яніння, як от запах з порожнини рота, порушення мовлення, поведінка, що не відповідала обстановці. Він уникав спілкування з поліцейськими, жодних вимог, як, наприклад, проведення огляду на стан алкогольного сп`яніння в медичному закладі, ним не ставилось. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки за допомогою спеціального технічного засобу «Драгер» або в лікарні він відмовився.

З досліджених в судовому засіданні судом першої інстанції записів з портативного відеореєстратора, що перебував у користуванні працівників мобільної групи, та знаходився на ОСОБА_3 , суд установив, що протягом усього запису ОСОБА_1 не надав документів на право керування транспортним засобом та свідоцтва на реєстрацію транспортного засобу. Зокрема, згідно із записом, ОСОБА_3 щонайменше чотири рази повторив свою вимогу щодо пред`явлення документів. При цьому, ОСОБА_1 таких не надав, уникав спілкування з членами мобільної групи, а саме: мовчав, не відповідав на питання, на вимоги не реагував, відходив від них, був абсолютно байдужим до ситуації, що склалась.

Також із запису NOR_000000_000000_20221014230803_ААА_N, який відображає події з 23:08:04 год до 23:12:22 год, судом було встановлено, що близько 23:11:55 год. чітко чути і видно, що ОСОБА_3 запропонував ОСОБА_1 пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки за допомогою спеціального технічного засобу «Драгер» або в лікарні, однак останній від цього категорично відмовився.

Водночас, суд відхилив доводи позивача про те, що ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки за допомогою спеціального технічного засобу «Драгер» у зв`язку з непред`явленням йому свідоцтва про повірку та сертифіката відповідності, а також посилання позивача на те, що він вимагав від поліцейських доставити його до медичного закладу з метою проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у медичному закладі, оскільки зазначеними доказами, зокрема, відеозаписом, підтверджується, що жодних вимог щодо надання йому свідоцтва про повірку та сертифіката відповідності на газоаналізатор «Drager Alcotest» ОСОБА_1 не заявляв, водночас факт вимоги від поліцейських доставити його до медичного закладу жодним доказом не доведено.

Тож, під час судового розгляду підтвердилися обставини щодо поведінки позивача, поставленої йому в провину дисциплінарною комісією в контексті з`ясування питання щодо вчинення ним дисциплінарного порушення.

Оцінюючи посилання позивача на акт медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під дією препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 14 жовтня 2022 року, складеного о 23:45 год, № 241, а також складеного на його підставі висновку №241, згідно з якими ознак сп`яніння не виявлено, суд першої інстанції врахував, що згідно з висновком №241 в графі 16 зазначено, що позивач 14 жовтня 2022 року о 19:00 год. вжив 0,33 л. пива.

Допитаний судом як свідок ОСОБА_6 , який за його поясненнями з 01 липня 2021 року обіймає посаду заступника начальника відділу кримінальної поліції Дрогобицького районного відділу поліції ГУ НП у Львівській області, вказав, що увечері 14 жовтня 2022 року йому зателефонував начальник Дрогобицького районного відділу поліції ГУ НП у Львівській області та повідомив, що ОСОБА_1 керує транспортним засобом у м. Дрогобичі з можливими ознаками алкогольного сп`яніння. Після отримання вказаної інформації ОСОБА_6 виїхав на місце зупинки ОСОБА_1 та виписав йому скерування на проходження останнім огляду на стан сп`яніння у закладі охорони здоров`я. Під час проходження ОСОБА_1 огляду ОСОБА_6 був присутнім, бачив, як той дув в газоаналізатор «Drager Alcotest», однак, результати, які видав газоаналізатор «Drager Alcotest», не бачив.

Допитана в судовому засіданні як свідок ОСОБА_7 зазначила, що ОСОБА_1 прибув до медичного закладу Комунальне некомерційне підприємство «Дрогобицька міська лікарня №1» Дрогобицької міської ради разом із направленням, наданим працівником поліції. Зазначила, що біологічне середовище (сеча, кров) у ОСОБА_1 не відбиралось, оскільки така процедура не проводиться в даній лікарні в м. Дрогобичі. Виявлення стану алкогольного сп`яніння проводилось шляхом поверхневого огляду особи, замірі пульсу, тиску, проведення проби Ромберга, а також за допомогою газоаналізатора «Drager Alcotest», результати якого знайшли своє відображення у акті від 14 жовтня 2022 року №241. При цьому свідок зазначила, що ОСОБА_1 не відмовлявся від проходження огляду за допомогою газоаналізатора «Drager Alcotest», жодних документів, як от свідоцтва про повірку та сертифіката відповідності не вимагав.

