ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 березня 2023 року
м. Київ
справа №380/19076/21
адміністративне провадження № К/990/29088/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Соколова В.М., Загороднюка А.Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у касаційній інстанції справу № 380/19076/21
за позовом ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі головуючого судді Шевчук С. М., суддів Довгої О. І., Носа С.П.,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування
1. ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Державного бюро розслідувань (далі - відповідач, ДБР), в якому просив прийняти рішення про визнання протиправною бездіяльності ДБР в особі Управління внутрішнього контролю ДБР, яка полягає у відмові у проведенні службового розслідування щодо слідчого першого відділу (з дислокацією у м.Львові) ТУ ДБР розташованого в м.Львові ОСОБА_2 за скаргою від 29.05.2021 про вчинення дисциплінарного проступку та притягнення до дисциплінарної відповідальності і зобов`язати ДБР в особі Управління внутрішнього контролю ДБР провести службове розслідування щодо наявності у рішеннях, діях та бездіяльності слідчого першого відділу (з дислокацією у м.Львові) ТУ ДБР розташованого в м. Львові ОСОБА_2 дисциплінарного проступку та наявності підстав для притягнення його до дисциплінарної відповідальності.
2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 29.05.2021 скерував до Дисциплінарної комісії ДБР дисциплінарну скаргу про вчинення дисциплінарного проступку та притягнення до дисциплінарної відповідальності слідчого першого відділу (з дислокацією у м.Львові) ТУ ДБР розташованого в м.Львові ОСОБА_2 за допущені ним умисні та грубі порушення вимог закону та його прав і законних інтересів як потерпілого у кримінальному провадженні № 42021140000000019.
2.1. Листом голови Дисциплінарної комісії ДБР від 01.06.2021 цю скаргу було скеровано для проведення службового розслідування Управлінням внутрішнього контролю та встановлення факту наявності дисциплінарного проступку в діях чи бездіяльності названої вище посадової особи та підстав для притягнення до дисциплінарної відповідальності.
2.2. У листі керівника Управління внутрішнього контролю ДБР ОСОБА_3 від 15.06.2021 зазначено про відсутність підстав для проведення службового розслідування з посиланням на лист від 19.05.2021. Крім цього зазначається про те, що слідчим ТУ ДБР у м.Хмельницьку позивача неодноразово викликали на допит у якості свідка, проте він не з`являвся. Також підставою для відмови зазначається про те, що у відповідності до статті 39 КПК України, лише керівник органу досудового розслідування має право вживати заходи щодо усунення порушень слідчим.
2.3. Позивач стверджує, що у поданій скарзі про вчинення дисциплінарного проступку та притягнення до дисциплінарної відповідальності від 29.05.2021 наведені факти та обставини, які підтверджені сукупністю доказів, які вказують на наявність достатніх підстав для притягнення слідчого ДБР до дисциплінарної відповідальності, а обов`язок проведення службового розслідування підтверджується положенням частини другої статті 25 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» від 12.11.2015 № 794-VIII (далі - Закон № 794-VIII).
2.4. Крім цього, як зауважує позивач, у листі керівника Управління внутрішнього контролю ДБР ОСОБА_3 навіть не зазначено прізвища особи, щодо якої була подана дисциплінарна скарга та повинно було здійснюватися службове розслідування.
2.5. З цих підстав, позивач уважає, що бездіяльність Управління внутрішнього контролю ДБР, яка полягає у відмові у проведенні службового розслідування щодо діяльності слідчого ОСОБА_2 є протиправною та зумовлює необхідність покладення адміністративним судом на Управління внутрішнього контролю ДБР обов`язку провести службове розслідування щодо наявності складу дисциплінарного проступку та підстав для притягнення його до дисциплінарної відповідальності.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
3. Позивач 29.05.2021 скерував до Дисциплінарної комісії ДБР дисциплінарну скаргу про вчинення дисциплінарного проступку та притягнення до дисциплінарної відповідальності, в якій просив притягнути до дисциплінарної відповідальності слідчого першого відділу (з дислокацією у м.Львові) ТУ ДБР розташованого в м.Львові ОСОБА_2 за допущені ним умисні та грубі порушення вимог закону та його прав і законних інтересів як потерпілого у кримінальному провадженні №42021140000000019. Про результати розгляду скарги просив повідомити у встановленому законом порядку.
