ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 380/8692/24
адміністративне провадження № К/990/50658/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Стеценка С.Г.,
суддів: Коваленко Н.В., Стрелець Т.Г.,
розглянувши в письмовому провадженні в касаційному порядку адміністративну справу №380/8692/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області
про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2024 року (колегія у складі: головуючого судді Ніколіна В.В., суддів: Гінди О.М., Матковської З.М.), -
В С Т А Н О В И В:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У квітні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ у Львівській області), в якому просила:
- визнати протиправними дії ГУ ПФУ у Львівській області щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 суми пенсії, що належала її чоловіку ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ) і залишилася недоотриманою у зв`язку із його смертю, у розмірі 218583,82 грн.;
- зобов`язати ГУ ПФУ у Львівській області виплатити ОСОБА_1 суму пенсії, що належала її чоловіку ОСОБА_2 і залишилася недоотриманою у зв`язку із його смертю, у розмірі 218583,82 грн.
2. На обґрунтування своїх вимог позивач вказувала, що вона як дружина, що проживала разом з чоловіком на час його смерті, має право на отримання нарахованої на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2023 року у справі №380/16362/23 пенсії, право на яку набув її покійний чоловік за життя, але не отримав в повному обсязі, тому відмова відповідача у виплаті їй відповідних сум пенсії є протиправною.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року позов задоволено повністю; визнано протиправними дії ГУ ПФУ у Львівській області щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 недоотриманої пенсії померлого чоловіка ОСОБА_2 у сумі 218583,82 грн.; зобов`язано ГУ ПФУ у Львівській області здійснити виплату ОСОБА_1 недоотриманої пенсії померлого чоловіка ОСОБА_2 у сумі 218583,82 грн.
4. Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції обґрунтовував свою позицію тим, що у разі переходу до членів сім`ї спадкодавця належних останньому соціальних виплат, відповідні відносини не є спадковими, у зв`язку з чим не застосовуються норми спадкового права. У цьому випадку право вимоги у зазначених осіб виникає не внаслідок спадкового правонаступництва, а через інший юридичний склад. Фактично законом встановлено переважне право членів сім`ї померлого перед спадкоємцями останнього на отримання соціальних виплат, що належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя. Відтак, оскільки на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2023 року у справі №380/16362/23 нарахування пенсії було проведено, однак не було виплачено суму у розмірі 218583,82 грн., позивач має право на виплату їй недоотриманих її чоловіком у зв`язку з його смертю суми пенсії.
5. Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою 21 листопада 2024 року скасував рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року й закрив провадження у справі, роз`яснивши, що розгляд цієї справи слід здійснювати в порядку цивільного судочинства.
6. Суд апеляційної інстанції, посилаючись на висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 27 березня 2019 року у справі №286/3516/16-ц, від 03 квітня 2019 року у справі №808/1346/18, Верховним судом у постановах від 09 жовтня 2019 року у справі №355/323/17, від 28 листопада 2023 року у справі №420/244/20 та від 15 грудня 2023 року у справі №805/2628/18-а, від 14 березня 2024 року у справі №420/3331/21, від 27 березня 2024 року у справі №240/9078/20 та ін., обґрунтовував свою позицію тим, що предметом цього спору є майнова вимога позивача про визнання за нею права на грошові кошти недоотриманої її чоловіком пенсії та виплату цих коштів, тобто наявний спір між сторонами щодо цивільного права, а тому дана справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (далі - ЦПК України).
Короткий зміст вимог касаційної скарги та їх обґрунтування
7. Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2024 року, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.
8. Як на підставу для касаційного оскарження вказує на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) й те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі №200/10269/19-а, від 06 квітня 2022 року у справі №200/10136/20, від 11 квітня 2024 року у справі №160/26335/23, від 04 грудня 2024 року у справі №120/8398/24, в яких, застосувавши положення статті 52 Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV), статті 61 Закону України від 09 квітня 1992 року №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон №2262-XII), які визначають спеціальний правовий режим грошових коштів у вигляді пенсії, що підлягали виплаті пенсіонеру і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, суд касаційної інстанції зазначив, що особливий підхід до врегулювання цих правовідносин має соціальне спрямування через закріплення спеціального порядку переходу права на отримання зазначених сум до певного кола осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника або є членами сім`ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті. У разі переходу до вказаних осіб належних спадкодавцю соціальних виплат, відповідні відносини не є спадковими, відтак, у такому разі, не застосовуються норми спадкового права, а право вимоги у зазначених осіб виникає не внаслідок спадкового правонаступництва, а через інший юридичний склад та у спеціально визначений законом порядок.