З наявної у матеріалах справи відповіді КНП «Дрогобицька міська лікарня №1» Дрогобицької міської ради (далі - КНП «ДМЛ №1» ДМР) від 31 січня 2023 року №160 суд установив, що у ОСОБА_1 під час огляду на стан алкогольного сп`яніння не відбиралось біологічного середовища для лабораторного дослідження. Під час відбирання зразків біологічного середовища в особи, такі зберігаються у ВЕ(Н)МД протягом 90 днів в холодильній камері. В КНП «ДМЛ №1» ДМР не проводяться лабораторні дослідження. Черговий лікар-терапевт ОСОБА_7 гр. ОСОБА_1 14 жовтня 2022 року проводила огляд на стан алкогольного сп`яніння пристроєм газоаналізатор АL9000L. Пристрій Газоаналізатор АL9000L не здійснює роздруківки результатів аналізу. В КНП «ДМЛ №1» ДМР не ведеться журналу обліку використаних засобів для вимірювальної техніки (отриманих і використаних лікарських за мед. виробів).

За правилами статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінивши наявні докази кожен окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, поставив під сумнів дійсність результатів, зазначених у згаданих акті №241 та висновку №241.

Зважаючи на описану вище поведінку та послідовність дій позивача, який, як установлено судом, під час зупинки не надав документів на право керування транспортним засобом та свідоцтва на реєстрацію транспортного засобу, потім відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння як на місці, так і у лікарні, а згодом пройшов його в КНП «ДМЛ №1» ДМР, при цьому у ОСОБА_1 під час огляду на стан алкогольного сп`яніння не відбиралось біологічного середовища для лабораторного дослідження, черговий лікар-терапевт ОСОБА_7 проводила огляд позвиача на стан алкогольного сп`яніння пристроєм газоаналізатор АL9000L, який не здійснює роздруківки результатів аналізу, водночас в КНП «ДМЛ №1» ДМР не ведеться журналу обліку використаних засобів для вимірювальної техніки (отриманих і використаних лікарських за мед. виробів), свідок ОСОБА_6 був присутнім під час проходження ОСОБА_1 огляду, бачив, як той дув в газоаналізатор «Drager Alcotest», однак, результати, які видав газоаналізатор «Drager Alcotest», не бачив, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд,досить детально обґрунтував мотиви свого критичного ставлення до акту №241 та висновку №241, а також підстави, з яких він погодився з висновком комісії, що дії позивача слідували меті уникнути відповідальності за вчинений дисциплінарний проступок.

Суд касаційної інстанції не має права, зокрема, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України), водночас колегія суддів вважає, що місцевий та апеляційний адміністративний суди належно обґрунтували мотиви відхилення та врахування кожного доказу.

На переконання Верховного Суду, наразі немає підстав вважати надану судами оцінку доказів однобічною, нераціональною чи свавільною.

У касаційній скарзі позивач зазначає, що посилання судів на указаний відеозапис з портативного відеореєстратора працівників поліції, як на доказ, що підтверджує факт відмови позивача від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння, а також пояснення свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , свідчить про переоцінку судами обставини, якій уже була надана оцінка судом.

У цьому контексті вказує, що Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області за результатами розгляду справи №442/7333/22 рішенням від 09 грудня 2022 року скасував постанову серії БАБ №072790 від 14 жовтня 2022 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 122 КУпАП та частиною першою статті 126 КУпАП. В іншій справі №442/6811/22 цей же суд рішенням від 14 листопада 2022 року закрив справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за частиною першою статті 130 КУпАП на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП.

Тож, обставини стосовно відмови ОСОБА_1 , як особи яка керувала транспортним засобом, від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки за допомогою спеціального технічного засобу «Драгер» та в лікарні вже досліджувалися судом, зокрема, надавалася оцінка згаданим вище відеозаписам з портативного відеореєстратора, що перебував у користуванні працівників мобільної групи.

Попри це, суди попередніх інстанцій у порушення вимог частини шостої статті 78 КАС України, не урахували преюдиційні обставини, установлені Дрогобицьким міськрайонним судом зокрема, в частині відсутності факту відмови позивача від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння в установленому законом порядку. На думку скаржника, це свідчить про відсутність в діях позивача дисциплінарного проступку, а саме протиправна винна поведінка у порушенні службової дисципліни, яка могла б бути підставою для застосування відносно нього дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції.