4. Листом голови Дисциплінарної комісії ДБР ОСОБА_1 від 01.06.2021 №42-ДК/21 поінформовано позивача, що його скарги від 29.05.2021 щодо можливих неправомірних дій працівників ТУ ДБР, розташованого у м. Хмельницькому, які надійшли на адресу Дисциплінарної комісії ДБР скеровані Управлінню внутрішнього контролю. Повідомлено позивача, що на попередню скаргу Дисциплінарною комісією ДБР направлялася відповідь від 17.05.2021 № 36-ДК/21.
5. Листом ДБР від 15.06.2021 за підписом керівника Управління внутрішнього контролю позивачу надано відповідь, де зазначено, що Управлінням внутрішнього контролю ДБР розглянуто скарги від 29.05.2021, які надійшли від Дисциплінарної комісії ДБР щодо можливих, на думку позивача, порушень законодавства з боку слідчих ТУ ДБР, розташованого у м. Хмельницькому. У цьому листі роз`яснено, що відповідно до статті 2 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII) та статті 36 КПК України нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування здійснюють органи прокуратури, а саме прокурор у формі процесуального керівництва. Крім цього, відповідно до статті 39 КПК України лише керівник органу досудового розслідування уповноважений вживати заходів щодо усунення порушень вимог законодавства у випадку їх допущення слідчим. Наголошено, що скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються в порядку, передбаченому статтями 303-307 КПК України. Зазначено, що Управлінням внутрішнього контролю листом від 19.05.2021 № 12583-21/10-10-01-8451/21 надано позивачу відповідь на скаргу від 16.04.2021 з аналогічних питань.
6. Листом від 19.05.2021 № 12583-21/10-10-01-8451/21 позивача повідомлено, що Управління внутрішнього контролю ДБР не має законодавчо визначених повноважень щодо здійснення нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування та відповідно до статті 40 КПК України не може втручатись у діяльність слідчого під час здійснення ним процесуальної діяльності. У свою чергу органами прокуратури, які здійснюють нагляд у формі процесуального керівництва за досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях №№ 62019240000001057 та 62020240000000007, не встановлено фактів порушення слідчими ТУ ДБР у м. Хмельницькому вимог кримінального процесуального законодавства України внаслідок невиконання чи неналежного виконання обов`язків. Крім того, повідомлено, що станом на 01.05.2021 слідчих ТУ ДБР у м. Хмельницькому ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було звільнено. Роз`яснено, що статтею 16 Закону України «Про звернення громадян» визначено право громадян на оскарження дії чи рішення органу державної влади до суду в установленому законом порядку.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
7. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 03.05.2022 у справі № 380/19076/21 позов задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність ДБР в особі Управління внутрішнього контролю ДБР щодо розгляду скарги ОСОБА_1 від 29.05.2021 про притягнення до дисциплінарної відповідальності слідчого першого відділу (з дислокацією у м.Львові) ТУ ДБР розташованого в м. Львові ОСОБА_2 та зобов`язано ДБР в особі Управління внутрішнього контролю ДБР розглянути скаргу ОСОБА_1 від 29.05.2021. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
8. Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, згідно із частинами першою-четвертою статті 14 Дисциплінарного статуту Національної поліції України підставою для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації (далі - повідомлення), рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції, за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.
8.1. Як зауважив суд першої інстанції, саме з підстав невиконання чи неналежного виконання обов`язків слідчим першого відділу (з дислокацією у м.Львові) ТУ ДБР розташованого в м.Львові ОСОБА_2, за допущені ним, на думку позивача, умисні та грубі порушення вимог закону та прав і законних інтересів ОСОБА_1 як потерпілого у кримінальному провадженні №42021140000000019, позивач звернувся до Дисциплінарної комісії ДБР із скаргою.
8.2. Однак, зміст листа-відповіді ДБР від 15.06.2021 №10-10-01-14268 з посиланням на лист від 19.05.2021 № 12583-21/10-10-01-8451/21 не містить жодних обґрунтованих та змістовних доводів щодо наявності або відсутності підстав для проведення службового розслідування відносно саме слідчого першого відділу (з дислокацією у м.Львові) ТУ ДБР розташованого в м.Львові ОСОБА_2 за допущені ним, на думку позивача, умисні та грубі порушення вимог закону та прав і законних інтересів як потерпілого у кримінальному провадженні №42021140000000019. Натомість відповідач повідомляє позивача щодо наявності чи відсутності порушень законодавства з боку слідчих ТУ ДБР, розташованого у м. Хмельницькому за досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях № 62019240000001057 та № 62020240000000007.
9. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06.10.2022 апеляційну скаргу ДБР задоволено, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03.05.2022 у справі № 380/19076/21 скасовано та прийнято нову постанову, якою провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ДБР про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії закрито.
9.1. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції, із посиланням на положення пункту 2 частини другої статті 19 КАС України, дійшов висновку, що суд першої інстанції помилково визначив предмет судового розгляду у цій справі, та не застосував до спірних правовідносин вимоги статей 1 2 40 303-307 КПК України та статті 12 Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 № 393/96-ВР (далі - Закон № 393/96-ВР).
9.2. За доводами суду апеляційної інстанції аналіз зазначених норм законодавства та обставин цієї справи дає підстави для висновку, що спірні правовідносини стосуються окремих питань діяльності відповідача, яка регламентована нормами КПК України, а тому цей спір не відноситься до юрисдикції адміністративних судів і не може бути розглянутий за правилами КАС України.
9.3. Судом цієї інстанції враховано, що ОСОБА_1 оскаржував до слідчого судді окремі процесуальні дії слідчого під час досудового розслідування у кримінальному провадженні №42021140000000019. За наслідками такого оскарження слідчий вчиняв відповідні дії на виконання рішень слідчих суддів, що цілком спростовує твердження ОСОБА_1 про позбавлення його можливості належним чином та у допустимих межах брати участь у вказаних кримінальних провадженнях.
9.4. Суд також наголосив, що законодавством визначено механізм контролю за законністю прийнятих процесуальних рішень відповідною посадовою особою органу досудового розслідування при здійсненні кримінального провадження. Заінтересована особа має право в порядку, передбаченому КПК України, звернутися зі скаргою на процесуальні рішення, дії або бездіяльність уповноваженої особи органу досудового розслідування (слідчого), вчинені нею під час кримінального провадження, зокрема, до суду.
9.5. В обґрунтування висновків про наявність підстав для закриття провадження у цій справі суд апеляційної інстанції послався на правові позиції Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, викладені у подібній категорії спорів, зокрема, у постановах від 06.02.2019 у справі № 705/406/18, від 21.04.2021 № 640/13968/20, від 04.03.2020 у справі № 757/6214/19-а, від 28.09.2022 у справі №380/19049/21.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
10. Від ОСОБА_1 до Верховного Суду (далі - Суд) надійшла касаційна скарга, в якій просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06.10.2022 та залишити в силі рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03.05.2022 у справі № 380/19076/21.
10.1. Підставою відкриття касаційного провадження у справі № 380/19076/21 є оскарження постанови суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі та посилання скаржника у касаційній скарзі на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.
10.2. В обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник указує, що суд апеляційної інстанції застосував приписи статті 19 КАС України без урахування висновку щодо застосування норми права стосовно визначення адміністративної юрисдикції у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 813/3116/16.
10.3. Скаржник також уважає, що судом апеляційної інстанції при постановленні оскаржуваного рішення неправильно застосовано до спірних правовідносин положення статті 1 2 40 303-307 КПК України та статті 12 Закону № 393/96-ВР.
10.4. Так, на думку скаржника, ані КПК України, ані Закон № 794-VIII, ані Інструкцією «Про порядок проведення службових розслідувань стосовно працівників Державного бюро розслідувань» від 14.01.2020 № 9 (далі - Інструкція № 9) не вимагають необхідності встановлення фактів порушення вимог КПК України саме органами прокуратури, які здійснюють нагляд у формі процесуального керівництва за досудовим розслідуванням, оскільки ані прокурори, які здійснюють ці функції, ані інші прокурори чи керівники органу досудового розслідування, не наділені повноваженнями щодо притягнення названих вище службових осіб до дисциплінарної відповідальності за невиконання чи неналежне виконання своїх службових обов`язків.
10.5. За доводами скаржника підставами поданого позову є дані, які вказують на безпідставне невиконання Управлінням внутрішнього контролю ДБР передбаченого пунктом 6 частини другої статті 24 та пунктом 1 частини четвертої статті 25 Закону № 794-VIII обов`язку щодо здійснення службового розслідування за фактами невиконання та неналежного виконання слідчим ОСОБА_2 покладених на нього законом службових обов`язків, що підтверджується долученими до позовної заявами ухвалами слідчими суддів та іншими доказами.
10.6. Касатор зауважує, що стороною цих правовідносин є не слідчий та прокурор як учасники кримінальних процесуальних правовідносин (як слідує із оскаржуваної постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду), а Управління внутрішнього контролю ДБР як суб`єкт владних повноважень. Таким чином, на переконання скаржника, вирішення спірних правовідносин відповідно до частини першої статті 2 та пункту 2 частини першої статті 4 КАС України належить не до кримінальної, а до адміністративної юрисдикції.
