№ 381/1553/19

Постанова

Іменем України

12 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 381/1553/19-ц

провадження № 61-9238св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

третя особа за зустрічним позовом - Фастівський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Коцюрби О. П., Болотова Є. В., Сержанюка А. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за несплату аліментів, стягнення неустойки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів, сплату додаткових витрат.

Позов мотивовано тим, що з 15 грудня 2007 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . Під час шлюбу у них народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ОСОБА_1 зазначала, що заочним рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 21 серпня 2014 року у справі № 381/3590/14-ц стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей у розмірі 1/3 частини від його заробітку (усіх видів доходу), але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення дітьми повноліття.

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 26 серпня 2014 року у справі № 381/3591/14-ц шлюб між ними було розірвано.

Позивач зазначала, що після ухвалення судом заочного рішення у справі № 381/3590/14-ц про стягнення з ОСОБА_2 аліментів, відповідач сплачував аліменти на утримання дітей не в повному обсязі, у зв`язку з цим у нього на час звернення до суду із цим позовом виникла заборгованість за аліментами у розмірі 102 585,94 грн.

Фактично ним було сплачено аліменти на утримання двох дітей у розмірі 9 368,10 грн.

Разом із цим, ОСОБА_1 зазначала, що проживала з двома неповнолітніми дітьми у будинку АДРЕСА_1 , а ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_2 . Вона одна забезпечувала матеріальний стан дітей. Діти потребували постійного лікування. На утримання дітей щомісячно витрачалося не менше 10 000,00 грн.

Відповідач добровільно допомоги на утримання дітей не надавав, аліменти сплачував несвоєчасно та не у повному обсязі, не брав участі у додаткових витратах, а також постійно приховував дійсний розмір своїх доходів.

З урахуванням викладеного та уточнень позовних вимог, ОСОБА_1 просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь заборгованість зі сплати аліментів на неповнолітніх дітей з вересня 2014 року по червень 2019 року в розмірі 109 626,94 грн, пеню у розмірі 100 відсотків від суми заборгованості за несвоєчасну сплату аліментів на двох дітей - 109 626,94 грн, половину затрачених додаткових витрат на двох дітей - 8 497,00 грн, а також накласти арешт на майно ОСОБА_2 відповідно до рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 13 листопада 2014 року у справі № 381/4492/14-ц про поділ майна подружжя та визнання права власності.

У травні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Фастівський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області, про звільнення від сплати заборгованості за аліментами.

Зустрічний позов мотивовано тим, що він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , який у 2014 році було розірвано з ініціативи останньої. Проте, після розірвання шлюбу вони продовжували проживати разом.

ОСОБА_2 зазначав, що фактичні відносини між ним та ОСОБА_1 у 2018 році були припинені, після чого він почав проживати окремо.

Також, позивач зазначав, що лише у вересні 2018 року йому стало відомо про те, що з його заробітної плати стягнуто аліменти. Йому не було відомо про ухвалене 21 серпня 2014 року судове рішення у справі № 381/3590/14-ц щодо стягнення з нього аліментів на утримання дітей, оскільки він не отримував жодної судової повістки про дату, час та місце слухання судової справи чи повідомлення про відкрите виконавче провадження від державного виконавця. На момент стягнення аліментів і у подальшому, він мав офіційне місце роботи, проте, виконавчий лист за місцем його роботи не надходив.

ОСОБА_2 вважав, що заборгованість зі сплати аліментів виникла не з його вини.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_2 просив суд звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, що виникла у виконавчому провадженні, відкритому на підставі виконавчого листа від 21 серпня 2014 року № 2/381/1123/14 за період з вересня 2014 року по 01 серпня 2018 року у розмірі 86 292,72 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 25 листопада 2019 року у складі судді Соловей Г. В. позов ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за несплату аліментів, стягнення неустойки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 додаткові витрати на утримання дочок ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 2 947,70 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 про звільнення від заборгованості за аліментами задоволено.

Звільнено ОСОБА_2 від сплати заборгованості за аліментами у виконавчому провадженні на підставі виконавчого листа від 21 серпня 2014 року № 2/381/1123/14 за період з вересня 2014 року по 01 серпня 2018 року у розмірі 86 292,72 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сам факт наявності у відповідача заборгованості з аліментів за період з вересня 2014 року по червень 2019 року згідно розрахунку державного виконавця від 03 липня 2019 року, розмір якої на час ухвалення цього рішення не оспорений ні стягувачем, ні боржником у порядку, передбаченому статтями 383-384 ЦПК України, не може бути підставою для стягнення цієї заборгованості у судовому порядку за окремим рішенням суду, оскільки права стягувача аліментів є захищеними в силу закону, у зв`язку із тим, що виконавчий лист про стягнення аліментів перебуває на виконанні у Державній виконавчій службі і обчислена державним виконавцем заборгованість підлягає стягненню у рамках виконавчого провадження про стягнення аліментів, по сплаті яких і виникла ця заборгованість.

Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з ОСОБА_2 на її користь неустойки (пені), суд першої інстанції виходив із того, що заборгованість ОСОБА_2 зі сплати аліментів виникла не з вини боржника, що є обов`язковою умовою та підставою нарахування пені з аліментів.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення додаткових витрат на утримання дітей, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки ОСОБА_1 у зв`язку із розвитком здібностей дітей та хворобою ОСОБА_3 понесла документально підтверджені додаткові витрати у розмірі 5 895,40 грн, тому з відповідача підлягає стягненню половина цієї суми - 2 947,70 грн, у зв`язку із тим, що батьки зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами.

Крім того, задовольняючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 про звільнення від заборгованості за аліментами, суд першої інстанції виходив із того, що заборгованість зі сплати аліментів виникла не з вини боржника, що є обов`язковою умовою та підставою нарахування пені зі сплати аліментів. Матеріали виконавчого провадження не містять підтвердження обізнаності відповідача про існування такого, а звідси і заборгованість зі сплати аліментів.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 25 листопада 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення неустойки (пені) та в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 про звільнення від сплати заборгованості зі сплати аліментів скасовано й ухвалено у цій частині нове судове рішення.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за несвоєчасну сплату аліментів на утримання двох дітей у розмірі 102 585,92 грн.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

У іншій частині рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 25 листопада 2019 року залишено без змін.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що у суду немає підстав вважати порушеним право позивача на отримання заборгованості зі сплати аліментів у порядку, визначеному статтями 194-195 СК України та статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», та у цій частині позовних вимог, на законних підставах відмовив ОСОБА_1 у їх задоволенні.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції у частині позовних вимог щодо стягнення з ОСОБА_2 неустойки (пені) та ухвалюючи у цій частині нове судове рішення, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ці вимоги є обґрунтованими, оскільки з причин, по яким ОСОБА_2 посилався на статтю 197 СК України та просив звільнити його від сплати заборгованості зі сплати аліментів не можуть бути прийняті до уваги, у зв`язку із тим, що ОСОБА_2 зобов`язаний утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття, незалежно від наявності рішення суду про стягнення аліментів.

При цьому, на думку суду апеляційної інстанції, ОСОБА_2 не надано суду належних та допустимих доказів того, що він та ОСОБА_1 з 2014 року по 2018 рік проживали однією сім`єю, вели спільне господарство і він витрачав кошти на сім`ю та утримання дітей.

Той факт, що ОСОБА_2 було відомо про рішення суду щодо стягнення з нього аліментів на утримання двох дітей, на думку суду апеляційної інстанції, підтверджується ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 12 вересня 2014 року про розгляд його заяви про виправлення описки, яку він не оскаржував, як і не оскаржував саме заочне рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 21 серпня 2014 року у справі № 381/3590/14-ц про стягнення аліментів.

Разом із цим суд апеляційної інстанції вважав, що, оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 у частині стягнення з ОСОБА_2 неустойки (пені) є обґрунтованими і рішення суду першої інстанції у цій частині підлягає скасуванню, тому підлягає скасуванню і рішення суду першої інстанції у частині задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про звільнення від заборгованості за аліментами, оскільки зазначені позовні вимоги є взаємопов`язаними між собою та як такі, що не знайшли свого підтвердження у суді.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводи

У червні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 , в якій заявник просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19 (провадження № 61-16670сво19).

ОСОБА_2 вважає, що матеріали справи містять належні та допустимі докази того, що він до серпня 2018 року перебував у фактичних відносинах із ОСОБА_1 , а також докази на підтвердження того, що зароблені ним кошти він витрачав на сім`ю.

Зазначає, що у матеріалах справи № 381/3590/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів знаходиться підроблена від його імені заява щодо розгляду цієї справи без його участі, що, на думку ОСОБА_2 , унеможливлює перегляд заочного рішення та скасування його в апеляційному порядку. За фактом підроблення заяви від його імені на підставі ухвали слідчого судді було внесено дані до Єдиного реєстру досудового розслідування.

ОСОБА_2 вважає, що судом апеляційної інстанції взагалі не встановлювався факт наявності вини в його діях, що є підставою для стягнення з нього пені, а не тільки наявність заочного рішення суду про стягнення з нього аліментів та наявність виконавчого провадження про яке йому теж не було відомо, про що довела сама ОСОБА_1 у суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення суду першої інстанції у частині зустрічного позову, на думку ОСОБА_2 , взагалі не дослідив докази, які ним були подані, у зв`язку із чим дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

Разом із цим, вважає, що і ОСОБА_1 , і суд апеляційної інстанції, своїм судовим рішенням, поставили його в умови, що він повинен відшкодовувати кошти як заборгованість за аліментами, за період коли вони проживали фактично однією сім`єю і він утримував дітей, тобто належним чином виконував свої батьківські обов`язки, а також сплатити пеню на суму заборгованості, за умови відсутності у його діях вини у виникненні цієї заборгованості.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи № 381/1553/19-ц із Фастівського міськрайонного суду Київської області.