Вважає помилковими мотиви судів попередніх інстанцій про необов`язковість зазначених судових рішень при розгляді цієї справи, позаяк у постановах Верховного Суду від 04 липня 2019 року у справі №813/1652/15, від 26 березня 2019 року у справі №808/2320/17, від 12 грудня 2018 року у справі №П/811/1470/16, від 01 серпня 2018 року у справі №805/1850/17-а, прямо указано про обов`язковість рішення суду в адміністративній справі, а також постанови суду у справі про адміністративне правопорушення, для суду, який розглядає справу про правові наслідки дій особи, в частині факту вчинення проступку і вини позивача у його скоєнні.

Переконує, що на цей час не було відступу від правових позицій, викладених Верховним Судом у зазначених постановах, тож суди попередніх інстанцій мали застосувати правові норми, якими врегульовано спірні правовідносини, саме з урахуванням наведених у них висновків.

Із цього приводу Верховний Суд зазначає, що вже неодноразово досліджував у своїх постановах питання можливості притягнення поліцейського до дисциплінарної відповідальності за вчинення дій, які (або частина яких) у той же час можуть містити ознаки адміністративного правопорушення, а також обов`язковості врахування у такому випадку рішення суду, ухваленого за наслідками вирішення питання про вчинення цією особою адміністративного правопорушення і її вини у його вчиненні.

Станом на час перегляду цієї справи позиція Верховного Суду із цього питання є усталеною та її суть з різних боків розкрито у постановах: від 06 березня 2019 року в справі №816/1534/16, від 17 липня 2019 року в справі №806/2555/17, від 22 жовтня 2019 року в справі №480/3950/18, від 23 жовтня 2019 року у справі №804/4480/17, від 29 листопада 2019 року в справі №824/832/18-а, від 13 лютого 2020 року в справі №1.380.2019.000121, від 05 березня 2020 року у справі №815/4478/16, від 24 вересня 2020 року в справі №420/602/19, від 19 травня 2022 року в справі №480/4079/18, від 26 травня 2022 року в справі №420/3630/20, від 07 липня 2022 року у справі №460/5545/20 та інших.

В основу мотивів цих судових рішень покладено висновки про те, що адміністративна та дисциплінарна відповідальність є різними, окремими і самостійними видами відповідальності поліцейського. Порядок і підстави притягнення поліцейського до конкретного виду юридичної відповідальності здійснюється за окремими процедурами, урегульованими різними нормативно-правовими актами. Притягнення чи не притягнення поліцейського до дисциплінарної відповідальності не може бути обумовлено наявністю чи відсутність складу іншого правопорушення чи фактом притягнення до іншого виду відповідальності. Відсутність факту притягнення поліцейського до адміністративної відповідальності не виключає наявності в його діях дисциплінарного проступку, за який уповноважена особа у порядку Дисциплінарного статуту має право застосувати такий вид дисциплінарного стягнення як звільнення зі служби в поліції. Відповідно, у випадку закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, - це є свідченням відсутності складу адміністративного правопорушення, проте не дисциплінарного проступку.

У цьому ж контексті слід зауважити, що за правилами частини шостої статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Однак, за позицією Верховного Суду, звільнення від доказування, навіть у разі наявності преюдиційних обставин, встановлених у рішенні суду, не може мати абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Для спростування преюдиційних обставин, учасник процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази (подібні за змістом висновки наведено в постановах Верховного Суду від 30 серпня та 22 вересня 2022 року у справах №904/1427/21, №420/4977/20).

Відповідно до частини сьомої статті 78 КАС України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Ураховуючи, що у межах розгляду справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності суд не досліджує питань наявності в її діях ознак дисциплінарного проступку, адже, як зазначалося, дисциплінарне провадження має іншу мету, процедуру та правила оцінки дій і матеріалів, то висновки такого суду (його правова оцінка) не є обов`язковими для суду, який розглядає справу щодо оскарження індивідуального акту про притягнення цієї особи до дисциплінарної відповідальності. Це ж стосується дисциплінарного органу, який, вирішуючи питання наявності або відсутності у діях особи ознак дисциплінарного проступку, керується виключно правилами та вимогами, встановленими для дисциплінарної процедури, однак не втручається у питання винуватості цієї особи у скоєнні адміністративного правопорушення за правилами і в порядку КУпАП.

З іншого боку, під час розгляду справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності, суд оцінює зокрема й питання дотримання правоохоронними органами відповідної процедури та робить висновок за наслідками оцінки доказів з урахуванням стандартів доказування, притаманної саме цій процедурі.