10.7. У цій касаційній скарзі скаржник також заявляє клопотання про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини 5 статті 346 КАС України, як такої, що містить виключну правову проблему і має істотне значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки на сьогодні не сформовано висновку щодо предметної юрисдикції адміністративних судів у питаннях застосування дисциплінарної відповідальності до слідчих, в тому числі за невиконання та неналежне виконання покладених на нього службових обов`язків під час здійснення досудового розслідування.
11. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01.12.2022 відкрите касаційне провадження №К/990/29088/22 за вищевказаною касаційною скаргою.
12. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 15.03.2023 закінчено підготовчі дії та призначено справу до розгляду у попередньому судовому засіданні.
12.1. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17.03.2023 призначено справу до розгляду у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Позиція інших учасників справи
13. Від ДБР до Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, де відповідач просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення через її необґрунтованість, а постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06.10.2022 у справі № 380/19076/21 без змін.
13.1. У цьому відзиві відповідач акцентує увагу Суду на тому, що позовні вимоги позивача в частині проведення службового розслідування щодо окремих службових осіб органу досудового розслідування ТУ ДБР у м. Львові фактично стосується прийнятих/вчинених такими службовими особами рішень, дій та бездіяльності під час досудового розслідування кримінальної справи №42021140000000019 від 04.02.2020, а тому цей спір не є публічно-правовим в розумінні КАС України і має вирішуватися судами за правилами КПК України.
13.2. Як указує відповідач, питання підсудності цієї категорії спорів у подібних правовідносинах вже було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04.03.2020 у справі № 757/6214/19-а, згідно висновків якої ці спори не є публічно-правовими в розумінні КАС України. Аналогічних висновків із посиланням на пункт 2 частини другої статті 19 КАС України дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.04.2021 у справі № 640/13968/20.
13.3. Підкреслює, що диспозицією статті 12 Закону № 393/96-ВР прямо передбачено, що дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінальним процесуальним, цивільно- процесуальним, трудовим законодавством, законодавством про захист економічної конкуренції, законами України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про доступ до судових рішень» Кодексом адміністративного судочинства України, законами України «Про запобігання корупції», «Про виконавче провадження».
13.4. На переконання відповідача, та обставина, що відповідь на звернення скаржника надавалась Управлінням внутрішнього контролю ДБР відповідно до Закону № 393/96-ВР, не змінює суті правовідносин, а саме намагання ОСОБА_1 в поза кримінально-процесуальний спосіб оскаржити дії слідчих, вчинені в межах досудового розслідування кримінальних проваджень.
13.5. ДБР також стверджує, що розглядаючи, звернення ОСОБА_1 від 20.04.2021 щодо можливого, на його думку, неналежного виконання посадових обов`язків слідчими ТУ ДБР у м. Львові Управління внутрішнього контролю ДБР діяло в межах повноважень, визначених положеннями Закону № 794-VIII та Інструкцією № 9.
Позиція Верховного Суду
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
14. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
15. Перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статті 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, колегія суддів виходить із такого.
16. Суд апеляційної інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, вказав, що спірні правовідносини стосуються окремих питань діяльності відповідача, яка регламентована нормами КПК України, а тому даний спір не відноситься до юрисдикції адміністративних судів і не може бути розглянутий за правилами КАС України.
17. Відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
18. Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
19. Проте юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства (пункт 2 частини другої статті 19 КАС України).
20. Визначення публічно-правового спору міститься у пункті 2 частини першої статті 4 КАС України та означає спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.
21. Отже, публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад, а участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий.
22. Проте, сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
23. Слід зазначити, що під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
24. Кодекс адміністративного судочинства України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень саме владних управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів. Ці положення не поширюють свою дію на правові ситуації, які вимагають інших форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.
25. Водночас юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно- правові справи, що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства.
26. У цій справі підставою звернення до суду слугувала відмова Управління внутрішнього контролю ДБР (лист від 19.05.2021 № 12583-21/10-10-01-8451/21) проводити службове розслідування за скаргою ОСОБА_1 щодо слідчого Першого СВ СУ ТУ ДБР, розташованого у місті Львові, ОСОБА_2, через відсутність об`єктивних даних, які б вказували на наявність порушень в діях окремих службових осіб ТУ ДБР, розташованого у м. Хмельницькому. Позивачу роз`яснено вимоги статті 36 КПК України, якою врегульовано повноваження прокурора в межах здійснення нагляду за дотриманням кримінального процесуального законодавства під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва.
27. Своєю чергою ОСОБА_1 у своєму позові наполягає на зобов`язанні провести за його скаргою службове розслідування щодо наявності у рішеннях, діях та бездіяльності слідчого Першого СВ СУ ТУ ДБР, розташованого у м.Львові, ОСОБА_2 дисциплінарного проступку та наявності підстав для притягнення його до дисциплінарної відповідальності за допущені ним, на думку позивача, умисні та грубі порушення вимог закону та прав і законних інтересів як потерпілого у кримінальному провадженні № 42021140000000019.
28. Суть скарги ОСОБА_1 поданої ним 29.05.2021 до Дисциплінарної комісії ДБР зводиться до того, що в силу частини другої статті 55 КПК України він набув статус потерпілого у кримінальному провадженні №42021140000000019 з моменту подання ним заяви про вчинення щодо нього злочину, передбаченого частиною третьою статті 382 КК України, що зобов`язує слідчих Територіального управління ДБР, розташованого у м. Львові забезпечити можливість реалізації та захист його прав та законних інтересів як потерпілого, що гарантовані статтями 9, 40, 55, 56 та інш. КПК України, а тому винесення, зокрема і слідчим ОСОБА_2, постанов про відмову визнання його потерпілим у вказаному вище кримінальному провадженні, яка у подальшому була скасована ухвалою слідчого судді, свідчить про неналежне виконання цим слідчим територіального органу ДБР службових обов`язків та наявності підстав для проведення службового розслідування стосовного останнього з метою притягнення до дисциплінарної відповідальності.
29. Тож скарга ОСОБА_1 стосувалася дій слідчого щодо винесення постанов на стадії досудового розслідування кримінального провадження № 42021140000000019, які в подальшому були оскаржені позивачем в порядку КПК України до слідчого судді, яким ці постанови були скасовані.
30. З приводу суті подібних правовідносин висловив позицію Конституційний Суд України у Рішенні від 23.05.2001 № 6-рп/2001, де зазначив, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватися у порядку, встановленому КПК України, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості, не належить до сфери управлінської.
31. Аналогічний висновок міститься у Рішенні Конституційного Суду України від 14.12.2011 № 19-рп/2011, в якому зазначено, що з метою реалізації положень статті 55 Конституції України та недопущення обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина у разі оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності прокурора, слідчого, органу дізнання стосовно заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини такі скарги суди повинні розглядати аналогічно до порядку оскарження до суду рішень і дій прокурора, слідчого, органу дізнання, встановленого КПК України.
32. Приписами частин першої - третьої статті 38 КПК передбачено, що органами досудового розслідування є органи, що здійснюють досудове слідство і дізнання, зокрема і слідчі підрозділи органів Державного бюро розслідувань.
33. З урахуванням викладеного, суд касаційної інстанції враховує, що відповідно до частини першої статті 303 КПК України визначено виключний перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого, дізнавача або прокурора, які можуть бути оскаржені на досудовому провадженні. Разом з тим, частиною другою цієї ж статті обумовлено, що скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314-316 цього Кодексу.
34. Завданням кримінального провадження відповідно до частини першої статті 2 КПК України є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
35. Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України (частина перша статті 1 КПК України).
36. Пунктом 5 частини першої статі 3 КПК України досудове розслідування визначено як стадію кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.
37. За правилами статті 218 КПК України досудове розслідування здійснюється слідчим того органу досудового розслідування, під юрисдикцією якого знаходиться місце вчинення кримінального правопорушення.
38. Велика Палата Верховного Суду у постановах від 21.11.2018 у справі № 826/2004/18, від 10.04.2019 у справі № 808/390/18 та від 28.08.2019 у справі № 1540/5031/18 у подібних правовідносинах дійшла висновку, що орган дізнання, попереднього слідства, прокуратури під час вчинення діянь, пов`язаних із досудовим розслідуванням злочинів, не здійснюють публічно- владних управлінських функцій, а отже оскарження таких дій має відбуватися виключно за правилами, установленими КПК України.
39. Ці висновки Великої Палати щодо застосування положень пункту 2 частини другої статті 19 КАС України, статті 303 КПК України були застосовані Верховним Судом у постанові від 28.09.2022 у справі № 380/19049/21 за подібних правовідносин, і колегія суддів не бачить підстав для відступу від них та уважає за необхідне застосувати їх і до обставин цієї справи.
