ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 травня 2024 року
м. Київ
справа № 380/18203/21
адміністративне провадження № К/990/33290/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Жука А.В.,
суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з невиконанням судового рішення про поновлення на роботі, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Львівської обласної прокуратури на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2022 року (у складі: головуючого судді - Сеника Р.П., суддів: Онишкевича Т.В., Судової-Хомюк Н.М.) у справі №380/18203/21,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У жовтні 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду із позовом до Львівської обласної прокуратури (далі - відповідач, Прокуратура), в якому, з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв`язку з невиконанням судового рішення про поновлення на роботі за період з 20.01.2021 по 01.08.2021 в розмірі 149 076,84 грн.
2. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що наказом №1724к від 02.08.2021 його поновлено на посаді прокурора відділу інформаційно-аналітичного забезпечення управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням прокуратури Львівської області з 17 червня 2020 року; відповідачем не було виконано рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19.01.2021 в частині поновлення позивача на посаді, незважаючи на те, що рішення у даній частині підлягало негайному виконанню.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2022 року у справі № 380/18203/21 позовні вимоги задоволено.
4. Суд першої інстанції виходив з того, що невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом, і така відповідальність не поставлена в залежність від дій чи ініціативи працівника. Оскільки рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19.01.2021 у справі №380/5373/20 у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді виконано лише 02.08.2021, суд першої інстанції погодився з твердженням позивача про те, що він має право на виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі відповідно до статті 236 КЗпП України за період з 20.01.2021 по 01.08.2021.
5. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.10.2022 апеляційну скаргу керівника Львівської обласної прокуратури задоволено частково, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16.08.2022 у справі № 380/18203/21 скасовано та прийнято постанову, якою позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв`язку з невиконанням рішення про поновлення на роботі за період з 26.05.2021 по 21.06.2021 в розмірі 20 328,66 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
6. Суд апеляційної інстанції акцентував увагу на тому, що поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу інформаційно-аналітичного забезпечення Управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням Львівської обласної прокуратури апеляційним судом визнано помилковим, а рішення суду першої інстанції у цій частині - змінено. На переконання апеляційного суду, невиконання Прокуратурою судового рішення, яке визнане незаконним, не може бути правовою підставою для стягнення з неї середнього заробітку на користь позивача на підставі приписів статті 236 КЗпП України, оскільки накладення на відповідача санкцій за невиконання незаконного рішення суду суперечить завданню адміністративного судочинства.
7. Разом із тим, як зазначає суд апеляційної інстанції, постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.05.2021 у справі №380/5373/20, була фактично виконана Прокуратурою лише 02.08.2021 шляхом винесення наказу №1724к.
8. Суд апеляційної інстанції врахував посилання відповідача на заяву позивача від 22.06.2022, адресовану начальнику відділу кадрової роботи та державної служби Львівської обласної прокуратури Олійник М.С., відповідно до якої ОСОБА_1 просив відтермінувати виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.05.2021 у справі №380/5373/20 в частині поновлення на роботі. Таким чином, на переконання апеляційного суду, на користь ОСОБА_1 слід стягнути з Прокуратури середній заробіток за затримку виконання рішення суду про поновлення його на роботі за період з 26 травня 2021 року по 21 червня 2021 року.
9. Суд апеляційної інстанції встановив, що за цей період року було 18 робочих днів; рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19.01.2021 у справі №380/5373/20 встановлено, що середньоденний розмір заробітної плати позивача становив 1129,37 грн; таким чином, на користь ОСОБА_1 з Прокуратури слід стягнути 1129,37 х 18 = 20 328,66 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень) на неї
10. Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, керівник Львівської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.10.2022 у справі №380/18203/21 в частині задоволених позовних вимог, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
11. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач, посилаючись на:
- пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначає, що судом апеляційної інстанції ухвалено судове рішення без урахування висновку Верховного Суду, який викладено в постановах від 16.04.2019 у справі №820/3747/18, від 06.12.2018 у справі №817/1088/17 та в постанові Верховного Суду України від 01.07.2015 у справі №6-435цс15 в частині правильного застосування статті 236 КЗпП України щодо факту затримки виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі у разі невидання/видання власником (уповноважним органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення. Відповідач акцентує увагу на тому, що ним не допущено умисного невиконання судового рішення, що, відповідно до вказаної правової норми, є необхідною умовою для задоволення позовних вимог;
- пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вказує на відсутність висновку Верховного Суду в частині відповідальності роботодавця у випадку, коли працівник на постійній основі продовжує обіймати в органі прокуратури посади державних службовців, отримуючи при цьому заробітну плату, призначаючись, в тому числі, за результатами доборів та конкурсів, як переможець останніх, та на підставі поданих ним заяв, а також сам ініціює невиконання відповідного судового рішення про своє поновлення на посаді відповідно до вимог статті 236 КЗпП України.
12. Відповідач, повторно зазначає, що після отримання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.05.2021, яка набрала законної сили і якою змінено посаду, на яку ОСОБА_1 підлягав поновленню, Прокуратурою неодноразово скеровувалися листи про необхідність усунення суміщення посад та явки для виконання рішення суду щодо поновлення на раніше займаній посаді, проте, згідно отриманого листа - ОСОБА_1 просив відтермінувати виконання рішення суду, оскільки вирішував питання щодо оскарження такого судового рішення; після подання позивачем 02.08.2021 заяви на поновлення, рішення суду виконано невідкладно.
13. Касатор також повторно звертає увагу на те, що після звільнення з посади прокурора, до поновлення, тобто з 17.06.2020 до 01.08.2021, ОСОБА_1 на постійній основі обіймав у прокуратурі Львівської області та Львівській обласній прокуратурі посади державних службовців, призначаючись, в тому числі за результатами доборів та конкурсів, як переможець останніх та на підставі поданих заяв, а відтак не ініціював та не вживав жодних заходів щодо поновлення на посаді прокурора; в подальшому, наказом керівника Львівської обласної прокуратури від 22.09.2021 №2064к ОСОБА_1 звільнено із займаної посади з 24.09.2021 у зв`язку з поданням ним заяви про звільнення за власним бажанням.
14. У відзиві на касаційну скаргу позивач просить відмовити в задоволенні касаційної скарги Прокуратури, скасувати повністю оскаржуване відповідачем судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
15. Позивач вважає, що суд апеляційної інстанції допустив неправильне застосування статті 236 КЗпП України у частині визначення періоду, за який повинно було стягнути середній заробіток за час невиконання рішення суду про поновлення на роботі, яке у цій частині було допущене до негайного виконання, та не врахував висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах.
ІІ. РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
16. Касаційна скарга Львівської обласної прокуратури до Верховного Суду надійшла 28.11.2022.
17. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.1.2022 визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Жук А.В., судді: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.
18. Ухвалою Верховного Суду від 21.12.2022 відкрито касаційне провадження за скаргою Львівської обласної прокуратури на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.10.2022 у справі №380/18203/21.
19. Ухвалою Верховного Суду від 14.05.2024 дану справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.
ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
20. Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19.01.2021 у справі №380/5373/20 позов задоволено:
визнано протиправним і скасовано рішення Другої кадрової комісії від 09.04.2020 №310 про неуспішне проходження ОСОБА_1 іспиту у формі тестування на загальні здібності та навички;
визнано протиправним і скасовано наказ прокурора Львівської області №843К від 12.06.2020 про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу інформаційно-аналітичного забезпечення Управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням Прокуратури Львівської області;
поновлено ОСОБА_1 з 17.06.2020 в органах прокуратури та на посаді прокурора відділу інформаційно-аналітичного забезпечення Управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням Львівської обласної прокуратури;
стягнуто з Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17.06.2020 по 18.01.2021 у розмірі 167 146,76 грн;
рішення суду в частині поновлення на посаді та в частині стягнення середнього заробітку за один місяць в розмірі 22587,40 грн допущено до негайного виконання.
21. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.05.2021 у справі №380/5373/20 рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19.01.2021 змінено в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі, а саме: поновлено ОСОБА_1 з 17 червня 2020 року в Прокуратурі Львівської області на посаді прокурора відділу інформаційно-аналітичного забезпечення Управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням.
22. Наказом Львівської обласної прокуратури №1724к від 02.08.2021, поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу інформаційно-аналітичного забезпечення управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням прокуратури Львівської області з 17 червня 2020 року.
IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ ТА ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
23. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
24. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
25. Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги, які стали підставами для відкриття даного касаційного провадження та правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.
26. Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
27. Відповідно до статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
28. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 371 КАС України рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.
29. Приписами частини другої статті 372 КАС України обумовлено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
30. Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
31. Частина перша статті 129-1 Конституції України визначає, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.
32. Стаття 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» (далі - Закон) також декларує обов`язковість судових рішень. Так, згідно з частиною другою цієї статті судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
33. Абзацом 2 частини сьомої статті 13 указаного Закону органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
34. Відповідно до частини сьомої статті 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
35. Стаття 236 КЗпП України врегульовує здійснення оплати вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника, відповідно до якої у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
36. Посилаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, як одну із підстав для відкриття даного касаційного провадження, відповідач зазначає, що у постанові від 16.04.2019 у справі №820/3747/18 Верховний Суд звернув увагу, що за змістом статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення; таку ж правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 06.12.2018 у справі №817/1088/17, тощо.
37. Колегія суддів зауважує, що поряд із указаним висновком, Верховний Суд у наведеному судовому рішенні зазначив, що стаття 236 КЗпП України не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, що вказують на його бажання бути поновленим на роботі.
Добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов`язок. Зазначений обов`язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі.
38. У наведеній справі Верховний Суд констатував право позивача на виплату йому середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення відповідно до статті 236 КЗпП України.
