ф
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 квітня 2023 року
м. Київ
справа №380/2434/20
адміністративне провадження № К/9901/33837/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Гончарової І.А.,
розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №380/2434/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2020 року (головуючий суддя Онишкевич Т.В., судді: Іщук Л.П., Обрізко І.М.),
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки: від 26.04.2018 №0621694-1317-1319 на суму 16652,80грн; від 04.12.2018 №0026795813 на суму 967,69грн; від 22.03.2019 №0011937-5813-1319 на суму 19374,49грн.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23.06.2020 позов задоволено повністю.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.11.2020 скасовано рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23.06.2020 та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
ОСОБА_1 подав касаційну скаргу до Верховного Суду. У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.11.2020 у справі №380/2434/20 та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Ухвалою Верховного Суду від 21.12.2020 відкрито касаційне провадження у справі №380/2434/20 за касаційною скаргою позивача.
Від податкового органу на адресу суду надійшов відзив на касаційну скаргу.
Ухвалою суду від 10.04.2023 розгляд справи призначено у порядку письмового провадження на 11.04.2023.
Касаційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження з урахуванням положень статті 345 КАС України.
Верховний Суд, на підставі фактичних обставин справи, які сторонами не заперечуються, з`ясував наступне.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно серія НОМЕР_1 , виданого 03.12.2007 Сновицькою сільською радою Золочівського району Львівської області, ОСОБА_1 є власником нежитлової будівлі (телятник) площею 1040,80 м2 за адресою АДРЕСА_1 .
Згідно з довідкою Сновицької сільської ради форми №3 ДФ вих. № 733 від 02.11.2016 терміном дії до 02.11.2019 та вих. № 204 від 20.03.2020 терміном дії до 20.03.2023 у позивача наявні: земельна ділянка площею 0,25 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та площею 0,82 га для ведення особистого селянського господарства.
26.04.2018 контролюючим органом прийняте податкове повідомлення-рішення №0621694-1317-1319, яким позивачу визначено податкове зобов`язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі16652,80грн.
04.12.2018 Головним управлінням Державної податкової служби у Львівській області прийняте податкове повідомлення-рішення №0026795813, яким ОСОБА_1 на підставі висновків акту перевірки від 04.12.2018 №002023/13-01-58-13/ НОМЕР_2 відповідно до статті 126 ПК за затримку на 140, 119, 74 календарних днів сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 4838,45грн за 2016 рік зобов`язано сплатити штраф у розмірі 20% - 967,69грн.
22.03.2019 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0011937-5813-1319, яким позивачу визначено податкове зобов`язання податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 19374,49грн.
Розмір податку визначено із застосуванням ставок, затверджених рішенням Сновицької сільської ради Золочівського району Львівської області №105 від 10.02.2017.
ОСОБА_1 не погодився з рішеннями податкового органу та звернувся до адміністративного суду з позовом про їх скасування.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на праві власності йому належить приміщення нежитлова будівля (телятник). Вказує на те, що така будівля за своєю характеристикою та складовими ознаками, відповідно до підпункту «є» та «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не є об`єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки використовується ним безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, як сільськогосподарським товаровиробником.
Відповідач проти позову заперечив, вказав, що позивач не є сільськогосподарським товаровиробником, оскільки відповідно до статті 14 Податкового кодексу України сільськогосподарський товаровиробник - це лише юридична особа, а позивач фізична особа-підприємець. Враховуючи це, пільга визначена підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України на позивача не розповсюджується, а тому він не звільнений від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач є головою домогосподарства, в особистому користуванні об`єкта знаходиться 1,07 га землі, в тому числі 0,82 га для ведення особистого селянського господарства, позивач має у власності сільськогосподарську техніку, сільськогосподарський інвентар, який використовує для обробітку землі, в господарстві тримає свійські тварини та птиці. Поряд з цим, нежитлова будівля (телятник), що належать позивачу на праві власності за вимогами ДК 018-2000 "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства", використовуються ним для ведення його особистого господарства, тому у цьому випадку не є об`єктом оподаткування, відповідно до підпункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.
Апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасував, ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Суд апеляційної інстанції посилався на те, що у спірних правовідносинах позивач не підпадає під визначення «сільськогосподарський товаровиробник», а отже до нього не може бути застосована пільга, передбачена приписами пунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.
Вважаючи рішення суду апеляційної інстанції таким, що прийнято з порушенням норм матеріального, позивач оскаржив його у касаційному порядку. Позивач вважає, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми підпункту 14.1 статті 14, пункт «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, положення Закону України «Про сільськогосподарський перепис», «Про стимулювання розвитку сільського господарства за період 2001-2004 роки». Внаслідок чого, зроблено неправильний висновок про те, що до позивача податкова пільга не застосовується. Як вказує позивач, апеляційний суд у цій справі не застосував висновки Верховного Суду, викладені у подібних спорах, відповідно до яких, пунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України передбачено податкову пільгу, у тому числі, для фізичних осіб. На підставі викладеного, позивач просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити рішення суду першої інстанції в силі.