40. Питання підсудності цієї категорії спорів було також предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04.03.2020 у справі № 757/6214/19-а за позовом фізичної особи до Департаменту патрульної поліції Управління патрульної поліції у місті Києві Національної поліції України, Печерського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві про зобов`язання вчинити певні дії та провести службове розслідування щодо службових осіб поліції, де зазначено, що оскільки позовні вимоги в частині зобов`язання провести службове розслідування фактично стосуються бездіяльності відповідачів в межах досудового розслідування, цей спір не є публічно-правовим, а тому має вирішуватися судами за правилами КПК України.
41. Подібних висновків дійшов Верховний Суд за схожих правовідносин у постановах від 28.10.2020 у справі № 520/4328/20 та від 21.04.2021 у справі № 640/13968/20.
42. Саме у межах визначеного кримінальним процесуальним законом процесуального контролю слідчий суддя з`ясовує обставини та мотиви, з яких слідчий або прокурор дійшов висновку про необхідність прийняття відповідного процесуального рішення в межах досудового розслідування кримінального провадження, і вирішує питання про наявність або відсутність правових підстав для скасування відповідного рішення.
43. Так, у випадку невиконання слідчим процесуальних обов`язків у КПК України встановлено порядок оскарження такої бездіяльності до слідчого судді (пункт 17 частини першої статті 7, статті 24, 303-307).
44. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені рішення прокурора, слідчого, дізнавача про відмову у визнанні потерпілим - особою, якій відмовлено у визнанні потерпілою.
45. І як слідує з матеріалів справи наданих скаржником до суду, а також встановлених судами в ході розгляду справи обставин, ОСОБА_1 , беручи до уваги такі засади кримінального провадження, як змагальність, забезпечення права на оскарження, диспозитивність тощо, оскаржував до слідчого судді окремі процесуальні дії слідчих під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42021140000000019.
46. Зокрема, як зазначає позивач у позові, ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова за наслідками розгляду скарги на постанову слідчого першого слідчого відділу (з дислокацією у місті Львові) ТУ ДБР, розташованого у м. Львові ОСОБА_2 від 16.04.2021 про відмову у визнанні потерпілим в кримінальному провадженні № 42021140000000019 від 04.02.2021, на підставі статті 307 КПК України скасовано означену постанову.
47. У цій ухвалі слідчим суддею зазначено, що в силу вимог статті 55 КПК України заявник є потерпілим з моменту подання ним заяви про вчинення кримінального правопорушення або з часу подання заяви про залучення особи до провадження як потерпілого до винесення слідчим постанови про відмову у визнанні його потерпілим. Після скасування постанови про відмову у визнанні потерпілим процесуальні права ОСОБА_1 як потерпілого у кримінальному провадженні жодним чином не обмежуються.
48. Окрім того, ОСОБА_1 звертався до слідчого судді зі скаргою на постанову слідчого першого слідчого відділу (з дислокацією у м.Львові) ТУ ДБР, розташованого у місті Львові, ОСОБА_2 від 16.04.2021 про часткову відмову у задоволенні клопотання про проведення слідчих дій у кримінальному провадженні №42021140000000019 від 04.02.2021, за наслідками розгляду якої ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 14.05.2021 скасовано означену постанову та зобов`язано слідчого ОСОБА_2 повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 08.04.2021 в частині проведення з ним у процесуальному статусі потерпілого слідчих (розшукових) дій.
49. Судом апеляційної інстанції також встановлено, що за наслідками такого оскарження слідчий вчиняв відповідні дії на виконання рішень слідчих суддів, що цілком спростовує твердження ОСОБА_1 про позбавлення його можливості належним чином та у допустимих межах брати участь у вказаних кримінальних провадженнях.
50. Таким чином наведеними вище ухвалами слідчого судді вирішувалося питання прав ОСОБА_1 як заявника у кримінальному провадженні шляхом скасування оскаржуваних ним постанов слідчого ОСОБА_2 на цій стадії кримінального процесу, а отже позивач не був позбавлений можливості відновити свої права, визначені у КПК України, у передбачений законодавством спосіб.
51. Крім того, статтею 36 КПК України врегульовано повноваження прокурора в межах здійснення нагляду за дотриманням кримінального процесуального законодавства під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва, зокрема і скасовувати незаконні та необґрунтовані постанови слідчих. А відповідно до статті 39 КПК України керівник органу досудового розслідування уповноважений вживати заходів щодо усунення порушень вимог законодавства у випадку їх допущення слідчим.