39. Справа ж №817/1088/17 (постанова від 06.12.2018) стосується правовідносин, які не є подібними.
40. Таким чином, доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, виходячи із пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, ґрунтуються на вибірковому цитуванні уривків із постанов Верховного Суду, а тому ці доводи є необґрунтованими.
41. Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд у постанові від 16.02.2018 у справі №807/2713/13-а, погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанції, зазначив, що наявність вини у затримці виконання судового рішення не є обов`язковою для задоволення заявлених вимог; наявність цієї вини випливає із норм Конституції України, згідно яких судові рішення, які набрали законної сили, повинні виконуватись державними органами добровільно, без відкриття виконавчого провадження; обов`язок виплатити позивачу середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі не обумовлюється залежністю від причин, в тому числі їх поважністю, внаслідок яких судове рішення виконане несвоєчасно, тощо.
42. З аналізу наведених вище норм права слідує, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися.
43. Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.
44. Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП, згідно якої проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.
45. Середній заробіток в цих правовідносинах за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
46. Подібні висновки висловлені Верховним Судом у постановах від 27.06.2019 у справі №821/1678/16, від 25.09.2019 у справі №813/4668/16.
47. Також у постанові від 25.09.2019 у справі №813/4668/16 Верховний Суд додатково виснував, що згідно із статтею 236 КЗпП виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі; наявність вини відповідача у затримці виконання судового рішення не є обов`язковою для задоволення заявлених вимог, в даній справі наявність цієї вини випливає із норм Конституції України, згідно яких судові рішення, які набрали законної сили, повинні виконуватись державними органами добровільно, без відкриття виконавчого провадження.
48. Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
49. Подібна за змістом позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27.11.2019 у справі №802/1183/16-а, від 19.12.2019 у справі №2а-7683/12/1370, від 05.02.2020 у справі №815/1676/18, від 05.03.2020 у справі №280/360/19, від 30.04.2020 у справі №260/1424/18, від 19.04.2021 у справі № 826/11861/17, від 24.06.2021 у справі №640/15058/19, від 20.07.2021 у справі №826/3465/18
50. Таким чином, не зважаючи на вину роботодавця чи наявність обставин, які зумовили несвоєчасне виконання суб`єктом призначення рішення суду про поновлення на роботі працівника, яке звернуто до негайного виконання, юридичним фактом, що встановлює відповідальність, передбачену положеннями статті 236 КЗпП України, є лише факт невиконання рішення суду.
51. Указані висновки відповідає усталеній судові практиці і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від такої правової позиції.
52. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги, які стали підставою для відкриття даного касаційного провадження, виходячи із пункту 3 частини четвертої статті 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
53. Стаття 236 КЗпП України, встановлює дві форми відповідальності за невиконання рішення про по поновлення на роботі, а саме відшкодування середнього заробітку або ж різниці в заробітку за час такої затримки (невиконання).
54. Перебування працівника у трудових відносинах із суб`єктом призначення на іншій посаді на час невиконання рішення суду про поновлення на попередній роботі, може слугувати підставою для стягнення на користь позивача як середнього заробітку, так і різниці в заробітку за час такої затримки. Натомість, указані відповідачем обставини не є підставою для звільнення суб`єкта призначення від відповідальності, передбаченої статтею 236 КЗпП України, виходячи із казуального тлумачення цієї норми матеріального права у межах спірних правовідносинах.
55. Повертаючись до матеріалів справи та змісту оскаржуваної постанови, помилковими є висновки про те, що невиконання Прокуратурою судового рішення, яке визнане незаконним, не може бути правовою підставою для стягнення з неї середнього заробітку на користь позивача на підставі приписів статті 236 КЗпП, оскільки накладення на відповідача санкцій за невиконання незаконного рішення суду суперечить завданню адміністративного судочинства.
56. Колегія суддів зазначає, що постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.05.2021 у справі №380/5373/20 рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19.01.2021 змінено в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі, а не скасовано чи визнано незаконним, як зазначається в оскаржуваній постанові.
57. Указане не змінює обов`язковості рішення суду першої інстанції у справі №380/5373/20 в частині, що було звернуто до негайного виконання.
58. Верховний Суд зауважує, що судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені.
59. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
60. Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
61. Згідно з частиною п`ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
62. Відповідно до частини четвертої статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
63. Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, беручи до уваги предмет касаційного оскарження, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржувану відповідачем постанову суду апеляційної інстанції - скасувати, направивши справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції на підставі положень статті 353 КАС України.
64. Колегія суддів вважає, що в Судом надано відповідь на всі доводи, які можуть вплинути на правильне вирішення справи на цій стадії судового розгляду.
65. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 2 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Верховний Суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Львівської обласної прокуратури задовольнити частково.
2. Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2022 року у справі №380/18203/21 скасувати.
3. Справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції - Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.
...........................
...........................
...........................
А.В. Жук
Н.М. Мартинюк
Ж.М. Мельник-Томенко
Судді Верховного Суду