Повертаючись до обставин цієї справи, як убачається зі змісту рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 09 грудня 2022 року у справі №442/7333/22, скасовуючи постанову від 14 жовтня 2022 року серії БАБ №072790, складену відносно ОСОБА_1 за частиною другою статті 122 та частиною першою статті 126 КУпАП у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, суд керувався тим, що відповідач належними та допустимими доказами не доведений факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, зокрема, не надав належних і допустимих доказів, які б свідчили про те що позивач скоїв адміністративне правопорушення, передбачене зазначеними положеннями КУпАП.

Зокрема, цей суд вказав, що відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Однак відповідач у встановлені Законом строки доказів правомірності складання оскаржуваної постанови надав, доказів порушення позивачем частини другої статті 122 та частини першої статті 126 КУпАП немає, правомірність своїх дій та правомірність прийняття оскаржуваної постанови відповідач не довів. Водночас, позивач не погоджується з оскаржуваною постановою та вважає її незаконною.

Таким чином, суд у розглядуваному випадку констатував відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, керуючись виключно тим, що відповідач не надав доказів вчинення позивачем правопорушень, про які зазначено в оскаржуваній постанові.

За цих обставин, посилання скаржника щодо наявності підстав звільнення від доказування, передбачених частиною четвертою статті 78 КАС України, не заслуговують на увагу.

Іншою постановою від 14 листопада 2022 року у справі №442/6811/22 Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області закрив провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 130 КУпАП у зв`язку з відсутністю в його діях події складу цього адміністративного правопорушення.

Зокрема, цей суд, посилаючись на наявність недоліків форми, визнав неналежними доказами акт огляду на стан алкогольного сп`яніння та направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу чи швидкість реакції від 14 жовтня 2022 року.

Суд зазначив, що оскільки на відео відсутній зафіксований факт відмови від проходження огляду в лікарні, який нібито було запропоновано о 23:15, а відео за період з 23:12:22 по 23:45:46 - відсутнє, в протоколі не зазначено жодних свідків чи очевидців даної події, то суд дійшов висновку про те, що було порушено встановлену законом процедуру проведення огляду водія на стан сп`яніння.

Таким чином, висновки суду в справі №442/6811/22 про відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП ґрунтуються на порушенні встановленої законом процедури проведення огляду на стан алкогольного сп`яніння.

Як уже зазначалося, частиною шостою статті 78 КАС України передбачено, що, зокрема, постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов`язковою для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

За змістом зазначеного судового рішення, суд не встановлював обставин і не робив висновків про те, що ОСОБА_1 як водій не відмовлявся від проходження огляду на стан сп`яніння, а вказав саме на відсутність в матеріалах справи доказів цього, іншими словами, суд не встановлював чи мали місце дії (що ОСОБА_1 насправді погодився пройти огляд на стан сп`яніння, а не відмовився, як вказують працівники поліції), натомість констатував недоведеність протилежного, з огляду на ненадання доказів, що не є одним і тим самим для правил застосування частини шостої статті 78 КАС України.

На противагу цьому, у справі, яка переглядається, суд першої інстанції, дослідивши відеозапис NOR_000000_000000_20221014230803_ААА_N, який відображає події з 23:08:04 год. до 23:12:22 год., установив, що близько 23:11:55 год на цьому відео чітко чути і видно, що ОСОБА_3 запропонував ОСОБА_1 пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки за допомогою спеціального технічного засобу «Драгер» або в лікарні, однак останній від цього категорично відмовився.

Водночас як убачається зі змісту постанови Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 14 листопада 2022 року у справі №442/6811/22, цей суд досліджував те саме відео, однак не оцінював обставин і подій, зафіксованим на ньому близько 23:11:55 год, висновків про це в його судовому рішенні немає.

З огляду на це, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про переоцінку Львівським окружним адміністративним судом обставини, якій уже була надана оцінка судом як необґрунтовані.

Обираючи стандарт доказування, який має використовуватися в дисциплінарних провадженнях, і беручи до уваги публічно-правову природу дисциплінарної відповідальності, слід віддати перевагу стандарту «поза розумним сумнівом» перед стандартом «баланс ймовірностей».

Він означає, що в достовірності факту (винуватості особи) не повинно залишитися розумних сумнівів. Це не означає, що у його достовірності взагалі немає сумнівів, але означає, що всі альтернативні можливості пояснення наданих доказів є надмірно малоймовірними.