У жовтні 2021 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи № 381/1553/19-ц.

Ухвалою Верховного Суду від 04 квітня 2022 року справу № 381/1553/19-ц призначено до розгляду.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 15 грудня 2007 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 26 серпня 2014 року.

Від шлюбу мають двох дочок: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Фастівського міськрайонного управління юстиції Київської області 25 листопада 2008 року, та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Фастівського міськрайонного управління юстиції Київської області 23 березня 2010 року.

Заочним рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 21 липня 2014 року у справі № 381/3590/14-ц стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини його заробітку щомісячно, але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для відповідного віку, починаючи з 13 січня 2009 року до досягнення ними повноліття.

Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 12 вересня 2014 року у справі № 381/3590/14-ц за заявою ОСОБА_2 виправлено описку у вказаному рішенні та зазначено, що аліменти слід стягувати починаючи з 25 листопада 2014 року.

10 вересня 2014 року головним державним виконавцем відділу Державної виконавчої служби Фастівського міського управління юстиції Хроленко С. М. відкрито виконавче провадження № 44677134 щодо примусового виконання виконавчого листа № 2/381/1123/14, виданого 21 серпня 2014 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів.

Відповідно до довідки-розрахунку, наданої Фастівським міськрайонним відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області заборгованість ОСОБА_2 зі сплати аліментів станом на 01 серпня 2018 року становить 86 292,72 грн, станом на 01 липня 2019 року - 109 626,94 грн.

Згідно трудової книжки серії НОМЕР_3 ОСОБА_2 у період з 23 липня 2015 року по 23 серпня 2017 року та з 30 серпня 2017 року по 05 жовтня 2018 року був офіційно працевлаштований.

Відповідно до постанови відділу Державної виконавчої служби Фастівського міськрайонного управління юстиції про відкриття виконавчого провадження від 10 вересня 2014 року, адреса боржника ОСОБА_2 зазначена: будинок АДРЕСА_1 .

Згідно матеріалів виконавчого провадження, що були оглянуті у судовому засіданні під час розгляду справи у суді першої інстанції, всі повідомлення до 2018 року ОСОБА_2 направлялися за адресою, зазначеною у виконавчому листі, а саме: будинок АДРЕСА_1 .

При цьому ОСОБА_1 неодноразово подавалися до Державної виконавчої служби Фастівського міськрайонного управління юстиції заяви про отримання відомостей про заборгованість зі сплати аліментів і у цих заявах нею було зазначено місце проживання ОСОБА_2 - квартира АДРЕСА_2 .

Під час розгляду справи № 381/1553/19-ц, судом першої інстанції, було встановлено, що всі листи від Державної виконавчої служби Фастівського міськрайонного управління юстиції були отримані ОСОБА_1 за адресою: будинок АДРЕСА_1 .

Під час розгляду справи всі листи направлені на адресу ОСОБА_2 , були надані ОСОБА_1 через канцелярію суду до матеріалів справи.

Також, ОСОБА_1 під час розгляду судом першої інстанції справи № 381/1553/19-ц не заперечувала у судовому засіданні, що дійсно всі листи з виконавчої служби отримувала вона особисто при цьому зазначила, що відповідач знав про їх існування, проте відмовлявся їх читати. Вказані листи вона не повертала до виконавчої служби і про факт відмови відповідача від їх отримання не повідомляла державного виконавця.

Згідно акта обстеження житлово-побутових умов від 13 вересня 2018 року комісія у складі голови комітету самоорганізації населення Зєвако О. І., секретаря комітету Васильєвої Л. А., голови вуличного комітету Совенко Л. В. та у присутності сусідів обстежили матеріально-побутові умови ОСОБА_1 , проживаючої у будинку АДРЕСА_1 , та у результаті обстеження встановлено, що у помешканні останньої зареєстрований ОСОБА_2 , проте не проживає у будинку з 2014 року. Особистих речей в будинку немає.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов`язанні утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частина третя статті 181 СК України).

У будь-якому випадку, чи то у разі стягнення аліментів у частці від доходу, чи у твердій грошовій сумі, цей платіж є періодичним і повинен сплачуватися платником аліментів кожного місяця.

Тобто у разі несплати аліментів у поточному місяці з 01 числа наступного місяця виникає заборгованість, наслідком чого є відповідальність у вигляді неустойки.

Згідно із частинами першою, другою статті 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що відповідач зобов`язаний сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України. Обов`язок доведення відсутності вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів покладається на боржника.

Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16-ц (провадження № 14-616цс18) відступила від висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше прийнятих постановах від 02 листопада 2016 року у справі № 6-1554цс16, від 16 березня 2016 року у справі № 6-2589цс15, від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1477цс15 та від 16 березня 2016 року у справі № 6-300цс16, і дійшла висновку, що пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на весь розмір несплачених у відповідному місяці аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення. Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов`язання не включається до строку заборгованості) та помножити на один відсоток.

Тлумачення статті 196 СК України свідчить про те, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин. Перелік причин з яких утворилась заборгованість не з вини платника аліментів не є вичерпним і може встановлюватись судом у кожному випадку окремо на підставі поданих доказів.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).

Згідно зі статтею 8 СК України, якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім`ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами ЦК України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин.

Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновки, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин.

Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (частини перша та друга статті 614 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що стягнення пені, передбаченої абзацом 1 частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти.

У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. Очевидно, що у такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.

Аналогічний правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19 (провадження № 61-16670сво19).

Отже, для застосування зазначеної вище санкції до платника аліментів необхідні такі умови: існування заборгованості зі сплати аліментів, встановлених рішенням суду або за домовленістю між батьками згідно з частиною першою статті 189 СК України; наявність винних дій особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти, що призвели до виникнення заборгованості.

Частиною другою статті 197 СК України передбачено, що за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв`язку із його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.

Вказана правова норма не встановлює конкретного, вичерпного переліку обставин, які можуть бути підставою для звільнення від сплати заборгованості за аліментами. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд. Лише за наявності встановлених судом обставин, що мають істотне значення, платник аліментів може бути повністю або частково звільнений від сплати заборгованості за ними на підставі судового рішення.

Згідно із роз`ясненнями, викладеними у пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», суд може, за передбачених статтею 197 СК України умов, повністю або частково звільнити платника аліментів від сплати заборгованості.

Статтею 28 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 31 липня 2019 року № 554/13475/15-ц (провадження № 61-25124св18) міститься висновок про те, що державний виконавець повинен не лише направити боржнику копію постанови про відкриття виконавчого провадження, а й встановити факт отримання боржником копії цієї постанови, якою встановлено строк для добровільного виконання рішення суду. У разі з`ясування факту неодержання боржником копії постанови про відкриття виконавчого провадження державний виконавець не вправі накладати штраф на боржника за невиконання рішення у визначений у постанові про відкриття виконавчого провадження строк.

У постанові Верховного Суду від 07 травня 2018 року у справі № 916/1605/15-г міститься висновок про те, що перед тим, як застосовувати засоби і способи примусу, державний виконавець повинен пересвідчитися, чи отримав боржник копію постанови про відкриття виконавчого провадження, яка має бути направлена на зазначену у виконавчому документі адресу боржника та встановити факт отримання боржником копії цієї постанови, якою встановлено строк для добровільного виконання рішення. Отже, у разі з`ясування факту неодержання боржником копії постанови про відкриття виконавчого провадження державний виконавець не вправі вчиняти виконавчі дії. Із фабули частини першої статті 13 Закону України «Про виконавче провадження», вбачається, що проведення розрахунку заборгованості зі сплати аліментів відноситься до їх числа.

Таким чином, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (стаття 89 ЦПК України), з урахуванням встановлених обставин і вимог статей 12 81 ЦПК України, встановивши відсутність належних та допустимих доказів повідомлення державним виконавцем боржника ОСОБА_2 про початок виконання судового рішення суду про стягнення з останнього аліментів, яке було ухвалено (заочно) у відсутність ОСОБА_2 , як того вимагає Закон, а державний виконавець, внаслідок цього не має права вчиняти будь-яких виконавчих дій (у тому числі і видавати такий документ як розрахунок), а також ураховуючи те, що ОСОБА_1 не заперечувала у судовому засіданні під час розгляду цієї справи судом першої інстанції того, що всі листи з Державної виконавчої служби Фастівського міськрайонного управління юстиції отримувала вона замість боржника і про факт відмови останнього від їх отримання не повідомляла державного виконавця, обґрунтованого вважав, що заборгованість зі сплати аліментів виникла не з вини боржника, що є обов`язковою умовою та підставою нарахування пені з аліментів й дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 про звільнення від заборгованості зі сплати аліментів та відмови ОСОБА_1 у задоволенні позову про стягнення заборгованості зі сплати аліментів, стягнення неустойки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними, відповідають обставинам справи і ґрунтуються на вимогах закону.

Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі, судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, тому рішення суду є законним і обґрунтованим.

Установивши, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції і залишає в силі рішення суду першої інстанції відповідно до статті 413 ЦПК України.

Керуючись статтями 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Київського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року скасувати.

Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 25 листопада 2019 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. Б. Білоконь

О. М. Осіян

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович