ф
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 жовтня 2024 року
м. Київ
справа №380/17049/23
адміністративне провадження № К/990/41578/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,
суддів - Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №380/17049/23
за позовом ОСОБА_1
до Залізничного відділ державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів)
про визнання протиправною і скасування постанови
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2023 року (головуюча суддя: Кухар Н.А.)
і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 2 листопада 2023 року (головуючий суддя: Нос С.П., судді: Ільчишин Н.В., Шевчук С.М.).
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Суть спору
1. У липні 2023 року ОСОБА_1 пред`явив позов до Залізничного відділ державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (далі - «Залізничний ВДВС у місті Львові»), у якому просив суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Барилко Людмили Володимирівни про відкриття виконавчого провадження від 6 липня 2023 року ВП НОМЕР_2 із виконання постанови ВП НОМЕР_3 від 22 серпня 2019 року про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі: 72895,39 грн;
- стягнути з відповідача на його користь судові витрати у розмірі: 1073,60 грн.
2. На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що постанова про відкриття виконавчого провадження від 6 липня 2023 року є протиправною у зв`язку з:
- пропуском тримісячного строку пред`явлення до виконання постанови про стягнення виконавчого збору від 22 серпня 2019 року, встановленого статтею 12 Закону України «Про виконавче провадження»;
- невідповідністю суми виконавчого збору вимогам статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, чинний на момент першого відкриття виконавчого провадження у 2016 році, стосовно бази нарахування виконавчого збору (від фактично стягнутої суми) та факту часткового погашення боргу (за рахунок звернення стягнення на рухоме майно боржника у 2021 році в сумі: 25755,92 грн);
- порушенням процедури прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження, передбаченої частиною третьою статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» (провадження відкрито не наступний день після повернення виконавчого листа стягувачу, а через 6 днів; провадження відкрито не на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, яка виноситься у випадку повернення виконавчого документу стягувачу за його заявою, і за відсутності такої постанови; провадження відкрито щодо виконавчого збору в сумі: 72895,39 грн, втім у постанові про його стягнення від 22 серпня 2019 року така сума становила 85542,39 грн).
2.1. У цьому контексті ОСОБА_1 зазначив, що оскільки державний виконавець не надав розрахунку зарахування фактично стягнутої з нього суми коштів, а також не виніс нову постанову про стягнення виконавчого збору з підстав повернення виконавчого листа без виконання, то він оскаржує на цьому етапі постанову про відкриття виконавчого провадження від 6 липня 2023 року НОМЕР_2.
3. У відзиві Залізничний ВДВС у місті Львові позов не визнав.
3.1. Позицію мотивував тим, що повернення виконавчого листа стягувачу (зокрема без реального його виконання) не заперечує наявності підстав для стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що підлягала стягненню за поверненим виконавчим документом. Натомість постанова про стягнення виконавчого збору від 22 серпня 2019 року є самостійним рішенням суб`єкта владних повноважень і позивач його не оскаржував. Цією постановою вирішено стягнути з ОСОБА_1 залишок нестягнутої суми виконавчого збору в розмірі: 72895,39 грн. Строк пред`явлення такого виконавчого документа до виконання не був пропущений.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
4. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2023 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 2 листопада 2023 року, відмовлено у задоволенні позову.
5. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що строк пред`явлення до виконання постанови про стягнення виконавчого збору не пропущений, оскільки оскаржена постанова про відкриття виконавчого провадження винесена за наслідками завершення виконавчого провадження.
5.1. Одночасно з цим, суди зазначили, що ОСОБА_1 обґрунтовує позов відсутністю дій державного виконавця щодо виконання рішення суду та неправильним визначенням суми виконавчого збору. Втім позивач не обґрунтовує протиправності постанови про відкриття виконавчого провадження від 6 липня 2023 року, а фактично наводить доводи незгоди із постановою державного виконавця про стягнення виконавчого збору від 22 серпня 2019 року, яка у цій справі не оскаржується.
5.2. Зрештою суди попередніх інстанцій виснували, що недотримання виконавцем строку, встановленого частиною п`ятою статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», не впливає на правомірність відкриття виконавчого провадження з огляду на приписи абзацу третього частини п`ятої статті 13 цього Закону.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву
6. ОСОБА_1 просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове про задоволення позову.
7. Підстави касаційного оскарження ОСОБА_1 обґрунтував посиланням на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»).
8. Позиція скаржника полягає в тому, що суди першої й апеляційної інстанції неправильно застосували норми частини третьої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» та не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 16 квітня 2020 року у справі №640/8425/19, від 28 грудня 2021 року у справі №400/4863/20, внаслідок чого ухвалили незаконні й необґрунтовані судові рішення.
8.1. У цьому контексті скаржник відстоює думку про те, що суди попередніх інстанцій помилково залишили поза увагою норми частини третя статті 40 Закону України «Про виконавче провадження», які приписують державному виконавцю обов`язок у разі повернення виконавчого листа з підстав пункту 1 частини першої статті 37 цього Закону винести постанову про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа, на підставі якої й відкрити окреме виконавче провадження зі стягнення виконавчого збору. Скаржник наголошує, що у його випадку державний виконавець цих вимог закону не дотримався.
9. Залізничний ВДВС у місті Львові не подав відзиву на касаційну скаргу, копія ухвали про відкриття касаційного провадження доставлена до його електронного кабінету 21 грудня 2023 року.
ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
10. 11 листопада 2016 року був виданий виконавчий лист №462/8380/14-ц про стягнення боргу з ОСОБА_1 на користь АТ «Укрсиббанку».
11. 8 серпня 2019 року було відкрито виконавче провадження НОМЕР_3 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Укрсиббанку» боргу в сумі: 845423,92 грн.
12. 22 серпня 2019 року у межах цього виконавчого провадження була прийнята постанова про стягнення виконавчого збору.
13. 30 червня 2023 року замінено стягувача з АТ «Укрсиббанку» на ОСОБА_2 .
14. 30 червня 2023 року прийнята постанова про повернення виконавчого документа стягувачу НОМЕР_3.
15. Відповідно до цієї постанови виконавчий лист №462/8380/14-ц від 11 листопада 2016 року повернуто стягувачу, постанову про стягнення з боржника виконавчого збору в частині стягнення залишку виконавчого збору винесено в окреме провадження.
16. 6 липня 2023 року Залізничний відділ ДВС у місті Львові відкрив виконавче провадження НОМЕР_2 на підставі постанови НОМЕР_3 від 22 серпня 2019 року про стягнення виконавчого збору в сумі: 72895,39 грн.
17. 24 липня 2023 року ОСОБА_1 , не погодившись із постановою від 6 липня 2023 року НОМЕР_2 про відкриття виконавчого провадження, звернувся до суду з цим позовом.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
18. Стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року №1404-VIII (далі також - «Закон №1404-VIII») передбачає, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
19. Пункт 5 частини першої Закону №1404-VIII встановлює, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів як постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди.
20. Частина перша статті 27 Закону №1404-VIII установлює, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
21. Абзац 1 частини четвертої статті 27 Закону №1404-VIII передбачає, що державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
22. Пункт 1 частини першої статті 37 Закону №1404-VIII визначає, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
23. Частина третя статті 40 Закону №1404-VIII установлює, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
24. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом належить застосовувати правила статті 341 КАС України, відповідно до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
25. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
26. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
27. Згідно з ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2023 року касаційне провадження було відкрите з метою перевірки доводів скарги, яка подана на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
28. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, а також надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшов таких висновків.
29. Предметом спору є правомірність постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 6 липня 2023 року НОМЕР_2 із виконання постанови про стягнення виконавчого збору від 22 серпня 2019 року НОМЕР_3 у випадку, коли виконавчий лист було повернуто стягувачу 30 червня 2023 року за його заявою на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» без прийняття виконавцем повторної постанови про стягнення виконавчого збору.