Підґрунтям стандарту «поза розумним сумнівом» є фундаментальна цінність суспільства - гірше осудити невинного, ніж дозволити винному уникнути покарання; відповідно суспільство, яке цінує добре ім`я і свободу кожного, не повинно засуджувати людину, коли є розумні сумніви в її винуватості.

У розглядуваному випадку суд першої інстанції на підставі дослідженого відеозапису у сукупності з показаннями свідків установив поза розумним сумнівом, що ОСОБА_1 , уникав спілкування з членами мобільної групи, а саме: мовчав, не відповідав на питання, на вимоги не реагував, відходив від них, був абсолютно байдужим до ситуації, що склалась, а коли ОСОБА_3 запропонував йому пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки за допомогою спеціального технічного засобу «Драгер» або в лікарні, той від цього категорично відмовився.

Надалі правильність і повноту встановлення цих обставин перевірив суд апеляційної інстанції.

При цьому, варто зауважити, що позивач, будучи майором поліції та обіймаючи керівну посаду, мав бути обізнаним про те, як за законом мають діяти працівники поліції під час зупинки транспортного засобу, огляду водія на стан алкогольного сп`яніння тощо, тож мав змогу попросити видати йому відповідне направлення або ж повідомити про їх неправомірні дії, якщо вважав, що такі мали місце.

З огляду на наведене, колегія суддів відхиляє посилання скаржника на те, що суди попредніх інстанцій всупереч положенням частини шостої статті 78 КАС України не урахували преюдиційні обставини, установлені Дрогобицьким міськрайонним судом, зокрема, в частині відсутності факту відмови позивача від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння в установленому законом порядку та повторює, що надана судом оцінка при розгляді іншої справи, не є обов`язковою, а наявність преюдиційних обставин не може мати для суду абсолютного характеру та не позбавляє учасника процесу, який заперечує проти цих обставин, надати належні і допустимі докази на їх спростування.

Водночас міркування скаржника про те, що в наведених ним постановах Верховного Суду прямо указано про обов`язковість рішення суду в адміністративній справі, а також постанови суду у справі про адміністративне правопорушення, для суду, який розглядає справу про правові наслідки дій особи, в частині факту вчинення проступку і вини позивача у його скоєнні, спростовуються змістом цих постанов, адже у жодній з них висновків про таку обов`язковість Верховний Суд не викладав.

Слід зауважити, що в контексті правовідносин щодо притягнення поліцейського до дисциплінарної відповідальності сама можливість урахування адміністративним судом судових рішень у справах щодо скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення чи закриття провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, не ставиться під сумнів, натомість наявність для цього підстав залежить від фактичних обставин кожної конкретної справи.

Ілюстрацією таких випадків є в тому числі постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник, а саме від 01 серпня 2018 року в справі № 805/1850/17-а та від 23 жовтня 2019 року у справа №821/1293/17.

Зокрема, у постанові від 23 жовтня 2019 року у справа №821/1293/17 Верховний Суд не застосовував положень статті 78 КАС України, однак оскільки судами попередніх інстанцій було встановлено, що підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності стали виключно обставини складання відносно позивача адміністративних протоколів відповідно до статей 126 та 130 КУпАП, то визнав слушними висновки судів щодо скасування оспорюваних наказів, зокрема і з тих мотивів, що постановою Генічеського районного суду Херсонської області від 05 жовтня 2017 року № 653/2404/17, яка набрала законної сили, провадження у справі про притягнення позивача до адміністративної відповідальності закрито за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП.

Так само, у постанові від 01 серпня 2018 року в справі № 805/1850/17-а, яка в наведеному контексті заслуговує на увагу попри відмінний предмет та нормативне регулювання, Верховний Суд врахував закриття судом провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 130 КУпАП у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення, оскільки за обставинами зазначеної справи дією, що ганьбить звання прокурора і може викликати сумнів у його об`єктивності, в оскаржуваному наказі зазначено сам лише факт складання працівниками поліції адміністративного протоколу про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, та невжиття вичерпних заходів щодо спростування факту перебування у стані алкогольного сп`яніння. При цьому, Верховний Суд так само не застосовував у цій справі положень статті 78 КАС України та не викладав висновків із цього приводу.

Щодо інших постанов, на неврахування судами попередніх інстанцій висновків у яких послався у касаційній скарзі ОСОБА_1 , то колегія суддів керується таким.