Посилаючись на положення статті 52 Закону №1058-IV, статті 61 Закону №2262-XII та фактичні обставини у цій справі, позивач вважає, що судом апеляційної інстанції необґрунтовано закрито провадження у цій справі з підстав того, що спір підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства місцевим загальним судом, оскільки спірні правовідносини підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи
9. 27 грудня 2024 року в автоматизованій системі документообігу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зареєстровано вказану касаційну скаргу.
10. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27 грудня 2024 року визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Стеценко С.Г., судді: Коваленко Н.В., Стрелець Т.Г.
11. Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2025 року відкрито касаційне провадження за означеною касаційною скаргою.
12. Відповідач у поданому до суду відзиві на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, просив відмовити у її задоволенні, а постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2024 року залишити без змін.
13. Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2025 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Позиція Верховного Суду
14. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, вказує на наступне.
15. Так, згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
16. Європейський суд з прав людини в рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії» (заява №7360/76, доповідь Європейської комісії з прав людини від 12 жовтня 1978 року) висловлено думку, що термін «суд, встановлений законом» у статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».
17. Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
18. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
19. Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
20. Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).
21. За змістом пунктів 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.
22. Велика українська юридична енциклопедія містить інформацію, відповідно до якої адміністративно-правовий спір тісно пов`язаний із публічним адмініструванням, бо виникає, як правило, у зв`язку з управлінською та сервісною діяльністю суб`єктів владних повноважень, що представляють державу. У більшості випадків обов`язковою стороною адміністративно-правового спору є владарюючий суб`єкт, уповноважений на виконання функцій управління. За законом він має право справляти керівний вплив на поведінку чи свідомість фізичних і юридичних осіб з тим, щоб перебіг відносин за їх участю відбувся відповідно до загальнообов`язкових правил. Владність повноважень такого суб`єкта виявляється в тому, що він вправі приймати рішення, що стосуються прав, свобод та інтересів осіб і мають обов`язково ними виконуватися. [Велика українська юридична енциклопедія : у 20 т. - Харків : Право, 2016- . Т. 5 : Адміністративне право / редкол.: Ю. П. Битяк (голова) та ін. ; Нац. акад. прав. Наук України ; Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України ; Нац. юрид. ун-т ім. Ярослава Мудрого. - 2020. С. 86, 87].
23. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень (частина перша статті 5 КАС України).
24. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини першої статті 19 КАС України).
25. Отже, до справ адміністративної юрисдикції належать публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень публічно-владних управлінських функцій, крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення.
26. Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала на те, що публічно-правовим вважається, зокрема, спір, в якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні, і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є виконання ним публічно-владних управлінських функцій саме у тих правовідносинах, в яких виник спір (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №914/2006/17, від 04 вересня 2018 року у справі №823/2042/16, від 02 квітня 2019 року у справі №137/1842/16-а та від 17 червня 2020 року у справі №826/10249/18).
27. Стосовно терміну «владні управлінські функції», то зміст поняття «владні» полягає в наявності у суб`єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої він може впливати на розвиток правовідносин, а «управлінські функції» - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта. З огляду на вказане, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні), відповідно, зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №914/2006/17 (пункт 5.7), від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 28-30), від 18 вересня 2018 року у справі №823/218/17 (пункти 24-25), від 12 березня 2019 року у справі №911/3594/17 (пункти 4.8-4.10), від 02 квітня 2019 року у справі №137/1842/16-а, від 18 грудня 2019 року у справі №826/2323/17 (пункти 18-19), від 18 грудня 2019 року у справі №263/6022/16-ц (пункти 21-23), від 19 лютого 2020 року у справі №520/5442/18 (пункти 18-20), від 26 лютого 2020 року у справі №1240/1981/18 (пункти 16-17), від 01 квітня 2020 року у справі №520/13067/17 (пункти 19-21), від 15 вересня 2020 року у справі №469/1044/17 (пункт 21), від 29 вересня 2020 року у справах №712/5476/19 (пункт 19) і №368/561/19 (пункт 22)).
28. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тоді як приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі №640/22013/18).
29. Як установлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 з 28 травня 1994 року є дружиною ОСОБА_2 (повторне свідоцтво про шлюб від 27 січня 2024 року Серії НОМЕР_1 ).
30. ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить свідоцтво про смерть від 09 жовтня 2023 року серії НОМЕР_2 .
31. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2023 року у справі №380/16362/23 позов ОСОБА_2 задоволено повністю; визнано протиправними дії ГУ ПФУ у Львівській області щодо відмови ОСОБА_2 в проведенні перерахунку та виплаті пенсії з 01 квітня 2019 року на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_2 №С/10478 від 22 червня 2023 року, виданої станом на 05 березня 2019 року; зобов`язано ГУ ПФУ у Львівській області перерахувати та виплатити ОСОБА_2 з 01 квітня 2019 року пенсію на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_2 №С/10478 від 22 червня 2023 року, виданої станом на 05 березня 2019 року у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону №2262-XII та положень постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше проведених пенсійних виплат. Рішення суду набрало законної сили.
32. У зв`язку із частковим виконанням рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2023 року у справі №380/16362/23, ГУ ПФУ у Львівській області не здійснило виплату нарахованих сум пенсії в розмірі 218583,82 грн. за період з квітня 2019 року по вересень 2023 року, про що було повідомлено у листі від 20 листопада 2023 року №31102-32411/П-53/8-1300/23.
33. Позивач 18 лютого 2024 року звернулася до ГУ ПФУ у Львівській області із заявою щодо виплати недоодержаної її чоловіком пенсії в розмірі 218583,82 грн. за період з квітня 2019 року по вересень 2023 року, на що отримала лист відповідача із відмовою у здійсненні таких дій.
34. Так, порядок виплати недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера унормований статтею 52 Закону №1058-IV, якою передбачено, що сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали.
Члени сім`ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
У разі звернення кількох членів сім`ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну.
У разі відсутності членів сім`ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі незвернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини.
35. Зміст положень частини третьої статті 52 Закону №1058-IV також узгоджується зі змістом статті 1227 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), якою визначено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
36. Таким чином, Закон визначає спеціальний правовий режим грошових коштів у вигляді, зокрема, пенсії, яка належала спадкодавцеві, але не була ним одержана за життя. Такий підхід до врегулювання цих правовідносин має соціальне спрямування через закріплення спеціального порядку переходу права на отримання зазначених сум до певного кола осіб, для яких останні спільно з їх отримувачем є доходом сім`ї.
У разі переходу до членів сім`ї спадкодавця належних останньому соціальних виплат, відповідні відносини не є спадковими, у зв`язку з чим не застосовуються норми спадкового права. У цьому випадку право вимоги у зазначених осіб виникає не внаслідок спадкового правонаступництва, а через інший юридичний склад. Фактично законом встановлено переважне право членів сім`ї померлого перед спадкоємцями останнього на отримання соціальних виплат, що належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя.
37. Цей висновок стосується випадків, коли члени сім`ї пенсіонера або особа, якій забезпечується пенсією у разі втрати годувальника, реалізували своє право на неодержану пенсію, в порядку, встановленому частиною першою статті 52 Закону №1058-IV а частиною першою статті 61 Закону №2262-XII, шляхом звернення до територіального органу Пенсійного фонду України не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера (частина друга статті 52 Закону №1058-IV), проте не отримали таку виплату й оскаржують прийняте суб`єктом владних повноважень рішення з цього питання.
38. Такий підхід до визначення правової природи спірних правовідносин відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у поставах від 04 грудня 2024 року у справі №120/8398/24, від 11 квітня 2024 року у справі №160/26335/23, від 06 квітня 2022 року у справі №200/10136/20, від 30 січня 2020 року у справі №200/10269/19-а.
39. Отже, зміст наведеного дає підстави для висновку, що законодавець передбачив випадок, за якого особа може звернутись до пенсійного органу у позасудовому порядку в межах адміністративної процедури за виплатою нарахованих, але невиплачених сум пенсії, за умови, якщо така особа звернулась не пізніше шести місяців з дня смерті пенсіонера. Тобто, невиплачені суми пенсії не повинні бути включені до складу спадщини. В протилежному випадку невиплачені суми пенсії будуть успадковані та матимуть іншу правову природу.
40. Іншого випадку стосуються висновки Великої Палати Верховного Суду (справа №286/3516/16-ц), на які послався апеляційний суд у цій справі. Так, у зазначеній справі позивачка зверталася за захистом саме спадкових прав на недоотримані спадкодавцем за життя пенсійні виплати. Суди встановили, що до складу спадкового майна входила доплата до пенсії померлого у сумі 14979,52 грн, спадкоємцем якого є його дружина. Позивачка як спадкоємець за законом в установленому законом порядку прийняла спадщину після смерті чоловіка та отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на доплату до пенсії у сумі 14979,52 грн, яка була нарахована, але не виплачена померлому, позивачка набула право на отримання нарахованої, але не виплаченої доплати до пенсії. Суд дійшов висновку, що такий спір має приватноправовий характер і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
41. Такого ж висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду і у постанові від 03 квітня 2019 року у справі №808/1346/18, виходячи з того, що на дату смерті батька позивачки судові рішення про здійснення перерахунку його пенсії відповідачем виконані не були. Вказане стало підставою для звернення до адміністративного суду з позовом до органу пенсійного фонду про визнання бездіяльності відповідача протиправною і зобов`язання здійснити перерахунок та виплату пенсії відповідно до судових рішень. Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду вказала, що спори, предметом яких є майнова вимога позивача щодо визнання, зокрема, в порядку спадкування, права власності на грошові кошти, мають приватноправовий характер і підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства.