30. Постанова про стягнення виконавчого збору від 22 серпня 2019 року не є предметом оскарження у цій адміністративній справі. Відтак наведені у позові, апеляційній і касаційній скаргах аргументи щодо протиправності суми виконавчого збору не можуть бути прийняті судом.
31. Доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16 квітня 2020 року у справі №640/8425/19, від 28 грудня 2021 року у справі №400/4863/20, є необґрунтованими у зв`язку з неподібністю правовідносин.
32. У справі №640/8425/19 предметом спору була правомірність постанови приватного виконавця про стягнення з боржника основної винагороди від 18 вересня 2018 року №57238331.
33. У справі №400/4863/20 предметом спору була правомірність постанови державного виконавця про арешт коштів боржника від 18 лютого 2019 року, постанови про стягнення виконавчого збору від 19 лютого 2019 року, постанови про відкриття виконавчого провадження від 25 лютого 2019 року №58463344, постанови про стягнення виконавчого збору від 25 лютого 2019 року.
34. У зазначених справах спори стосувалися питань правомірності стягнення основної винагороди без фактичного виконання рішення майнового характеру та створення умов для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору, тому висновки судів щодо застосування норм матеріального права були зумовлені цими аспектами.
35. Натомість у справі ОСОБА_1 контекст спору пов`язаний із питанням правомірності відкриття окремого виконавчого провадження на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, яка була винесена у межах «основного» виконавчого провадження і після повернення виконавчого документа стягувачу повторно така постанова не приймалася.
36. Оскільки у справі, яка переглядається, постанова про стягнення виконавчого збору не є предметом спору і фактичні обставини суттєво відрізняються від тих, що були у справах №640/8425/19, №400/4863/20, то висновки із перелічених справ не є релевантними до спірних правовідносин і суди попередніх інстанцій обґрунтовано їх не врахували.
37. Водночас колегія суддів зауважує, що після відкриття провадження у цій справі (20 грудня 2023 року) Верховний Суд у постанові від 17 квітня 2024 року у справі №420/6811/23 (провадження №К/990/40228/23) висловив позицію щодо правомірності відкриття виконавчого провадження з примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору, яка була прийнята у рамках виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення (тобто «основного» виконавчого документа, з примусовим виконанням якого пов`язується стягнення виконавчого збору) у зв`язку з прийняттям постанови про повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».
38. Серед іншого, у справі №420/6811/23 йшлося про обов`язок державного виконавця ухвалити нову постанову про стягнення виконавчого збору вже після того, як виконавчий документ, з яким пов`язаний виконавчий збір, повернений стягувачеві з підстав, встановлених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII. Також йшлося і про неможливість (неправомірність) відкриття виконавчого провадження з примусового виконання постанов про стягнення виконавчого збору, які ухвалено до того, як виникли підстави для повернення виконавчого документа стягувачеві.
39. Спір у справі №420/6811/23 був зумовлений тим, що державний виконавець відкрив виконавчі провадження з примусового стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження на підставі постанов, які були ухвалені до того, як виникли підстави для повернення виконавчих документів стягувачам, тобто в рамках («основних») виконавчих проваджень з примусового виконання судових рішень Приморського районного суду міста Одеси.
40. У контексті обставин справи №420/6811/23 Верховний Суд зазначив, що державний виконавець зобов`язаний стягнути виконавчий збір навіть після того, як виконавчий документ повернений стягувачу (якщо цей збір не був стягнений до повернення виконавчого документа). Текстуальний виклад частини третьої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» дає підстави вважати, що цей обов`язок державний виконавець має реалізувати шляхом винесення - після постанови про повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, визначених цим Законом, - постанови про стягнення виконавчого збору (якщо виконавчий збір не був стягнений в рамках виконавчого провадження за «основним» виконавчим документом) і для примусового виконання цієї постанови відкрити (окреме, інше) виконавче провадження, про що теж ухвалити відповідну постанову.