52. Отже, законодавством визначено механізм контролю за законністю прийнятих процесуальних рішень відповідною посадовою особою органу досудового розслідування при здійсненні кримінального провадження.
53. Водночас інших доводів в обґрунтування протиправності бездіяльності ДБР, окрім як недотримання вимог КПК України, позивачем не наведено, що також вказує на можливість вирішення заявлених позовних вимог саме в порядку кримінального судочинства.
54. Відповідно до статті 21 Закону № 794-VIII працівники ДБР самостійно приймають рішення в межах своїх повноважень, визначених цим та іншими законами, і за свої протиправні дії чи бездіяльність несуть відповідальність згідно із законом.
55. Згідно з частиною першою статті 24 Закону № 794-VIII з метою запобігання і виявлення правопорушень у діяльності працівників ДБР у складі центрального апарату ДБР та його територіальних управлінь діють підрозділи внутрішнього контролю, до обов`язків яких відповідно до частини другої зазначеної статті, крім іншого, віднесено проведення службового розслідування стосовно працівників ДБР.
56. Положеннями Інструкції про порядок проведення службових розслідувань стосовно працівників Державного бюро розслідувань, затвердженої наказом ДБР від 14.01.2020 № 9 (зі змінами) передбачено, що Управлінням внутрішнього контролю ДБР за наявності підстав, за яких може бути проведене службове розслідування, скеровується відповідна доповідна (або рапорт) Директору ДБР для прийняття рішення про проведення службового розслідування, яке оформлюється наказом.
57. Відтак, повноваження Управління внутрішнього контролю ДБР щодо прийняття відповідних рішень у межах компетенції є дискреційним та не містять обов`язку проводити службове розслідування за скаргою особи, яка її подала.
58. Крім того, ані положеннями Інструкції № 9, ані приписами Закону № 794-VIII не передбачено прийняття цим суб`єктом у процедурі розгляду скарги особи на дії, рішення чи бездіяльність працівника ДБР акту у формі рішення про відмову у проведенні службового розслідування.
59. Поряд із цим, за результатами розгляду скарги ОСОБА_1 Управлінням внутрішнього контролю ДБР із посиланням на відповідні норми чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, надано відповідь у формі листа стосовно відсутності підстав для проведення службового розслідування через відсутність об`єктивних даних, які б вказували на наявність порушень в діях окремих службових осіб територіального органу ДБР.
60. Зі змісту листа ДБР від 15.06.2021, за підписом керівника Управління внутрішнього контролю слідує, що Управлінням внутрішнього контролю ДБР розглянуто скарги від 29.05.2021, які надійшли від Дисциплінарної комісії ДБР щодо можливих, на думку позивача, порушень законодавства з боку слідчих територіальних управлінь Державного бюро розслідування та роз`яснено, що відповідно до статті 2 Закону № 1697-VII та статті 36 КПК України нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування здійснюють органи прокуратури, а саме прокурор у формі процесуального керівництва. Крім цього, відповідно до статті 39 КПК України лише керівник органу досудового розслідування уповноважений вживати заходів щодо усунення порушень вимог законодавства у випадку їх допущення слідчим. Підкреслено, що статтею 4 Закону № 794-VIII передбачено, що будь-які вказівки, пропозиції, вимоги, доручення, спрямовані до Державного бюро розслідувань та його працівників, що стосуються питань досудового розслідування в конкретних кримінальних провадженнях, є неправомірними і не підлягають виконанню. Управління внутрішнього контролю ДБР, не має законодавчо визначених повноважень щодо здійснення нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування та відповідно до статті 40 КПК України не може втручатись у діяльність слідчого під час здійснення ним процесуальної діяльності. При цьому, наголошено, що скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються в порядку, передбаченому статтями 303-307 КПК України.
61. Відсутність регламентації у національному законодавстві права особи на оскарження відмови у проведенні службового розслідування є розумним обмеженням у процедурі дисциплінарної відповідальності слідчого, покликаним не перевантажувати судову систему за умови, якщо чинне законодавство передбачає конкретні способи захисту прав та інтересів зацікавленої особи.
62. Обраний позивачем спосіб захисту, як-от оскарження відмови у проведенні службового розслідування стосовно слідчого, який, на думку позивача, порушив вимоги КПК України, жодним чином позитивно не вплине на хід досудового розслідування і не відновить/не захистить його прав як заявника/потерпілого у кримінального провадження.