Відповідач у запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що матеріали справи не містять належних доказів, які підтверджують, що позивач використовує будівлі і споруди безпосередньо у господарській діяльності та не надано допустимих доказів, які б свідчили про те, що позивач є сільськогосподарським товаровиробником. У відзиві податковий орган посилається на норми права, які на думку останнього, вказують, що сільськогосподарським товаровиробником є юридичні особи і фізичні особи-підприємці. З урахуванням зазначеного, відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 статті КАС України, перевіряючи дотримання судами норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
З 1 січня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71-VIII (далі - Закон № 71-VIII), яким запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається із: податку на майно, відмінне від земельної ділянки, транспортного податку та плати за землю.
Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Згідно з підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Базою оподаткування у відповідності до підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
Підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України встановлено, що ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Згідно з підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 ПК України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Згідно із пунктом 10.3 статті 10 ПК України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.
Відповідно до пункту 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Зважаючи на зміст наведених законодавчих норм, встановлення податку на майно, зокрема в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є повноваженням місцевої ради, яке виконується шляхом прийняття відповідного рішення.
Висновки суду апеляційної інстанції ґрунтуються на тому, що як визначено приписами підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК, сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа - підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.
На переконання апеляційного суду, застереження у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК щодо цілей глави І розділу ХIV ПК не означає, що у інших випадках, передбачених цим Кодексом, термін «сільськогосподарський товаровиробник» має інше змістовне навантаження. Відтак, оскільки іншого визначення поняття «сільськогосподарський товаровиробник» приписи ПК не містять, суд апеляційної інстанції вважає за можливе використовувати його при вирішенні спору, що розглядається, щодо платників податку на нерухоме майно.
При цьому, суд апеляційної інстанції врахував, що як не заперечується позивачем, у спірний період він не був зареєстрований фізичною особою - підприємцем, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції.
На підставі аналізу наведених правових норм апеляційний суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах позивач не підпадає під визначення «сільськогосподарський товаровиробник», а отже до нього не може бути застосована пільга, передбачена приписами пунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК.
Верховний Суд, ухвалюючи рішення у цій справі, виходить з наступного.
Підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України визначено перелік об`єктів нерухомого майна, які не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
При цьому, виходячи із системного тлумачення вищевказаної норми ПК України необхідно вказати, що законодавець у кожному буквеному пункті (від "а" до "л") передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Кожен з визначених підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України буквених пунктів має прив`язку або до статусу суб`єкта, який володіє такою нерухомістю (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування ("д"), суб`єкти господарювання малого та середнього бізнесу ("е"), сільськогосподарський товаровиробник ("ж"), громадські організації інвалідів та їх підприємства ("з"), релігійні організації ("и"), та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування (непридатна до проживання ("ґ"), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів ("і"), будівлі промисловості ("є") тощо.
Згідно з пунктом "ж" підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 ПК України не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.
Аналіз змісту наведеної норми дає підстави для висновку, що правовою підставою для застосування до особи пільги зі сплати податку на нерухоме майно у вигляді звільнення від його сплати відповідно до пункту "ж" підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 ПК України є призначення такої будівлі для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, а також особа має бути сільськогосподарським товаровиробником.
Згідно з положеннями Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого і введеного в дію наказом Держстандарту України від 17 серпня 2000 року № 507, клас будівель сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства з кодом 1271 включає: будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та т. ін. При цьому, він не включає споруди зоологічних та ботанічних садів (2412). До будівель з кодом 1271 відноситься: будівлі для тваринництва (1271.1); будівлі для птахівництва (1271.2), будівлі для зберігання зерна (1271.3), будівлі силосні та сінажні (1271.4), будівлі для садівництва, виноградарства та виноробства (1271.5), будівлі тепличного господарства (1271.6), будівлі рибного господарства (1271.7), будівлі підприємств лісівництва та звірівництва (1271.8), будівлі сільськогосподарського призначення інші (1271.9).
Поняття "сільськогосподарський товаровиробник" визначено підпунктом 14.1.235 пункту 14.1 статті 14, згідно з яким це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.
Водночас, у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України зазначено, що визначення сільськогосподарського товаровиробника дано виключно для цілей глави 1 "Спрощена система оподаткування, обліку та звітності" розділу XIV цього Кодексу "Спеціальні податкові режими", до якої віднесено четверту групу - сільськогосподарські товаровиробники. Таким чином, визначення "сільськогосподарський товаровиробник", яке міститься у підпункті 14.1.235. пункту 14.1 статті 14 ПК України застосовується виключно для цілей глави розділу ХІV цього Кодексу "Спрощена система оподаткування, облік та звітність", що прямо визначено вказаним підпунктом.
Отже, до спірних правовідносин щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, дане визначення не застосовується, оскільки вказаний податок відноситься до розділу ХІІ "Податок на майно".