Приписами пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Частиною п`ятою статті 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 04 липня 2019 року у справі №813/1652/15 спірні правовідносини виникли у березні 2015 року, стосувалися притягнення до дисциплінарної відповідальності у виді звільнення співробітника органів внутрішніх справ та були врегульовані зокрема, Законом України від 20 грудня 1990 року №565-XII «Про міліцію», Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року №114, Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, затвердженим Законом України від 22 лютого 2006 року №3460-IV. За обставинами зазначеної справи, позивача було звільнено за сукупності одночасно двох підстав: 1) управління транспортним засобом на підставі підробленого свідоцтва про реєстрацію, котрий знаходиться на митній території України з порушенням митних правил, та з номерними знаками, котрі не належать цьому транспортному засобу; 2) керування транспортним засобом з ознаками наркотичного сп`яніння. Переглядаючи справу, Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції, який, посилаючись на положення частини четвертої статті 72 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), скасував оскаржуваний наказ про звільнення позивача з тих міркувань, що адміністративне та кримінальне провадження щодо позивача закрито за відсутністю в його діях складу правопорушень, факт порушення позивачем службової дисципліни 04 лютого 2015 року не доведено.

Отже, у зазначеній справі відмінними є як фактичні обставини, так і нормативно-правове регулювання спірних правовідносин у частині проходження служби, підстав дисциплінарної відповідальності, порядку встановлення та доведення наявності у діях особи дисциплінарного проступку, видів дисциплінарних стягнень, порядку їх застосування тощо. За змістом постанови Верховного Суду від 04 липня 2019 року у справі №813/1652/15, установлені судами фактичні обставини свідчать про те, що дисциплінарний орган не вирішував питання щодо підстав притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності поза зв`язком з наявністю в його діях ознак складу відповідного кримінального та адміністративного правопорушення, внаслідок чого закриття одночасно адміністративного та кримінального провадження надало суду підстави, послуговуючись частиною четвертою статті 72 КАС України (у відповідній редакції), констатувати недоведеність факту порушення службової дисципліни.

На користь цього свідчить також і те, що суд апеляційної інстанції, висновки якого підтримав Верховний Суд, скасував рішення суду першої інстанції, який вважав, що підставою для накладення на позивача дисциплінарного стягнення у виді звільнення були не матеріали справи про адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 130 КУпАП, а сам факт порушення ним службової дисципліни, яка виявилась у поведінці позивача під час зупинки за кермом автомобіля та у приміщенні медичного закладу.

Із цих же міркувань не заслуговують на увагу посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 26 березня 2019 року у справі №808/2320/17, за обсягом установлених судами фактичних обставин в якій, поставлені позивачеві у провину порушення службової дисципліни виразилися в керуванні автомобілем, у якого в темну пору доби не були ввімкнуті фари ближнього світла, у стані алкогольного сп`яніння. Тобто, в основу висновків дисциплінарного органу так само покладено суто обставини інкримінованих позивачу адміністративних правопорушень. При цьому зі змісту постанови не вбачається, що дисциплінарний орган надавав їм оцінку поза зв`язком з ними. Верховний Суд, посилаючись на частини четверту та п`яту статті 78 КАС України, погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які, частково задовольняючи позов, вважали, що судовими рішеннями, які набрали законної сили, спростовано висновки поліцейських УПП в м. Запоріжжі щодо керування позивачем транспортним засобом в темну пору доби без ввімкнутих фар ближнього світла та у стані алкогольного сп`яніння, тож констатували, що підстави для притягнення позивача до дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби - відсутні.

Колегія суддів повторює, що в указаних постановах, всупереч доводам скаржника, Верховний Суд не робив висновків стосовно обов`язковості для дисциплінарного органу чи суду врахування судових рішень щодо скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення чи закриття провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності,

Іншими словами, позиція на яку посилається скаржник, не є протилежною, Верховний Суд у цих справах не робив висновків про те, що притягнення або не притягнення поліцейського до дисциплінарної відповідальності може бути обумовлено наявністю чи відсутність складу іншого правопорушення чи фактом притягнення до іншого виду відповідальності, або що закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення є безумовним свідченням відсутності в діях особи дисциплінарного проступку.

Тож у справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій не відходили від висновків Верховного Суду, викладених у зазначених скаржником судових рішеннях, а висловили позицію щодо предмета спору за результатами оцінки фактичних обставин у цій конкретній справі

Висновки Верховного Суду, викладені в інших двох рішеннях, на які посилається скаржник, а саме, у справах №П/811/1470/16 та №820/3647/17 стосуються фактичних обставин, які не є подібними до цієї справи.