63. Подібних висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у близьких за змістом правовідносинах у постановах від 26.06.2019 у справі № 460/312/19, від 19.09.2019 у справі № 9901/414/19.
64. Беручи до уваги наведене, колегія суддів констатує, що суд апеляційної інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин та дійшов обґрунтованих висновків, що цей спір не є публічно-правовим і не належить до адміністративної юрисдикції.
65. Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанцій правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.11.2018 у справі № 813/3116/16, оскільки у цій справі правовідносини не є подібними до справи № 380/19076/21, позаяк спір у ній стосувався ненадання Генеральною прокуратурою України відповіді на звернення позивача, подані цьому органу в порядку Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 № 393/96-ВР. А відтак спірні правовідносини у справі № 813/3116/16 за своєю суттю є іншими від цієї справи та врегульовуються іншими нормами права.
66. Інші доводи та аргументи скаржника, наведені ним у касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції і свідчать про незгоду із правовою оцінкою судом обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.
67. За таких умов, колегія суддів, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, приходить до висновку, що суд апеляційної інстанції, ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права.
68. Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, і якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
69. Отже, оскільки при ухваленні судового рішення у цій справі суд апеляційної інстанції порушень норм процесуального права не допустив, тому Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
70. Клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав наявності виключної правової проблеми, колегія суддів уважає необґрунтованим з огляду на таке.
71. Згідно з частиною п`ятою статті 346 КАС України, на яку посилається скаржник, суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
72. Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в судовому рішенні від 26.03.2019 у справі № 804/15369/13-а, для віднесення справи до категорії спорів, що містять виключну правову проблему і вирішення яких необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, така справа повинна мати декілька з наведених ознак:
- справа не може бути вирішена відповідним касаційним судом у межах оцінки правильності застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи дотримання норм процесуального права;
- встановлена необхідність відступити від викладеного в постанові Верховного Суду України правового висновку, який унеможливлює ефективний судовий захист;
- існують кількісні критерії, що свідчать про наявність виключної правової проблеми, а саме значний перелік подібних справ (зокрема, між тими ж сторонами або з однакового предмета спору), які перебувають на розгляді в судах;
- існують якісні критерії наявності виключної правової проблеми, зокрема:
- немає усталеної судової практики у застосуванні однієї і тієї ж норми права, в тому числі, наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному;
- невизначеність законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, в тому числі необхідність застосування аналогії закону чи права;
- встановлення глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами, а також наявність обґрунтованих припущень, що аналогічні проблеми неминуче виникатимуть у майбутньому;
- наявність різних наукових підходів до вирішення конкретних правових питань у схожих правовідносинах.
73. Згідно зі частиною першою статті 347 КАС України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.
74. Судом касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 КАС України є Верховний Суд, у складі якого за змістом статей 36, 37 Закон № 1402-VIII діє, зокрема, Касаційний адміністративний суд. Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції у межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.
75. Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
76. Вирішення питань про правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, їх тлумачення при вирішенні юридичних спорів в адміністративних справах чи проблем щодо забезпечення захисту прав, свобод або інтересів належить до повноважень Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. Реалізація таких повноважень пов`язана з наявністю правових проблем.
77. Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, відповідно до положень частини п`ятої статті 346 КАС України, суд, керуючись внутрішнім переконанням, у кожному конкретному випадку, з урахуванням порушеного питання оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо існування проблеми у застосуванні відповідної норми права, а також оцінює, чи необхідна така передача для формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права. При цьому наявність виключної правової проблеми надає касаційному суду право та, відповідно, не покладає на нього обов`язку передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
78. Водночас клопотання скаржника не містить належного обґрунтування існування правової проблеми у цій справі саме у правозастосуванні відповідних норм права; не обґрунтована наявність виключної правової проблеми з врахуванням кількісного та якісного показників, не доведено існування різних позицій у застосуванні положень законодавства, а тому не створює підстави для передачі на розгляд Великій Палаті Верховного Суду справи № 380/19076/21.
79. Поряд із цим, як уже вказувалося, Велика Палата Верховного Суду, як і Верховний Суд викладали свої висновки щодо застосування положень пункту 2 частини другої статті 19 КАС України, статті 303 КПК України у подібних правовідносинах та які були враховані колегію суддів при вирішенні питання предметної юрисдикції цього спору.
80. З огляду на результат касаційного розгляду в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 345 346 349 350 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
ПОСТАНОВИВ:
1. У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.
2. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
3. Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2022 року у справі № 380/19076/21 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
СуддіЛ.О. Єресько В.М. Соколов А.Г. Загороднюк