42. Крім того, такий підхід застосований також Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду, зокрема, у постанові від 09 жовтня 2019 року у справі №355/323/17, де Суд, вирішуючи питання наявності у особи права на отримання нарахованої, але невиплаченої пенсії (доплат до пенсії) її померлого чоловіка, вказав, що аналіз статей 1218 1219 1227 ЦК України свідчить, що законодавець не забороняє спадкування права на отримання нарахованої, але неодержаної пенсії (доплат до пенсії). Суд виходив з того, що оскільки особі за життя було здійснено перерахунок пенсії на підставі судових рішень, позивач як спадкоємець за законом в установленому законом порядку прийняла спадщину після його смерті, а тому набула права на отримання нарахованої, але невиплаченої пенсії (доплат до пенсії). Суд також наголосив, що стягнення у судовому порядку нарахованої на підставі вказаних рішень, але невиплаченої спадкодавцю за життя суми пенсії, не призведе до подвійного стягнення з держави одних і тих самих сум.
43. Подібні висновки щодо розгляду спорів, які стосуються виплати недоодержаних сум пенсії, в порядку цивільного судочинства за позовом спадкоємця до органу пенсійного фонду, неодноразово висловлені Великою Палатою Верховного Суду також у постанові від 26 червня 2019 року у справі №284/252/17 (позов про стягнення з органу пенсійного фонду у порядку спадкування неодержаних за життя спадкодавиці (матері позивача) підвищення до пенсії й додаткової пенсії, щорічної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування), а також Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду, зокрема, у постановах від 28 квітня 2022 року у справі №428/3913/20 (позов про стягнення недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера в порядку спадкування), від 30 листопада 2022 року у справі №638/19167/19 (спір щодо стягнення спадщини у вигляді недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера).
44. Вказані правові позиції сформовані за обставин, коли спадкоємцями прийнято спадщину (недоодержані суми пенсії), а спори вирішено у порядку цивільного судочинства.
45. У даному ж випадку позивач у касаційній скарзі вказує на те, що вона є дружиною померлого пенсіонера і особою, яка проживала разом з пенсіонером на день його смерті, звернулася до пенсійного органу не пізніше шести місяців після його смерті за виплатою суми, нарахованої, але не виплаченої її чоловікові за життя пенсії.
46. Обставини щодо звернення ОСОБА_1 до пенсійного органу протягом 6 місяців після смерті його матері для отримання відповідних сум (в контексті положень статті 52 Закону №1058-IV, статті 61 Закону №2262-XII), наявності чи відсутності інших членів сім`ї пенсіонера чи осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника, апеляційним судом не перевірялися, як і не досліджувалось питання включення спірної суми недоплати до пенсії до свідоцтва про право на спадщину.
47. Натомість, від встановлення таких обставин залежить чи входить/не входить невиплачена ОСОБА_2 за його життя сума пенсії до складу спадщини та, як наслідок, в яких частинах така сума може бути виплачена.
48. Вказане у сукупності свідчить про передчасність висновку апеляційного суду, що цей позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства та про наявність підстав для закриття провадження в адміністративній справі згідно із пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України.
49. Допущені судом апеляційної інстанції при з`ясуванні обставин цієї справи недоліки є перешкодою для формулювання правового висновку щодо віднесення цього спору до сфери публічно-правових чи приватно-правових відносин. На цій підставі колегія суддів не може оцінити релевантність застосованих судом правових висновків, сформованих Великою Палатою Верховного Суду та Верховним Судом. Усунення таких недоліків можливе лише у разі повторного перегляду судового рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
50. Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
51. За правилами частин першої, другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права; суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
52. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
53. Пунктом другим частини першої статті 349 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу для продовження розгляду.
54. Враховуючи, що в силу вимог процесуального закону допущені порушення не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, рішення апеляційного суду на підставі статті 353 КАС України підлягає скасуванню, а справа - направленню до цього суду для продовження розгляду.
Керуючись статтями 341 345 349 353 355 359 КАС України, Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2024 року - скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.
СуддіС.Г. Стеценко Н.В. Коваленко Т.Г. Стрелець