Зокрема, у постанові від 12 грудня 2018 року у справі №П/811/1470/16 питання щодо вчинення позивачем проступку, на відміну від справи, яка переглядається, не було спірним, оскільки позивач визнавав факт керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, натомість оскаржуваний наказ про звільнення з органів поліції суди оцінювали в аспекті співмірності тяжкості вчиненого проступку та обраного відповідачем виду дисциплінарного стягнення.

У постанові від 23 січня 2020 року в справі №820/3647/17 висновок Верховного Суду стосувався питання застосування частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України за обставин, коли до поліцейського застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення в період його тимчасової непрацездатності. Тобто, правовідносини у зазначеній справі так само не є подібними до справи, що переглядається.

З огляду на наведене, колегія суддів критично оцінює посилання скаржника на те, що суди попередніх інстанцій не застосували висновки щодо застосування правових норм у подібних правовідносинах, викладені Верховним Судом в аналізованих вище постановах, та не дослідили зібрані у справі докази. У цій частині доводи та аргументи позивача не містять мотивів про те, які саме із зібраних доказів не дослідили суди, натомість зводяться до незгоди з оцінкою судами доказів та обставин справи, встановлених у процесі її розгляду і їх висновків не спростовують.

Повертаючись до оцінки правильності застосування судами попередніх інстанцій правових норм у частині їх висновків про законність оспорюваних наказів та обґрунтованість застосованого до позивача дисциплінарного стягнення, Верховний Суд керується таким.

У контексті спірних правовідносин в основі поведінки працівника поліції закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки. Дискредитація звання рядового і начальницького складу національної поліції за своєю суттю полягає у вчиненні такого проступку, що підриває довіру та авторитет таких органів і їх працівників в очах громадськості та є несумісним із подальшим проходженням служби. Вчинки, що дискредитують працівників національної поліції та власне національна поліція, пов`язані насамперед із низкою моральних вимог, які пред`являються до них під час здійснення службових функцій та у повсякденному житті.

Проходження служби в поліції, зважаючи на її специфіку та підвищену увагу суспільства, вимагає від особи надзвичайної дисциплінованості та відповідальності за свої дії та вчинки. Поліцейський повинен уникати вчинення дій, що підривають довіру та авторитет органів поліції і їх працівників в очах громадськості та є несумісним із подальшим проходженням служби.

Дисциплінарне стягнення є засобом підтримання службової дисципліни та має індивідуальний характер та не застосовується до поліцейського, вина якого у вчиненні дисциплінарного проступку не встановлена у визначеному порядку. При цьому, застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби є крайнім заходом дисциплінарного впливу.

Оцінюючи вищеописані дії позивача, які поставлено йому в провину, суд зауважив, що позивач, обіймаючи посаду керівного складу був зобов`язаний поводитись в такий спосіб, який не допускає сумнівів у законності та етичності його поведінки, а при виникненні таких сумнівів - усувати їх всіма можливими способами.

Втім, суд погодився з висновком дисциплінарної комісії, що допущена позивачем поведінка є грубим порушенням службової дисципліни, таким, що дискредитує та підриває авторитет поліції.

За висновком суду першої інстанції, зазначені дії позивач міг вчинити лише з прямим умислом. Описані порушення стали можливими внаслідок особистої недисциплінованості та повного ігнорування ним вимог чинного законодавства.

При цьому, дисциплінарна комісія у висновку службового розслідування з-поміж іншого врахувала службову характеристику майора поліції ОСОБА_1 , надану начальником РВП ГУ НП у Львівській області, за якою позивач зарекомендував себе посередньо, знає нормативні акти, накази, інструкції , що регламентують діяльність поліції, однак не завжди правильно керується ними, реагує на зауваження з боку керівництва, проте не завжди робить належні висновки, відповідно до покладених завдань в межах компетенції здійснює безпосереднє керівництво діяльністю працівників відповідного сектору, надає практичну та методичну допомогу підлеглим працівникам, контролює якість виконання завдань і поточної роботи. Поряд із цим вказано, що позивача було попереджено про неприпустимість випадків вчинення порушень службової, зокрема, автотранспортної дисципліни.