Відповідно до пунктів 5.2, 5.3 статті 5 ПК України у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу. Інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
Визначення поняття «сільськогосподарський товаровиробник» також міститься у статті 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років», під яким мається на увазі фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.
Крім того, законодавцем з метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, вживається також поняття «виробники сільськогосподарської продукції». Згідно з абзацом другим статті 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» виробники сільськогосподарської продукції - це юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи-підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.
Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку про застосування визначень поняття сільськогосподарського товаровиробника у наведених законодавчих актах для цілей визначення змісту статусу сільськогосподарського товаровиробника, оскільки наведені поняття "сільськогосподарський товаровиробник" не суперечать його визначенню у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, яке має чітко обмежену сферу застосування. Тому, як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів у відповідності до положень пункту 5.3 статті 5 ПК України.
На користь висновку, що нормою підпункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України передбачено податкову пільгу, в тому числі і для фізичних осіб, свідчить і подальше законодавче уточнення правового регулювання. Законом України від 23 листопада 2018 року № 2628-VIII, підпункт "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України викладено в новій редакції, згідно з якою не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку. Тобто, законодавець уточнив з 1 січня 2019 року, що сільськогосподарським товаровиробником є юридичні і фізичні особи.
Таким чином, висновки про те, що сільськогосподарським товаровиробником у розумінні норм ПК України є виключно юридична особа не відповідають вище наведеним нормам матеріального закону.
Зазначене вище відповідає висновку Верховного Суду, викладеному в постановах від 26.11.2020 у справі №560/168/19, від 16.12.2021 у справі №160/9061/20.
Водночас, вирішуючи питання щодо наявності у позивача права на пільгу, передбачену пунктом «ж» підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 ПК України, судом апеляційної інстанції підлягало встановленню чи наділений позивач статусом сільськогосподарського товаровиробника у розумінні наведених вище норм права.
Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні зазначив, що позивач наполягає на тому, що веде особисте селянське господарство відповідно до Закону України «Про особисте селянське господарство».
Згідно із приписами частини 1 статті 1 Закону України «Про особисте селянське господарство» особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.
Посилання на відповідні доводи щодо провадження позивачем особистого селянського господарства містяться також у позовній заяві та рішенні суду першої інстанції.
Як вказав суд першої інстанції, згідно виписки з погосподарської книги Сновицької сільської ради за 2016-2020 роки №228 від 30.04.2020 позивач є головою домогосподарства, в особистому користуванні об`єкта знаходиться 1,07 га землі, в тому числі 0,82 га для ведення особистого селянського господарства (а.с.68). Позивач має у власності сільськогосподарську техніку, що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію (а.с.74), сільськогосподарський інвентар, який використовує для обробітку землі, в господарстві тримає свійські тварини та птиці. Протягом 2017-2020 року ОСОБА_1 здав на переробку зерно гречки в кількості 3,243 тони.
Відтак, у справі встановлено відповідні обставини, які є визначальними для правильного вирішення даного спору. Як вбачається, у цій справі та підтверджується доводами позивача, останній веде особисте селянське господарство, - господарську діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства.
Суд касаційної інстанції враховує, що передбачена підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України пільга стосується сільськогосподарських товаровиробників і направлена на створення сприятливих умов для здійснення сільськогосподарської діяльності, стимулювання такої діяльності та досягнення її збалансованого податкового навантаження.
У касаційній скарзі позивач посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених Верховним Судом у подібних правовідносинах, зокрема: у постановах від 24.04.2020 по справі №540/2206/16, від 26.11.2020 справа №560/168/19, від 10.04.2020 справа №823/1751/17, від 21.10.2020 справа №520/8580/18. Як підтверджував Суд у згаданих постановах, висновки про те, що сільськогосподарським товаровиробником у розумінні норм ПК України є виключно юридична особа не відповідають нормам матеріального закону, - про що, у тому числі, викладає Суд у цій постанові.
Разом з тим, згаданий позивачем висновок, викладений у рішеннях Верховного Суду є нерелевантним до спірних правовідносин, оскільки у справі, яка розглядається, фактичні обставини та правове регулювання є дещо відмінним, затим, що позивачем не доведено жодними доказами статус сільськогосподарського товаровиробника для застосування пільги у вигляді звільнення від оподаткування податком. Матеріалами справи не підтверджується, що позивач займається виробництвом сільськогосподарської продукції, її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання, тобто є саме товаровиробником. Відтак, не встановлено підстав для застосування приписів податкового законодавства, якими визначено, що не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновок суду апеляційної інстанції про відсутність правовиз підстав для скасування податкових повідомлень-рішень і задоволення адміністративного позову.
Суд відзначає, що, виходячи з окреслених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту, а тому до їх переоцінки Верховний Суд не вдається у разі відсутності підстав, визначених підпунктами 1, 3, 4 частини другої статті 353 КАС України.
Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Керуючись статтями 345 349 355 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2020 року у справі №380/2434/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
-------------------
-------------------
-------------------
В.В. Хохуляк
Л.І. Бившева
І.А. Гончарова
Судді Верховного Суду