41. У справі №420/6811/23 Верховний Суд зазначив, що окреслений алгоритм дій державного виконавця має своє пояснення (сенс), адже під час виконавчого провадження з примусового виконання, зокрема, судового рішення, виконавчий збір може бути стягнений (повністю або частково) та зарахований до Державного бюджету України, що таким чином не дає підстав (передумов) для повторного стягнення з боржника тієї самої суми виконавчого збору за тим самим виконавчим документом після того, як стягувач подав заяву про його повернення. Водночас якщо виконавчий збір не був стягнений (повністю) в рамках «основного» виконавчого провадження, а виконавчий документ підлягає поверненню стягувачеві (зокрема з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження»), то державний виконавець зобов`язаний стягнути його у рамках окремого (іншого) виконавчого провадження, передумовою для відкриття якого Закон України «Про виконавче провадження» (частина третя статті 40) передбачив винесення постанови про стягнення виконавчого збору.
42. Висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 17 квітня 2024 року у справі №420/6811/23 щодо застосування приписів статті 40 Закону України «Про виконавче провадження», є релевантними до обставин справи ОСОБА_1 і за правилами частини третьої статті 341 КАС України мають бути враховані під час перегляду його справи. Підстави для відступу від наведених висновків колегія суддів не встановила.
43. З огляду на наведені висновки колегія суддів вважає, що за встановлених у цій справі обставин прийняття спірної постанови про відкриття виконавчого провадження від 6 липня 2023 року НОМЕР_2 - позаяк державний виконавець не виніс постанови про стягнення виконавчого збору, яка підлягали б примусовому виконанню, - не відповідало приписам частини третьої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження».
44. У цьому зв`язку варто зазначити також, що подібний спосіб «виокремлення» виконавчого провадження - тобто без винесення окремої постанови відповідно до приписів частини третьої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» - може за певних умов спричинити повторне стягнення виконавчого збору з боржника, чого допускати не можна.
45. Отож за встановлених обставин справи і нормативного регулювання спірних правовідносин, Верховний Суд констатує, що висновки, яких дійшли суди першої й апеляційної інстанцій, ґрунтуються на помилковій правовій оцінці спору та, відповідно, неправильному застосуванні закону, що урозумінні приписів статті 351 КАС України є підставою для скасування їхніх судових рішень та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.
46. Зважаючи на викладене, касаційну скаргу належить задовольнити.
V. СУДОВІ ВИТРАТИ
47. Згідно з абзацом 1 частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
48. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
49. ОСОБА_1 сплатив судовий збір за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг у загальній сумі: 4831,30 грн, а саме:
- 1073,60 грн за подання позовної заяви;
- 1640,50 грн за подання апеляційної скарги;
- 2147,20 грн за подання касаційної скарги
50. Враховуючи, що Верховний Суд ухвалює рішення на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, та зважаючи на документальне підтвердження понесених витрат у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, у силу частини першої статті 139 КАС України наявні підстави для стягнення на користь позивача сплаченого судового збору за рахунок відповідача.
Керуючись статтями 139 341 345 349 351 356 359 КАС України,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2023 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 2 листопада 2023 року скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Барилко Людмили Володимирівни про відкриття виконавчого провадження ВП НОМЕР_2 від 6 липня 2023 року із виконання постанови ВП НОМЕР_3 від 22 серпня 2019 року про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі: 72895,39 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (код ЄДРПОУ 35009206, адреса: 79040, Львівська область, місто Львів, вулиця Городоцька, будинок 299) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) судовий збір за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг у загальній сумі: 4831 (чотири тисячі вісімсот тридцять одна) грн 30 коп.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.
……………………………
…………………………….
…………………………….
Н.М. Мартинюк
А.В. Жук
Ж.М. Мельник-Томенко,
Судді Верховного Суду