Беручи до уваги встановлені у справі обставини, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які, повною мірою дослідивши як матеріали службового розслідування, так і докази, надані під час судового розгляду, констатували обґрунтованість висновку службового розслідування про те, що майор поліції ОСОБА_1 , проявив безвідповідальне ставлення до обов`язку з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час і бути прикладом у дотриманні законності, керуючись почуттям власної безкарності та проявивши своє зверхнє ставлення до установлених норм поведінки поліцейського, вчинив ряд дій, несумісних з вимогами, що ставляться до професійно-етичних якостей поліцейських та як наслідок дискредитацію звання поліцейського, підриву авторитету та довіри до органів Національної поліції, що зумовлює наявність у відповідача правових підстав розцінювати ці дії як дисциплінарний проступок та притягнути позивача до дисциплінарної відповідальності.

Згідно з усталеною практикою Верховного Суду, обрання виду стягнення за дисциплінарний проступок перебуває у площині дискреційних повноважень суб`єкта його накладення.

Колегія суддів із цього приводу зауважує, що судовий контроль при оцінці актів та дій органів державної влади під час виконання ними дискреційних повноважень є обмеженим. За загальним правилом національні суди повинні утримуватися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки суб`єкта владних повноважень щодо обставин у справі довільними та нераціональними, не підтвердженими доказами або ж помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору.

У розглядуваному випадку судами не встановлено обставин, які б свідчили про те, що висновки відповідача, якими він мотивував наявність підстав для застосування до позивача найсуворішого виду дисциплінарного стягнення - звільнення зі служби в поліції, є довільними, нераціональними, не підтвердженими доказами або ж помилковими щодо фактів.

У касаційній скарзі позивач, цитуючи висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 12 червня 2023 року в справі №380/1256/21, якими керувався цей суд, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та направляючи справу на новий розгляд до апеляційного суду, зазначив, що суди попередніх інстанцій не дослідили та не надали оцінку спірному наказу від 27 жовтня 2022 року №3059 на предмет застосування дисциплінарної відповідальності до позивача, відповідно до його кваліфікації дисциплінарною комісією крізь призму правил професійної етики. Зокрема, в цьому наказі зазначено про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за порушення службової дисципліни, з посиланням на норми без конкретизації протиправної винної, дії чи бездіяльності позивача, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, або порушення позивачем обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, або вчиненням позивачем дій, що підривають авторитет поліції. Розглядаючи справу суди обох попередніх інстанцій не з`ясували які саме дії позивача, виходячи із наданої відповідачем кваліфікації, дискредитують звання працівника поліції та підривають авторитет органів Національної поліції України з посиланням на конкретні обставини допущених позивачем порушень. На його думку, відповідач суто формально перелічив норми Дисциплінарного статуту без посилання на конкретні обставини порушень, які були допущені позивачем та підпадають під правове регулювання усіх перелічених в спірному наказі норм Дисциплінарного статуту.

Скаржник також акцентував увагу на тому, що застосований до нього вид дисциплінарного стягнення є надто суворим, його накладено без урахування усіх обставин справи. У цьому контексті суди попередніх інстанцій всупереч положенням частини другої статті 2 КАС України, не звернули уваги, що у висновку службового розслідування взагалі не зазначено та не проаналізовано відомостей, які характеризують особу позивача, наявність обставин які пом`якшують чи обтяжують відповідальність, ступінь тяжкості скоєного проступку, заподіяну шкоду. Суди цих обставин також не дослідили та не перевірили обґрунтованість застосування крайнього заходу дисциплінарного впливу як і того, чи дотримався відповідач положень статті 19 Дисциплінарного статуту Національного поліції України.

Колегія суддів такі доводи скаржника відхиляє, оскільки саме лише цитування висновків Верховного Суду щодо допущених апеляційним судом в іншій справі порушень норм процесуального права, не є свідченням помилковості висновків судів у справі, яка переглядається. На думку колегії суддів, наведені аргументи скаржника не відповідають ані встановленим судами в цій справі фактичним обставинам, ані змісту оскаржуваних судових рішень, ані наданій судами оцінці наявним у справі доказам та обставинам в аспекті предмету цього спору.

Решта наведених скаржником доводів фактично зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновків судів першої і апеляційної інстанції та вказують на незгоду скаржника із правовою оцінкою, наданою судами обставинам цієї справи.

Колегія суддів повторює, що до повноважень Верховного Суду не належить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

За таких обставин, Верховний Суд констатує, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили оскаржувані рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування під час касаційного перегляду не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

За правилами пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно із частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, зважаючи на положення статті 350 КАС України, Верховний Суд уважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Висновки щодо судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 березня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2023 року у справі №380/16592/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

А.Г. Загороднюк

Л.О. Єресько

В.М. Соколов

Судді Верховного Суду